Навчально-методичний посібник для підготовки і проведення уроків Суми 2011 Обговорено і схвалено на раді методичного кабінету




Сторінка2/6
Дата конвертації25.12.2016
Розмір1,81 Mb.
1   2   3   4   5   6
ТЕМА 1

Вступ. Культура мовлення як духовна цінність кожної людини зокрема і суспільства загалом. Культура мовлення як самостійна лінгвістична дисципліна.

Жодне суспільство не може існувати без мови. Спілкування - найважливіша функція мови. Мова характеризується єдністю, взаємозв'язком і взаємозалежністю всіх одиниць, що входять до її складу. Проте мова здається нам чимось звичним і надзвичайно простим, а насправді цей дивний феномен людини дуже складний. Саме тому люди нерідко забувають, що знати мову - ще не означає володіти нею і, засвоївши шкільний курс мови, вважають, що на цьому навчання закінчується. Насправді, все життя потрібно вдосконалювати мовлення.



Слово - одне з наймогутніших комунікативних знарядь людини. Мова - це засіб спілкування. Спілкуючись між собою, люди користуються реченнями. Речення - основна одиниця спілкування.

Спілкування - це обмін інформацією, передача певної інформації однією людиною іншій. Форми спілкування бувають різні: монолог, діалог, полілог. Обов'язковим учасником спілкування, окрім мовця, є слухач - реальний чи уявний.

Мова існує у вигляді різноманітних актів мовлення, повторюваних усно й фіксованих за допомогою письма.



Мовлення - це сукупність мовленнєвих дій, кожна з яких має власну мету, що випливає із загальної мети спілкування.

У процесі спілкування мовлення ділиться на відрізки, що мають певну протяжність і членуються на більш-менш завершені (самостійні) частини. Таке мовлення називається зв'язним. Отже, зв'язне мовлення це висловлювання, що пов'язане однією темою, основною думкою та структурою тексту. Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини визначає її культуру мовлення. Наука, що вивчає нормативність мови, називається культурою мови. Вона виробляє правила вимови, наголошення, слововживання, формотворення, будови словосполучень і речень.



Культура мовлення - це володіння літературними нормами на всіх мовних рівнях, в усній та писемній формі мовлення, вміння користуватися мовностилістичними засобами і прийомами з урахуванням мети і цілей спілкування. Належна культура мовлення - це свідчення розвинутого інтелекту і високої загальної культури особистості.

Культура мовлення суспільства - це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина - тривожні симптоми духовного нездоров'я народу.

Експериментально доведено, що грубе слово, як негативний подразник, діє кілька секунд, але реакція на нього триває декілька годин і навіть днів. Тому висока культура мовлення - це не забаганка, а життєва необхідність кожного з нас. Шляхи підвищення особистої культури мовлення різноманітні. Для початку необхідно:

- виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу;

- не говорити квапливо - без пауз, "ковтаючи" слова;

- частіше звірятися зі словниками, довідниками, посібниками тощо;

- вивчати мовлення майстрів слова;

- читати вголос (особливо прозові тексти) із дотриманням усіх норм виразного читання;

- заучувати напам'ять художні твори, причому не тільки віршовані;

- привчати себе до систематичного запису власних думок та спостережень;

- записувати цікаві і вартісні вирази.

Шляхів до мовної досконалості безліч. Але всі вони починаються з любові до рідної мови, з бажання майстерно володіти нею, з відчуття власної відповідальності за рідну мову.



Специфіка курсу полягає не у вивченні теорії мови, а в активізації вже набутих теоретичних знань у конкретних мовних (мовленнєвих) ситуаціях, запобіганні помилкового слововживання, в удосконаленні вмінь і навичок продукувати різноманітні мовні факти вадповідно до вимог жанрово-ситуативних різновидів певного стилю.

Завдання курсу полягає в тому, щоб підняти рівень культури мовлення учнів, дати їм поштовх до дбайливого, розумного поводження з мовою, до постійного самовдосконалення і оволодіння скарбницею рідної мови.

Теоретичні питання

1. Що означають поняття "мова" і "мовлення"? Чим вони відрізняються?

2. У чому полягають відмінності між усним і писемним мовленням?

Довідка.

Літературна мова - відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут людей. Монолог - розгорнуте висловлювання однією особою. Розрізняють:

- внутрішній монолог (роздум уголос);

- драматичний монолог (поєднання мови з мімікою, жестами);

- ліричний монолог (лірична сповідь у поезії).



Діалог - одна з форм мовлення, що є розмовою між двома особами. Діалог характеризується короткими висловлюваннями, простотою синтаксичної будови, використанням неповних речень. Розрізняють ще внутрішній діалог (фігура мовлення, що є звертанням до самого себе). Полілог - розмова кількох осіб.

3. Що таке стилі мови? Які ви знаєте стилі мови? Як, на вашу думку, стилі пов'язані з культурою мовлення?



Практичні завдання

1. Ситуація спілкування. Аналіз відповідей.

Обіграйте сценку знайомства. (До вашого класу прийшов новий учень (учениця) і почувається трохи ніяково. Як ви "введете" його (її) в курс справ свого класу?)



2. Монолог. Аналіз відповідей.

Розкажіть, чого б ви хотіли досягти в житті, інакше кажучи, опишіть, яким би ви хотіли бачити своє майбутнє.



3. Діалог. Аналіз відповідей.

Запишіть діалог. Телефонна розмова з:



а) матір'ю;

б) другом (подругою).

Діалог. Аналіз відповідей. Складіть діалог:



а) розмову двох учнів під час перерви;

б) розмову лікаря з пацієнтом.

4. Виправте помилки в реченнях.

1. Я хотів вмішатися, але мені не дозволили. 2. Повитирай тряпкою підлогу. 3. Сподіваюся, що рискувати не треба.



5. Прочитайте тексти (уривки з творів художньої літератури, де змальовані портрети дійових осіб). Визначте, за допомогою яких засобів створені образи.

Із сіней вийшов білоголовий хлопець. Лице в нього засмагле, темне, а очі голубі та ясні, мов шматочки ранішнього неба. Хлопець без шапки і босий. На ньому чорна сорочка, латані полотняні штани.

С. Василъченко

Чи була вона якась особливо гарна? Ні, зовсім ні.

Просте кругле обличчя мало блідуватий колір. Марія часто хворіла, іноді головний біль годинами не давав не тільки працювати, а й розмовляти. Хіба що струнка постать була непогана. Хіба що тугі русяві коси, які закладала віночком на голові. Та ще очі. Вони були великі, ясні, блакитно-сірі.

Маріїні очі дивилися прямо, в них світився розум, природжений гумор, якого побоювались. Уся вона без прикрас, без манірності. Така як є.



О.Іваненко

У воді, мов у дзеркалі, знову показалося молоде личко, чорні коси, заквітчані фіалками та трав'янками, як віночок, облягали біле, наче з мармуру, чоло. Ніс прямий, на кінці трохи угору піднявся, щічки повні, злегка рожеві, уста пухлі та червоні. Христя усміхнулася сама до себе. Чорні очі заграли, мов зорі, у їх непрозорій темноті зажевріли іскорки невеличкі. Христя замилувалася сама на себе. Вона вперше підгляділа свою пишну красу, вперше серцем прочула свою вроду незвичайну...



Панас Мирний

6. Прочитайте. Проаналізуйте описи зовнішності, знайдіть помилки (з робіт учнів).

Портрет мами

Мою маму звати Тетяна. Вона дуже добра і лагідна жінка. У моєї матусі кругле симпатичне обличчя. У неї задумливі, розумні, яскраві, великі карі очі. У моєї мами невеличкий загострений ніс, тонкі рожеві губи, щічки, мов два червоні яблука, підборддя низьке і видовжене...

... Моя мама невисока. У неї худі руки і тонкі пальці. Вона струнка, як береза, сильна, як дуб, мужня, як каштан, і гарна, як квітка. У моєї матусі вишуканий смак, ніжний погляд і приємний вираз обличчя. Я люблю свою маму і хочу бути схожою на неї.

Типові помилки, які допускаютъ учні під час опису зовнішності.

1. У мого тата мале волосся.

2. Моя мама повної структури.

3. У моєї подруги виразне обличчя з піддертим носом.



7. Опишіть зовнішність знайомої вам людини. Підкресліть слова чи словосполучення, що характеризують ваше образне слововживання.
ТЕМА 2

Поняття норми сучасної української літературної мови. Типологія основних норм. Критерії літературної норми.

Найголовніша ознака літературної мови - її нормативність. Мовна норма — це зразок. Норма — це прийняті правила вимови, граматичні та інші мовні засоби, правила слововживання.

Норма — категорія історична і змінна; вона пов'язана з системою конкретної мови. Діючи в певний час як стабільна, вона все ж динамічна й може зазнавати змін. Якщо в орфоепії, граматиці норма орієнтується на зразок, модель, еталон, то в лексиці вияв, реалізація норми підпорядковуються ще й змістові, залежать у кожному конкретному випадку від контексту.

Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні.

Норма мовлення - це прояв у мовленні "норми мови". Опанування норм сприяє підвищенню культури мовлення.

Нормативність — це, так би мовити, "технічна" сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів.

Норми бувають єдиноможливими і мають варіанти. Норма - це загальноприйнятий звичай вимовляти, змінювати, записувати слово, а для варіантів існують такі, характеристики: правильно (неправильно), літературно (нелітературно), доречно (недоречно) тощо.

Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному і граматичному рівнях. Наше завдання – розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, співрозмовника, мовленнєвої ситуації.

Саме вміння вибрати із співіснуючих можливих варіантів літературної мови точніший, виразніший варіант становить мовну майстерність.

Звичайно, існує таке поняття як "чуття" мови. Воно передбачає наявність природних, вроджених здібностей. Хоча, як кажуть, "поетом народжуються", проте грамотною людиною можна стати завдяки набутим знанням.

Кожен із розділів мови має свої норми. Дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови уособлює в собі поняття "правильність" мовлення.

Розрізняють такі структурно-мовні типи норм:

• орфоепічні ( вимова звуків і звукосполучень);

• графічні (передача звуків на письмі);

• орфографічні ( написання слів);

• лексичні (слововживання);

• морфологічні (правильне вживання морфем).

• синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень);

стилістичні ( відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування);

• пунктуаційні ( вживання розділових знаків).

Норми лексичні і стилістичні діють не так категорично, як інші норми. Лексичні та стилістичні варіанти значною мірою залежать від волі того, хто говорить (тому оцінюються як доречні й недоречні).



Норми вимови

Найперше, на що треба звернути увагу під час монологу, – це на вимову голосних і приголосних у різних позиціях: на початку слова, у середині й у кінці, під наголосом і в ненаголошеному складі, у сусідстві голосних і приголосних, приголосних твердих і м’яких, дзвінких і глухих, шиплячих і свистячих, на вимову іншомовних слів.

Важливу роль у набутті навички вимовляти звуки відіграє самоконтроль. Необхідно навчитись слухати себе і контролювати власне промовляння звуків, чути вживані слова, звіряти з літературною нормою. Завдання це настільки просте, наскільки й складне. Складність його в тому, що контролювати доводиться самого себе. А це не просто. Виявити свої хиби у вимові можна за допомогою магнітофона: записати свій голос і перевіряти чіткість і правильність вимови звуків, слів, уміння інтонувати різні типи речень.

З чого почати формувати навички правильної вимови.

1. Щодо вимови ненаголошеного [о] запам’ятайте: в українській літературній мові голосний [о] в ненаголошеній позиції вимовляється чітко. Неприпустима вимова ненаголошеного [о] наближено до [а] або як [а], що почасти зберігається у вихідців з території, які межують з розташуванням говорів білоруської чи російської мов.

Відхиленням від літературної норми є вимова ненаголошеного [о] як [у] в словах , у яких цей звук стоїть перед складом з ненаголошеним [у] або іншим голосним, як-от: [гулубка], [зузул’а] [курова], [кужух], [мутузка]. Така вимова засвідчується в мовленні вихідців із західноукраїнських регіонів. Правильно: голубка, зозуля, корова, кожух, мотузка.

2. Помічено, що деякі учні хибують у вимові звуків [дж], [дж’], [дз], [дз’]. Вони вимовляють: бжола, сижу, хожу, зеркало, жміль, звінок. Формуючи навички правильної вимови чітко, без напруження, як один злитий звук, вимовляйте звуки [дж], [дж’], [дз], [дз’], що в складах і словах позначені літерами дж, дз, дзь: джміль, дзьоб, бджола, воджу, дзиґлик,сиджу, коледж, менеджер, піджак, джаз, джем, джемпер, джин.

Тільки тоді дз, дж вимовляються роздільно, коли д відноситься до префікса, а ж, з до кореня: підживлення, підземний, надзвичайний.

3. Запобігайте помилок у вимові твердих і м’яких шиплячих. Значна частина учнів припускаються таких мовленнєвих неточностей: дощь, чітати, чього, кричять, біжять або жинка, вечир, наши, чюти .

Пам’ятайте, що тверді шиплячі приголосні [ж], [ш], [дж], [ч] вимовляються:

- перед приголосними на початку і в середині слова (ніжка, кішка, стежка, качка, пошта, джміль );

- перед голосними [о], [а], [у], [е], [й] (жоржина,часник, чути);

- у кінці слова (дощ, ніч, вуж, питаєш, коледж).

Лише в окремих словах перед голосним [у] в орудному відмінку іменників третьої відміни вимовляється напівм’який [ч’], що на письмі передається так: жовчу, нехворощо.



Напівм’які шиплячі [ж’] , [ш’], [дж’] , [ ч’] вимовляються :

- перед [і] (жінка , вечір , межі, Джібуті, шість , наші);

- коли вони подовжені (бездоріжжя , затишшя , обличчя).

У мовленнєвій практиці учнів не становлять винятку й слова із звукосполученням [шч] , яке графічно передається буквою щ (ща).У них також наявний напівм’який [ч’]. Більше того, у багатьох мовців під впливом напівм’якого [ч’] набуває напівм’якості й шиплячий [ш]. Звідси вимова [ш’ч’о], [ш’ч’ітка], [дош’ч’], [ш’ч’авел’], яка не відповідає літературній нормі

4. Зверніть увагу на вимову дзвінких в кінці слова і перед глухими .

За правилами української орфоепії, дзвінкі приголосні в кінці слова не оглушуються, тобто не чергуються з відповідними їм глухими. Слід вимовляти [сад], а не [сат], [дуб] - не [дуп], [ніж] - не [н’іш], [за’раз] - не [за’рас], [друг] - не [друх], [коле’дж] - не [коле’ч] , [гедз’] - не [гец’].

В українській мові не піддаються оглушенню дзвінкі перед глухими, крім слів легко, вогко, кігті, нігті, дігтяр, у яких звук [г] знеголошується: [ле’хко], [во’хко], [к’і’хт’і], [нїхт’і], [д’іхт’а’р]. Тому слід визнати неправильною вимову [грипки] замість [грибки], [гр’а’тка] при нормативному проговорюванні [гр’а’дка]. Між тим досить часто засвідчується вимова на зразок: [ни’с’ко] - треба [ни’з’ко], [кру’шка] - слід [кру’жка], [ка’ска] – необхідно [ка’зка], [бер’і’ска] – правильно [бер’і’зка], [б’і’хти] замість [б’і’гти]

Не втрачає дзвінкості також кінцевий дзвінкий префіксів без-, через-, перед-, якщо вони стоять перед подальшими глухими . Їх прийнято вимовляти : [без]хутрий, [через]полосиця, [перед]покій .

У словах з префіксами з- та роз- звук [з] перед глухими переходить у відповідний глухий [с]: [сфотографува’ти], [розпита’ти].

5. Не помиляйтеся у вимові звука [в] .

Звук [в] вимовляється як двогубний (інакше — губно-губний) щілинний сонорний приголосний лише перед голосними, як–от: [Васи’л’], [воло’га], [ве’ч’ір], [ви’г’ін], [в’ік] .

6. Уникайте неправильної вимови звука [р] .

Відмітну рису фонетичної системи української мови становить наявність твердого [р] у кінці слова і в кінці складу, як-от: [цар], [кобза’р], [секрета’р], [бурйа’н], [карйе’ра] .

7. Контролюйте себе у вимові таких буквосполучень :



- шці читається як [с’ц’і] – петрушці [пе’трусц’і];

- чц читається як [ц’:і] – гичці [гиц’:і];

- шся читається як [с’:а] – повертаєшся [пове’ртайес’: а];

- жся читається як [з’с’а] – намажся [намаз’с’а];

- ться читається як [ц:а] – зберіться [зберіц’:а].

Теоретичні питання

1. Що означає поняття "норма" мови?

2. Які норми літературної мови ви знаєте? Охарактеризуйте їх у такій послідовності:

а) орфоепічні д) граматичні

б) лексичні; е) пунктуаційні

в) орфографічні є) стилістичні

г) словотвірні

3. Як ви розумієте поняття "правильність" мовлення?



Практичні завдання

1. Поясніть різницю в значеннях поданих пар слів.

а) заступник - замісник;

б) письменний - грамотний;

в) сподіваюся - надіюся;

г) тактовний - тактичний;

д) привласнювати – присвоювати;

е) відчинити – відкрити.

2. Навчіться говорити скоромовки. Наведіть власні приклади скоромовок.

1. Прийшов Прокіп - кипів окріп, пішов Прокіп - кипить окріп, як при Прокопові кипів окріп, так і без Прокопа кипить окріп. 2. Ой, збирала Маргарита маргаритки на горі, розгубила Маргарита маргаритки надворі. 3. Фараонів фаворит на сапфір зміняв нефрит. 4. Чом чорним чорнилом чорніє рядок?



3. Вимовте наведені слова російською й українською мовами. Яка різниця спостерігається у вимові звуків, позначених виділеними літерами?

Вода, вола, сома, кора, гора, голова, корова, молоко, колосок, рояль, робота, здоров’я.



4. Прочитайте слова, дотримуючись нормативної вимови. У ліву колонку випишіть слова, у яких буквосполучення [дж] і [дз] слід вимовляти як звуки [дж] і [дз], а в праву -- у яких допускається роздільна вимова [д] й [ж], [д] і [з].

Віджилий, пробуджуватися, віджену, загорожу, відзвітувати, подзюбати, підзаголовок, продзеленькали, підходжу, задзявкотів.



5. Від поданих дієслів утворіть інші форми, де б було чергування [д] і [дж]. Прочитайте, дотримуючись норм літературної вимови.

Зразок: ходити – ходжу.

Сидіти, бродити, водити, будити, дослідити, народити, садити, скородити, судити, гладити, чадити, цідити.



6. Проаналізуйте вимову приголосного [ж] в даних приказках та прислів’ях. Скажіть, формою якого способу виражені в них дієслова.

1. 3 добрим дружись, а лихих стережись.

2. Берись дружно – не буде сутужно.

3. Важко тому жить, хто від роботи біжить .

4. Вір своїм очам, а не чужим речам .

5. Раз обпечешся – другий раз остережешся.

6. Що посієш, те й пожнеш .

7. Узявся за гуж – не кажи, що не дуж.



7. Доповніть список слів, що закінчуються на твердий [р].

Лікар, слюсар, столяр, воротар, писар, бондар.



8. Підберіть синоніми до поданих фразеологізмів.

Пекти раки; допікати до живих печінок; як корова язиком злизала; вилами по воді писано; мов у воду опущений; народився в сорочці; як горохом об стінку; як рак свисне; як п'яте колесо до воза.



Зразок: пекти раки - червоніти.

9. Складіть казку, використавши в ній деякі з поданих пар слів: думати - гадати, ждати - не діждатися, гірко - тяжко, щастя - радість, стежина - доріжка.
ТЕМА 3

Основні типи мовних норм. Комунікативні ознаки культури мовлення. Акцентуаційні норми. Наголошування загальновживаних слів.

Основними комунікативними ознаками культури мовлення є:



а) правильність; д) багатство і різноманітність;

б) точність; е) виразність;

в) логічність; є) доречність мови.

г) чистота;

Правильність - це дотримання норм. Щоб говорити правильно, потрібно в першу чергу добре знати структуру мови, адже саме нею зумовлюються норми, які діють.

Точність мовлення залежить не лише від вибору слів, а й від уміння або невміння автора чітко зіставити слово і предмет, слово і дію, слово і поняття.

Точність досягається:

• знанням предмета мовлення;

• знанням мовної системи на всіх її рівнях;

• умінням узгодити знання про предмет зі знанням мови.

Логічністъ тісно пов'язана з точністю і передбачає логічне, послідовне висловлення тієї чи іншої думки, подолання мовних стереотипів; стереотипи мовлення - це стереотипи мислення.

Чистота мови тісно пов'язана з правильністю і нормативністю. Чисте мовлення - це таке мовлення, де немає нелітературних елементів. Чистота мовлення виявляється в різних аспектах (орфоепії, слововживанні, інтонації).

Джерелами багатства та різноманітності мовлення є лексичні, орфографічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси, що склалися мовною практикою всіх попередніх поколінь. Сьогодні добре освічена людина вживає 6-9 тисяч слів у мовленні, а в мовній скарбниці народу є понад 200 тисяч слів.



Доречність мовлення - це добір, організація мовних засобів, що роблять спілкування відповідним меті, умовам, ситуації спілкування. Розрізняють доречність стильову, контекстуальну, ситуативну, особистісно-психологічну.

Виразність мовлення є невід'ємною складовою культури мовлення. Виразність мовлення досягається за допомогою тропів і стилістичних фігур.

Норми наголошення

1. Не буде перебільшенням сказати, що всі мовці в тій чи іншій мірі зазнають труднощів у доборі правильного наголошення слів. Причини різні: діалектний й іншомовний впливи, незнання вимовних традицій і слабка обізнаність із існуючими правилами акцентології – розділу мовознавства, що вивчає особливості словесного наголосу. Як же працювати над подоланням порушень акцентних норм?

Починати, очевидно, слід зі встановлення тих неправильностей, які тим, хто їх припускає, не сприймається відхиленням від норми, бо вухо звикло саме до такої вимови . Треба взяти за правило прислухатися і звіряти свою вимову з тим, як викладач, диктори радіо й телебачення вимовляють слова. Скажімо, ви чуєте один`адцять, чотирн`адцять, але ж вами узвичаєна вимова од`инадцять, чот`ирнадцять. Виникає запитання: як правильно? Відповідь, звичайно, треба шукати у словниках. Називаємо ті, які відбивають сучасні норми наголошення:

Українська літературна вимова і наголос. – К., Наукова думка, 1973р.

Орфоепічний словник/ Укладач В.І. Погрібний. – К., Радянська школа, 1983р.

Головащук С.І. Складні випадки наголошення: Словник – довідник. – К., 1995р.

У них засвідчено: перелічені числівники вимовляються з наголосом на третьому складі, а саме: один`адцять, чотирн`адцять. З таким наголосом вони входять до однотипних наголошуваних числівників від один`адцяти до дев’ятн`адцяти, порівняйте: один`адцять, дван`адцять, трин`адцять, чотирн`адцять, п’ятн`адцять, шістн`адцять, сімн`адцять, вісімн`адцять, дев’ятн`адцять. До речі, і складні числівники п’ятдес`ят, шістдес`ят ,сімдес`ят вісімдес`ят теж мають однотипний наголос . Вимова с`імдесят , в`ісімдесят неправильна .

Якщо ви почнете помічати різницю у своїй вимові і в проговорюванні оточуючих, це значить, що ви вже свідомо ставитесь до формування культури свого усного мовлення.

2. Як свідчать наведені факти, норми порушуються досить часто не в рідковживаних, а в словах щоденного вжитку .

У школярів середніх шкіл фіксується, наприклад, така вимова: іменників – довідн`ик, п`артер (у театрі) замість правильної — дов`ідник, парт`ер; прикметників — н`ові , ст.`арі всупереч загальноприйнятим нов.`і, стар`і; дієслів – н`ести , в`езти на противагу узвичаєним нест`и, везт`и; прислівників рішуч`е, попер`еду на відміну від нормативних ріш`уче, попер`еду.

Нагадуємо: слід вимовляти д`олар (не дол`ар і не доляр), джерел`о (не джерело), гляд`ач (не гл`ядач), ведмед`иця (не ведмедиц`я), громад`янин (не громадян`ин), гурт`ожиток (не гуртож`иток), площин`а (не площ`ина), речовин`а (не речов`ина), тонк`ий (не т`онкий), пар`аліч (не парал`іч), пон`яття (не понят`я).

Щоб не припускатись помилок у наголошенні прислівників, їх доцільно запам’ятати: вп`овні (не вповн`і), вп`оперек (не впопер`ек), вр`івні (не врівн`і), зв`исока (не звисок`а).

Зверніть увагу на наголошення слів: Укра`їна, укра`їнський.

3.Іноді слова однотипного наголосу групуються на основі словотвірних даних. В українській мові відомі віддієслівні іменники середнього роду на - ання. Серед них – завдання, навчання, які багатьма мовцями, на жаль, вимовляються з порушенням норми: завдання, навчання, правильно - завдання, навчання. Щоб упевнитися в правильності вимови цих і подібних слів, слід керуватися таким застереженням: у віддієслівних іменниках середнього роду на — ання наголошується той склад, що й в неозначених формах (інфінітивах), від яких вони утворені, а саме :



Завд`ати — завд`ання, пит`ати – пит`ання,

Запит`ати — запит`ання, пізн`ати — пізн`ання,

Навч`ати — навч`ання, повст`ати — повст`ання,

Надб`ати — надб`ання, порівн`яти — порівн`яння,

Пис`ати — пис`ання, чит`ати — чит`ання.

Певну закономірність становить наголошення дієслівних форм, утворених від інфінітивів із наголосом на формотворчому суфіксі — ти, таких як: нест`и, принест`и, пронест`и, вест`и, везт`и, пливт`и. Майже у всіх формах дієвідмінювання однини і множини, часу, способу і роду наголос падає на закінчення :



Нест`и нес`у – нес`еш – нес`е, несем`о – несет`е – не`суть, нес`іть, несл`а – несл`о, але нест`имемо;

Вест`и – вед`у – вед`еш – вед`е, ведем`о – ведет`е – вед`уть, вед`іть, вел`а – вел`о, але вест`имемо.

У зменшених пестливих іменах зберігається наголос твірної основи :



Вас`илько, бо Вас`иль Сем`енко, бо Сем`ен

Степ`анко, бо Степ`ан Ром`анко, бо Ром`ан

Пил`ипко, бо Пил`ип

Виняток: Сид`орко, хоч С`идір



Фед`орко Фед`ірко, хоч Ф`едір.

Зберігається наголос твірної основи й у власних іменах (географічних назвах) на – чина, – щина: Х`арківщина, бо Х`арків, С`умщина, бо С`уми, П`олтавщина, бо П`олтава, Тростян`еччина, бо Тростян`ець.

4.Нормативне наголошення ряду слів можна запам’ятати окремими блоками структурно близьких слів. Так, однотипним наголосом характеризуються:

а) складні слова з другою частиною —метр, як – от: мілім`етр, сантим`етр, децим`етр, кілом`етр;

б) складні слова типу: житт`єпис , жив`опис , машин`опис, прав`опис, рук`опис, час`опис;

в) запозичені складні слова на зразок :



- мом`ент, аплодисм`ент, експерим`ент, медикам`ент, постам`ент, докум`ент, інструм`ент , цем`ент;

- бюрокр`атія, аристокр`атія, демокр`атія, плутокр`атія ,

- агрон`омія, ветерин`арія, кулін`арія, інжен`ерія, бухгалт`ерія, гастрон`омія, канце`лярія, метал`ургія;

- кіоск`ер, вахт`ер, режис`ер, шоф`ер, грим`ер, монт`ер;

г) наголошення слова кварт`ал: однаково наголошується у словосполученнях: кварт`ал нових будинків; план за три кварт`али поточного року;

д) у словах, запозичених із французької мови, наголос припадає на останній склад, зокрема: діал`ог, катал`ог, монол`ог.

5.Слушну думку висловив професор В.Г.Скляренко, запропонувавши вимовляти назву герба незалежної України тр`изуб з наголосом на першому складі. Така вимова стає у ряд із іншими, у яких першим елементом є числівник три: тр`извук, тр`иптих, тр`ивірш, хоч тр`ичлен.

6. Зверніть увагу :


  • питально – відносний займенник котр`ий у всіх відмінкових формах має наголошене закінчення,

  • сполучник том`у слід вимовляти саме так,

  • частка лиш`е має наголос на останньому складі.

Теоретичні питання

1. Назвіть основні типи мовних норм. Охарактеризуйте їх.

2. Які ви знаете основні ознаки культури мовлення?

3. Що вивчає акцентологія?



Практичні завдання

1. Установіть лексичне значення наведених слів, складіть з ними речення.

Відомість – відомість, водяний – водяний, забігати – забігати, зав’язка – зав’язка, зараз – зараз, свячений – свячений, правило – правило, орган – орган, лупа – лупа, заклад – заклад.



2. Від назв міст, сіл утворіть слова, що вживаються на позначенні краю (географічні назви) на -чина, -щина. Поставте наголос в утворених словах, поясніть закономірність їх наголошення.

Суми, Буринь, Білопілля, Велика Писарівка, Глухів, Конотоп, Шостка, Липова Долина, Недригайлів, Ромни, Тростянець, Лебедин, Кирилівка, Степанівка, Чугуїв, Кролевець, Богодухів.



3. Провідмінюйте іменники  відміни в множині й запишіть. Поставте наголос. Пам’ятайте, що в множині наголос у цих словах падає на той самий склад, що й в однині.

Шофер, малюнок, господар, шарф, будинок, офіцер.



4. У поданих паралельних формах місцевого відмінка іменників поставте наголос. З’ясуйте, коли наголос падає на основу, а коли – на закінчення.

У гаї – у гаю, у ряді – у ряду, у краї – у краю, у лузі – на лугу, на боці – на боку.



5. Користуючись словником, доберіть двадцять слів, у яких залежно від місця наголосу змінюється: а) значення слова, б) форма того самого слова.

6. У поданих словах поставте наголос. У сумнівних випадках звертайтеся до словника.

Громадянин, рішуче, річковий, пурпурний, пурпур, прошарок, простояти, медикаменти, маляр, індустрія, обруч, перевесло, перелісок, підбігцем, урочистий, чарівний, черкати, черствий, чорнозем, щелепа, ненавидіти, ненависництво, новгородський, обірванець, обіцянка .



7. Прочитайте словосполучення, правильно поставте наголос :

всі до одного один одного

одне до одного один за одного

один по одному один з одним

один одному один за одним

ні одного одне одного

ні одному одна одну

8. Правильно поставте наголос і прочитайте:

Вражати у саме серце.

У самий раз.

У самому соку.

Закоханий по самі вуха.

З самого малечку.

Одна й та сама.

По самі вінця.

По саму шию.

Того ж самого дня.



9. Перепишіть, розставляючи наголос.

Договір, документ, жадоба, посмішка, живопис, кришталевий, суєтний, ковзкий, жмуток.



10. Прочитайте, правильно наголошуючи слова.

Кухарка, кухарський, міжсортовий, міжцеховий, перенести, перевезти, псевдонім, навкіс, до смаку, разом, посиджу, фанатичка, курятина, скажу, по-товариському.



11. Продовжіть синонімічний ряд:

а) турбувати ... ; б) бігти ... ; в) дорога ... ; г) тихо ... .

12. Визначте можливі логічні наголоси в поданих реченнях.

1. Все на світі минає: підуть марно царства і панства, трони й корони, а любов щира останеться навіки. (С. Василъченко.) 2. Все залежить від людських зіниць: у широких відіб'ється вся епоха, у звужених - збіговисько дрібниць. (Л. Костенко.)



13. Ситуація спілкування. Аналіз відповідей.

1. Опишіть свій характер (позитивні і негативні риси).

2. Опишіть випадок (кумедний, сумний) з вашого дитинства.

14. Провідміняйте дієслова. Зверніть увагу на перенос наголосу.

Держати, грозити, нести, водити, вести, везти, гасити.



Зразок:

брати беру; бере;

береш; берете;

беремо; беруть.



15. 3 поданих словосполучень утворіть складні прислівники. Поясніть їх написання. Поставте наголос.

1. Йти босими ногами. 2. 3 лівого боку.

3. Каятися при всіх. 6. Два роки тому.

4. Бити когось доганяючи. 7. Бігти когось переймаючи.

5. Йти нічого не бачачи. 8. Поводитись як християни.

Зразок: йти босими ногами - йти босоніж.

16. Напишіть твір-мініатюру "Моє улюблене місце відпочинку" або "Цікавий світ навколо тебе".

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка