Одкровення на зламі тисячоліть




Сторінка12/33
Дата конвертації19.11.2018
Розмір5,6 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   33

16

Пригадай весну апокаліптичної зорі, царице з очима підведеними сурьмою; було роковано, згодься, стати свідками й оцтом на списах біди, полаявшись за опівніч горя; курила в постілі, жар сигарети маковів на дверному склі, ледь світало; розплющений дрімав на кухонній підлозі і від сміттєвого відра смерділо лушпинням картоплі й квітами; в спалахах міліцейської мигалки сон пітною ковдрою лип на тіло й зловтішно щезав од шерхоту тарганів по брудному посуді; котяче тоскно завили крани у ванній, стихли, голісінька в бурштиновому полум’ї кіс ступила за прохил темряви, водоспад світла нечутно мив груди в дзеркалі, повернулась, граючи жижками, з махровим, на вузель зав’язаним, утирачем, ледь усміхнена потаємним думкам, стала навшпиньки, темніючи миском на животі, дістала на антресолях коробку з бігудями, посміхнулась відвертіше задумам помсти, вродлива, струнка, нервово невиспана, надухмянено молода лікареві телефонує; я ліг лицем до стіни, прокинувсь від різучого, подібного на запах сухої осоки, пороху втрати, що витріпаною з щітки глиною сіявся над матрацом повз вікно, тиша боліла твоїм волоссям на гребені; зранку, коли сила волі поновиться на пучку, можна наказати собі не думати, хоча б на годину, занести на плечі скатку постілі в комору, не думати, бо відчуєш себе геть безсилим, довго наводити годинник, звичка нагадає поставити чайника на газовий синій лишай, доки гріється, над газетою розламати вчорашні, в помаді, недопалки; курива й того чортма; самокруточка вийде, як мрія пастуха, дим перший стане на поріг спальні і по злому безладді вгадає твою відсутність; справді, захворіти страхом закритого простору, манією стін, що запавутинені твоїм голосом, привидом твоєї присутності, пора, пора, сорочці бракує декількох гудзиків, то вночі відштовхнула, по-чоловічому шарпнувши мене за барки, голку й нитку дістав, щоб хоч зашити вирване по-живому; руки колотило, що страх, кров на пучках обтирав об ніжку стільця, напосідав знайомий стан невсидючості, клацнув вимикачем, погасив нею в нетерплячці забуте світло, все одно ванна нагадувала покинуту домовину, по всьому місту мерців покликав прип’ятський вітер; вставайте викупані, похітливі, злозачаті, розніжені, вгодовані на заріз, гомосовєтікуси, сексуалісти, щасливо прописані на апостольських кручах, бідні мої, содомчани, гоморці, тремтіть, бо поправді вже янголи для всеспалення позначили ваші доми; впослі, додумуючи цей ранок, цей початок білокрівної ери, хотів грішним розумом вгадати причину падіння полинової зорі саме тутай, і думки терпли, на здогади лягала незрима тінь, потверджуючи невипадковість оказії; висохлим метеликом на кріслі біліла нічна сорочка й од вітру двома лукавими пальчиками покивували розв’язані бретельки; зацмінно, недоторкано світав край відгорнутого ложа, на підносі з покраяного огірка висіялись насінини; робила маску на лице, міняла гнів на милість; косметичка відсутня, губи підмалює потім, обсмикнувши сукню на відкинутому сидінні авто; тільки тоді відчув ниття в попереку, смокчучий лоскіт у хребті, здавалось, сама нечиста сила в крохмальному халаті дня шприцом витягує спинний мозок для аналізу; за стільки місяців під катівними ліками, в оточенні справді хворих, за стільки необачностей, митарств, втрат, невезінь вперше ні з того, ні з сього діткнула думка, що божеволію; от і все; звідки ця невсидючість? тако й ходити від стіни до стіни, від дверей до балкону, від шафи до телевізора, звідки таке тягуче ниття? дурний, їдь додому електричкою, тако й пов’яжуть, ні, це видно отруєння, бреши собі, живіт нормальний, попробуй втягни, не болить, голова не гаряча, скоблить по хребтині і в попереку, такого ще не було, головне до тролейбусної зупинки доклигати, ти здоровий чоловік, ти під галоперидолом брикав, а тут розслинився! дійшов і довго тримався за стовпа з бляшаним вітрильцем; байдужість, з якою сприйняв хіхоньки людей, була симптомом, що реакція на світ потуманіла й притлумилась; хотілось залізти в якусь шпарину, бобриню хатку, нору, не думати й не загадувати, втекти від усього, неміч така, здається, зляжу осьо під кіоском й заклякну; повернувся назад; доки відмикав двері, ключ спітнів і вислизав під ноги, ліг одягнений, дим сигарети був з цинковим присмаком, до полудня тричі засинав і пробуджувавсь, яблуня крізь сон цвіла і кінь копитом кресав об бетонну скелю; тоді вперше над будинком прогарчав вертоліт, один, другий, третій, краяли сниво через кожнісіньку чверть години; стан собаки на прив’язі, — охота бігти, тікати невідь від чого й куди; ланцюг підозри тримав на ліжку; прийняв ванну, гусяче гелготання води з крана на мить погамувало неспокій, по кафельних стінах гарячою ртуттю скочувалась роса; може запалення нирок, сказав собі, пригадуючи розповідь двох вуркаганів, що в камері дерли роби на клоччя, розводили вогонь, над яким гріли кварту, аби притулити до поперека хворого друга, і попускав ниючий біль; солодка полегкість марлею обіпнула мене, узрів лікарню з п’явчато чорними губами медсестри, запльований з цвіллю по стінах передпокій, напівпідвал, на подвір’ї видніють карети швидкої допомоги і суворий на лиці водій з долоні злизує таблетки активованого вугілля, і два медбрати з гумових шлангів поливають білі соляні горби машин; змита пилюка пахне степом, тополиною бростю, заячими слідами, молодим полином, а тутай, внизу, на носилках лежить нерухома тітка, розмови здебільшого про пожежників, яких треба відправляти кудись літаком, лікарі безпомічно тупцяють біля хворих, лежиш і ти під вишневою рибою крапельниці, міркуючи, що недоля спіткала за ніч, так гнівно проведену поза храмом; Пасха ж світає, Христос воскрес! збудився від гвалту затоплених сусідів, кругом попід стіни натекло, довгенько з ганчіркою колінкував і знову біль накипав у суглобах, щоб вкам’янити тіло; день, розбитий на мертві секунди юрби за вікном, їржавів, буцім поламаний будильник на шафі, голосили об листя ще нерозлякані прокльонами вітри і сусід на балконі дзенькав пляшками, видно вмощувався зручніше на мішку, відламував тараньку до пива, прицмакував, спльовував кісточки, пригрітий, розморений на весняному сонці; був він роботяга хоч куди, муляр, зварнювальник, шофер, заради квартири, закинувши диплома, на будівництво пішов, мабуть поглядає на мої двері, бо найлюбішою забавкою йому стало: соромити мене за безробіття; ну просто жаба чоловіка душила, як це так? всі ж роблять, всі випивають потроху, всі довольні, пойми, ти ж грамотний парінь, тебе ж посадять, на ковтни пива перед тюрмою! сьогодні нехай сам смакує, і обізватися, ти диви, нема сили; голос сивого припутня б’ється в печерах німоти, лежати й думати, відколи на стінах риба призрілась дружині неправедного судді, судний день плавився на очах століть, от і розтанув бітумом під колесами «бетеерів» по дорозі туди, під колесами автобусів, що евакуйовують містечко; день чи ніч проминула, бо по радіо передали про аварію на атомній станції; прийшов до тями від опіку, від солоного окропу твоїх духів; тоді дзенькнув перстень, щось діставала на антресолях, на хвилину пристояла за дверми, по-солдатськи тримаючи дві скатані ковдри; поїду, позагоряю з друзями, сонячно, геть серпнево; чому надумала виправдовуватись? лагідна, незатята, безвільно виснажена любов’ю; зіперся на лікоть, щоб вилаяти, побачив безпорадну, з ознаками прив’ялої вроди; щоб легше обізватись, тилом долоні підпер лоба; побудь, забудемо все, сором сказати, здихаю; того й чекала: ти завсіди самий нещасний! таксі чекає; вітер палахнув по квартирі, щекнув дверний замок, трьома сурмовими підголосками обізвався іржавий полудень, потім провалля, смерком виглядав весняну зорю, зливу сміху й повернення, сидів біля під’їзду, по вулиці чахкали клубами диму важкі, плямисто зелені, машини з військовиками в кабінах, люди впівголос кляли відсутність маршрутних автобусів, мовляв, погнали на виселення прип’ятчан, плакала і хрестилась калічна бабця на сходах, безногий грівся на сонечку за сміттєвим бачком, милиці оперши на кущ бузку, п’яні горлали пісень, йдучи від лісу з маївки, звично дотлівав день окраїни; один п’яний притуляв до синця залізного рубля, облизував кров на губах, з кишені його джинсів брудним носовичком сірів обдертий рукав сорочки; горло мені так скам’яніло від цинку, що трудно було зітхнути й вимовити привітрене поголосом слово; Чорнобиль.

Задушно, загнано, дико мені; по річках раки вищезли, селяни там воду п’ють, іншої ж бо немає; худоба з фосфорно зеленими язиками з пасьби бреде, в череві первістки розплющилось шестиноге телятко, одним оком на лобі зрить безпросвітну біду; яструб на пеньку прохромив пазурем радіактивну мишу, давиться гарячими кишами, смерть поперек горла стає; облізлий лис повісився на розчахнутому стовбурі вербички; дядько з пропитим сизим обличчям ріже бензопилкою дрова; на купах попелу на смітнику лобода не росте; дачники з посинілими від ягід губами кажуть, що всьо харашо; раптово зимніє серед літа, дощить, тоді дітвора збувається кашлю, циганка з немовлям, підв’язаним двома шаліками на спині, розповідає, так і так, руді ліси згасли, розвітрився лютий дим, людоньки слізні, подайте на милість; на нову весну, хто доживе, заборонить малим їсти рибу з кістками, засіє городи вапном; коли-то содомські соляні стовпи виростуть? порох на сандалях чужинною смертю гріє, обтрусити на порозі пришестя прах і чистими увійти в світлицю погибелі, бо там, на дворі, болить повітря, засіяне грисом мошви, задушне, банне, кольору просвіченої золотої панчохи, яку запізнілим коханцям кинула клімактична вавілонянка; повітря, по якому нізвідки в нікуди линуть листи про сирітство, краще майбутнє світу; один престарілий дім, діти народжуватимуться старими; повітря, переповнене болем благань, буцім загусне; сам простір змаліє до образу втрачених місць, щоб позбавити і надії на похорон вдома.



Ти чуєш, царице з очима підведеними сурьмою? сьогодні виходив до ріки, твоя душа в пасастій тюремній робі тупцяла скраєчку незримого мосту, приліг плечем до верби, цитьнув на собаку, вслухався; сама на себе озліла й поїхала з тим, дві ковдри дістали з багажника, думала позагоряєм, такий сонячний день, прямо прелість, давай сукню зривати на мені, люблю поспіхом, хоч стільки й звикала, завжди кортить до останнього, спутала місяці, боялась аборту, гроші, звичайно, знайшла б, тих щипців страшно, ну, кагор якимось паленим корком смердів, давай лащитись по-конячому, лікар мій, сам безпам’ятний, вдруге і втретє, питаю, звідки сила така? сміється вдоволений, єхидненько так засокорів, буцім викид сьогодні радіактивний, багатьом одбере стовбняк; дурному розкіш, запитую, а тобі? відказує, трави питиму, стерегтимусь, головне діло, чисті харчі, консерви всякі, будь певна, потрапимо в похітливе царство, на чоловіків одкриють платні доми, саранча в спідницях летітиме туди, сама побач! збісила усмішечка його, на околиці міста покинула авто, в бардачку косметичку забула, от дуреписько, мало вчена, стою, голосую до приватників, зупиняється один, кучерявий і чорновусий, годків, сказати б, за п’ятдесят, безпомічний думала; куди податись? подруги на дачах, завели моду копатися в землі, під село косять, дуркують, як лікар каже, разечок-другий лопатою копне і зирить вилупленими очима в небо, яка природа, яка красота, вот гдє потеха! поскуповували по селах чиїсь родові обійстя, тако бабу-покійницю ще не вспінуть зарити родичі, ще пахне воском по світлиці і сльозами на рукавах, ще собачисько напівсліпий не одвив третій день, не охрип від гавкітні на молільників, не зірвався з ошийника в степи, глядь вже наврипливі покупці, перевалившись через хвіртку, довгоруко і загребуще дотягуються до клямочки; увійдуть, хазяйновито плямкатимуть губами на іржаву під повіткою січкарню, на порожні, півспорохнявілі вулики по садку, на подертий куницею причілок хлівчика, на сокиру-тупицю, що розсохла на дубовому кльоцку й спадає з топорища, тільки-но шпорткий, не стільки беручкий, як застояний, нахрапистий від всього легкодоступного, горожанин самовпевнено з гиком замахнеться над дровітнею; нічого, приспічить у ванну, припхаєтесь, діви писані, доні єрусалимські, спраглі за насолодою на трав’янистих горбах; їдемо, сонце багрить черепичні дахи, поливальна машина сійнула по лобовому склі, щемно, радісно запахло зливою, виміркувала собі десь добути до вечора, до того ж, бачу, поглядає, згодилась на запросини і гойднула плечем, не таким раду давали, попробуй руки без меї охоти простягни; піднімаємось на третій поверх, каже, господиня здиміла на море, по сто грам коньяку приймем, голову чось ламає; ви ж за кермом, встигла вставити; пусте, одказує, добре зуби почищу і додому одвезу, сьодня міліцію погнали на Чорнобиль; квартира вся занехаяна, нежила, засмальцоване з одламаною ніжкою крісло притулилося до шкіряного дивана, згадала лікаря, пригадала свого історичного тюхтія, невситимо озліла на обох синьогубих, а кучерявий розохотився, як маршалок, почату пляшчину спирту і засохлого лимона дістає, за коньяк вибачається, мовляв, господиня гольнула, стара алкоголічка, мегера, помічаю сув’язь двох чоловічих тем; бридка супружниця і брак спиртного; з мене жалість вся вийшла, попоїздили жалісні на мені, проте поглядаю; кип’яченої води по склянках доплеснув, спирт посивів, за знайомство вопшем, чокнулись і посміхнулись знайомцями давніми, спільниками предковічного гріха, запитую, чого тільки пригубив? він краватку зняв, повісив на поренче, вибачився, геть тобі кіногерой, зайшов у туалет, вода сичить, проте здогадуюсь, що ригає; жовчю запахло, надумала заспівати, пригадувала слова, була розбишакувата, незвична веселість, хотіла встати і пошукати сірники, куди там, сп’яніла миттєво, ага, встигла подумати про дурман якийсь і що диванисько клятий скрипітиме, на вулицю чути, мокре на грудях відчула, вонітувати почала, знову туди ж, лоскіт такий, так нестерпно, буцім бджолиний рій солодко ниє в животі, вклякнула, тішилася ним, мучителем, тішилась власною посмішкою на павутинисто постарілому за безліч підглядань дзеркалі, дих забило, передихнути спробувала, геть ненаситець, до медової млості нажалена навпомацки повз стіною пішла, защіпнулась зсередини; ванна, як ванна, мій домовиною похоті називав, цей знайомець не з тих, що переконує жінку словом, двері обірвав, правда й защіпка там благенька, скорше для блезиру, щоб відгородженому розпалювати себе, похвалила його за здогадливість, поважаю фантазію і всяку творчість; для розваги противилась, не підпускала, дозволяла лиш цілувати стегна, — шо як хоче чоловік — він далі, ну ти диви, з головою влізе; гадала, сатаніючи від пристрасті, протверезію, але хміль залоскочував, заневолив до впаду, вся згорала, він облизав, потім лягла під гарячі струмені, думала віддихати, задрімала і хаменулась від лопотіння води, видно холодну відкрутив, дякувати йому, і покинув за понюх спирту; в скронях тьохкало, бачу джинсів і блузки нема, піджак свій на одному гудзику лишив на стільці, змилосердився, лизунчик; думала до темряви пересиджу, за диваном налапала трусики, по звичці закинула туди, здогадалась, обхопила себе під груди, якщо за приятелями вшивсь? кагалом припруться, ще чого бракувало, заганяють розслаблену забаганками, замахають, наслухана від подруг, воно цікаво, кортить, тільки не зараз, на цій-о хаті; мабуть міліція сюди мишкує щоніч, захомутають, на роботу писульку пришлють, ще й самі підбиватимуть на допиті, лучче по-полюбовному, правий історик, жінка з оксамитовим; підголеним всюди володарка, всюди пітні мізинчики затискають у кулаку, дай поторкати; сумні, з очима онаніїв, кінчають хутко; ні, не сьогодні й не тута; виглянула за двері, нікогісінького, піджак на собі стулила і на горище шась, дурна голова, ще й похмільна, гримнула об бантину, зірка мигцем різонула по заплющених віях, пристояла, тихо, вже нічому не дивувалась, натрапивши на матрац, весь у голубиному пір’ї, сіла, ноги обсипало сипучими іскрами бліх, ледве встигала стріпувати на литках, коли чую, загримали обчасами по сходах, галалакають біля квартири, кому першому йти, нема, нема, то коли не виматюжать кучерявого, той засокорів, тихесенько простягнулась під матрацом, креснув на горищі сірником, гукає до слиногубих, що й духу сучого ніде немає, мусора підмели, как піть дать, линяємо! зітхнула подумки, а облизались? знайшли хорову, цьому дам, цьому дам, цього на суходрочку віддам; пробудилась від чухавки, тіло, ніби кропивою нажалене, свербить, хоч на барабан здери, приголубити, обцілувати нікому; добре, думаю собі, на законному одіграюся, принесу три пера, тоді точно подасть на розлучення, гнидник, усі такі, думають, це вони мене, це я їх трахаю, бички солом’яні; відкинула матрац, сутінь дужче запахла голубинім послідом, пилюкою, піджак довгополий зійшов за плаття, коли таксі зупинила і молодесенький у військовій сорочці, яка ще пахне казармою, водій за світлофором крутнув до підворітні, запитав про дорогу, — куди? — до подруги, — бачу, геть несміливий, ще телефон просити почне, котик мій обстрижененький, чистий, провірений на медкомісіях, ледь під вусом, надуханий, наречену тільки додому одвіз, підозрілий, невинний, засоромлений навіть журналом мод, гарнюсінький, дай погладити тебе по коліні, допомогти тобі, сильний який, злякалась коза капусти, дай сюди, сюди, сюди, хочу, ой, не спіши, затисну ногами, потерпи, заспокойся, зараз, твоя, твоя, приласкай ручками, ой, підожди, вона просить, сюди, сюди, сюди, ой, він вредіна, обіясник, звір, товста риба, яка тремтить, зіпає жабрами, продихує тонюній лід, зачекай тросі, давай сяду на тебе, на палю, сюди, сюди, сюди, візьми губки, кричатиму, ой, хтось іде, тихо, нехай думає, що цілуємось, накрий курткою коліна, пройшов, ой, не можу, тільки не в мене, на пупика, ой, хочу назад, любесенький, кінський, грубий, сюди, сюди, сюди, не падай, ой, весь животик покусаний, обійми за талію, твоя, твоя, попробуй соски на грудях, правда матіолою пахнуть, хоч вигнусь мостиком, тісно, ось так тугіше, він мене сказив, йди сюди, хлопчик мій, коник, мурашки по литках, не виймай, аби всеньку ніч так, золотий рій усередині, великий боле, помуч ще, розірви мене, ой, помираю; засоромлена пристрастю душа надлетіла в наструнене криком горло; звільнена, розплющено сліпа, я незчулась як рушили, авто заносило на мокрих після поливальної машини трамвайних коліях, я мріяла голенькою потрапити під грозу, викупатись дитинно, рейки фіолетовими ящірками йорзались перед світлофорами, масляніли калюжі, нове, пронизане поглядами самотніх вікон, місто відкривало себе, як лоно для гріха; зеленими хробаками вовтузилась соромітна ціна на лічильнику, пахло армійською ваксою від черевиків на товстому каблуку, він креснув запальничкою, ліктями тис мені волосся, болісно перевела подих, кров сокотіла в затиснутих вухах, на розподільному щитку лежала листівка з вогняно червоним, нестерпним раком, запраглось пива, шипучої, як поцілунок спраги, груди знов набубнявіли, зацвіли білим суницевим холодком, у світлі автобуса знов запульсувала фіолетова ящірка серед дороги, здавалось, шукає нору на кручі пітьмавої вулиці; легенько торкнула кінчиком язика, потягнула губами, прикусила, від запальнички в міцно сплетених руках віяло газом, любила вперту свою пожадність, впиралася в нього, пестила пальчиком, пітний пах збуджував з наркотичною силою; на коліна посадив, раз, другий качнула, вистрибнула на руки, мало, цілуй всюди, хочу, милий, отак, отак, як я тебе, зайчик, рідний, ніхто не взнає, гарно обом, лагідний, з кінською силою розірвав ноги, щока горить, поголений, шовковий, пелюстка макова, язичок сухий, сушить всю, отерпла, хочу сама, дай, дістану отако, ближче, ближче, рак знаходить нору, відчуваючи всього, до кінця, бери, бери, тепер закричав після мене; до самісінького порогу куми підкотив, запросила на чай, відмовився, помахав у вітровик, жаль, забула телефон свій записати, до ліфта біжком, хух, здається, ніхто не бачив; кума отетеріла, де та з ким? кажу, пробували згвалтувати, глянула на себе в дзеркало, ніби луска на шкірі засохла, очі позападали, звичайно, своєму наплету, що ми з тобою в кіно ходили, засиділись за балачками потім, скупаюся, постели мені на тахті, завтра про все поговоримо; кума жаліє; красивим завжди не щастить на порядних мужчин, мабуть підвозили, я вгадала? це мають моду таку, от якби мене хоч разочок згвалтували, страх мічтаю; візьми женьшеневим кремом намастись, удосвіта встанеш невинною; на всіх таке понаходило в місті, лікарі радять активоване вугілля, побачимо, тисячоліттями тлітиме злий пил у кістках, поздоровляю з безсмертям; душі в пасастих робах заживо сахнуться від нас; спиш, ну спи; вимкну світло і задрімаю біля тебе; завтра подумаєм про путівки, про дітей, завтра довідаємося про горе.

17

Нудьга, звук копитної раті за стінами, то вихор жбурляє піском і обриває віконницю, а коли тихне, колючі сонця перекотиполя шерехтять по долині і гаснуть на мілині їжаками, що скорцюблені п’ють молоко імли за поромом; хліб, розрізаний навпіл, зачерствів і потріскався на дротяній хлібниці, повітря гірчить підсохлими на грубі сигаретами, гори за вікном відтінюють твою захищеність від сльоти, вітрюганів, стужі, від чого колись боронила сім’я, а нині пропахла зрадою осикових дров халабуда, кущі шипшини, дикий виноград на горбах, холодна далечінь над скелями, куди варто глянути — і погляд зігріє серце, мов доторк долонь до багряно засвіченого піддувайла вдома; зимове безвілля відмінне від літнього ще й безпорадністю тіла перед Різдвом, новим народженням; позаду простір полинових степів, пісок і камінь; попереду, за гребенем жовтожарих ягід випрацювані, підземельні, заживо чорні люди з шахтарського висілку, майбутнє світу, що позбавлений благодаті, приречено, вперто закопуватиметься вглиб землі, на сміттєвиську вічності розгрібаючи рештки земних скарбів, щоб звідти, з гримучих підземель, покинутих вибоїв, вентиляційних стволів, штреків, подібних на велетенські сурми в латунному вогні коногонок, час прохрипів про своє закінчення. Єгипетський вітер гнав між стадних гріхопадінь юрби, що розтоптувала зерно на камені, при дорозі, по гнітючих затінках втоми; ти напитував квартиру, з сусідами лигав вино, займав чергу на половину другої, цукерками, бляшаними зорями з горілчаних корків, ватою з узголів’я матраца вбирав подаровану сторожем ялинкового базару сосну, жив по підвалах, відсипався по двадцять годин на добу, ледь впізнавав себе на зачинених стулках метро, блукав сновидою по перекопаних мерзлих газонах, тікав за звичкою від міліції, спотикався, губив цибулину годинника з тисненим вовком на мельхіоровій кришці, дубенів на протягах, за підкладкою куртки налапував ключа, хукав на замкову, натрамбовану снігом, дюрочку, в темряві підпалював газету і смажив на стелі клопів, спав закутаний чотирма зшитими, мов ковдра, мішками; вранці бракувало умивальника, клигав до громадського туалету за кінотеатром, щоб поголитися, не пив одеколону з фанфуристами, для потіхи підбирав собача, годував його грінками на маргарині, жив, чифірив, зрідка заходив до бібліотеки, серед останніх на зупинці дівуль вгадував криворилу, котра згодиться відвідати підвальний склеп, за батареєю напохваті тримав чвертку коньяку і надламану плитку гематогену; опускався, тупів, зумисне читав застарілі газети, так ближче до минулого, лінувався ходити в лазню, в кіно, в гості до давніх знайомих, лежачи гасив біломор; плів павутинну думу, одмовчувався, до полудня розгадував сни, торкав защетинене підборіддя; люди, настрій, життя щодалі ставали землистими, безпорадно нагими, здавалось, гола на куцому шнурі лампочка підслуховує думки, сповідь ангелові, обгризене біле мовчання серця, яке хітиновими щелепами під лопаткою обкусує земляний вовчок; стан прив’язаного до одра перед інсуліновим убоєм; ти тута знову як там, примотаний намертво; болісно було помріяти навіть про рибалку, про світлоносний час коло води, який не зараховується в термін життя, а дарується Богом понад прожите; допомагав дітям ліпити снігову бабу, позичав двірникові на огірковий лосьйон, часом і собі для розминки цюкав ломиком лід на тротуарі, одного разу видовбав роздутого, як здохла жаба, гаманця з скривавленими ганчірками; помалу став прокидатися без сверблячки в кістках, робити зарядку, підтягуватися до верхнього косяка дверей, чистити зуби крейдою, обтертою на палець зі стіни, і спльовувати сукровицю, в парку збивати бурульки з поваленого дерева, гризти найтоншу з присмаком молодості, чаги і моху, з’їдати п’ять порцій капусти в їдальні, любити копчений сир, густо присолювати пропахлі димом кружалка, вперше жалкувати за іскристим цимлянським вином, за добрим десятком жирнющих, в’ялених на степовому сонці рибців, довго стовбичити перед кіоском грамзапису, без видимої причини сходити на зупинці «вокзальна», вивчати зміни розкладу поїздів, зраділо з собачим захватом тічки тертися коло буфетів, підслуховувати розмову міліціонерів по рації, з міжміського автомата видлубувати забуті п’ятнадцять копійок, прикурювати в бродяги, що, підпершись кулаком, подрімує на державній тачці з бляшаним номером, дивуватися спокоєві малих птиць; сизомудрі вони, бо вікують під небом; гортати ветхі, просичені цвіллю читацьких вражень мисливські журнали на букіністичному лотку, жаліти прибиральниць, що збуряковілими руками розкидають мокру тирсу з відра, мов сіячі жолуддевого хліба, напророчують голод тобі і пахне деревом; плакати, мізерніти під осліпленими балухами динаміків; ти визволив тіло, ти млієш під руном овець, живий єси; завертаючи з площі, авто кривавіють сльозами велета, і весь вокзал циклопічно волає над печерними валунами міста, — повертатися заспокоєним, на вирватому скоблі замотано сталевий дріт і обстріпаним бинтом сіріє записка від дільничного інспектора; двірник вибачається, рукавицею вигрібає слиз на дні сміттєвого бачка; забув поставити йому півлітровку. Храмне місто притягувало молитовністю давнини, — Господі, аще обретох благодать прєд Тобою, да будет по всєі землі роса, а на мєсте, ідєже воліші освятіті, да будєт суша, — час так стрімко пронизував тебе, що ти заледве встигав подумати про душу, і то якось похапцем, час присмоктавсь до залюбленого серця, інших хіба бракувало? час, стократно пришвидшений, гнівався й навертав від утеч, — бисть буря вєліка на рецє; заутра же вставше, обрєтохомся бліз Трєполя, і лодіа сама ідяше горє, акі нєкаа сіла влєчаашет ю, — час, обпікаючи видінням віків, гоїв словами старця, — да будєт по всєі зємлі суша, а на мєстє святєм роса, — доки пустеля повсюдно, рятував росяний передзвін Лаври, твоїх бібліотечних підземель, імператрице розпачу, володарко спокус, подумати, ми ніколи разом не ходили в печери, ми порізно проходили за ворота, часом я на лавочці виглядав тебе з малою, листопадне, всевічно золотіли куполи; повертаюся, щоб повірити, посамотніти, злизувати росу на руйновищі храму. Дотоді як вигіркли й зподиновіли тумани квітня, місто, місто закликало на зиму; хтось порадив квартиру на третьому поверсі, зелені стіни під’їзду нагадували жабуриння, платню віддавав за тиждень, кімната тісненька, гола, зате мав здоровенну валізу, що правила одночасно за шафу й стіл; за рогом світив вікнами будинок кіно і якось, вистоюючи чергу за вініщєм, — після заробітків деякий час думав російською, — пан режисер підступив збоку; все на ньому виказувало розхристаність кіномистця: благенькі фірмові недоноски, шапка на потилиці, шарф до колін, засліплене сигаретою око, сива дводенна щетина на обличчі; пригледівся через плече і відійшов на крок, щоб екзальтовано вигукнути; який одухотворений вираз, мій брате, ви вроджений актор! потім запросив на прем’єру, звичайно, чужу, сам він промишляв чаркуванням, гнівний на сценаристів, на операторів, на дружин, за гранчаком буряковів і пінив, що всі його зрадили; мені подобалося коло його знайомств і вільних суджень, потім пошкодував, що привів випадкового друга на квартиру, той зачастив, вічно на похмелюгу, вічно розкаяний, вічно з авантюрними планами розбагатіти; злемзаєм, продамо сценарійчик за кордон, отримаємо виклик, доляри, брат, не шутєйне діло, одним словом, пора душі в ресторан, стіл замовлений, ну, по конях! вмів засипати лестощами, розхвалювати, сватати до молодої, на диво затурканої, господині, котра вмовляла помовчати, дитя ж заснуло, хочте, я кави поставлю вам? була вона навчена вихваляннями — і свідоцтвом тому: дитина від негра; дай, Боже, пам’яті, Катерина, так, здається, звали хазяйку, а може, потім згадалася таким ім’ям, однаково; існувала на подаяння друзів нареченого; тра було бачити: щосуботи троє університетських ефіопів вроджувалися на порозі з гвоздиками й ромом, — на весь час відвідин дитина переставала плакати, — взуті човпли до головної кімнати, торкали й цопали дзвінкі коралисті іграшки на колясці, гомоніли, буцім друг повідомив листівкою про труднощі з шлюбом, родина забороняє, дитина за кордоном їм не указ, хутенько без закусі видудлювали ром і краплю оденків виплескували мовчазній, ламано пояснюючи, що вона годувальниця, нехай дбає про молоко, — і спільний фужер наливався сміхом; запитували про постояльця, мовчки кивали, напрасовані, наваксовані, серйозніші від розпорядників похоронного бюро, мстиві поглядом, буцім усьому світові затялися віддячити за рабовласництво білих; стиснувши губи, довго, прискіпливо оглядали мене і відкланювалися до суботи; дитина заходилась, знов оживав дім плачу, здавалось, до смерку діточими схлипами просякали стіни, побиті сирістю біля плінтусів, коробка з двома сірниками на газовій плиті, убога з надірваним вухом кастрюлька манки, плетене крісло з мокрим скрутнем білизни на спинці, на столі книжка без обгортки, під стелею полотняний мішечок сушених грибів, розсипана сіль на підлозі, запах газу, солодкий чад збіглого молока, хлоп’яча, розкустрана, остюкувата зачіска солом’яної вдови; немовля плакало так, ніби вимолювало гостинця в далекого батька; миючи на кухні пивні пляшки, виполіскуючи зсередини здохлих павуків, я знав: день при дні зростатиме підозра з боку фігових друзів фіктивного обрання; так і сталося згодом; коли вмовили вигнати квартиранта, платнею доповнивши вірність другові; бордель не бордель, а гарна ознака того, що настобіса, на сто знахабнілих підозр, на сто принижень потрібен ти тутай, на третьому поверсі дому скорботи, серед міста, куди над’їздив, щоб позбутися туги уявних повернень і всього вселенського безсоння, померлого часу дочорнобильської доби, на лаврських росах якої зоріли донька і ти, аріанська властолюбнице, Ніно; місто мало властивість повертати течію часу назад, правдивіше, засмоктувати на дно просторового колодязя, там поправне все попране, там глуха тіснота благань, там, дякувати долі, безпросвітно, ніде жаліти себе, там відчуваєш себе заживо позбавленим душі, там чорна втома похміль, злопригод, псевдодрузів за склянкою посилює втраченість, там божевілля чигає по підземному переході блудними посмішками квітникарок, ромашковим соромом і нудотою пригорілої кави, вічних бомжів, копійчаних співаків, циганок на сходах, акардеоніста на перекинутому відрі, назюзюканих журналістів, які просять заграти ще не вмерла, слухають півзаплющено, думають, де б добавити по соцькому, один, правда, кидає зім’ятого, липкого, жовтого, як нікотиновий харкак, рубля і біжить доганяти своїх, доки сліпий намацує, накриває рукою пуделко; чотирма стовпами з чотирьох вітрів гробове світло підіймає на світ без сповіді. Пам’ятаю, до дня народження господині купив букет хризантем, розуміючи коротку, забудькувату ницість блуду; вона ж пояснювала відмову нареченого тим, що взагалі їхня квартира приречена, тому і дитя плаксиве, і вчора вблагала вас посидіти тихенько, бо закликала сусідку й боялася, почує вас, докладе жекові, присікаються за незаконну квартироздачу; сусідка ж, хоча і вредна, доскіплива, зате набожна, замолювала гріхи рідні, знаєте, я вам не казала, і мама, і бабушка, й батько за півтора року померли під цею стелею; я мовчала, я думала, ви покинете, ви добрий, малого гойдаєте, коли по магазинах іду; просто біда з повзунками, з дитячим харчуванням, поки надибаєш, признаюсь вам; дообідні години просиджувала в сусідки за кавою, повернута ворожінням на чорного любаса; чув їхні розмови на коридорі, — натоптувата до вайлуватості мала звичай брудним босоніжком чухати ліву ногу і безкінечно засмикувати поясок на юхтовому від манної каші халаті, буцім сама нечиста сила зривала одяг на тілі; мала радість по-чоловічому прикурювати від вогню газової горілки й довго не розгинатися, запаленій синьою всеміською пристрастю, думати, що світить ногами в слідах сверблячки, і потім обкусувати кінчик рудого вуса; чому вона втримала малюка біля себе, а не здала в дитбудинок? було це знехтуванням своїх чоловіків; вантажників горілчаного магазину, сантехніків, електромонтерів, звільнених на свободу з колонії однокласників, водіїв таксі, чорноробів на будівництві, гуртожитських парубків, міцноруких, дебелих, які пропахли кислючим пивом і тюлькою, неговірких, загартованих хижацтвом передмістя кандидатів до «елтепе», кучерявих, цементнооких, безвиразних, мов сіра старість на казенній постелі, всіх тих, що пошкодували для неї зальотницького вуличного слова; дівчиною на підготовчих курсах зустріла його, домовилась про побачення, щоб подратувати подруг, надухмянених гонором наложниць аспірантів, мовляв-то, він ефіопський принц, казав, геть забере звідси і повінчаємося на його родіні, аякже, християнин, носить хрестик з сандалового дерева, такий культурний, куди нашим постолам! подарував помаду, на заняття підкочує на таксі, щодня з букетом, цілує руку на сходах, — переказувала лагідно мені, і голос збивався на ніжні нотки чекання; підсвідомо вона боялась образити долю; вона ніколи не показувала фотографію чоловіка, щоб не зурочити його приїзд; вона човгикала патинками на судомні звиски малого, приколисувала, хоча й затихав він десь аж під ранок; вона пояснювала це тим, що біоритми дитини споріднені часовому поясові батька; нудотно солодкий, ніби від гнилої дині, запашок гуляв по кімнаті, й ніколи кирпатий носик малюка з мелясним обличчям не торкала посмішка, тільки плач посмикував губи спрагою слова й розпачем; на видному місці стояла повна іграшок посилка з англійським написом, і сохли на батареї пелюшки, годі було вгадати, чим катує дитину відсутність батька; того дня, пам’ятається, вона підкислила воду таблеткою вітамінів, поставила букет, закликала на телевізор; різнобарвний мерехт по стінах, запросини ковтнути рому війнули на мене чимось затурканим до жебрацтва, прибитим навік — чому я тутай, серед чужих плачів, допиваю покинуте благодійниками? — призрілась твоя, імператрице, оселя, менш як півгодини їзди й узриш зібрання нечестивих; парубійко блаженний і дві подруги ждуть пори відкриття заповітного відділу; вчора добре заквасили; привід: вихідний; вчора студентик-практикант допомагав зносити книжки в сховище, кума запросила, сидять одутловаті, мовчазні, з прокуреними пучками, салат на тарелі підтік майонезом, хліб зачерствів, і вкупі з помадою попіл сіріє на вінцях фужерів; розмови все бабські, відверто зловтішні, білобрисий, наляканий звабою хлопець нігтем розчухує на крилі носа вугра, тамує гикавку, дивно йому, що дві красуні язичать про потаємне, котра коли вперше, давно, та недавно він на порозі привидом став, підступає до постілі, душить, їй-бо, закочує на мені нічну льолю, будеш моя! подумати, ріки витекли, міль посікла підвінечну фату, а мого ревність спопеляє на привида! приходить часто, от і тремти, шизанутому ніч по коліна; правда, коли дитина вдома, а не в батьків, мій історик десь пропадає; кума радить мудро, з покірним схилянням голови на плече; заведи сторожа; та й звідки впізнати, він? не він? чи до того самого доходило? Ніна відмахується; дурна ти, дурна, ой, здуріла! по руках впізнавала, обійми від лагідної остороги, від страху втратити міцні, так тільки люб’ячий обіймає, тільки він, так юний брат обіймає сестру, мій історик печалі, от хрест святий, що не брешу! кума ловить знічений погляд парубка, геть сміливіє, погладжує по коліні; як вовчих ягід об’ївся, будь мужніший, називай мене мамою, ти диви, засміявсь, зубки дівочі, дрібні, слухай, розумничку, візьми там-о рублики і паняй на тролейбус, за універсамом на руках продають цигарки, візьми й горілки пляшчинку, та лучче, коли на винце нападеш, похмелим, та й дми в гуртожиток, од гріха, старі ми на двох ділити, ну, шуткую, ходи милий, ходи красотулічка, ходи сюди, цьомну щоку, думаєш, тримаються за матню бабери, просто аванс і втома від думок про аборти; пити дешевше; слухай, деруть три ціни, дякувати вітчизняним презервативам; біжи, половина на другу, послухай мене — тюрма не мине! гримають двері, Ніна виказує кумі, мовляв, студент накиває п’ятами; пусте, втихомирює старша стидомирниця, піддрочили малого, що будь здоров, і таксівку назад обжене, щоб дочути про бабське, цей су-мирний баранчик, вкладемо спати, та й випровадимо, хіба перший раз? згодом студент, бажаючи похизуватися і пам’ятаючи про сміхи, згризає корка з пляшки сухого вина, кислого, як столітня сироватка, стрімко, потопельно хмеліє, кумасі тягнуть його попід руки на простелений поролон, кудлають чуба і потім, поглядаючи на гостя від стола, підстьобують одна одну жалкими й жалісними відвертостями; ти приїхав напитися святої лаврської роси, ти почував себе гіршим негра, якого ждали, і тратив віру, і гайнував дні, радів відвідинам режисера, поправляв шарф, дорогою розказував йому про диво, ще сильніше смутнів — і понеслася душа в ресторани.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   33


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка