Поняття І система медичного права право




Скачати 163,06 Kb.
Дата конвертації30.10.2017
Розмір163,06 Kb.
ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА МЕДИЧНОГО ПРАВА
Право - це система загально­обов'язкових, формально визначених, установлених або санкціоно­ваних державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведін­ки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини насе­лення в соціально неоднорідному суспільстві.

Основні ознаки права:

а) право - це система правових норм;

б) це правила поведінки загального характеру;

в) ці правила мають загальнообов'язковий характер;

г) вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;

ґ) формально визначені й закріплені в нормативно-правових ак­тах та інших джерелах права;

д) установлюються, санкціонуються, гарантуються (забезпечуються) державою та її органами;

е) у своїй сукупності регулюють та охороняють соціальні відносини між людьми;



є) правила поведінки повинні встановлюватися державою з ура­хуванням принципів правди, справедливості, гуманізму та мило­сердя.

Нормативно-правовий акт - це рішення компетентних суб'єк­тів, що виноситься в установленому законом порядку, має загаль­ний характер, зовнішній вигляд офіційного документа в письмовій формі, забезпечується державою та породжує юридичні наслідки. Нормативно-правові акти поділяють на закони й підзаконні нормативно-правові акти.

Закони - це нормативно-правові акти, що видаються законодав­чими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найваж­ливіші суспільні відносини в країні. Крім конституції країни, є ще такі види законів: конституційні, органічні, звичайні.

Кодекс - це такий кодифікаційний акт, який забезпечує де­тальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, стат­ті, що певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі за­конодавства.

Кодифікація - це вид систематизації нормативних актів, що ма­ють спільний предмет регулювання, який полягає в їх змістовній переробці (усуненні розбіжностей і суперечностей, скасування за­старілих норм) і створенні зведеного нормативного акта.

Реалізація норм права - це втілення встановлених правових норм у діяльність суб'єктів права через виконання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання забо­рон, застосування норм права.

Використання суб'єктивних прав - це форма реалізації повноважних правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням (наприклад, реалі­зація законодавства про право на вищу освіту).

Виконання юридичних обов'язків - це форма реалізації зобов'язальних юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання (приміром, реаліза­ція законодавства про державні податки).

Дотримання забо­рон - це форма реалізації заборонних юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від за­боронених діянь (скажімо, непорушення водіями транспортних за­собів обмежень щодо швидкості руху на автомагістралях).

Система права - це внутрішня форма права, яка має об'єктив­ний характер будови, що відображається в єдності та узгодже­ності всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами та нормами права.

Правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відно­сини, учасники яких виступають як носи взаємних суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

Суб'єктами правовідносин вважають тих учасників, які є носі­ями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Суб'єктів правовід­носин можна поділити на: фізичних і юридичних осіб; державні та громадські організації; різні спільності (трудовий колектив, нація, народ, населення відповідного регіону тощо); громадянське суспіль­ство. Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії.

Правоздатність - це здатність суб'єкта бути носієм суб'єктив­них прав і юридичних обов'язків.

Дієздатність - це здатність суб'єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки.

Об'єкти правовідносин - це ті реальні соціальні блага, які за­довольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб'єк­тами виникають, змінюються чи припиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки. їх поділяють на матеріальні, духовні блага, дії суб'єктів правовідносин, результат їхньої діяльності.

Медична діяльність - це комплексна система, що включає організацію надання громадянам медичної допомоги, її безпосереднє надання в рамках діагностичних, лікувальних і профілактичних заходів, а також контроль якості медичних послуг, що надаються.

Медичне право — це комплексна галузь права, що включає сукупність правових норм, регулюючих суспільні відносини у сфері медичної діяльності.

Причини комплексної природи медичного права:

  1. конституційно закріплене право на охорону здоров'я і медичну допомогу;

  2. наявність окремих нормативно-правових актів, які присвячені регулюванню виключно суспільних відносин у сфері охорони здоров'я громадян;

  3. суспільні відносини, що виникають у сфері медичної діяльності, регулюються як власними нормами, так і нормами, що містяться в інших галузях права (кримінальне, цивільне, адміністративне й ін.);

  1. наявність загальних принципів, які властиві медичному праву і характеризують його зміст;

  1. струнка система і структура медичного права, що містить правові підгалузі, інститути і норми;

  2. неможливість у рамках існуючих галузей права забезпечити якісне правове регулювання численних відносин у галузі меди­цини.

Предмет медичного права - це суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення медичної діяльності.

Методи медичного права - це сукупність правових способів, за допомогою яких відбувається регулювання суспільних відносин, що входять до предмету медичного права (адміністративно-правовий і цивільно-правовий).

Елементи системи медичного права як галузі права:

  • норми медичного права;

  • інститути медичного права;

  • підгалузі медичного права.

Норма медич­ного прав – це структурний елемент системи права, який є загальнообов'язковим правилом поведінки, призначеним для врегулювання медичних правовідносин і забезпеченим силою державного примусу.

Інститут медичного права - це структурний елемент системи права, що є сукупністю правових норм, регулюючих певний вид однорідних суспільних відносин у сфері медичної діяльності.

До основних інститутів медичного права належать:

  • управлін­ня у сфері охорони здоров'я,

  • лікувально-профілактична допомога населенню,

  • забезпечення лікарськими засобами,

  • надання платних медичних послуг.

Медичні правовідносинице результат впливу норм медичного права на поведінку суб'єктів медичного права, внаслідок якого між ними виникають правові зв'язки.

Класифікація медичних правовідносин:

І Залежно від співвідношення взаємних прав і обов'язків суб'єктів:

  • вертикальні, що характеризуються наявністю в однієї сторони державно-владних повноважень щодо другої сторони відносин;

  • горизонтальні, що характеризуються рівністю сторін.

ІІ За напрямами діяльності поділяються на правовідносини у сфері:

  • проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів;

  • проведення заходів щодо профілактики виникнення особливо небезпечних інфекцій, проведення карантинних заходів тощо;

  • надання безоплатної медичної допомоги;

  • надання платних медичних послуг;

  • здійснення заходів щодо програми добровільного медичного страхування;

  • проведення медичних експертиз;

  • здійсненні примусових заходів медичного характеру тощо.

ІІІ За ступенем визначе­ності суб'єктного складу:

Абсолютно визначені – це варіант правових відносин, коли носієві права кореспондує невизначена кількість пасивно зобов'язаних суб'єктів права.

Як приклад абсолютних правовідносин може бути обов'язок всіх медичних працівників надавати медичну допомогу у випадках стану здоров'я людини, що вимагає невідкладного медичного втручання, навіть установи приватної системи охорони здоров'я в даному аспекті також є пасивно зобов'яза­ними суб'єктами права.

Відносно визначені - варіант правових відносин, коли носієві права кореспондують певні суб'єкти права.

Громадянин, застрахо­ваний за системою добровільного медичного страхування, отримує страховий поліс, де міститься перелік лікувально-профілактичних установ, в яких власникові такого поліса може бути надана медична допомога на безкоштовній для самого пацієнта основі. У такому разі вказані медичні установи є суб'єктами права, з якими у пацієнта виникають правові відносини при його зверненні по медичну допомогу.

IV За характером дій зобов'язаного суб'єкта:


  • активні, де змістом обов'язків є здійснення певних позитив­них активних дій (виконання своїх обов'язків медичним персо­налом);

  • пасивні, що передбачають утримання від вчинення певних дій (не розголошувати лікарську таємницю).

Склад медичних правовідносинце характеристика правовідносин з точки зору їх внутрішнього устрою і взаємозв'язку складових елементів: суб'єкти, об'єкт і зміст.

1. Суб'єктами права в теоретико-правовому викладі є учасники правовідносин, тобто носії суб'єктних прав і обов'язків.

Групи суб'єктів медичних правовідносин:


  1. Суб'єкти, що отримують медичну допомогу.

  2. Суб'єкти, що надають медичну допомогу.

3. Суб'єкти, що сприяють наданню медичної допомоги(підрозділи забезпечення).

Cуб’єкти, що надають медичну допомогу, можуть бути державними, комунальними і приватними.

Cуб'єкти, що отримують медичну допомогу, залежно від політико-правового зв'язку з державою можуть бути громадянами України, інозем­ними громадянами і особами без громадянства.

Cуб'єкти, що сприяють наданню медичної допомоги, представлені підрозділами забезпечення - фінансово-економічними, кадро­вими, соціальними, юридичними службами установ охорони здоров'я.

Для того щоб бути суб'єктами медичних правових відносин, необхідно мати правоздатність і дієздатність, котрі об'єднуються поняттям правосуб'єктності.

Правосуб’єктність учасника медичних правовідносинце передбачена нормами права здатність і можливість мати і користуватися суб'єктивними правами і нести юридичні обов'язки.

Пацієнтом - вважається особа за умови, як що вона:

а) виявила бажання або дала згоду на надання їй медичних послуг лікувальною установою, що здійснює необхідні медичні послуги (за винятком деяких випадків);

- щодо особи, яка не досягла віку 14 років, а також особи, визнаної в установленому законом порядку недієздатною, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників;

б) за медичними показаннями потребує отримання медичної допомоги (за винятком деяких випадків).

Суб'єктом медичних правовідносин заклади охорони здоров'я стають за наявності:

а) укладеного з пацієнтом договору на надання медичних послуг (незалежно від способу укладення договору);

б) організаційної єдності і відособленого майна, прямо або опосередковано призначеного для надання медичної допомоги;

в) державній реєстрації у встановленому законом порядку;

г) ліцензії на обраний вид діяльності;

д) положення в статутних документах і дозволу органу управління охорони здоров'я на здійснення цього виду лікування;

е) належної, підтвердженої документально кваліфікації медичного персоналу, що здійснює конкретні медичні втручання.


  1. Об'єкт медичних правовідносинце ті реальні матеріальні і духовні блага, на досягнення яких спрямована реалізація прав і обов'язків суб'єктів медичних правовідносин.

Об'єктами медичних правовідносин є особисті немайнові блага людини (життя і здоров'я), процес надання і результат медичної допомоги.

  1. Зміст медичних правовідносин складають суб'єктивні права та юридичні обов'язки, які реалізуються в поведінці суб'єктів медичних правовідносин.

Наприклад, суб'єктивне право хворої людини у сфері медичних правовідносин полягає в праві погоди­тися або не погодитися на запропонований лікарем метод ліку­вання, а юридичний обов'язок - виконувати медичні приписи, правила внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я.

В той же час у медичного працівника через особливості професії яскраво виражений обов'язок надавати медичну допомогу громадянам, що мають у цьому потребу, а також суб'єктивне право - відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення.



Групи прав і обов'язків у правовідносинах з приводу надання медичної допомоги:

1) ті, що складають суть (основу) правовідносин;

2) специфічні права і обов'язки, закріплені за окремими категоріями громадян;

3) додаткові права і обов'язки.



Перша група прав свідчить про право пацієнта на отримання медичної допомоги і обов'язок медичного працівника її надавати (Конституція України, стаття 49).

Законодавець визначив права громадян при наданні медико-соціальної допомоги: шанобливе і гуманне ставлення з боку медичного персоналу до пацієнтів; вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я; відповідні вимоги до умов обстеження і лікування; проведення на його прохання консультацій інших фахівців, згода і відмова від медичного втручання.



Другу групу - специфічні права і обов'язки - в медицині складають:

  • право матері на перебування в стаціонарі з дитиною, що потребує догляду та обов'язок лікувальної установи забезпечити його реалізацію;

  • право пацієнта на оплачувану відпустку й інші компенсаційні заходи у зв'язку з перенесеним захворюванням і необхідністю реабілітаційних заходів;

  • право на проведення біомедичних досліджень за наявності певних умов.

До групи специфічних прав і обов'язків при здійсненні медичного втручання входять лише ті, які виникають у певних ситуаціях і обставинах.

Третя група - додаткові права і обов'язки. В цю групу можуть бути включені будь-які умови, що відповідають двом критеріям:

1. Відповідність вимогам нормативно-правових актів.

2. Досягнення згоди з їх приводу між суб'єктами правовідносин.

Важливу роль у розумінні суті медичних правовідносин відіграють передумови їх виникнення. Серед передумов виникнен­ня медичних правовідносин необхідно виокремити:



  • норму права, в якій закріплюється теоретична модель можливих правовідносин;

  • суб'єктів права з їх правосуб'єктністю;

  • юридичні факти.

Юридичний факт у сфері надання медичної допомоги - це повні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин у сфері медичної діяльності.

Юридичні факти поділяються за їх зв'язком з індивідуальною волею суб'єкта на дві групи:



  • події - це юридичні факти, що відбуваються незалежно від волі людини (наприклад, надходження особи до лікувальної установи в безсвідомому стані);

  • дії - це такі факти, настання яких залежить від волі і свідомості людей (наприклад, згода особи на оперативне втручан­ня).

У свою чергу дії можуть бути:

1) правомірними, що відповідають приписам норм права (класичний приклад надання медичної допомоги, заснований на зверненні пацієнта до лікувальної установи відповідно до норм чинного законодавства);



2) неправо­мірними, що не відповідають приписам правових норм (проти­законне вилучення органу або тканини для трансплантації).


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка