«Найбільша краса у світі це краса вірності»



Скачати 263,29 Kb.
Дата конвертації11.03.2019
Розмір263,29 Kb.


Тема: «Найбільша краса у світі – це краса вірності» (О. Гончар «Прапороносці»)

(О. Гончар «Прапороносці»)

Мета:допомогти учням зрозуміти духовний світ Олеся Гончара та його героїв, показати красу і силу кохання головних героїв, розкрити основну проблему роману «Прапороносці»,

формувати комунікативні навички, розвивати мислення, спостереження, увагу, удосконалювати вміння висловлювати думки з приводу почутого і прочитаного,

виховувати патріотизм, високі моральні якості й активну життєву позицію школярів

Цілі

Учні знатимуть:

1.Окремі факти життєпису Олеся Гончара та вплив їх на подальшу творчість

2.Зміст епізодів трилогії «Прапороносці»

3. Історію написання, сюжетні лінії, образи, проблематику роману



Учні вмітимуть:

Висловлювати власну думку з приводу почутого і прочитаного

Проводити аналогії між почутим і зображеним у творі і баченим у реальному житті

Рефлексовувати власну діяльність



Тип уроку:література рідного краю

Обладнання:оформлена сцена, презентація «Війна і родина», «О. Гончар», «Аналіз твору», музичний супровід, відеозаписи «Журавлі», «На безымянной высоте», костюми, книжкова виставка творів митця, книги письменників Придніпров´я, проектор, комп’ютер, декорації

Методи, прийоми, форми роботи: виразне читання напам’ять, незакінчене речення, передбачення, інсценування, захист проекту, асоціативний ряд, евристична бесіда, робота в групах, «Мікрофон 1»

Девіз уроку:

Усе, що разом пережито,

В походах вистраждано, – все,

Я знаю, інший гордовито

Прапороносець понесе!

Хід уроку



  1. Мотиваційний етап

  • Забезпечення емоційної готовності до уроку

Доброго дня, шановні учні. Сьогодні День захисника Вітчизни, будь ласка, оплесками привітаємо наших хлопчиків, татусів, братиків, знайомих…

  • Актуалізація суб’єктного досвіду

Передбачення: Я думаю, що урок буде цікавим тому, що…

  • Актуалізація опорних знань

Слово вчителя. Ми, дніпропетровці, пишаємося тим, що живемо на землі, яка дала світові видатних майстрів слова…

( Валер´ян Підмогильного, Андріана Кащенка, Павла Загребельного….)

Та чи найбільше гордості ми відчуваємо за те, що у Дніпропетровську народився, навчався, писав свої кращі твори Олесь Терентійович Гончар. Ми маємо повне право називати його гордістю придніпровської землі.

Бесіда:

Які твори письменника земляка ви знаєте?

Який із романів він написав про Троїцький собор?

Які книги Гончара ви бачили в шкільній бібліотеці?



  • Оголошення теми, мети уроку

Сьогодні ми поглибимо свої знання про життєвий і творчий шлях письмен-

ника.


Урок пройде у формі захисту родинного проекту.

Романенко Валентина Володимирівна, переможець у номінації «Людина року 2009р», вчитель української мови та літератури, має вищу педагогічну освіту, з дітьми: Миколою, учнем 10 кл., Єлизаветою, ученицею 8 кл., Ар-сенієм, учнем 2 кл. Жуковська Рита Сергіївна, переможець номінації «Людина року – 2011р.», із синами: Станіславом, учнем 10 кл., Владиславом, учнем 1 кл.. І я, Грицай Ірина Вікторівна, переможець у номінації «Людина року-2008», зі своїми дітьми: Назарієм, учнем 9 кл., Валерією, ученицею 3 кл. Ми переконані, що від успіху кожного залежать перемоги нашої Дніпропетровщини.

Тема уроку: «Найбільша краса у світі – це краса вірності» (О. Гончар «Прапороносці»)


  1. Цілевизначення, цілепокладання

Ознайомлення з цілями, нумерація обраних цілей.

Колективне планування діяльності



  1. Опрацювання навчального матеріалу

  • Факти життєпису Гончара та вплив на подальшу творчість (проект родини Грицай).

Коли Льва Толстого попросили написати біографію, він, розповівши про своє життя до певного періоду, сказав: «А далі читайте мої твори».

Олесеві Гончару долею судилося бачити одну із найжорстокіших воєн в історії людства на власні очі, пережити війну вразливою душею і чутливим серцем. Доля поклала на його юнацькі плечі важкі мінометні плити, і, здається, що ці плити лягли назавжди, на все життя.

У читальній залі й застала його звістка про війну: "Одним ударом були строщені всі наші студентські, по-юнацькому світлі мрії, сподівання. Невимовно тяжко було на душі. Мороком окутувалося майбутнє. Наступного дня ми були в райкомі комсомолу. Тут зібралися сотні таких, як і ми, студентів, котрі прагнули якомога швидше потрапити на фронт. Після двотижневого навчання в чугуївських таборах під Харковом наш студентський батальйон направили на Дніпро в район Білої Церкви, де в цей час точилися жорстокі бої". (слайд + цитата)

Перше бойове загартування сержант-мінометчик Олесь Гончар одержав у боях за Київ, на річці Рось. Там уперше було його і поранено в липні 1941 р. вдруге — восени, між Полтавою і Харковом. Так і пройшов він із гвинтівкою в руці дорогами війни аж до Праги. А міг же, як журналіст, літератор, прилаштуватися десь при штабі... Мав бойові нагороди — три медалі «За відвагу», ордени Слави і Червоної Зірки, медаль «За оборону Києва»(слайд), Олівець і блокнот виймав лише в короткі години перепочинку. Тоді писалися вірші, що їх охоче друкувала фронтова преса, бо були в них думки й переживання звичайного солдата. Лише через 40 років Олесь Гончар укладе окрему їх книжку під назвою «Фронтові поезії» (1985). Тими ж дорогами війни проніс і заповітну мрію — якщо лишиться живим, написати про своїх бойових побратимів.

Учні читають вірші

АТАКА

Скрегоче залізом округа,

Смертю повітря фурчить.

Я знаю той ступінь напруги,

Коли вже ніщо не страшить.

Святе божевілля атаки

В тобі поглинає все.

Через яри та байраки

Незнавана сила несе.

Немає ні рідних, ні любих,

Нема ні жалю, ні тривог.

Байдужим стаєш до згуби,

Могутнім стаєш, як Бог.

1942


І там, в "окопних університетах", продовжував Олесь Гончар писати. Певна річ, у круговерті фронтових буднів солдатові не до роману. Але в нечасті хвилини затишшя лягали на папір, може й не відшліфовані, але пристрасні, гарячі й правдиві віршовані рядки. Про що й пише старший сержант-мінометник?

Дума про Батьківщину

Здравствуй, мій сонячний краю

Ти снишся мені і тут

Серцем щодня я літаю

До тебе мій бистрий Прут

Як пишуть листи солдати

Тужливо стає мені.

Кому ж мені написати,

Якій догукнути рідні?

Той – мамі, а той – дружині,

Той -сестрам, а той – братам.

А я напишу – Україні!

Сонцю її і степам.

Сивим як згадка могилам

Що тонуть в імлі голубій,

Шляхам, окутаним пилом,

Якими пішли ми вбій.

Бачу далекі вершини

В тумані повитих Карпат.

Може, моя то Вкраїна

Біліє черідкою хат?

Слово, вбою огрубіле,

У тому краю забрини,

Де вишні в убранні білім

Мене виглядають з війни.

1944р.


Пише про фронтові дороги ("Ніч у Карпатах","В гори", "Трансільванський марш"), про вірних бойових побратимів (вірші "Танкіст", "Брати", "Рицарі").

Вірші, які скоряють своєю простотою, щирістю й правдивістю, не випадково були надруковані (українською мовою) у фронтовій газеті 72-ї стрілецької дивізії "Советский богатырь" на першій полосі. В них уже окреслюються виразні контури майбутніх "Прапороносців":

Усе, що разом пережито,

В походах вистраждано, – все,

Я знаю, інший гордовито

Прапороносець понесе!

Вірші привернули увагу, І. Олесеві було запропоновано перейти в редакцію дивізійної газети. Але він вважав, при всій повазі й любові до літературної, газетярської праці, що його місце – там, в окопах, на передньому краї. І залишився зі своїми бойовими побратимами до кінця, до останнього пострілу війни, поки не прийшов разом з ними до скромного будинку "на Губернській вулиці, де колись відбувалась Празька партійна конференція, в кімнату, де тридцять три роки тому був великий Ленін…"!

З невситимою спрагою творити, з пам’яттю, в якій жили живі й мертві друзі, гриміли вибухи, горіли танки й хати, повертається Олесь Гончар до мирного життя. Приїздить у Харків. Але, розповідає письменник, " у Харкові я не залишився. Надто багато нагадувало тут про минуле, надто ласкавим і щедрим було раніше до мене це місто, яке тепер похмуро чорніло в руїнах. Все тут краяло серце, пригнічувало, викликало болісні спогади. (слайд)

До війни неподалік Дніпропетровська жив батько, молодші Олесеві брати, а в самому місті працювала старша сестра. Одна тільки вона й зосталася – батька й братів забрала війна… "Приїжджай, – запрошувала сестра Олеся, – хата тепла, хоч одігрієшся після окопів…".

НИНІ ТИ НЕ ВПІЗНАЛА Б МЕНЕ

Чорний стовп до небес вироста,

Тільки кров на снігах, тільки дим:

На війні я вже сивим став,

А із дому пішов молодим.

Не пиши, не чекай, забудь.

В тилу іншого друга знайди.

Хай для вас повесні зацвітуть

Недоламані танком сади.

Нині ти не впізнала б мене.

Я не той, що студентом був.

Серце стало в мені кам’яне,

Слова ніжності я забув.

1944, Кіровоград

Олесь Гончар повернувся з війни радісний і щасливий. Адже він залишився серед живих! Бачить знову голубе небо над рідною Україною, дивується сонцю і не може повірити: невже нема більше грому артилерійських канонад, шиплячого свиту мін, нема холоду мерзлої землі від свіжовиритої могли для друга, з яким ще вчора мріяли про хліб, про дім, про любов!

Важко уявити внутрішній стан людини, юнака-студента, якому щодня доводилося ступати на вогняне поле смерті з надією на життя і з вірою в життя, в торжество миру?



  • Історія створення роману.(відеоматеріал 0,20 хв. Синій пл.) (проект родини Жуковських)

Друга світова війна була для письменника суворою школою життєвого досвіду. Студбатівець Гончар(слайд), для якого війна почалася в кровопролитних боях, передав естафету мінометникові Гончару, який визволяв Європу. Ця дорога завдовжки в майже чотири роки позначена пагорбками могил бойових побратимів...

"Якщо лишуся живим, розповім про вас..."(слайд + цитата) - присягав перед світлою пам'яттю друзів молодий вояк-журналіст. Він слухав задушевні розмови бійців в окопах, на маршах, бачив неймовірну мужність, стійкість їхнього духу, самовіддану любов до Вітчизни. Творча уява письменника вже тоді малювала образи Брянського і Шури Ясногорської, Черниша і Хоми Хаєцького, пам'ять фіксувала благородні вчинки прототипів Сагайди, Сіверцева, Васі Багірова і братів Блаженків. Гончарові однополчани довго були для нього найдорожчими й найближчими людьми, і написати про них стало життєвою потребою, справою совісті.

Робота над твором тривала три повоєнних роки. З 1945 р. О. Гончар продовжує навчання в Дніпропетровському університеті.(слайд)там же спочатку і залишився асистентом на кафедрі. Невдовзі вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР.

З-під пера письменника виходять новели й оповідання, романи

Книга "Прапороносці" була задумана як трилогія. Перший роман - "Альпи" - опублікований 1946 р., другий - "Голубий Дунай" - 1947 р. і третій - "Злата Прага" - 1948 р.(слайд ) Твір охоплює період з моменту наступального виходу Червоної армії поза державний кордон СРСР до визволення Праги, дня миру. Прозаїк правдиво і вражаюче розгортає грандіозну епопею всесвітньо-історичних подій.

Робота над творами воєнної тематики в роки наступу реакційної критики була нелегкою. Згодом письменник сам зазначить це у своїх спогадах: «Якщо вже братися за перо, то тільки для того, щоб прорватися до правди, до зображення війни справжньої, реальної, з її стражданнями, кров'ю і потом, з її тяжкою солдатською героїкою».( слайд)

А що на Вашу думку означають слова – прорватися до правди?

Незакінчене речення. Прорватися до правди – це …

«Прорватися до правди — це значить: написати правду про війну. Для цього необхідно було знайти способи. Саме тому деякі постаті твору стали взірцем партійної позитивності. Так, майор Воронцов став втіленням ідеалу радянської людини. Естетичним ідеалом доби можна вважати образ Юрія Брянського, який у творі є відкритим носієм «краси вірності»: «Все, все ми віддаємо тобі, Батьківщино... Все! Навіть наші серця. І хто не звідав цього щастя, цієї... краси вірності, той не жив по справжньому».

Проте такі ідеологічні перебільшення не зіпсували головного задуму автора, він відтворив правду про війну. На першому плані в його творі зображена людяність, адже бійці полку Самієва, звільняючи від фашизму народи Європи, допомагають і мирному населенню (художник Ференц), і сотням полонених різних національностей, і ворожим солдатам (прикутий смертник-хорват).


  • Сюжетна лінія (проект родини Романенків) твору теж дуже непроста, бо складається з багатьох сюжетів-доль. Але долі всіх персонажів спрямовані до однієї мети — до «краси вірності» та до «вільного людства».

У трилогії діє велика кількість образів, яка і становить єдине ціле, народ, що вважається головним героєм твору.(слайд)Центральною ж постаттю можна вважати образ Юрія Брянського, який діє лише в першій частині, проте після загибелі залишається ядром, навколо якого групуються гуманістичні ідеї всіх персонажів. До того ж, всі думки Брянського, Черниша, Ясногорської і навіть постаті інших бійців є контрастом не тільки до картин війни, а і самого її поняття. І цей контраст чистих людських почуттів та вчинків усвідомлюється як гнівний осуд війни, яка несе в собі кров, бруд, смерть. А загибель улюблених персонажів сприймається як жорстока несправедливість. Згубна дія війни на життя відчувається не лише в трагічних смертях Брянського, Ясногорської, Гая, Кармазина; про це йдеться у багатьох епізодах трилогії.

Зворушує глибокий гуманізм автора. Війну він показав з героїчного боку, а кожний рядок твору напоєний надією, очікуваним миром, красою вірності.



Слово учителя. Цей роман-поема "оживав" в уяві мінометника Олеся Гончара не раз, але він боявся навіть на мить повірити, що буде жити і енергією свого морального обов'язку перед фронтовими побратимами, своєю любов'ю і пам'яттю оживить їхні характери й долі в художньому слові. Мабуть, Олесь Гончар не передбачав, що "Прапороносці" постануть перед світом у формі народного епосу, в лірико-романтичній тональності "Слова о полку Ігоревім" і наче прадавні слов'янські дружинники піднімуть свої знамена за землю Руську в новому визвольному поході їхні нащадки – Хома Хаєцький і Юрій Брянський, Роман і Денис Блаженки, Євген Черниш... "Хлопці йшли, як боги! Весь обрій всіявся тими сірими "богами". Одні піднімалися пологим схилом, інші вже зникали за пагорбом і наче входили в землю.

Роман «Прапороносці» О. Гончара — роман-трилогія про Велику Вітчизняну війну.У ньому виразно виявилась одна з найхарактерніших особливостей мистецтва — показ особистості органічному зв'язку з колективом, глибоке розкриття її найпотаємніших роздумів, що сягають людинознавчих проблем, розуміння нею «краси вірності».



(Проект родини Романенків)Чистотою, якоюсь світлою ясністю оповитий образ Юрія Брянського. Студент-математик у недавньому минулому, нині командир роти мінометників. Юрій продовжує наполегливо вчитися. І хоч війну йому нав'язали, як і всьому народу, він розуміє, яке значення на війні має техніка. Освічена людина. Брянський завжди зібраний, дисциплінований, підтягнутий, урочистий. Чернишеві він здавався «соняшником у цвіту». І хоч Юрій Брянський діє тільки в першій частині роману, однак він продовжує жити в серцях бойових побратимів, залишаючись для них ідеалом, до якого треба прагнути, зразком, на який слід рівнятися.

Життєвою правдивістю приваблює в романі образ Шури Ясногорської. Це кохана Юрія Брянського. Разом з ним вона вчилася на математичному факультеті Мінського університету. Вони так добре знали одне одного, що могли вгадувати думки, їх кохання було чисте, кришталеве. Брянський в розмові з Сагайдою говорив про те, що він свято вірить своїй коханій. І нехай пройдуть роки, та він вірить, що вона ніколи не зрадить йому. Чистота, глибина, цнотливість почуттів дівчини глибоко розкриті в романі.

Слід зазначити, що трилогія «Прапороносці» — це твір про героїзм. Головне для всіх героїв трилогії - виконання свого обов'язку перед Вітчизною. Особисті, інтимні взаємини Брянського, Черниша, Шури Ясногорської розвиваються в цілковитій залежності від цієї вищої мети. Героїзм цей виявляється у повсякденному житті на війні. Так, саме житті. Бо війна складалась не тільки з масових ривків уперед, а й з коротких перепочинків між боями, коли втомлені бійці ледве встигали запалити самокрутку, і тривалі дні в очікуванні бою наступного, коли можна було поспілкуватись з друзями, з коханими. Ніде більше так, як на війні, не шанували люди коротких хвилин миру. Саме тоді згадувались наречені, матері, дружини.

Бесіда:


  • Чи актуальна і в наш час проблема «краса вірності»?

( Час, коли Україна має самостійність, державність. Чим більше буде серед нас людей високої моралі, тим швидше ми наблизимо світле майбутнє.)

  • А в чому ви вбачаєте красу вірності ? Назвіть асоціації іменники (порядність, правда, чесність, кохання, довіра, авторитет, повага, гідність)

  • Чи знаєте Ви легенду про лебедину вірність?

Одного разу Брянський розповідав своїм мінометникам легенду про вірність.(слайд, відео) Вірність стає ніби ще одним героєм твору, бо уособлює почуття до коханої людини, ставлення до рідної землі, відповідальність за власні вчинки, впевненість у порядності своїх товаришів. Відразу стає зрозумілим, що все це і є краса вірності, без якої героїзм неможливий.

Відеоматеріал «Журавлі» (1,02 або 3 хв.)



Інсценування уривку 1 роману трилогії «Прапороносці»(додаток №1)(Звуки вистрілів)

Читець 1.(Слайд 33) Гранати летіли одна за одною. Знявся страшний лемент, німці вбігали на вогневу. У цей момент усі почули, як вигукнув Брянський:

- За Батьківщину! Вперед! (вигукнув Брянський)



Читець 2. Батьківщина! Як у феєричному світлі, сяйнули Чернишові і далека річка на кордоні, і сонячні поля за нею, і випускний вечір в училище, й мати з накинутою шаллю на плечах…

Читець 3. - За Батьківщину! – ще раз дивним голосом гукнув Брянський, і Черниш не впізнав його сильного голосу,наче зміненого резонансом чужих гір. Черниш бачив ще, як Брянський боком стрибнув кілька кроків уперед і метнув гранату, вихоплюючи в ту ж мить пістолет, і одразу серед німців, що вже були ось тут, гуркнуло, заклубилося, і вони на мить зникли в чорному. Черниш бачив, як упав Брянський, але не зупинився, і ніхто не зупинився. Всі, схилившись, мчали вперед, і всі щось кричали в диму й чаді...

Читець 1.За Брянського!! — вигукнув хтось поблизу, і Черниш знову рвонувся вперед, у суцільний рев, стогін, гупання ніг...

Брянського поховали того ж вечора на самому шпилі тільки що здобутої безіменної висоти 805...



Читець 2. -… Він до останнього подиху зберіг вірність присязі, вірність прапорові, вірність своїй Батьківщині, — говорив гвардії майор Воронцюв.

-Це не перший і не останній з наших бойових товаришів, яких ми залишаємо в Альпах. Ми йдемо вперед, а вони залишаються за нами на кожній сопці як наші вірні застави. Оглянемось — і ми побачимо їхні образи, їхні силуети на близьких і далеких сопках. Будуть вони стояти на чужині як вічна пам'ятка, вічне нагадування всьому світові про жертви нашого народу, який грудьми зустрів навалу фашистських орд і сплачує власною кров'ю визволення Європи...



Відео матеріал + пісня «На безымянной высоте»

Слово вчителя (слайд 34)

У другій частині трилогії - "Голубий Дунай"(слайд) - Олесь Гончар уводить у коло персонажів Шуру Ясногорську. Вона змальована як утілення жіночої вірності нареченому. Вона нестримно поспішає до коханого, хоч сама природа віщує якесь лихо. По дорозі Шура дізнається про смерть Юрка на 805 висоті. Передчуття щасливої зустрічі з коханою людиною запитується тяжким горем. Серед темної ночі, коли на вулиці осінній дощ стукався й стукався ... у тисячі веретен», стоїть вона, «нерухома, мов тополя, похилена вітром» і нагадує нам Ярославну з безсмертної пам'ятки слов'янського письменства «Слово о полку Ігоревім». Епіграф "Полечу, рече, зигзицею по Дунаєви...", (слайд) за задумом автора, мав засвідчити спорідненість образу Шури з образом Ярославни зі "Слова о полку Ігоревім". Гончар підніс її до рівня поетичного символу. ІІІура увібрала в себе золото народної душі. Найвища її краса - краса вірності.

Коли щастя, здавалося б, уже так близько, коли вона от-от мала зустрітися з милим, якого не бачила довгі роки війни, її приголомшила звістка про його загибель. Після загибелі Брянського в Шури виникло бажання накласти на себе руки. Та коли Воронцов розповів їй легенду про лебедів і закінчив її реплікою про те, що людина відрізняється від птаха перш за все тим, що вона людина, дівчина переосмислила сутність життя. Шура залишається в частині, де воював Брянський. Як санітарка, вона доглядає хворих і поранених. І бійці переконуються, що їхній командир обрав собі гідну наречену. Дівчина стає для них світлим променем у фронтових буднях. Вояки боялися вимовити при Шурі грубе слово. "Вона своєю вірністю і дівочою чистотою мовби облагороджувала їх самих".

У Шуру закохуються Черниш і Маковейчик. Дівчина відчувала духовну близькість, спорідненість Черниша і Брянського. Вірність пам'яті Юрію об'єднувала її і Євгена. За це Черниш їй подобається.



Інсценування уривку 2 роману трилогії «Прапороносці»(додаток №2)

Зустріч Євгена Черниша і Шури Ясногорської на лісовій стежині. Сонце стояло на захід. Угорі у верховіттях нависала сутінь, а низом гаю стовбури яскраво взялися червоним.

(20 сек. Уривок обстрілу, відео «Синій платочек»)



Читець 1.(батьки) Внизу біля віадука медсанбатівські машини забирали поранених. Як їх багато!» — здригнувся Маковей. Лежать на дорозі, виходять скривавлені з лісу… І, здається, більшість з нашого батальйону... А кому це копають край шляху могилу... І Шовкун іде з забинтованою головою... Що ж цетаке?.. На рябій трофейній палатці автоматники несли Ясногорську.

Читець2.(батьки)— Він їй вистрілив із-за дерева у спину, коли перев'язувала нашого комбата. Двома розривними підряд...

Читець1.(батьки) На палатці лежить горілиць якась незнайома Маковеєві дівчина. Розпатлана,спокійна, в порваних вінках, в зім'ятих погонах. Не вона! Пливе й пливе гойдаючись, немов на туманних хвилях.

Читець3.(батьки) Голова безсило хилиться набік, а чиясь рука, загоріла, подряпана до крові поправляє її. Хто це? Чия там загоріла рука з розбитим компасом на зап'ясті? Лейтенант Черниш? Простоволосий, згорблений, оперезаний навхрест через усю спину пропотілими ремнями... Бреде поруч палатки, раз у раз спотикаючись, виставивши назад гострі витерті лікті, немов штовхає перед собою щось каторжне важке...

Читець 2.(батьки)—Маковея підняв на ноги трикратний салют(слайд 35), яким полк проводжав у братську могилу Ясногорську та її товаришів...

Читець 1.(батьки) Станеться так: надвечір прийдуть на бойовище чехи і чешки з довколишніх сіл, знайдуть братську могилу загиблих, ретельно обкладуть її червоними маками. Всю ніч стоятимуть над нею у німій присязі з запаленими свічками в руках. (слайд 36)

Читець 3. (батьки)Квіти на могилі не всохнуть від спеки і замінювані кимось щодня вони будуть завжди живі.(слайд 37)

Читець 2. (батьки)А ще пізніше в історії полку під датою 9травня 1945 рокуз'явиться лаконічний запис: «Бій у долині Червоних Маків».

Музика. (Слайд 38)



Слово вчителя.

Війна закінчилася, а доля народу продовжується. У болях і спогадах про загиблих, у творах тих, хто пережив війну і освятив своє життя відповідальністю за пам'ять війни. (слайд 39)

Прапороносці – роман-реквієм, це – гімн на честь полеглих. (слайд 40)

Основна проблема роману: людина на війні. У творі змальовано біль утрат. Автор писав, що він хотів поєднати високий дух романтики з "проривом до правди», до зображення війни справжньої, реальної, з її стражданнями, кров'ю, з її тяжкою солдатською героїкою". Майже кожна сім'я утратила на фронті батька чи сина, дочку чи матір.

Слайди про своїх рідних

Розповідь родин про загиблих



  1. Рефлекційно – оцінювальний етап

  • Рефлексія. Мікрофон 1

Слово учителя. На сьогоднішньому, трохи не традиційному уроці ви більше дізналися про Олеся Гончара, твір «Прапороносці».

Про які факти Ви почули сьогодні вперше?

Що вас вразило?

Що таке війна для людини і що таке людина на війні? (жертва, втрати, жорстокість, трагедії. Істинні громадяни своєї країни, люди високої свідомості і справжньої краси)

Над чим задумався?


  • Цілепокладання.

Звернімося до цілепокладання. Підніміть руки чи виповнилися ваші цілі?

Скажіть, будь ласка, ми ставили ціллю зацікавити Вас твором, розкрити красу вірності. Чи виповнилися наші цілі?



  • Емоційне навантаження

Герої твору – Справжні захисники Вітчизни.

У цей день –Захисника Вітчизни ми вітаємо вас.

Танок «Клен зелений»

Дякуємо Вам, урок закінчено.


Додаток №1

Інсценування уривку 1 роману трилогії «Прапороносці»

Біля вогнища Юрій Брянський і Євген Черниш їдять із казанка і розмовляють.



Брянський. І найвища, по-моєму, краса, це краса вірності. І хай би довелося мені ще бути на фронті двадцять, тридцять років (до Брянського і Черниша підходить Сагайда). Бути ще сім разів пораненим... Посивіти, постаріти, а все «лишався б їй вірним.

Сагайда (встряв у розмову, підсідаючи до казанка). Знову краса вірності. Ти віриш у казку, ти вже забув, яка вона й була насправді... Подумати: третій рік

ні листа, ні фотографії.



Брянський. Так, третій рік... Вона теж училася зі мною на фізматі (задумався, руками ловлячи тепло від багаття). Уяви собі, Женю, три роки ми сиділи з нею поруч, на одній лаві. Ми вже так знали одне одного, що навіть думки одне одного вгадували безпомилково. Власне, у нас було не дві, а одна думка поділена на двох. Я міг би кожен її погляд перекласти на мову і записати з точністю до єдиного слова. У нас не було мого і твого. У нас було тільки наше. ( Ми знали, шо так буде все життя... Через місяць після початку війни мене вже поранило. Але незабаром німці захопили Мінськ. Нас повезли глибше на схід. А вона? Вона... Нічого не знаю. Пам'ятаю тільки її останні слова: «Коли тебе не буде. Юрасю, я ні з ким не зможу... До самої смерті буду сама!»

Вірю, вірю, бо знаю, що це не може бути інакше. Це не самовпевненість. Зви-чайно, вона може зустріти красивішого за мене, розумнішого і ще мало чого... - я глибоко переконаний, що... серця... саме такого серця не зустріне. Бо немає на світі двох абсолютно однакових сердець. А Шура любила саме таке, як моє. Тисячами різних граней світиться кожне людське серце. І от тільки в нас, між нами, ці тисячі граней усі, до останньої, світилися... однаково, вірніше — співзвучно. Я теж після неї бачив багатьох дівчат, навіть красивіших за неї, навіть справжніх красунь, але жодна з них не була схожа на неї, не могла зрівнятися з нею. Не тому, звичайно, що вона найкраща у світі, ні, я не ідеаліст. Але саме таку, а не інакшу, не гіршу і не кращу, я тільки й можу любити, і для мене в цьому розумінні вона найкраща у світі. І я радий, що вродився таким... Єдинолюбцем — чи є таке слово? Як нема, то хай буде, — бо саме це єдинолюбство робить мене багатим і сильним. Я відчуваю себе завжди багатим і сильним. От чому й говорю, що найкрасивіша це краса вірності. Люди, які накидаються на все, які розмінюють свої чуття направо й наліво, по-моєму, кінець-кінцем мусять відчувати себе злидарями.



Сагайда. Все це ти вимріяв собі по окопах, друже, хай навіть вона була такою, але звідки ти знаєш, якою вона стала тепер? Три роки, три таких роки! Все летіло шкереберть, все на очах мінялося, і тільки твоя любов ні ? Ха-Ха… Грагі, гармонія сердець…Бачив я, чим кінчалися ці гармонії.

Брянський. Ти маєш на увазі себе?



С а г а й д а. Хоч би й себе... А інші? А сам хіба ти зараз той, що був? Ти продовжуєш її любити просто... зі своєї рицарської впертості. Дама серця! Вічна! Незмінна! Ех, друже, друже... Ти сам не помічаєш, що любиш уже не так її, Шуру Ясногорську, як своє студентське минуле, свою молодість. Хай чудову, але все - таки — казку!

Брянський. Хай навіть так. Хай навіть казка. Але ця казка світитиме мені все життя.

Ч е р н и ш. Отже, виходить, ти ідеаліст?

Брянський. У цьому — можливо.



Сагайда. А якщо і вона тебе ще кохає, то теж лише уявного, теж казку. Фантазує дівчина, обточуючи нам міни десь на Уралі чи за Уралом... Яким тебе задумає, таким ти їй і приснишся. А насправді? Адже ти теж став тепер не такий, яким вона тебе знала до війни і яким саме кохала. Ну хай ти, як інший, романів по госпіталях не крутив, прапор свого кохання тримав високо, але... що не кажи, Юрію, а ти теж згрубів на фронті, осолдофонився... Невже станеш заперечувати!

Брянський. Можливо, до певної міри, Володько, ти маєш рацію. Може, в серці нема тої вразливості, тої ніжності, що була... Скільки нових звичок, скільки грубих, жорстоких пристрастей пустили в ньому коріння... Багато що зійшло з кров'ю, згоріло в серці за ці роки... А може, не згоріло? Може, випалене вогнем, воно тільки загартувалося та стало від того ще міцнішим?

Ч е р н и ш (лежить перед багаттям, спершись на руки, дивиться в огонь). Я певен, що якби мате побачили, якими стануть їхні сини на війні, вони не впізнали б нас... Вони й не уявляють собі, що тут робиться з людиною, яку складну, яку страшну еволюцію встигає вона пройти... Повністю цього не збагнути нікому, хто сам не був тут, а знає війну тільки з фільмів та розповідей, хай навіть найправдивіших... Щоб це збагнути, це треба — пережити.

Сагайда. Згоріло... випалилось. Випалене серце, га? Здорово (вишкрібає казанок).

Черниш. Але заради якої мети? Заради такої, що краще неї... не може бути в людині нічого.

Брянський (сидить обнявши білими руками свої вицвілі чобітки і рівномірно похитуючись). Все, все ми віддаємо тобі, Батьківщино, Все! Навіть наші серця. І хто не звідав цього щастя, цієї... краси вірності, той не жив по-справжньому. (всі троє мовчали і дивились на вогнище).



Додаток №2

Зустріч Євгена Черниша і Шури Ясногорської на лісовій стежині. Сонце стояло на захід. Угорі у верховіттях нависала сутінь, а низом гаю стовбури яскраво взялися червоним.

Черниш. Шуро!

Ясногорська. Бач (тихо), а я оце тільки думала дійти до вас... Іду в бойові порядки.

Черниш. Але ж там є твої люди... Ти могла б і не спішити.

Ясногорська. Сю ніч треба. Поповнення прийде. Чого ти задумався. Женю? Ходім (рушили стежкою).

Черниш. Ти маєш уявлення про нашу передову? (Запитав глухо).

Ясногорська. Маю... Розповідали... Вона за горбом уподовж річки. Звідси туди кілька метрів, але це вважається смертельно далеко. Для того, щоб попасти в бойові порядки, треба було прохоплюватись по головному схилові, обернутому на противника. Ворожі снайпери не спускають з нього очей, полюючи за кожним, хто з'явився в цій зоні. Ненависний белебень уже коштував батальйонові кількох бійців. Боєприпаси, продукти, газети, листи — все це тепер рухалось в бойові порядки лише вночі. Поранених звідти витягували теж тільки вночі. І незважаючи на це, втрати були майже після кожного рейсу.

Черниш. Якби можна було піти замість тебе, Шуро... Якби я тільки мав змогу!..

Ясногорська. О Женю, Женю!.. Коли б нам дано було заступати собою інших… Я теж пішла б... (Задумалась)

Че р н и ш. (Згодом). Чого ти не замінила пагони на польові? Будуть біліти при ракетах.

Ясногорська. А й справді (погодилась покірливо). Я зовсім забула про них. Здається, в мене тут у сумці польові. ( Попоравшись у сумці, вона дістала пару польових погонів). Пристебни, будь ласка…(Черниш поволі вправляє погони). Готово?

Черниш. Готово.

Ясногорська. Дякую, Женю, скажи мені,Женю, скажи, адже це недобре, що лиш так?..Що між нами отак?..

Черниш. Я весь час думав про це (нахмурився). Якщо ти хочеш знати мою думку…

Ясногорська. Не треба, Женю, не треба (енергійно перебила Черниша). Не будемо зараз про це... Ходімо.. (Рушили стежкою)

Черниш. Ти боїшся цієї розмови Журо?

Ясногорська. Не боюсь, я нічого не боюсь, але... Хай потім, потім!

Черниш. Коли — потім? Коли? Назови мені той день...

Ясногорська. Женю, навіщо?

Черниш. Назови! Щоб я чекав, щоб я дожив, коли навіть... загину.

Ясногорська. Не говори так, не треба... Ти знаєш, який день я маю на увазі! Той, коли вже все скінчиться, коли настане нарешті нове життя. Ч

ерниш. (Радісно). Це вже так близько!



Ясногорська. Тоді, по-моєму, все стане інакшим. Тоді все можна буде вирішувати по-новому... І, може, те, що зараз нам здається нездійсненним або црповним, тоді стане природним і можливим. Адже ми опинимось у зовсім іншій сфері, поза смертю, поза кров'ю, поза нашими муками й кошмарами... А що болить, чим ми зараз караємось, залишиться, як після сповіді. Як ти гадаєш, друже? Невже там люди не відчувають себе вдруге... щойно народженими?

Черниш. Я тебе розумію, Шуро... Мені й самому той день уявляється не просто великою історичною датою. Це, певно буде щось значно більше. Бо ж и виникатимуть усі початки, там буде тільки майбутнє, світле, безкрає...

(20 сек. Уривок обстрілу відео «Синий платочек»)


Список використаної літератури



  1. Олексій Гальорка «За честь, за славу Рідної землі» («Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах» №5 (92) 2010 стор. 6 – 18)

  2. Гончар О. Прапороносці. Собор: Посібник для 11 класу// Автор-укладач О.Д. Марченко. - Харків: Ранок, 2001. – 80 с.

  3. Оксана Городна «Зберегти землю і «Собори душ» - покликання людини»(Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, колегіумах. – 2007.- №9 – 10, стор. 22 - 38)

  4. Микола Степаненко «Життя прожити – яке це велике і многотрудне мистецтво»(Українська мова й література в середніх школах, гімназіях та колегіумах. – 2008. - №5)

  5. Українська література: підручник, для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень)/ Г.Ф. Семенюк, М.П. Ткачук, О.В. Слоньовська.- К.: Освіта, 2011.- стор. 315 – 330

  6. Ганна Шепітько «Він ніс світло життя» спогади – враження (Присамарська нива , 15 квітня 2008 р.)




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка