Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів



Сторінка1/17
Дата конвертації05.01.2017
Розмір2.42 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
Міністерство охорони здоров’я України

Запорізький державний медичний університет

Кафедра суспільних дисциплін
Бідзіля П.О., Прудка В.П.


Історія України:

Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою


для студентів вищих навчальних медичних закладів

(денної форми навчання)


Запоріжжя-2014



ІСТОРІЯ УКРАЇНИ: навчально-методичний посібник для студентів, працюючих за кредитно-модульною системою. (укладачі: кандидат історичних наук, доцент Бідзіля П.О., ст. викладач Прудка В.П.). Запоріжжя: ЗДМУ, 2013. Перероблено та допрацювано.


Рекомендовано до видання на засіданні кафедри суспільних дисциплін.

Протокол №__ від ______ 2014 р.
Затверджено рішенням центральної науково-методичної ради ЗДМУ від ___ _________2014 р., протокол №__

РЕЦЕНЗЕНТИ:

доктор філологічних наук, професор ТУРГАН О.Д

кандидат історичних наук, доцент ДЄДКОВ М.В.

Відповідальний за випуск: завідувач кафедри суспільних дисциплін Запорізького державного медичного університету, доктор філософських наук, професор Жадько В.А.
Вивчення гуманітарних наук складає важливу частку загальноосвітньої і світоглядної підготовки сучасних спеціалістів і сприяє розвиткові особистості та виробленню нею творчого підходу до вирішення проблем. До найважливіших суспільних наук відноситься історія України.

Історія – це наука про минуле людського суспільства і про його сьогодення. Змістом історії є історичний процес, що розкривається в явищах життя людини, відомості про які збереглися в історичних пам’ятках і джерелах.

Даний посібник складено з урахуванням специфіки організації навчального процесу в умовах кредитно-модульної системи, що знайшло відповідне відображення у його структурі.
ЗМІСТ


  1. Передмова

  2. Структура курсу “Історія України”

  3. Програма курсу «Історія України»

  4. Короткий виклад матеріалу з усього курсу

  5. Тести для самостійної перевірки знань студентів.

Експрес-тести

  1. Аналітичні тести до курсу Історії України

  2. Перелік питань до підсумкового модульного контролю

  3. Список рекомендованої літератури


ПЕРЕДМОВА
Історія України – одна із складових всього спектра історичних наук, відіграє провідну роль у процесі формування високої історичної свідомості, людської особистості, інтелекту та політичної культури. Слід погодитися із твердженням, що можна не знати тисячі наук і все таки бути освіченою людиною, але не любити і не знати історію може тільки людина нерозвинута розумово.

Значення історичного досвіду попередніх поколінь і необхідність його вивчення особливо актуальна в наш час, коли ми розбудовуємо незалежну Україну і перед освітою постало питання збудити і активізувати історичну пам’ять кожного українця, звеличити героїчні діяння предків, вказати на гідні наслідування зразки патріотизму, героїзму, безоглядної самопожертви в ім’я вольності і свободи рідного народу.

Курс історії України передбачає опанування певного інструментарію історичної науки, вивчення студентами досвіду історичного минулого українського народу, проблем етногенезу української нації, закономірностей політичних і соціально-економічних процесів, що відбувалися на терені України, а також перспектив розвитку української державності.

Під час викладання курсу історії України та самостійного вивчення студентами матеріалу цього курсу досягаються такі цілі:



навчальна – з позиції історизму, об’єктивно, на сонові здобутків сучасної історичної науки осягнути суть явищ і процесів, що відбувалися в українській історії, невідривного від розвитку світової цивілізації з найдавніших часів до сьогодення.

виховна – формування історичного мислення і національної свідомості, активної громадянської позиції, почуття гордості за приналежність до народу України, усвідомлення необхідності національної державності. Враховується та обставина, що історія України впродовж тривалого часу піддавалася численним спотворенням і фальсифікаціям. Для творення нової України потрібна і нова людина, сформована в тому числі й на шанобливому неупередженому ставленні до героїчного і водночас трагічного минулого свого народу.

У сучасних умовах зростає роль “Історії України” як інструмента пізнання історичних процесів, гуманістичних засад виховання патріотизму та формування світоглядних позицій та історичного мислення для активізації громадської діяльності студента.



Студент повинен знати:

- сутність основних проблем історії України;

- основні закони й етапи розвитку людської спільності;

- проблеми етногенезу української нації;

- суспільно-політичні, економічні та культурні процеси історичного розвитку українського народу;

- головні історичні події;

- основні етапи розвитку української держави;

- діяльність визначних історичних осіб, основних політичних угруповань і партій.



Студент повинен вміти:

- всебічно аналізувати історичні процеси, події, факти, тлумачити їх;

- брати активну участь у громадсько-політичному житті, мати громадянську позицію, високу історико-політичну культуру;

- користуватися категорійно-понятійним апаратом історичної науки;

- застосовувати дані історичної науки для вирішення професійних завдань.

Складаючи цей посібник, ми виходили з того, що вивчення предмета передбачає самостійну роботу студента над курсом, поетапне опрацювання матеріалу за визначеними модулями, виконання індивідуальних завдань у вигляді тестів тощо.

Навчальний посібник складається з програми курсу “Історія України”, побудованого за структурою модульної системи, яка дає студенту уявлення про зміст курсу; тестів (аналітичні і експрес-тести, “Хто є хто”), які містять індивідуальні завдання для студентів, що допоможуть їм контролювати і перевіряти свої знання по мірі вивчення матеріалу, опорного конспекту з курсу, який вкаже на відправні, головні аспекти кожної теми, дасть уявлення про хід і розвиток історичних подій, тематику рефератів, основні поняття, хронологічну таблицю, перелік питань до підсумкового модульного контролю та список рекомендованої літератури.

КОРОТКИЙ ВИКЛАД МАТЕРІАЛУ З КУРСУ «Історія України»

ТЕМА: ДОІСТОРИЧНИЙ,РАННЬОІСТОРИЧНИЙ ТА СЕРЕДНЬОІСТОРИЧНИЙ ПЕРІОДИ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ.

СЕМІНАР 1. Витоки українського народу та його державності

.План:



1. Вступ до предмета історії України. Структура історичної науки.

2. Основні етапи розвитку української національно-історичної думки та науки.

3. Україна в давнину.

Історія України - це наука, що вивчає в хронологічній послідовності розвиток людського суспільства на території України та його закономірності цього розвитку.

Предметом історії України є вивчення історичної діяльності українського народу та його пращурів від найдавніших часів до сьогодення. Слід пам’ятати, що діяльність народу відбувається в різних сферах: державотворчій, економічній, соціальній, політичній, міжнародній, науково-технічній, культурній, релігійно-церковній та військовій. Періодизація історії України в цілому відповідає періодизації всесвітньої історії, але має свої особливості.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ:


  1. Стародавня історія (Україна в давнину. Стародавня Україна).

  2. Княжа доба (Київська Русь. Політична роздробленість Київської Русі).

  3. Литовсько-польська доба.

  4. Козацька доба.

  5. Доба українського національного відродження (Перебування українських земель у складі двох Імперій – Російської і Австро-Угорської).

  6. Доба українського національного відродження (1900-1921 рр.).

  7. Радянська доба (1922-1991 рр.).

  8. Доба незалежності (з 24 серпня 1991 року).

Український народ – автохтоний на своїй землі, спокон віків він проживав на цій території, створив самобутню культуру.

Назва Україна – вперше згадується у давньоруських літописах у 1187 і 1189 рр. Україна – земля, що розташована на ”краю”, окраїні Європи.



ОСНОВНІ ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОСТІ:

  1. ХІІ-ХІІІ ст. – зародження первісних ознак: мовних, культурних, господарських особливостей, відмінностей антропологічного порядку та ін.

  2. ХІV-ХV ст. – формування таких ознак, як спільність економічної території, система міжземельних зв’язків, спільна мова і культура, особливості національної психології, утворення самосвідомості українського народу.

  3. ХVІ-перша половина ХVІІ ст. – остаточна консолідація українського народу навколо ідеї національного визволення.

Створення української нації тривалий процес у часі, охоплює десь період другої половини ХVІІ – середину ХІХ сторіччя.

Поняття української національної ідеї вбирає в себе дії спрямовані на:

  • формування української народності, а потім нації;

  • збереження національної мови, культури, літератури, створення національної школи, інтелігенції;

  • боротьба проти національного гноблення, політики ополячення й русифікації, асиміляції;

  • боротьбу за незалежність, за створення суверенної української держави;

  • формування національного світогляду, історичного буття;

  • турботу про добробут народу, про його кращу долю;

  • виховання гідності, патріотизму, любові до свого народу, відкидання шовінізму;

  • міжнаціональну злагоду і гармонію.

Основні методологічні принципи вивчення курсу Історії України:

Ретроспективний, хронологічний, аналітичний, порівняльно-історичний, історизм і об’єктивність.

Існують п’ять основних типів історичних джерел:

ЛІНГВІСТИЧНІ ДЖЕРЕЛА (дані з історії розвитку мови);

УСНІ ДЖЕРЕЛА (казки, легенди, билини, сказання, пісні, назви місцевостей, річок, лісів, урочищ тощо);

ПИСЬМОВІ ДЖЕРЕЛА (літописи, акти, документи та іх реєстри, хроніки, кодекси історико-літературних творів, мемуари, спогади, періодична преса, взагалі всі пам’ятки письма, власного й іноземного);

МАТЕРІАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА (пам’ятки археологічні, архітектурні, образотворчого мистецтва тощо);

ЕТНОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА (пам’ятки, які містять дані про особливості буття, культури, звичаї певного народу).



СТРУКТУРА ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ.

Історія включає в себе основні



  • самостійні галузі: Історія економічна, політична, соціальна, громадянська, воєнна,

  • допоміжні історичні дисципліни, що мають порівняно вузький предмет дослідження: хронологію – вивчає системи відліку часу; палеографію – вивчає рукописні пам’ятники та старовинне письмо; дипломатику – вивчає історичні акти; нумізматику – монети, ордена, медалі; метрологію – систему мір; геральдику – вивчає герби країн, міст, окремих сімей; сфрагістику – написи на кам’яних скелях, глиняних виробах; топоніміку – науку про походження міст та прізвищ.

Основні етапи розвитку української національно-історичної думки та науки.

Перший період охоплює ІХ-ХІV ст. Ще в дохристиянську добу з’являються найстаріші пам’ятки української історіографії – літописи. Найдавніші з них: Начальний (початковий, до 1111 р.); Київський (до 1200 р. включно); Галицько-Волинський (1201-1292 рр.); „Повість минулих літ” (1112 р.); „Повчання дітям Володимира Мономаха” (1117 р.).

Багато відомостей про Київську Русь та подальший розвиток українських земель надають іноземні пам’ятки: Літописи новгородські і ростовсько-суздальські; Візантійські пам’ятки (твори патріарха Фотія, імператора Константина Порфірородного та ін.); Записки арабських вчених і мандрівників (Маруді, Ібн-Фаулан, Ібн-Даста та ін.); Західноєвропейські хроніки (литовські, польські, німецькі, французькі, англійські, угорські та ін.).



Другий період ХVVІІІ ст. Продовжується літописання: Іпатіївський, Густинський, Львівський, Межигірський та Острозький літописи – ХV-ХVІІ ст. Пізніше з’являються козацькі літописи: Літопис „Самовидця” (Правдоподібного Романа Ракуши); „О початку й причинах війни Хмельницького” (1648-1708),

З’являється церковна література (церковно-полемічні і політичні трактати). Твори Юрія Рогатинця, Степана Зизанія, Іпатія Потія, Мелетія Смотрицького, Йова Борецького, Касіяна Саковича – це друга половина ХVІ-ХVІІ ст. Трохи пізніше з’являються твори архієпископа Георгія Копнинського, Федора Туманського, Тимофія Калинського .

Перші історичні твори з’являються у другій половині ХVІІ ст.:

Інокентій Гізель „Синопсис”; Василь Рубан „Краткое описание Малоросии”; Михайло Антоновський „История о Малой России”; Яків Маркевич „Записки о Малороссии” та інші.



Третій період охоплює ХІХ століття.

На початку ХІХ ст. з’являються твори, що чинили величезний вплив на подальшу українську історіографію, до них належить:Георгій Кониський „История Русив или Малой Росии” (за іншими джерелами – автор невідомий); Дмитро Бантиш-Каменський „История Малой России” – який вважається першим збирачем архівних документів, Микола Маркевич, який є фундатором національної „автономістської” концепції історії України „История Малороссии” (1812-1843 рр.). Послідовниками цієї концепції української історії є Михайло Максимович, Микола Білозерський, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов.

М.С.Грушевський (1834-1935рр.) – найвідоміший представник Київської школи істориків, автор величезної кількості історичних праць, серед них „Очерки истории украинского народа”, „Ілюстрована історія України”, а також перша багатотомна „Історія України-Русі”, де вперше викладена систематична Історія України, починаючи з кам’яного віку. М.С.Грушевський завершив остаточне формування національної концепції історії України.

Наукова історіографія ХХ ст.

Історична спадщина М.С.Грушевського яскраво простежувалася в першій половині ХХ ст. у творах: Миколи Аркаса, Дмитра Багалія, Володимира Винниченка, Дмитра Дорошенка, Олександри Єфименко, Івана Крип’якевича, В’ячеслава Липинського, Наталії Полонської-Василенко, Дмитра Яворницького та ін.

Школа української історії виявила сузір’я талановитих істориків України. Серед них: В.А.Смолій, П.П.Толочко, О.М.Апанович, М.Ю.Брайчевський, Л.Г. Мельник, Ю.І.Шаповал, В.Ф. Верстюк, М.Ф. Котляр, С.В. Кульчицький та ін.

Основне джерело двадцятого сторіччя – офіційне видання восьмитомна „Історія Української РСР” (в 10-ти книгах).

Зарубіжні історики - українознавці: Павло Маточий, Орест Субтельний, Петро Мірчук, Мирослав Прокоп, Василь Дмитришин, Сергій Максудов та ін.

Україна в давнину.

Історія людства починається з того часу, коли високорозвинені двоногі примати навчилися виготовляли і застосувати знаряддя праці і тим самим почали відокремлюватись із тваринного світу.

Археологічні знахідки в Ефіопії, Кенії, Танзанії дають підстави зробити припущення про появу людини на Землі понад 2 млн. років тому. Першим періодом історії людства був кам’яний вік. Йому належить особливе місце в цивілізації. Саме цієї доби на тлі кардинальних зрушень у природі, пов’язаних з різкими змінами клімату, сформувалася примітивна суспільна організація, зародилися першооснови таких форм людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво.

Історію первісного суспільства вчені поділяють на кілька періодів залежно від матеріалу і технології виготовлення знарядь праці: палеоліт (давній кам’яний вік) – від появи людини до ІІ тисяч років тому; мезоліт (середній кам’яний вік) – 10-6 тисяч років тому; неоліт (новий кам’яний вік) – VІ-ІV тис. до н.е. Відкриття та поширення заліза започаткували нову еру в історії людства – залізну. У добу заліза виникають перші державні утворення кіммерійців, скіфів, сарматів.

Первісна людина на території України з’явилась майже 1 млн. років тому, в період раннього палеоліту. Рештки найдавніших стоянок первісних людей знайдено біля с. Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Хмельниччина). Всього на території України відомо понад 30 стоянок доби раннього палеоліту.

Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура (1V – 111 тис. до н.е.). Ця культура багатогранна і самобутня. Її ознаками є зернове землеробство, поява мідних знарядь праці, в суспільних відносинах – перехід від матріархату до патріархату; збереження великої сім’ї, зародження елементів приватної власності. Відомо понад 3 тис. поселень на берегах річок, на схилах долин. Житла були дерев’яними, з глиняною піччю та жертовником, могли бути двоповерховими. Стіни розписували фарбами. Трипільці жили сім’ями, що об’єднувалися в громади, а пізніше - у племена.

Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилася згадка в писемних джерелах, були кіммерійці (1Х – перша половина УП ст. до н.е.). Це кочові іраномовні скотарі, що прийшли з території Азії. Головні пам’ятки про них – поховання в курганах. Таке поховання нещодавно знайшли на території Запоріжжя. На зміну кіммерійцям прийшли скіфи. За Геродотом, територія Скіфії була досить великою і мала форму рівностороннього чотирикутника, розташованого в межиріччі Дунаю та Дону. Це був союз племен на чолі з царем, влада передавалася в спадок. Столицею Скіфії було Камянське городище. Територія держави ділилася на номи, очолювані призначеними царем вождями. Писемні джерела розрізняють скіфів-скотарів, скіфів-орачів. Вели торгівлю з греками. Були дуже войовничим народом, здійснювали походи на Ассирію, Сирію.

До кінця Ш ст. до н.е. Велика Скіфія припинила своє існування: сарматські племена витіснили скіфів на захід (Болгарія, Румунія) та південь (Крим). У степовому Криму скіфи створили державу Мала Скіфія зі столицею Неаполь поблизу сучасного Сімферополя.

Сармати (Ш ст. до н.е. – Ш ст. н.е.) – іраномовні племена, споріднені зі скіфами, з'явилися з уральсько-поволзьких степів.

Войовничі та агресивні сарматські племена просувалися в західному напрямку кількома хвилями. Сарматська культура була близькою до скіфської, але не перевершила її досягнень. Використовували рабську працю. Вели кочовий спосіб життя, займалися полюванням.

В 1У ст. сармати були частково витіснені готами та гунами, частково асимільовані під час Великого переселення народів.

Велику роль в історії України відіграли античні міста-держави Північного Причорномор’я: Ольвія (у перекладі „щаслива”), Пантікапей, Тіра, Феодосія; Херсонес (у перекладі „півострів таврів”); Боспорське царство. Усі великі міста були оточені міцними оборонними мурами з вежами та мали укріплені гавані. Міста –держави забезпечували себе всім необхідним для життя. Вели торгівлю з сусідами. У кожному місті-державі були свої гроші. У 70-ті рр. 4 ст. майже всі античні держави Північного Причорномор’я занепали. Херсонес та Пантікапей потрапили під владу Візантійської імперії.



Причини грецької колонізації:

  • перенаселення Греції на той час;

  • нестача орної землі, нестача зерна;

  • пошук нових джерел сировини;

  • пошук ринків збуту своїх товарів;

  • внутрішня політична боротьба і змушена еміграція;

  • пошук безпечніших місць проживання.

Давньогрецькі міста-держави мали вплив на соціально-економічний, політичний, культурний розвиток не лише сусідніх з ними скіфів, сарматів та ін., а й більш віддалених племен, у тому числі слов’янських.

Реферати:

  1. Основні етапи формування української народності.

  2. Історична схема М.С. Грушевського.

  3. Основні етапи розвитку української національно-історичної думки.

  4. Історична наука про етногенез слов’ян. Хто був пращуром сучасних українців?

Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> 1. Коротко про симетрію…
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями Оцінка стану кишкової мікрофлори у дітей раннього віку, хворих на пневмонію на фоні залізодефіцитної анемії
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями зміни мікробіоценозу кишечника у дітей, хворих на гострий обструктивний бронхіт бронхіальну астму (проміжний)
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Урок з хімії у 9-му класі на тему: "Жири. Склад жирів, їх утворення. Жири в природі. Біологічна роль жирів"


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка