Проект «Залишені людьми сліди життя…» наша анотація




Скачати 15,29 Kb.
Дата конвертації24.05.2018
Розмір15,29 Kb.

Проект «Залишені людьми сліди життя…»

НАША АНОТАЦІЯ


Під час вивчення теми : «Залишені людьми сліди життя…»,вчитель історії залучив нас до роботи в проекті і під час нашого дослідження ми намагалися відповісти на головне питання, яке перед нами було поставлене, а саме : “ Що сталося б з історією, якби були відсутні писемні історичні джерела?”

НАШІ ДОСЛІДЖЕННЯ

  • Документальні джерела відбивають історичну подію або явище безпосередньо, без будь-якої оцінки її людиною, яка письмово зафіксувала цю подію. Такі джерела виникають у процесі конкретних подій, тому вважаються більш вірогідними. До документальних пам'яток відносяться закони, укази, розпорядження, угоди, переписи тощо.
  • Документальні джерела – вид писемних джерел, що виникли в процесі діяльності різних державних громадян чи приватних установ, організацій, підприємств тощо. Мають діловий, офіційний характер, різний зміст, усталену форму й формуляр окремих зразків. Це законодавчі акти, організаційно-розпорядча документація установ, організацій, підприємств, звіти, ділове офіційне листування; акти, довідки, документи судово-слідчі, дипломатичні, військові тощо.
  • Документальні історичні джерела відбили окремі факти. Наприклад, в актах у формі певних юридичних норм зафіксовані економічні або політичні угоди, договори між приватними особами, приватною особою й державою й т.д. Такі джерела мають особливу вірогідність. Тільки сукупність актових, статистичних, законодавчих і інших джерел дозволяє відтворити картину суспільства в той або інший період.

НАШІ ДОСЛІДЖЕННЯ


У науці розрізняють п'ять основних типів історичних джерел:
  • речові — пам'ятки матеріальної культури — археологічні знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети тощо), архітектурні пам'ятники;
  • етнографічні — пам'ятки, в яких знаходимо дані про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу;
  • лінгвістичні джерела, тобто дані з історії розвитку мови;
  • усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.;
  • писемні джерела, які є основою історичних знань.

НАШІ ДОСЛІДЖЕННЯ


Перші друковані книги староукраїнською мовою видав Швайпольт Фіоль у своїй друкарні в Кракові («Осьмогласник» (1491) з дереворитом «Розп'яття», «Часословець» (1491), «Тріодь пістну» (не датована) і «Тріодь цвітну» (1491)).

«Псалтырь» Франциска Скорини, видрукований 1517 р. у Празі як посібник для шкільних потреб, та інші книги проникали в Україну і Росію, переписувалися від руки в численних копіях.

В Україні перша підтверджена документально друкарня існувала у середині 15 ст. Відкриті в останні роки документи свідчать, що у 1460 році львівський міщанин Дропан Степан подарував свою друкарню львівському Онуфріївському монастирю. Це перша з відомих згадок про друкарство в Україні і Львові зокрема. Уявний портрет першодрукаря Степана Драпана у майстерні створений сьогодні в рамках проекту «Українці у світі».

Друга з відомих в Україні друкарень заснована у 1573 році Іваном Федоровичем у Львові. Пізніше почали діяти Острозька друкарня, Києво-Печерська друкарня та інші. В сучасних друкарнях є цехи основного виробництва (складальні, фотоцинкографські, стереотипні, виготовляння офсетних форм і форм глибокого друку, друкарські та брошурувально-палітурні) і допоміжного (наприклад, ремонтно-механічні).

В українському Бересті існувала друкарня вже в 60-х роках 16 століття, а у 1574 Іван Федоров, вигнаний з Москви, надрукував у Львові книгу «Апостол», хоча є дані, що років за 20 до того вже з'явилися книги невідомих львівських друкарів.

НАШІ ДОСЛІДЖЕННЯ


Літопис — історико-літературний твір у Русі, пізніше в Україні, Московщині та Білорусі, в якому оповідь велася за роками (хронологія). Писалися переважно церковнослов'янською мовою, з численними вкрапленнями місцевої лексики. В інших християнських країнах подібні давні твори мають назву «хроніки», які писалися, як правило, латиною.

Назва «літопис» походить від структури літопису, де твори починались зі слів «в літо».



Літописи — важливі пам'ятки літератури, цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно. У них розповідається про походження східних слов’ян, зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами, тощо. Велике значення літописи мають для вивчення історії української літературної мови. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов'янської, а у період XV—XVIII ст. частина литовських літописів пишеться латиною.

НАШІ ДОСЛІДЖЕННЯ


А́ктові кни́ги — збірники оригіналів та копій документів 15-18 ст., вписаних або засвідчених різними судами (земськими, гродськими, підкоморськими, сотенними, полковими), генеральним військовим судом, а також магістратами і ратушами України з метою надання їм юридичної сили. Звичай записувати копії документів у А. К. для памяті, для довідок існував задовго до 15 ст. Згодом цей звичай перейшов у право як обовязкова вимога надання документові юридичної сили тільки після запису його копії до А. К.

На українських землях А. К. були офіційно запроваджені в Галичині 1435 р., на Київщині, Поділлі, Волині — 1529 р., в інших місцевостях України, що перебували під владою шляхетської Польщі — 1566 р. А. К. поділялися (залежно від установи, що вчинила записи) на земські, гродські, трибунальські, канцелярські міські або «вєчисті» (довічні). Згодом А. К. поділились на декретові, записові, поточні. До декретових записували лише копії судових рішень; до записових — копії універсалів, привілеїв, грамот, ухвал сеймів та сеймиків, заповітів, мінових актів, контрактів; до поточних — свідчення возних, скарги, протести, повідомлення та ін.



У 2-й пол. 17 та у 18 ст. магістрати, ратуші і суди вели А. К., що мали різні назви — протоколи справ поточних, справи «вєчистиє», «чорні книги» (для кримінальних справ), книги декретів для цивільних справ, книги протестів, різні реєстри. В полкових судах і канцеляріях велись книги кріпосних справ для запису купчих, дарувань, заповітів, книги вироків, «челомбитних» заяв, мирових угод, різні реєстри і журнали, книги, що свідчили про виконання покарання тощо.

НАШ ВИСНОВОК

  • Підводячи підсумок, можна вказати що історичне джерело – це певна якість артефактів минулого (старожитностей). Тому зміст цього поняття цілком залежить від комплексу уявлень епохи про залишки минулого.
  • Центральне місце серед історичних джерел займають письмові тексти - хроніки, документи, листи і т.п. - їх називають первинними історичними текстами (першоджерелами).
  • Історичні джерела виступають як свідчення, відображення, образи, сліди минулого, використання яких служить реконструкції історичного минулого. У ході такої реконструкції виникають історичні праці - статті, монографії, підручники - їх називають вторинними історичними текстами (або історіографією).
  • Документальні історичні джерела відбивають окремі факти. Наприклад, в актах у формі певних юридичних норм зафіксовані економічні або політичні угоди, договори між приватними особами, приватною особою й державою й т.д. Такі джерела мають особливу вірогідність. Тільки сукупність актових, статистичних, законодавчих і інших джерел дозволяє відтворити картину суспільства в той або інший період.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

  • http://www.history.org.ua/?litera&id=7089
  • http://readbookz.com/book/200/7592.html
  • http://allref.com.ua/skachaty/Riznovidi_pisemnih_djerel/
  • http://fizultura.ucoz.ua/news/vstup_do_istoriji_5_klas_urok_4_pisemni_dzherela_arkhivi/2013-11-20-458
  • http://narodna-osvita.com.ua/770-provdniki-v-minule-abo-pisemn-dzherela-storyi.html
  • http://referatu.net.ua/newreferats/7576/188344
  • http://history.sumynews.com/z-glibini-vikiv/item/181-slovianski-viruvannia.html


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка