Народна демонологія: розкриття образу нечистої сили (чортів і бісів) в народних уявленнях”



Скачати 230,91 Kb.
Дата конвертації16.03.2017
Розмір230,91 Kb.
Національний університет “Києво-Могилянська академія”

кафедра філології

Робота з фольклористики на тему:
Народна демонологія: розкриття образу нечистої сили

(чортів і бісів) в народних уявленнях”

Виконав: Дроздовський Дмитро Ігорович,

факультет гуманітарних наук,

спеціальність: українська мова та література


Викладач:

Шевчук Тетяна Миколаївна,

кандидат філологічних наук, доцент

Інститут мистецтвознавства, фольклористики

та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України

Київ – 2005р.



Зміст:


  1. Вступ: двосвітність людського існування або нечисті сили як атрибут людської свідомості......................................................................................................... стор. 3

  2. До генези походження нечистої сили............................................................ стор. 4

  3. Демоністичні вірування давніх слов’ян........................................................ стор. 5

  4. Морфологічні дефініції нечистої сили.......................................................... стор. 9
  5. Етнопсихологічні уявлення про зв’язок із потойбічним........................... стор. 10

  6. Діяльність нечистої сили і побут людини....................................................стор. 11

  7. Демоністичний образ чорта у віруваннях................................................... стор. 12

  8. Гротескність функціональних можливостей чортів в українських віруваннях ..........................................................................................................................стор. 13

  9. Бісовщина як хвороба через присутність нечистої сили ……………….. стор. 14

  10. Уявлення про бісів у слов’янській міфології ..............................................стор. 15

  11. Список використаних джерел........................................................................стор. 18



1. Вступ: двосвітність людського існування,

або нечисті сили як атрибут людської свідомості
Горить свіча —

а спробуй відшукай людину

на всю велику Україну,

де навіть під час останнього Страшного суду

покинуть яму змертвихвсталі,

а ці — ще спатимуть — і далі.

В. Стус


Нечиста сила у східних слов'ян – це загальна назва для всіх низьких демонологічних істот і духів, синонімічна таким назвам, як злі духи, біси, дияволи тощо. Народні уявлення про нечисту силу виразно відображають християнський дуалізм божественного і бісівського початку, якому підкорялися і дохристиянські вірування про природні духи. “Фольклорні традиції українців, як і інших слов’ян, зберігає рудименти архаїчних вірувань” [13, 1]. Загальним для всіх персонажів низької міфології є їхня належність до «негативного, «нечистого», «нетутешнього», потойбічного світу» (іноді більш чітко – до пекла, пекельного) і пов'язане з цим протистояння позитивному, тутешньому світові.

В цьому рефераті я спробую дослідити уявлення українського народу, пов’язані із нечистою силою (відьми, упирі тощо), хоча друга частина роботи буде здебільшого присвяченою дослідженню уявлень про бісів та чортів. Я спробую дещо зіставити із європейськими уявленнями про цих представників нечистої сили. І, варто наголосити, що в деяких аспектах ці уявлення відрізняються від українських (слов’янських). Це, власне, і буде становити мету цього реферату.

Новизною в роботі є те, що хоча й українська демонологія (як зазначає О.А.Поріцька), сьогодні є більш-менш добре вивченою, проте в сучасній фольклористичній науці представлено небагато робіт про певних конкретних представників нечистої сили. Здебільшого, працюючи над цим рефератом, я зустрічав роботи, в яких досліджувались уявлення про русалок, мавок. Тож в цій роботі я спробую пояснити витоки уявлень про нечисту силу, розкрити вплив нечистої сили на людей, взаємини між світом людей і світом потойбічним в народних уявленнях.

Реферат виконано з курсу фольклористики і здано на кафедру філології Національного університету "Києво-Могилянська Академія" у 2005 р. Керівник роботи – Шевчук Тетяна Миколаївна, кандидат філологічних наук, доцент (Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України).



2. До генези походження нечистої сили


За народними віруваннями, які йдуть від книжкової, апокрифної традиції (перш за все, легенди про створення світу), нечисту силу було створено самим Богом (з його віддзеркалення у воді, із ангелів-відступників або ангелів, вигнаних Богом з неба на землю або в пекло тощо) або Сатаною, що створив у протиборстві з Богом свою армію нечисті (дуже цікавою ретроспективою на біблійні мотиви в Книзі Буття про створення світу і нечистої сили є твір Д. Мільтона “Втрачений рай”, де ці уявлення (на той час в бароковому обрамленні) дуже детально описано) [14, 8]. В нашому фольклорі відомі такі народні назви нечистої сили, як русявий, ангел з ріжками, Антихрист, бог з рогами, сатана, єретик тощо. Менш пов'язані з книжковою традицією повір'я про те, що різного роду демонологічні істоти з'являються з так званих закладених небіжчиків (нехрещених дітей, самовбивць, померлих неприродною смертю), дітей, проклятих батьками, людей, викрадених нечиста сила (лісовиком, водяним, русалками), дітей, народжених від зносин з нечистою силою [14, 10].

Українська фольклористика пропонує власний варіант створення нечистої сили, який, як на мене, заслуговує більш детального вивчення і ґрунтовного компаративного аналізу. Легенда, дуже відома на Волині*, розповідає про чорта, який був у своїх злих ділах сам-самісінький на весь білий світ. Ця самотність йому набридла, тому він попросив у Білобога сотворити йому побратима. Білобог “дозволив дідькові вмочити палець у живу воду і стріпнути за спину” [10, 182]. З краплі повинен був з’явитися вірний товариш. Жадібний чорт вмочив руку по лікоть. А коли струсив краплі, з’явилася сила-силенна демонів, яких разом із їхнім творцем скинули з неба. Нечисть летіла 40 діб, а щойно Білобог промовив «Амінь!», демони назавжди залишилися там, куди поховалися тієї миті: хто — у воді, хто — в лісі, хто — у горах, а хто — в людських оселях. Відповідно, український пантеон демонів чітко поділяється на види: демони природи (водяники, лісовики, русалки), демони родинного вогнища (домовики), людські химери (упирі, песиголовці, відьми, чорти), примари (злидні, мара, трясця та інші).

Широко відомими у слов'ян є вірування, що нечиста сила (диявол, біс) може вилупитися з півнячого яйця. Нечиста сила є усюдисущою, проте її власним простором є лише нечисті місця: нетрі, гущавина, трясовина, непрохідні болота; перехрестя доріг; мости, межі сіл, полів; печери, ями, всі види водоймищ, особливо водоверть, вири; колодязі, судини з водою; нечисті дерева – верба, горіх, груша; підпілля і горища, місце за і під піччю; банити, хлів тощо [13, 6]. Житло – одна з головних ознак номінації нечистої сили: лісовик, бір, моховик, польовик, щучник, межник, водяний, омутник, вировник, виринниця, веретник, травник, дворовий, домовик, овинник, банник, амбарник, гуменник, хлібник, запічник, польовик. І так перераховувати можна досить довго.

3. Демоністичні вірування давніх слов’ян



Що з осяянь своїх ми щодня непомітно втрачаєм?
Як сахається розум! Втомилась душа від шулік.
Заклинаю тебе, будь навіки мені незвичайним.
Чорна магія ночі, скажи мені голосом рік.


Л. Костенко
Те, що ми так мало знаємо про поганський (дохристиянський) світогляд українців, не випливає виключно з того, що він був невироблений і неусталений. Великою мірою причинилося до цього становище християнського духовенства, що за всяку ціну старалося затерти сліди поганства й тому робило все можливе, щоби в уяві і пам’яті народу знищити все, що тільки відносилося до поганського культу. Робота християнського духовенства була тяжка і не все могла похвалитися успіхами. Коли княжі урядовці скинули ідол Перуна й прив’язали його коневі до хвоста, то, як пише літописець, «плакав невірний народ, дивлячись на свого кумира». На самому плачі не скінчилося. Правда, ми не знаємо про те, щоб народ виступав колись проти християнських місіонерів. Для цього український народ мав забагато вродженої терпимості для чужого світогляду. Але знаємо, що український народ зберіг пам’ять про своїх богів і вмів зберегти їх культ у найрізноманітніших християнських обрядах. Давні поганські боги, всі оті біси, дідьки, домовики, лісовики, болотяники, мавки, русалки, водяники і як вони там не звалися, всі вони не переставали не тільки жити в народних уявленнях, але й далі грали свою роль в житті людей.

Перші відомості про демоністичні вірування літописних слов'ян подають київські книжники. То є зовсім особливий фольклорний феномен – українська міфологічна новела, яка разом із казками, піснями, легендами, прислів'ями, колядками тощо доносить до нас образи демоністичних персонажів.

Аналіз змісту цих вірувань, як на мене, дає підстави дещо умовно виділити два основні історичні “поверхи” в еволюції демоністичних образів. Перший з них представлено віруваннями в духів, що, так би мовити, групуються навколо уявлень про упирів і берегинь – уявлень, які зароджувалися ще в глибинах індоєвропейських або й індійських часів, наслідуються праслов’янами та їхніми нащадками. Другий “поверх” виникає, загалом кажучи, уже в епоху енеолітичної трипільської культури, коли праслов’яни виділилися з індоєвропейського масиву, наслідується слов'янами і не являє собою залишкового феномена аж до тих часів, коли наші пращури почали “кумирів творити”. Звичайно, “нижчі” вірування в духів не зникають з появою “вищих”, а живуть і в часи “ідольського мороку”, і в християнські добу.

Упирі – один з персонажів демоністичних вірувань, уособлення темних і ворожих сил природи; вони, звичайно, ще не були персоніфікованими вмістилищами соціального зла, від них ще дуже далеко, скажімо, до українського повір'я про злиднів – зловорожих духів, які уособлювали стражденну долю бідняка. Упирі – не просто духи, що можуть існувати поза тілом, а різновид перевертнів: упирі-духи перекидаються звірами, птицями тощо, можуть набирати й людського вигляду [14, 11]. Їх основне заняття – висмоктувати кров з людей, молоко у корів, а якщо упир – червономордий ворожбит, то й дудлити горілку. В упирів проявляються й риси духів-господарів, розпорядників різних сфер: вони не лише п’ють кров, але й крадуть дощ, насилають неврожай тощо.

Водночас упирі мають і деякі ознаки “чуттєво-надчуттєвого” типу вірувань. Іван Семенович Нечуй-Левицький повідомляє, наприклад, про такі залишки стародавнього анімізму в образах упирів: коли упир помирає, на його “могилці буває дірочка або пора, кудою він вилазить мишею або ящіркою в глуху ніч, ходить по хатах і ссе кров з людей...” [11, 28].

Упирі персонажі, що стоять на межі між зооморфними й антропоморфними істотами. Так двоїстість форми властива й багатьом іншим образам демоністичного типу надприродного, зокрема уявленням про “нечистих” небіжчиків (утоплеників, убитих тощо), які на живих насилають помір, душать овечок, ночами викликають страхітливі видіння, та про вовкулаків. До речі, вовкулаки – це теж перевертні, ворожбити й звичайні люди, чаклуванням перевернуті на вовків. У останньому випадку це – знедолені істоти, у яких вкрадено людське ймення.

Звичайно, уявлення про упирів та вовкулаків далеко не вичерпують вірувань українського етносу та його попередників. Сюди належать також русалки, водяники, болотяними, відьми, чорти , домовики, лісовики, берегині тощо. За повідомленнями П.Чубинського, О.Афанасьєва, В.Милорадовича, І.Нечуя-Левицького, уявлення про істот, що заселили ріки, ставки, криниці, пов'язані з віруваннями у потойбічне, замогильне життя душ небіжчиків, що відлетілих у царство водяних духів [13, 4].



Русалки, наприклад, – душі молодих утоплениць, самовбивць, мертвонароджених.

"Русалки" уявляються дуже амбітними на пункті їх культу і пам'ятання про них. Служать їм хазяї, чоловіки або жінки; молодіж не бере в тім участі. Дівчата мусять особливо їх остерігатись. Охоронним зіллям вважається полин і любисток, їх треба мати із собою, щоб не попастись русалкам у руки. Пісні, що співаються на сім тижні, згадують спеціальні "проводи" русалок — обряди, призначені на те, щоб їх позбутись:


Проведу русалочок до бору,
Сама вернуся додому...


Проводили русалочки, проводили,
Щоб вони до нас не ходили,

Да нашого житечка не ломили,
Да наших дівочок не ловили"
[3, 213-215].
Йдеться про духи-душі померлих жіночої статі та про особливий спосіб їхнього існування: позначаються, мабуть, залишки уявлень часів материнського роду та умови життя первісної людини, в яких велику роль відігравали водні стихії.

Але русалки – “не анімістичні, а демоністичні образи” [13, 17]. Вони виходять заміж за духів-водяників, під їхніми ногами трава не гнеться, бо вони – духи. Іноді русалки перекидаються кішками, жабами. Живуть вони у воді, їхнім сонцем є місяць, а якщо русалка десь загається, на ниві чи в лісі, і її коси з осоки обсохнуть, вона помирає. Хоч в русалок і є зооморфні риси, все ж таки їм більше притаманні антропоморфні, і вони мають вигляд дівчат з гарними лицями, довгими косами, іноді в плахтах, з червоним намистом [7, 373]. Русалки живуть не тільки тим, що пустують, вони мають добрий розум, люблять прясти, танцювати, відбілювати полотно тощо.

Мабуть, не менш поширеними були й повір'я про відьом та чортів .

Відьми – напівміфічні істоти, що мають таємничу силу чаклунства. Зовні вони немов би й не відрізняються від інших людей, але можуть перекидатися різними звірами (на що не здатні звичайні чаклуни), літати на мітлі, красти місяць і зорі, викликати дощ або посуху тощо. Серед відьом трапляються природжені персонажі, чимало в чому доброзичливі, загалом не шкідливі, готові зняти пристріт чи інше наврочення; але здебільшого це ті, хто продав чортам свою душу й за те навчений ними зло вражому чаклунству. Отже, єством цих відьом та відьмаків є не звичайна дужа, а злий демон, який таємниче єднає їх з “нечистою силою”, й вони морочать людей, тобто затьмарюють їм розум, наврочать різні нещастя, хвороби, висмоктують кров. Але чи не найбільш улюблене заняття відьом – доїти корів.

Та чи не найпотворнішими в язичницьких повір'ях є чорти, що водяться в ковбанях, у болотах, очеретах, у греблях, лісах тощо [13, 19].



Чорт (інші означення – дідько, сатана, диявол, біс, нечистий, куций тощо) – це зловорожий дух, уособлення темних земних і небесних вод. І якщо серед русалок, природних відьом, навіть упирів можна зустріти нешкідливих, зичливих персонажів, то чорти – справжні виплодки зла [14, 108].

4. Морфологічні дефініції нечистої сили

Нечиста сила найбільш небезпечна для людей в нечисту пору року: в так звані нехрещені, або погані дні різдвяних святок, в ніч на Івана Купала, опівночі (глуху ніч) і полудень, після заходу і до сходу сонця; в певні, нечисті періоди життєвого циклу – від народження до хрещення, від пологів до «введення» в церкву. Для окремих представників нечистої сили існують свої особливі періоди: для русалок –русальний тиждень, для шуликів – різдвяні святки. Для зовнішнього вигляду нечистої сили характерна розпливчастість, невизначеність і мінливість, здібність до перевтілень, виражена у різних демонів по-різному.

Хоча, наприклад, для русалки характерним є стійкий жіночий вигляд, для домовика – антропоморфність або зооморфность. Найбільш розповсюдженим є антропоморфний вигляд нечистої сили, проте з постійно вираженою деякою аномальною для людини ознакою, частіше всього це: гостроголовість, рогатість, хвостатість, кульгавість, звірині ноги, кігті, відвислі груди, відсутність спини, бескісність, більшоголовість, чорний колір шерсті тощо. Антропоморфна нечиста сила відрізняється або наготою, або чорним або білим одягом з деякими характерними деталями: загостреною шапкою, солдатським мундиром із яскравими ґудзиками [13, 7]. Нерідко нечиста сила приймає і зооморфний вигляд, як правило, невеликих тварин – ласка, білка, заєць, кішка, собака, свиня, миша, жаба, змія, риба (частіше щука), сорока. Нечиста сила може з'являтися у вигляді неживих предметів і явищ: клубка, що котиться, сіна, каміння; вогненного, водяного або запорошеного стовпа, колеса. Окрім антропоморфного, зооморфного і наочного втілення, нечиста сила може представлятися безтілесною.

До зовнішніх ознак нечистої сили відносяться також характерні аномальні (як для людини) прояви: сиплий, гучний голос, шум, тріск, гул, завивання; швидкість переміщення, стрімкі обертальні рухи, швидкі зміни вигляду [13, 13]. Для окремих представників характерні свої специфічні форми поведінки і способу життя: біси бенкетують, п'ють вино, грають в карти, одружуються і влаштовують весілля; русалки танцюють, співають, розгойдуються на деревах, розчісують волосся; лісовик пасе вовків, плете личаки, у нього є маленькі діти; домовик залицяється за худобиною, передбачає смерть тощо [13,16].



5. Етнопсихологічні уявлення про зв’язок із потойбічним


Річ у тім, що в стародавні часи люди вірили, що коли душа після смерті людини спокійно покидала тіло, то і стосунки були нормальними. Душі померлих піклувалися про живих, допомагаючи їм порадами, а в особливі дні, зокрема поминальні, прилітали до живих і частувалися. Коли ж душа не могла покинути тіло (а це могло бути результатом неприродної смерті або смерті нехрещених, чаклунів), то до живих вже не дух прилітав, а повертався сам мрець.

Через це стає зрозумілим різне ставлення людей до небіжчика (теж представник нечистої сили) та його душі. В цілому до мерців ставилися з певною долею остраху, хоча й вважали смерть природним явищем. Куди більше боялися душі померлого, і вже зовсім панічний жах викликали тіло нечистого (мертвяка), а іноді й його душа.

Боязнь тіла померлого належить до найдавніших, дещо примітивних повір'їв, згідно з якими мерці мали властивість покидати труну і шкодити людям. Християнізовані ж повір'я визнавали існування у нечистих душі, приреченої, однак, блукати безпритульне, оскільки її тілесна субстанція не приймалася землею.

Найбільший жах у людей викликали упирі — особливо поширений в українській демонології образ мерця, котрий нібито виходив з труни і ссав кров живих. Цей образ має загальнослов'янську основу, зустрічаючись у повір'ях багатьох народів. Щоправда, цей дуже поширений у ранньому середньовіччі демон поступово втрачає свою виразність; лише в українській демонології він залишився головним представником нечистих сил. Не випадково упирі найбільш повно описані саме українськими етнографами і письменниками: І.Франком, В.Гнатюком, В.Шухевичем, А.Онищуком, В.Милорадовичем, М.Сумцовим, Б.Грінченком та іншими. Однак в їхніх судженнях про природу, функції та дії цих істот не було одностайності. Це можна пояснити тим, що дослідники йшли, як правило, від конкретики — тієї інформації, яку вони безпосередньо отримували від людей, а ті, звичайно, розповідали лише про те, що було характерне для їхньої місцевості.

Для забезпечення захисту від упирів, залежних мерців та іншого нав'я існувала ціла система дій, пов'язаних насамперед зі способами їх поховання. Нечистих ховали або на окремому цвинтарі, або найчастіше на межі ланів, перехресті доріг, на пустищах, болотах чи в яругах. За свідченням Д. Зеленіна, їх навіть не засипали землею, а закидали сміттям чи закладали камінням (звідси й назва «закладені», або «заложені»). Більш сувору систему оберегів застосовували щодо упирів: коли довідувалися, що похований — упир, його викопували з могили й пробивали груди осиковим кілком чи зубцями від борони.

Наведена система оберегів проти нечистих мерців свідчить про явно архаїчний, дохристиянський характер народних повір'їв, пов'язаних з уявленням про душу, смерть та потойбічний світ. І не дивно, що вони вже в минулому столітті являли собою скоріше пережиткові явища, ніж релігійно-магічну систему, як правило, зберігаючись у вигляді повір'їв та марновірства. Оцей багатий шар духовної культури переважно і зафіксували українські дослідники, підкресливши помітний вплив на нього християнської релігії.



6. Діяльність нечистої сили і побут людини


Відношення нечистої сили до людей є неоднозначним: разом із підступними демонами, яких більшість, є і амбівалентні і навіть доброзичливці (інколи лісовик може дати надзнання, навчити знахарству; домовик може полюбити худобину і залицятися до неї), але в цілому люди ставляться до нечистої сили зі страхом. Навіть згадка про нечисту силу вважається небезпечною, при необхідності назвати якого-небудь демона плюють, хрестяться, користуються евфемізмами (задобрювальними або вказівними назвами): той, він, не наш, сусідушка, господар, цар, пан, князь; широко відомі назви за спорідненістю і соціальними відносинами: баба, матір, дід (діди), дядько, сестрички, подруга, помічники, співробітники, гість. Підступність нечистої сили по відношенню до людини виявляється в дуже різних видах. Найтиповіші дії: демони лякають людей звуком (стукотом, гулом, виємо, тріском), дотиком (волохатої лапи), тиснуть уві сні (Мара), душать людину, насилають безсоння, лоскочуть до смерті; «водять» людей, збивають їх зі шляху, захоплюючи в гущавину або драговину; чинять безладдя: перевертають предмети, зсовують їх з місця; накликають на людей хвороби (особливо душевні); спокушають людей, збентежують спокусами, штовхають на гріх, спонукають до самогубства, спокушають жінок, викрадають і обмінюють дітей, мучать худобину, віднімають молоко [13, 9]. Багато з цих дій є специфічними функціями окремих нечистих сил: лісовик «водить», збиває зі шляху людей і худобу, домовик лякає стукотом, дотиком, русалка лоскоче, упир спокушає жінок, що нерідко відображається і в самих іменах: гнетюк, жмара, лизун, обдериха, водило, лоскотуха, щекотун, баламут, костолом, шкіродер, гикавниця, лиходій, пустунка, ведун, опрокидень, перевертух, шопітник.

7. Демоністичний образ чорта у віруваннях


Демоністичний образ чорта , як, до речі, й образи інших злих і добрих духів, зазнав значної еволюції та інше конфесійних впливів, особливо християнських. “Ранній” чорт не мав ніякого відношення до пекла, також він не творив світу.

Чорт не творить світу. Віра в духів не знає деміургічної функції, а чорти , відьми, упирі лише орудують “даністю” [13, 6]... Це головна відмінність демоністичного від теїстичного. Звернімо увагу й на те, що образи чортів репрезентують зооморфний спосіб уособлення природних явищ і зв'язків людини з ними. Адже чорти мають волохаті ноги, цапині ріжки, вискорені зуби, перекидаються різним звіром. Можуть перекидатися й чоловіком, але з собачою мордою, пазурами на пальцях, ратицями й хвостом. Це – свідчення давнішності образа чорта. Чорти завдають людям різних прикрощів: заманюють, крадуть гроші, залякують тощо.



Чорт – назва досить пізня, вона з'явилося приблизно в XVI – XVII ст. Після ухвалення християнства. образ біса/чорта був дуже органічно вписаний в систему християнських вірувань – так само, як ангели є помічниками Бога, так і чорти сталі вважатися помічниками Диявола, духами зла більш низької ієрархії [14, 8].

Якщо янголи жили на небі, то біси, звичайно ж, на землі або навіть під землею. Взагалі їх улюблені місця – безлюдні і нечисті: пропасти, рови, очерети, бур'ян, порожні хатини, руїни, млини і т.д. Також часто водяться вони в болотах, лісах, особливо таких, де людина рідкісна. Можна зустріти їх вночі на перехрестях, коли біси перетворюються на запорошений вихор.

Зовнішній вигляд чортів – найрізноманітніший. Відомий нам з літератури біс-цап, рогатий, довгохвостий, з ратицями – він "прийшов" до нас пізніше із Західної Європи. Більш ранній (але не початковий) вигляд чорта можна побачити на деяких мініатюрах XVII-XVIII ст. Людиноподібна істота з витягнутою головою (часто лисою), або з довгим волоссям, що стирчить, голий, іноді з крилами за спиною, з невеликим, куцим хвостом і з гусячими п'ятами. Відомі і інші зображення згаданого періоду, де біс без крил і хвоста, стоїть, висунувши язика, одягнений у вивернуту навиворіт шубу.

Взагалі одного якого-небудь стабільного вигляду чортят немає, і залежно від ситуації він може змінюватися – причому не тільки в інших істот, але навіть в предмети. Серед улюблених їхніх тварин – собака, кіт, свиня, козел, плазуни. Якщо ж біс обертається в людину, то приймає вигляд пана, поляка, німця або якого-небудь іноземця.

Любить чорт обертатися і в бродячий вогник, щоб заманювати людей (в першу чергу – п'яниць) в різного роду рови, болота і прірви. Може взагалі ставати невидимкою, але коли все-таки є на людях, то приймає більш-менш людський вигляд, одягається в європейський (зазвичай німецького пошиву) одяг, неодмінно носить із собою перо і ножик, які використовує при підписанні відомих контрактів. Тож, як можна помітити, однією із особливостей чортів є флективність, здатність швидко змінюватись залежно від умов [14, 12].

8. Гротескність функціональних можливостей чортів в українських віруваннях


До речі, саме образ чорта в нашій демонології чи не найбільш суперечливий. Перш за все, тільки ми витворили чорта як кумедну постать. Він — теж нечиста сила, але належить до її «низів». На відміну від демонології західних країн, де чорт вважається одним із найсильніших зол, рідний дідько — це пародія на людську подобу. Він майже в усьому схожий на людину й замішаний у лихому та нечистому. Функції чорта як героя легенд і переказів легко пояснити: він — уособлення всіх негативних рис (лукавство, впертість, жадібність, підступність, зрідка — тупість), той, чиїх дій людина не повинна наслідувати. Зрештою, саме тому чорт буває таким безпорадним перед людиною, мудрість і добрі сили якої здатні побороти дідькове зло. Зважаючи на регіональну різницю фольклору та трансформацію поглядів на образ нечистої сили у часі, український чорт відомий під різними назвами. Найдавніша з них — біс, чудесник, згодом — чарівник, а у християнські часи — диявол, сатана. Існують відповідні назви, що характеризують провідні риси чорта у конкретних ситуаціях. Скажімо, чорт — пекельник, бо є володарем пекла, куций, бо має куцого хвоста, а ще — перелесник, лукавий, нечистий, дідько [14, 35].

Вважається, що чорти надзвичайно давні, вони існують навряд чи не від створення світу, спершу були набагато сильнішим, але з часом силу свою втратили. Звідси, до речі, образ біса-недотепи, невдахи, що часто зустрічається в літературі більш пізнього часу (пригадаємо хоча б повісті М.Гоголя). Взагалі дедалі більше чортів і бісів люди вже не бояться, а всього лише побоюються, як якихось шкідливих, але не могутніх істот. Святі відлюдники – вони ловлять бісів в кухлі з водою, перехрестивши її своєчасно, їздять на них верхи.


9. Бісовщина як хвороба через присутність нечистої сили

Віра в демонів, бісовий, бісів, тобто злих духів, сходить ще до язичницьких часів. За спостереженнями Льва Карсавіна, в західноєвропейській релігійній свідомості вони уподібнювалися язичницьким богам (аж до ХІІІ ст.) і просто людям. Причому ця віра переконливіша і безперечна, ніж яка-небудь інша. «Сприйняття благодаті або Божества, зцілення реліквіями, - пише Л. П. Карсавін, – можна в значній мірі звести до психологічних ілюзій. Цього не можна зробити з вірою в демонів. Я маю на увазі численні факти одержимості» [6, 23]. Зрозуміло, всі нехрещені "автоматично" підпадають під владу чортів і бісів. Але і іншим людям теж доводиться побоюватися нечисті. Не варто називати біса на ім'я в будинку, тим більше – вночі, а то ж може і з’явитися. В цьому він схожий з багатьма іншими персонажами народних повір їв, які теж не можуть увійти до приміщення доти, доки не буде названий на ім'я або ж не отримають дозволу (Гете описав це в сцені знайомства Фауста і Мефістофеля).

Тому всяка згадка чортів супроводилася, зазвичай, приказкою: “Не "при хаті/не при нас згадуючи”. Але чортів не називали напряму, а вибирали яке-небудь інше слівце: нечистий, патлатий, , той, хто греблі рве, ворог, дідько, спокусник лукавий... Іноді просто говорили "той". Для боротьби з бісами, які норовлять поганити те, що їсть і п'є людина, є спеціальні молитви – як для очищення їжі, так і для тих, хто прийняв таку їжу. Оскільки серед інших своїх властивостей біси володіли ще і здатністю вселятися в людей: в католицизмі існували заклинателі, що виганяють бісів, інакше – екзорцисти. Вважалося, що сам одержимий невинний тим, що в нього проник біс. В XI ст. преподобний Феодосій писав в "Слові про пияцтво", що "Біснуватий (одержимий) страждає мимовільно. До біснуватого прийде Ієрей, прочитає Молитву і прогонить біса". Біс може знаходитися не тільки в одержимих, тобто у хворих людях. В середньовіччі вірили, що таїнство Хрещення – це вигнання демона з людини. В таїнстві Покаяння дух Божий займає місце біса в душі грішника, що покаявся. Крім того, бісів сприймають просто на побутовому рівні, вони є своєрідними персонажами фольклору. Біси живуть серед людей. Вони можуть знаходитися в кутку, під ліжком, у відрі з водою. Побутові фольклорні уявлення подібного роду були характерні і для масової свідомості середньовічної Русі. Популярною пам'яткою літератури того часу, що дійшла до нас в рукописі ХV століття, є «Повість про подорож Іоанна Новгородського на чорті». Архієпископ Іоанн бачить біса в умивальнику, «укладає» його молитвою, сідлає наче коня і скоює подорож в Святе місто Єрусалим, де поклоняється святиням. Біс намагається помститися, виходячи кілька разів з келії владики в образі блудниці, і тим викликає обурення в народі, проте у фіналі демона осоромлено. Подібного роду фольклорний сюжет був використаний М. В. Гоголем в повісті «Ніч перед Різдвом» (із “Вечорів на хуторі біля Диканьки”), де біс спочатку краде місяць, а потім коваль Вакула летить на бісі до Петербурга.

Присутність різного роду нечистої сили в житті людей стає улюбленою темою для творів літератури, причому фантастичні, фольклорні уявлення переплітаються з християнським віровченням.




10. Уявлення про бісів у слов’янській міфології


Якнайменше спеціалізованим представником низької міфології у слов'ян є біс, виступаючий нерідко як видове поняття по відношенню до інших: лісовика, водяного, банника, русалки. При цьому біс – це завжди втілення злого початку. Страх перед підступами нечистої сили примушує людей перш за все уникати нечистих місць і нечистого часу, наприклад, не купатися в річці до і після певного часу, не ходити в ліс і в полі в русалчин тиждень, не виходити з дому опівночі, остерігатися святок; не залишати відкритим посуд із водою та їжею, закривати колиску, затуляти в потрібний час вікна, трубу, завішувати дзеркало, а також скоювати спеціальні дії-обереги: читання молитви, окреслювання кола. Нечиста сила боїться хресного прапора, парних чисел, співів півня. Для відлякування нечистої сили може застосовуватися також ефект «чуда», тобто розповідь про яку-небудь чудову історію (весілля брата і сестри, народження дитини у 7-річної дівчинки). Застосовуються також рослини-обереги, особливо мак, полин, кропива. Разом з тим люди іноді свідомо вступають в союз з нечистою силою, наприклад, скоюють ворожіння, для чого знімають із себе хрест, йдуть на перехрестя доріг, в лазню або інші нечисті місця; лікують за допомогою змов, насилають псування. Проміжне положення між світом нечистої сили і світом людей займають особо, що знаються з нечиста сила, що «продали душу чорту» – це відьми, чаклуни. В слов'янському фольклорі сюжети і мотиви, пов'язані з нечистою силою, представлено перш за все в бувальщинах, казках і легендах книжкового, та апокрифного походження.

Біс, за народними уявленнями, частенько перетворюється на дрібного капосника. Він здатний збити з пантелику п'яних людей, любить сварити, особливо тих, хто сильно дружний. Так само не упускає він випадку заволодіти розумом і нашіптувати всякі гидоти тим, хто впав у відчай: "Піп у дзвін, а чорт у клепало", "Хто вішається, тому дідько мотуза подає".

Прикликати чорта можна свистом, особливо в "чортових місцях": на перехрестях і пустирях. Ну а щоб тримати його на належній відстані, радять мати при собі ніж, причому освячений. Ніж він взагалі боїться – і дуже сильно (мабуть в цьому є відгомін легенди про те, що вся нечисть на дух не переносить заліза). Тому, наприклад, породілля кладе поряд із собою і немовлям ніж – і так до тих пір, поки дитину не похрестять.

Вважається також, що до XIX-XX сторіч бісів ставало все менше і менше, оскільки їх потіснили, досягаючи успіху в недобрих вчинках, люди: "Люди тепер хитріше за біса сталі!".

Як бачимо – уявлення про нечисту силу з’явилися в людей а ранніх етапах свого розвитку. І це не дивно. Споконвіку людина вірила в світ неземний, потойбічний, якому вона і вклонялася, якого вона боялася тощо. Про це ми дуже докладно можемо дізнатися в “Священному і мирському” М.Еліаде.

Українські уявлення про нечисту силу є самобутніми, принаймні у порівнянні із європейською парадигмою. Нечиста сила вважалась атрибутом життя людина, вона мала здатність впливати на природу, тварин тощо. І в той же час нечиста сила виконувала функцію певного природного табу, огорожі, психологічного бар’єру, що врешті можна назвати захисним фактором самої природи. Страх перед водяниками, мавками, лісовиками, демонами утворив огорожу між оселею людини і природним середовищем, яке людина мала вшановувати. Не знаю, щоб було із природою, якби ми гіпотетично могли забрати аспект нечистої сили з уявлень людей. Але ця проблема потребує подальших досліджень.



Варто зазначити, що модифіковані уявлення про нечисту силу ми знаходимо і в сучасному українському фольклорі. Такі уявлення є присутніми в сучасний міфах, в студентському фольклорі – відповідно я можу зробити висновок, що ейдос нечистої сили залишився і дотепер, хоча й ці уявлення і є метаморфізованими, тож, як на мене, нечиста сила була присутньою в українському (та світовому) фольклорі одвічно, це певним чином є тим світом, який людина могла звинуватити в своїй недолі, з яким взагалі можна було зустрітися, щоб врешті перемогти і піднятися на якісно новий рівень. Подолання нечистої сили в фольклорі – це компенсаторний акт, внаслідок якого людина отримує щось нове.

11. Список використаних у роботі джерел:


  1. Багринець В. Початок нашого родоводу. – Дзвін. – 1992. №1 – 2.

  2. Войнович В. Українська міфологія. – К.: 2003.

  3. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. – Т. 1. /Упоряд. В.В.Яременко. – К.: Либідь, 1993.

  4. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору – Луцьк, 1998.

  5. Іванченко М. Дивосвіт прадавніх слов’ян. – К., 1991.

  6. Карсавин Л. «Основы средневековой религиозности в XII-XIII веках». Сочинения, т.II. СПб., 1997 – С. 83.  

  7. Килимник С. Український рік у народник звичаях в історичному освітленні. – Кн. ІІ. – Т. 4. – К.: "Обереги", 1994. – С. 371-389.

  8. Лозко Г. Берегиня: Богиня чи Русалка? – http://www.svaroh.alfacom.net/svarohs/sv-boh/beregena6.html

  9. Лозко Г. Іменослов. Імена слов’янські, історичні та міфологічні. – К., 1998.

  10. Лозко Г. Українське народознавство. – 2-е вид., доповнене та перероблене. – К.: Артек, 2004. – 472с.: іл.

  11. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. К., 1992.

  12. Павленко Ю. Дохристиянські вірування давнього населення України. – К., 1992.

  13. Поріцька, О. Українська народна демонологія у загальнослов'янському контексті (19- поч. 20 ст.) : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук / О.А. Поріцька. – К.: б. в., 1998.

  14. Родион Священник Люди и демоны: образы искушения современного человека падшими духами / Родион, священник. - К.: Издательское отделение УПЦ, 1993.

  15. Українські міфи, демонологія, легенди / упоряд. М.К. Дмитренко. – К. : Музична Україна, 1992.

  16. Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. К.: Либідь 1992.




* Цю легенду я записав зі слів мешканки села Горохів, що на Волинщині, пані Горобець Г.О.



Каталог: txt -> drozdovsky
drozdovsky -> Спроба структурно-семіотичного аналізу твору дж. К. Роулінг "гаррі поттер" І наративних творів-близнят у стилі фан-фікшн
drozdovsky -> Lingua Sovetica як феномен тоталітарної політичної культури
drozdovsky -> Школа \"Анналів\"
drozdovsky -> Ліричний герой в поезіях Джона Донна”
drozdovsky -> Мови і мовенятка, або дещо про піджини та креольські мови
drozdovsky -> Народна демонологія: розкриття образу нечистої сили (чортів і бісів) в народних уявленнях”
drozdovsky -> Ліричний герой в поезіях Джона Донна”
drozdovsky -> Спроба структурно-семіотичного аналізу твору дж. К. Роулінг "гаррі поттер" І наративних творів-близнят у стилі фан-фікшн


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка