Наш край у середині 60-х на поч. 80-х рр. ХХ ст




Скачати 230,1 Kb.
Дата конвертації02.09.2017
Розмір230,1 Kb.
Тема: Наш край у середині 60-х – на поч. 80-х рр. ХХ ст.

Мета: Познайомити учнів з економічним, політичним, культурним розвитком Білоцерківщини в 1960-х – 1980-х рр.

Розкрити зміни в соціальній та національній структурі краю, показати основні здобутки культури цього періоду. Формувати в учнів інтерес до культурних надбань нашого краю. Розвивати в них уміння творчо використовувати набуті знання, встановлювати причинно - наслідкові зв’язки між історичними подіями, висловлюватись та відстоювати власну думку, правильно вживати і пояснювати термінологію. Виховувати в учнів високі моральні якості на кращих зразках національної культури краю, виховувати любов до історії, літератури, інтерес до культурної спадщини, повагу до людей, що боролися за впровадження прогресивних поглядів та власні переконання.


Тип уроку: комбінований

Обладнання уроку : мультимедія ( уривки фільму «Про Білоцерківщину», презентація), підручники, Юхименко П.І.. Біла Церква. Шлях крізь віки.// П.І.Юхименко, А.І.Гай, В.В.Репрінцев та ін. // Б.Церква, «Буквар», 1994.-384с.

Очікувані результати:

На основі вивченої теми учні зможуть:

-розповісти про економічний, культурний розвиток Білоцерківщини в 60-х-80-х роках ХХст.;

- пояснити значення періоду «застою» для нашого краю;

- творчо використовувати набуті знання, встановлювати причинно - наслідкові зв’язки між історичними подіями.


Хід уроку:

І. Організаційний момент.

ІІ. Перевірка знань.

Фронтальне опитування:

1. Розкажіть про Українську Гельсінську спілку. Коли виникла, яка мета її діяльності?

2 Які форми діяльності дисидентів?

3. Яке значення дисидентського руху?

4. Розкажіть про представників «шестидисятників».
Тести.

1.Самвидав – це:

а) твори, що видані нелегально всупереч офіційним заборонам; поширення нелегальної літератури;

б) спосіб розповсюдження офіційної інформації;

в) ваш варіант.

2. Для боротьби з дисидентами влада застосовувала:

а) арешти і засудження до ув’язнення, утримання в психіатричних лікарнях, звільнення з роботи;

б) збройне придушення масових виступів дисидентів, закриття видань, де друкувалися будь-які твори дисидентів;

в) арешт і висилка за кордон.

3. Які з наведених методів боротьби не застосовували дисиденти?

а) Періодичні письмові звернення до керівників УРСР і СРСР;

б) поширення статей і книг через «самвидав»;

в) критичні виступи по радіо і телебаченню;

г) організація масових мітингів та демонстрацій;

д) щорічне вшанування пам’яті Т. Шевченка;

е) розповсюдження листівок;

є) шпигунська діяльність, напади на керівників держави і партії.

4. Появі Української Гельсінської групи сприяли події:

а) укладення Гельсінського заключного акта;

б) посилення репресій проти дисидентів;

в) поява Гельсінської групи в Москві.

5. Релігійне дисиденство в Укранїні представляли:

а) В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, В.Мороз;

б) Й. Тереля, В. Ромнюк, П. Вінс;

в) П. Григоренко, М. Руденко, О. Тихий



6. Засновниками в 1958р. дисидентської організації Української робітничо-селянської спілки були:

а) Л.Лук’яненко, І.Кандиба; в) В.Стус, Л.Костенко;

б) І.Дзюба, І.Драч; г) А.Мельник, О.Кириченко.

7.Засновником і лідером Української Гельсінської спілки були:

а) М.Руденко; в) В.Стус;

б) І.Дзюба; г) П.Шелест.

8. Українська Гельсінська спілка виникла:

а) 09.11.1976 р.; б) 21.01.1978р.; в) 22. 05.1961р.

9. На поч. 1980-х рр. дисидентський рух в Україні було практично розгромлено. Причинами цього були:

а) нечисленність дисидентів;

б) відсутність підтримки їх діяльності з боку населення;

в) діяльність дисидентів була дискредитована зв’язками з іноземними розвідками;

г) перехід наприкінці 1970-х рр. до терористичних методів боротьби;

д) відсутність належної організації;

е) оперативність і жорстокість каральних органів.

10. Представниками дисидентського руху були:

а) А.Лук’яненко, І.Кандиба; б) І.Дзюба, І.Драч;

в) А.Мельник, О.Кириченко; г) П. Шелест, В. Щербицький;

д) В.Стус, Л.Костенко.

11.Дисидентські організації в Україні:

а) Українська робітничо-селянська спілка; (1958р. м. Львів)

б) Комуністична партія України;

в) Об’єднана партія визволення України; (1953-1958 рр.Івано-Франківськ)

г) Український національний комітет; (1957-1962рр. м. Львів)

д) Українська Гельсінська спілка. (1976р.)

12. Хто написав працю в 1965 р. «Інтернаціоналізм чи русифікація»?

а) М. Брайчевський; б) Є. Сверстюк;

в) В. Мороз; г) І. Дзюба.

13.Дисиденти – це_опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння офіційній ідеології та політиці.

14. «Шістдесятники» - покоління молодих літераторів та митців 60-х років, учасників руху за оновлення радянського суспільства, які протестували проти заїдеологізованості в зображенні дійсності, боролися за відродження рідної мови, піднесення національної самосвідомості й людської гідності.

ІІІ.Актуалізація опорних знань, умінь та уявлень учнів.

1. Які зміни відбулися у системі освіти УРСР?

2. Чи в 60-х – 80-х рр. відбувалося посилення русифікації?

3. Які тенденції спостерігаються в розвитку промисловості?

4. Які тенденції спостерігаються в розвитку сільського господарства?

5. Як зветься період правління Л.І.Брежнєва? Назвіть роки його правління.



ІV. Оголошення теми, мети, завдань уроку.

Епіграф уроку:

Біла Церкво - священна земля,

В твоїм серці гора Палія,

Біла Церква, це шепіт дібров,

Моя віра, надія, любов.

Л.Гажал


План:

1. Економічне становище краю в другій половині 60-х – на поч. 80-х років.

2. Рівень життя населення.Зміни в соціальній і національній структурі краю.

3. Розвиток культури.

Очікувані результати:

На основі вивченої теми учні зможуть:

-розповісти про економічний, культурний розвиток Білоцерківщини в 60-х-80-х роках ХХст.;

- пояснити значення періоду «застою» для нашого краю;

- творчо використовувати набуті знання, встановлювати причинно - наслідкові зв’язки між історичними подіями.

Учні отримали попереджувальні завдання.

Жовтень 1964 р.- Л.Брежнєв обраний на посаду першого секретаря ЦК КПРС.

1959-1965 рр.- семирічка

1966-1970 рр.- 8 п’ятирічка - «золота».

1971-1975 рр.- 9 п’ятирічка.

1976–1980 рр.–10 п’ятирічка.

1981 – 1985 рр.–11 п’ятирічка.

1982р. - прийняття «Продовольчої програми», Створення агропромислового комплексу (АПК).

Керівники УРСР



Керівники партії

Перші секретарі ЦК КПУ



Керівники держави

Голови президії Верховної Ради УРСР



Голови урядів

Голови Ради Міністрів УРСР



П.Шелест (1963-1972) В.Щербицький (1972-1989)


О.Ляшко (1969-1972)

І.Грушецький

(1972-1976)

О.Ватченко(1976-1985)

В.Шевченко(1985-1990)


І.Казанець(1963-1965)

В.Щербицький

(1965-1975)

О.Ляшко (1975-1987)


Перегляд фільму про Білу Церкву.



V. Вивчення нового матеріалу.

1) Вступне слово вчителя.

Білоцерківщина в 60-ті – 80-ті роки

Трудящі міста гаряче відгукнулися на заклик партії допомогти в освоєнні цілинних земель: 400 юнаків та дівчат виїхали на цілину. Білоцерківці направляли загони молоді збирати цілинний урожай - 200 юнаків і дівчат у 1956 році їздили в Казахстан. За успішну роботу на цілинних землях міська комсомольська організація нагороджена Почесною грамотою Кустанайського обкому комсомолу.

Новобудови СРСР - Сибір, Далекий Схід, Крайня Північ (БАМ, Тюмень, Воркута та ін.)

2. Учні отримали попереджувальні завдання.

Розповідь учнів

1. Економічне становище краю в другій половині 60-х – на поч. 80-х років.

За семирічку (1959-1965) було побудовано і введено в дію 14 нових промислових підприємств. Закінчено будівництво заводу «Електроконденсатор» (1965р.); цегельного заводу (1959р.); залізобетонних виробів Міністерства енергетики і електрифікації (1963р.); комплексу по виробництві мінеральної вати (1962р.), м’ясокомбінату(1960р.); молокозаводу (1961р.); пивзаводу (1963р.); комплексу крупнопанельного домобудування (1959р.); заводу металовиробів

(1964р.); енергоремонтного (1964р.); крупзаводу (1959р.); вовнянопрядильну фабрику (1962р.); щебневого заводу. та ін.

Багато зроблено щодо впровадження нової техніки та передової технології, модернізації устаткування. Завдяки цьому валова продукція в роки семирічки зросла у 2,5 раза. Семирічка була завершена протягом 6 років і 9 місяців. За цей час побудовано і введено в дію 279 тис. кв. метрів виробничих площ, освоєно виробництво багатьох нових видів продукції. На капітальне будівництво витрачено понад 80 млн. карбованців.

За сім років зведено 326,5 тис. кв. метрів житла, в т. ч. 231 відомчий, комунальний і кооперативний багатоквартирний будинки загальною площею

165 тис. кв. метрів. 2548 індивідуальних будинків споруджено населенням. 7183 сім'ї оселилося в упорядкованих квартирах.

З небувалим трудовим піднесенням зустріли трудящі ювілейний 1967 рік. Річний план промисловість міста виконала до 14 грудня, давши понад план продукції на 7 млн. карбованців.

За останні роки кількість промислових підприємств у місті зменшилась до 35 за рахунок ліквідації артілей системи промкооперації, а також укрупнення й реорганізації споріднених підприємств у порядку спеціалізації і зміцнення виробничої бази. Але чисельність працюючих на підприємствах, у будівельних, транспортних організаціях і установах невпинно зростає. Якщо в 1958 році їх було 21,5 тис., то на 1 січня 1970 року - 53,2 тис. чоловік.

Значна частина нових підприємств на стадії запуску залишалися неукомплектованими устаткуванням, не забезпечувалися фінансами та експлуатаційним персоналом.

Створювалися раднаргоспи, які керували всіма промисловими підприємствами на своїй території, незалежно від їх профілю. При допомозі нової системи управління сподівалися раціональніше використовувати сировинні ресурси, зруйнувати галузеву їзольованість і відомчі бар’єри. При М.С. Хрущові йшов процес скорочення кількості колгоспів і їх реорганізація. Головна різниця між радгоспами (державні господарства) і колгоспами була у володінні засобами виробництва. Колгоспи користувалися послугами МТС, в обмін на продукти виробництва. Відбувається реорганізація МТС, техніку передали колгоспам і радгоспам. Склались умови для розвитку ринкових відносин.

У 1958 р. почався спад у сільськогосподарському виробництві. Адміністративно – командна система управління сільським господарством фактично залишалася незмінною. Нав’зувалися нереальні зобов’язування по продажу державі

сільськогосподарської продукції; «урізувалися» присадибні ділянки у селах. Посилився адміністративний тиск на колгоспи й радгоспи.

Екстенсивна спрямованість розвитку економіки міста. Природні і людські ресурси.

Після тимчасового прискорення виробництва продукції підприємствами міста, викликаного переходом до нових форм господарювання у 2-й половині 60-х років, уже в 9 п’ятирічці різко спадають темпи. Обсяг промислового виробництва збільшився на 32 % проти 50 % у роки попередньої п’ятирічки (8), приріст сільськогосподарського виробнийтва – відповідно на 13% проти 21%.

Темпи зростання сповільнювалися, обсяг усіх видів використовуваних ресурсів зростав, спадання темпів зумовлювалося сповільненням динаміки продуктивності праці. В порівнянні з роками семирічки в 9 п’ятирічці продуктивність праці на підприємствах міста знизилася майже вдвічі.[с 249]

Питома вага впроваджених розробок, у яких використані винахідницькі ідеї. на промислових підприємствах міста не перевищувала 15-20%. Ефективність від впровадження раціоналізаторських пропозицій в роки 9-ї п’ятирічки складала

5-6 млн. крб. Найбільший внесок зробили люди творчої думки «Сільмашу», «Електроконденсатора», «Будіндустрії», «Буддеталі» та ін. підприємств міста.

Якість значної частини продукції не відповідала сучасним вимогам. Продукція з знаком якості становила на підприємствах міста 30-40 %. Щорічно враховані втрати від браку на підприємствах міста досягали мільйонів карбованців.

Надмірна централізація негативно вплинула на структуру промислового виробництва в місті. З середини 60-х років головна увага проділяється будівництву підприємств хімічної промисловості. В місті був створений трест «Білоцерківхімбуд». Центральні відомства вирішували, що і де будувати. Інтереси міста, його населення не враховувались. Підприємства Міністерства хімічної промисловості СРСР – головні забруднювачі навколишнього середовища нашого міста. Інтенсивний розвиток галузі загострював ситуацію з водою в місті, що призвело до необхідності використання її з Дніпра.

В жовтні 1966 року розпочалося будівництво Білоцерківського шинного комбінату. Будову оголосили Всесоюзною комсомольсько-молодіжною. Серед будівельників комсомольці становили майже половину.

Почав працювати штаб будови, який очолював молодіжний інженер О.П.Стаховський. Облік кадрів будівельників, контроль за найважливішими ділянками будівництва, забезпечення матеріалами і устаткуванням, використання механізмів, турбота про культурно – побутові умови життя трудящщих – неповний перелік справ, якими займався молодіжний штаб. 22 грудня 1972 року була випущена перша шина з маркою «Білоцерківський шинний завод».

В 1973 році розпочалося будівництво заводу гумових технічних виробів. З 1975 Білоцерківський шинний комбінат перетворено в Білоцерківське виробниче об’єднання шин і гумоазбестових виробів. 1975 рік - було розпочате будівництво заводу азбестових виробів, який випустив свою першу продукцію в 1979 році.

На кінець 10-ї п’ятирічки Біла Церква стала великим промисловим, адміністративним і культурним центром Київської області. Разом з новобудовами, значна частина яких була зведена на родючих полях приміської зони, територія міста на кінець 70-х років у порівнянні з 1924 роком збільшилася майже в 6 разів. [250] Прискоренню житлового будівництва сприяв перехід на спорудження житла за індустріальними технологіями. В 1973 році після реконструкції введено в дію комбінат крупнопанельного домобудування (ДБК) з початковою потужністю 40 тис. м2 житлової площі. В житловому будівництві відбулись не тільки кількісні, але й якісні зміни. Місто перейшло на будівництво 9-ти поверхових будинків.з поліпшеним плануванням квартир і підвищеним рівнем інженерного обладнання.

Третина промислової продукції області давало місто Біла Церква. Висока концентрація промисловості в місті негативно позначилася на розвиткові соціально-культурної сфери, погіршувала демографічну ситуацію району, пов’зану з великою кількістю доїжджаючих з сіл робітників. У порівнянні з 1940 роком кількість працюючих у всій промисловості міста на кінець 70-х років зросла з 4340 до 43223 чоловік, у 10 разів. за цей період житловий фонд міста збільшився тільки в 5 разів. для кожного працюючого на довгі роки створювалася житлова проблема. [251]

1958 року в місті створюються перші бригади комуністичної праці. На заводі ім. 1 Травня таку бригаду очолив В. П. Залевський, на швейній фабриці –

Т. Д. Акімова. В авангарді цього руху були комуністи. Серед них - формувальник ливарного цеху заводу ім. 1 Травня П. Д. Лобань, швачки-мотористки швейної фабрики А. П. Пересунько І . М. Максименкова.

В 1960 році за звання колективів комуністичної праці боролось 230 бригад і дільниць, а в наступному році 340 вже здобули право називатися комуністичними. В 1963 році учасниками цього руху стали підприємства - завод ім. 1 Травня, швейна фабрика, домобудівний комбінат, цегельний завод, міськхарчокомбінат, будівельне управління № 3, рембудуправління, залізнична станція. В кінці семирічки за звання ударників комуністичної праці боролися 16 тис. чоловік, 272 передовикам виробництва було присвоєно це почесне звання.

В одному з цехів Білоцерківського заводу сільськогосподарських машин ім. 1 Травня 1970 р. широкого розмаху набрало змагання за «українську годину». Виконуючи денні норми виробітку на годину раніше, працівники промисловості випустили продукції понад семирічне завдання більш як на 17 млн. карбованців.

«З великою радістю зустріли білоцерківці рішення XXIII з'їзду КПРС про спорудження в місті шинного комбінату. Початок п'ятирічки ознаменувався також появою нової будівельної організації - тресту «Білоцерківхімбуд», який здійснює будівництво комбінату.

Натхнені рішеннями історичного XXIV з'їзду КПРС і XXIV з'їзду КП України, трудівники Білої Церкви примножують здобуте. Колектив найбільшої будови міста - комбінату шин і гумо-азбестових виробів - взяв соціалістичні зобов'язання достроково виконати план будівельно-монтажних робіт першого року дев'ятої п'ятирічки.»


2. Поліпшення життєвого рівня.

Не сприяла активізації людського фактора на виробництві й існуюча система в оплаті праці, яка сформулювалася ще в середині 50-х років.Зростання заробітної плати, особливо малозабезпеченим категоріям. На заводах зменшився розрив між зарплатою інженерно-технічних працівників і робітників. Залишалася ще низькою. 1960р. – 913 крб.

Укорінилася зрівнялівка, диференціююча ж, стримуюча роль заробітної плати, особливо за 70-ті роки, ослабла. За ці роки заробітна плата на підприємствах міста зросла в середньому з 138 крб. на початку 70-х до 165 наприкінці 70-х років.

Розширювалася система соціального забезпечення. Підвищення пенсій (1951 р. )

Гостра житлова проблема. У другій половині 50-х років у місті будується більше житла, ніж за попередні 40-років. Ліквідація комунальних квартир. Підприємства відчули хід реформ. Підвищення зарплати стало основним фактором стабільності кадрів і росту продуктивності праці. За семирічку (1959-1965) продуктивність праці на підприємствах міста в сер. зросла на 58,5 %

Місто інтенсивно будується.

Значно поліпшились транспортні послуги і зв’язок. В 1979 році в місті налічувалось 1623 вантажні автомобілі, 31 автобус, 53 таксомотори. Створено мережу телефонних станцій. У 1963 році введено в дію радіорелейну лінію і новий ретранслятор. Тепер телеглядачі міста мають можливість дивитися дві програми. Потім трипрограмне радіомовлення, дивилось три програми телебачення. В місті функціонувало 174 магазини і 183 підприємства громадського харчування. Це було недостатнім для задоволення попиту жителів міста. Зниження купівельної спроможності карбованця, викликане зростанням цін і ускладненням реалізації грошових доходів, дефіцитом промислових товарів і високоякісних послуг, призводить до нагромадження великих нереалізованих надлишків коштів. В 70-ті роки, грошова маса в обігу збільшилася у 3,1 раза, а виробництво товарів народного споживання лише вдвічі.

Про поліпшення побутового обслуговування населення Білої Церкви свідчать такі дані: якщо в 1958 році послуги на душу населення складали 3 крб. 34 коп., то в 1969 році вони зросли до 21 крб. 50 коп. Незрівнянно поліпшив побут населення природний дашавський газ. У червні 1957 року газифіковано перших 200 квартир.

Здійснено ряд заходів щодо розширення енергетичного господарства. В 1960 році стала до ладу високовольтна лінія електропередачі Київ-Біла Церква. Якщо в І958 році місто спожило 18,3 млн. квт.год., то в 1970 році вже 180 млн. квт.годин.

Зростає і поліпшується транспортне господарство міста. Реконструйовано залізничну станцію, над колією спорудили пішохідний міст. З 1967 року між Білою Церквою і Києвом курсують приміські електропоїзди. Білоцерківців обслуговувало 122 автобуси й 49 легкових таксомоторів. У 1960 році береги Росі з'єднав одноарковий залізобетонний міст-красень.

Розширюється сітка підприємств зв'язку. Протягом 1958-1969 pp. у 2,5 раза зросла кількість абонентів міської телефонної станції. Подвоїлася кількість радіотрансляційних точок місцевого радіомовлення; у 7 разів побільшало телевізорів (на 1 січня 1970 року їх було 22 500); у чотири рази - передплатників на газети та журнали. У 1967 році стала до ладу нова автоматична телефонна станція.

Бюджет міста за 1958-1969 pp. зріс з 3,2 до 7,8 млн. карбованців.

За Радянської влади значно розширилася мережа лікувально-профілактичних закладів. В системі охорони здоров'я працює 430 лікарів і 1044 чоловіка середнього медперсоналу. В місті - 9 аптек, аптекарський магазин, санепідемстанція, відділ профдезинфекції, аналітична лабораторія, будинок санітарної освіти, 10 лікувальних закладів, у т. ч. міська лікарня з поліклінікою та станцією швидкої допомоги, пологовий будинок з жіночою консультацією, інфекційна лікарня, дитяча лікарня з поліклінікою, психоневрологічний, онкологічний, протитуберкульозний та шкірновенерологічний диспансери, обласна стоматологічна поліклініка, бальнеологічна лікарня. В цих закладах 1400 ліжок. Працюють також 7 лікарських і 20 фельдшерських пунктів. Далеко за межами міста славляться білоцерківські радонові води. Тут щороку успішно лікуються тисячі хворих, які приїжджають з багатьох міст і сіл Радянського Союзу.

Зміни в соціальній і національній структурі краю.

Швидко зростає населення Білої Церкви. У вересні 1958 року в межі міста включені села Заріччя й Роток, які вже давно складали з ним одне ціле в економічному й культурному відношеннях. Отже, кількість жителів збільшилася на 20,3 тис. чоловік.

В 70-х роках бурхливо почало зростати населення міста — за два десятиліття воно збільшилось майже на сто тисяч. Після аварії на ЧАЕС місто прийняло понад 1700 переселенців з зони відчуження


3.Розвиток культури.

Останнього часу міська Рада багато зробила для поліпшення умов праці і відпочинку трудящих, їх побуту. Вулиці і площі одяглися в асфальт. Біла Церква перетворюється в місто-сад. Створюється зелене кільце, в яке увійдуть парк «Олександрія», урочища «Товста», «Голендерна», «Кошик», «Томилівка» та інші. Бюджетні асигнування на благоустрій за період з 1957 по 1969 рік зросли з 207 тис. крб. до 591 тис. карбованців.

Дальшого розвитку набула й освіта. В Білій Церкві 18 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. 10 середніх, 2 школи-інтернати, 6 шкіл робітничої молоді. 904 учителі навчають і виховують 15,8 тис. учнів. Педагоги В. Ф. Фоміна, А. І. Грегуль удостоєні почесного звання заслуженого вчителя УРСР, 68 учителів нагороджено значком «Відмінник народної освіти». В місті працюють музична школа-семирічка, дитяча спортивна школа, станція юних техніків, палац піонерів. У 22 дошкільних закладах виховується 4 646 малюків.

Гордістю Білої Церкви є сільськогосподарський інститут. На трьох його факультетах - агрономічному, зоотехнічному і ветеринарному - навчається 3876 студентів, з них 1639 на стаціонарі. Серед 188 викладачів вузу - 19 професорів і 93 доценти та кандидати наук. Викладачем кафедри економіки і організації сільськогосподарського виробництва працює знатний зоотехнік - Герой Соціалістичної Праці Л. І. Мямліна.

Сотні спеціалістів рік у рік готують технікум м'ясної і молочної промисловості (до 1967 року сільськогосподарський), медичне, 6 професійно-технічних, торгово-кулінарне училища, бухгалтерська і автомобільна школи.

Значних успіхів у роботі досягли науковці Білоцерківської дослідно-селекційної станції. Лауреат Державної премії А. А. Горлач вивів кілька високоврожайних сортів озимої пшениці (Лісостепка-75, Білоцерківська-198, Білоцерківська-23, Білоцерківська-37). За виведення одноросткового насіння цукрових буряків удостоєна Ленінської премії О. К. Коломієць.

Культурні запити білоцерківців задовольняє широка мережа культурно-освітніх закладів. Серед цих - обласний драматичний театр ім. П. К. Саксаганського, 4 будинки культури, 4 кінотеатри на 2236 місць, 59 інших кіноустановок, краєзнавчий музей, 7 музичних студій, парк культури і відпочинку

ім. Г. І, Петровського з літнім театром, 87 бібліотек з фондом понад мільйон книг.

Яскравим підтвердженням того, що у нас мистецтво належить народові, став фестиваль самодіяльного мистецтва, присвячений 50-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції. У першому турі його брали участь близько 4 тис. чоловік з усіх основних жанрів самодіяльного мистецтва. В міському конкурсі, на який було відібрано кращих виконавців, взяло участь 2500 чоловік, у т. ч. учасники 22 хорових колективів, 54 вокальних та інструментальних ансамблів, 105 солістів-співаків та інструменталістів, 11 оркестрів, 7 драматичних колективів, 8 поетів-початківців і 6 композиторів.

Біла Церква - батьківщина багатьох визначних політичних діячів, працівників науки, культури, мистецтва. Тут народилися Я. М. Яциневич - український радянський композитор і хоровий диригент; Л. Долинський - український художник-портретист; Б. М. Вул - радянський фізик, академік АН СРСР, Герой Соціалістичної Праці; Ю. В. Лінник - радянський математик, академік АН СРСР, лауреат Державної премії. У Білій Церкві жили й працювали Л. Варинський (1856-1899) - діяч польського революційного соціалістичного руху; К. Г. Стеценко (1882-1922) - видатний український композитор; М. С. Урицький (1873-1918) - активний учасник боротьби за владу Рад, визначний діяч більшовицької партії.

Тут вчилися й працювали український радянський письменник В. С. Кучер; український радянський педагог, професор М. М. Грищенко; український радянський мовознавець, педагог, професор В. І. Масальський; доктор історичних наук Д. 0. Коваленко; працював український радянський письменник В. 0. Міняйло. В 1947- 1948 pp. навчався у ремісничому училищі і працював на заводі ім. 1 Травня льотчик-космонавт Герой Радянського Союзу П. Р. Попович. Проживали і працювали Герої Радянського Союзу Ф. Т. Дібров, О. Д. Харитонов, Народний Герой Югославії І. А. Булкін.

Свого часу в місті бували О. В. Суворов, Г. P. Державін, О. С. Пушкін,

Т. Г. Шевченко, I. С. Нечуй-Левицький.

Висновок.

Біла Церква у риштуванні новобудов. Зводяться корпуси великих заводів і фабрик, виростають нові житлові масиви. Ширшають, світлішають вулиці. Зусиллями працьовитих рук білоцерківців, натхненних величними перспективами комуністичного будівництва, молодіє стародавнє українське місто, яке невдовзі відзначатиме своє 1000-річчя.

При Л.І.Брежнєву, щоб відновити «однодумство» зовсім не було потреби в масовому терорі. Проти протистуючих в хід був пущений «громадянський вплив»; виключали з партії, звільняли з роботи. Робили це при допомозі колег по трудовому колективу.

Для тих, хто не піддавався такому впливу. були розроблені інші покарання.

Кримінальний (Карний) кодекс в 1966 році доповнився статтею 190, згідно якої передбачалося позбавдення волі за «розповсюдження завідомо неправдивих вигадок, котрі плямували радянський державний і суспільний лад» - до 3 років. за тіж дії,які кваліфікувалися як «агітація або пропаганда, яка проводиться з метою підриву або послаблення Радянської влади» загрожувало покарання до 7 років ( ст. 70). Карні органи не вдавались до масових репресій, їм повністю вистачало сил і «прав», щоб знову запустити машину «одностайності» в трудових колективах міста.

Багато талановитих і твердих духом людей втратили трудові колективи і керівні органи міста. Ці люди не одержували можливості конструктивно працювати на суспільне оновлення. Розправи над тими, хто намагався відстояти законність, право на гласність і творчість, призвели до деформацій в духовному і культурному житті міста, вилились у невиправдані роздування суто ідеологічних функцій державних служб.

Незадовільний стан в економіці. Недооцінка значення специфічних інтересів трудових колективів міста. Це призвело до абсолютизації досягнень, до ігнорування духовних потреб різних груп населення корінної й некорінної національностей. Внаслідок цього чимало проблем нагромадилося, у сфері функціонування української мови, зниження рівня її викладання. В 60-х – 70-х роках різко скоротилася кількість шкіл з українською мовою навчання. В місті українські та змішані російсько-українські школи на кінець 70-х становили лише 28%, а російські - 72%. Таке становище склалося в дошкільних закладах.

В галузі економіки місцеві Ради відали підприємствами, які давали лише 3-4% продукції промислового виробництва міста. Не завжди в місцевих Радах панувала творча, конструктивна атмосфера, домінували шаблонізація, формалізм, парадність, заорганізованість. Не розвивалися критика і самокритика, традиційною пасивністю була уражена основна маса депутатів. Панувала одностайність.

Форми роботи в громадських організаціях: паперотворчість, численні засідання, формалізм. Подолати ці негативні риси діяльності місцевих організацій не вдалося й донині.

На фоні масштабного розвитку промислового виробництва в місті ширилися пияцтво, злочинність, наркоманія, що довгий час замовчувалося. Збільшилася кількість людей, особливо молодих, яким були властиві політична наївність, відсутність інтересу до політичних знань, нігілізм, апатія, байдужість, щодо майбутнього. Діяльність ідеологічної роботи первинних партійних організацій знижувалася і відірваністю її від реальних проблем, розходженням між словом і ділом. Це підривало довір’я до пропаганди, зводило нанівець її ефективність. Працювала вражаюча за своїми масштабами система політичної та економічної освіти трудящих міста.

Це один із складних і суперечливих періодів в історії Білоцерківщини. Він дав не тільки позитивні результати, а й деформації в економіці, соціально – політичній і духовно – ідеологічній сфері.

Місто мало великі можливості для подальшого прискорення його розвитку. Для того, щоб виколистати ці можливості, привести їх в дію, потрібні були нові, кардинальні зміни не тільки в місті, але і в суспільстві. В економіці і в соціальній сфері міста накопичувалися труднощі і невирішені проблеми, з’явилися застійні явища, створився механізм гальмування. Результати місто відчуває і сьогодні – незадовільна екологічна обстановка, не вирішена житлова проблема, недостатньо розвинена соціальна сфера.
Памятники:

Пам'ятник князю Ярославу Мудрому, засновнику городища-фортеці Юр'їв попередника міста Білої Церкви був відкритий до 950 річчя Білої Церкви і встановлений на Замковій горі біля Білоцерківського краєзнавчого музею в 1983 р.

Тодішня площа Леніна (зараз Торгова площа) у 70-х роках XX століття, по центру старий пам'ятник Леніну та вулиця Карла Маркса (нині Леся Курбаса), праворуч — Готель «Київ»

На початку 1960-х років фонди та бібліотека музею розташовувались у колишньому будинку ксьондза на Замковій горі. У цей час тривала пошукова робота зі збирання архівних документів періоду Другої світової війни, виявлялась і вивчалася краєзнавча література, розроблялись тематико-експозиційні плани, створювалась нова експозиція, зросла кількість наукових працівників музею. Після капітального ремонту приміщення музею в 1961—62 роках була проведена реекспозиція, яка доповнилася новими архівними документами та речовими предметами періоду Громадянської війни 1918—20 років.

У 1978 році музей був закритий на реконструкцію і добудову другої черги будівлі, а 1983 року — завершилась реконструкція першої черги музею, і 7 жовтня відбулося відкриття експозиції музею (відділу природи та історії дорадянського періоду).

Загиблим студентам Білоцерківського аграрного університету 1985р.

Льотчикам-визволителям Білої Церкви від німецьких загарбників У якості основного елементу пам'ятника використано радянський літак моделі МіГ-21ПФ, з якого було знято двигун та інші деталі. Проспект князя Володимира

Ульянову (Леніну) Володимиру 21 квітня 1983року на торговій площі міста автори: скульптори — В. І. Агібалов, Я. І. Рин і архітектор О. Д. Корнєєв

Хмельницькому Богдану 1983 рік. Розташований в Парку культури імені Тараса Шевченка Пам'ятник українському гетьману Богдану Хмельницькому був встановлений у 1983 році. Скульптуру виготовили в ливарному цеху заводу «Сільмаш» ливарники П. Вовчок та І. Гаврилюк з інженером-технологом В. Гусєвим за моделлю заводського художника В. Губрія.

Пам'ятник-бензовоз ЗіЛ-157 Біля КПП 94-го центру забезпечення пальним ЗСУ

Пам'ятник-Танк Т-34 9. Травень 1970 року.

Скорбна мати на Пагорбі Слави вул. Соломчинського.

Скульптурна група «Юність» Парк культури імені Тараса Шевченка

ж/м Гайок Ту-16 1984



Пам'ятник великому Кобзарю — Тарасу Шевченку, що неодноразово відвідував Білу Церкву та парк «Олександрія». 1991р.
VІ. Систематизація й узагальнення нових знань і умінь.

1) Відповіді на питання:

- Яку роль відіграв період “застою” в розвитку нашого міста?

- Чи змінилося наше місто за ці роки?

- Щоб ви змінили в житті сучасної Білої Церкви?

2) Розповідь учні про спогади життя їхніх батьків, рідних у даний період.

3) Заочна екскурсія по нашому місту.

VІІ. Підсумок уроку.

Бесіда. Висновки.

VІІІ.Домашнє завдання. Повторити тему «Україна у період загострення кризи радянської системи (сер.60-х-на поч. 80-х рр.). Написати твір «Моя Білоцерківщина»; Створити проект «Екологія Білої Церкви»




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка