Організація навчально-виховної роботи в інтернатних закладах Остапчук І. C., головний спеціаліст уон рода




Сторінка3/3
Дата конвертації23.10.2016
Розмір0,75 Mb.
1   2   3

Збереження психічного здоров’я учня та педагога

Галябар В.С., дитячий лікар-психіатр

Психічне здоров'я можна визначити як комфортність особистості у соціумі.


Психічне здоров'я- відсутність вад особистого розвитку. Психічне здоров'я - здатність протидіяти стресу. Ступені психічного здоров'я лежать в таких сферах, як відношення до себе, відношення до інших, відношення до потреб життя.

Психічне здоров'я людини пов'язане з її стійкості щодо стресу та деструкцій у поведінці.

Набір характеристик здорової особистості:


    1. Свідомий контроль свого життя.

    2. Усвідомлене виконання своїх соціальних ролей.

    3. Здатність протидіяти стресу.

Психічне здоров'я учнів та педагога охоплює крім цього такі характеристики, як здатність сприймати і аналізувати інформацію, здатність до організації навчальної діяльності та самоорганізації з урахуванням норм навантаження та власного психічного стану.


Ознаками психічного здоров'я учня є:

адаптованість дитини до умов шкільного навчання,

полінезалежність,

прийнятість у групі,

низька тривожність,

відсутність вираженої акцентуації,

емоційна стабільність,

здатність сортувати інформацію.


Існують внутрішні і зовнішні чинники психічного здоров'я.


Внутрішні чинники є самодетерміновані, вплив на них може бути лише опосередкований. Зовнішні чинники психічного здоров'я учня напряму залежать від дотримання психологічних норм організації навчання.
Психічне здоров'я педагога - запорука психологічного комфорту дитини.
Збереження психічного здоров'я учня та вчителя є безперервний профілактичний процес, який передбачає своєчасне попередження психоемоційного перенавантаження. Для цього необхідний набір технік чи прийомів, які дозволяють володіти собою в критичних ситуаціях, вміння звільнятись від негативних емоцій. Одним зшляхів збереження психічного здоров'я є саморегуляція- свідоме управління психічними процесами, це один з шляхів самовдосконалення, розкриття можливостей індивідуальних резервів організму. Саморегуляція, як справжній і (в ідеалі) пріоритетний механізм регулятивної функції психіки, є практичне вираження самосвідомості й самооцінки. Саморегуляція - це латентний (неявний) механізм регуляції людської поведінки й діяльності, він відкрито не існує у культурних стереотипах, але проявляється в екзистенціальному досвіді особистості.

Один з домінуючих механізмів впливу на психічне здоров'я - це вплив суспільної думки на індивідуальну свідомість. Вона характеризується наївною "природною установкою" повсякденної свідомості на те, що для всіх людей соціум є сталим (зрозуміло, у поняття соціуму - включається люди з їхніми несталими соціальними зв'язками.) Найчастіше люди вишукують засоби саморегуляції тоді, коли психічне здоров'я перейшло в категорію психічного нездоров'я.

Причиною тому - нерефлексивне, некритичне відношення повсякденної
свідомості до інформаційного потоку, до маніпуляцій. Але з
розвитком духовності людини оцінка вчинків через суспільну думку
змінюється: вона стає усе більше тонкою, неявною, нюансованою.
Збагачення духовного досвіду особистості педагога розширює
потенціал його психічного здоров'я. Але соціальне середовище, яке
знаходиться поза межами нашого впливу, може провокувати ситуації,
які посилюють напругу. Психічна перенапруга при психічній
пасивності, хронічні розумові перенавантаження викликають
розлади психічного здоров'я.

Якщо тривалість і сила психічних подразників виходить за


рівень нормальних, то саморегуляція діяльності організму може бути
порушена на біохімічному, фізичному, психічному рівні і в
подальшому потребує тривалого профілактичного впливу.

Існують індивідуальні та групові методи саморегуляції.

Індивідуальні вимагають практики або спостережень фахівця, людина робить вправи, в потрібний і зручний для неї час.

Групові більш інтенсивні, дають ефективне навчання. Знімають комплекс неповноцінності.

Завжди головним питанням в роботі є мета саморегуляції

емоційно-вольової сфери - запорука нормального функціонування, формування відповідальності засвої емоції.



Всі техніки саморегуляції обов'язково мають таку етапність:

      1. Одержання нової інформації про себе, емоційну сферу.

      2. Переосмислення уявлень про свої емоції.

      3. Побудова нового типу емоційних реакцій.

      4. Закріплення позитивного досвіду емоційного реагування.



При саморегуляції важливо оцінювати свій стан (рефлексія). Релаксаційні комплекси, які дають можливість конструктивної роботи над напругою. Зразки декількох мисленнєвих вправ, оволодіння якими дає педагогу уяву про свідоме релаксування, а також дає змогу самостійно розширювати особистий арсенал саморегуляційних засобів.
(техніки Рейнуотер Дж.)


  1. Внутрішній огляд. Сядьте зручно, зробіть декілька глибоких вдихів та видихів. Спробуйте перекрутити свій день на плівку навпаки. Згадувати необхідно без емоцій, ніби зі сторони. Пригадайте, що ви говорили та думали. Не дозволяйте починати собі говорити "якщо б не я...". Якщо вам важко пригадувати без емоцій, спробуйте уявити свій день як день іншої людини, яку ви сприймаєте такою, яка вона є.

  2. Мої бажання. Перерахуйте на папері свої бажання, запишіть всі, що прийдуть вам у голову. Коли у вашому списку набереться 20 пунктів, виберіть 5-6 тих, які на вашу думку є головними. На чистому листку паперу намалюйте два кола, одне всередині іншого. Розмістіть всередині кола ці бажання, зобразивши їх схематично. Подумайте, яка частина вашого я прагне до цього - педагог, син, донька, матір...

  3. Абсолютне здоров̕я. Сядьте зручно, упродовж декількох хвилин відчуйте повне розслаблення. Спробуйте пригадати моменти свого життя, коли ви відчували себе дуже щасливою людиною.Виберіть один з них і спробуйте оживити його. Все ваше тіло відчуває повне благополуччя, свідомо направте відчуття його благополуччя у ті частини тіла, з якими у вас трапляються негаразди. Насолоджуйтесь відчуттям повного комфорту. Уявіть, що ви будете його відчувати завжди.

  4. Актуалізація своїх можливостей.Розділіть аркуш на дві частини. В одній запишіть те, що викликає у вас напругу, в іншій - позитивні емоції. Зробіть ретельний огляд того, що спонукає до позитивних емоцій. Виділіть ті, які залежать від вас, подумайте, чи реальні вони, чи можете висамі регулювати ці обставини. Проаналізуйте, які зусилля видокладати до того, щоб зберегти відновити свої позитивні емоції. Вони входять в число ваших актуальних можливостей.



Існує безліч прийомів, які на перший погляд здаються малозначимими, але вони акумулюють саморегулюючі функції
організму. Іноді досить того, що людина усвідомлює своє дихання,
емоції, момент існування. Наприклад, у гештальттерапії є чудова вправа для кожного ранку -- "Шнурки". Вона заключається у тому, що зранку необхідно сконцентрувати себе на моменті, який ви зробили автоматично,
пригадати його й наступного разу вловити цей момент свого життя. А
почати можна з найпростішого - чи пам'ятаєте ви як зав'язували
шнурки...
Психотравмуючі фактори:

- переляк чи емоційне потрясіння, в тому числі смерть близьких

людей, відрив від матері, госпіталізація (ізоляція).

Хронічна психотравматизація:

- неблагополуччя у сім'ї,

- хронічні захворювання у рідних з загрозою смерті та інвалідності,

- тривалі захворювання у дітей з відривом від нормальної

життєдіяльності,

- порушення адаптації (шкільний комплекс),

- порушення взаємостосунків з ровесниками,

- постійні невдачі, та переживання почуття провини, почуття

недосконалості, ревнощі до брата чи сестри (неврастенія),

- неусвідомлюване почуття неповноцінності.

Нав'язливі стани - страхи, найчастіше трапляються у егоїстичних, капризних дітей, що потребують особливої уваги, дітей з істеричними проявами (бояться всього нового,мають схильність створювати собі заборони). Найчастіше діти переживають такі страхи як - страх за своє благополуччя, фобії зараження хворобою, страх гострих предметів (найчастіше ці страхи є формами захисту).

Фізичне здоров'я-фундаментальна основа психічного. Відомо, що найважливішим показником здоров'я людини є її фізичне та психічне благополуччя. Встановлено, що при інтенсифікації навчального процесу, збільшенні навантаження вже у першому класі спостерігається не тільки виразний рівень у нервово-психічному здоров'ї (до 54%), порушенні зору-54%, захворювань органів травлення (30%), порушення постави і стопи (38). Під час навчання кількість абсолютно здорових дітей знижується в 4-5разів. Проте у середньому від 25 о 30% учнів зазнають певних труднощів шкільної адаптації. 55% цих випадків виявляється в поганому навчанні, в основі якого - психосоматичні захворювання, шкільні неврози, ЗПР та олігофренія (20%). Інші 45% пов'язані з нехваткою спілкування та поведінкою , кризами перехідного віку, які є наслідком невирішених проблем у початковій школі. Нервово-психічні захворювання найчастіше формуються у першокласників (у період адаптації до школи). Спостереження упродовж останніх років дають можливість зробити висновок про те, що погіршення здоров'я школярів пов'язане з такими чинниками: біологічними, соціальними, економічними, умовами і технологіями виховання дітей та підлітків.

До біологічного чинника можна зарахувати прогрес у галузі медицини, що привів до виходжування нежиттєздатних дітей. Це зокрема веде до закріплень патологій на генетичному рівні. Дефектологам частіше доводиться працювати з цілими династіями розумово відсталих людей. На думку нейропсихолога А.Семенович до 80% сучасних дітей можуть мати генетичні передумови для виникнення надалі відхилень розвитку. Щодо шкільного середовища, то становище неоднозначне. 3 одного боку -- ергономічні меблі, мережа корекційних класів, з іншого -- ускладнення програм... Одним із найважливіших завдань, що ставлять перед собою багато інноваційних і недержавних шкіл, є спроба нівелювати розбіжність між шкільною програмою та розвитком дитини. У середніх та старших ланках в основі емоційних проблем учнів лежить високий рівень особистісної та ситуативної тривожності, агресивність, конфліктність, схильність до асоціальної поведінки (патологічної залежності), дисгармонії у розвитку самосвідомості. У ряді випадків проблеми виходять з невідкорегованої педагогічної занедбаності, рідше - ураження органічного походження.

У формуванні благополучного психічного здоров'я відіграє немаловажну роль сім'я. За статистичним данними діти найчастіше говорять зі своїми батьками про своє майбутнє -- (60-70%), про здоров'я -- (55%), своє харчування -- (45%), поведінку -- (40%). На сьогодні психічне здоров'я розглядають як повноцінний розвиток емоцій осбистості, що характеризується збалансованістю інтелекту та афекту, воно виявляється у свободі й праві виявляти свої емоції, усвідомлювати їх та керувати ними. Турбота про психічне здоров'я є важливою складовою взаємодії дорослого та дитини. Алекситимія - невміння виражати свої емоції та емоції інших людей. Такі люди частіше хворіють, бо емоційний розряд, що формується в глибинах мозку, не знаходить виходу: людина стримується, довгий час і мовчить, переживає наодинці свої емоції. Емоційна чутливість, чуйність, емпатія є в свою чергу є компонентом такту. Емпатія має три форми розвитку: співпереживання, співчуття, сприяння.

Якщо розглянути загальні напрямки розвитку емоційної сфери дитини у віковому розрізі - то то в перщу чергу слід зазначити, що співпереживання дорослих відіграє у формуванні адекватної самооцінки вирішальну роль. Молодші школярі більш стримані у виявлені своїх переживань, виникають соціальні форми поведінки: уміння домовлятися, поступатися, погоджувати свої інтереси інших, справедливо ставитися до успіхів та невдач. Поведінка втрачає свою імпульсивність , виникає здатність її регулювати, стримувати свої переживання, а іноді ховати. Поведінка стає довільною.

3 формуванням колективної діяльності, утворюються нові соціальні зв'язки. Змінюються акценти і співвідношення внутрішніх сил, намагань та бажань, дитина пристосовується до більш високих рівнів розвитку емоційної сфери. У центрі уваги педагога мають бути передусім базові емоції.

Зупитнимось на основній, на яку страждає як молодше так і старше покоління. Сьогодні телевізор займає почесне місце у сім'ї. Його вплив на формування психіки дитини значний, якщо не сказати дуже значний. Телебачення все більше завойовує свідомість дітей та дорослих. Зрозуміло, що телевізор, як правило, дає набагато більш широкий діапазон тем і подій, чим той, на який дитина може розраховувати під час спілкування. Вже в шкільному віку для телевізор стає найважливішим джерелом інформації. Але в головне питання в тому, чи готова дитина вчитися через телебачення. В цьому випадку їй потрібно навчитися засвоювати велику і різнорідну інформацію незвично широкого для неї діапазону. По-друге, вона повинна вміти оцінювати вірогідність цієї інформації, визначати - чому вірити, а чому - ні. Телевізор, комп̕ютер не заміняє спілкування, бо він не співрозмовник. Потреба у спілкуванні з однолітками в ті години, коли дитина сидить біля телевізора, блокована. У цьому змісті, можна стверджувати, що телебачення розвиває егоцентризм, у всякому разі - не сприяє його ослабленню. "Випавши" з реальної взаємодії, дитина позбавляється можливості визначити, чи збігається її розуміння побаченого з тим, що входило в наміри авторів телепрограми. Незважаючи на те, що телебаченням може провокувати формування самотності, воно вносить істотний вклад у характер спілкування дитини з однолітками. Багато чого з того, що вона бачить на екрані, поступово переходить у ігри з товаришами. Драматичні сцени погонь, що захоплюють, пригоди шукачів скарбів у джунглях Амазонки, подвиги "супергероїв" - усе це стає змістом ігор на вулиці. Телебачення виявляється стимулом для дій, що не потрібно винаходити самому, оскільки вони дані в готовому вигляді. Найбільш діючою ця "стимуляція" є для дітей зі слабко розвинутою уявою і фантазією. Зрозуміло, що більшість так званих "дитячих" передач більш-менш виразно доносять до дитини такі важливі речі як необхідність серйозного навчання, повага до батьків, терпимість стосовно однолітків, турботу про тварин і т.п.

Велика кількість американських фільмів, що демонструються у даний час по різних каналах нашого телебачення, при всій їхній обтяжуючій однотипності і передбачуваності, проте містять прості і зрозумілі "моральні послання" до юного глядача: "Добро перемагає зло", "Злочин несе невідворотне покарання", "Старанна праця винагороджується", "Любов до ближнього зрештою тріумфує", "Чесність - краща політика", "Усі люди - брати", "Бог тебе любить" і т.п. - крізь будь-які, навіть самі "навернені" сюжети легко проглядаються ці нехитрі формули. Саме їхня простота і настирлива монотонність повторення в багатьох випадках забезпечують засвоєння дитиною базових моральних моделей і їхній переклад на підсвідомий рівень. Простота і примітивність "посилання" має і свій зворотний бік. У більшості типових фільмів навіть самі складні проблеми, як правило, зрештою дозволяються самим благополучним чином. Напевно, у цьому перевага американського "хеппі-енду" перед безвихідністю вітчизняного реалізму. Однак, у результаті такої позитивної обробки дитина здобуває впевненість у тому, що вирішення її власних моральних проблем буде швидким, як і у телевізійному світі. Діти можуть відчувати серйозну фрустрацію, зрозумівши, що вони не в змозі сподобатися тим, до кого тягнуться, а також, що їхні конфлікти з навколишніми виявляються затяжними. Які почуття найчастіше народжуються в душі дитини, коли вона дивиться більшість телевізійних передач? Відповідь досить неординарна: "Страх". Усе частіше причиною появи страхів у дітей батьки називають мультфільми. Телебачення для дорослого іноді виконує функцію, замінюючи уявними образами життєво необхідні конструкти. Але найкращим виходом з цієї ситуації є пошук тої сфери захоплень, яка найбільш гармоніює з реальним стилем життя.

Гармонія - головна ознака здоров'я (Упанішида)

Методи пошуку гармонізації особистості можуть бути різні, людство постійно знаходится у пошуку більш досконалих (вони також можуть виступати у ролі самооздоровчих настроїв)

1. Йога - основоположник Шрі Упанішида. Головна парадигма - філософія життя, досягнення душевної рівноваги через ряд засобів -звернення до фізичного, філософія їжі, філософія буття. (можна запропровонувати для прикладу дихальну вправу).

Вправа "Усвідомлення безумовної любові" (за Дж. Рейнуотер)

Уявіть один за одни вісім значимих для вас людей. Скажіть кожному з них "Я люблю вас безумовно, я приймаю вас такими, які ви є". Прослідкуйте за своїми відчуттями. Спробуйте це сказати самому собі. Скажіть це тій людині, від якої вам боляче було отримати образу. Скажіть їй "Я прощаю тобі за .... Я приймаю тебе таким , який ти є".

Ознайомлення з техніками тіла В. Райха.

Переживання відображаються на тому, як людина рухається, як дихає. Тілесні терапевти намагаються подолати бар'єри психічного та фізичного, підкреслюючи єдність тіла та розуму. Головне поняття -- біоенергетична енергія. М'язовий панцир має бути удосконалений. М'язовий панцир можна зняти за допомогою біоенергетичних вправ. Відомі прийоми - арка Лоуена, імпульсині вправи (брикання, биття подушки)

Піраккос запропонував відновлювати енергію на підлозі.

Келлеман в психотерапевтичній групі спонукав людей протестувати, кричати. Школа Іда Ральфа пропагувала глибокий масаж.

Спробуємо елементи взаємного масажу. Станемо в коло. Поклавши руки на плечі сусіда, зробимо легкий масаж плечової лінії. У 1938 році Адріан Хілл запропонував новий метод. Він вважав, що інраспективні образи сприйняття творця несуть інформацію, значиму для гармонійного душевного стану. Але образ любові, гаромонії... не можливо відтворити на папері. Тому найкраще використовувати найпростіші елементи, які можуть викликати найсильніші образи.

Виконується вправа "Відомче малювання" під музику.

Зображення класичних форм -- аналіз особистих відчуттів у момент малювання.

Мистецтво самостереження, його значення для збереження психічного здоров'я. М.Аврелій казав: « Хто не досліджує хід своїх думок - не може бути щасливий».

Синдром вигоряння. Цілком можливо, що ви не вживаєте слово "вигоряння", а замість цього користуєтесь словами; стресс, емоційний розлад, перевтома, криза, "вже більше не можу", "набридло все до біса". Ось про всі ці симптоми психоемоційного виснаження і йде мова. Вчителів легко пізпати. Вони завжди намагають зробити більше, ніж мають на те сили (психічиої та фізичної). Вони не можуть самостійно зупинитись. Навіть коли хворіють, вони йдуть до школи: їм здається, що на них тримасться світ. Може, це й справді так, але їх біг колом відповідальної залежності може перервати тільки вигоряння. Поганий настрій, роздратованість, страх, безсоння -- цей стан триває досить довго. А

чи можна запобігти цьому? Зачекаймо з відповіддю, поки Ви ще не виміряли та не оцінили ризик вигоряння для себе. Будь ласка, дайте відповідь "Так" чи "Ні".

1. Ви спите менше 7 годин?

2. Чи часто у Вас виникає відчуття, що як би багато Ви не робили, все ж не встигнете зробити всього того, що потрібно?

3. Чи лякає Вас наближення свят, дня народження тому, що Вам доведеться витрачати всі сили на підготовку?

4. Чи часто Ви робите одночасно декілька робіт?

5. Чи частенько Ви забуваєте речі, час зустрічі, гаманець, коли кудись поспішаєте?

6. Чи часто-густо ви змушуєте себе щось з'їсти (перекусити), аби мати сили працювати?

7. Чи в стані емоційного розладу ви намаєтесь заспокоїти себе за допомогою цигарки, таблетки чи ковтку вина?

8. Чи спадає Вам на думку, що Ви загубили смак життя?

9. Чи Вам все важче приймати рішення?

10. Чи з'являється у Вашому інтимному житті все більше і більше негативних моментів?

Скільки разів Ви відповіли "Так"? Якщо шість і більше, то Ви вже перетнули межу кризи, стали на шлях, який веде до вигоряння. Для вчителів, як правило, визначаються три чинники, які відіграють суттєву роль в "емоційному згорянні" учителя початкових класів: особистісний, рольовий і організаційний. 3 розвитком "згоряння" пов'язана значущість роботи. Якщо робота оцінюється як незначуща у власних очах, то синдром розвивається швидше (ось чому важливо вчителеві початкових класів усвідомлювати важливість і вирішальність власного місця у процесі становлення особистості учня).

На емоційний стан учителів впливають як організаційний клімат у колективі, так і, ставлення адміністрації. Якщо остання забезпечує працівникам можливість професійного зростання, усіляко підтримує, чітко розподіляє обов'язки, то в колективі переважатиме емоційно-позитивна атмосфера.

Зокрема, М.Джехода виділяє шість аспектів психічного здоров'я:

1. Позитивне ставлення до себе.

2. Оптимальний розвиток, ріст і самоактуалізація особистості.

3. Психічна інтеграція.

4. Особиста автономія.

5. Реалістичне сприйняття оточення.

6. Уміння адекватно впливати на оточення.

Якщо бажаєте дати дітям задоволення, радощі, щастя, будьте справедливими до них, виробіть у собі чуйність до їхніх прагнень, переживань. Виявляйте повагу до малої людської істоти, уникайте вчинків, які матимуть натяк на неправду і насильство. Жоден учитель не може забувати, що він повсякчас навчає і виховує дітей. Метод його навчання має відповідати інтелектові й етиці дитини.

Основними труднощами в діяльності вчителя є емоційне напруження та страхи, що досить часто викликають стан стресу. Оскільки вчителі початкових класів мають вплив на своїх учнів, то їхній стрес може викликати аналогічний стан у молодших школярів, блокуючи розвиток їхнього таланту.

Отже, ознаки стресового напруження (за Шеффером):

неможливість зосередитися на чому-небудь;

занадто часті помилки в роботі;

погіршення пам'яті;

почуття втоми, що виникає занадто часто;

дуже швидке мовлення; думки, що часто "вивіюються";

часті болі, не спричинені фізичними проблемами;

підвищена збудливість;

робота не приносить радості;

утрата почуття гумору;

різке зростання кількості випалених цигарок;

пристрасть до спиртного;

постійне відчуття голоду або відсутність апетиту чи смаку

до їжі;

неможливість вчасно закінчити роботу.



Основна психологічна проблема в діяльності вчителя - це постійний стан напруженості, пов'язаний з необхідністю внутрішнього налаштування на певну поведінку, мобілізації всіх сил на активні й доцільні дії. Психологічні дослідження засвідчили, що стан готовності містить кілька компонентів:

інтелектуальний - розуміння завдань, обов'язків, знання засобів досягнення мети, прогноз діяльності;

емоційний - упевненість в успіху, наснага, почуття відпові-дальності;

мотиваційний - інтерес, прагнення домогтись успіху, потреба успішно виконати поставлене завдання;

вольовий - мобілізація сил, зосередженість на завданні, відволікання від перешкод, подолання сумнівів.

Учителю потрібно кілька разів упродовж дня формувати в себе стан готовності, приводячи в гармонію всі її компоненти.

Способи формування готовності до майбутньої діяльності.

Насамперед варто сформувати настанову на діяльність, причому не тільки в себе, а й в учнів. 3 давніх часів кращими способами формування настанови були певні ритуали. Ритуал - це умовний рефлекс, пов'язаний із подальшою діяльністю. Воїни, що дружно викрикують вітання своєму вождю, чи учні, що встають, коли вчитель заходить до класу, - усі вони налаштовуються на майбутню діяльність. Учителю корисно розробити свою систему ритуалів. При цьому варто пам'ятати: якщо сам учитель має потребу в однократному налаштовуванні перед роботою, то аудиторії часто необхідне повторення ритуалу. Таким ритуалом може бути і вітання, і перекличка, якщо вона не забирає багато часу, і короткі усні задачі, що задаються періодично, і щось емоційно позитивне наприкінці занятгя. Отже, активний ритуал створює настанову на діяльність. Далі варто провести "розминку" мислення, орієнтовану на вид майбутньої інтелектуальної діяльності. Так, якщо має бути робота з абстрактним матеріалом, то розминку можна провести у формі усного рахунку. Якщо має бути діяльність, пов'язана з проектуванням, то краще вирішити яку-небудь наочну задачу. Але, оскільки у всіх випадках треба буде викладати, розповідати матеріал, то для цього необхідно активізувати мовну функцію, вербальне мислення, необхідно налаштувати дітей на цю функцію. Вона особливо важлива для людей інтровертованих, замкнутих, що віддають перевагу внутрішній рефлексії над зовнішнім спілкуванням. Можна порадити "розговоритися" до початку уроку, розігріти себе не обмірковуванням того, про що буде сказано, а його частковим проговоренням уголос. А ще краще вимовити голосно і чітко кілька скоромовок. Вони активізують мовно-мисленнєву функцію, знімають емоційне напруження, а також можуть виконувати роль ритуалу готовності.

Вважається, що успіху досягає саме той, хто знає, що робити, зазнавши невдачі. Тому варто заздалегідь програти в уяві різні варіанти поведінки (зазначаючи можливі варіанти в "партитурі уроку", як робить диригент перед концертом на репетиції) залежно від того, як поведеться клас. Учні можуть не включитися у проблему, не захотіти виконувати завдання, не засміятись у відповідь на жарт. Як на це відреагувати, не почати комплексувати? Усе це варто про-думати заздалегідь.

Насамперед учіться планувати. Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів уроків часто веде до плутанини, безпам'ятності й почуття, що незакінчені проекти висять над головою як дамоклів меч. Приділіть планам якийсь час, коли це буде можливо, і попрацюйте над ними доти, доки не закінчите. Визнайте і прийміть обмеження. Багато хто з нас ставить перед собою абсолютно недосяжні цілі. Але людина не може бути досконалою, тому часто виникає почуття неспроможності чи невідповідності, незалежно від того, наскільки добре ми виконали що-небудь. Ставте перед собою цілі, які зможете досягти. Розважайтесь. Іноді необхідно втекти від життєвих проблем і розважитися. Знайдіть заняття, яке було б захоплюючим і приємним. Будьте позитивною особистістю. Не критикуйте інших. Учіться хвалити інших за ті речі, які вам у них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих. Учіться терпіти і прощати. Нетерпимість до інших призведе до фрустрації і гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам прийняти їх. Уникайте нездорової конкуренції. У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але занадто велике прагнення вигравати в багатьох галузях життя створює напруження і тривогу, робить людину агресивною. Регулярно робіть фізичні вправи. Перевіртеся в лікаря до того, як займатися за якою-небудь системою. Краще виконувати ту програму, що приносить вам задоволення.

Розповідаите про свої неприємності. Знайдіть друга, священника чи консультанта-психолога, із якими ви можете бути відверті. Учіться безмедикаментозного методу розслаблення. Медитація, йога, аутогенне тренування і прогресивна релаксація можуть бути вивчені за допомогою акредитованих компетентних учителів і професійних психологів.

Педагогічна свідомість багато в чому заповнена міфами, ілюзіями, стереотипами, що, з одного боку, дають змогу педагогові з мінімальними витратами оперативно вирішувати складні проблеми, що виникають у його діяльності, а з іншого боку - призводять до виникнення таких станів, як "емоційне згоряння", психоенергетичне виснаження.

Є стереотипи, що перешкоджають роботі педагога:

про спокій (учитель завжди повинен бути спокійним, врівноваженим);

про стриманість (учитель завжди повинен бути стриманий і тримати дистанцію);

про любов до всіх учнів (учитель повинен виявляти однакове ставлення до всіх учнів у класі);

про необхідність приховування почуттів, які можна усвідомити і контролювати;

про педагогічну самопожертву, що виявляється в настанові вчителя на повну віддачу роботі, прагненні забути про всіх і жити тільки інтересами школи.

Така концентрація на професійній діяльності веде до повної розгубленості педагогів, що виходять на пенсію і відчувають"екзистенціальний вакуум".

Тому, щоб зберегти психічне здоров'я і в процесі роботи, і після її закінчення, учитель має зруйнувати міфи і бути людиною і на роботі і вдома.

Вигоряння близьке до значення фізичного стресу. Розглянемо поняття «Стрес». Спробуйте дати визначення стресу (мозковий штурм).

Сальє )Стрес є невід'ємною частиною нашого життя. Кожний з нас | часто випробовує стан напруги, що виникає при певних обставинах. Але в дійсності не обставини, а наша реакція на них є причиною стресу. Як допомогти собі при стресовій ситуації? Вироблення тактики (запропонуйте свої шляхи подолання стрессу). Спробуйте визначити для себе, що саме викликає у вас хвилювання. Розплануйте свій день. Включіть у своє життя правильнее харчування, здоровий сон, дієту, фізичні вправи й постарайтеся дотримуватися цього завжди, а не впродовж короткого проміжку часу.

Вам допоможе, якщо ви поділитеся своїми проблемами із близькими вам людьми. Ваші переживання знімуть прогулянки на свіжому повітрі й фізичні вправи . Здоровий сон -- кращий друг. Одержуйте більше позитивних емоцій - сходіть в кіно або на концерт, поспілкуйтеся із друзями. Якщо ви почуваєте себе самотнім, заведіть собі звіринку. Ви почнете піклуватися про неї й відволічетеся від того, що вас гнітить.

Приклади прийомів, що дозволяють відновлювати психоемоційних стан.

Метод аналізу стресу.

Спробуйте визначити, що вас турбує (конкретно, в 2-3 словах).

1. Які думки у вас виникли під час аналізу, запишіть їх.

2. Щоб ви зробили, якби знаходились у ідеальних умовах вирішення

ситуації.

3. Що вам заважає відноситись до ситуації адекватно, не реагувати

на неї так, як ви реагуєте тепер.

4. Подумайте, чи не створені труднощі вами самими.

5. Поговоріть з близькою людиною на цю тему, або психологом.

6. Оцініть всі альтернативи, відкиньте всі неможливі.

7. Проаналізуйте всі можливі рішення, які відчуття ви пережили, як би вчинили по-іншому.

8. Перепитайте себе, чи не забули ви всих н'юансів, зробіть поправки.



9. Радійте своєму успіху, не втрачайте віру при невдачі.

Для успішного входження школяра у навчальну діяльність необхідне цілеспрямоване формування одного із найголовніших показників динаміки розвитку особистості - здатність до довільної психічної саморегуляції та самокорекції.
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка