По темі “екологічний стан водоймищ причорноморської зони україни”




Скачати 439,93 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації09.09.2018
Розмір439,93 Kb.
1   2   3

3. КОРОТКІ ВІДОМОСТІ ПРО ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН

ДЕЯКИХ РЕГІОНІВ ПРИЧОРНОМОР
3.1. Сучасний стан Чорноморського регіону

З усіх морів світу Чорне найбільш віддалене від океану, а територія його водозбірного басейну багаторазово перевищує площу власної акваторії. Географічні особливості Чорноморського регіону обумовлюють значний вплив водозбірного басейну на екосистему моря. Свідченням цього стало перевищення рівнів забруднення Чорного моря над його здатністю до самоочищення.

Деградаційні процеси у природному середовищі, втрата морських природних ресурсів, загроза здоров'ю та добробуту людей - усе це стримує подальший економічний розвиток Чорноморського регіону і вимагає докорінної зміни екологічної політики.

Унікальність екосистеми Чорного моря полягає у значній величині його водозбірного басейну по відношенню до величини власне моря.

Основна причина деградації моря - забруднення. Проблема полягає в тому, що забруднення мають, в основному, неприморське походження. Переважаючими за обсягом джерелами забруднення моря є річкові стоки. Іншим джерелами забруднення є атмосферні опади, а також забруднення, що надходять від берегової діяльності та морського транспорту. В той же час, Дунай, одна з річок, що впадає до Чорного моря, збирає свої води із значної території країн Західної, Центральної та Південної Європи.

98% території України належить до басейну Чорного моря. Через ріки Дніпро, Дністер, Південний Буг, Дунай, Дон в море потрапляє чотири п'ятих обсягу забруднень, що надходять з поверхневим стоком з української частини Чорноморського водозбірного басейну. П'ята частина забруднень надходить від узбережних джерел. За період з 1992 по 1996 рр. обсяг скиду зворотних вод з території України зменшився на 23%, в основному, внаслідок скорочення використання води у сільському господарстві (на 35%) та промисловості (на 25%). Обсяги скиду забрудників через водні джерела скоротилися на 19%. У 1996 р. в Чорне і Азовське моря було скинуто 1090 млн.куб.м зворотних вод, з яких 5% - без очистки, а очищених до встановлених нормативів - 25%. З цими водами до морів потрапило 336,7 тис. т забруднюючих речовин (органічні речовини - 8,5 тис.т, азот - 2,9 тис.т, фосфор – 215 т, нафтопродукти - біт).

Надходження до морів органічних речовин призводить до втрати кисню у придонному шарі води та масової загибелі бентосу. Відбувається незворотна деградація морських біоценозів, таких як філофорне поле Зернова, де обсяг біомаси за останні два десятиріччя зменшився в десятки разів. За той же період використання рибних ресурсів та інших морепродуктів зменшилося в п'ять разів.

Окремо слід зупинитися на радіаційному забрудненні Чорного моря, у водозбірному басейні якого знаходиться Чорнобиль. Після припинення випробувань атомної зброї в атмосфері радіаційне забруднення поверхневого шару морської води було за концентрацією цезію-137 на рівні 17 Бк на куб.м води. Влітку 1986 р., в основному внаслідок атмосферного переносу забруднень від викидів Чорнобильської АЕС, цей показник сягнув 180 Бк на куб. м, а через рік знизився до 55 Бк на куб. м. Лише в 1995 р. радіаційне забруднення морської води знизилося до передчорнобильського рівня. Слід відзначити, що в зоні дніпровського стоку не спостерігається підвищення цих показників. Водночас у донних осадах Дніпро-Бузького лиману концентрація цезію-137 в 1986 р. підвищилася до 15-33 Бк на куб. м, але в 1995 р. знизилися до 1-7 Бк на куб. м.

В останні роки у Чорному морі актуальною стала загроза попадання в морські води бойових отруйних речовин (іприт, люізит) внаслідок руйнування оболонок контейнерів, в яких вони були захоронені на морському дні біля Севастополя під час другої світової війни.

Дослідження останніх років виявили так звані “гарячі плями”, де забруднення морів найбільше. Це узбережні акваторії біля міст Одеса, Севастополь, Маріуполь, Миколаїв, Балаклава, Саки, Керч, Євпаторія, Гурзуф, Симеїз, Бердянськ, Красноперекопськ, Скадовськ. Певні кроки для зміни ситуації на краще можна зробити навіть в умовах економічної скрути. Нові потужності каналізаційних систем, збудованих в Іллічівську, Бердянську та інших містах, забезпечили зменшення забруднення морського довкілля біля міст.

Останнім часом в Україні спостерігається скорочення скидів забруднених вод. Послаблюється негативний вплив на чистоту морської води відходів грунтів від поглиблення фарватеру в морських портах та судноплавних каналах. Хоча обсяги цих відходів за останні роки у Чорному морі скоротилися втричі, вони залишаються чи не найвагомішим чинником руйнування донних біоценозів.

Сірководень наповнює глибини Чорного моря і вбиває все живе. Якщо цей газ випустити на поверхню, він покриє усю земну кулю восьмиметровим шаром. В останні десятиріччя газ неухильно наближається до поверхні моря зі швидкістю 1-2 метри на рік.

Рибні запаси моря різко зменшилися. Зникли камбала, барабуля, білуга. Популяція дельфінів зменшилася у 10 разів. Завезений на днищах кораблів хижий паразит гребневик з'їдає планктон, товщина шару якого на поверхні моря 20-30 см. Таким чином вже знищено планктон на площі сотні тисяч гектарів. Немає планктону - немає риби. Риболовецькі кораблі України тепер йдуть на промисел в океани до берегів Африки і ловлять там рибу для заморських їдців, тому що немає економічного сенсу транспортувати її в Україну. Більшість плавучих засобів застаріла, зробилася непридатною, і рибна промисловість деградує.

Скиди з полів Криму та Приазов'я несуть сотні тон хімічних речовин. 80 кг риби добували з кожного гектару моря, у тому числі і рибу цінних порід. Зараз замість 160 тис. тон червоної риби добувається (разом із бракон'єрами) 7 тис. тон.

Влітку 1973 р. в межиріччі Дунаю і Дністра на площі біля 3,5 тис. кв. км було зафіксовано масову загибель (через відсутність кисню) донних морських тварин. Причиною цього явища стало перенасичення моря мінеральними сполуками азоту та фосфору. Стікання мінеральних добрив в море з річковими водами зросло на порядок. Дунай щорічно приносить в море 60 тис. тон фосфору і 340 тис. тон азоту. В морі утворилося ідеальне живильне середовище для розвитку одноклітинних водоростей. Воно “заквітло”. Залежно від виду водоростей, що розмножуються, колір води змінюється на червоний, зелений або інший. Спалахи чисельності, як правило, закінчуються загибеллю водних рослин з наступним зникненням кисню, що витрачається на їх розклад. Загальні біологічні втрати за останнє двадцятиріччя тільки на північно-західному шельфі Чорного моря оцінюються в 60 млн. тон, в тому числі 5 млн. тон риби.

Господарська діяльність людини змінила природну рівновагу. В нових умовах переважний розвиток отримали дрібні види рослин і тварин з нетривалим періодом життя. Посилився процес внесення нових видів, що потрапляють до нас з баластними водами і навіть витісняють корінні види. Це, наприклад, мешканець атлантичного узбережжя Америки гребневик мнеміопсіс - родич медуз, який попав у Чорне море в 1987 р. і завдав істотних збитків нашим рибним запасам.

Посилився негативний вплив людини на узбережну зону моря, яка продукує найбільше біорізноманіття. Скидання неочищених промислово-комунальних вод, будівництво гідротехнічних споруд, видобування нафти і газу також не сприяють нормалізації природних процесів. За оцінками міжнародних експертів, економічні втрати від забруднення, скорочення рибного промислу та туризму в басейні Чорного моря складають 500 млн. доларів США щорічно.

Катастрофічний стан довкілля Чорного моря є наслідком високого рівня антропогенного впливу на морське довкілля протягом останніх тридцяти років.

Визначено наступні пріоритетні екологічні проблеми, на вирішення яких спрямовані зусилля України:

1. Високий рівень забруднення, який призводить до негативних змін морської екосистеми Чорного моря.

2. Загроза незворотних втрат біорізноманіття, генофонду та біологічних ресурсів Чорного та Азовського морів.

3. Загроза значних незворотних втрат рекреаційних ресурсів Чорного моря і, як наслідок, значних соціальних та економічних втрат від погіршення здоров'я жителів України.

Моря, як і люди, плачуть гіркосолоними сльозами. Відчуваючи наближення хвороби, вони нервують - бушують штормами. Проте, людина знову і знову насичує моря отрутою відходів своєї життєдіяльності. Оспівуючи природу, люди повільно, але неминуче знищують її.

Внутрішньо-континентальне положення Чорного моря та його відокремленість від Світового океану вимагає від країн Чорноморського басейну особливо суворих заходів щодо зменшення забруднення моря та відповідно високої частки витрат на його збереження.

Чорне море оточене шістьма країнами, які живуть за старою приказкою: “У семи няньок - дитя без ока”. Головний забруднювач моря - Дунай. Його води несуть в море відходи людської життєдіяльності майже з усіх країн Європи. Через свої водотоки і, головним чином, через Дніпро, скидають до моря забруднені води Росія, Білорусь та Україна.

Тільки скоординована діяльність 17 країн басейну Чорного моря може призвести до зменшення забруднення. Ця ідея є відправною у формулюванні концепції “Чорноморського басейнового проекту”. Новий проект дозволить скоординувати теперішню діяльність в межах Чорноморської, Дунайської та Дніпровської програм і розвинути її на Дністер, Буг, Дон, Кубань, річки Кавказу, Анатолії, Балкан. Поєднання зусиль держав та міжнародних організацій, насамперед, Глобального екологічного фонду, дозволить отримати синергійний ефект. Зараз є загальне позитивне розуміння необхідності такого проекту як серед урядів приморських країн , так і серед експертів країн Дунайської програми, Світового банку. Чорноморською та Дунайською програмами створено робочу групу, яка готує відповідні пропозиції для подальших кроків.

Глобальний характер екологічних негараздів регіону обумовив підписання низки міжнародних документів, серед яких Бухарестська конвенція про захист Чорного моря (1992 р.), Одеська декларація міністрів охорони довкілля Причорноморських держав

(1993 р.), регіональні екологічні програми.

31 жовтня 1996 р. в Стамбулі Міністри охорони довкілля шести чорноморських країн підписали “Стратегічний план дій з відновлення та захисту Чорного моря”. На згадку про цю подію було запропоновано затвердити цей день як День Чорного моря.

Хочеться вірити, що день 31 жовтня буде сприйматися не як День поминок, а як День підведення підсумків розумної діяльності людини, направленої на відновлення Чорного моря. Наївно вірити, що вдасться повернути морю його первинний вигляд. Це суперечило б об'єктивним законам розвитку природи. Але в наших силах відновити природну рівновагу і надалі забезпечувати її збалансоване підтримання. Ще не все втрачено, якщо навіть у важкі часи економічних перетворень, ми думаємо про “дім”. Адже слово “екологія” утворене від грецького “ойкос”, що означає “дім”.

Щоб вирішити загальні проблеми, розробляються проекти Концепції та Програми захисту та відновлення Чорного та Азовського морів. Ці документи визначають цілі, завдання та заходи, необхідні для відновлення та захисту Чорного та Азовського морів ; пріоритетні природоохоронні заходи; фінансові ресурси для їх виконання та механізми виконання визначених заходів. Такий підхід до вибору заходів грунтується на наступних принципах “Стратегічного плану дій для відновлення та захисту Чорного моря” (СПД). Його основні положення “Стратегічного плану дій для відновлення та захисту Чорного моря”:

- ухвалення нової організаційної структури для чорноморських країн, створеної на основі здобутків Чорноморської екологічної програми (ЧЕП);

- підтримка басейнових принципів управління у певних галузях екологічної політики;

- впровадження ефективної економічної реформи - впровадження принципу “забруднювач платить” для контролю за джерелами забруднення до 1999 р.;

- усунення “гарячих точок” першочергового значення до 2006 р. та публікація відповідних звітів у 2000 та 2005 рр.;

- розробка планів розвитку системи водоочисних споруд для каналізаційних мереж в усіх містах узбережної смуги до 2000 р.;

- запровадження ефективних заходів контролю за забрудненнями з суден через введення “Контролю за станом портів” з дійовою системою заохочень та штрафних санкцій;

- виконання комплексу заходів для запобігання скидів твердих відходів в море, контролю за транскордонним переміщенням небезпечних речовин, реагування під час аварій та надзвичайних ситуацій тощо;

- публікація національних доповідей “Стан Чорного моря” за результатами спільного моніторингу та регулярного нагляду за наземними джерелами забруднення кожні 5 років;

- введення системи спільного контролю за рибальством, що грунтується на системі квот виловів риби та відновленні ключових для рибного господарства екосистем, які виконують роль рибних розплідників;

- розробка нового “Протоколу про біологічне та ландшафтне різноманіття Чорного моря”;

- розробка пакету інвестиційних заходів для природоохоронних об'єктів (водно-болотних угідь та морських екосистем);

- введення обов'язкової “Оцінки впливу на довкілля” на основі гармонізованих комплексних критеріїв;

- розробка регіональної стратегії інтегрованого управління береговою зоною морів з відповідним нормативно-правовим забезпеченням до 1999 р.;

- економічний розвиток регіонів з особливою увагою до розвитку ресурсно-невиснажливих технологій аквакультури і туризму;

- посилення уваги до участі громадськості в процесі прийняття рішень;

- забезпечення прозорості мореохоронної політики через вільний доступ до екологічної інформації та громадську обізнаність;

- продовження процесу втілення СПД на національному рівні через розробку Національних програм;

- організація зустрічей з донорськими організаціями (через кожні 5 років) для розгляду удосконалених пакетів інвес-тиційних заходів з урахуванням пропо-зицій Національних програм чорноморських країн;

- завершення передпроектного дослідження щодо утворення Чорноморського екологічного фонду, який міг би підтримуватись економічними механізмами регіонального рівня та спрямовуватись на покриття додаткових витрат;

- забезпечення регулярності за переглядом цілей СПД та прозорості контролю за втіленням його рішень.

Впровадження багатоцільового регіонального проекту безумовно є кроком уперед. Хочеться сподіватися, що цей крок буде успішним та своєчасним.

Україна, як морська держава, взяла на себе зобов'язання забезпечити всі необхідні умови для реалізації національної програми захисту та відтворення природи Чорного та Азовського морів, що дозволить також збільшити продуктивність моря і забезпечити зростання прибутків від туристської діяльності. Програмою передбачено створення розгалуженої мережі фінансування заходів щодо охорони та відтворення морського довкілля, посилення природоохоронних вимог, співпраці урядових та неурядових організацій. Лише у такий спосіб можна зупинити подальшу деградацію і руйнування екосистеми Чорного та Азовського морів та відродити їх красу і здоров'я.

У відповідь на деградаційні процеси у морському довкіллі та втрати морських природних ресурсів відбувається зміна державної політики. Щоб забезпечити дієву національну систему захисту морів, Україна має створити певний механізм, що включає, насамперед, економічні засоби. Проведення навіть відносно недорогих першочергових заходів забезпечить повернення вкладених коштів у вигляді здоров'я людей, зростання кількості морепродуктів та прибутків від туризму. За рахунок відрахувань від господарської діяльності має бути створена розгалужена мережа фінансування природоохоронних заходів. Саме на таких засадах має будуватись державна політика захисту та відтворення Чорного моря, проект якої розроблено у 1997 р.

Один з пріоритетів у державній екологічній політиці України - відновлення природних ландшафтів та збільшення площі природоохоронних територій. Узбережна смуга морів порівняно з іншими регіонами нашої країни має непогані передумови для створення цілісної мережі природоохоронних територій. Зараз на морському узбережжі створено 7 природних заповідників, один національний природний парк, 35 природних заказників, 32 парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва, 102 пам'ятки природи загальною площею 2,8 тис. кв. км, що складає близько 15% від площі узбережної смуги. Для порівняння варто нагадати, що природно-заповідний фонд України займає 3,6% її території. На морському узбережжі знаходяться такі природні заповідники як Кримський (30000 га), Ялтинський гірсько-лісовий (14600 га), Чорноморський (57000 га), Дунайські плавні (біля 15000 га), Карадаг (2900 га), Мис Март'ян. Планується створити національні природні парки Дністровський (34000 га), Севастопольський (27000 га), Тарханкут (20000 га). Площу природоохоронних територій на морському узбережжі передбачається збільшити вдвічі.

В Одесі та Севастополі працюють інститути морів. Невпинно досліджують моря біологічні станції. Випускаються гори літератури. Створено екологічну міліцію. Готується до видання “Червона книга” Чорного моря.

Проекти Концепції та Програми визначають три головні напрями першочергових заходів, необхідних для захисту та відновлення екосистем Чорного та Азовського морів:

1. Зменшення надходження забруднень до морів.

2. Збереження та відтворення морських природних ресурсів морів.

3. Збалансований розвиток через введення інтегрованого управління береговою зоною морів.

Як передбачається проектами Концепції та Програми, фінансування діяль-ності щодо захисту та відновлення морів відбуватиметься через:

- цільове фінансування з державного бюджету;

- цільове фінансування з місцевих бюджетів узбережних регіонів;

- цільове фінансування з державного та місцевих фондів охорони довкілля;

- галузеві та державні програми;

- фінансову підтримку міжнародними донорськими організаціями та урядами держав-партнерів (зокрема, через проект Чорноморського фонду ТАСІS на 1996 - 1997 рр., другу фазу ЧЕП Глобального екологічного фонду, інвестиції Світового Банку тощо).

Україна володіє найбільшою частиною природних багатств чорноморського шельфу. При загальній довжині берегової лінії 1628 км і ширині меж тери-торіальних вод в 12 миль загальна площа шельфу України складає 24850 кв. км. Наша берегова зона включає морські, солонуватоводні та прісноводні екосистеми різної величини - від великих територій площею 165000 га (Східний Сиваш) до зовсім невеликих (кримське узбережжя біля миса Урат – 9600 га). Українську частину Чорного моря населяють біля 4300 видів рослин і тварин.

Північно-західний шельф залишається найпродуктивнішою частиною моря. Тут здійснюється основне добування біологічних ресурсів. Серед водних організмів, що мають промислове значення, в межах України виділяють: 5 видів червоної водорості філофори, 2 види морської трави зостери, 2 види молюсків (мідія і рапана), зяброногого рачка артемію, амфіподу псевдогаммаруса, 5 видів річкових раків, 3 види морських креветок, 2 види личинок комарів хірономід (“мотиль”). З 26 промислових риб, характерних для 60-70-х років, сьогодні залишилося тільки 6: шпрот, чорноморський оселедець, хамса, мерланг, ставрида та далекосхідна кефаль пеленгас, яка порівняно недавно успішно акліматизувалася у Чорному морі.

Приблизно 2% площі шельфу охороняються в межах таких заповідників, як державний природний заповідник “Дунайські плавні” (14851 га), Чорноморсь-кий природний біосферний заповідник (87348 га), заповідник “Мис Мартьян” (240 га) та Карадазький природний заповідник (2856 га).

В економічних умовах, що існують в Україні, обсяги фінансування першочергових заходів щодо охорони та відновлення морського довкілля на період дії Програми оцінюються в межах близько 700 млн. гривень. Сума очікуваних іноземних надходжень складає близько 200 млн. гривень.


3.2. Водно-болотні угіддя

До водно-болотних угідь відносять узбережні мілини, річки, лимани, лагуни, озера, болота, торфовища, заплавні луки. Водно-болотні угіддя виконують низку екологічних функцій і забезпечують надання економічно корисних продуктів та послуг. Наприклад, вони очищують воду, яку використовує людина, захищають людей та їхнє майно від катастрофічних повеней, регулюючи рівень води у річках. Вони є джерелом природних продуктів. Водно-болотні угіддя посідають чільне місце серед найпродуктивніших екосистем, підтримуючи існування багатої та різноманітної дикої природи та забезпечуючи важливі ресурси для рибальства, відпочинку та наукових досліджень.

Найважливішими водно-болотними угіддями України є Сивашська лагуна (найбільше водно-болотне угіддя Азово-Чорноморської узбережної зони), річки Дністер і Дніпро та їхні дельти, річка Південий Буг, українські частини дельти Дунаю та заплавних луків Прип'яті. Проведені нещодавно дослідження свідчать, що лише в Азово-Чорноморській узбережній зоні Україна має 19 водно-болотних угідь міжнародного значення відповідно до Конвенції про водно-болотні угіддя міжнародного значення (Рамсарська конвенція). Таким чином, Україна має велике розмаїття водно-болотних угідь, важливих для збереження біорізноманіття.

В минулі часи Радянський Союз, як сторона Рамсарської конвенції, відмітив Україні 4 місця, які відповідають умовам цієї конвенції. Нещодавно Україна приєдналася до Рамсарської конвенції і го-тується оголосити, що 22 водно-болотні угіддя відповідають вимогам конвенції.

Для доброякісного збереження водно-болотних угідь необхідно розробити відповідні національну політику та законодавство, створити природні заповідники та розробити плани управління природними ресурсами. Щоб зробити це належним чином, важливо викорис-товувати багатобічний підхід. Вирішальними тут є знання не тільки про екологічні процеси, але й про економічну цінність та можливості використання, про гідрологічні умови ґрунтових та поверхневих вод, про властивості різних шарів грунту, солоність тощо.

Якщо згадати про Конференцію в Ріо-де-Жанейро 1992 р., то збереження водно-болотних угідь є практичним втіленням принципу “Діяти локально, мис-лити глобально”, який є девізом організації Грінпіс. Місцеві органи влади мають діяти у локальному масштабі, підвищувати громадську обізнаність, розробляти загальні плани управління природними ресурсами та плани дій із збереження водно-болотних угідь. Проте, слід бачити ці локальні дії під кутом зору національної та міжнародної перспективи. Це особливо доречно для збереження водно-болотних угідь, що розташовані вздовж прикордонних річок, та охорони мігруючих видів, оскільки тут потрібне міжнародне співробітництво.

Сьогодні міжнародні фундації виявляють неябиякий інтерес до міжнародного співробітництва у галузі охорони природи. Глобальний екологічний фонд та Європейський Союз енергійно підтримують такий міжнародний підхід до вирішення проблем збереження довкілля.

“Ветландс інтернешнл - Африка, Європа, Середній Схід (АЄСС)” - це одна з трьох структур “Ветландс інтернешнл”. Її мета - “підтримувати та відновлювати для майбутніх поколінь водно-болотні угіддя, їхні ресурси та біорізноманіття через наукові дослідження, обмін інформацією та природозберігаючі дії в усьому світі”.

“Ветландс інтернешнл” може діяти як організація, яка полегшує вирішення проблем, зокрема через допомогу в написанні проектів та пошуку коштів для національних урядових та неурядових організацій.

“Ветландс інтернешнл” створено у жовтні 1995 р. шляхом злиття таких трьох існуючих організацій:

- “Міжнародне бюро досліджень водоплавних видів та водно-болотних угідь” із штаб-квартирою у Великій Британії,

- “Азіатське бюро водно-болотних угідь” із штаб-квартирою у Малайзії,

- “Водно-болотні угіддя Америки” із штаб-квартирою в Канаді.

“Ветландс інтернешнл - АЄСС” за більш як 40 років свого існування зробила багато, зокрема її заслугою є започаткування Рамсарської конвенції, організація важливих регіональних досліджень та програм збереження водно-болотних угідь та видів, що там існують. Ця організація здійснює контроль за ситуацією на водно-болотних угіддях Африки, Європи, Середнього Сходу та допомагає у розробці регіональних та національних планів дій щодо водно-болотних угідь. Вона також підтримує урядові органи та місцеві організації у справі збереження водно-болотних угідь та їх збалансованого розвитку. Зараз вона сприяє низці різноманітніих дій у багатьох країнах регіону і має постійні офіси у Нідерландах (штаб-квартира) та в Росії із штатом, що налічує загалом близько 20 постійних працівників. Офіси у Сенегалі та в Україні відкрито восени 1997 р. Членами “Ветландс інтернешнл - АЄСС” є понад 50 країн світу.

У глобальних та регіональних програмах беруть участь понад 120 урядових організацій, фундацій, агенцій з питань розвитку та груп з приватного сектору. “Ветландс інтернешнл” має понад 20 груп фахівців, до складу яких входять спеціалісти з багатьох країн світу.

“Ветландс інтернешнл” працює як сервісна організація. Вона допомагає урядам та НУО розробляти пропозиції до проектів, шукати гроші тощо. Виконавцями проектів є здебільшого місцеві організації та агенції. Важливою рисою діяльності “Ветландс інтернешнл” є ії прагнення до співробітництва з усіма зацікавленими організаціями в кожній країні. Одним з принципів роботи “Ветландс інтернешнл” є децентралізація. Організація має невелику штаб-квартиру і працює здебільшого через регіональні офіси або офіси, створені для виконання проектів у різних країнах.

У вересні 1997р. “Ветландс інтернешнл” розпочала проект “Підтримка збереження водно-болотних угідь та видів в Азово-Чорноморському регіоні України”. Цей проект фінансується Урядом Нідерландів. Головні цілі:

- налагодити співробітництво з провідними організаціями та окремими особами в Україні, що мають відношення до наукових природоохоронних досліджень;

- сприяти науковим дослідженням водно-болотних угідь та їх інвентаризації, програмам моніторингу, роблячи наго-лос на вивченні водоплавних птахів та збереженні водно-болотних угідь;

- удосконалювати та поширювати інформаційні, освітні та інші пізнавальні матеріали про водно-болотні угіддя;

- проводити аналіз потреб у навчанні спеціалістів;

- сприяти розробці та впровадженню природозберігаючих планів управління головними водно-болотними угіддями Азово-Чорноморському регіону.

Призначено координатора проекту Керівництво Ботанічного саду ім. акад. Фоміна у Києві надало приміщення для офісу відповідно до угоди з Мінекобезпеки України. “Вет-ландс інтернешнл” має намір створити офіс для усього Чорноморського регіону.

У вересні 1997 р. заступник Міністра екобезпеки Я. Мовчан підписав “Меморандум про взаєморозуміння з Ветландс інтернешнл - АЄСС” (директор - М. Мозер) щодо програми співробітництва в Україні із збереження та менеджменту водно-болотних угідь. Є надія, що проект збереження водно-болотних угідь в узбережній зоні Чорного моря буде першим у серії проектів щодо співробітництва з місцевими владними структурами у Чорноморському регіоні.


1   2   3


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка