Наталя Уварова О. Генрі. Жертви любові




Скачати 85,11 Kb.
Дата конвертації29.10.2018
Розмір85,11 Kb.
Наталя Уварова
О. Генрі.

Жертви любові.

Інсценізація.


1 - ведуча

2 - ведуча

Джо

Ділія
1 - Коли любиш Мистецтво, ніякі жертви не здаються надто великими. Це передумова.



2 - Наше оповідання покаже, що сама та передумова - неправильна.
Заходить Джо — з пензлями та підетюдником. Він обирає собі натуру і приміряється до неї.
1 - Це Джо Лерребі, у шість років він намалював картину, на якій зобразив міську водокачку і відомого городянина, що йшов повз неї.

2 - Цей результат вставили в раму й вивісили у вітрині аптеки поряд з качаном кукурудзи.

1 - Коли Джо минуло двадцять років, він, палаючи пристрастю до образотворчого мистецтва, вирушив до Нью-Йорка.
З’являється Ділія. Вона махає руками — наче її хтось проводжає, і, сповнена надій, оглядає хмарочоси Нью-Йорка.
2 — А це - Ділія Керузерс з Півдня. Вона багатообіцяюче справлялася з шістьма октавами фортепіанної клавіатури, і родичі зібрали досить грошей, аби вона могла поїхати «на Північ» і там «завершити музичну освіту».
Відкриваються ширми - “студія”.
2 - Джо та Ділія зустрілись у студії, де молодь, що вивчала живопис і музику, збиралась, бувало, щоб побалакати про світлотіні (перший оповідач повторює “світлотіні” і далі), про музику, про Вагнера, творіння Рембрандта, картини, шпалери, Вальдтейфеля, Шопена, Улонга...

1 - Джо та Ділія покохали одне одного, і невдовзі побралися...


Джо і Делія танцюють. Оповідачі ширмами створюють їх кімнату. Продовжують танцювати у вузькому просторі.
1 - Містер і місіс Лерребі найняли квартиру у відлюдному місці...

2 - ...загублену так далеко, як ля діез на самісінькому лівому кінці клавіатури.



1 - Вони були щасливі: Мистецтво належало їм, а вони одне одному. (Заздрісно — і зникають, плачучи на плечі одна у одної).
Джо малює, Ділія грає на ф-но (не вистачає клавіш, але грає).
Джо (до глядачів). Я вивчаю живопис у класі самого великого Меджістера.

1 - Ви, звісно, чули про нього. Бере він за навчання багато, а вчить мало чому, певно, це і принесло йому славу майстра ефектних контрастів.



Ділія (до глядачів). А я навчаюсь у Розенштока...

2 - Ви ж бо знаєте, яку славу здобув цей порушник спокою фортепіанних клавіш.

1 - Молоді були дуже щасливі, доки мали гроші. Так воно завжди буває... але не буду цинічною. Їхня мета була певна і ясна.
Ділія (пошепки). Джо в найближчому майбутньому має навчитися малювати такі картини, щоб за право придбати їх старі джентльмени з ріденькими бакенбардами і товстими гаманцями в його майстерні били один одного обушками по голові.

Джо (пошепки). Ділія ж повинна так опанувати Музику, а потім стати такою байдужою до неї, щоб, побачивши вільні місця у партері чи в ложах, захворіти горлом і лікувати його омарами в особистих департаментах, відмовляючись вийти на сцену.

1 — Але...

2 — Але... Не стало грошей, щоб платити за дорогі уроки містера Меджістера та гера Розенштока.

1 - Та коли любиш Мистецтво, ніякі жертви не здаються надто великими.


Музичний аккорд
Ділія. Я даватиму уроки музики і цим зароблятиму нам на прожиток. Кілька днів я шукала учнів. І ось у мене є учениця. І ти знаєш, вони такі чудові люди. Генерал... генерал А. Б. Пінкні та його дочка. Це на Сімдесят першій вулиці. Такий розкішний будинок, Джо! Ти б тільки подивився на парадний вхід! Візантійський стиль - так, мабуть, ти це називатимеш. А всередині! О Джо, я ніколи раніше нічого схожого не бачила! Моя учениця - дочка генерала, Клементина. Вона мені відразу дуже сподобалась. Таке тендітне створіння, вдягнута в усе біле, а які приємні, прості манери! Їй лише вісімнадцять років. Я даватиму три уроки на тиждень. Ти тільки подумай, Джо, п'ять доларів за урок! Це мене цілком влаштовує. Якщо я матиму ще двох чи трьох таких учнів, то зможу знову вчитись у гера Розенштока. Ну, милий, не хнюпся і давай добре повечеряємо!

Джо. Тобі добре так говорити, Ділі, а я? Чи не думаєш ти, що я збираюсь витати в сферах чистого мистецтва, поки ти бігатимеш на заробітки? Ні в якому разі, присягаюсь кістками Бенвенуто Челліні! Я, мабуть, зможу продавати газети або брукувати вулиці і приносити додому кілька доларів.


Ділія підійшла і обняла його за шию.
Ділія. Джо, милий, який ти дурненький у мене! Ти повинен продовжувати своє навчання. Це ж не означає, що я кидаю музику. Коли я веду уроки, я й сама вчусь. А за п'ятнадцять доларів на тиждень ми зможемо жити так чудово, як живуть мільйонери. І не думай кидати навчання.

Джо. Гаразд. Але все-таки дуже прикро, що тобі доводиться давати уроки. Це не мистецтво. І все ж ти, кохана, просто молодчина.

Ділія. Коли любиш Мистецтво, ніякі жертви не здаються надто великими.
Перша та Друга переглянулись.
Джо. Меджістер похвалив небо на тому етюді, що я малював у парку. А Тінкл дозволив мені повісити два етюди у його вітрині. Може, й пощастить продати один, коли його побачить який-небудь підходящий ідіот з грошима.

Ділія (ніжно). Я певна, що пощастить. Ну, а тепер дякуватимемо долі за генерала Пінкні та цей шматок телятини.

1 - Весь наступний тиждень подружжя Лерребі снідало рано. Джо захопився етюдами при ранковому освітленні, які він робив у Центральному парку...

2 - ...Ділія з ніжностями, заохоченнями та поцілунками виряджала його, нагодувавши сніданком.

1 - Мистецтво - вимоглива кохана. Джо тепер звичайно повертався додому аж увечері о сьомій годині.


Ділія урочисто кладе три банкноти по п'ять доларів на столик.
Ділія (стомлено). Клементина іноді засмучує мене. Боюсь, що вона мало працює над вправами. Крім того, завжди цей білий одяг, він наганяє на мене нудьгу. Але генерал Пінкні - чудовий старий! Якби ти тільки знав його, Джо. Він удівець, я тобі, здається, казала, іноді заходить, коли ми з Клементиною сидимо за роялем, стоїть і куйовдить свою сиву цапину борідку. «Ну, як справи з шістнадцятими і тридцять другими?» - завжди питає. Джо, а якби ти бачив панелі у їхній вітальні! А килимові портьєри! Клементина трохи покашлює. Сподіваюсь, що вона міцніша, ніж можна судити по її зовнішності. Я справді прив'язалась до неї: вона така ніжна і так добре вихована. Брат генерала Пінкні був колись послом у Болівії.
Джо виймає десять доларів, потім ще п'ять, два та один - і кладе їх поряд із заробітком Ділії.
Джо. Продав акварель з обеліском якомусь чоловікові з Пеорії.

Ділія. Не жартуй. Невже з Пеорії?!

Джо. Так, так, уяви собі. Якби ти його бачила, Ділі. Гладкий чоловік у шерстянім кашне і з зубочисткою. Він побачив етюд у вітрині Тінкла і спочатку вирішив, що то вітряк. Навіть замовив мені ще один - олією, щоб забрати його з собою: вид Лекуонської товарної станції. А що твої уроки музики! Ну, звичайно, щось спільне з Мистецтвом вони мають.

Ділія (гаряче). Я така рада, що ти й далі працюєш у своїй галузі. Ти неодмінно доб'єшся успіху, мій милий. Тридцять три долари! У нас ніколи раніше не було стільки грошей. Сьогодні на вечерю у нас будуть устриці.

Джо. І філе-міньйон з шампіньйонами. А де виделка для маслин? (вона урочисто дає йому ніж).
1 - Наступної суботи ввечері Джо прийшов перший. Він поклав свої вісімнадцять доларів на столику у вітальні і змив щось з рук...

2 - ...мабуть, шар чорної фарби.


З’являється Ділія з перев’язаною рукою. Джо зустрічає її, цілує.
Джо. В чому річ?

Ділія (намагається сміятись, але не дуже виходить). Клементина хотіла, щоб я після уроку покуштувала валлійські грінки. Генерал так і кинувся по сковороду, наче у них немає слуг. Я знаю, що Клементина хворіє; вона така нервова. Готуючи ці грінки, вона ненароком хлюпнула гарячим розтопленим сиром мені на руку. Це був жахливий біль, Джо! Мила дівчинка так засмутилась! А генерал Пінкні мало не збожеволів. Він кинувся в підвал і послав когось, по мазь і все що треба. Тепер уже не дуже болить.

Джо. А це що? (вказує на лахміття, що стирчить з-під бинта).

Ділія. Це щось м'яке, на що кладуть мазь. (Побачила гроші на столі). О Джо, ти продав ще один етюд?

Джо. Чи я продав? Спитай того чоловіка з Пеорії. Він забрав сьогодні свою товарну станцію і, здається, думає замовити мені ще один пейзаж у парку і вид на Гудзон. О котрій годині ти обпекла руку, Ділі?

Ділія. Здається, о п'ятій?.. Праску... тобто сир, зняли з плити приблизно в цей час. Якби ти подивився на генерала Пінкні, Джо, коли...

Джо. Сядь на хвилинку, Ділі. Що ти робила останніх два тижні, Ділі?


Ділія схилила голову, і разом із потоком сліз у неї вилилась правда.
Ділія. Я не могла знайти уроки, і я б не витримала, коли б ти кинув свої заняття. Я пішла прасувати сорочки в ту велику пральню, що на Двадцять четвертій вулиці. Гарно я це вигадала про генерала Пінкні та Клементину, як ти гадаєш, Джо? А коли сьогодні по обіді одна дівчина в пральні обпекла мені руку праскою, я всю дорогу вигадувала цю історію про валлійські грінки. Ти ж не гніваєшся, Джо, правда? Якби я не знайшла роботи, ти, може, і не продав би своїх етюдів тому чоловікові з Пеорії.

Джо. Він був не з Пеорії/

Ділія. Ну, це не має значення, звідки він. Який ти кмітливий, Джо, скажи, - ні, спочатку поцілуй мене, Джо, - скажи, як це ти запідозрив, що я не даю уроки музики Клементині?

Джо. Я й не підозрював... до сьогоднішнього вечора. І ніколи б не здогадався, але сьогодні я послав з котельної наверх у пральню ганчір'я і мазь для якоїсь дівчини, якій обпекли руку праскою. Я вже два тижні працюю кочегаром у цій пральні. Мій покупець з Пеорії і твій генерал Пінкні - це тільки твори мистецтва, яке не назвеш ні живописом, ні музикою.


Обоє засміялись.

1 - Коли любиш Мистецтво, ніякі жертви не...


2 - Ні. Просто: коли любиш...


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка