«особливості правового статусу засуджених в україні»




Скачати 236,39 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації26.04.2017
Розмір236,39 Kb.
  1   2
ПОГОДЖУЮ ЗАТВЕРДЖУЮ

начальник Золотоніського МРВ Начальник Золотоніського

УДПтС України в Черкаській області міськрайонного управління

капітан внутрішньої служби юстиції

_________ В.В. Бабенко __________Л.О.Соколова

«25» вересня 2015 року «25» вересня 2015 року




для осіб засуджених до відбування кримінальних покарань
на тему:

«ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЗАСУДЖЕНИХ В УКРАЇНІ»

Золотоноша – 2015


План

Вступ
І. Поняття правового статусу засуджених



ІІ. Зміст правового статусу засуджених

2.1. Суб'єк­тивні права



2.2. Законні інтереси

2.3. Обов'язки засуджених


Висновки

Список використаних джерел


Вступ
Правовий статус — це юридичне закріплене положення особи в державі й суспільстві. В правовій доктрині виділяється декілька видів правового статусу: 1) загальний, або конституційний, статус людини і громадянина 2) спеціальний, або родовий, статус окремих категорій громадян 3) індивідуальний статус громадянина 4) статус іноземців, осіб без громадянства, осіб із подвійним громадянством 5) галузеві правові статуси особи (кримінально-процесуальний та ін.).

Правовий статус засуджених являє собою різновид спеціального статусу, який, у свою чергу, поділяється на правові статуси осіб, які відбувають різні види кримінальних покарань (громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі та ін.).


І. Поняття правового статусу засуджених
Правовий статус засудженого є досить складним соціально-правовим явищем є сукупністю передбачених різними галузями законодавства України прав і обов'язків засудженого під час виконання і відбування кримінального покарання.
Особи, які потрапляють у сферу кримінально-виконавчих правовідносин, мають певний правовий статус.

Загальноприйнятими є виділення трьох видів правових статусів особи (людини): загальний правовий статус громадян, спеціальний правовий статус будь-якої категорії громадян і індивідуальний правовий статус громадянина.

Правовий статус засуджених являє собою різновид спеціального статусу, який, у свою чергу, поділяється на правові статуси осіб, які відбувають різні види кримінальних покарань (гро­мадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі та ін.).



Відмінною рисою спеціального правового статусу засуджених є те, що він базується на загальному правовому статусі громадян України, оскільки засудження особи до покарання не позбавляє її громадянства, а також загальний правовий статус також зберігається. 

Так, засуджені до позбавлення волі користуються без будь-яких суттєвих обмежень правами у сфері спадкоємних, шлюбно-сімейних, трудових та інших відносин. Особи, які відбувають покарання без ізоляції від суспільства, як суб'єкти правовідносин майже повною мірою володіють загально цивільними правами і мають юридичні обов'язки.

Засуджені є суб'єктами як загальних, громадянських, так і спеціальних, властивих лише умовам відбування покарання, відносин. Внаслідок цього з'являються спеціальні права, законні інтереси і обов'язки засуджених. Механізм їх появи зумовлюються призначеним засудженому покаранням, яке є своєрідним засобом самозахисту суспільства проти порушень умов його існування. Покарання, як різновид державного примусу, виражається в заподіянні винному певних втрат і обмежень (кари) з метою його виправлення, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Крім цього, державно-примусовий характер мають як порядок і умови відбування покарання, так і застосування до деяких із засуджених заходів виправно-трудового впливу. У правовій формі державний примус проявляється у вигляді обмежень прав і свобод людини та громадянина. Наприклад, для засуджених до покарання у виді позбавлення волі встановлюються обмеження щодо свободи пересування, виборі місця проживання і місця перебування, для засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, — обмеження щодо свободи вибору об'єктів праці, заборона виїзду з країни без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

Отже, правовий статус осіб, які відбувають покарання, можна визначити як закріплене нормами різних галузей права і виражене через сукупність прав, законних інтересів і обов'язків становище засуджених під час відбування того чи іншого виду кримінального покарання.

Крім того, правовий статус засуджених це:

- різновид галузевого правового статусу, який визначається нормами кримінально-виконавчого законодавства і, в свою чергу, поділяється на підвиди - правові статуси осіб, які відбувають різні види кримінальних покарань, призначених їм за вироком суду, що набрав законної сили;

- сукупність всіх встановлених і нормативно-урегульованих прав засуджених, якими вони володіють і обов'язків, що покладені на них під час відбування кримінального покарання.
ІІ. Зміст правового статусу засуджених
До змісту правового статусу осіб, які відбувають покарання, входять права, законні інтереси і обов'язки засуджених. Вони виникають і реалізуються в рамках, як правило, кримінально-виконавчих правовідносин. Права, законні інтереси і обов'язки засуджених можуть виникати у відносинах, що регулюються нормами конституційного, державного, адміністративного, цивільного та інших галузей права.

Права, законні інтереси і обов'язки засуджених являють собою самостійні елементи змісту правового статусу.

2.1. Суб'єк­тивні права

Права засуджених, якщо вони гарантовані матеріально, політично, ідеологічно й організаційно, сприяють розвитку особи засудженого, в кінцевому результаті - його ресоціалізації. І, навпаки, права засуджених, проголошені формально, поглиблюють існуючий антагонізм між ними і суспільством, суттєво віддаляють виконання поставлених перед покаранням цілей.

Сутність прав засудженого полягає в наданні повноважній особі можливості певної поведінки чи користування соціальними благами. Ступінь реалізації такої можливості і відповідно ступінь вимоги з боку засудженого закріплених правом поведінки і благ визначаються змістом суб'єктивного права, яке включає в себе:

по-перше, можливість засудженого вільно користуватися соціальними благами (харчуванням, речовим майном) у межах, встановлених правом;

по-друге, можливість вимагати виконання кореспондуючого такому праву юридичного обов'язку персоналу установи і органів виконання покарань, інших суб'єктів і учасників кримінально-виконавчих та інших правовідносин;

по-третє, можливість звернутися в необхідних випадках до захисту свого суб'єктивного права.
Стаття 63 Конституції України встановлює, що засуджений корис­тується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Тобто на засуджених поширюються, як уже зазначалося, більшість прав, свобод та обов'язків людини й громадянина, які передбачені розділом II Конституції Укра­їни. З цієї конституційної норми випливає і те, що права засуджених можуть обмежуватися тільки законами, а не іншими, у тому числі і відом­чими, нормативно-правовими актами. В частині 1 ст. 7 КВК України додатково до положень Конституції України встановлюється, що дер­жава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціаль­ну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

При цьому слід виходити з того, що покарання по суті є заходом примусу і для досягнення його цілей права й свободи засуджених по­винні обмежуватися. Ступінь обмежень безумовно залежить від виду кримінального покарання, призначеного судом. Так, особи, засуджені до таких видів кримінальних покарань, як арешт, обмеження волі, три­мання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбав­лення волі, більш обмежені в правах і наділені специфічними обов'яз­ками, ніж засуджені, наприклад, до виправних чи громадських робіт. Наприклад, у ст. 12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що таке конституційне право, як свобода пересування, обмежується щодо осіб, які за вироком суду відбувають покарання у виді позбавлення чи обмеження волі. За­суджені, які перебувають в установах виконання покарань, прямо чи побічно обмежені і в таких конституційних правах, як право на таємни­цю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспон­денції (ст. 31 Конституції України), право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, участь у професійних спілках (ст. 36 Конституції України), право брати участь в управлінні держав­ними справами (ст. 38 Конституції України), право проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39 Конституції України), право на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції України) та ін. Вони побічно обмежені й у низці загальногромадянських прав, які передба­чені нормами цивільного, сімейного, житлового, трудового, фінансово­го та інших галузей права. Наприклад, не можуть брати участь у вихо­ванні дітей, вільно користуватися більшою частиною своєї власності, розпоряджатися грошовими коштами, обирати місце роботи тощо.



Перелік всіх прав, так само як і їх, обмежень, визначити у законо­давстві неможливо. Тому Кримінально-виконавчий кодекс України (далі – КВК України) закріпив лише основні з них.

Так, згідно із ст. 8 КВК засуджені мають право:

  • на отримання інформації про свої права й обов'язки, порядок та умови виконання та відбування призначеного судом покарання. Адміністрація установи чи органу, який виконує покарання, зобов»язана надати засудженим зазначену інформацію, а також ознайомлювати їх із змінами порядку і умов відбування покарань;

  • на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; засудженні не можуть бути піддані медичним або іншим подібним дослідженням незалежно від їх згоди;

  • звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради Ук­раїни з прав людини, суду, органів прокуратури, інших органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. При цьому відповідно до ч. 4 ст. 113 КВК України пропозиції, заяви і скарги засуджених до позбавлення волі, адресовані Уповноваженому Верховної Ради з прав людини та прокуророві, переглядові не підляга­ють і не пізніш як у добовий строк надсилаються за належністю;

  • давати пояснення і вести листування, а також звертатися з про­позиціями, заявами й скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим да­ються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відпо­віді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;

  • на охорону здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєд­нанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;

  • на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України;

  • отримувати у встановленому законом порядку передачі;

  • на здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов»язанні із ставленням до релігії, у тому числі на вільний вибір і допуск священнослужителя для відправлення релігійних таїнств і обрядів;

  • на належне матеріально –побутове забезпечення.

Засудженим гарантується також право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послу­гами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юри­дичної особи.

Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатич­ними представництвами і консульськими установами своїх держав, осо­би без громадянства, а також громадяни держав, що не мають диплома­тичних представництв або консульських установ в Україні, — із дип­ломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.

До числа головних прав осіб, які відбувають покарання, КВК України відніс і право засуджених на особисту безпеку.

Стаття 10 КВК України встанов­лює, що у разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дис­циплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань із проханням про забезпечен­ня особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засуджено­го. У подальшому адміністрація установи виконання покарань повин­на вжити заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішити питання про місце по­дальшого відбування ним покарання.

Якщо є наявність небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація ус­танови виконання покарань повинна вжити заходів щодо забезпечен­ня безпеки таких осіб.

Крім того, до зазначених осіб можуть бути засто­совані такі заходи:

  • ізольоване тримання,

  • переведення в іншу уста­нову виконання покарань.


Отже, суб'єктивне право засудженого можна визначити як закріплену законом і гарантовану державою можливість певної поведінки засудженого або користування ним соціальними благами, що забезпечується юридичним обов'язком посадових осіб органів виконання покарання, інших суб'єктів.

2.2. Законні інтереси

Одним із елементів правового статусу засуджених є їхні
  1   2


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка