Нормативна база редагування поняття редакційної норми



Скачати 217,04 Kb.
Дата конвертації29.05.2018
Розмір217,04 Kb.
НОРМАТИВНА БАЗА РЕДАГУВАННЯ
6.1. Поняття редакційної норми

Поняття норми. Будь-яке повідомлення можна передати безконечною кількістю способів. При цьому їх будують, використовуючи певні параметри, списки, шаблони, структури (моделі) та положення. Проте кожне суспільство накладає на повідомлення певні конвенційні обмеження (на мову, композицію, стиль тощо). Та й реципієнт сприймає його найефективніше тоді, коли воно має строго визначену одну чи кілька можливих варіантів норми, тобто особливості сприйняття реципієнта також накладають на повідомлення обмеження. Таким чином, внаслідок названих обмежень з усієї безконечної множини варіантів залишають лише якусь мінімальну їх кількість. Ця мінімальна кількість повідомлень є оптимальною. Такі оптимальні варіанти повідомлень вважають нормативними і з них виділяють самі норми.

Норма це параметр, список, шаблон, структура (модель) чи положення, які в оптимальних повідомленнях служать для вираження компонентів їх структури1.

Структура норм. Ще зовсім недавно вважали, що завдання науки – описувати лише те, що є, а не те, що повинно бути. Проте після створення апарату деонтичної логіки та логіки норм така ситуація змінилася. Норми стали рівноправними об'єктами науки.

Як і будь-які інші, норми редагування мають структуру2, в яку входить:



  • агент норми (той, хто встановив норму; наприклад, суспільство, Національна Академія Наук, Книжкова палата, Держстандарт, дослідники редагування тощо);

  • адресат норми (виконавець норми; наприклад, автор, редактор, конструктор, художник);

  • зміст норми (дія, яку повинні або не повинні виконати; наприклад, повинні чи не повинні виправити текст);

  • характер норми (норма зобов'язує, дозволяє, забороняє виконання певної дії; наприклад, норми зобов'язують подавати вихідні відомості, дозволяють поміщати в деяких виданнях покажчики, забороняють вживати деякі неевфонічні слова);

  • умови норми (обставини, за яких повинна або не повинна виконуватися певна дія; наприклад, умовою заміни прийменників у на в є лівосторонній та правосторонній контекст – наявність голосних чи приголосних літер у сусідніх до прийменника словах);

  • санкції (можливі наслідки невиконання певної норми; наприклад, через неправильне визначення читацької адреси реципієнти можуть або не зрозуміти Повідомлення, або воно може бути для них нецікавим).


1 Крім норм, прийнятих суспільством за оптимальні, у нормативну базу можуть входити й неоптимальні індивідуальні норми. Прикладом може виступати норма однієї газети західного регіону України писати повідомлення галицькою говіркою.

2 Хоменко І. В. Логіка – юристам. К.: Четверта хвиля, 1997. С. 182.
Наявність такої структури норм вимагає вироблення єдиного спільного підходу до всіх норм редагування незалежно від їх специфіки.
Види нормативних баз. Норми редагування досліджені й каталогізовані поки що не в повному обсязі. Навіть у довідковій та навчальній літературі часто нема вичерпних переліків груп норм, що їх повинні контролювати редактори. Особлива трудність каталогізації норм редагування полягає в тому, що частина з них взагалі ніде не зафіксована.

У ЗМІ виділимо нормативні бази: а) конкретних видань; б) конкретних ЗМІ; в) об'єднану нормативну базу всіх ЗМІ, що функціонують у конкретний час у конкретному суспільстві (нормативну базу суспільства).


6.2. Загальні норми (постулати)

У літературі з редагування постулати явно не наводять, хоча під час опрацювання повідомлень ними завжди користуються. Думаємо, що їх фіксація дасть змогу краще усвідомити особливості редагування.

Перелічимо постулати, які, на нашу думку, повинні бути прийняті в редагуванні1.


  • Повідомлення обов'язково повинно містити нову для реципієнта інформацію.

  • Повідомлення повинно мати визначену модальність.

  • Повідомлення повинно бути адаптоване до часу, місця і ситуації, в яких його сприйматиме реципієнт.

  • Автор повинен використовувати мову й значення слів, відомі реципієнтам.

  • Повідомлення повинно бути адаптоване до тезауруса реципієнта.

  • У повідомленні повинні бути реалізовані механізми тільки сприймання інформації реципієнтом.

  • У повідомленні повинні бути реалізовані засоби, що змушують реципієнта його сприймати.

  • Повідомлення повинно бути захищене від потрапляння у нього шумів.

  • У повідомленні повинні бути дотримані норми, прийняті в конкретний час у конкретному суспільстві.

  • Крім цих постулатів, які безпосередньо випливають з аксіом редагування, до їх числа слід додати ще одну.

  • Будь-яку загальну (постулат) чи конкретну норму можна порушити, якщо це веде до поставленої мети.

Тут вказано лише один з можливих варіантів таких постулатів. Очевидно, що їх набір та застосування можуть бути різними, залежно від обставин.
6.3. Конкретні норми

6.3.1. Види норм



Серед конкретних норм, які використовують для редагування повідомлень, за змістом виділяють такі їх види:

  • лінгвістичні (основна маса цих норм зафіксована в затверджених державою правилах орфографії та пунктуації1; менша частина зафіксована в довідниках і підручниках з морфології, синтаксису та стилістики);

  • психолінгвістичні (поки що мало досліджені; окремі зафіксовані норми цього виду наводять лише в окремих монографіях2);

  • логічні (зафіксовані у загальнодоступних підручниках з логіки; їх прикладне застосування в редагуванні описане в спеціальних монографіях і в окремих розділах підручників з редагування3);

  • композиційні (нечисленні й поки що мало досліджені, проте, як правило, у всіх підручниках з редагування є окремі розділи, присвячені цій темі; єдина монографія, присвячена виключно цим нормам, базується, на нашу думку, на недостатньому кількісному матеріалі4);

  • наукові (контроль за дотриманням цих норм не належить до прямих обов'язків редактора; відповідають за їх дотримання автор, рецензент і науковий редактор; проте, якщо редактор знає наукові норми і контролює їх, це завжди заохочують; такий редактор завжди є найбажанішим фахівцем для опрацювання понятійних повідомлень);

  • видавничі (найчастіше їх фіксують у загальнодержавних і галузевих стандартах, а також спеціальних довідниках5; у різних країнах можуть суттєво відрізнятися);

  • юридичні (цих норм небагато; зафіксовані в конституціях та інших законодавчих актах кожної країни; недотримання юридичних норм – на відміну від інших – може спричинитися до юридичної відповідальності автора чи редактора згідно з чинним законодавством);

  • політичні (в демократичних країнах ці норми використовують лише стосовно тих повідомлень, які публікують у виданнях політичних партій, наприклад, газетах; їх визначають програми політичних партій, що функціонують у державі);

  • поліграфічні (найчастіше зафіксовані в спеціальних інструкціях6 чи галузевих стандартах);

  • етичні (нечисленні; лише частково зафіксовані в законодавчих актах країн; часто зафіксовані в кодексах журналістської етики спілок журналістів різних країн);

  • естетичні (оскільки самі категорії прекрасного важко піддаються формалізації, то й норми для них нечисленні7; їх можна варіювати в дуже широких межах).


1 Український правопис. 4-е вид., випр. і доп. К.: Наукова думка, 1993.

2 Див. наприклад: Мучник Б. С. Человек и текст. М.: Книга, 1985; Иванов P. H. Организация и методика информационной работы. М.: Радио и связь, 1982.

3 Свинцов В. И. Смысловой анализ текста. М.: Книга, 1979.

4 Феллер М. Д. Структура произведения. М.: Книга, 1981.

5 Див.: Памятная книга редактора. М.: Книга, 1988.

6 Наборные и фотонаборные процессы: Технологические инструкции. М.: Книга, 1983.

7 Прикладом такої норми може служити правило "золотого перерізу".
Перелічені види норм є основними. Проте в редагуванні використовують також інші групи норм, не згадані тут (наприклад, теологічні норми якоїсь релігії). Тому поданий перелік не слід розглядати як вичерпний, тобто такий, який у майбутньому не можна доповнити ще якимись новими видами норм.
6.3.2. Типи норм

Як вказано в розділі 6.1, зафіксовані норми мають різне матеріальне втілення. Із цієї точки зору за формою – в порядку зростання складності – можна поділити їх на п'ять типів.



Параметри. Параметри можуть бути двох різновидів: граничні значення (наприклад, дозволеність на сторінці не більше чотирьох переносів підряд, у рефераті – не більше 1000 знаків, а в анотації – не більше 600 знаків; наявність у бібліографічному описі не більше трьох прізвищ авторів) і константи – літерні та цифрові (наприклад, прізвища і дати народження й смерті історичних діячів).

Списки. Прикладами списків є найрізноманітніші словники, переліки скорочень, одиниць вимірювань тощо. Такі списки повинні мати свою видавничу специфіку. Так, орфографічний словник як редакційна норма повинен містити повну парадигму кожного слова (всі можливі його словоформи).

Шаблони, або зразки. Так, у випускових даних згідно з існуючими нормами1 повинно бути: а) прізвище автора; б) назва роботи; в) прізвище редактора; г) прізвище художнього редактора; г) прізвище технічного редактора; д) прізвище коректора; е) поліграфічні особливості видання (формат і тип паперу, шрифт, обсяг видання, наклад тощо); є) адреса видавництва; ж) адреса друкарні.

Структури, чи моделі. На відміну від шаблонів, які є статичними і, отже, відразу готовими для проведення контролю, структури є динамічними об'єктами. Це означає, що структур, як потрібного готового кінцевого продукту, до процесу контролю може й не бути (існують лише компоненти, з яких у процесі контролю їх утворюють). Такі структури утворюють за наперед визначеними правилами. Прикладом може служити структура видання або речення.

Приклад. Існує така структура: <головне речення>, <підрядне речення>. У цю структуру, як відомо зі синтаксичних норм більшості мов, можна робити підстановки за правилом: <підрядне_речення_1>::= | <підрядне речення 1>, <підрядне речення 2>. Така модель дає змогу правильно будувати й контролювати конкретні складнопідрядні речення в українській мові. Можуть бути й значно складніші синтаксичні структури, що відтворюють синтаксичну будову речення.

Положення. У формі положень найчастіше виступають правила, що стосуються семантики повідомлень і є складними, тобто можуть мати кілька умов. Прикладом таких положень можуть виступати логічні правила класифікації, означення, логічні закони, лінгвістичні правила для редагування значень слів тощо.

Коли перші чотири типи норм можуть бути формалізовані повністю або частково, то останній тип норм (п'ятий) не піддається формалізації або взагалі, або вкрай погано.


6.3.3. Зафіксовані й незафіксовані норми

Зафіксованими будемо називати норми редагування, записані у найрізноманітніших довідниках (див. посилання на них у примітках до розділу 6.3.1). Проте поряд із зафіксованими існує ціла низка незафіксованих, яких, тим не менше, строго дотримуються у видавничій практиці. Такі норми – це так званий видавничий "фольклор", який редактори усно передають із покоління в покоління.


1 Памятная книга редактора. М.: Книга, 1988. С. 179–183
Прикладом незафіксованої норми може бути те, що в СРСР у літературі (книгах) не рекомендували висловлювати вдячність особам, які допомагали її створювати (матерям, дружинам, секретарям, колегам-ученим і т. д.). Ще одним прикладом незафіксованої норми, яка існувала в СРСР, було положення про те, що будь-які важливі праці, в тому числі й наукові, варто починати з посилань на матеріали останнього партійного з'їзду чи на класиків марксизму-ленінізму.

Особливо характерна велика кількість незафіксованих норм для держав з тоталітарними режимами правління. Проте існують незафіксовані норми і в демократичних державах. Так, журналістові не рекомендують критикувати ЗМІ, кореспондентом якого він є (думаємо, що причина цього зрозуміла кожному читачеві).

Незафіксовані норми не мають юридичного статусу, проте їх завжди дотримуються. Звичайно, найкращою була б ситуація, якби всі незафіксовані норми можна було легалізувати як законодавчі акти. Але незафіксовані норми практично завжди суперечать юридичним і тому їх неможливо легалізувати. Отож, редакційний "фольклор" існуватиме вічно.
6.3.4. Об'єктивні та суб'єктивні норми

Зафіксовані норми переважно є об'єктивними. Це означає, що вони відтворюють явища, факти, зв'язки незалежно від мови реципієнтів, їх тезаурусів, а також часу, місця й ситуації сприйняття повідомлень. Прикладом об'єктивно існуючої норми може служити така закономірність: близько 90% реципієнтів завжди сприймають іменник, що стоїть на початку речення, як такий, що має форму називного відмінка, навіть якщо автор вжив його в будь-якому непрямому відмінку (звичайно, йдеться про іменники, що в різних відмінках мають омонімічні форми).

Проте деякі теорії редагування чи окремі редактори можуть у своїй редакційній практиці використовувати й суб'єктивні норми редагування.

Приклад. На початку нашого століття рецензент "Календаря на 1910 рік" писав: "День 23 квітня, до якого приурочено святкування народин її Імператорської Величності Государині Імператриці Олександри Федорівни, помічений, як звичайний буденний день. Цифра 23 надрукована чорним шрифтом, а на відповідному листку не згадується про те... що цей день високоурочистий і неприсутственний. Якщо взяти до уваги, що в календарі старанно позначені дні народження й іменини "українських" письменників і діячів... то маються підстави бачити в допущеній у календарі крупній помилці злочинну неохайність, як результат неповаги до верховної влади"1.

Суб'єктивні норми часто базуються на індивідуальних значеннях слів, що їх редактори, як і всі носії мови, набувають у процесі її індивідуального засвоєння. Те саме стосується й уподобань у синонімічних рядах слів чи в паралельних синтаксичних конструкціях.



Приклад. Один редактор постійно виправляв у текстах слово хороший на його синоніми, аргументуючи тим, що це слово є росіянізмом. При тому редактор добре знав, що в усі словники української мови це слово включене як нормативне.

Приклад. Редактор може виправляти отже на отож, крім того на окрім того тощо, хоча навряд чи можна знайти якесь розумне обґрунтування таких виправлень (крім необхідності послідовного чергування різних форм у тексті та узгодження з ліво- та правостороннім контекстом).

Як правило, виправлення, здійснені на підставі суб'єктивних норм редактори аргументують виразами: "Так краще!" або "А в такій-то роботі написано саме так!" Це – так звані "смакові" виправлення, яких слід обов'язково уникати, оскільки вони не базуються на наукових засадах.



1 Тимошик М. С. її величність – книга. Історія видавничої справи Київського університету. 1834– 1999. К.: Наша культура і наука,1999. С. 175.
6.3.5. Настроювані й ненастроювані норми

Серед зафіксованих об'єктивних норм можна виділити два їх різновиди: настроювані й ненастроювані.

До числа настроюваних належать норми, певним чином попередньо узгоджені з можливостями реципієнтів, для яких призначене повідомлення. Найчастіше до таких норм належать психолінгвістичні.

Приклад. Для реципієнтів різного ступеня кваліфікації повинна бути різною середня довжина речень чи надфразних єдностей. Так само повинна бути різною кількість нових слів у підручниках іноземної мови для учнів різних класів. Диференціюють за віком навіть і деякі пунктуаційні норми (так, у текстах для дітей до 10 років включно після рубрики ставлять крапку, а для дітей старшого віку й дорослих – ні).

Звичайно, кожен редактор повинен настроїти норми вибраної нормативної бази ще до того, як почати редагувати текст. Настроювані норми становлять невелику, але важливу частину загального масиву норм.

Більша частина норм не вимагає настроювання на реципієнтів. Так, слово мама пишуть саме так, як вказано, незалежно від того, де, як і коли його вживатимуть.
6.3.6. Загальні й галузеві норми

Зафіксовані об'єктивні норми можна поділити також на загальні та галузеві.

До загальних норм належать ті, що їх використовують незалежно від виду й жанру літератури, наприклад, усі логічні норми.

Поряд із загальними нормами в редагуванні є й такі, що використовують лише в окремих видах літератури.



Приклад. Існують композиційні шаблони для статей енциклопедичних видань (біографічні статті, статті про країни тощо). Так само є спеціальні норми інженерної графіки для видань, у яких публікують технічні рисунки й креслення. Строго визначені шаблони на композицію є також для описів патентів і винаходів. Існують спеціальні норми і для словникових видань.

Загальні норми вивчають у дисципліні "Загальне редагування", а галузеві – в дисципліні "Галузеве редагування".


6.3.7. Встановлені й невстановлені норми

Під час редагування повідомлень використовують лише ті норми, які встановлені в суспільстві до певного моменту часу (встановлені норми). До їх числа належать зафіксовані й незафіксовані, об'єктивні й суб'єктивні, загальні й галузеві норми. Проте ніхто ніколи не скаже, що в майбутньому ці норми не доповнять новими, а існуючі не вдосконалять. Отже, існують недосліджені, а тому й невиявлені та незафіксовані норми, які називатимемо невстановленими.



Приклад. До числа невстановлених норм редагування, що їх раніше не знали, а потім виявили й на їх основі сформували нові, можна назвати психолінгвістичні норми, описані Б. С. Мучником1.

Можливі й зворотні ситуації, коли частину встановлених норм через якийсь час відкидають як науково необґрунтовані (наприклад, необхідність писати назву лише однієї партії – комуністичної – з великої літери, як це було в час існування СРСР).

Зі сказаного однозначно випливає важливий висновок: нормативна база системи редагування повинна бути принципово відкритою, тобто передбачати можливість додавання до неї в будь-який момент нових чи видалення зайвих норм.
1 Мучник Б. С. Человек и текст. М.: Книга, 1985.
6.4. Основна суперечність нормативної бази

Часто перед нормативною базою ставлять вимогу щодо її несуперечливості. Це означає, що вона не повинна включати норми, які суперечать одна одній. Чи можливе створення на основі такої несуперечливої нормативної бази абсолютно безпомилкових повідомлень? Поміркуємо на цю тему.

Існування самого поняття "відредаговане повідомлення", як випливає з розділу 4.7, передбачає, що, по-перше, існує модель редагування, до якої входить мова, нормативна база, методи і правила редагування, і, по-друге, авторське повідомлення, опрацьоване цією моделлю. Результатом такого опрацювання повинно бути повідомлення, правильне з точки зору використаної нормативної бази, тобто таке, в якому нема жодної помилки. Спробуємо визначити, чи можливо це.

Приклад. Припустімо, що на основі якоїсь моделі редагування S отримано відредаговане повідомлення, в якому нема помилок. Тепер розглянемо нормативну базу цієї системи. Вона складається, зокрема, із множини норм А (А = {аг аг а, ... а}) – наприклад, словоформ орфографічного словника – і правил редагування С (С = сг с}, с3...ст}). У множині С обов'язково є, наприклад, таке правило с, котре встановлює, що коли словоформа тексту зафіксована в словнику, то вона правильна, а коли ні – помилкова. Тоді, наприклад, у відредагованому на основі такої системи редагування повідомленні буде і слово клавіш, і слово клавіша1, що небажано з точки зору його уніфікованості (уніфікованість тексту – також одна з вимог нормативної бази). Щоб усунути наявність паралельних форм, уведемо в базу ще одну норму ал+/, яка встановлює, що в одному тексті слід використовувати тільки якийсь один варіант словоформи. Однак, якщо тепер на основі модифікованої редакційної системи S' опрацьовуватимуть підручник, орфографії, де прикладами будуть одночасно ці дві словоформи, то одна з них до відповідного правила ал+/ виявиться помилковою, хоча насправді це не так, оскільки обидві словоформи в цій ситуації є правильними. Тому, щоби знову отримати правильно відредагований текст, необхідно ввести нову норму ап+. (встановимо, що норми ап+; слід дотримуватися в усіх видах літератури, крім підручників орфографії та словників). У результаті отримаємо модель редагування S". Однак тоді відповідно до норми ап+2 така система виявить, що в цьому абзаці є помилки, хоча це невірно.

Цей приклад стосується рівня графем. Ще очевидніша наявність таких ситуацій на рівнях морфем, слів, словосполучень і т. д., де паралельних конструкцій значно більше. Отже, принципово неможливо отримати абсолютно безпомилковий текст. Оскільки неможливо отримати абсолютно безпомилковий текст, випливає ще один висновок: неможливо створити модель редагування, яка усувала б з тексту абсолютно всі помилки.

Подібні суперечності в науці зараховують до числа парадоксів. Називатимемо виявлену суперечність основним парадоксом теорії редагування.

Варто, до речі, вказати на деяку аналогію між описаною ситуацією і ситуацією неповноти, зафіксованою в математиці теоремою Геделя (теорема про повноту)2. Інтерпретація цієї теореми стосовно нормативної бази моделі редагування S матиме такий вигляд: будь-яка несуперечлива нормативна база є неповною, а в разі її розширення до повної вона стає суперечливою. Це означає, що в повідомленнях, опрацьованих на основі будь-якої системи редагування, завжди буде якась кількість помилок чи невиправлених ланцюжків знаків, правильність чи неправильність котрих в рамках цієї нормативної бази довести неможливо.


1 Орфографічний словник дозволяє такі паралельні форми для деяких слів, оскільки мовна норма має варіанти.

2 Нагель 3., Ньюмен Дж. Р. Теорема Геделя. М.: Знание, 1970. 64 с.
Висловлені міркування тим очевидніші, що будь-які норми, наприклад у мовознавстві, завжди мають винятки.

Враховуючи існування такої суперечності, ми явно в число постулатів редагування також заклали одну норму, що суперечить іншим (постулат, який дозволяє порушувати будь-яку норму, якщо це веде автора до поставленої мети; див. розділ 6.2), Наявність постулату робить модель редагування повною, проте не позбавляє її нових суперечностей.


6.5. Потужність нормативної бази

Потужністю нормативної бази будемо називати кількість норм, які входять до неї. Нині нам не відомі дослідження, де було б підраховано, скільки норм містить, наприклад, об'єднана нормативна база суспільства чи нормативна база конкретних систем редагування.

Звичайно, у видавничих працівників час від часу виникає спокуса збільшити потужність нормативної бази, щоб отримати повідомлення вищої якості. Але при цьому часто не враховують, що зростання потужності нормативної бази веде до ускладнення методів виявлення помилок1 і появи в нормативній базі нових внутрішніх суперечностей, усувати які, відповідно, стає дедалі важче.

Виходячи з наведеного, можна стверджувати, що максимізація потужності нормативної бази є недоцільною. Звідси випливає висновок: потужність нормативної бази слід вибирати оптимальною відповідно до прийнятих критеріїв оптимізації та вибраних обмежень.

Приклад. Перед головними редакторами ЗМ1 іноді виникає завдання: обрати таку потужність нормативної бази для моделі редагування, яка за наявності обмежень на фінанси, терміни готування повідомлень і задоволення інформаційних потреб реципієнтів вела б ЗМІ до досягнення поставленої мети – отримання фінансового прибутку.
6.6. Вибір нормативної бази

Як свідчить практика, на ринку повідомлень одні з них можуть мати багато помилок, а інші – мало. Чи випливає з цього, що першу групу повідомлень редагували, а другу – ні? Вважаємо, що з прикладу випливає інше, а саме: повідомлення редагували на основі, можливо, різних нормативних баз.

Намагання створити єдину і спільну для всіх ЗМІ нормативну базу неодноразово і в усі часи повторювали в багатьох суспільствах. Проте такі спроби рано чи пізно через існування в суспільстві різних соціальних груп із різними життєвими цілями, а, значить, і різними життєвими традиціями, зазнавали краху. Останніми в XX ст., але не останніми в житті суспільства були спроби створити нацистську та більшовицьку теорії редагування.

Проаналізувавши сказане, вважаємо доцільним виділити дві кардинально різні теорії редагування: моністичну й плюралістичну. Моністична теорія редагування встановлює, що в суспільстві всі без винятку ЗМІ завжди повинні використовувати в моделях редагування тільки одну спільну для всіх нормативну базу. У противагу цьому, плюралістична теорія редагування встановлює, що в суспільстві за наявності спільної для всіх нормативної бази конкретні ЗМІ можуть паралельно використовувати індивідуальні нормативні бази, котрі є підмножинами спільної та включають, крім того, навіть індивідуальні норми цих ЗМІ.


' Висловлюємо припущення, що ускладнення методів відбувається за нелінійною функцією.
Крім зазначених, звернемо увагу на ще одну вкрай важливу відмінність моністичної та плюралістичної теорій редагування. Але перед цим дамо деякі пояснення.

У певному розумінні редагування схоже з юриспруденцією: воно розглядає і те, що с, і те, що повинно бути. Конкретизуючи це стосовно редагування, можна сказати, що воно розглядає те, що є фактично в повідомленні, й те, що повинно бути в ньому згідно з нормами. У цьому розумінні воно повністю вкладається в деонтичну логіку, яку почали активно розвивати у другій половині XX століття1. Ця логіка дає змогу маніпулювати нормами, чого попередні логіки – наприклад, формальна – не дозволяли.

У деонтичній логіці використовують щодо нормативних баз такі модальності як "обов'язково", "дозволено", "заборонено", згідно з якими:


  • обов'язковим у повідомленні є те, від чого не можна утриматися (іншими словами, обов'язковими є ті норми, не дотримуватися яких заборонено);

  • дозволеним у повідомленні є те, від дотримання чого не обов'язково утримуватися (іншими словами, дозволеним у повідомленні є те, що не заборонено нормами);

  • забороненим у повідомленні є те, від чого слід обов'язково утримуватися (іншими словами, забороненим у повідомленні є те, що не є дозволеним нормами).

Принцип "дозволеності" відрізняє моністичну й плюралістичну теорії редагування, а саме: він завжди присутній у плюралістичних теоріях і відсутній – у моністичних. Такий поділ, до речі, згідно з деонтичною логікою відповідає поділу суспільств на ліберальні й деспотичні.

Коли щодо моністичної теорії редагування, загалом, усе зрозуміло (за цією теорією всі норми обов'язкові для використання завжди і в усіх ситуаціях), то стосовно плюралістичної слід дати додаткові пояснення. У плюралістичних теоріях найчастіше існує підмножина норм (ядро), яку використовують усі без винятку ЗМІ2. Окрім норм ядра, ЗМІ додають до своїх нормативних баз ще норми з периферії цієї множини. Так, одні ЗМІ можуть додавати політичні, інші – релігійні, ще інші – естетичні чи суб'єктивні норми тощо. Може бути й так, що ЗМІ, визнаючи більшість норм, відмовляються від дотримання якихось окремих (політичних, етичних і т. д.).

ЗМІ повинні самі вибирати з нормативної бази суспільства ту підмножину норм, яка сприяє досягненню поставленої мети. На основі цих норм вони повинні формувати нормативні бази для кожного конкретного повідомлення.
6.7. Динамічність нормативної бази

Нормативні бази, хоч як би цього хотіли редактори, не є статичними. Причиною їх змін найчастіше бувають зміни в житті суспільства, часі, просторі, поява нових науково обґрунтованих норм та інші фактори.



Приклад. Як відомо, у кожному суспільстві існують обмеження на мову, якою передаватимуть повідомлення. Вибрану мову реципієнти повинні розуміти й ставитися до неї позитивно5. Проте відомі випадки, коли в суспільствах до деяких мов ставилися негативно, а тому окремі соціальні інститути їх міняли. Так, в епоху Відродження католицька церква змінила одну мову власних повідомлень на іншу (незрозуміла для більшості населення латинська мова була замінена на зрозумілу – національну).
1 Хоменко І. В. Логіка – юристам. К.: Четверта хвиля, 1997. С. 157.

2 В ядро нормативної бази обов'язково входять лінгвістичні норми, зокрема правила орфографії, оскільки вони забезпечують можливість обміну інформацією. Поряд із цим, звичайно, завжди є ЗМІ, які демонстративно й свідомо порушують орфографічні норми.

3 Прикладом впливу соціуму на ставлення до мови може служити мовна ситуація в Україні, де постійно виникають спроби ввести обмеження на використання державної (української) мови.
На норми впливає й фактор території, навіть у межах однієї мови.

Приклад. У наш час різні політичні та юридичні норми діють на Корейському півострові, який поділено на дві держави. Так само різні норми діють у Китайській Народній Республіці й на невизнаній острівній державі Тайвань. Різні норми вживали в українській діаспорі (за кордоном) і в радянській Україні.

Вплив фактора часу на норми ще очевидніший.



Приклад. Для читачів XXI ст. важливіше мати змогу прочитати твори Г. Сковороди, ніж знати, за якими нормами та якою мовою (зокрема, латинською) вони були написані у XVIII ст. (це фіксують факсимільні видання). Тексти Т. Шевченка публікують за нинішніми правилами орфографії, а не тими, що діяли в середині XIX ст.

Проте динамічно змінюються не лише нормативні бази суспільства. Ще помітніший цей процес, коли йдеться про ЗМІ: модифікація напряму їх діяльності (жанрової палітри видань, тематики, читацької адреси тощо) змінює їх нормативні бази.



Іноді динамічним змінам піддають і нормативні бази конкретних видань. Проте такі зміни вкрай небажані й свідчать про низьку кваліфікацію редактора, який не зумів правильно спрогнозувати особливості опрацювання повідомлення.

Приклад. Редактори мають можливість доповнювати нормативні бази безпосередньо в процесі самого редагування (коли під час опрацювання рукопису виявляють, припустімо, що вибраний спосіб оформлення переліків не придатний для решти тексту).

Отже, бази є не статичними, а динамічними. Проте це не заперечує того, що під час опрацювання конкретного повідомлення його нормативна база повинна мати максимально фіксований і незмінний перелік норм. Кількаразова зміна норм редагування упродовж одного робочого дня різко знизить продуктивність роботи редактора.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка