Організація діяльності інклюзивного закладу




Сторінка4/10
Дата конвертації23.10.2016
Розмір1,2 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Відкрите досьє з інклюзивної освіти. За матеріалами ЮНЕСКО






3. Відкрите досьє з інклюзивної освіти. За матеріалами ЮНЕСКО /Витяг

Яким чином інклюзивна освіта може сприяти забезпеченню освіти для всіх?

Рух за освіту для всіх (ОДВ) виник з моменту проведення конференції з освіти для всіх у Джомтьєні (Таїланд) у 1990 р., мета якого полягає у наданні усім дітям, молоді та дорослим можливості реалізувати своє право н освіту. В ухваленій у Джомтьєні Всесвітній декларації про освіту для всіх (стаття 2.2) визначені основні складові “розширеного підходу” до базової освіти.



  • Надання загального характеру доступу до освіти усім дітям, молоді та дорослим та сприяння забезпеченню рівності, зокрема, шляхом забезпечення доступу до базової освіти дівчаткам та жінкам, а також іншим недостатньо охопленим групам населення;

  • Надання особливої уваги не лише охопленню освітою, а отриманню знань та результатам навчання;

  • Збільшення засобів та розширення сфери базової освіти, частково шляхом забезпечення доступності загальної початкової освіти, а також шляхом мобілізації зусиль сімей, громад, вияву піклування про маленьких дітей, реалізації програм поширення грамотності, неформальної освіти, залучення до цієї діяльності бібліотек, засобів масової інформації та інших “систем поширення знань”;

  • Покращення умов для освіти шляхом забезпечення учнів харчуванням, медичною допомогою та надання загальної матеріальної й духовної підтримки, якої потребують учні для отримання користі від освіти;

  • Зміцнення партнерських зв’язків між усіма секторами й формами освіти, державними установами, приватним сектором, релігійними групами, місцевими громадами та, насамперед, між сім’ями та вчителями.

Чим обґрунтовується інклюзивна освіта?

  • Існує обґрунтування освітнього характеру: вимоги до інклюзивних шкіл стосовно спільного навчання усіх дітей означають, що вони мають розробити такі методи навчання, які відповідають індивідуальним відмінностям і, таким чином, приносять користь усім дітям.

  • Існує обґрунтування соціального характеру: інклюзивні школи можуть змінити ставлення до існуючих відмінностей через спільне навчання усіх дітей, створюючи таким чином основу для справедливого та недискримінаційного суспільства, яке заохочує людей жити разом у злагоді.

  • Існує економічне обґрунтування: ймовірно, дешевше створювати й утримувати школи, в яких навчаються усі діти разом, аніж створювати складну систему різних типів шкіл, що спеціалізуються в галузі освіти конкретних груп дітей. Інклюзивні школи, які забезпечують ефективну освіту для всіх учнів, є економічно більш вигідним засобом забезпечення освіти для всіх.

Яким чином можна керувати розробкою політики та практики в галузі інклюзивної освіти?

Перехід до освіти більш інклюзивного характеру не відбувається раптово. Зміни, навіть поступові, мають ґрунтуватися на чітких взаємопов’язаних принципах, що визначають розвиток усієї системи. Для подолання перешкод, що постають на шляху інклюзивної освіти, особи, відповідальні за ухвалення рішень, та менеджери, мають:



  • мобілізувати громадську думку;

  • забезпечити консенсус;

  • здійснити аналіз ситуації;

  • реформувати законодавство;

  • надати підтримку проектам на місцях.

Для забезпечення розвитку інклюзивної освіти часто необхідно змінити систему управління освітою. Наприклад, об’єднання управління спеціальною та загальною освітою сприяє розвиткові інклюзивної освіти.

Процес змін сам по собі потребує наявності фінансових, людських та інтелектуальних ресурсів. В якості першого кроку було б бажано визначити обсяг ресурсів, необхідних для змін у галузі законодавства чи стимулювання експериментальних підходів. Надзвичайно важливо також налагодити партнерські зв’язки з різними учасниками, міжнародними організаціями, неурядовими організаціями (НУО).



Що необхідно для професійної підготовки з метою забезпечення інклюзивної освіти?

Підготовка педагогічних кадрів, що володіють навичками роботи в галузі інклюзивної освіти, має надзвичайно важливе значення для переходу до інклюзивної освіти.

Найбільш гостро потреба у підготовці вчителів відчувається у звичайних школах. Там, де не вистачає педагогічних кадрів і не всі вчителі мають змогу відвідувати курси підготовки в цій галузі, потрібно застосовувати модель “каскадної”[1] професійної підготовки в межах існуючої системи. Дистанційна освіта є ефективним механізмом, що дає змогу вчителям, які працюють у віддалених районах, отримувати доступ до фахової підготовки.

Якщо ми прагнемо надати інклюзивній освіті стійкого характеру, то така підготовка має бути плановою, систематичною та довгостроковою.



Яку роль відіграє оцінка успішності у забезпеченні якісної освіти?

В межах ефективної системи освіти постійно здійснюється оцінка успішності усіх учнів у відповідності до навчальної програми. В інклюзивній освіти вчителі мають враховувати широкі освітні потреби учнів і використовувати низку методичних прийомів. Оцінка має головним чином стосуватися індивідуальних характеристик та знань учнів, а також того, наскільки кожен учень здатен опанувати програму. Методика оцінки має дати можливість учням продемонструвати свої сильні сторони та потенціал і немає допускати несправедливої дискримінації між групами учнів.

Батьки та учні є ключовими учасниками процесу оцінювання. Батьки можуть надати інформацію про те, як учень поводиться поза школою, розповісти про розвиток дитини у молодшому віці і, таким чином, дати можливість вчителям оцінити ефективність їхньої роботи з учнем.

Якщо труднощі, які відчуває учень, мають більш складний характер, вчителеві необхідно працювати з фахівцями, які володіють спеціальними навичками. Найкращі результати досягаються в тому випадку, коли вчителі мають змогу спілкуватися з фахівцями безпосередньо у школі, а також з мультидисциплінарними командами, які працюють на місцях.

Важливою частиною процесу оцінювання є виявлення на ранніх стадіях труднощів, які відчувають діти. Рання оцінка та відповідне втручання зменшують вплив тих чи інших труднощів, зменшують необхідність у дорогих програмах реабілітації та корекційної роботи. Це також сприяє й тому, аби потреби учнів задовольнялися в межах загальноосвітнього процесу.

Яким чином потрібно організувати підтримку системи інклюзивної освіти?

Наявність ефективної системи надання підтримки є надзвичайно важливою у разі, якщо школа має намір надати можливість кожному учневі успішно навчатися. Ця “підтримка” охоплює все, що допомагає учням у процесі навчання. Найбільш важливі форми такої підтримки можуть використовуватися в кожній школі: діти допомагають іншим дітям, педагоги допомагають іншим вчителям, батьки стають партнерами у процесі навчання їхніх дітей, а громади надають підтримку місцевим школам. Існують також більш формальні види підтримки, наприклад, з боку вчителів, які володіють спеціальними знаннями, з боку інформаційних центрів та фахівців з інших секторів.

Скоординований підхід щодо надання офіційної підтримки є надзвичайно важливим, власне, як і спільна робота різних служб та установ. Це може потребувати зміни існуючих на місцях структур для того, аби полегшити “об’єднаний” підхід до питань надання допомоги школам.

Яким чином родини та громади можуть брати участь у процесі інклюзивної освіти?

Участь родин та місцевих громад має важливе значення для забезпечення якісної освіти для всіх. Сім’ї та спільноти можуть відігравати активну роль у поширенні інклюзивної освіти та внесенні змін до законодавчої політики.

Успішного розвитку партнерських зв’язків із родинами можна досягти, якщо спеціалісти та сім’ї усвідомлять та виконають ту роль, яку кожен із них має відігравати в рамках такого партнерства. Не зважаючи на те, що для цього необхідний час, особливо важливо налагодити довірливі стосунки між партнерами. Особливо складним видається залучення до участі у цьому процесі представників маргінальних груп. Більш активна участь родин у процесі освіти може бути забезпечена через залучення їх до шкільної роботи та ухвалення відповідного законодавства.

Налагодження партнерських зв’язків з більш широкими верствами громадськості відкриває великі можливості для шкіл та є взаємовигідним: кожному з них є чим поділитися.



Яким чином можна розробити інклюзивну навчальну програму?

Розробка навчальних програм інклюзивного характеру, призначених для всіх учнів, може потребувати розширення існуючих визначених методів навчання. Інклюзивні навчальні програми ґрунтуються на такому розумінні процесу навчання, при якому учні беруть активну участь у процесі усвідомлення власного досвіду. Це виокремлює роль учителя, який виступає у якості помічника, а не інструктора.

Навчальна програма має бути достатньо гнучкою, аби відповідати потребам всіх учнів. З огляду на це вона не повинна містити жорстких розпоряджень на національному чи центральному рівнях. Інклюзивні навчальні програми створюються на гнучкій основі для того, щоб забезпечити не лише адаптацію та розвиток на шкільному рівні, а й адаптацію та модифікацію, що здатні задовольнити індивідуальні потреби учнів та надати можливість кожному вчителю використовувати свої власні методи роботи. Вирішальне питання для осіб, які розробляють політику, полягає в тому, яким чином вони можуть забезпечити для шкіл можливість змінювати навчальну програму для того, аби задовольнити потреби окремих учнів, і яким чином вони можуть сприяти застосуванню такого підходу.

Навчальні програми, які мають більш інклюзивний характер, висувають високі вимоги до вчителів. Їх необхідно залучати до розробки таких програм на місцевому рівні, і вони повинні мати достатню кваліфікацію для того, щоб адаптувати навчальну програму до роботи з усім класом. Окрім цього, вони мають керувати складним розмаїттям занять, які проводяться у класі, вміти планувати участь усіх учнів у навчальному процесі та усвідомлювати, яким чином вони можуть сприяти процесові навчання, не пропонуючи учням готових відповідей. Вони також мають розуміти, яким сином слід працювати за рамками тих чи інших дисциплін та враховувати культурні особливості учнів.

Жорсткі та перевантажені навчальні програми зазвичай є основною причиною сегрегації та ізоляції. Є підстави вважати, що розробка інклюзивної навчальної програми – визначальний чинник для досягнення мети інклюзивної освіти.

Яким чином управління фінансами може надати підтримку розвиткові системи інклюзивної освіти?

Фінансування учнів, які відчувають труднощі, завжди має проблематичний характер. Водночас, як би добре в цілому не фінансувалася та чи інша система, майже завжди побутує думка, що для задоволення потреб учнів коштів не вистачає.

Деякі країни розширили підхід до фінансування освіти та забезпечення її ресурсами. Вони віднайшли рішення проблем, що стосуються труднощів у навчанні, які не залежать від додаткового фінансування. Ці рішення включають: спільну роботу учнів; участь батьків у роботі в класі; вирішення проблем учителів та взаємну підтримку.

Лише окремі системи освіти можуть отримати усі необхідні їм кошти із державного бюджету. Саме тому для національних та місцевих урядів надзвичайно важливо налагодити партнерські зв’язки з потенційними фінансовими партнерами. Міжнародні донори та НУО є очевидними джерелами додаткового фінансування, хоча до них також належать ділові та промислові кола, які зацікавлені у встановленні хороших стосунків та надання підтримки у формуванні добре підготовленої робочої сили.

У багатьох країнах існують окремі потоки фінансування загальної та спеціальної освіти. В цьому випадку адміністративні бар’єри зазвичай перешкоджають отримати доступ до коштів, що необхідні їм для надання підтримки запровадженню інклюзивних підходів. Таким чином, система інклюзивної освіти потребує механізму, що уможливлює спрямування додаткових коштів у звичайні школи. Якщо наша мета полягає в тому, щоб вийти за межі простого охоплення різних груп учнів для подолання конкретних труднощів, які вони відчувають, то ми маємо розробити додаткові стратегії. Багато країн розробили програми, що сприяють забезпеченню рівності можливостей шляхом конкретного фінансування тих областей, де соціальні та економічні потреби особливо відчутні.

Як розпочинати і підтримувати зміни у школах?

Надати системам освіти більш інклюзивного характеру можна лише в тому випадку, якщо самі школи братимуть участь у цьому процесі.

Важливим чинником створення належних умов для розвитку інклюзивної освіти є вироблення відповідних механізмів, таких, як національна політика в галузі інклюзивної освіти, системи підтримки на місцях і відповідних видів навчальних програм та оцінки. Водночас, для того, аби національна політика стала реальністю, надзвичайно важливою є участь шкіл у проектах інклюзивної освіти.

Найбільш поширена стратегія, спрямована на сприяння розвитку інклюзивної освіти, полягає в тому, щоб почати реалізацію відповідного “проекту” за участі однієї чи кількох шкіл, яким надається підтримка у розвитку більш інклюзивної практики. Проекти можуть засновуватися за ініціативи самих шкіл чи здійснюватися централізовано. Окремі спеціальні проекти навряд чи створять більш інклюзивну систему освіти, проте вони мають відіграти важливу роль. Всі проекти реалізуються по-різному, однак існує кілька загальних критеріїв їх успішного виконання:



  • чіткий розподіл ролей та відповідальності;

  • ефективна підтримка, що надається школам;

  • чітко визначені механізми розвитку відповідної практики;

  • ефективний процес поширення отриманих результатів.

Проекти покликані допомогти школам змінити існуючі в них культуру та практику навчання. Якщо у шкільному середовищі мало уваги приділяється урахуванню принципів участі, співпраці та інклюзивної освіти, то розвиток більш інклюзивної практики неминуче стикнеться з усталеними цінностями, позиціями та практикою. Це може порушити існуючий status quo і потребує обережного підходу в тому, що стосується управління та надання підтримки.

Зазвичай школи працюють окремо чи, у кращому випадку, у співпраці із центральною групою з проекту. Хоча найбільш ефективна діяльність може здійснюватися саме в такий спосіб, школи можуть надати суттєву підтримку одна одній. Об’єднуючись у мережу, школи можуть:



  • здійснювати обмін досвідом та знаннями;

  • розробляти спільну політику та практику;

  • замінити конкуренцію та піклування про власні інтереси почуттям спільної причетності до діяльності мережі;

  • розробляти ресурси для спільного використання, такі, як досвід роботи фахівців та новаторські механізми забезпечення інклюзивної освіти;

  • створювати систему, що діє ефективніше, забезпечує можливість успішніше задовольняти дедалі більш різноманітні потреби учнів.


Ворон М.В., Найда Ю.М. Інклюзивна освіта: українські реалії






4. Ворон М.В., Найда Ю.М. Інклюзивна освіта: українські реалії/журнал «Підручник для директора», видавництво «Плеяди», червень, 2006.

Інклюзивна освіта: українські реалії 

Кожна людина, незалежно від стану здоров`я, наявності фізичного чи інтелектуального порушення, має право на одержання освіти, якість якої не різниться від освіти здорових людей. Цей принцип, що відбитий у низці міжнародних документів, покладений в основу організації інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами, котре впроваджується з метою реалізації їхнього права вибору навчального закладу і форми навчання за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов.

 Споглядання сучасного суспільства спонукає до роздумів про роль у цьому суспільстві дітей, які мають особливості психофізичного розвитку, тобто тих, які випадають із нашого стереотипного уявлення про так звану нормальність. Відомий письменник Луї Маршалл, розмірковуючи про норму та патологію, схиляється до трактування певної умовності норми, оскільки ті люди, які не виявляють зовнішніх ознак відхилень, досить часто мають грубі внутрішні порушення, невидимі оку.

Проте ні для кого не таємниця, що поки що наше суспільство не те що ігнорує людей з особливими потребами, проте в своєму широкому загалі їхніми проблемами особливо не переймається.

Конвенція ООН про права дитини як документ міжнародного рівня автоматично висуває вимоги до кожної держави щодо проведення національного законодавства у відповідність з цією «всесвітньою конституцією прав дитини». Наша держава на цьому шляху робить свої прогресивні кроки. За останні роки набуває інтенсивного розвитку державна підтримка дітей з особливостями психофізичного розвитку, сприяння втіленню прогресивних ідей у практику.

Певні категорії дітей в Україні позбавлені рівного доступу до якісної освіти. У 2004 році в Україні було зареєстровано 135773 дитини з особливими потребами віком до 16 років, що становить 1,8 процентів від загальної кількості дітей в Україні. За даними Міністерства освіти і науки України  у 2005/2006 навчальному році  освіту у спеціально організованих умовах здобувають 54,1 тис. дітей, які потребують корекції фізичного або інтелектуального розвитку у 396-ти спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах. За даними Міністерства праці та соціальної політики України у системі соціального захисту діють (на кінець 2004 р.) 56 будинків-інтернатів для дітей з різними психофізичними проблемами, де перебуває 7716 дітей.  

Однією із форм навчання дітей з особливими освітніми потребами є нова, але визнана у багатьох країнах світу інклюзивна форма освіти, яка забезпечує безумовне право кожної дитини навчатися у загальноосвітньому закладі за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов. В Україні  модель інклюзивної освіти почала набувати значення переважно за ініціативи громадських організацій.

Інклюзивне навчання - це система освітніх послуг, що  базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, яка передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу.  З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивна освіта – це процес, у якому школа намагається відповідати на потреби усіх учнів, вносячи необхідні зміни до навчальної програми та ресурсів, щоб забезпечити рівність можливостей.

Створення та розвиток умов для отримання якісної освіти в загальноосвітньому закладі для дітей з особливими навчальними потребами – одне з основних завдань Всеукраїнського фонду «Крок за кроком», який було засновано в 1999 році Міжнародним фондом “Відродження” (м.Київ) та Міжнародним центром розвитку дитини (Вашингтон, США).

Місією фонду є забезпечення рівного доступу до якісної освіти усіх дітей з активним залученням сімей та місцевих громад в освітній процес. Місія ВФ „Крок за кроком” базується на цінностях відкритого демократичного суспільства, які включають в себе індивідуальний підхід у навчанні до кожної дитини, включаючи дітей з особливими потребами, дітей національних меншин, дітей сиріт; рівний доступ та забезпечення умов для отримання якісної освіти для усіх дітей; активне залучення сімей та громади до освітнього процесу; розширення ролі школи як осередку розвитку місцевих громад. Реалізація місії фонду сприяє процесам демократизації та гуманізації системи освіти України.

З метою виконання місії щодо втілення демократичних цінностей у системі освіти України, Фонд ініціює освітні проекти і програми спільно з Міністерством освіти і науки України, Інститутом спеціальної педагогіки АПН України, іншими державними та громадськими організаціями. В основу програм Фонду покладено демократичні цінності відкритого суспільства як передумова інтеграції України в Європейську спільноту.

Так, у 2001 році, Всеукраїнським фондом «Крок за кроком» спільно з Інститутом спеціальної педагогіки АПН України розроблено семирічну програму науково-педагогічного експерименту «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах», затверджену Міністерством освіти і науки України, що реалізується в освітніх закладах України.

Науково-педагогічний експеримент реалізується в рамках програми Фонду „Залучення дітей з особливими потребами”, що розпочала свою діяльність з 1998 року. Програма спрямована на розробку ефективної моделі, яка дає можливість забезпечити успішне навчання дітей з особливими потребами в умовах загальноосвітньої школи за належної їх підтримки спеціалістами та батьками. Наукове керівництво експериментом здійснюється Інститутом спеціальної педагогіки АПН України.



Метою експерименту є розробка і реалізація механізму інтеграції дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітні навчальні заклади, ранньої інтеграції цих дітей в соціальне середовище з урахуванням їх типологічних та індивідуальних особливостей. Експеримент поділено на три терміни: організаційний, експериментально-інформаційний та аналітично-узагальнюючий.

За час реалізації першого етапу  експерименту у 2001-2002 рр. було розроблено програму та складено план дослідницької діяльності, затверджено склад учасників експериментальної роботи, розроблено програму підготовки вчителів/вихователів класів/груп інклюзивного навчання на 72 години та програму тренінгів на 18-36 годин. На базі 4 інститутів післядипломної освіти в Полтаві, Львові, Івано-Франківську та Білій Церкві реалізуються проблемно–тематичні курси. На базі експериментальних закладів освіти  на постійній основі проходять тренінги. Для визначення критеріїв рівня розвитку дітей експериментальних класів/груп використовувалися стандарти „Крок за кроком” для класів/груп та педагогів, а також критерії рівня розвитку, які визначені в посібнику „Діти з особливими потребами в загальноосвітньому просторі”. Адаптовано форми спостережень за розвитком дітей 3-5 та 6-10 років, які використовуються в інклюзивних класах/групах. Було розроблено та видано посібники «Залучення дітей з особливими потребами в загальноосвітні класи», «Діти з особливими потребами в загальноосвітньому просторі», «Як досягати змін».



Неля Токоренко, директор навчально-виховного комплексу школи-дитячий садок №26 „Перші кроки”, м. Полтава: „Підтримуючи ініціативу ВФ «Крок за кроком», Інституту спеціальної педагогіки Академії педагогічних наук України, наш заклад «Перші кроки» розпочав експериментальну діяльність. На сьогоднішній день наш заклад опікується 11 дітьми з особливими освітніми потребами з різними медичними діагнозами, а це 4% від загальної кількості (7 учнів, 4 дошкільники).

Використовуючи форми спостереження ми вивчаємо динаміку розвитку дитини та ступінь її досягнень в рамках інклюзивної освіти.  Як результат командної роботи в закладі є відпрацювання двох типів залучення дітей з особливими потребами в інклюзивні класи і групи: часткове та повне. Коли діти з особливими освітніми потребами навчаються разом із здоровими дітьми, у всіх них є рівні можливості досягти успіху. При цьому оцінюються конкретні досягнення дітей, незалежно від їх інтелектуального, фізичного, соціального та емоційного стану.

Наш напрацьований досвід показує, що діти з особливими освітніми потребами, які навчаються в інклюзивних класах/групах, стали прихильніше ставитися до оточуючих, зріс їх інтерес до навчальної діяльності та спілкування, з’явилася мотивація до самоконтролю, стали частіше виявлятися почуття гордості за себе та продукт власної діяльності. Найбільш позитивно вплинуло залучення на соціально-емоційну сферу дітей з особливими освітніми потребами, розвиток їхньої творчості та фізичний розвиток. Закладом розроблено схеми аналізу занять, розклад занять зі спеціалістами, методичні рекомендації щодо проведення занять. Педагоги та спеціалісти закладу зазначають, що відбулися позитивні зміни у розвитку навчальних умінь та навичок, мистецькому та творчому самовираженню дітей з особливими освітніми потребами. Кожна дитина за період «залучення» неодноразово пережила відчуття своєї значущості».

Другий етап  експерименту - експериментально – інформаційний (формуючий експеримент) – проходив у 2003 – 2005 рр. За цей час було розроблено методичні рекомендації для педагогічних працівників експериментальних шкіл з питань змісту та технологій інклюзивного навчання; підготовлено та апробовано методичні матеріали, посібники. На постійній основі здійснюються консультації наставників та фахівців, командами закладів освіти розробляються індивідуалізовані навчальні плани для дітей з особливими освітніми потребами. За цей час було створено сім ресурсно-тренінгових центрів, послугами яких можуть скористатись педагоги, батьки, представники громадських організацій, а також інші зацікавлені особи. Видано посібники «Розвиток модельних центрів інклюзивної освіти для дітей з особливими потребами», «Підготовка до школи дітей з особливими потребами в умовах сім’ї: поради батькам». Розділ  «Інтегроване навчання» внесено до Закону „Про спеціальну освіту” і подано до відповідної комісії ВР України. Розроблено критерії та механізми оцінювання впливу експериментальної програми на його учасників, а також проведено дослідження впливу інклюзивної моделі освіти на учасників проекту.

Дані цього дослідження свідчать, що батьки дітей з особливими освітніми потребами переконані, що найсприятливішими умовами для виховання і навчання їхніх дітей є звичайні школи, де вони можуть успішно покращувати свої уміння і навички, товаришувати з ровесниками і почуватися в безпеці. Переважна більшість батьків почуваються активними учасниками проекту: вони самі часто є учасниками навчального процесу та постійно отримують інформацію щодо того, як можна навчати дитину вдома. Діти з особливими потребами стали частіше спілкуватися з ровесниками, вони не лише відгукуються на пропозиції здорових ровесників, а й часто самостійно ініціюють спільні справи, акти спілкування. Відбулися позитивні зміни у розвитку навчальних умінь та навичок, мистецькому та творчому самовираженні. Кожна дитина з особливими потребами, за період перебування в проекті, досягла власного прогресу, залежно від особливостей її психічного розвитку, зокрема, потенційної зони розвитку. (Звіт за результатами оцінювання впливу інклюзивної моделі освіти на дітей, батьків, вчителів, педагогів та інших фахівців, ВФ «Крок за кроком», Київ, 2004)



Любов Єрмак, директор загальноосвітньої школи №34, м. Полтава: В нашій школі навчається 10 дітей з особливими освітніми потребами. Проблема забезпечення умов комфортного навчання цих дітей в школі є однією з проблем, над якою працює наш педагогічний колектив. Ми намагаємося через співпрацю з управлінням соціального захисту Октябрського РВК та відділом у справах сім’ї та молоді забезпечити їм максимально можливу соціальну підтримку з метою відпрацювання науково-обгрунтованих методів роботи з такими дітьми та їх батьками, а також із здоровими дітьми. Наш заклад є експериментальним майданчиком.

Навчання дітей в інклюзивних класах здійснюється за навчальними планами, програмами, підручниками, посібниками, рекомендованими Міністерством освіти та науки України. Навчально-виховний процес в інклюзивних класах має корекційно-реабілітаційну спрямованість, діти отримують спеціальну допомогу безпосередньо в школі.

В ході експерименту команда нашої школи дійшла до висновку, що залучення дітей з особливими потребами до загальноосвітніх навчальних закладів сприяє позитивним змінам професійних позицій педагогів, науковців, які займаються проблемами навчання та виховання дітей з нормальним розвитком, а також громадськості здійснити позитивний вплив на формування світогляду дітей в інклюзивних колективах.

Ми впевнені, що дослідження всіх проблем в ході експерименту сприятиме нагромадженню практичного досвіду у створенні оптимальних умов для інклюзивної освіти  у класах загальноосвітніх шкіл із забезпеченням відповідної підтримки з боку фахівців, надання комплексної корекційної допомоги за місцем проживання родинам, що виховують дітей з особливостями психофізичного розвитку».

 На даний час науково-педагогічний експеримент знаходиться на аналітично – узагальнюючому етапі, який триватиме до кінця 2007 року. За цей час буде поетапно вивчено вплив інклюзивної освіти на особистісний розвиток дітей; підведено аналіз результатів і висновків проведеного моніторингу експериментальної роботи; оформлено звіт про підсумки експерименту, опис одержаних результатів; проведено аналіз та узагальнення експериментальних матеріалів, розроблено методичні рекомендацій, навчально-дидактичні посібники; підготовлено до друку наукові публікації за підсумками експерименту; сформульовано висновки та нормативи практичного застосування моделі інклюзивної освіти; розроблено положення про класи, групи інклюзивної освіти; проведено підсумкову конференцію за результатами експерименту.

В рамках програми „Інклюзивна освіта” Фондом було реалізовано проекти “Реалізація прав людини через рівний доступ до якісної освіти” ( 2001-2002 рр.),Змінимо світ для дітей з особливими потребами – кроки до партнерства” (2002 р), “Адвокатство батьків – обстоювання права на інклюзивну освіту для дітей з особливими потребами” (2003р.), “Розвиток модельних центрів інклюзивної освіти для дітей з особливими потребами” (2003-2005 рр.), “Створення ресурсних центрів для батьків дітей з особливими потребами” (2005-2007 рр.).

На сьогоднішній день за програму реалізують 20 експериментальних закладів освіти, які налічують 49 експериментальних класів/груп. 178 дітей з особливими освітніми потребами навчаються в класах/групах інтегрованого навчання, на базі 4 інститутів післядипломної освіти реалізуються проблемно-тематичні курси. 393 педагогічних працівників пройшли курс навчання за програмою “Залучення дітей з особливими потребами” (за даними ВФ «Крок за кроком»).

Процеси інтеграції дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітні навчальні заклади набудуть широкого поширення і стануть успішними за умови зміни ставлення в суспільстві до цих дітей та до ідеї інклюзії, покращення матеріального забезпечення системи освіти, здійснення необхідної фахової підготовки майбутніх педагогів і проведення їх масової перепідготовки.

Добре організована інклюзивна освіта допоможе і батькам інших дітей по-новому подивитися на явище інтеграції та надасть докази того, що діти з особливими освітніми потребами не лише не зашкодять їхнім дітям отримувати повноцінний розвиток, а навпаки - нададуть додаткові можливості щодо цього.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка