П. В. Ворона. Полтава : пует, 2012. Режим доступу: локальна мережа пует. На укр яз



Сторінка1/22
Дата конвертації06.09.2018
Розмір2,26 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
http://lib.uccu.org.ua/

http://catalog.uccu.org.ua/opacunicode/

http://catalog.uccu.org.ua/26/2012/11/Vorona/1211misva/index.htm

Місцеве самоврядування України в контексті розвитку представницької влади [Електронний ресурс] : монографія / П. В. Ворона. – Полтава : ПУЕТ, 2012 . – Режим доступу: локальна мережа ПУЕТ. – На укр. яз.



Вищий навчальний заклад Укоопспілки

«ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ»

(ПУЕТ)
П. В. ВОРОНА


МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ
ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ ВЛАДИ
Монографія
2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1


НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОГО
САМОВРЯДУВАННЯ РЕГІОНІВ

1.1. Науково-теоретичні засади дієвості місцевого самоврядування

1.2. Основні передумови забезпечення ефективності місцевого самоврядування

1.3. Концептуальні підходи щодо оцінки економічної ефективності діяльності органів місцевого самоврядування

1.4. Засади співпраці парламенту з органами місцевого самоврядування у напряму створення ефективної місцевої влади

РОЗДІЛ 2


РОЛЬ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
(ЯК СИСТЕМОУТВОРЮЮЧОГО ЕЛЕМЕНТУ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ)

В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО
РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ

2.1. Тенденції розвитку місцевого самоврядування у процесі світової глобалізації

2.2. Розробка підходів щодо визначення соціально-економічної ефективності місцевого самоврядування регіонів

2.3. Забезпечення ефективного управління регіоном на основі антикризової кадрової політики

РОЗДІЛ 3


ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ МІСЦЕВОГО
САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

3.1. Органи місцевого самоврядування в Україні: правовий супровід та регіональні особливості формування

3.2. Механізми впливу самоврядування на соціально-економічний розвиток регіону

3.3. Механізми державного контролю та особливості захисту інституційних прав органів місцевого самоврядування

3.4. Зарубіжний досвід поєднання ефективного державного контролю роботи місцевого самоврядування із процесом децентралізації

РОЗДІЛ 4


ПІДХОДИ ДО РОЗВ’ЯЗАННЯ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ
МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В РЕГІОНАХ

4.1. Характеристика вітчизняної моделі місцевого самоврядування відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування

4.2. Суперечності впливу місцевого самоврядування на розвиток регіонів та їх моніторинг

4.3. Розробка методологічного підходу до визначення рівня впливу органів місцевого самоврядування на регіони

4.4. Зарубіжні моделі ефективного управління регіонами та сучасні тенденції їх використання в Україні

РОЗДІЛ 5


ШЛЯХИ РОЗВИТКУ САМОВРЯДУВАННЯ РЕГІОНІВ
У КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ЗАСАД ЕФЕКТИВНОЇ

ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ ВЛАДИ

5.1. Стратегічні аспекти діяльності місцевого самоврядування

5.2. Роль та функції керівників органів представницької влади в реалізації регіональної стратегії розвитку

5.3. Напрями формування стратегії регіонів

5.4. Результативність реалізації стратегії соціально-економічного розвитку регіонів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ, ВИКОРИСТАНИХ У МОНОГРАФІЇ

ДОДАТКИ

[До змісту] [Наступне]

ВСТУП

Місцеве самоврядування як найдемократичніша форма управління держави на теренах українських земель має дуже давню історію і демократичну традицію. Ще тисячоліття тому давні племена землеробів-трипільців мали у своїх поселеннях майдани для проведення зборів, що свідчить про існування безпосередньої демократії. Так само про ранні форми розвитку місцевої демократії розповідає історія грецьких міст-держав на території України, княжа доба зі своїм віче та обранням на князівство, традиція формування козацької старшини та інші сторінки нашої державності. Нині ґрунтовні дослідження дозво­ляють нам стверджувати про тисячолітню традицію україн­ського самоврядування. Традиції самоврядності старші й наба­гато міцніші, ніж традиції державності в Україні, а сама державність своїм корінням сягає в самоврядність українських етнічних територій. Ще Прокопій Кесарійський стверджував, що антською державою правило по суті народне віче, яке вирішувало всі суспільно значимі справи життя громад поселень.

Для козацького періоду розвитку самоврядування також характерним є певне двовладдя. В українських містах поряд з магістратами та ратушами, що обирались на основі Магде­бурзького права, діяли полкові та сотенні канцелярії. До речі, сьогодні в Україні теж існує певний дуалізм місцевої влади на рівні районів та областей.

Увесь попередній досвід, як вітчизняний так і зарубіжний, переконливо свідчить, що для збереження і подальшого поступу держави вкрай необхідне дієве місцеве самоврядування та ефективне муніципальне управління. Однією з причин сучасної кризи української держави є ігнорування правлячою елітою необхідності в повному обсязі визначити та гарантувати муні­ципальну владу, виконуючи ратифіковану в 1997 році Європей­ську хартію місцевого самоврядування, яка передбачала широку автономію для органів місцевої влади. Тому нині нагально постає питання проведення адміністративно-територіальної ре­форми. І якщо кілька років тому працівники органів місцевої влади, мешканці громад відносились до ідеї реформування з недовірою, то тепер і вони в більшості говорять про неможливість посилення ефективності їх роботи без рефор­мування системи місцевої влади.

Розвиток місцевого самоврядування в кожній державі є свого роду індикатором демократичності країни, суспільства загалом. Від рівня його розвитку залежить комфортність проживання кожної місцевої громади, вчасність надання необхідних послуг, активність громади у вирішенні місцевих справ тощо. Само­врядування – фундамент української системи народовладдя, а поняття «ефективність» самоврядування характеризує не так саму сутність процесу місцевого управління як його особливості реалізації через покладені на нього завдання й функції, залеж­ність від інструментів та засобів реалізації місцевої політики. Якраз місцеве самоврядування як засіб децентралізації влади здатне забезпечити ефективне управління на місцях і стати дієвим механізмом створення гідного середовища існування людини та громади в цілому, коли держава забезпечує через національне законодавство належні для цього повноваження і разом з громадою відповідні ресурси.

Тому шляхи підвищення дієвості самоврядування є в центрі уваги провідних фахівців у галузі державного управління. Вагомий внесок у вивчення проблем розвитку місцевої де­мократії в Україні зробили українські вчені: В. Бабаєв, В. Бакуменко, О. Батанов, М. Білинська, Б. Дзюндзюк, Т. Без­верхнюк, О. Бобровська, О. Богашко, В. Вакуленко, В. Гошов­ська, М. Долішній, В. Керецман, В. Князев, В. Куйбіда, П. Люб­ченко, В. Мамонова, П. Надолішній, Н. Нижник, В. Олуйко, Л. Пашко, М. Пухтинський, В. Ребкало, С. Саханенко, Н. Се­лютіна, Ю. Сурмін, В. Удовиченко, Ю. Шаров та інші. А праці, опубліковані авторськими колективами в складі В. Куйбіди, В. Толкованова, М. Пухтинського, П. Любченка, щодо рефор­мування місцевого управління носять програмний характер.

Заслуговують на увагу дослідження, які присвячені вивченню зарубіжного досвіду самоврядування та використання його в практиці побудови системи ефективної влади в Україні. Це роботи К. Бліщук, І. Василенка, Ю. Ганущака, О. Іщенка, М. Ла­хижі, В. Лісничого, І. Козюри, А. Ткачука, В. Шаповала та ін­ших. Питання формування та становлення національної та місцевих еліт є засадничим для дослідження проблем станов­лення представницької влади в Україні, тому роботи науковців В. Гошовської, М. Долішнього, Ю. Кальниша, О. Крюкова, В. Мартиненка, В. Олуйка, Н. Селютіної, С. Серьогіна, А. Толс­тоухова, Л. Пашко, І. Поліщука, Ю. Шарова носять програмно-прикладний характер.

Для розуміння проблем розвитку місцевого самоврядування в контексті становлення представницької влади суттєвими є праці закордонних авторів, що віддзеркалюють національний досвід утвердження місцевої демократії. Зарубіжний досвід державо­творення та формування ефективної місцевої влади є прикладом для модернізації вітчизняної системи місцевого управління. Варто окремо виділити праці вчених: Ж. Андре, М. Азнара, Ю. Алпатова, М. Анісімцева, Г. Брюггемана, І. Бутко, В. Гель­мана, Ж. Девемі, М. Ісаева, Н. Капітонова, В. Карбалевіча, В. Кіматури, Л. Ледок, Е. Ле Руа Ладюрі, М. Лібаракіна, Б. Майгер, Н. Матвійчук-Соскіної, І. Мізроцкі, І. Новожонова, Р. Райчева, Е. Стівенс, А. Токвіля, Цунєо Енако та інших.

Дослідження щодо ролі та функцій представницьких органів влади у розвитку регіонів країни є актуальними в науці держав­ного управління, адже ідея народовладдя – одна із загально­людських цінностей. Ідейною основою народовладдя є концеп­ція суверенітету, тобто верховенства влади народу, яка здійс­нюється в його інтересах. Саме ідея народного суверенітету відіграла стимулюючу роль у розвитку суспільства, формуванні демократичних цінностей політичного життя постсоціаліс­тичних країн, а саме: Чехії, Польщі, Болгарії, Грузії, Литви, Латвії, Естонії тощо; у формуванні засад та розвитку держав­ності.

Ідея народного суверенітету була обґрунтована в працях Д. Локка, Ш. Монтескье, Ж.-Ж. Руссо, Е. Сійєса, Т. Пейна, у Росії – О. Радіщева та ін. прогресивних мислителів. В Україні різні форми суверенітету відстоювали Т. Шевченко, С. Подоль­ський, М. Драгоманов, М. Павлик, І. Франко, М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра. Народовладдя як органічна основа демократичного ладу проходить через усю історію політичної думки, сприяючи формуванню ідей гуманізму та прогресу в суспільстві.

Лише через проведення системних реформ представницької влади можливо прискорити формування громадянського сус­пільства, у т. ч. через децентралізацію державної влади та деконцентрацію владних повноважень, що зміцнить організа­ційну, матеріально-фінансову й правову самостійність місцевих влад, які є передумовою ефективності розвитку представницької влади в регіонах. Розглядаючи науково-теоретичні засади формування механізмів ефективного самоврядування регіонів, автор акцентує увагу на: засадах ефективності (дієвості) місце­вого самоврядування та на основних передумовах її забезпе­чення; на ролі місцевого самоврядування як системоутворюю­чого елементу розвитку регіонів; тенденціях розвитку місцевого самоврядування в процесі світової глобалізації; підходах до визначення соціально-економічної ефективності місцевого самоврядування регіонів; забезпеченні ефективного управління регіоном на основі кадрової антикризової політики.

Автор розглядає інституційні засади місцевого самовряду­вання через призму правового супроводу й регіональних особ­ливостей формування органів місцевого самоврядування, теоре­тичні засади впливу самоврядування на соціально-економічний розвиток регіону та механізми державного контролю. У монографії досліджено суперечності впливу місцевого самовря­дування на розвиток регіонів, проведено спробу розробки мето­дологічного підходу з метою визначення рівня впливу органів місцевого самоврядування на регіони; з’ясовано стратегічні аспекти діяльності місцевого самоврядування, роль та функції керівників у процесі реалізації регіональної стратегії розвитку, напрями формування стратегії регіонів.

Серед причин, що обумовлюють неефективну діяльність місцевого самоврядування, передусім виділяють – несформо­ваність фінансово-економічної бази місцевої влади. А тому реальністю сьогодення є слабкість територіальних громад у вирішенні місцевих справ та відсутність необхідних ресурсів для виконання закріплених за ними функцій. Нині в правовому полі діє близько 700 законів, що регулюють діяльність сфер місцевого самоврядування. Обговорюється питання щодо прий­няття Муніципального Кодексу та створення окремого держав­ного органу, що куруватиме роботою органів місцевого самоврядування, сприятиме створенню умов для самореалізації громадян через шляхи узгодженого функціонування механізмів самоорганізації і самоуправління соціальних організмів, форму­ванню нової правової культури як мешканців громад так і представників місцевих влад, що активізуватиме їх участь у процесі місцевого управління.

Тема місцевої демократії в Україні залишається й надалі актуальною. Адже вся система місцевої влади потребує якісних змін. Уряд повинен послугуватися солідним науковим продук­том для успішного проведення адміністративно-територіальної реформи в інтересах людей, а не чиновництва. Тому сьогодні вкрай необхідно налагодити тісний зв’язок науковців з прак­тиками державного управління і місцевого самоврядування з метою створення та фінансування наукових програм, які б забезпечили ефективну діяльність як місцевих так і центральних органів влади. До цих програм мають бути залучені відомі науковці, успішні практики, зарубіжні експерти.

У дослідженні подано зразки зарубіжних моделей ефектив­ного управління регіонами та окреслено перспективи їх формування в Україні. Вищеназвані аспекти розвитку місцевого самоврядування, враховуючи методологічну та джерельну базу, більш детально й повно висвітлено в попередніх самостійних дослідженнях, які узагальнюють досвід роботи територіальних громад тих країн ближнього та далекого зарубіжжя, з діяльністю яких автор мав змогу ґрунтовно ознайомитися впродовж 2007–2011 років. Практика роботи органів місцевої влади Польщі, США, Китаю, Швеції, Бельгії, Німеччини, Білорусії, Росії дала змогу порівняти ефективність систем місцевих влад різних моделей. [85–99]. Активна співпраця з Фондом К. Аде­науера, Полтавською обласною радою, Державним фондом розвитку місцевого самоврядування, Асоціацією міст та громад України і Полтавщини зокрема, фундацією Відкритий світ, Комітетом Виборців України сприяла отриманню та опрацю­ванню матеріалів для написання цього дослідження.

Автор щиро вдячний за слушні поради, винятково науковий підхід і дружню підтримку науковому консультанту – доктору політичних наук, професору, заслуженому працівнику освіти, завідувачці кафедри парламентаризму та політичного менедж­менту Національної академії державного управління при Прези­дентові України, директору Інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів, депутату ВРУ ІІ та ІІІ скликань Валентині Андріївні Гошовській; за професіоналізм і толерантність –рецензентам: докторам наук з державного управління В. Мар­тиненку, Л. Пашко, П. Петровському. Окрема подяка за допо­могу в написанні роботи ректору Полтавського університету економіки і торгівлі, доктору історичних наук О. Нестулі; доктору наук державного управляння Ю. Шарову; науковцям Національної академії державного управління при Президентові України та колегам із Харкова, Дніпропетровська, Києва, Херсону, Одеси, Донецька.


[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

РОЗДІЛ 1



НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ
ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОГО

САМОВРЯДУВАННЯ РЕГІОНІВ

1.1. Науково-теоретичні засади
дієвості місцевого самоврядування

Сьогодні Україна стоїть на порозі здійснення адміністратив­ної реформи, головними завданнями якої має стати децентра­лізація державної влади та деконцентрація владних повнова­жень, зміцнення організаційної, правової та фінансово-еконо­мічної самостійності місцевого самоврядування, формування самодостатніх, дієздатних територіальних громад. Ще однією з цілей адміністративної реформи є формування системи місце­вого управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народові, національним інтересам. Ця система управління буде підконт­рольною народу, прозорою, побудованою на наукових принци­пах і ефективною, тобто говоримо про дієву місцеву представ­ницьку владу [155, с. 8–9].

На слушну думку А. Чемериса, у сучасній інтерпретації дієвість органів державного управління та органів місцевого самоврядування – це взаємозв’язаний контур регулювання, який складається з трьох компонентів: фахової, соціальної та мето­дичної компетенції з врахуванням впливу внутрішнього і зовнішнього середовища.

Фахова компетенція – це набір фахових знань персоналу, достатній для ефективного функціонування органу державного управління чи органу місцевого самоврядування в межах поставлених перед ним цілей.

Соціальна компетенція характеризує здатність органу вияв­ляти і ставити проблеми та мобілізувати всі ресурси (зокрема, і людські) на реалізацію соціально значимих цілей, свідомої і відповідальної здатності діяти та приймати рішення.

Методична компетенція передбачає знання керівних праців­ників органу, наукових методів управління, сучасних технологій прийняття управлінських рішень [483, с. 52; 487] (рис. 1.1).



На думку більшості дослідників, утвердження представ­ницької влади можливе лише через повноцінний розвиток місцевого самоврядування.





Рис. 1.1. Модель дієвості органів державного управління та
органів місцевого самоврядування

Самоврядування з демократією мають ряд спільних рис:



  • будуються на однакових принципах: свободи, рівності, гласності;

  • є формами здійснення влади, які реалізуються безпосе­редньо і через виборні органи;

  • здійснюються з використанням загальної нормативно-правової бази тощо.

Проте між самоврядуванням і демократією є й певні відмін­ності, які не дозволяють їх ототожнювати. Самоврядування виникає за історичним часом раніше демократії. Воно може існувати без демократії, може мати (або не мати) політичний характер. В одному й тому ж суспільстві може бути кілька систем самоврядування (наприклад, у різних сферах життя і різних масштабів). Самоврядні організації діють у рамках закону, але самі встановлюють норми в межах своїх об’єднань [227; 235].

Демократія виникає за часом пізніше самоврядування й допускає наявність його систем. Але демократія має лише полі­тичний характер, а в суспільстві існує лише одна загально­державна система демократії [251].

І останнє – основні форми та інститути демократії закріплені в законі, що обумовлює їх юридичну обов’язковість для всіх. Демократія є умовою розвитку самоврядування. У свою чергу, самоврядування – це серцевина, ядро демократії. Елементи самоврядування використовуються при здійсненні політичної влади. У моменти участі у вирішенні державних справ системи самоврядування набувають політичного характеру, який визна­чається конкретною мірою цієї участі [226].

Представницькі органи влади – це колективні постійно або періодично діючі виборні органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Вони наділені правом представляти інтереси громадян, що їх обрали, тобто виборців. Ці інститути влади є фундаментом представницької системи, що виражають представницьке народовладдя, тобто виступають формою втілення та здійснення народного суверенітету [162; 326]. Як правило, представницькі органи влади є владою народу, але не завжди повноцінно та пропорційно відображають соціальну структуру суспільства [355].

Представництво як інститут влади може бути засновано на різних засадах, у т. ч на системах, що ґрунтуються на принципах виборності, спадкоємства або призначення. Виділяють такі представницькі органи, як: виборні, дорадчі, змішані форми представництва в конституційних монархіях, особливе пред­ставництво в складних державах. Слід також розрізняти органи первинного і вторинного представництва [292]. Перші утворю­ються безпосередньо шляхом народного голосування. Вони й обирають органи вторинного представництва, до яких можна віднести уряд держави, якщо весь його склад затверджує парламент (рис. 1. 2).

Народовладдя як основа представницької демократії, є найбільш ефективною формою існування органів місцевої вла­ди. Саме цим шляхом буде удосконалюватися сучасна місцева демократія в Україні. До характерних ознак представницьких органів влади належать:



  • виборність як метод (механізм) їх формування;

  • колегіальність як форма і метод діяльності.





Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> 1. Коротко про симетрію…
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями Оцінка стану кишкової мікрофлори у дітей раннього віку, хворих на пневмонію на фоні залізодефіцитної анемії
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями зміни мікробіоценозу кишечника у дітей, хворих на гострий обструктивний бронхіт бронхіальну астму (проміжний)
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Урок з хімії у 9-му класі на тему: "Жири. Склад жирів, їх утворення. Жири в природі. Біологічна роль жирів"


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка