Наталія Шаграй а відьми тут тихі



Сторінка1/8
Дата конвертації02.03.2019
Розмір1,6 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8
Наталія Шаграй

А ВІДЬМИ ТУТ ТИХІ

В воротах стояв Саша і при вигляді мене його лице смикнулось в вигляді усмішки, хоча швидше це нагадувало звіриний оскал.



  • А ти я бачу хорошо виглядаєш.

  • Ти теж виглядаєш добре. – змогла я відповісти.

  • Краще мовчи, а то бажання удавити тебе ще не минуло. У мене для тебе є сюрприз. - Він повернувся до машини, відкрив дверці і витяг звідтіль тіло чоловіка, відтягнув його до двору, він кинув його.

  • Тримай, у тебе тепер нова забава. Це падло таке ж невірне як і ти, то ж разом я думаю ви будете чудовою парою. Бачиш колишня кохана це мій племінник, убив би, та він єдиний нащадок мого покійного брата…а сімейні узи самі міцні, самі цінні. - Я дивилась на тіло хлопця, його лице було все в крові , і на перекошене злобою лице Саші,я бачила, що він дійшов до своєї точки кипіння і мені було страшно. Я мовчала і дивилась на нього побоюючись його спровокувати.

  • Гаденя, зовсім не має меж, власне як і ти, тому він залишається в тебе і ти за нього відповідаєш. І розуму в тебе надіюсь вистачить не попадатись мені з ним на очі на найближчий час. – Він повернувся, сів в машину грюкнув дверима і просто поїхав. Зі ступору мене вивів стон хлопця і я підійшла до нього . Виглядав він м’яко кажучи не дуже добре. Розсічена брова, розбиті губи . Я повернулась в дім і дістала нашатир з ватою. Помахавши ними перед носом я досягла результату , що він застогнав і закрив лице рукою від мене.

  • Тихо, мені потрібно, щоб ти піднявся, давай потихенько я потягнула його за руку, спочатку він став на коліно потім зумів піднятися…

  • Ти хто? – прохрипів він.

  • Я Злата. Я не зроблю тобі нічого поганого . – Від цих слів, сама ж скривилась, як від кислого лимона. Я майже на собі втягнула його до будинку і положила на ліжко , а він знову відключився.

  • Просто казковою. - Прошипіла я і пішла за аптечкою і кип’яченою водою. Зняти футболку я не змогла тож просто розрізала її, змила кров, оцінила масштаби катастрофи, паршивіше за все виглядала розсічена брова її потрібно було б зашити і ліве плече воно було вибите.

  • Тоді будемо шити і вправляти - підбадьорила я себе і принесла все необхідне , я саме хотіла зробити знеболюючий укол коли він схопив мене за руку.

  • Мені шити по живому, чи дозволиш зробити укол?- він розглядав мене, а потім відпустив мою руку.

  • Я вколола тобі знеболююче, брову зашию …опиши як ти себе почуваєш?

  • Паршиво.

  • Це добре . Глибоко вдихни .

  • Хочеш визначити зламані ребра?

  • Так. Я провела рукою по ребрах і нічого страшного там не виявила. – Добре, на перший погляд ребра цілі.

  • А якби були зламані?

  • Було б не дуже добре. Я відвезла б тебе до лікарні, правда місцеве населення вважає, що я відьма тож думаю прийом був би так собі. Та на рентгент тобі все одно потрібно.

  • А ти відьма?

  • Я ні, а от моя бабка була нею. – Пацієнтом він виявився досить терплячим стогнав, шипів, лаявся та не смикався. Я заклеїла зашиту брову пластиром і вправила плече після чого принесла йому ледь теплого чаю. Після того, як він заснув чай я і собі зробила, мої руки ледь ще тремтіли , а нерви реагували на кожен шелест.

  • Ніхто не говорив, що легко кидати чоловіків, - пожалілась я собі. Спомини непроханими гостями накотили, моє шалене , несамовите кохання, заради нього я і душу продала б. Він був одружений, а я закохалась тільки нічого не склалось окрім болю. Він був для мене цілим світом. Кожен наш вибір визначає наше життя. Чай чи кава? Зустріч з друзями чи вечір на самоті? Добра справа,чи підлий вчинок? Щира посмішка, чи злий окрик? Кожен вибір змінює все. Я любила його, це як гра з вогнем, який нищив мене. 8 років. І я так більше не хочу. Не лізе. Хай йому грець. Коли я йшла Саша волав якого чорта? Він давив на мене, як завжди коли заходив в глухий кут, просто давив. Він питав, що мене не влаштовує? І розкладав по полочкам мою власну нікчемність і доводами розсуду показував , що логічно і розумно. Розглядав як під мікроскопом кожне питання, ловко розбирав його на атоми. З його просто безкінечною вірою в його власну правоту. Ми закінчили розмову, що він мене ненавидить, і що йому дуже хочеться мене вдарити. Хтось з великих сказав, люди забудуть, що ви сказали і зробили, але ніколи не забудуть того, що ви змусили їх відчути. Вир емоцій, шквал почуттів, щастя в чистому виді коли кожен твій нерв і атом в ейфорії володіння іншої людини, люта ненависть , їдуча біль, відчай, печаль за тим чого більше немає і страх що такого більше не буде і ще більший , що можливо все повториться знову. За все потрібно платити . Ціна моєї розплати відчай, злість і туга, що п’ятами слідує за нею і так без зупину вже рік. І зібрати себе до купи немає сил. Почому щастя на сьогодні? Що може зробити жінка доведена до крайності? Не знаю. Але в якусь мить я зрозуміла, що більше так не можу. Просто прийшло відчуття, що досить. Більше не лізе. Я так не хочу. Благополучна зовні я мала все та якесь відчуття незадоволення вічно в мені жило і я плавилась від нього як свічка від полум’я , повільно, але з неминучим кінцем. Моє життя здалося таким безглуздим, робота такою не потрібною, а від «кохання мого життя» так і хотілося вдавитися. Я покинула все. І певний час працювала в самих гарячих точках, там де були потрібні медики. Чомусь в медичній галузі люди швидко забувають для чого вони це роблять? І все виглядає цинічно. Та реальність вражає більше аніж усе, що було до того. До всього можна звикнути кров, смерть, розірвана плоть, подроблені кістки, біль , страх, свист куль. І у всього є межа. Виявилось, що я не така вже й сильна, як я думала. І зробила єдине, на що спромоглася. Поїхати в дивну глушину від якої до найближчої цивілізації кілометрів 12 і почати все спочатку. А спочатку була апатія неймовірно довга і безкінечно чорна. Проснутись було важко, їсти не хотілось , на життя я дивилась без ентузіазму, а сенс життя вперто мене уникав. Так продовжувалось довго, поки мене це не почало лякати і я змусила себе прокидатись йти до лісу на пробіжку, слухати музику,дивитись комедії, читати, займатись спортом (почепила мішок на груші і вперто його молотила кулаками). Та процес еволюції пішов спочатку лежу, потім сиджу і нарешті встала. Потім я навіть не пам’ятаю той час коли від життя мені уже не хотілося померти. Здоровий сон, активний спосіб життя він же спорт і збалансоване харчування. Все минає. І життя точно минає.

  • І мене ще чекає молодий Єрмолаєв . Будь ти неладний Саша.

Ніч пройшла майже спокійно, Адам ворочався, стогнав у нього була температура і я пересунула крісло до його ліжка серед ночі він прокинувся .

  • Тихо, ти в безпеці, все добре, все гаразд – він був весь напружений, - Ти в мене дома, все нормально, все добре. – він розслабився і знову ліг, тільки мені більше не спалося і я пішла на кухню до світанку залишалась ще десь години тож і лягати більше я не бачила сенсу, а зайнялась сніданком. Легким і корисним і витребеньками до чаю. Коли я зайшла до Адам він не спав, а насторожено придивлявся до мене.

  • То кажеш відьма?

  • Так тільки каже мало розумне населення . Як ти себе почуваєш ?

  • Бувало і краще.

  • То все мине. Міряй температуру. Я принесу сніданок. Тобі потрібно поїсти.

  • А випити в тебе немає нічого?

  • Трав’яний чай підійде?

  • Ти якась скучна відьма.

  • Ага. - Легко погодилась я, починаючи підозрювати, як він зумів так вибісити Єрмолаєва старшого. Він ліниво бовтав ложкою по тарілці, час від часу все таки щось ковтаючи.

  • То хто ти така? – задумливо роздивляючись мене розвивав він тему. За що тобі мій дядя підкинув мене? Де я?

  • В лісі, за 9 км звідси знаходиться хутір Богданівка , від столиці так кілометрів 230 буде. Чудове місце в якому ранок починається під крик півнів, вечір закінчується солов’їною піснею. Життя тут втрачає всю свою міську динаміку і набуває ритму неквапливого , спокійного і в такій тиші , що можна почути, як листя росте на деревах. Повітря п’янить чистотою і запахом землі.

  • То ти його коханка…- швидше ствердно аніж запитливо сказав він.

  • От у дяді це і виясни…хоча він здається сказав, що зверне тобі шию, якщо тобі спаде на думку покинути мене.

  • Опальна коханка, яка його кинула, цікаво, хоча на вигляд ти скучна.

  • А ти я бачу живеш суцільним святом.

  • Є таке трохи.

  • Чудово, тоді ласкаво прошу до мого дому. І ти мені теж не подобаєшся. – Він обпік мене поглядом голубих очей.

  • Та ладно я чудовий хлопець.

  • Я здогадуюсь, що кращим ти можеш бути тільки не приходячи до тями. – Він навіть єхидно посміхнувся.

  • То, що будемо робити?

  • По можливості жити, а там буде видно. Температури немає. Тобі потрібно відлежатись, поспати, гарно харчуватись і не довести мене до стану коли хочеться тобі вколоти снодійне. Як думаєш справишся?

  • А що будеш ти робити?

  • Зберу малину, зварю компот, приготую обід і спробую примиритись з тим, що ти з’явився в моєму житті. – Він піднявся з ліжка.

  • Кудись зібрався?

  • В душ. Де моя футболка?

  • Я її розрізала і викинула. Світ, як стоїть на місці? Голова не паморочиться , тебе не нудить?

  • Ні.

  • Постарайся не намочити рану на лобі. І не робити різких рухів, ліву руку не турбувати на плече на спиратись. Душ прямо і направо, білий рушник виділений для тебе. Митись прохолодною водою. Двері не закривай .

  • Хочеш приєднатися ? – Він стояв в джинсах з голом торсом весь в синцях , але з насмішкуватим виразом обличчя і викликом в блакитних очах. Поганий хлопчик в не дуже доброму світі.

  • Ні, просто гарне виховання іноді перемагає темну сторону моєї душі і говорить, якщо людині погано, то потрібно їй допомогти. Та не переймайся все минає.

  • То ти збираєшся мене рятувати, як мило.

  • Душ, Адам, всього лише душ, я чекаю. – І він таки пішов в душ, розтягнувши побиті губи в зневажливій усмішці. А я перемістилася на кухню прислухаючись до звуків з ванної кімнати. Почувши звук падіння я кинулась до ванної , Адам стояв голий правою рукою витираючи мокре волосся.

  • Уже скучила?

  • Ні, просто мала надію, що ти втратив свідомість. І якого чорта на тобі така кількість шрамів? Тебе, що різали на кусочки? – Огризнулась я , намагаючись приховати свій ошелешений стан.

  • Вимітайся. – З його очей зник безпечний вигляд і він полоснув злим поглядом. Я з радістю забралась з ванної, і декілька хвилин сиділа на терасі намагаючись викреслити з пам’яті побачене. Заняття йогою не проходять даремно і в дім я вже поверталась спокійною і врівноваженою. Адам стояв біля стінки і розглядав вміст на поличках.

  • Сідай, хочу оглянути шви – на його губах з’явилась звична посмішка і він сів. Пара шрамів на лиці, морщинки на лобі , синець на вилицях , синець довкола розсіченої брови і неймовірної небесної голубизни колір очей, а от те, що в них те і було самим страшним.

  • Я тобі так подобаюсь?

  • Скажімо так кількість шрамів на твоєму тілі викликають запитання щодо їх походження.

  • То ти з тих, хто шаленіє від шрамів, і готових добавити нових?- Його брова знову насмішливо піднялась. В цілях збереження самовладання я глибоко вдихнула.

  • Іди до біса. – Все ж прошипіла я і щедро зачерпнувши мазі досить болісно притиснула пальцями до синця, він здригнувся.

  • Вибач. - Він промовчав у відповідь і на тому дякувати. Так потрібно подумати про одяг для нього.

  • Одягу у тебе немає. В мене десь є стара сорочка наразі думаю підійде й вона. Я її зараз знайду і ми поїдемо в лікарню.

  • Тобі ж там не раді.

  • Мені ніде не раді, але мене це ще ніколи не спиняло. Я тобі принесу трав’яний чай, він має знеболюючий ефект, заспокоює головний біль і біль у м’язах.

  • Я нормально себе почуваю. – Вперся він.

  • Як лікар я не дуже, та патологоанатом просто чудовий , то ж не квапся стати моїм клієнтом.

  • То ти мерців ріжеш?

  • Від них мороки менше. – Видала я свою найкращу посмішку. І пішла шукати сорочку, яка у мене з часів Саші залишилась. Заодно і чай заварила.

  • Тримай, одягайся, пий чай і поїхали в лікарню.

  • Що за непотріб?

  • Називається сорочка.

  • Коханець залишив? – Видав він свою посмішку і розгорнув сорочку – О, здається дядькова.

  • Ти ж розумний хлопчик , от і одягайся. Чай маленькими ковточками пий. Я чекаю тебе в машині. – Вийшла я, відчуваючи гостре бажання стукнути його чимось по голові. Сорочку він одягнув і до машини вийшов. Чесно кажучи відчула полегшення, зовсім не мала впевненості в тому, що він це зробить. Мій Mitsubishi ASX Адам окинув прискіпливим поглядом, та в машину все таки сів, з побілівши лицем і стиснутими губами. Його небажання показати, що йому боляче,змусило задуматись, що до хлопця треба пригледітись.

  • Далеко їхати?

  • 12 км. Ремінь пристебни.

  • На бена? – Виразив він таке непідробне здивування.

  • Правила дорожнього руху, того вимагають. – Він заскрипів зубами, та все ж ремінь застебнув. Адам дивився в вікно і кривився, як колеса машини потрапляли в вибоїни. Дорога виглядала не як дорога з ямами, а як ями з дорогою . Хоч я їхала повільно та все ж там де немає дороги важко їхати, що б тебе не трусило. Лікарня була на в’їзді в райцентр. Її побудували в 90 роках. 5- поверхова будівля, з при стойками у вигляді поліклініки, добротна , цегляна, та за браком спеціалістів, місцеві її не жалували і поспішали поїхати в обласну лікарню. Хоча серед ідіотів лікарів, були і досить нормальні.

  • Ну, що пішли? – Адам скрипнув зубами , та з машини виліз і з приреченим видом пішов за мною.

  • Можеш зачекати мене на лавочці. – Відчула я жалість до хлопця.

  • Добре.

Усе іноді вирішується грошима, і якщо проблема вирішується то це зовсім не проблема. Я заплатила і нас без черги провели і на рентгент і на УЗІ. Ренгентр показав старі переломи і відсутність нових . Відсутність їх порадувала, наявність старих дещо зачепило. УЗІ,на щастя нічого дивного не показало. Якось захотілось задати декілька питань Адамові про походження перелемів, та відчуваю відповіді він мені не дасть. Адам втомився, до машини він доплівся, а ще чекала поїздка назад. З заднього сидіння я дістала термос, налила чай і простягла кружку Адамові.

  • Пий.

  • Що це за гидотна?

  • Я ж лікар. Довіряй мені.

  • Твій контингент мерці, а я ще по іншу сторону, невпевнений , що те, що годиться для них підійде й для мене. – Я повернулась до нього.

  • Все, зрозуміло. То ти чай пити будеш чи ні? – Щось в моєму виразі обличчя його насторожило, і чай він випив.

  • Сподіваюсь я не отруюсь .

  • Ні. Все з тобою буде гаразд. – Додому я їхала не поспішаючи, Адам навіть заснув і прокинувся тільки коли машину я зупинила.

  • Що в чаєві?

  • Травки з знеболюючим ефектом і трішки заспокійливі. Я збираюсь в магазин, а тобі пропоную поспати.

  • Ти мене кидаєш? – Вишкірився Адам.

  • Всього лише збираюсь за їжею. І це мій дім, який мені подобається. А от де у тебе впертості береться шкіритися так? Усе ж лице болить.

  • Я життєрадісний .

  • Що може бути краще. Різких рухів не роби, голову дурним не забивай і саме ліпше , що ти можеш зробити це лягти і поспати.

З превеликою радістю я забралась з дому, 12 кілометрів і я в райцентрі, правда 20 хвилин дороги мені виявилось якось замало. Я заїхала в магазин одягу і купила пару футболок і штани спортивного крою. Потім заїхала за продуктами зустріла в магазині дві кумушки які тут же відвернулись від мене і щось зашепотіли одна до одної, я життєрадісно посміхнулась і затарилась продуктами. Усі маленькі містечка здається виглядають однаково , пряма центральна вулиця з претензією на міський тип з трьох поверховими будівлями, деревами обабіч дороги тут правда можливі варіанти, липи, каштани, виноградні лози. І люди, які все про всіх знають і пам’ятають твоїх батьків, дідів а деякі особливі бабусі пригадають і прадіда, яким він був вдалим молодцем. Хатинка в лісі була за щастя 9 км до найближчого хутора і 12 км до райцентру. Мрія і я щиро себе обманювала, що нікому немає діла до мене і я отримую трішки спокою . І на що я найбільше засмучена зараз, що мій затишний дім більше не є таким, чи що мені нав’язали поганця, чи за те, що цей чортів Єрмолаєв не хоче залишити мене в спокою.

  • Чорт. – Я гепнула з пересердя по керму, машину злегка занесло, я вирівняла кермо, тихо радіючи , що дорога пустинна . Повернення було швидке і нерадісне .

  • У тебе , що тут немає телевізора, інтернету? Можна ж просто застрелитись.

  • У тебе є шанс поспати.

  • Мені нудно.

  • А ти почуваєшся видно добре, якщо скаржишся. Я тобі одяг привезла.

  • Покажи? – Він перерив одяг. – Де ти цей мотлох набрала? Просто відстій.

  • Ага, давай закину в прання. І приготую вечерю. - Я швидко втекла на кухню і зайнялась вечерею.

  • Які тут розваги? – Не залишив мене і тут в спокої Єрмолаєв.

  • Чисте повітря, неймовірно гарний ліс і чуєш хор жаб і пташок за вікном – це життя.

  • Хм,- презирливо якось прозвучало оте хм. – І що ти тут робиш?

  • Я тут живу. – Адам сів за стіл.

  • Що ти готуєш?

  • Печеню і пиріг.

  • Ти навіть умієш готувати.

  • Так, я сповнена сюрпризів.

  • Саме за це ти подобалась дяді? – Запитання він задавав швидко і в той момент коли ти цього не чекаєш. А він піднявши брову невинно посміхався. І чого тільки одній мені незручно? Та єдина емоція я можу собі дозволити байдужість.

  • Да. А чим ти допік дяді?

  • Ну, все потихенько.

  • Цим навряд чи можна було його так вибісити.

  • Ну, я переспав з його новою коханкою.

  • Ауч, як же тебе так второпало?

  • Випадково , гарненька мордашка, попка і якось так. – Його усмішка була вже мені в печінці.

  • Оу, уявила.

  • А ти буваєш потішною. – Дістала я сумнівний комплімент.

Зробивши салат, дістала хліб і накрила на стіл. Адам видно видихався, бо вечеряли ми з ним в тиші. Я зробила йому укол і ми лягли спати. Заснула я майже миттєво так як минулої ночі майже не спала. А ранок я зустріла з тяжким відчуттям, що в домі я не одна. Я ще полежала намагаючись примиритись з життям і прислухаючись до звуків з кімнати Адама. Він прокинувся судячи по крокам і по дверям, що хлопнули вийшов на двір. Я зайшла в душ швиденько сполоснулась, почистила зуби і натягла джинси з футболкою. Поставила каву і двома чашками вийшла на двір. Адам сидів на сходах і перш ніж побачив мене і його обличчя знову набуло насмішкуватого виразу я побачила саму, що не є людську розгубленість і сум.

  • А от і скучна відмочка. – Ні може все таки мені здалося? І я намагаюсь знайти те, що немає. Я простягнула йому чашку, яку він обережно взяв.

  • Як почуваєшся?

  • Чудово, як завжди.

  • Завжди побитий, зашитий з вправленим плечем?

  • А ти буваєш приставуча. Спиртного в домі в тебе немає?

  • Немає. – Покаялася я.

  • І ти його не купиш?

  • Ні.

  • Життя праведника.

  • Так.

  • Лажа.

  • Як є. – Я пішла на кухню, а він піднявся і слідом за мною.

  • То тут жила твоя бабка?

  • Так.

  • Дім не схожий на той в яких живуть бабки.

  • А ти таких багато знаєш?

  • Ну, щось бачив.

  • Ти не повіриш, але я любила свою «бабку» і турбувалася про неї.

  • Це ти побудувала цей дім?

  • Ні, тільки провела реконструкцію. В цьому домі ще жили батьки моєї бабусі.

  • А чому він в лісі?

  • Я не говорила, що моя сім’я любила сусідів.

  • Ах, так відьмовство і все таке – На його лиці розцвіла саркастична усмішка. – І як розважалася твоя бабка? – Я перевела здивований погляд на нього.

  • Ти скучна і не вмієш розважатись – Знову з при піднятою бровою пояснив він.

  • Вела прийом, варила трави і таке інше.

  • Стає цікавіше і які вона трави варила? – Задав він невинне запитання.

  • Нічого цікавого для тебе. Переважно заспокійливі. Всі проблеми від голови.

  • Ти мені саме такий чай даєш?

  • Переважно вітамінний і знеболюючий.

  • Як же мені це не подобається.

  • Сідай снідати.

  • Ладно. Такі справи видно. – Він розглядав свої руки зі збитим кісточками і не підіймаючи голови запитав:

  • Скільки ти років була з дядьком?

  • Ніяких душевних розмов.

  • Це єдина розвага яка у мене є.

  • Почитай книжку.

  • А може ти розкажеш, як докотилася до такого життя.

  • Може сам розповіси про своє?

  • Дякую утримуюсь.

Я перемила посуд і вийшла на двір. Адам вирішив прогулятися. Користуючись відсутністю поганця вирішила замести подвір’я, на якому незрозумілим чином назбиралося сміття. В господарстві у мене була така добротна мітла. Я дістала мітлу, коли помітила, що проволока частково розв’язалася, чортихнулася і почала зав’язувати проволоку, яка кололося і зовсім не бажала скручуватися.

  • Що не завелася? – Я здригнулася, від несподіванки. Адам стояв біля веранди і з таким співчутливим виразом обличчя дивився на мене і на мітлу в моїх руках.

  • Що? – Видихнула я. Повільно до мене таки дійшло його запитання. – Шкідливо буває вразливим і чутливим особам читати багато казків.

  • Розумію, сам нервуюсь коли машина ламається. – І з єхидною посмішкою закинувши мені це він пішов в дім.

  • Диявол його забирай, з його самознищувальним гумором. – Таки проволоку я скрутила, а відчуття злості добавило натхнення не тільки подвір’я прибрати, а й в домі затіяти прибирання.

День ми прожили досить мирно. Я вдало переховувалась від Адама, а він спав , їв і тільки надвечір вийшов і сів на диван на веранді дивлячись на ліс і на ставок. Мені радіти цьому чи непокоїтись? Хоча питання риторичне. Наступні три дні не відрізнялись різноманіттям я намагалась не попадатись на очі Адаму, а той більшу частину часу спав. Його травми поступово заживали. Погодження шрамів на його тілі уже перестала бути таємницею, я й сама почала вловлювати своє бажання огріти його чимось важким, навіть виникли думки, як позбутись тіла. Щоб тебе. Шматок в’їдливого, надокучливого шмаркача.

Мій телефон невгамовно звонив , кому ж так не йметься.



  • Так Ілля.

  • О, привіт. Хотів нагадати ти ж пам’ятаєш, що у мене завтра весілля? – Відчуття сорому тут же накотило. Я забула.

  • І ти мене на нього запрошував. – Щось безглузде сказала я.

  • Ага, ресторан, випивка,танці і таке інше.

  • Може краще я тебе потім після весілля привітаю?

  • Злата я тебе хочу побачити на своєму весіллі, ти мій друг. І мені байдуже хто що говорить, але я хочу, щоб ти прийшла.

  • Гаразд. Буду, як зайка, раз ти так хочеш.

  • От і добре, а то чуяло моє серце , що ти не дуже збиралась прийти.

  • Не пиляй мене. У тебе має бути безліч справ.

  • Все, що від мене вимагається це одітись в костюм і прийти на це свято, де буде безліч гостей, майбутня теща постаралась і тихенько пережити цей день.

  • Навіщо тоді погоджування на святкування весілля.

  • Моя майбутня теща так наполягала, що було без вибору. А там буде вона і ще дві її сестри. От хто справжні відьми.

  • Думаєш ми вживемося? – Задала я невинним голосочком запитання.

  • Злата , твоє почуття гумору мені вже в печінці. Підтримай хлопця. Я ж не кожен день одружуюсь.

  • Віка просто неймовірна навіть не знаю, як тобі вдалося вмовити її з тобою одружитись.

  • Я старався.

  • Добре, тоді до завтра. – Я положила телефон на стіл.

  • А що буде завтра? – Тут же проявив цікавість Адам.

  • Завтра буде весілля мого друга.

  • О, нарешті хоч якість веселощі.

  • Забудь про це. – Відразу відказала я і перейшла на кухню, куди слідом припхався Адам.

  • Нізащо таке не пропущу. Я з тобою. – Він виглядав рішучим і готовим до нових забав, змусити мене взяти його на весілля.

  • Добре. – Пуповидне гаденя, щоб тобі провалитись крізь землю.

  • Що добре? Добре ми підемо на весілля, чи добре відстань від мене? – На його обличчі сяяла бісова посмішка.

  • Не стояв би ти так близько біля мене , коли в мене в руках небезпечні для твого життя предмети знаходяться.

  • Невже шандарахнеш качалкою ? Ні, огрієш сковорідкою? Кинеш ножем? – Його голос набув трагічних ноток.

  • Відкопайся від мене. Я зайнята. Сходи маленький погуляй на дворі. Я тобі коржика за це дам.

  • То на весілля ми йдемо. – Стверджуючим тоном сказав він.

  • На весілля я беру тебе з собою, але ця ідея мені не подобається. І то тільки при умові, що ти будеш себе вести чемно і ввічливо.

  • Клянусь. – З придуркуватим виглядом приложивши руку до серця сказав він.

  • І в тебе немає, що одітись.

  • Можу в джинсах.

  • Можеш, але не потрібно. Тебе чекає костюм. Сподіваюсь ти любиш носити ті, які шиє місцева кравчиня.

  • То ми їдемо по костюм?

  • Неминуче.

  • А в що будеш одіта ти?

  • В сукню.

  • Щось еротичне ?

  • Дещо класичне.

  • Декольте?

  • Закрите по горло.

  • Оголені ноги?

  • Довжиною до підлоги.

  • Червоне?

  • Сине.

  • Чорт, жодного натяку для фантазії. Але все одно я в очікуванні. Дівчатка думаю роздягнуться більш відвертіше.

  • Ти брудний і ниций як кальсони шахтаря в лютому. – Прошипіла я, подумки завивши, що опускаюсь до його рівня.

  • О, це було ….А що це було? Маленька відьмочка огризається. Як мило. Та не вмієш літати не муч мітлу.

  • Адам. Якщо не заберешся на годину з моєї аури…

  • Все, все я зрозумів ваші тенденції в даній концепції, асоціюються з містифікацією парадоксальних ілюзій. – Я закотила очі, в душі дивуючись як він цю ахінею запам’ятав і щосили намагаючись не розсміятись. Він повернувся виходити, але я встигла помістити гримасу болі на його обличчі.

  • Адам? – Крикнула я, чим змусила його різко повернутися до мене. Так і є мені не здалося.

  • Уже скучила? – Радісно вишкірився він.

  • В тебе, що спина болить? – Посмішки як і не було на його лиці. Він злегка прищурив очі.

  • Здається тебе це не має обходити. – Я глибоко вдихнула, відганяючи бажання його стукнути.

  • Ну, так ти ж у нас просто Бетмен, тільки літати не умієш. І давно спина болить?

  • Я сам розберусь з своїм здоров’ям. – Я вийшла в кімнату на столі якої залишили знімки рентгена. Розгорнувши і вивчивши досконало я знайшла в чому проблема. Зміщення хребця. З знімком я повернулась на кухню, де Адам уплітав залишки пирога з м’ясом .

  • Я все таки вчилась на лікаря і я єдина людина з якою ти зараз контактуєш. Тому якщо тебе щось болить чи турбує ти мав би мені про це сказати. Сюди входять моменти коли у тебе паморочиться в голові, тебе нудить, ти бачиш привидів. Я буду вкрай проти якщо ти скористаєшся стратегію мого кота, який тихесенько пішов і вмер під кущем смородини. Це зрозуміло. – Я підійшла впритул до нього завела руку йому за спину і продовжуючи пильно дивитись йому в очі натиснула на те місце, що у нього боліло. – Він різко видихнув.

  • Чудово. Пішли за мною. – І я пішла в вітальню. Дістала з дивана одіяло і розстелила його на підлозі.

  • Знімай футболку і джинси і лягай на живіт.

  • Яка спокуслива пропозиція. – Та він навіть не ворухнувся.

  • То в чому справа? Боїшся мене?

  • Ні, маленька відьмочка.

  • Я збираюсь зробити лікувальний масаж спини. Як тобі можливо відомо з сивої давнини масаж славився своїми чудовими цілющими властивостями. Ще у стародавньому Китаї, Римі, Греції лікарі і цілителі використовували масаж для лікувальних цілей. Перенапруження м’язів може виникнути через стресові ситуації, малорухливому способу життя, а також при будь яких травмах та ударах. – Я говорила , а Адам таки зняв футболку з джинсами і ліг на одіяло. Його спина була в шрамах і біля шиї було татуювання. Я принесла олію. – Вплив масажу допоможе набагато полегшити стан спини, позбавити від напруги в спині і болі. Техніка масажу спини дуже різноманітна. - Продовжувала говорити я розтерши олію в на руках і спині і легкими рухами здійснюючи прямолінійні погладжування. – Він здригнувся коли я вперше доторкувалась до шкіри, але далі лежав тихо.

  • Адам все нормально?

  • Ти робиш це дуже приємно.

  • Тоді глибоко вдихни. – І я вставила хребця на місце.

  • Чорт, що ти робиш? – Прошипів він.

  • Все добре, більше я так робити не буду. – Я завершила масаж розтиранням і погладжуванням.

  • На сьогодні з тебе досить. – Він навіть не ворухнувся і тільки нахилившись до його обличчя я зрозуміла , що він спить.

  • Дякую вищі сили, здається я його вимкнула . – Прошепотіла я. Дістала легке покривало і накрила ним Адама. Поки поганець спав, я змогла приготувати вечерю, зібрати трави, які я сушила, запакувати сушку новими. Заварила чай для Єрмолаєва. Трави я вже збирала по традиції, хоча бабуся померла, але люди продовжували приходити, а я відповідно продовжувала видавати травки. З медичної точки зору деякі склади лікарських трав по-добру потрібно було б запатентувати і випускати для широкого загалу. Бабка не погано навчилась боротись з залежностями. Правда не всі її методи я вітала, але ж діяли. Мені тепер просто залишилось завести чорного кота і бородавку на носі. Я розсміялась таким думкам.

  • З чого радуєшся? – Тут же почула голос поганця. Він стояв заспаний, з скуйовдженим волоссям в джинсах і натягав футболку.

  • Згадала , як це чудово коли ти не плутаєшся під ногами.

  • Хм. А чим пахне?

  • Салат Цезар і медальйони. Прошу. – Він сів за стіл я положила біля нього миску і насипала собі.

  • А в тебе точно випивки немає? – Дивлячись на їжу запитав він.

  • У тебе залежність?

  • Це просто у тебе нудьга. – І він виразно обвів поглядом все довкола.

  • Смачного. Ти до речі готувати умієш?

  • Я можу відкрити йогурт, розігріти все , що є в холодильнику, підсмажити яєчню і картоплю, порізати огірок з помідором…звабити дівку, яка зможе приготувати їсти.

  • Не густо. А дівкам, щось підсипаєш?

  • Ведуться на мою чарівність.

  • Не приходячи до тями?

  • І спокусливість. – Піднявши брову лагідно пояснив він.

  • І в біса тобі ж тоді не йметься?

  • Ну, життя така непередбачене річ, ніколи не знаєш, що тебе чекає за наступним поворотом.

  • Бери чай. Він тобі потрібен. – Як за звичкою він заглянув в кружку, скривився, та чай почав пити, чим кожен раз коли він робить те, що я кажу приводу мене в стан здивування. Я розглядала його лице. Синець на вилицях набув різнокольорового вигляді, біля брови опухлість спала. Високий лоб, виразні блакитні очі і погляд, що кожен раз пробирає до кісток, у нього привабливі губи і вічно розтріпане темне волосся .

  • Щось сподобалось?

  • Неймовірної блакитні очі, і слава поганця, дівки точно це люблять. – Його губи знову розтягнулися в посмішці. – Доїв? Тоді поїхали.

  • Куди?

  • Ну ти ж на весілля зібрався йти, потрібен костюм.

  • Точно, розваги. – І він піднявся з-за столу.

  • Як спина?

  • Нормально.

  • Гаразд. - Я сіла за кермо. Поганець сів поряд мене.

  • Ремінь защепи.

  • Жартуєш?

  • Ні трохи.

  • Це ж не дорога, а якість окопи. Чи ти збираєшся літати?

  • Мітла сьогодні не злетіла. Обмежимось традиційним пересуванням на автомобілі.

  • Блін. Це просто фініш.

  • Ти ведеш себе, як вередливе дитя. Сам пристебнешся чи мені тебе пристебнути?

  • Чорт. Сам. – І він досить різко смикнув паска, але пристебнувся.

  • Ти , що сама боїшся себе коли за кермо сідаєш?

  • Дотримуюсь правил дорожнього руху. Все ж просто. Не порушуй. Будь відповідальним. Не сідай п’яним за кермо.

  • Просто червона шапочка. Пиріжечків бабусі несла, доброї поради не послуга і зустріла сірого вовка.

  • Ти ще так трішки побалуєшся і мені вкрай захочеться поміняти фінал казки про Івасика-Телесика.

  • Що за муть?

  • Українська народна казка. Ти взагалі книжки читаєш?

  • Читаю.

  • Яку прочитав останню?

  • Емоційний інтелект . Денієла Гоулман. – Тепер я уже приголомшено поглянула на нього, а він з видом янголятка невинно звинуваченого в розтлінні малолітніх подивився на мене. Я мовчки перевела погляд на дорогу. Може собі теж чайка заспокійливого зварити? Далі ми доїхали мовчки. Я залишила машину біля магазина, деякі уважні жіночки уже встигли одарити мене зневажливим поглядом і який став ще більш зацікавленим коли з машини вийшов Єрмолаєв. Його вихід супроводжувався усмішкою до кутніх зубів і жодна з жінок не залишилась обділена його поглядом. Клянусь я бачила, як одна з 100 кілограмових матрон загорілася маковим цвітом. В магазині все повторилося, він сяяв як добре начищений туфель, а продавчиня танула як шоколадка на сонці. Я сіла на пластиковий стільчик, а поганець зайнявся вибором костюма.

  • Ти, що не будеш мені допомагати?

  • Я нудна, а ти у нас такий феєричний, боюсь гармонію порушити.

  • Ну, н-да. – Єрмолаєв нагріб оберемок одягу і зайшов в примірочну, біля нього метеликом порхала дівчина, я сиділа і чекала, тепер я нянька дорослому дурню. Єрмолаєв одягав костюми виходив до мене сам критикував їх, знімав і все починалося заново. При чому від процесу від отримував задоволення.

  • Сірий чи коричневий ось у чому питання? Що скажеш?

  • Скажу, що мені байдуже. Візьми вже один і ходімо.

  • Беру сірий. Синці на його фоні видно менше.

  • Нарешті.

  • Не знав, що шопінг тебе втомлює.

  • Не звертай уваги просто ходімо уже додому. Я просто заздрю твоєму ентузіазмові.

  • А що ми даруємо?

  • Чудовий подарунок.

  • А по конкретніше ? В тебе є ж гроші?

  • Так. – Я оплатила костюм. Навіть не думаючи, про що подумають милі громадяни.

  • О, якось ніяково вийшло. Хоча не можу сказати, що це не приємно. – Додому я приїхала таки з дещо сіпаючим оком. Чай я таки собі зварила. Щось видно я занадто довго жила самотньо і спокійно, а то дивлячись на Єрмолаєва мій день закінчувався бажанням убивати. Я принесла йому мазь і чай на ніч.

  • Чай і намасти синці.

  • Слухаюсь.

На другий день я таки витратила досить багато часу, аби виглядати добре, все ж старалась для друга дитинства. Накрутила волосся, навіть навики нанесення макіяжу згадала.

  • Відьма з мітлою тебе ще довго чекати? – Видно таки втратив терпець мене дочекатись Єрмолаєв. І я в останнє кинувши погляд в дзеркало зрозуміла, що виглядаю я добре. І все на наступний стук в двері я їх відкрила, якусь мить Адам залишився з піднятим кулаком. Чорт, а костюмі він виглядає досить імпозантно, синці нікуди не ділись, але якогось шарму вони йому додавали.

  • Я зрозумів, чому дядя на тебе повівся. – Я мовчки проковтнула його слова, власне, як багато років до того я так робила.

  • Тоді ходімо. – Навіть посмішку видавила. По дорозі захопила коробку, зміст якої я так і не розкрила. Мій подарунок я була певна сподобається і Іллі і Вікторії. З вибором я правда натомилась. Мій подарунок мав бути не надто дорогим інакше Ілля його у мене не прийняв би. Не надто нудним, не надто практичним, романтичним (в цьому випадку могла Віка щось не правильно зрозуміти). Я положила коробку на заднє сидіння і сіла за кермо. Поганець мовчав, що радувало, то ж дорога виявилась приємною. В містечку було три ресторани і якщо один з них нагадував ностальгію за радянськими часами, то ще один був весь з дерева і біля лісу до якого вела смужка чудової дороги, ще один відзначався помпезністю просторі зали, площадка для танців, і все це просто тонуло в розкоші живих квітів, які якимось дивом переживали усі святкування. Я знайшла місце де приткнути машину, підхопила коробку і пішла до залу. Єрмолаєв йшов слідом, розглядаючи екстер’єр та інтер’єр ресторану «Смородина».

  • Як усе мило. – Прошепотів він встигнувши по дорозі вхопити у офіціанта бокал шампанського. – Нарешті поганенька, але випивка.

  • Тільки спинись вчасно. – прошипіла я і пішла вітати наречених. Моє привітання було щире і коротке Ілля та Вікторія, яка мала просто приголомшений вигляд, подякували, я подарувала подарунка. Церемонія була також дуже милою, а головне короткою. Наречена була неймовірно гарною, це тільки Ілля вів себе так наче та краватка от-от його задавить і час від часу намагався її потягати в різні сторони. Але парою вони були чудесною. Адама я бачила периферійним зором і з неодмінним бокалом в руці. Посмішкою чеширського кота він очаровував білявку, що ледь вийшла з підліткового віку. Розважався як міг. Більшість гостей я знала, незнайома була лише з далекими родичами, і дітьми, які швидко виросли, але батьківські риси у них з деяких яскраво проглядалися. Дивно якось пам’ятати дорослого і бачити його зменшену копію у вигляді дитини. За деякими справді було цікаво спостерігати. Як дивно нас доля розносить усіх по житті. Я побачила багато своїх однокласників. Деякі з них вже були досить таким огрядними людьми. У когось було троє дітей, а хтось піднявся до високих посад. Одружувались, розлучались у когось життя насичене подіями у когось тихе монотонне. Скільки людей стільки і долей.

  • Про що задумалась? – Я здригнулась, видно і справді якось глибоко закопалась в думки. Біля мене стояв мій однокласник Сашко з яким ми не бачились років з три, він виїхав в столицю на заробітки і так там і залишився, сюди приїздив тільки на якісь великі свята. З тоненького хирлявого хлопця, він перетворився на вже лисого, пузатого дядечка.

  • Так задумалась, як час швидко летить.

  • Оце вже точно. День непомітно як пробігає, за ним весна, літо просто пролітає, якось може це час став швидше рухатись, здається в дитинстві все було повільніше.

  • Да.

  • Як тобі живеться?

  • Живу в будинку бабусі. Працювати ще не хочеться,отже добре.

  • Ти б може заміж би сходила?

  • Саш, іди ти в баню з своїми порадами. – Беззлобно сказала я.

  • Та не злись, я ж за тебе переживаю.

  • З чого це?

  • Молода, вродлива і заточила себе на край світу.

  • Абсолютно точно і добав ще , що навіть не на дієті. А як твої?

  • Син в школу ходить, донька тільки в цьому році піде, Віра дома сидить, ще ж в школу водити потрібно, то я й сказав діти повинні одного з батьків бачити дома. А я кручусь, як завжди.

  • Зрозуміло. – Саме в цю мить я почула дзвін розбитого скла і вчасно повернулась, щоб побачити , як Єрмолаєв на майданчику для танців про щось сперечався з кремезним хлопцем після чого той його штовхнув, не координуючи своїх рухів Адам полетів на підлогу. – Вибач – Прошипіла я Сашкові і кинулась до поганця. Від нього несло спиртним. Я допомогла йому піднятися і вивела його на вулицю. Я була така сердита, що цього ідіота хотілось просто вдарити.

  • Ти прямо фея. Прилетіла по першому виклику.

  • Помовчи. – Я посадила його в машину, пристебнула ремінь і занадто сильно хлопнула дверима, моєї машини. Обійшла і сіла за кермо. Я була зла, але з п’яним немає розмови.

  • Ми що уже покидаємо розваги?

  • Так.

  • Шкода, мені тільки стало весело. – Я мовчала. Толерантність – це коли задниця червона від злоби, а голова посміхається і киває.

  • Каталог: authors
    authors -> Товаришки оповідання І
    authors -> Навчальний посібник для студентів сільськогосподарських вузів економічних спеціальностей львів видавництво «світ» 1995 ббк 65. 28я73 4-46
    authors -> 1. Частина Інтелект у цілому. С. 5 Частина Мислення й вирішення проблем
    authors -> І. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с
    authors -> Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
    authors -> Рецензенти Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В
    authors -> 1. психологія як наука І навчальна дисципліна
    authors -> Від матки до альцгеймера


    Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка