Педагогічна гнучкість вчителя фізичної культури




Скачати 80,44 Kb.
Дата конвертації11.05.2017
Розмір80,44 Kb.
Педагогічна гнучкість вчителя фізичної культури

Педагогічна творчість учителя фізкультури розгляда­ється як перетворювальна діяльність, спрямована на зна­ходження і застосування нових, більш ефективних засобів та методів зміцнення здоров'я і всебічний фізичний розви­ток дітей з метою підготовки їх до життя, праці, захисту Батьківщини.

Творчий підхід до своєї справи є необхідною умовою успішної роботи вчителя фізкультури. Використання стан­дартних методів у його професійній діяльності недопусти­ме тому, що об'єкти його праці (учні) характеризуються своїми індивідуальними рисами, є неповторними особисто­стями. Кожний з учнів відрізняється від інших за станом здоров'я, рівнем фізичної підготовленості, ставленням до фізкультури. Крім того, організм, психіка, духовний світ школярів безперервно розвиваються. За цих умов викори­стання одного шаблонного методу стосовно до різних уч­нів гальмує їхній розвиток. Отже, загальні методи потріб­но пристосовувати до індивідуальних особливостей шко­лярів. Основу творчої діяльності вчителя фізичної культу­ри становлять професійні знання, вміння та навички, об'­єднані в систему навчально-виховної роботи (технологію).

Творча діяльність розглядається з двох сторін — об'єк­тивної й суб'єктивної. З об'єктивної точки зору вона ха­рактеризується такими створеними вчителем засобами, ме­тодами, формами організації оздоровчої, освітньої й ви­ховної роботи, які раніше не застосовувалися в практиці інших учителів фізкультури (винаходи, відкриття, раціона­лізаторські вдосконалення).



Суб'єктивна сторона творчості відбивається у продуктах діяльності, які є новими тільки для даного вчителя, а в інших учителів вони вже існували й використовувалися.

За характером протікання психічних процесів об'єктив­ні й суб'єктивні сторони творчості нічим не відрізняються одна від одної. Учитель, який відкриває для себе раніше відкрите іншими, однак невідоме йому, є такою ж творчою особистістю, як і винахідник абсолютно нового продукту.

Професійна діяльність учителя фізичної культури може здійснюватися на двох рівнях: репродуктивно-творчому і власне творчому.

Репродуктивно-творча діяльність учителя спрямована на засвоєння й закріплення вже наявного досвіду роботи, на­бутого на даний момент іншими вчителями фізичної куль­тури. Для цього педагогу необхідно докласти творчих зусиль — зрозуміти ідею досвіду, проаналізувати та уза­гальнити його елементи, пристосувати чужий досвід до умов своєї школи.

Власне творчий рівень досягається у процесі знаход­ження оригінальних (тобто таких, які не входять до досві­ду інших) засобів і методів розв'язання завдань фізичного виховання, створення нової системи навчальної й позакласної роботи з фізкультури та ін.

Загалом, усі компоненти педагогічної діяльності (гно­стичний, проективно-конструктивний, організаційний, ко­мунікативний) можуть бути вдосконалені учителем, що працює творчо. Меж вдосконаленню в організації і прове­денні навчально-виховної роботи не існує.

У програмі з фізичного виховання немає жодної на­вчальної теми, засоби й методи вивчення якої не потребу­вали б поліпшення. Наприклад, молодий учитель фізкуль­тури у перший рік роботи у школі, вивчаючи з учнями тему «Лазіння по канату в три прийоми», залучив їх до виконання спеціальних вправ на самому канаті. Через де­який час він виявив, що, повиснувши на канаті, школярі повільно засвоюють техніку правильного обхвату каната ногами. Для усунення цього недоліку вчитель поставив по­руч з канатом стілець, з якого учні почали виконувати вправу. Це дало змогу школярам приділити більше уваги опануванню техніки обхвату каната ногами.

Однак, і за такої умови слабкі учні не можуть оволо­діти цією вправою. Тоді вчитель пропонує їм вивчати пра­вильне положення ніг не на канаті, а з гімнастичною па­лицею в положенні сидячи на лавці. Цей прийом забезпе­чує можливість значно підвищити ефективність засвоєння учнями техніки лазіння по канату. По-перше, набагато знижується тривалість навчання правильного положення ніг на канаті; по-друге, техніку обхвату каната ногами опановують водночас два навчальних відділення (10 чоло­вік); по-третє, поліпшується якість виконання вправи, бо в нових умовах навчання увага учнів зосереджується не на м'язових зусиллях, пов'язаних із необхідністю утри­мання тіла у висі, а на правильному положенні ніг.

Найважливішою метою власне творчої діяльності вчи­теля фізичної культури є опрацювання нових методів на­вчання. Однак, як свідчить практика, такі методи винахо­дяться дуже рідко. Наприклад, новим методом, розробле­ним за останнє десятиріччя в шкільній фізкультурі, є ме­тод «колового тренування».

У масовій практиці творчі зусилля вчителів фізичної культури найчастіше реалізуються у створенні нових мето­дичних прийомів навчання. Методичний прийом — це скла­дова частина, деталь методу навчання.

Так, метод «колового тренування» передбачає застосу­вання такого методичного прийому, як подача команд щодо початку роботи, зміна снарядів з використанням записів на магнітофонну плівку. У досвіді творчо працюючого вчи­теля з великим стажем роботи із спеціальності налічується сотні оригінальних методичних прийомів, які дають йому можливість значно підвищувати ефективність технічної і фізичної підготовки школярів. Подібні прийоми необхідно накопичувати з кожної навчальної теми, включеної у про­граму фізичного виховання. Методичні прийоми можуть бути винайдені самим учителем або запозичені ним у ін­ших педагогів. Велике значення для збагачення вчителем свого арсеналу методичних прийомів має читання відповід­ної літератури, відвідування відкритих уроків, участь у роботі методичних об'єднань, у науково-практичних кон­ференціях, прослуховування лекцій, доповідей учених, ме­тодистів, передових учителів фізичної культури, критичний аналіз і узагальнення досвіду своєї роботи з метою ство­рення нових прийомів навчання.

Вчителями-новаторами розроблено значну кількість ці­кавих методичних прийомів. Кращі з них стають надбан­ням багатьох учителів-творців.

Одним із перспективних шляхів істотного підвищення ефективності навчально-виховної роботи з фізкультури є створення «банку» методичних прийомів навчання з кож­ної теми, включеної в програму фізичного виховання. Значне поширення цих прийомів серед учителів дало б змогу зробити вагомий внесок у розвиток практики, мето­дики і теорії фізичного виховання, а в кінцевому підсум­ку сприяло б посиленню творчого потенціалу вчителів фіз­культури загальноосвітніх шкіл.

Великим стимулятором творчості педагога є прагнення до розв'язання життєво важливих проблем у галузі на­вчання і виховання учнів. Якщо вчителю не вдається це зробити за допомогою наявних у нього знань і досвіду, він починає пошук нових, раніше не відомих йому, знань та способів діяльності.

Одна із найважливіших проблем сучасної шкільної фіз­культури полягає в тому, щоб віднайти способи спонукан­ня учнів до щоденних самостійних занять фізичною культурою.

В основі педагогічної творчості лежить розвинуте ми­слення. Мислення ж, за словами видатного психолога С.Л. Рубінштейна, являє собою рух знань у го­лові. Самі по собі знання ще не породжують мислення, вони є лише передумовою для розумової діяльності. Однак без знань мислення неможливе. Встановлено, що будь-які знання через 5-7 років застарівають. Тому проблема оновлення знань учителя фізичної культури завжди є ак­туальною.

Серед різних джерел оновлення існуючих і набуття но­вих знань (участь у роботі методичних об'єднань, періо­дичні перепідготовки на обласних курсах удосконалення вчителів) головним залишається самоосвіта.

До основних форм самоосвіти належать такі:

1) самостійне вивчення науково-методичної літератури;

2) систематичне ознайомлення з новими публікаціями за спеціальністю (газети, журнали, методичні листи, реко­мендації, розробки, матеріали теоретичних досліджень з фізкультури і суміжних з нею наук — анатомії, фізіології, біохімії, біомеханіки та ін.).

3) написання рефератів, виступи з повідомленнями пе­ред учителями фізичної культури;

4) вивчення передового досвіду вчителів фізкультури;

5) самостійний вибір і прослуховування лекцій, доповідей з актуальних питань теорії й методики фізичного ви­ховання;

6) критичний аналіз чужого і власного досвіду, впро­вадження у практику своєї роботи ефективних прийомів навчання й виховання школярів на уроках і під час позакласної діяльності з фізкультури;

7) кожний учитель-професіонал розробляє самостійно чи з допомогою методиста програму самоосвіти.

Нижче наводиться орієнтовний перелік основних пунк­тів такої програми:

1) теорія фізичного виховання;

2) методика навчальної роботи з фізкультури;

3) методика позакласної роботи з фізкультури;

4) анатомо-фізіологічні й біохімічні основи фізичного ви­ховання;

5) дотримання гігієнічних вимог під час виконання фізич­них вправ, ознайомлення із засобами і прийомами ліку­вальної фізичної культури;

6) педагогічний контроль за станом здоров'я і навчальни­ми показниками школярів;

7) загальні закономірності засвоєння учнями знань, формування рухових умінь та навичок, розвитку основних рухових здібностей;

8) методика навчання техніки рухів з розділів комплексної програми фізичного виховання;

9) методи виховання в учнів інтересу до самостійних занять фізичною культурою;

10) диференційований підхід до школярів;

11) формування колективу фізичної культури, розвиток учнівського самоврядування;

12) вдосконалення матеріально-технічної бази школи;

13) використання технічних засобів навчання і контролю в процесі навчальної й позакласної роботи з фізкультури;

14) методи самовиховання педагогічних здібностей і ово­лодіння педагогічною технікою.

З самоосвітою тісно пов'язане самовиховання, яке пе­редбачає свідому систематичну діяльність учителя, спря­мовану на формування і вдосконалення у себе професійно значимих ділових та особистісних якостей, а також подо­лання негативних рис характеру, шкідливих звичок.

Особливо багато зусиль необхідно докласти вчителю для виховання самокритичності, педагогічного такту. Біль­шість конфліктів у виховній роботі виникає через нездат­ність учителя відчути стан ослабленого учня, змушеного витримувати на уроках фізичної культури навантаження нарівні з усіма.



Виховуючи у себе чуйність, тактовність і виявляючи ці риси у стосунках з дітьми, вчитель завойовує у них висо­кий авторитет. Це допомагає педагогу перейти з автори­тарно-примусових на стимулюючі способи долучення учнів до занять фізичною культурою.

Таким чином, творчо-перетворювальна діяльність учи­теля фізичної культури, що ґрунтується на високій компе­тентності, великому авторитеті, ґрунтовному оволодінні ме­тодикою навчання, дає йому можливість постійно підви­щувати свою професійну майстерність, що, в свою чергу, сприяє піднесенню ефективності його роботи, спрямованої на зміцнення здоров'я і забезпечення всебічної фізичної підготовленості школярів до життя, праці й захисту Бать­ківщини.


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка