Наталія Шаграй а відьми тут тихі



Сторінка6/8
Дата конвертації02.03.2019
Розмір1,6 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

  • Ладно , давай по пам’яті, де ти з нею стояв? – Єрмолаєв пройшов від бару в сторону парку.

  • Я тут з нею стояв. Потім вона пішла в сторону парку . – Він показав рукою напрямок.

  • Тоді пішли. – Я глянула на годинник .- У нас є 10 хвилин, а потім тут був її брат. Який йшов зі сторони дому через парк. Повтори будь-ласка маршрут Тимура.

  • І що ти робиш? – Ілля з сердитим виразом обличчя до нас наблизився.

  • Те ж, що робили ви. Намагаюсь зрозуміти як її могли викрасти.

  • І що?

  • І ніщо. Якось я пекла пиріг, дістала з духовки подивилась хвилин на 5 вирішила, ще залишити його в духовці. Через 5 хвилин відкриваю духовку , а пирога там немає. Вже вирішила, що схожу з розуму, повірила в домового, полтергейста , інопланенят , а потім полізла в посудомийну машину, а там лежав мій пиріг.

  • Ти, що думає, вона як пиріг?

  • Ілля не сприймай всі мої слова буквально .- Я помахала Єрмолаєву , він повернувся.

  • Тепер вже по справжньому стає цікаво.

  • Це не ігри Злата. – Прошипів Ілля.

  • Ти чого такий збуджений?

  • Все чортове місто тільки те й робить, що говорить про це. І блін , я починаю думати, що тобі краще поїхати звідси.

  • Ти ж знаєш я не підтримаю чужих і нездорових фантазій.

  • Це вже не попередні ласки.

  • Розумію. І ще Оксана якось дуже схожа на Ольгу Мальовану.

  • Що? Да, що в них схожого?

  • Типаж. Світле довге волосся , блакитні очі, тендітна фігура.

  • Тільки про маніяка мені нічого не говори.

  • Ні це не маніяк. Тобі стало краще?

    З похмурого неба лив дощ. Двірники з трудом з ним справлялися. На одному з двох світлофорів, що були в містечку ми стояли. Все сталось за якусь мить визг гальмів і жінка, що йшла по пішохідному переході відлетіла від удару як лялька. Як тільки мозок усвідомив, що сталося я вискочила з машини набираючи номер швидкою, молода жінка лежала на асфальті у неї була розбита голова довкола якої вже зібралась калюжка крові з водою.

    • Служба порятунку.

    • Біля районної адміністрації трапилось ДТП , постраждала молода жінка 30 років, забій голови, відкрита рана вона втрачає кров, терміново потрібна машина.

    • Виклик прийнято. Швидка вже виїжджає. – З машини , що збила жінку вийшов чоловік теж молодий років за 30, з якимось пустим виразом в очах, він ходив біля жінки і приговорював: «Ой, що тепер буде?» Жінка була при свідомості.

    • Не рухайтесь, все гаразд, швидка вже виїхала. Адам принесе аптечку з машини.

    • Що ти робиш? – на його лиці і краплини крові не було.

    • Надаю першу медичну допомогу. – Разом з аптечкою Адам приніс покривало, яким обережно накрив її і стиха говорив, що вона молодець, добре тримається, що швидка вже їде. Біля нас вже зібралась юрба. Якийсь чоловік стояв над нею з парасолькою.

    • Ії не можна чіпати. Швидка вже виїхала . Будь-ласка. Як вас звати?

    • Ніна.

    • Ніна, з вами все буде добре.

    Швидка і справді приїхала за лічені хвилини. Вони обережно загрузили її в машину.

    • Ви надавали першу допомогу ? – звернувся до мене лікар

    • Так.

    • Поїхали в лікарню. – Я сіла до них в машину. Я тримала Ніну за руку.

    • Чорт, вона крові багато втратила. – Прошепотів лікар.

    • Робіть переливання.

    • Не вчи. – Тут же за пораду мене послав лікар в сад. В лікарні її швидко повезли в реанімацію,а я залишилась чекати. Лаборант вийшла з палати.

    • Яка у неї група крові?

    • Четверта резус – позитивний.

    • В мене така ж скажіть лікарю, що я можу бути донором. – Лаборант повернулась з лікарем.

    • То кажеш четверга група з позитивним резусом? Тоді з лаборантом на аналізи і до мене і то швидко.

    Я оглянулась на Єрмолаєва, який стояв з розгубленим виразом і пішла за медсестрою.

    Коли я вийшла з палати, моя голова злегка паморочилась, та залишатись в лікарні більше ані на хвилину мені не хотілось і я вперто неспішними шашками йшла.



    • Ей, ти як? – Почула я знайомий голос і посміхнулась з якимось безшабашним почуттям полегшення, що він мене дочекався. Він переживав, давно за мене ніхто не переживав, я вже й забула, як це може бути приємно.

    • Здається я маю гостру необхідність притулитись до твого могутнього плеча – пробурмотіла я і таки притулилась до нього.

    • Все в порядку?

    • В повному. І мені хочеться додому.

    • Ти впевнена? – Уже більш спокійно запитав він.

    • Абсолютно.

    • Тоді додому. – І він підхопив мене на руки і поніс до машини. Вслід нам хіхікали медсестри, і вельми неоднозначно хмикнув лікар зі словами :» Бережи її». У Єрмолаєва на руках я збіса добре себе почувала. Він привіз мене до дому, на руках заніс і положив на ліжко, а за декілька хвилин приніс яєчню і чай.

    • Я що потрапила в паралельний світ?

    • Тобі потрібно поїсти. – Ніяк не відреагував він.

    • Я сама ще здатна дійти на кухню.

    • Ага, але зараз давай поїси тут.

    • Добре. – Легко погодилась я. – Але тоді ти розповіси як ти?

    • Я….я нормально.

    • Тобто сьогоднішня ситуація, коли у тебе на очах збили людину не справила на тебе ніякого враження?

    • Справила. Я був злий на того водія, що вискочив з машини і вхопив себе за голову жаліючи. Ідіот, він збив її на пішохідному переході, так побивався, що встряв. І мені було її дуже шкода, вона була перелякана. І взагалі усе це мені не дуже сподобалось…. І я не знав, що треба робити. Ти молодець. Ти надала їй першу медичну допомогу , ти врятувала їй життя.

    • Ти все зробив правильно. Приніс покривало, говорив з нею, ти заспокоїв її.

    • Я сам був наляканий. Та ти була така спокійна, що поволі попустило. – Єрмолаєв сидів на моєму ліжку і коли я позіхнула швидко піднявся.

    • Ти поспи. Тобі потрібно відпочити.

    • Добре. І тобі на добраніч.

    • На добраніч. – Мої очі закрились і я майже миттю заснула. Мені снилось кладовище і я ходила по ньому між могилами поки не дійшла до могили Ольги. Я бачила її такою вродливою, білявою в весільній сукні , вона дивилась на мене і хотіла щось сказати…Я проснулась від дикого грохоту , моє серце скажено калатало і я пару хвилин не могла зрозуміти де я , образ Ольги не виходив з голови. А реальність говорила, що шум йшов з кухні. Я пішла на кухню. Єрмолаєв збирав залишки скла з підлоги.

    • Що розбив? – Він підскочив.

    • Чорт, ти мене налякала.

    • Вибач не хотіла. Чого не спиш?

    • Просто не спиться.

    • І що ти тут готовив?

    • Я чай робив і бутерброд.

    • Ясно. – Я дістала яйця, молоку, муку.

    • Ти , що збираєшся готовити?

    • Ага, млинці.

    • Ти голодна?

    • Страшенно. Присідай і чекай. – Я засмажила першу порцію і положила млинці йому на тарілку, правда попутно увірвавши шматочок собі, Єрмолаєв зробив чай і два бутерброда.

    • Тож чого не спав? У тебе круги під очима.

    • Н-да? Я погано виглядаю?

    • Ти виглядаєш як людина, яка мало спить.

    • Просто не міг заснути.

    • І часто так просто не міг заснути буває?

    • Іноді буває. – В його голосі почулись обережні нотки, так неначе далі буде вкрай неприємна розмова.

    • А що таке іноді відвідають думки? – Подразнила я його.

    • Буває.

    • І про що думаєш?

    • Так, про життя – якось невпевнено відповів він.

    • І що життя тебе засмучує? – Продовжувала я приставати з питанням перегортаючи млинець.

    • Ти чогось боїшся? – Раптом запитав він.

    • Ну чогось звісно боюсь.

    • Як сильно?

    • Ну, жити можна. Страх це нормально. А ти?

    • Так.

    • Розкажеш?

    • Ні, не зараз. – Я сіла до нього до столу. – А мені саме снилось кладовище і та дівчина Ольга.

    • Тобі снився жах?

    • Ні, мені снилось кладовище і Ольга, а жахом стало коли ти посуд бив.

    • Вибач.

    • Я просто констатую факт. Нічого страшного. Посуд іноді б’ється.

    • І що там зі сном?

    • Ну, все так таємно, містично і мене це вже вкрай задовбало. А ще на дає спокою як Оксана зникла. Виходить, що не помітно піти з парку вона не могла. В вампірів, що уміють літати я якось слабо вірю, з вурдалаками теж якось не складається. Отже по землі вийти не поміченою вона не могла по повітрі теж, а залишається…- після довгої паузи я продовжила – тільки підземелля. Чорт, і що я про нього раніше не подумала. – Я піднялась з-за столу і пішла в кладовку шукати ліхтаря і мотузку.

    • Злата , що ти робиш?

    • Хочу дещо перевірити.

    • В три години ночі?

    • А що? Спати мені все одно не спиться. А там куди я йду байдуже день це чи ніч.

    • І куди ти йдеш?

    • В парк.

    • І де там підземелля?

    • Вхід до нього підозрюю є яма зі сміттям.

    • Чому ти так думаєш?

    • Бо це єдине розумне пояснення. – Він дивився на мене, я майже шкірою відчувала його не задоволення та нічого не сказав, натомість пішов і одягнув чорну футболку і легку куртку. Я дістала мотузку і разом з ліхтарем перенесла все в машину, прихопивши з собою пляшку води.

    • Ти таки ненормальна. – Пробурмотів він, сівши за кермо.

    • А хіба тобі не цікаво?

    • Ще й як. – хмикнув він. – Звідки ти знаєш, що там є підземелля?

    • Я люблю читати. І до того ж якщо я помиляюсь у мене буде багато часу придумати інше пояснення.

    • Другу своєму будеш дзвонити?

    • Нехай поспить людина, якщо ж знайду щось цікаве обов’язково поділюсь.

    В парку світили ліхтарі, після випадку з Оксаною, в них усіх дбайливо позакручували лампочки, їхнього світла було цілком достатньо , щоб дійти до ями. Біля ями я скинула мотузку і засвітили свій ліхтар, я присвітила на дно і стіни і начебто ніяких слідів входу не було видно, яма, ямою. Єрмолаєв без найменшого ентузіазму теж розглядав яму.

    • І що далі?

    • Далі, я спущусь і доведеться усе перевірити.

    • І ти всерйоз хочеш туди лізти?

    • Так, я хочу отримати відповідь. – Я зав’язала мотузку за найближче дерево, одягнула шкіряні рукавички і обережно почала спускатись, сміття довкола не дуже тому допомагали, а його запах прямо таки скажу навіть викликав бажання вилізти звідти.

    • Ти , щось бачиш? - Я смикнула гілляку, за нею ще одну і таки виявила щось схоже на лаз. В заростях трави і прикритим гіллям і сміттям.

    • Ти, щось знайшла? – в голосі Єрмолаєва задзвеніли нотки стурбованості.

    • Так, здається це лаз, але прошу стій на місці.

    • Мені це не подобається . – Тепер ще й почулось хвилювання уже поближче до паніки.

    • Тобі потрібно мене просто зачекати.

    • Якщо там підземний хід, то може краще визвати з тепленького ліжка твого друга? – Та я ставши на коліна уже полізла всередину, спочатку була грязюка , та я проповзла до пологого схилу з якого мені довелось невисоко стрибнути . Я стояла на землі на повний зріст , яскраве світло ліхтаря висвічувало гладку глиняну стіну і я навіть доторкнулась до неї , щоб у цьому переконатись. Чорт , а я таки була права.

    • Злата? Злата ти в порядку? Злата? – почула я волання Єрмолаєва.

    • Так. – Рявкнула я у відповідь. – Тобто , якщо ще хтось не знав, що я тут , то все добре уже знають.

    • Чорт, вилазь звідки.

    • Ні. – Під світло ліхтаря я стала обстежувати підземелля . Йти можна було тільки в одну сторону , в іншій був облав. І я пішла. Відчуття часу геть пропало. Спочатку тунель був прямий потім завертав на право я дійшла до розвилини. Дістала сирники і запалила одного, потік повітря був, що з одного тунелю, що з іншого.

    • От, чорт, це все міняє. Доведеться просити про допомогу. – Пробурмотіла я і повернула назад до входу тунелю. Та дуже швидко, на мою досаду мене з головою поглинуло інше відчуття – страх. Тваринний страх того чорного і невідомого, навіть волосся на голові піднялось.

    • От, тільки паніки мені і бракувало, а дехто при цьому ще й ніс на собі дівчину. – Глибоко вдихнувши стиха пробурмотіла я. Вибиралась я здається цілу вічність. Відчуття часу є досить відносним відчуттям таки, при поцілунку як мить, як при розжарюванні на сковорідці як безкінечність. Моя радість була вкрай безмежною, коли я почула голос незадоволеного Іллі, який лаявся, що я ідіотка і панічні нотки в голосі Адама який вимагав, щоб Ілля витяг мене звідти.

    • Ей, я до речі вас чую.

    • Ну слава богу. – з полегшенням видихнув Ілля.

    • Тримайте мотузку я підіймаюсь.

    Ковток повітря , прохолодний вітерець і світанок здалися мені найкращими речами в світі, і я навіть не зрозуміла, як опинилась в обіймах Єрмолаєва, при цьому Ілля з іншими чоловіками якось збентежились, а Єрмолаєв, якось різко відпустив мене і відійшов в сторону.

    • Якого чорта ти туди полізла. – накинувся на мене Ілля . – А якби ті чортові тунелі обвалились?

    • То було б дуже погано для мене. Отже підземні ходи. Саме так і зникла Оксана, він відключив її, потім з під носа усіх викрав. Ходи досить широкі, я дійшла до розвилини і довелось повернутись.

    • Ну, хоч на це розуму вистачило.

    • Що тут відбувається? – пробасив Тимур.

    • Здається я знаю як викрали Оксану.

    • Що?

    • Через підземні ходи. Один починається з цієї смітникової ями. До виходу я не змогла пройти, дійшла до розвилки. – Тимур стояв і якось дивно дивився на яму.

    • Ти впевнена?

    • Це єдине, що все пояснює.

    • І що там?

    • Підземелля, по якому можна йти, на розвилці особливо широке.

    • Що будемо робити?

    • Обшукаємо тунель.

    Додому ми їхали мовчки Єрмолаєв вів машину, а я тихо дрімала. Пошуки, яки тривали здається цілу вічність нічого не дали. Відчуття досади було надто сильним, щоб просто миритись з реальністю, тому перше, що я зробила коли вийшла з машини , це спустилась в погріб і дістала пляшку вина. Єрмолаєв тільки підняв брову в німому запитанні та відкупорив пляшку поки я шукала бокали. Ми навіть пили мовчки.

    • Давай спати. Потім розберемося з нашими справами.

    • День в розпалі.

    • Добре, я посплю декілька годин. – Я поплуталась в свою кімнату. Душ. Піжама. Ліжко. Сон. Проснулась я коли вечоріло. Я навіть поспати нормально змогла. Одягла штани з футболкою і пішла на кухню. В домі було тихо і це трішки насторожувало. Та видихнула я з полегшенням коли помітила Єрмолаєва сплячого на дивані, подушка вибилась і впала на підлогу, я тихенько підняла подушку, Адам викинув руки немовби захищаючись на його обличчі був жах, а я так і завмерла з подушкою в руках. Він скочив з дивана і відійшов від мене, я навіть не ворухнулась поки в його очах не з’явилось осмисленого виразу, він дихав ривками , запустив руку в волосся .

    • О, чорт.

    • Що це було? – Мій голос був хриплий. – Ти…ти, що вирішив , що я…Так, збирай речі, ти переїжджаєш жити від мене. – Він виглядав перелякано.

    • Так, було вже. – Видихнув він.

    • Що?

    • Я був маленький, зламав руку я кричав, а тітка, щоб я не кричав накрила мене подушкою. Вона не хотіла, просто я не замовкав. – Його голос був глухий. Я нічого не могла сказати. Я просто відчувала, як у мене смикнулось око на хвилину уявивши маленького переляканого хлопчика, який знемагає від болю і вбила б дурепу. Я глибоко вдихнула і видихнула.

    • Гаразд. Я не хотіла тебе лякати, просто підняла подушку з підлоги. І я таки щиро хочу вважати, що ти і справді не думаєш про те, що я хочу тебе вбити. Це якось вже було б занадто. Давай ще раз. Незважаючи, що я тебе запроторила в підвал, і робила я це, бо твоя самознищення, якось перейшло розумні межі. Я не завдавала тобі фізичної шкоди. У мене немає наміру тебе вбити і прикопати під кущиком. – Я замовкла, я розуміла, що якось неадекватно реагую на ситуацію і потрібно спинитись. Я повернулась і пішла на кухню.

    • Поговоримо пізніше. – Звична, комфортна кухня навіювала спокій, я налила склянку води і всю її випила. Щоб чимось себе зайняти і дати лад думкам зайнялась приготуванням їжі. Це відволікло. Не може не відволікти приготування того, що потрібно відраховувати по грамах. Емоції вляглися, та після смак залишився. І мені вкрай не подобалося, що я почувала.

    • Адам? – Позвала я , та мені ніхто не відгукнувся. Чортихнувшись я вийшла на двір. Адам сидів на терасі і дивився на ліс.

    • Пішли вечеряти.

    • Не голодний.

    • Тоді просто посидь зі мною.

    • Не хочу.

    • Що за час, що ж так важко чоловіка на вечерю запросити? Чого хоче жінка, того хоче бог. Народна мудрість. Я напевне не дуже віртуозно умію запрошувати чоловіка повечеряти зі мною. Але прошу склади мені компанію. – Він перевів погляд на мене. В очах виклик. Я хмикнула і піднялась простягши йому руку , на чоловічий манер він обхопив мою руку і я його підняла. Стіл я накрила як в найкращому ресторані.

    • Щось святкуємо? – Підняв брову Єрмолаєв.

    • Ні. Я просто була здивована, збентежена, ошелешена, зла, сердита, відчула в собі бажання убивати, таки так, дорогу твою тітку я б таки тріснула чимось важким і була вкрай засмученою від думки, що ти мене боїшся. Від такого емоційного сплеску , я відчула гостру потребу щось приготувати їсти.

    • Я тебе не боюсь.

    • Знаю. Але від думки, що це може так, було якось не комфортно. Я надто гостро на це відреагувала , вибач.

    • Все нормально. – Він дивився мені в очі і я помітила, як зіниці розширилися. – Що ти задумала?

    • По відношенню до чого? Якщо до тебе то нічого. Так – протягнула я. – І в образі злої відьми це якось неправдоподібно виглядає моє переконання, що зі мною тобі нічого не загрожує.

    • Припини. – Скривився він.

    • Добре. Я пропоную поспати. І завтра продовжити опрацювання інших способів вияснення істини. У нас є дві проблеми вияснити хто осквернив могилу моєї бабусі, і куди зникла Оксана. Часу у мене є багато, а бажання знайти хто це зробив, аж зашкалює.

    • І що ми будемо робити?

    • Ну, ми знаємо напевне , що з парку Оксана зникла через підземні ходи, треба вияснити куди далі. Містика починає розкриватися. Завтра треба перевірити куди ведуть усі виходи з ходів. Непритомну 50 кг. дівку далеко не занесеш. Далі має бути, машина, підвода, мотоцикл, або ж якесь інше місце куди він її приніс. Ми почнемо з версії він її ніс. Ілля пошукає транспорт і спробує дістати мені медичну картку Ольги. Все тепер спати. Для того, що б людина нормально себе почувала потрібно не багато: здорове харчування, 8-годинний сон, спорт і добрий психологічний стан. Тому, здорова їжа у нас була, рекомендую виспатись, завтра о 6 ранку нас чекає пробіжка. Ти готовий?

    • Я нікуди не побіжу.

    • Побіжиш – Лагідно підтвердила я. – Енергії у тебе, хоч греблю гати, а дурі і того більше. Тому, ми стаємо нерозлучні бігаю я, бігаєш ти.

    • А якщо я відмовлюсь?

    • Я пошукаю способи, якими зможу тебе переконати. Ти навіть не уявляєш, якою я буваю наполегливою, коли чогось хочу.

    • Навіщо це тобі?

    • Скажімо так, Тимур може бути жорстоким, він не дасть тобі поїхати, твій дядя не дасть тобі поїхати, проблему з Оксаною тобі потрібно вирішити, тобі нудно, а мені потрібен помічник.

    • А що є така посада помічник відьми?

    • Кепкуєш? От завтра вранці і подивимось на твоє почуття гумору. На добраніч. Раджу виспатися.

    Прокинулась я навіть до того як задзвенів будильник. Сповзла з ліжка прийняла холодний душ вдягла штани з майкою, зав’язала в хвіст коси і пішла будити Єрмолаєва.

    • Підйом, тебе ждуть великі справи. – Цього разу я не стала до нього наближатись, а прокричала все біля дверей. – Ворушись. Сонце встало, пташечки співають, роса на траві не висохла саме час.

    • Садистка.

    • Ти можеш, ти сильний.

    • Як металом по склі. – Поморщився він, але з ліжка звівся. Я зайшла на кухню, випила склянку води і приготувала дві чашки какао з ними вийшла на двір і сіла за столик.

    • Какао? – Єрмолаєв вийшов теж в спортивних штанах і білій майці.

    • Рідина необхідна організму для зняття в’язкості крові, тоді серцю стане легше справитись з загрузками, що виникнуть під час бігу. – Він сів поряд і з якимось кумедним виразом обличчі принюхався до вмісту чашки.

    • Можемо помінятись чашками?

    • Ні, я просто сто років не пив какао.

    • Тоді відкривай смак дитинства.

    • Мене тоді не будили о 6 ранку.

    • Тоді спробуй нові горизонти. – Ми сиділи на терасі і неспішно пили какао в цьому була якась певна чарівність.

    • Допив? Далі розтяжка. Ти ж спортом займався? – Ми зробили декілька вправ на розтяжку.

    • Ходив в тренажерний зал.

    • Перевіримо витривалість? І повільно з прискоренням кроку я направилась стежиною в сторону лісу

    • Вдихай через ніс, видихай через рот. Вдих і видих маю бути рівні по довжині. Дихання не затримуй. – Продовжувала я давати настанови. Повітря було прохолодне після ночі, від дощів, що рясно йшли все довкола було зелене такою ситою вологою зеленню, пташки заливались переливчастим співом і поганець сопів позаду. Навіть не думала, що у мене його вийде витягнути в таку рань на вулицю. Біг мовчки, видно приготовився, що я його замордую і вирішив не здаватися без бою. Та, завданням для початківця було дати загрузку, я сповільнила біг, а потім перейшла на шаг. І так неспішно ми дійшли до джерела. Спустилась до нього і чашкою, яку я тут повісила зачерпнула води з насолодою випила і зачерпнула Єрмолаєву. На джерельце він покосився, та воду випив. Навіть не спитав , ні про яку заразу, яка може в ньому жити. Ти, диви який сьогодні поступливий.

    • Перепочинемо . – Я зробила кілька вправ руками. - Готовий?

    • Ми, що назад?

    • Ти не повіриш, але я хочу, щоб біг тобі сподобався.

    • Біг мені сподобався. У мене такий вигляд перед очима відкривається.

    • Рада, що можу надихати. Біг ми завершили неспішним кроком і ще декількома вправами.

    • Ти в душ, а я готую легкий сніданок. – Скомандувала я і швиденько зробила яєчню, салат, дістала хліб, йогурт заварила каву.

    • Віднеси на терасу – попросила я Єрмолаєва,я кий з мокрим волоссям і переодягнений в джинси і майку вийшов на кухня. – Я в душ. – Душ я приймала швидко, бо організм вимагав поповнення енергії. Єрмолаєв чекав мене на терасі попиваючи воду, навіть їсти без мене не став.

    • Смачного.

    • Тобі теж. – Ми їли мовчки в нашому такому мовчанні яке супроводжувалось співом птахів, була якась неймовірна чарівність. Тільки за кавою я заговорила.

    • План такий: спочатку їдемо до Іллі нагороджуємо його завданням, потім в підземні ходи. Готовий?

      Каталог: authors
      authors -> Товаришки оповідання І
      authors -> Навчальний посібник для студентів сільськогосподарських вузів економічних спеціальностей львів видавництво «світ» 1995 ббк 65. 28я73 4-46
      authors -> 1. Частина Інтелект у цілому. С. 5 Частина Мислення й вирішення проблем
      authors -> І. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с
      authors -> Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
      authors -> Рецензенти Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В
      authors -> 1. психологія як наука І навчальна дисципліна
      authors -> Від матки до альцгеймера


      Поділіться з Вашими друзьями:
  • 1   2   3   4   5   6   7   8


    База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка