Особливості побудови тренувального процесу лижників-гонщиків до гонок з дуатлону




Сторінка1/3
Дата конвертації20.12.2017
Розмір0,71 Mb.
  1   2   3





















Курсова робота

Особливості побудови тренувального процесу лижників-гонщиків до гонок з дуатлону


Вступ

Актуальність роботи. Останнім часом в лижних перегонах сталося багато нововведень. Введено спринтерські перегони і естафету, гонку-дуатлон і масові старти. У свою чергу, введення нових дисциплін призводить до удосконалення організаційно-методичних основ спортивній підготовці.

Основні дослідження в лижних перегонах спрямовані на побудови тренувального процесу в різних складових з урахуванням класичного і конькового стилю пересування на лижах на традиційних дистанціях. В той же час, досліджень, в яких розглядатися нові лижні дисципліни недостатньо.

У роботах цілого ряду вчених (М.А. Аграновского, 1980 – 1982; В.І.Акімова, 1985; М.Ф. Атонова, 1977; Б.І. Бергмана, 1989 – 2000; В.Д.Євстратова, Г.Б. Чукардина, Б.І. Сергєєва, 1989; О.І. Камаева, М.В.Блєщунова, В.В. Мулика, 1989; П.К. Колчіна, 1986; В.М. Манжосова, 1986; В.В. Мулика, 2002; І.Г. Огольцова, 1997; Ф.П. Суслова, 1995; С.К.Фоміна, 1986) розглядається питання про підготовку до участі в перегонах класичним стилем та ковзанярськими ходами. Тоді як спеціальних же досліджень по підготовці до гонки-дуатлону, в доступній нам літературі, ми не зустріли.

Відсутні дослідження, що стосуються практичних рекомендацій підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків до участі в змаганнях по дуатлону, останніми роками зазнала зміни методика підготовки спортсменів, в основу якої покладені індивідуальні анатомо-фізіологічні, біологічні і психологічні особливості організму спортсменів.

Виходячи з вище приведеного очевидно, що наукове і практичне обгрунтування і розробка системи підготовки лижників-гонщиків з урахуванням участі в гонке-дуатлоне є актуальною темою досліджень.

Мета роботи: визначити вплив на організм лижників-гонщиків навантаження в наслідок участі в гонці з дуатлону.

Задачі дослідження:



  1. Здійснити аналіз сучасного стану методики підготовки лижників-гонщиків до участі в перегонах класичним і ковзанярським стилями пересування.

  2. Виявити вклад різних складових в спортивний результат гонки з дуатлону.

  3. Розробити антропометричні модельні характеристики лижників-гонщиків високої кваліфікації, що дозволяють показувати високі результати в гонках з дуатлону.

Предметом досліджень є тренувальний процес кваліфікованих лижників для участі в гонці з дуатлону.

Об'єктом досліджень була методика підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків до гонки-дуатлону.

Гіпотеза. Аналізуючи вплив на лижників-гонщиків навантаження в наслідку участі в гонки з дуатлону, ми пропонуємо:


  • виявити різницю між однойменими лижними ходами різних стилів пересування;

  • визначити вклад різних складових підготовки до гонки з дуатлону;

  • розробити антропометричні моделі спортсменів, які успішно змагаються в гонках класичним та ковзанярським стилем пересування на лижах.

Все це значною мірою позитивно сприяє на спортивні показники в змаганні з дуатлону.

Розділ 1. Вплив навантажень різної спрямованості на організм лижників-гонщиків під час змагань
1.1 Вплив навантажень на функціональну систему лижників-гонщиків
Особливістю лижних перегонів є різко виражений змінний характер рельєфу дистанцій, на якому вони проводяться. Це робить істотний вплив на функціонування організму спортсменів. Проведеними дослідженнями встановлений тісний зв'язок між значенням ЧСС і профілем траси. Різниця між найбільшим і найменшим значенням складає до 14-20уд∙хв-1 [58].

Встановлено, що середньо дистанційний пульс у кожного спортсмена індивідуальний і з часом не міняється. Він не залежить від способів пересування – класичного або ковзанярського стилю [21, 38]. За даними авторів, середньо дистанційний пульс лижників-гонщиків залежно від індивідуальних можливостей коливається від 156+2 до 192+3 уд∙хв-1. Причому кожен з вказаних рівнів діяльності серцево-судинної системи здатні забезпечити досить високий рівень спортивного результату. Але, враховуючи те, що при менш напруженому навантаженні протікання процесів енергозабезпечення набагато ефективніше, оптимальна зона середньо дистанційною ЧСС може бути в діапазоні 170-180 уд∙хв-1.

Таким чином, в лижних перегонах, разом з середньо дистанційними даними, важливу роль грає варіативна цих показників, що пред'являє особливі специфічні вимоги до функціональних систем організму спортсменів. Особливості вимоги до функціональних систем організму спортсменів при інтенсивності тривалому навантаженню на витривалість представлені в таблиці 1.1. [48].

Таблиця 1.1 Вимоги до систем організму при навантаженні на витривалість (за данними Мищенко В.С.)



Функціональні показники

Умовні показники

Типи витривалості

1

2

3

4

Тривалість навантаження

Т(мін)

> 360

90-360

35-90

10-35

Кровообіг

Уд∙хв-1

120-150

151-170

171-180

181-190

Споживання О2

V О, %

50-60

61-80

81-90

91-95

Зміст глікогену

%

95

80

60

40

Гліколіз

ммоль∙л-1

2

4

8

12

Інтенсивність за швидкістю

%

< 90

90

95

100

На нашу думку енерговитрати при пересуванні на лижах залежать від рельєфу місцевості, тривалості дистанції, якості інвентаря і мастила, ефективності застосування лижних ходів на окремих ділянках траси, спортивної кваліфікації і інших чинників.

Лижні перегони вимагають розвитку загальної і швидкісної витривалості, а також сили. Ефективність роботи м'язів нижніх і верхніх кінцівок обумовлена розвитком їх силових якостей.

Рухи лижника на дистанції різноманітні і складні по координації. Спортсмен повинен не лише володіти навичками, що забезпечують пересування різними способами по рівнині і що дозволяють долати підйоми і спуски, але і уміти використати ці рухові навички в складних умовах, іноді при миттєвій зміні рельєфу і напрям траси [22].

При пересуваннях на лижах в роботі беруть участь майже усі м'язи тіла. Тому лижники, як правило, відрізняються рівномірним розвитком мускулатури [43].

М'язи лижника мають бути адаптовані до роботи, як в аеробних, так і в анаеробних умовах [60].

Дихальні м'язи виконують при лижних перегонах інтенсивну і тривалу роботу, що вимагає значного їх розвитку. У зв'язку з цим лижники мають велику життєву місткість легенів.

Для досягнення високих результатів в лижних перегонах спортсмени повинні мати високу, аеробну продуктивність. У кваліфікованих лижників, за даними П.О. Астранда [15], величина МПК рівна біля 75-86 мл∙хв-1кг-1, у жінок – біля 60-65 мл∙хв-1кг-1.

Численні дослідження показали, що для досягнення високих результатів на світовій арені лижник повинен мати МПК не менше 80 мл∙мин-1кг-1, а лижниця - не менше 70 мл∙хв-1кг-1.

Споживання кисню при лижній гонці не залишається постійним. На рівнині воно підтримується на рівні 80-82% від МПК, при підйомах підвищується до 90-95%, на спусках, особливо довгих і пологих, стає нижче 80%. У кваліфікованих лижників, що досконало володіють технікою, на підйомах споживання кисню підвищується в середньому до 87% від МПК, на спусках знижується до 62% [46].

Чим більше величини МПК у лижника, тим відносно вище його швидкість змагання. Проте, незважаючи на велике значення МПК, високий результат в лижних перегонах не може бути досягнутий без високих анаеробних можливостей організму і досконалої техніки рухів [60].

На дистанціях 30км і 50км сумарний кисневий запит досягає багатьох сотень літрів. Це пояснюється залученням до роботи при бігу на лижах великих м'язових груп, що не лише збільшує кисневий запит, але і дещо полегшує споживання кисню. Участь в роботі великих м'язових груп забезпечує при бігу на лижах краще використання кисню артеріальної крові, що веде до підвищення артеріально-венозної різниці. Це полегшує вступ кисню з альвеолярного повітря в кров. Утворенню оксигемоглобіну в легенях сприяє вступ в них холодного повітря. Підвищена ж температура в працюючих м'язах сприяє його дисоціації. Усі ці чинники, полегшуючи споживання кисню, забезпечують можливість лижникові працювати при відносно стійкому стані [19, 43, 61].

Кисневий борг утворюється у лижників головним чином при підйомах в гору і збільшенні швидкості бігу на рівнині. Величина його залежить від різних умов(рельєфу місцевості, швидкості, рівня тренованості лижника та ін.). Він може досягати 8-12л [62].

Про інтенсивність анаеробних процесів при лижних перегонах можна судити по концентрації молочної кислоти в крові. Вона підвищується в основному при прискореннях і підйомах в гору; при малій швидкості на пологому підйомі концентрація молочної кислоти в крові майже не збільшується, але при підвищенні швидкості на цьому ж підйомі зростає в середньому до 150мг% [22, 62].

Витрата енергії при лижних перегонах складає в середньому біля 20 ккал за хвилину. На окремих ділянках дистанції підвищується до 25 ккал і більше. Сумарна витрата енергії залежно від довжини дистанції досягає 350 – 4000 ккал і більше [43, 61].

Після тривалої роботи підвищена витрата енергії може спостерігатися впродовж декількох діб. За даними В. В. Михайлова [46], наступного дня після участі в перегонах основний об'єм у лижників залишається підвищеним на 25-26% в порівнянні з належними величинами в стані спокою.

Для тренованих лижників, як правило, характерно в стані спокою різко виражена брадикардія. У лижників-чоловіків частота серцебиття знижується до 32-45 ударів в хвилину, у жінок – до 44-48 [62].

Об'єм серця у лижників-гонщиків збільшений. За даними Хеймса і Дікінсона, у кваліфікованих лижників чоловіків він рівний в середньому 1010+34,7 см³, у жінок – 730+14,3 см³.

Частота серцебиття на дистанції залежить від рельєфу траси і швидкості пересування лижника. За наявності відносно коротких підйомів, спусків і великої швидкості на рівнині, частота серцебиття у лижників може підтримуватися на стабільному рівні – 170-180 ударів в хвилину, при різко вираженій пересіченості траси вона може значно варіювати – від 140 до 210 раз на хвилину.

У роботах [43, 61] вказується на те, що кількість еритроцитів і гемоглобіну при лижних перегонах збільшується, зростає і кількість лейкоцитів (нейтральна фаза міогенного лейкоцитозу), разом з цим відзначається, що в плазмі крові підвищується концентрація молочної кислоти, тоді як при недостатньому і нераціональному живленні може різко знижуватися вміст глюкози в крові (до 50-40 мг), що сприяє розвитку стомлення.

Вплив систематичного тренування в лижних перегонах на організм проявляється в підвищенні здатності різних систем: дихальною, серцево-судинною і крові – витягати більше кисню і доставляти його в мітохондрії працюючих м'язів.

У таблиці 1.2 приведені модельні характеристики лижників різної кваліфікації. Очевидно, що організм спортсмена має дивовижні компенсаторні можливості, і нерідко успіху досягають лижники, у яких немає рекордних показників у фізіологічних тестах, але усі вони знаходяться на досить високому рівні. Відмічені випадки, коли лижники з невеликими показниками МПК досягали непоганих результатів (але не чемпіонських). Мабуть, підготовленість спортсмена визначається лише сукупністю різних тестових показників [45].


1.2 Вплив стилю пересування на лижах на організм спортсмена
Лижні гонки проводяться двома стилями пересування, це традиційним (класичним) та вільним (ковзанярським). Традиційним стилем змагались спортсмени з самого початку появи лиж, а ковзанярські лижні ходи вперше з’явилися в середині 70-х років ХХ століття. Першим, хто в його використав був фінський марафонець сорокалітній спортсмен Пауел Сітен. Пізніше цей лижний хід в елітних лижних гонках почав використовувати відомий лижник Білл Кох (Німеччина) та удосконалив його Гунде Сван (Швеція). На конгресі ФІС 1987 року відбулося розділення лижних ходів на два стилі: класичний та ковзанярський.

Таблиця 1.2 Модельні характеристики функціональних можливостей лижників різної кваліфікації (за данними Граевская Н. Д., Долматова Т. И., Калугина Г. Е.)



Показники

Спортивний розряд

2 – 3

КМС - 1

МС - МСМК

Чол.

Жін.

Чол.

Жін.

Чол.

Жін.

ЖЕЛ, л.

4,5

3,2

5,5

4,0

5,8

4,5

Об'єм діастоли, см3

66+10

------

85+8

------

128+6

------

Систолічний об'єм, см3

16+4

------

35+6

------

49+5

------

Хвилинний об'єм дихання, л.

60+5

48+5

85+9

68+10

120+10

100+10

МПК, мл∙кг-1 хв-1

50+5

48+5

70+6

65+6

82+6

75+6

Максимальний кисневий борг, л

8+2

6+2

10+2

8+2

18+3

12+3

Середня дистанційна ЧСС, уд∙хв-1

200+10

200+10

180+5

190+10

175+5

180+5

Кисневий пульс, умов.од

20+4

16+2

26+4

23+2

30+2

28+3

Хвилинний об'єм, л

24+4

20+2

30+4

26+4

36+4

30+3

Способів пересування на лижах досить багато. Деякі з них використовуються частіше, деякі рідко. Щоб розширити рухливі можливості і підвищити технічну майстерність, спортсмену необхідно вивчити всі способи пересування на лижах.

Гонки на лижах відносяться до навантаження змінної інтенсивності. У процесі гонок лижник виконує переважно циклічні рухи. Однак по мірі ускладнення рельєфу дистанції збільшується вага ациклічних рухів: гонщик долає спуски, повороти та часто переходить з одного ходу на інший.

Гонки по перетненій місцевості пов'язані з великим загальним навантаженням, високими вимогами до діяльності усіх систем організму.

В останні роки в практиці організації змагань для кваліфікованих гонщиків застосовуються різні дистанції, від спринту (1000 – 2000 м), дуатлону (гонка класичним + ковзанярським стилем), естафетні гонки ( 1-2 етапі класичний стиль, 3-4 ковзанярський стиль), гонок на середні дистанції (5 – 15 км) та марафонських гонок (30 – 100 км), де сумарний перепад висот 450 – 600 м, а на марафонських дистанціях 1000 – 1500 м. Тому лижник-гонщик повинен володіти високою функціональною, вольовою та технічною підготовленістю.

Техніка пересування на лижах повинна бути доведена до автоматизму і бути стійкою до дії збиваючого фактору. У той же час, їй притаманна варіативність (зі зміною умов ковзання, рельєфу траси, тактичної боротьби та інше). Одна з найважливіших якостей техніки, це індивідуальність, яка визначається будовою тіла, зростом, масою, рівнем фізичного розвитку та психологічними особливостями лижника.


1.2.1 Порівняльний аналіз техніки класичного та ковзанярського стилів пересування на лижах

Технічна майстерність лижників являє собою своєрідний підсумок діяльності спортсмена: його фізична, тактична, психологічна та теоретична підготовки, зрештою підсумовуються в сучасну техніку. Тому однією з головних задач в спортивному тренуванні в теоретичному і тактичному плані є проблемою підвищення технічної майстерності. Процес становлення технічної майстерності спортсмена зв'язаний з винятковими труднощами, особливо на етапі підведення його до вищої спортивної форми, коли необхідно неухильно вдосконалити техніку у відповідності з рівнем фізичної, тактичної, психологічної, функціональної підготовленості.

У лижних гонках, на відміну від інших видів спорту, нерідкі випадки успішного виступу гонщиків на різних дистанціях (від коротких до довгих) та різних по стилю пересування (класичний або ковзанярський). Аналіз середньої дистанційної швидкості на різних за довжиною дистанціях та стилях пересування свідчить про незначну варіативность даного показника в залежності від довжини змагальних трас (табл. 1.3) [42].

Таблиця 1.3 Динаміка зміни середньої дистанційної швидкості в залежності від довжини дистанції і стилю пересування (результати переможців чемпіонатів світу) (за данними Котляр С.М., Мулик В.В.)



Рік

Стиль

Дистанція (км)

Середня швидкість (м/с)

2003



Класичний
Ковзанярський

10

30

15



50

6,70

6,60


6,14

7,15


2005



Класичний
Ковзанярський

10

50

15



30

7,03

6,10


6,85

7,52

Внаслідок цього можна зазначити, що показники функціонування основних систем організму лижників під час гонок на різних дистанціях та різним стилем мають близькі значення. Разом з тим у лижних гонках вплив різних чинників, таких, як спортивна кваліфікація та підготовленість лижника, складність траси, умови ковзання та інших надзвичайно велике і може досягати до 20%.

Ковзанярські ходи в порівнянні з класичними мають відмітні особливості в біомеханічній структурі рухів, енергетичній вартості подолання різних дільниць траси. Аналіз техніки пересування на лижах свідчить про наявність істотних відмінностей між ковзанярськими та класичними ходами в деяких кінематичних і динамічних характеристиках.

Специфічність роботи опорно-рухового апарату, пов'язана з ковзанярським ковзанням лиж та відштовхуванням ногою ковзаючим упором, пред'являє нові вимоги до технічної й фізичної підготовки спортсменів. Головна особливість техніки ковзанярських ходів відсутність періоду стояння лижі. Відштовхування ногою відбувається при рухомій опорі (ковзаючій лижі).

У порівнянні з класичними способами пересування в ковзанярських ходах час відштовхування більше, і, здавалося б, немає необхідності проводити максимальне відштовхування. Вимоги до швидкого наростання сили (що і визначає підвищення потужності) при одній і тій же швидкості бігу знижуються. Щоб отримати такий же приріст швидкості, як у поперемінному двухкроковому ході, цілком досить того часу, який може бути використане при відштовхуванні ковзаючою лижею ковзанярським стилем. Тому, незважаючи на менш жорсткі вимоги до швидкості відштовхування, перевагу все ж буде мати той спортсмен, який виконує більш енергійне відштовхування. Динаміка зміни основних параметрів сучасних лижних ходів в залежності від швидкості пересування представлені в таблиці 1.4 [42]. З результатів приведених у таблиці видно, що при підвищенні швидкості пересування одночасним двухкроковим ковзанярським ходом швидко наростає зусилля при відштовхуванні руками, а сила збільшується не значно (на 0,4 кг). Це, свідчить про те, що швидкість наростання зусилля при відштовхуванні руками є ведучим елементом збільшення швидкості. При пересуванні одночасним двухкроковим ковзанярським ходом, на змагальній швидкості, сила відштовхування ногою значно менше в порівнянні із силою відштовхування в класичному ході (47,3 кг проти 88,4 кг). Причому вказана сила (88,4 кг) у класичному ході досягається за 0,09 с, а в ковзанярському ході за 0,08 с. Ковзанярський хід вимагає більш сильного відштовхування рукою в порівнянні з класичним поперемінним двухкроковим ходом (20,6 кг проти 12,0 кг) (табл. 1.5).


Таблиця 1.4 Особливості ведучих параметрів класичних та ковзанярських ходів при різній швидкості пересування (за данними Котляр С.М., Мулик В.В.)

Стиль

Лижні ходи

Швидкість

1

2

3

4

5

6

7

Класичний



Поперемінний

двокроковий



Середня

Змагальна



83,8

88,4


42,4

50,6


10,3

12,0


17,6

20,9


0,10

0,09


7,6

7,8


0,27

0,24


Ковзанярський


Одночасний двокроковий

Середня

Змагальна



49,3

47,3


44,8

42,3


20,2

20,6


18,7

57,9


0,25

0,18


8,8

9,4


0,25

0,22


Умовні скорочення: 1- сила маху /черевиком (кг); 2- сила маху /п'ятою (кг); 3- сила маху рукою (кг); 4- градієнт складової відштовхування рукою (кг/см); 5- час маху ногою (c); 6- швидкість випаду (м/c); 7- час відштовхування ногою (c)
Таблиця 1.5 Характеристика зусиль по вертикалі при відштовхуванні ногою і рукою в ковзанярських ходах у дорослих висококваліфікованих спортсменів і юніорів (за даними Камаева О.І.)

Лижні ходи

Відштовхування

Величина зусилля, кг

Дорослі

Юніори

Одночасний двокроковий

Ліва нога

Права нога

Ліва рука

Права рука



101,3 + 3,3

112,4 + 2,0

15,8 + 1,0

11,2 + 0,7



88,2 + 2,6

99,8 + 2,8

10,1 + 0,7

7,9 + 0,05



Одночасний однокроковий ковзанярський хід

Ліва нога

Права нога

Ліва рука

Права рука



122,1 + 2,7

120,6 + 2,7

25,8 + 1,2

20,2 + 1,2



92,2 + 3,0

88,1 + 2,9

18,4 + 1,2

17,2 + 1,0


На основі даних біомеханічного аналізу в структурі ковзанярських та класичних стилів пересування можна виділити наступні рухи: відштовхування ногою, махові рухи ногою, відштовхування рукою (руками), махове винесення рук. Дані параметри можна віднести до причин, від яких залежить швидкість пересування, причому відштовхування ногою і рукою мають швидкісно-силові характеристики, а махові рухи відносяться до інерційних сил.

При відштовхуванні руками в одночасному ковзанярському ході є багато загального з одночасними класичними ходами, у той час як у відштовхуванні ніг є відмінності. У ковзаючому кроці традиційних лижних ходів основне навантаження при відштовхуванні виконують м'язи-розгинателі нижніх кінцівок, а при махових рухах ніг м'яза-згинателі.

Для виконання ефективного відштовхування ногою в ковзанярських ходах необхідні: швидке підсідання; хороше завантаження ноги вагою тіла; суцільне та швидкісне виконання підсідання і відштовхування; виконання відштовхування ребром лижі (особливо в другій половині); максимальне випрямлення ноги в тазостегновому та колінному суглобах при закінченні відштовхування; прискорене рушення в гомілкостопному суглобі у фіналі відштовхування, закінчення відштовхування повним підошвеним згинанням стопи та поворотом її до наруги; напряму відштовхування уперед, а не в сторону. У ковзанярському ході крім названих груп м'язів значне навантаження доводиться на і м'язи, що приводять стегна, що відводять, а також на велику кількість дрібних м'язів тазового дна та інших м'язів.

У відштовхуванні ж ніг основною відмінністю в роботі м'язів, що розгинають тазостегновий суглоб у ковзанярському ході (в порівнянні з поперемінно двокроковому ), є включення в роботу верхнього пучка великої сідницької та натягувателя широкої фасції стегна, середньої та малої сідницької, грушовидної й внутрішньої запиральної.

Ці м'язи беруть участь в роботі при одночасному відштовхуванні і повороті стегна до наруги. У роботі м'язів, що розгинають колінний суглоб, особливих відмінностей немає, крім того, що кравецький та двоголовий м'язи стегна виконують роботу, перешкоджаючу повороту цього суглоба навколо вертикальної осі. У гомілкостопному суглобі при відштовхуванні працюють ті ж м'язи, що і в традиційних ходах (ікроножної, камбаловідної, згинателя великого пальця, задня великоберцьова та довгий згинатель пальців), а також довгій і короткій малоберцьовий.

У лижних ходах відштовхуванню передує підсідання, найбільш яскраво виявленне в колінному суглобі. У момент початку відштовхування ногою формується вертикальна складова сил, яка створює сприятливі умови для махового рушення іншою ногою. У другій половині поштовху починається формуватися горизонтальна складова сил відштовхування ногою, яка досягає максимумі і безпосередньо просуває лижника уперед [36].

Особливу роль в формуванні горизонтальної складової грає стопа, яка притискує лижу до опори і дозволяє виявить зусилля більш могутнім групам м'язів разгинателя стегна та гомілки. Сприятливими умовами для наростання горизонтальної складової в ковзанярських ходах є відштовхування ребром лижі, а також її еластичні властивості в горизонтальному напрямі (ваговий прогиб).

Ковзанярське відштовхування починається при зведених п'ятках махової та відштовхувальної ноги. Кут розведення стопи відштовхувальної ноги залежить від швидкості пересування та умов ковзання, при чому, чим гірше умови, тим кут розведення більше, що служить резервом для збільшення швидкості пересування. Закінчення відштовхування ногою повинно фіксуватися повним випрямленням ноги в тазостегновому і колінному суглобах та значним згинанням у гомілкостопному [35].

У класичних лижних ходах відштовхування лижами підготовлюється в періодах ковзання та стояння лижі (перекочування, підсідання на опорній нозі) і виконується в період стояння. Відштовхування включає відштовхування випрямленням ноги та махові рухи ногою, рукою (або руками) та тулубом. Відштовхування ногою виконується тільки рухами в суглобах опорної ноги. З моменту зупинки лижі починається розгинання в тазостегновому суглобі і продовжується підсідання в колінному та гомілкостопному суглобах. Далі, включається розгинання ноги в колінному суглобі та приєднується відштовхування стопою (підошвене згинання в гомілкостопному суглобі). Махові рухи посилюють відштовхування ногою та забезпечують більш ефективне пересування лижника.

Особливістю ковзанярських ходів є відштовхування ковзаючою лижею, що дозволило назвати даний спосіб пересування «ковзаючим упором» (В.В.Єрмаков, 1990). Відсутність зупинки лижі при відштовхуванні приводить до менших коливань швидкості загального центра маси, що біомеханічно значно вигідніше [18].

У ковзанярському стилі пересування на лижах махові рушення ногою здійснюються по криволінійній траєкторії. Із крайнього заднього положення, після закінчення відштовхування, нога маховим рушенням підводиться до опорної, потім від опорної ноги з прискоренням виноситься уперед у сторону, тобто відбувається випад. Особливістю махового рушення в одночасному ковзанярському ході є пізнє завантаження махової ноги вагою тіла, це дозволяє збільшити швидкість випаду та пересування. Дане положення є одним з переваг ковзанярського ходу в порівнянні з традиційним ковзаючим кроком, де продовження махового рушення вже на початку випаду відбувається із завантаженням лижі вагою тіла.

Мах у ковзанярському ході виконується більш зігненою в колінному суглобі ногою, а випад коліном уперед, що в традиційному ковзаючому кроці є помилкою. У заключній фазі випаду відбувається замах гомілкою уперед, що дозволяє збільшити швидкість махового рушення .

Необхідно зазначити, що фаза вільного ковзання в класичному ході, до моменту постановки палиць на опору, виконується на значно зігненій нозі в колінному суглобі. У зв'язку із цим зростає статичне навантаження на м'язи передньої поверхні стегна та гомілки. Це і спричиняє стомлення м'язів нижніх кінцівок.

Відштовхування руками в одночасному ковзанярському ході за формою та зусиллями багато в чому нагадує роботу рук в одночасному однокроковому ході. Основу ефективного відштовхування руками створює жорстка система рука - тулуб, особливо в початковий період відштовхування, що вимагає добре розвинених м'язів плечового пояса.

Разом з тим у роботі рук є істотні відмінності. Це більш широка постановка лижних палиць на опору, що анатомічно менш вигідно в порівнянні з класичними ходами. Постановка лижних палиць в одночасних ковзанярських ходах відбувається разнобіжно: з боку опорної ноги лижна палиця ставиться поруч з черевиком, зі сторони відштовхувальної – під більш гострим кутом. Можлива несинхронна постановка лижних палиць, з деяким запізненням з боку відштовхувальної ноги.

Так само як в одночасних ходах, при виконанні відштовхування руками небажаним є згинання рук у ліктевих суглобах (підтягнення до палиць). Збільшення нахилу тулуба до горизонту служить резервом для збільшення швидкості пересування лижника. Закінчення відштовхування руками відбувається одночасно, у момент закінчення відштовхування лижні палиці та руки складають пряму лінію.

У цей час багато які лижники-гонщики застосовують більш довгі лижні палиці, що дозволяє збільшити шлях додатку зусиль, а значить, і сумарний ефект від відштовхування руками. Це також вимагає значної силової підготовки м'язів плечового пояса.

Махове винесення рук виконується одночасним згинанням та відведенням рук і багато в чому ідентичне роботі рук у варіанті одночасного однокрокового класичного ходу. Винесення рук супроводжується розгинанням (випрямленням) тулуба з одночасним виконанням ковзанярського ковзаючого кроку. Найбільш характерне положення перед початком відштовхування – декілька зігнені в ліктевих суглобах руки, лікті звернені вниз у сторону.

З появою ковзанярських способів пересування на лижах принципово змінилася техніка та тактика проходження спусків. У класичних гонках, при швидкості більше за 8 м/с, лижники проходять спуски в низький, а іноді в середній стойках, не відштовхуючись руками та ногами. Оскільки лижник, якщо навіть він встигає відштовхнутися хоч би тільки руками, при випрямленні тулуба перед черговим поштовхом руками створює велику силу лобового опору повітря, яка зводить на нівець зусилля рук, а при більш високій швидкості спуску знижує її. Добре відштовхнутися ногою на високій швидкості лижник тим більше не устигає. Він може збільшити швидкість спуску тільки за рахунок більш низької стойки.

Використання ковзанярського ходу без відштовхування руками (без махів та з махами ними) при низькій стойці практично на будь-якій швидкості спуску дозволяє збільшувати її. Це зумовлене специфікою відштовхування ногою. Щоб збільшити швидкість ходу, необхідно зменшити кут постановки лижі на сніг по відношенню до основного напряму рушення. Завдяки цьому час відштовхування ногою не змінюється. Тому лижник-гонщик повинен досконало володіти ковзанням на одній лижі в низькій стойці при високій швидкості. А це вимагає спеціальної підготовки.

У лижних гонках змагальні швидкості рік від року зростають як у класичних, так і в ковзанярських гонках. Неухильному зростанню змагальної швидкості нарівні з удосконаленням спорядження, інвентарю, змащення лиж, підготовки трас багато в чому сприяють поліпшення функціональної та спеціальної фізичної підготовленості. У зв'язку із цим важлива роль відводиться швидкісно-силовим якостям, оскільки від рівня їх розвитку істотно залежить формування кінематичних та динамічних характеристик лижних ходів.

Таким чином, основною відмінністю в техніці при класичному і ковзанярському пересуванні на лижах є структура відштовхування ногами. Менш істотним потрібно вважати особливість рухів та зусиль при відштовхуванні лижними палицями.

Разом з тим швидкість пересування на лижах залежить не тільки від сучасної й довершеної техніки, але й від рівня загальної фізичної та функціональної підготовленості, від якостей лижного інвентарю та мастил [58, 67]

Зростання швидкості пересування на лижах внаслідок постійного вдосконалення інвентарю і широкого використання більш ковзаючих мастил, парафінів вимагає нових підходів до технічної підготовки лижників-гонщиків. У цей час усе більше уваги приділяється техніці одночасних ходів як класичних, так і ковзанярських. Це пов'язано з тим, що вони дозволяють досягати більш високої змагальної швидкості і дають можливість більш ефективно і раціонально використати фізичний та функціональний потенціал лижника

1.3 Адаптація організму лижників до тренувальних і змаганням навантажень
Спортивні змагання є кульмінацією тренувального процесу, оскільки в них проявляються інтегровані результати спортивного тренування, і вони дають можливість об'єктивно оцінювати її ефективність. Змагання мають виключно важливе, значення для спортсменів різного віку. Без участі в них немає спорту, немає виховання спортсмена.

Участь в змаганнях використовують як дієвий засіб для стимулювання адаптаційних реакцій організму спортсмена. Змагання є активною частиною інтегральної підготовки, підготовки(фізичну, технічну, психологічну, тактичну), що об'єднує усі види, в єдину систему, спрямовану на досягнення високих спортивних результатів. Тільки в процесі змагань спортсмени можуть досягти рівня граничної функціональної напруги організму і виконати таке навантаження, яке непосильне в тренувальному зайнятті .

Підготовці змагання лижників-гонщиків в науково-методичній літературі приділена багато увага [4, 35], але питання про поєднання лижних ходів(класичних і ковзанярських) при підготовці до окремих змагань або серії стартів на певному етапі річної підготовки в достатній мірі не вивчений.

Дослідження науково-методичної літератури в лижному, і інших видах спорту [34, 67], свідчать про те, що досягши високого рівня спортивної форми у спортсменів з'являються максимальні показники внутрішніх міжкомпонентних кореляційних зв'язків, а після завершення періоду змагання ці зв'язки дуже швидко розпадаються до рівнів нижче, ніж в підготовчому періоді. Тому гостро встає проблема підтримки міжсистемних спеціалізованих для лижного спорту зв'язків упродовж дуже тривалого підготовчого періоду.

Враховуючи ж, багато варіантність шляхів досягнення високого спортивного результату, найбільш виправданим є акцент на розвиток загальних характеристик функціональних можливостей організму, які лежать в основі компонентів структури діяльності змагання.

Авторами виявлено [26, 42, 50, 69, та ін.] що, незважаючи на виключно високі аеробні здібності спортсменів, що тренуються на витривалість, велике значення для досягнення високих спортивних результатів має здатність тривалий час утримувати максимальне споживання кисню при ефективній техніці пересування, що обумовлюють економізацію енерговитрат, що характерно для діяльності змагання.

У свою чергу, щороку може включати від одного до трьох, чотирьох і більше самостійних макроциклів, кожен з яких завершується відповідальними змаганнями, вимагає спеціальної підготовки до них і, природно, нового, збільшеного (по відношенню до попередніх змагань) рівня адаптації .

На думку Платонова В. М. і інших фахівців в області спорту [4, 9, 33, 69], спортсмен не може впродовж тривалого періоду підтримувати однаково високі спортивні результати. Спостерігаються періоди підвищення і спаду результатів. Відповідно до цього в процесі тренування виділяються три фази:



  1. фаза адаптації(зростання можливостей спортсмена);

  2. фаза адаптивності – найвищої спортивної працездатності і її підтримки;

  3. фаза деадаптации – поступової втрати працездатності.

При адаптації організму до тренувальних і змаганням навантажень можливі реакції двох видів : 1) якщо навантаження будуть занадто великі і тривати довго, станеться виснаження організму; 2) якщо навантаження не перевищують пристосовні резерви організму, відбувається мобілізація і перерозподіл енергетичних і структурних ресурсів організму, активізуються процеси специфічної адаптації і так далі

В умовах фізичних навантажень, характерних для тренувальної і змагання діяльності, усі резерви не використовуються [49]. Необхідно відмітити, що в умовах, найбільш характерних для головних змагань (Олімпійські ігри, Чемпіонати Світу і Європи і д.р.), які відрізняються виключно напруженою конкуренцією, несприятливими погодними умовами, що змінюються іноді, інтенсивним психологічним навантаженням, спортсмени високого класу часто здатні мобілізувати функціональні резерви, що знаходяться далеко за межею уявлень про можливості організму протистояти тривалій роботі в умовах прогресуючого стомлення, виявлених в умовах тренування і участі в другорядних змаганнях [55].

Питання про механізм індивідуальної (фенотипічною) адаптації полягає в тому, яким чином потенційні, генетично детерміновані можливості організму у відповідь на вимоги середовища перетворяться в реальні можливості.

Збільшені вимоги довкілля порівняно швидко призводять до утворення систем, які забезпечують більш менш адекватну адаптаційну реакцію організму на нові подразники. Проте для формування абсолютної адаптації саме по собі виникнення такої функціональної системи виявляється недостатнім. Необхідно, щоб в клітинах, тканинах і органах, що утворюють таку систему, виникали структурні зміни, що підвищують її потужність і взаємодію між різними складовими [27].

Дієвий розвиток довготривалої адаптації пов'язаний з систематичним застосуванням навантажень, що пред'являють високі вимоги до системи, що адаптується. Час розвитку довготривалих адаптаційних реакцій визначається величиной одноразових навантажень, частотою їх застосування і загальною тривалістю тренування. Найефективніше довготривала адаптація розвивається при частому використанні великих і значних навантажень, що пред'являють високі вимоги до функціональних систем організму.

Процес формування ефективної довготривалої адаптації нейрогуморальної системи організму пов'язаний зі збільшенням показників її потужності і економічності [38, 44].

Підвищення функціональних можливостей надниркових залоз багато в чому визначає ефективність енергозабезпечення м'язової роботи. Катехоламіни активізують ключові ферменти глікогенолізу і гліколізу і, як наслідок, самі ці процеси в скелетних м'язах, серце і печінки збільшують вихід в кров з печінки глюкози і її транспорт в клітини міокарду і м'язів [37].

Приріст економічності діяльності нейрогуморальної системи при тренованості зв'язують з підвищенням адренореактивности тканин [19] і вдосконаленням механізму саморегуляції органів, функціональної системи, відповідальної за адаптацію [44].

Економізація адаптованого організму в порівнянні з неадаптованим проявляється:


  • у стані спокою - в зменшенні ЧСС з 65-75 до 30-50 в хвилину;

  • частота дихання - з 16-20 до 6-10 циклів в хвилину;

  • зниження хвилинного об'єму дихання на 10-12%;

  • зменшення споживання кисню на 20%.

При стандартному навантаженні – в зниженні споживання кисню в міокарді в 1,5-2 рази, значно меншому збільшенні ЧСС і частоти дихання, в 2-2,5 разу меншому підвищенні рівня лактату в крові, менш вираженої реакції симпато-адреналовой системи і соотвественно меншому підвищенні рівня катехоламінів в крові [44].

Раціонально побудований тренувальний процес призводить до різкого зростання функціональних можливостей органів і систем організму за рахунок вдосконалення усього комплексу механізмів, відповідальних за адаптацію. Застосування надмірних навантажень, що перевищують індивідуальні адаптаційні можливості спортсмена, вимагають надмірної мобілізації структурних і функціональних ресурсів органів і систем організму, кінець кінцем призводить до переадаптации, що проявляється у виснаженні і зношуванні функціональних систем, що несуть основне навантаження. Припинення тренування або використання низьких навантажень, не здатних забезпечити підтримку досягнутого рівня пристосовних змін, призводить до деадаптации - процесу, зворотному адаптації.

Надмірні навантаження певної спрямованості таять в собі дві небезпеки:


  • можливість функціонального виснаження системи, домінуючої в адаптаційній реакції;

  • зниження структурного і відповідно функціонального резерву інших систем, які безпосередньо не беруть участь в адаптаційній реакції [10].

Попередити ці негативні явища можна раціональним плануванням навантажень в мікро- і мезоциклах, а також у більших структурних утвореннях тренувального процесу.

Деадаптация є вираженням чудової здатності організму усувати невживані структури, завдяки чому можливе використання структурних ресурсів, що вивільнилися, в інших системах організму і, таким чином, перехід під впливом зовнішнього середовища від одного рівня адаптації до іншого [10].

Процес деадаптації протікає дуже інтенсивно при повному припиненні тренування. В той же час продовження зайняття навіть прирізкою пониженому об'ємі (25-30%) здатне зберегти раніше досягнутий тренувальний ефект впродовж досить тривалого часу – не менше 2-3 місяців

У прихованому виді адаптаційні реакції зберігаються тривалий час і служать основою для швидшого відновлення втраченого рівня адаптації при відновлення тренування після тривалої перерви в порівнянні з часом, витраченим на первинне формування адаптації. Наприклад, гіпертрофія м'язової тканини, що є наслідком силового тренування, зникає в 2-3 рази повільніше, ніж виникає. Важливо враховувати і те, що чим швидше формується адаптація, тим складніше утримувати досягнутий рівень і тим швидше вона втрачається після припинення тренування.

Ця закономірність проявляється при розгляді ефективності методик розвитку різних фізичних якостей і функціональних можливостей систем організму, а також підготовленості спортсмена в цілому і може бути пов'язана з різними елементами структури тренувального процесу – етапами багаторічної підготовки, макроциклам, періодам та інше.

Слід пам'ятати, що підтримка структурних основ адаптації шляхом помірних фізичних навантажень несумірно благоприятніше, чим багаторазове повторення циклів «деадаптация-реадаптация». Багатократна активація біосинтезу, необхідна для багатократного відновлення втраченого рівня адаптації, може привести до своєрідного локального зношування органів, що входять в систему, відповідальну за адаптацію [68].

Надмірні фізичні навантаження можуть мати для організму негативні наслідки, які проявляються :


  • у виснаження функціональної системи і особливо її ланок, що несуть основне навантаження;

  • у явищах негативної перехресної адаптації, тобто в порушеннях функціональних систем і адаптаційних реакцій, не пов'язаних з фізичним навантаженням .

Надмірні навантаження можуть привести до паталогической гіпертрофії міокарду, розвитку в нім дистрофічних і склеротичних змін, порушенню обміну речовин, нейрогуморальної регуляції [30]. Гостре фізичне перенапруження може також привести в крововиливу в сердечний м'яз, зокрема до гострого інфаркту міокарду з розвитком гострої недостатності серця, гострої дистрофії міокарду [51].

Є безліч даних, що свідчать про те, що спортсмени високого класу, добре адаптовані до навантажень на витривалість, піддаються ризику раптової смерті від зупинки серця в час і відразу після граничних фізичних навантажень більшою мірою, ніж люди, що не займаються спортом.

Переважне кровопостачання м'язів за рахунок інших органів може привести до серйозних негативних наслідків. Слід пам'ятати, що в тренуванні сучасних спортсменів, що спеціалізуються у видах спорту, пов'язаних з проявом витривалості, щоденний об'єм роботи аеробної спрямованості може досягати 4-6 годин. Робота в такому режимі, як відомо, може тривати впродовж багатьох тижнів. Таким чином, в середньому близько 20% часу доби багато органів організму спортсмена випробовують недолік кровопостачання. Таке тренування, призводить до різкого приросту можливостей аеробної системи енергозабезпечення, одночасно нерідко призводять до зменшення маси і кількості клітин в печінці, бруньках і надниркових залозах, негативно позначається на прояві вищої нервової діяльності – порушуються процеси вироблення, фіксації і відтворення тимчасових зв'язків. Спостерігаються і випадки порушення функції травлення у формі спазму стравоходу, шлунку, кишок, виразкових поразок і так далі [14]. Це стає абсолютно зрозуміло, якщо розглянути перерозподіл сердечного викиду в стані спокою і при навантаженнях різної потужності. При цьому в стані спокою у досліджуваних сердечний викид складав біля 6л∙хв-1, при легкому навантаженні – 12л∙хв-1, при значному – 24л∙хв-1, максимальному – 30л∙хв-1.

Негативні ефекти адаптації, звичайно, не є неминучими, а є наслідком нераціонального побудованого процесу підготовки, застосуванням надмірних, таких, що не відповідають можливостям спортсмена навантажень; плануванням спрямованості тренувального процесу без урахування етапу вікового розвитку спортсмена.

Ефективне протікання пристосовних процесів в організмі спортсмена відповідно до вимог лижного спорту можливо лише при такій організації тренувального процесу, яка дозволяє помітно ускладнювати тренувальну програму на кожному черговому етапі багаторічної підготовки, в кожному черговому році або макроциклі [14].

Від доцільності використання можливостей вказаних напрямів на різних етапах багаторічної підготовки у вирішальній мірі залежать темпи зростання майстерності спортсменів, максимальний рівень їх досягнень і тривалість виступів на вищому рівні.

Велике значення для формування ефективної довготривалої адаптації має раціональне планування спрямованості тренувальних навантажень на усіх етапах багаторічної підготовки, її відповідність специфічним вимогам, що пред'являються ефективною діяльністю змагання. Якщо ж спрямованість тренувального процесу на базових етапах багаторічної підготовки (попередньою базовою і спеціалізованою базовою) будується без урахування вимог, що пред'являються ефективною діяльністю змагання до різних функціональних систем організму, то це часто виявляється непереборним бар'єром в досягненні вищої спортивної майстерності.

Основну увагу в тренуванні вони концентрували на інших складових майстерності – швидкісно-силовій підготовці, вдосконалення техніки і тактики.

В той же час використання індивідуально граничних величин тренувальних і змагань навантажень, характерних для сучасного спорту, в процесі багаторічної підготовки є одним з найважливіших принципів спортивного тренування, що забезпечують ефективне формування довготривалої адаптації. Нині виділяють два підходи до цієї проблеми, органічно доповнюючих один одного, які знаходять застосування переважно в практиці залежно від кваліфікації і тренованості спортсменів, етапу багаторічної підготовки і періоду тренувального макроциклу.

Перший підхід передбачає рівномірне збільшення об'єму і інтенсивності подразників, що призводить до поступового збільшення дії на організм спортсмена і планомірного формування довготривалої адаптації до чинників дії.

Другий підхід пов'язаний з різким збільшенням на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей об'єму і інтенсивності навантажень, високою їх концентрацією в часі. Цей підхід пов'язаний з глибокою мобілізацією функціональних резервів організму спортсмена, проте, створює передумови для стрибкоподібного формування адаптаційних процесів в організмі [31].

В процесі багаторічного тренування одночасно, як правило, реалізуються можливості вказаних напрямів інтенсифікації тренувального процесу. Окремі роки або макроцикли характерні переважним використанням одного-двух з них при стабілізації характеристик в інших напрямах. Спортсмени високого класу, виключно добре адаптовані до різних чинників тренувальної дії, подальший розвиток довготривалої адаптації часто зв'язують зі зменшенням ролі одних стимулів при різкому збільшенні інших. Особливо це проявляється в істотному зменшенні сумарного об'єму роботи (з 1200 - 1300 до 600 – 700 годин.), практики змагання, навантажень окремого зайняття і мікроциклів при одночасно різкому підвищенні якісних характеристик тренувального процесу. Це, як правило, призводить до збереження і навіть до подальшого приросту досягнень за рахунок вдосконалення техніки, підвищення ефективності використання функціонального потенціалу в діяльності змагання, досконалості тактичної майстерності.

Рівномірна динаміка навантажень характерна для підготовки спортсменів відносно не високої кваліфікації, а також для спортсменів високого класу на першому етапі підготовчого періоду. На другому етапі підготовчого періоду, а також на етапі безпосередньої підготовки до головних змагань сезону найбільш ефективної часто виявляється стрибкоподібна динаміка навантажень. Так, на етапі безпосередньої підготовки до головних змагань багато найсильніших спортсменів застосовують методичний прийом, суть якого зводиться до того, що за 6 - 8 тижнів до відповідальних стартів в структурі тренування виділяють два мезоцикла.

Перший мезоцикл характеризується виключно великим об'ємом і не високою інтенсивністю роботою, посилюванням її дії на організм тренуванням в умовах среднегорья, жорсткою конкуренцією в зайнятті і тому подібне

Другий мезоцикл, навпаки, пов'язаний з невеликим об'ємом і високою інтенсивністю роботи, широким застосуванням засобів відновлення і активного відпочинку. В результаті гранична мобілізація функціональних ресурсів в першому мезоцикле реалізується в адаптаційних перебудовах на другому мезоцикле . лижник гонщик навантаження змагання

Таким чином, саме скачкообразность динаміки навантаження підготовки до головних змагань розглядається як чинник інтенсивної стимуляції адаптаційних реакцій, що забезпечують додатковий приріст тренованості і вихід на рівень вищих досягнень до моменту головних стартів сезону.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка