Освіта осіб з інвалідністю в Україні Тематична національна доповідь Київ -2010 Тематичну національну доповідь «Освіта осіб з інвалідністю в Україні»




Сторінка3/59
Дата конвертації23.10.2016
Розмір8,86 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   59

Державна політика щодо осіб з інвалідністю, спрямована на інтеграцію їх соціум та забезпечення рівного доступу до якісної освіти. Зокрема, у Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України, серед основних засобів розв’язання проблем у сфері досягнення європейського рівня якості і забезпечення доступності освіти визначено створення умов для здобуття освіти людьми з інвалідністю та «забезпечення варіативності здобуття якісної базової загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей громадян з обмеженими можливостями, зорієнтованої на інтеграцію їх в соціально-економічне середовище».

На сьогодні в Україні розроблена Концепція розвитку інклюзивної освіти, яка спрямована на виконання вимог міжнародних нормативно-правових документів, що були ратифіковані Україною, та на визначення механізму впровадження інклюзивного навчання.

Визначення оптимальних шляхів і засобів розв'язання проблеми ґрунтується на основі відповідного кадрового, матеріально-технічного, інформаційного та нормативно-правового забезпечення.

Метою Концепції є спрямування діяльності на:



  • формування нової філософії суспільства щодо позитивного ставлення до дітей та осіб з порушеннями психофізичного розвитку та інвалідністю;

  • створення умов для реалізації державної політики у забезпеченні конституційних прав і державних гарантій дітям з особливими освітніми потребами у сфері освіти;

  • удосконалення системи освіти та соціальної реабілітації дітей з порушеннями психофізичного розвитку, у тому числі з інвалідністю, шляхом впровадження інноваційних технологій, зокрема, інклюзивного навчання, з використанням адаптованого міжнародного досвіду.

Поставлена мета реалізується шляхом:

  • удосконалення нормативно-правового, фінансово-економічного, науково-методичного забезпечення інклюзивної освіти;

  • запровадження інноваційних освітніх технологій на основні інклюзивного підходу та моделей спеціальних освітніх послуг для дітей і молоді з інвалідністю;

  • формування освітньо-розвивального середовища для дітей з особливими освітніми потребами шляхом забезпечення психолого-педагогічного, медико-соціального супроводу;

  • розвиток мережі загальноосвітніх навчальних закладів, які впроваджують принципи інклюзивної освіти;

  • вирішення соціальних проблем щодо ставлення, інтегрування в суспільство дітей і молоді з інвалідністю;

  • удосконалення системи підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів, які працюють в умовах інклюзивного навчання;

  • надання підтримки та залучення батьків дітей з особливими освітніми потребами до участі у навчально-реабілітаційному процесі з метою підвищення його ефективності.

Вирішальною умовою реалізації концепції є комплексне розв'язання питань, пов'язаних з кадровим, навчально-методичним, нормативно-правовим і організаційним забезпеченням інклюзивної освіти.

1. Удосконалення існуючої законодавчої та створення нормативно-правової бази розвитку інклюзивної освіти, спрямоване на вирішення таких основних питань:



  • здійснення аналізу чинного законодавства в галузі освіти та внесення необхідних змін і доповнень з метою приведення його у відповідність до міжнародних стандартів;

  • розроблення орієнтовного Положення про інклюзивне навчання;

  • внесення змін до Положення про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації.

2. Інституційні зміни, що передбачають:

  • розвиток мережі інклюзивних шкіл;

  • використання системи спеціальних загальноосвітніх закладів як інформаційно-методичного ресурсу для впровадження інклюзивного навчання;

  • створення у складі органів управління освітою окремого структурного підрозділу з питань освіти осіб з особливими освітніми потребами та визначення спеціаліста для координації діяльності щодо запровадження інклюзивного навчання;

  • введення у Класифікатор професій нової освітньої кваліфікації –асистент вчителя.

3. Впровадження інклюзивної освіти зумовлює необхідність подальшої модернізації вищої педагогічної освіти і системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, що передбачає:

  • забезпечення спеціальної підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів для роботи з дітьми і молоддю в умовах інклюзивного навчання;

  • забезпечення спеціальної підготовки консультантів обласних та районних (міських) психолого-медико-педагогічних консультацій з питань навчання та розвитку дітей і молоді з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання;

  • запровадження системної організаційно-методичної, консультативно-роз’яснювальної роботи серед керівників навчальних закладів, громадськості, батьків щодо забезпечення права дітей і молоді з особливими потребами на освіту.

4. Навчально-методичне забезпечення освітнього процесу в умовах інклюзивного навчання передбачає:

1) розроблення методичних рекомендацій із проблем:



  • організації навчання, комплексної реабілітації, створення передумов для соціалізації дітей дошкільного та шкільного віку в умовах інклюзії;

  • використання інноваційних технологій педагогічними працівниками в процесі інклюзивного навчання;

  • психолого-педагогічного супроводу сімей, у яких виховуються діти з особливими освітніми потребами та психологічної роботи з батьками здорових дітей у контексті сприяння інклюзивному навчанню;

2) розроблення критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів з особливими освітніми потребами, які навчаються у загальноосвітніх школах в умовах інклюзивного навчання;

3) забезпечення корекційно-розвивальної складової в умовах інклюзивного навчання, яка спрямована на вирішення специфічних завдань, зумовлених особливостями психофізичного розвитку учнів і потребує впровадження особистісно зорієнтованих програм навчання та реабілітації.

Аналіз певних досягнень процесу впровадження інклюзивної освіти переконує в тому, що здійснено лише перші кроки, які спрямовані на комплексні зміни у покращенні життя дітей з особливими освітніми потребами та їх сімей.

Неможливо уявити процес створення відкритого демократичного суспільства без інноваційних освітніх систем, які є віддзеркаленням цього процесу. Однією з основ такого демократичного бачення є рівні права на отримання якісної освіти усіх дітей і молоді.

Порівняльний аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку свідчить про необхідність створення єдиної системи раннього виявлення і соціально-педагогічної допомоги дітям цієї категорії у сприятливих для їх соціалізації умовах. Вони мають бути максимально наближені до умов і стилю такої педагогічної системи, в якій би дитина з особливостями психофізичного розвитку не виключалася із загальноосвітнього процесу, не була обмежена у правах і можливостях навчатися у середовищі «нормальних» дітей, комфортно почувала себе у дитячому колективі, брала участь у всіх формах і видах соціального життя. На сьогодні модель інклюзивного навчання є саме тією моделлю, яка дає можливість кожній дитині реалізувати власний потенціал, стати такими, як всі. Перші спроби впровадження інклюзивного навчання в Україні (судячи з публікацій в засобах масової інформації) характеризуються як прогресивний, гуманістичний, демократичний напрям державної підтримки в здобутті якісної освіти учнями з урахуванням їхніх індивідуальних здібностей, інтересів, можливостей.

Водночас зроблені на цьому етапі кроки ще далеко не відповідають загальноприйнятим міжнародним стандартам в галузі навчання осіб з інвалідністю. Ці зміни відбуваються стихійно, швидким темпом, не характеризуються системністю, супроводжуються низькою ефективністю надання освітніх, виховних, корекційних, соціальних, оздоровчих та інших послуг для задоволення потреб дітей. Перехід до спільного навчання не супроводжується створенням нормативно-правової бази інклюзивного навчання, підготовкою вчителів загальноосвітніх навчальних закладів до розв’язання задач комплексної корекційно-компенсаторної і реабілітаційної роботи на рівні не нижчому, ніж вона проводилася у нині діючих школах-інтернатах.

Однією із першопричин, що стримує якісне впровадження інклюзивного навчання на державному рівні, є те, що правові, соціальні, фінансово-економічні, нормативні та інші аспекти його запровадження регламентуються багатьма розпорядчими документами, положеннями, наказами, інструктивними листами, які інколи мають суперечливий характер. Це ускладнює координацію взаємодії міністерств, відомств, різних структур, вищих навчальних закладів, наукових установ стосовно розроблення стратегії і тактики об’єднання загальноосвітньої і спеціальної освіти в єдину систему, розроблення державної програми поетапного переходу до інклюзивної освіти та механізми її запровадження.

Водночас, це не передбачає найближчим часом відмову від послуг шкіл інтернатного типу через низькі соціальні стандарти родин таких дітей, збільшення кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які мають вади розвитку. Ці школи у перспективі можуть бути реконструйовані у ресурсні центри, здійснювати комплексне вивчення «проблемних» учнів загальноосвітньої школи, проводити з ними відповідну корекційно-розвивальну роботу, консультувати вчителів інклюзивного навчання, батьків дітей, передавати їм досвід навчальної роботи з дітьми різних нозологій.

Перехід від традиційної до інклюзивної освіти – це складний і довготривалий процес, що має здійснюватися на відповідному фундаменті, який може бути міцним за умови морально-психологічної готовності суспільства до визнання рівності прав його членів, та готовності держави до створення правового поля, що реалізує принцип «рівні права – рівні можливості».

Водночас, як показав аналіз, здійснений експертами від Національної Асамблеї інвалідів України та Всеукраїнського Фонду « Крок за кроком» в рамках Українсько-канадського проекту «Освіта дітей з особливими потребами в Україні», існуюча законодавчо-нормативна база України в сфері освіти осіб з інвалідністю не відповідає в повній мірі стандартам Конвенції ООН про права інвалідів і свідчить про необхідність розробки нових нормативно-правових актів, внесення змін до вже діючих, які б законодавчо ствердили інноваційні тенденції в освіті, в тому числі і у впровадженні інклюзивного навчання.



В Законі «Про освіту» у жодному розділі чи статті не визначені терміни, зміст інклюзивної освіти, статус закладу інклюзивної освіти, умови впровадження інклюзивної освіти у загальноосвітньому навчальному закладі, не розроблені механізми розвитку та фінансування системи інклюзивної освіти. Все це гальмує процес впровадження системи інклюзивної освіти в Україні. У статті 6 Закону України «Про загальну середню освіту» має місце декларування прав на отримання повної загальної середньої освіти у державних і комунальних навчальних закладах. Але, в ст.4 даного Закону не зазначається про можливість в загальноосвітніх навчальних закладах всіх типів і форм власності впроваджувати інклюзивну освіту для дітей-інвалідів, створювати у своєму закладі спеціальні класи, діяльність яких регламентується положеннями про спеціальний клас. Потребує уточнення і питання щодо терміну навчання дітей з інвалідністю. Термін навчання даної категорії дітей може змінюватися відповідно до нормативних документів Кабінету Міністрів України. Статтею 13 «Форми навчання» має передбачатися гнучка форма здобуття освіти дітьми з інвалідністю, тобто поєднуватися групова і індивідуальна форми навчання.

1.2 Основні завдання, стан та тенденції розвитку освіти в Україні

Міністерство освіти і науки України координує діяльність органів управління освіти щодо забезпечення права на освіту дітей з особливостями психофізичного розвитку, у тому числі дітей-інвалідів, підготовки їх до самостійного життя.

Для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, стан здоров`я яких унеможливлює навчання і виховання в загальноосвітніх навчальних закладах на загальних підставах, у системі загальної середньої освіти функціонують спеціальні загальноосвітні навчальні заклади: школи з продовженим днем, школи-інтернати, навчально-виховні комплекси, об’єднання, навчально-реабілітаційні центри, спеціальні класи в загальноосвітніх школах. За нинішніх соціально-економічних умов спеціальні загальноосвітні навчальні заклади продовжують забезпечувати конституційне право на якісну освіту, державну підтримку та соціальний захист найбільш уразливих категорій дитячого населення, насамперед, дітей з інвалідністю. Саме у таких навчальних закладах є можливість спеціально організувати навчально-виховний процес у комплексному поєднанні з корекційно-розвивальною, лікувально-профілактичною, профорієнтаційною роботою, допрофесійною підготовкою учнів (вихованців) відповідно до особливостей їх психофізичного розвитку. Ефективність навчально-реабілітаційного процесу забезпечується відповідною матеріально-технічною базою, спеціально розробленими навчальними планами з корекційно-розвивальним блоком, підручниками, наочно-дидактичними матеріалами, оптимальним режимом, висококваліфікованими педагогічними, медичними кадрами. Разом з тим, сучасна державна політика зумовлює нові вимоги до системи освіти, зокрема, забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами, їх реабілітації та інтеграції в соціум. На сьогодні в Україні все активніше набувають поширення інноваційні освітні технології, в основу яких покладено принцип врахування інтересів дитини. Право таких дітей на інтеграцію в суспільство – основний принцип міжнародних стандартів, а забезпечення їм доступу до якісної освіти є основою їх інтеграції у суспільство.

Аналіз діяльності міністерства та органів управління освіти через призму якісних змін у системі освіти, впровадження інноваційних педагогічних технологій свідчить про позитивні зрушення, які набувають системного характеру. Відповідно до Указів Президента України, доручень Кабінету Міністрів України, з урахуванням сучасних тенденцій щодо запровадження інтегрованого та інклюзивного навчання дітей-інвалідів у ряді спеціальних та загальноосвітніх навчальних закладів забезпечено доступність приміщень для навчання дітей-інвалідів, які пересуваються у візках. З урахуванням світових тенденцій у розвитку освітньої системи, напрацьованого вітчизняного досвіду в Україні все більш важливу роль відіграють інтеграційні процеси. На сучасному етапі інтеграція проявляється у різноманітних формах спільного навчання та виховання дітей з особливостями розвитку та їх здорових однолітків. На сьогодні однією з найбільш поширених форм інтегрованого навчання є спеціальні класи у загальноосвітніх школах, у яких у 2009/2010 навчальному році навчаються 5,7 тис. дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Проте лише така форма інтегрованого навчання не задовольняє потреби населення. Йдеться про населені пункти, насамперед, сільської місцевості, де у загальноосвітніх школах внаслідок відсутності відповідного контингенту дітей немає можливості відкрити спеціальний клас. Окрім того, користуючись законодавчим правом обирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей, батьки надають перевагу навчальним закладам, розташованим якнайближче до місця їх проживання, і в більшості випадків це загальноосвітні школи. Водночас статистичні дані свідчать про щорічне зменшення на 1,5-2,0 тис. вихованців інтернатних закладів. Якщо їх у 2001/2002 навчальному році було 60,5 тис. чол., то у 2009/2010 навчальному році кількість вихованців інтернатних закладів становить лише 47,4 тис. чол.



Як показало вивчення контингентів учнів загальноосвітніх шкіл, нині у навчальний процес, зорієнтований на дитину, яка нормально розвивається, інтегровані понад 100 тис. дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку. Більшість цих дітей – діти з проблемами розумового розвитку, сенсорними порушеннями (глухі, зі зниженим слухом, сліпі, зі зниженим зором). Невідповідність форм і методів педагогічного впливу на таких дітей без урахування особливостей їх психофізичного розвитку може створювати передумови для формування у них негативного ставлення до навчання, ускладнень поведінки, засвоєння суспільних норм і цінностей, що не сприятиме соціальній адаптації таких учнів та їх подальшій інтеграції в суспільство. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває організація учням з порушеннями розвитку, які навчаються у загальноосвітніх навчальних закладах, своєчасного системного психолого-педагогічного супроводу, оскільки, наприклад, діти з розумовою відсталістю потребують постійного піклування з боку дорослих, індивідуальної допомоги в процесі засвоєння знань, умінь і навичок. З іншого боку, учні з порушеннями зору та слуху, у яких збережений інтелект, зможуть оволодіти програмними знаннями, уміннями і навичками лише за умови спеціального формування способів навчально-пізнавальної діяльності, виходячи з особливостей сприймання. Тому керівники та педагогічні працівники загальноосвітніх навчальних закладів повинні володіти даними про якісний склад учнів, спрямовувати діяльність на попередження причин низької успішності, невідвідування уроків, охорону фізичного і психічного здоров'я учнів (вихованців). Цьому сприяє налагодження співпраці навчального закладу з обласною (міською, районною) психолого-медико-педагогічною консультацією для отримання консультативно-методичної допомоги щодо особливостей розвитку, визначення адекватних форм і методів навчання учнів з особливими освітніми потребами, забезпечення їх диференційованого всеобучу. Розпорядчими документами Міністерства освіти і науки України органи управління освіти зорієнтовані на організацію відповідної курсової підготовки педагогічних працівників без дефектологічної освіти, які працюють з дітьми з порушеннями розвитку, проведення консультативно-методичної роботи з батьками дітей-інвалідів з метою залучення їх до участі у навчально-реабілітаційній роботі. Одночасно органами управління освіти спільно з консультативно-методичними установами – психолого-медико-педагогічними консультаціями – здійснюється системна організаційно-методична, консультативно-роз’яснювальна робота серед керівників, педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів, громадськості, особливо батьків дітей-інвалідів, щодо забезпечення права таких дітей на освіту та особливостей організації їх навчання, реабілітації, створення передумов для соціалізації. Враховуючи актуальність запровадження інтегрованого, інклюзивного навчання дітей з інвалідністю, Міністерством освіти і науки вдосконалено концептуальні та стратегічні підходи до розвитку системи загальної середньої освіти, важливими складовими якого є створення мережі навчально-реабілітаційних центрів. У червні 2009 року проведено нараду за участю представників науки, громадських організацій, методичних та педагогічних працівників, за підсумками якої розроблено План дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009-2012 роки (наказ МОН від 11.09.2009 № 855). Зазначений документ пройшов широке обговорення з педагогічною громадськістю та підтриманий громадськими організаціями, які опікуються питаннями освіти дітей з особливими потребами. З метою подальшої реалізації державної політики в частині створення безперешкодного середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями міністерством розроблено План заходів щодо створення безперешкодного життєвого середовища для дітей та осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2009-2015 роки «Безбар’єрна Україна» (наказ МОН від 25.08.2009 р. № 785).

Питання доступності до якісної освіти осіб з інвалідністю обговорено у жовтні 2009 року на Всеукраїнській нараді-семінарі начальників обласних управлінь освітою «Модернізація системи освіти в Україні», де проаналізовано наявні проблеми з питань забезпечення доступності приміщень навчальних закладів до потреб осіб з інвалідністю та визначено пріоритетні завдання, етапність їх реалізації.

Для врегулювання комплексу питань, пов’язаних із здобуттям освіти дітьми, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в умовах загальноосвітнього навчального закладу, зокрема фінансування, матеріально-технічного та науково-методичного забезпечення освітнього процесу, Міністерством розроблено План заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2012 року.

Зазначені акти спрямовані на удосконалення нормативних засад, впровадження інноваційних технологій, демократичних підходів в організації навчального процесу дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в тому числі дітей-інвалідів в умовах загальноосвітніх навчальних закладів. Для забезпечення прав дітей-інвалідів на освіту в комплексі з психолого-педагогічною, медичною, соціальною реабілітацією Міністерством освіти і науки вдосконалюються відповідні фінансово-організаційні засади. З метою впровадження інноваційних технологій у навчально-реабілітаційний процес, створення умов для соціальної реабілітації, наступної інтеграції в суспільство дітей з порушеннями психофізичного розвитку наказом МОН від 15.09.2008 № 852, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 грудня 2008 року за № 1219/15910, затверджено Положення про спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Зазначене Положення розроблено з урахуванням сучасних тенденцій щодо забезпечення конституційних прав дітей з особливими освітніми потребами, в тому числі дітей-інвалідів, які потребують державної підтримки у здобутті освіти. Навчально-виховний та корекційно-розвивальний процес у спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) організовано за науково обґрунтованим змістом освіти з урахуванням психофізичних особливостей дітей. Зазначений документ сприяє забезпеченню соціального захисту і державних гарантій дітям, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у тому числі з інвалідністю, у сфері освіти, охорони здоров’я, соціального захисту та реабілітації.

Наказом МОН від 05.12. 2008 р. № 1105, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.12.2008 р. за № 1250/15941, затверджено Типові штатні нормативи спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, якими уведено нові посади старшого вихователя, сестри медичної з дієтичного харчування, інженера-електронника.

З метою розроблення організаційно-методичних засад запровадження інтегрованого, інклюзивного навчання доопрацьовано після громадського обговорення та погоджуються у встановленому порядку Положення про спеціальний клас для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у загальноосвітній школі; Концепція розвитку інклюзивної освіти в Україні.

Проте запровадження інклюзивного, інтегрованого навчання на інструктивно-методичному рівні не дає можливості створити відповідне організаційно-фінансове підґрунтя. На сьогодні відсутність нормативно-правових засад запровадження інтегрованого, інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами зумовлена недосконалим законодавством у галузі освіти. Для забезпечення права дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, на рівний доступ до якісної освіти, міністерством взято участь у доопрацюванні та здійснено фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону України “Про освіту осіб, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку (спеціальну освіту)”. Зазначеним законопроектом передбачається створити правове поле для запровадження інтегрованого, інклюзивного навчання дітей-інвалідів у комплексі з реабілітаційними заходами як альтернативи їх навчання у закладах інтернатного типу. Окрім того, до переліку загальноосвітніх навчальних закладів уводиться заклад нового типу – навчально-реабілітаційний центр – заклад для дітей з тяжкими порушеннями, для яких на основі індивідуальної програми реабілітації запроваджуватимуться індивідуальні навчальні програми за участі педагогічних, медичних працівників, психологів, реабілітологів. Зазначимо, що нині такі діти не отримують системної психолого-педагогічної допомоги, здебільшого перебуваючи вдома. Паралельно Міністерством освіти і науки ініційовано та розроблено законопроект «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України про освіту (щодо інтегрованого та інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах)», який погоджується з відповідними центральними органами виконавчої влади. З метою координування діяльності місцевих органів управління освіти з питань забезпечення права на освіту усіх дітей, не залежно від стану їх здоров’я, запровадження інтегрованого, інклюзивного навчання, забезпечення варіативності форм, методів навчання наказом МОН у структурі Міністерства освіти і науки (в межах штатної чисельності) у червні 2009 року створено відділ освіти осіб з особливими потребами. Продовжується удосконалення системи управління освітою на регіональному рівні. Окремі структурні підрозділи з питань освіти осіб з особливими потребами створено у складі управлінь освіти і науки Запорізької, Кіровоградської, Луганської, Харківської, Херсонської та Чернігівської областей. На часі – створення згаданих вище окремих структурних підрозділів у всіх органах управління освітою, а також у системі методичної служби.

Характерним є посилення співпраці Міністерства освіти і науки з громадськими організаціями, недержавними структурами, які опікуються питаннями захисту прав та інтересів осіб з особливими потребами: Рада з питань освіти інвалідів при Міністерстві освіти і науки України та Міністерстві праці та соціальної політики України, українські товариства глухих, сліпих, Всеукраїнська коаліція захисту прав з інтелектуальною недостатністю, «Джерело», “Сонячне коло», «Даун синдром», «Аюверда», «Конгрес інвалідів України», ЮНІСЕФ, міжнародними благодійними фондами «Україна 3000», «Від серця до серця», «Крок за кроком» та ін.



Особливо ефективною у вирішенні суспільних проблем є співпраця Міністерства освіти і науки з Національною асамблеєю інвалідів України.

У квітні 2008 року конструктивно проведено засідання Ради з питань освіти інвалідів в рамках робочої наради із заступниками начальників обласних управлінь освіти і науки за участю Президента Національної Асамблеї інвалідів – народного депутата України Сушкевича В.М., голови Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Верховної Ради України; Грибальського Я.В., координатора програм Національної Асамблеї інвалідів України, депутата Львівської обласної ради. Під час зазначеного заходу було проаналізовано діяльність органів управління освіти і науки щодо забезпечення доступності навчальних та інших приміщень з урахуванням потреб громадян з інвалідністю, визначено пріоритетні завдання та послідовність їх виконання в контексті реалізації державної політики, забезпечення прав осіб з особливими потребами.



Стало традиційним проведення Міністерством спільно з Національною Асамблеєю інвалідів України спільних науково-практичних конференцій, семінарів, метою яких є узагальнення, впровадження напрацьованого інноваційного досвіду у галузях освіти та реабілітації в контексті міжнародних актів та українського законодавства.

Міністерство освіти і науки України у співпраці з громадськими організаціями інвалідів координує діяльність органів управління освіти і науки у створенні сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями, підвищення ефективності навчально-реабілітаційного процесу та ін.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   59


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка