Професійно-технічна освіта України



Сторінка20/27
Дата конвертації23.10.2016
Розмір4,21 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   27
Батькам надається право вибору освітнього закладу для своєї дитини, однак, відбувається це після ретельного обстеження дитини спеціалістами та визначення її соціальних і навчальних потреб.

Голландська система освіти зазнала докорінного реформування, що привело до паралельного та повноправного функціонування різних типів навчальних закладів (спеціальних і масових) в єдиній системі.

Відповідно, основною моделлю надання психолого-педагогічної допомоги дітям з особливими потребами є підтримка з боку функціонуючих спеціальних закладів. Саме фахівці спеціальних навчальних закладів виступають основними консультантами-помічниками в наданні спеціальної допомоги як учням з особливими потребами, так і вчителям масових шкіл, котрі їх навчають.

За наявності у масовій школі значної кількості дітей, які потребують особливої уваги, у штат навчального закладу зараховується спеціальний педагог, який опікується учнями з особливими потребами, надає консультативну допомогу їхнім батькам і вчителям.

 Шведська модель інклюзивної освіти

Заслуговує на увагу й досвід інклюзивного навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку у Швеції.

Так, зокрема, у цій країні з демократичним устроєм, що ратифікувала всі міжнародні угоди щодо здобуття освіти неповносправними, Міністерством освіти у 1980 р. було затверджено нормативно-правовий документ під назвою Навчальний План, який означив новий стратегічний напрям освітньої політики держави.

Учням з особливостями психофізичного розвитку надали можливість навчатися в масових закладах, створивши для цього відповідні умови. Так, з 1986 р. у країні розформовані спеціальні школи для дітей з порушеннями зору. Всі діти з ослабленим зором навчаються у школах за місцем проживання, а необхідну допомогу отримують у Національному медичному центрі та його філіях.

У 1989 р. було ухвалено новий «Закон про середню освіту», у якому інклюзивне навчання визначено основною формою здобуття освіти неповносправними. Значно збільшивши фінансування масових шкіл, де навчалися учні з особливостями розвитку, уряд підтримав законодавчі ініціативи. У цей період був затверджений новий освітній стандарт, який визначав обов’язковий обсяг знань для учнів, котрі закінчили 5 та 9 класи. Це дало педагогам змогу працювати зі школярами з особливими освітніми потребами за індивідуальними навчальними планами, розробленими з урахуванням їхніх можливостей і потреб.

Принагідно зазначити, що з 1995 р. у країні функціонує лише чотири типи спеціальних шкіл: для дітей з помірною розумовою відсталістю, з легкою розумовою відсталістю, з труднощами в навчанні та для дітей з комплексними порушеннями.

Сучасні тенденції у шведській освіті визначають курс на повне розформування спеціальних шкіл і створення на їх базі ресурсних центрів.

Шведська модель психолого-педагогічного та медико-соціального супроводу дітей з особливими освітніми потребами передбачає використання спеціальної допомоги як позашкільних служб, так і фахівців, які працюють за угодами в навчальних закладах, зокрема, асистентів педагога.

В усіх територіальних округах країни функціонують Центри дитячої реабілітації, співробітники яких надають необхідну допомогу дітям з обмеженими можливостями. Саме ці фахівці входять до основного складу групи спеціалістів, які визначають освітній маршрут дитини з особливими потребами, розробляючи індивідуальні навчальні програми з наданням відповідних реабілітаційно-корекційних послуг, хоча основне навантаження, як і відповідальність за навчання, покладена на вчителя-класовода.

Шведське Агентство Спеціальної Освіти, підпорядковане Міністерству освіти країни, відповідальне за надання підтримки сім’ям дітей з особливостями розвитку та освітнім закладам, де вони навчаються. Радники цих агентств опікуються дітьми з особливими освітніми потребами, допомагаючи муніципальним органам влади забезпечити всі умови для навчання таких школярів, враховуючи проведення курсів підвищення кваліфікації педагогів та асистентів педагогів, батьків та всіх фахівців, які задіяні в цьому процесі.

 Варіативність психолого-педагогічного супроводу (досвід Німеччини)

Слід зазначити, що подібне реформування освітньої галузі відбулося в Німеччині, де на початку 70-х років, завдяки діяльності громадської батьківської організації «Життєва допомога», Міністерством у справах освіти, релігії і культури були ухвалені нормативно-правові акти, які засвідчили, що кожна дитина з обмеженими можливостями має право на вибір навчального закладу, має бути забезпечена психолого-педагогічним супроводом, залучена до педагогічного процесу, незалежно від ступеня складності захворювання.

Основоположним освітнім документом з організації спільного навчання дітей з порушеннями розвитку та їхніх здорових однолітків для всіх регіонів країни (Земель) стали ухвалені у 1972 р. «Рекомендації з організації спеціального навчання».

Цей документ уможливив розвиток «кооперативних» форм організації освітньої діяльності масових і спеціальних шкіл, що передбачають спільне проведення масових заходів, окремих навчальних занять, відвідування учнями з порушеним розвитком масової школи та надання їм корекційно-реабілітаційних послуг у спеціальному закладі тощо.

У вирішенні питань психолого-педагогічного супроводу учнів з особливими потребами в умовах інклюзивного навчання Німеччину з-поміж інших європейських країн вирізняє варіативність його організації, що зумовлена відмінностями у законодавстві Земель.

В окремих Землях освітні нормативно-правові акти передбачають, що школи можуть мати у своєму штаті спеціальних педагогів і фахівців, які надають допомогу дітям з особливими потребами. В окремих випадках спеціальні педагоги виконують функції асистента вчителя, співпрацюючи з педагогами класу.

Психолого-педагогічний супровід забезпечується педагогічними центрами, які функціонують у кожному регіоні, хоча форми організації роботи можуть бути різні. Центри надають різнопланову допомогу школярам з особливими освітніми потребами, проводять з ними профорієнтаційну роботу, координують діяльність різнопрофільних фахівців, консультують батьків і вчителів масових та спеціальних шкіл тощо.

Окрім центрів підтримку учням з особливими потребами надають служби, що функціонують поза межами шкіл і фінансуються органами місцевого самоврядування. Це – медико-соціальні служби, ресурсні центри, реабілітаційні заклади тощо.

Нині у Німеччині, паралельно із системою спеціальних освітніх установ, де перебувають діти, переважно, зі складними порушеннями, функціонують заклади інклюзивного навчання.

 Прозорість кордонів  між спеціальною та загальною освітою

Аналіз досвіду навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку у країнах Європи свідчить, що у переважній більшості з них інклюзивне навчання є основною формою здобуття освіти людьми з обмеженими можливостями.

Однак, варто зазначити, що діти з особливими освітніми потребами мають змогу здобувати освіту і в спеціальних навчальних закладах, і в закладах масового типу. Світовий досвід інклюзивної освіти дає можливість правильно зорієнтувати роботу ПТУ щодо навчання інвалідів.
ВИСНОВКИ

Виходячи з вище зазначеного, ми дійшли висновку, що в Україні існує комплекс проблем пов’язаних з інтеграцією дітей-інвалідів в суспільство.

Ставлення суспільства до аномальної дитини є певним мірилом його цивілізованості. Інвалідів намагалися ізолювати від суспільства в спеціальних закладах. Дитина-інвалід та її близьке оточення опинялися сам на сам зі своєю бідою.

Перебуваючи в умовах інтернатного закладу або на вихованні у сім’ї, діти-інваліди та їх сім’ї деякою мірою ізольовані від суспільства і позбавлені можливості вести повноцінний образ життя у відкритому середовищі, яке аж ніяк не відповідає їхнім особливим потребам.

З роками повільна гуманізація суспільної свідомості, а також досягнення в різних галузях науки і техніки поставили питання про необхідність інтеграції людей з психофізичними вадами, як соціальної групи, з рештою суспільства, тобто про їхню соціальну реабілітацію. Іноземний досвід дає можливість переконатись,що потреба в соціалізації інвалідів є.

Провідним компонентом соціальної роботи з даною категорією дітей є формування індивідуальності, її соціалізація з урахуванням потенційних можливостей і потреб кожної дитини. Побудова взаємозв’язків дитини з мікро- і макросередовищем, розвиток її збережених психофізичних можливостей здійснюється шляхом розширення сфери спілкування та організації її професійної підготовки..

У даній роботі розглянуті і проаналізовані основні проблеми соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими можливостями, що існують на рівні суспільства в цілому, пов'язані з регіональними умовами.

Ідеї спільного навчання можуть бути використані й у таких формах як професійна освіта.



Ми прийшли до висновку, що спільне навчання дітей-інвалідів і їх здорових одноліток повинно стати пріоритетним у педагогічній практика. Це у свою чергу потребує наукового розвитку ідеї спільного навчання, розробки концепцій, методик роботи педагогічних колективів. І це повинно стати метою подальших досліджень. Тоді і будь яка професійна освіта, буде доступна дітям з особливими потребами.

Використані джерела

  • Колупаєва А.А. Досвід реалізації інклюзивної освіти в країнах Європи /Колупаєва А.А. Педагогічні основи інтегрування школярів з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітні навчальні заклади: Монографія.- К.: Педагогічна думка, 2007 р. – 458 с.

  • Софій Н.З., Найда Ю.М. Концептуальні аспекти інклюзивної освіти / Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально – методичний посібник/Кол.:авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін. За заг.ред.Даниленко Л.І., - К.:2007.- 128с.

  • Відкрите досьє з інклюзивної освіти. За матеріалами ЮНЕСКО /Витяг

  • Ворон М.В., Найда Ю.М. Інклюзивна освіта: українські реалії/журнал «Підручник для директора», видавництво «Плеяди», червень, 2006.

  • Даниленко Л.І. Управління інклюзивною школою на засадах менеджменту освітніх інновацій / Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально – методичний посібник/Кол.:авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін. За заг.ред.Даниленко Л.І., - К.:2007.- 128с.

  • Таранченко О.М., Найда Ю.М. Загальні принципи здійснення адаптацій та модифікацій навчально–виховного процесу /Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально – методичний посібник/Кол.:авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін. За заг.ред.Даниленко Л.І., - К.:2007.- 128с.

  • Пристосування шкільних приміщень до потреб дітей з особливостями психофізичного розвитку. Слободянюк Н.Г., Софій Н.З., Найда Ю.М. Пристосування шкільних приміщень до потреб дітей з особливостями психофізичного розвитку / Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально – методичний посібник/Кол.:авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін. За заг.ред.Даниленко Л.І., - К.:2007.- 128с.

  • Таранченко О.М., Найда Ю.М. Врахування відмінностей розвитку та навчальної діяльності дітей з особливостями психофізичного розвитку  в процесі навчання. / Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально – методичний посібник/Кол.:авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін. За заг.ред.Даниленко Л.І., - К.:2007.- 128с.

  • Колупаєва А.А., Найда Ю.М. Здійснення процесу оцінки та розробки індивідуального навчального плану/ Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально – методичний посібник/Кол.:авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін. За заг.ред.Даниленко Л.І., - К.:2007.- 128с.

Єфімова С.М. Налагодження партнерських стосунків з родинами / Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально – методичний посібник/Кол.:авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін. За заг.ред.Даниленко Л.І., - К.:2007.- 128с.
Дослідження особливостей психолого-педагогічного супроводу професійної підготовки інвалідів, осіб з особливими потребами у ПТНЗ
Ткаченко Н.Г. – директор;

Приходько Н.М. – практичний психолог

Харківського професійного ліцею швейного і хутрового виробництва
I. Вступ

Перехід України до демократичного відкритого суспільства з ринковою економікою передбачає істотні зміни в освіті, скерованість на досягнення її нової якості. Нова якість освіти забезпечує відповідність цілей і результатів освіти сучасним соціальним вимогам.

Підготувати молодь до реалій оточуючого світу, професійного самовизначення, опанування професії, самостійної праці покликана система професійно-технічної освіти. Особливої уваги потребує учнівська молодь з вадами розвитку.

В українській державі, на основі пріоритету загальнолюдських цінностей, визнано рівність прав усіх людей на освіту та захист цих прав з боку держави, розроблено та введено в дію низку нормативних документів, що регулюють питання навчання та професійної підготовки людей з особливими потребами. Зокрема, Закон України «Про освіту» декларує доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, рівність умов для повної реалізації здібностей, таланту, різнобічного розвитку кожної людини. Право на вільне обрання професії та можливість заробляти на життя працею гарантоване Конституцією України.

Фізичні дефекти інвалідів значно утруднюють їх контакти з довкіллям, обмежують участь у суспільному житті, негативно позначаються на особистісному розвитку: викликають почуття неспокою, невпевненості в собі, призводять до формування комплексу неповноцінності, егоцентричних і навіть антисоціальних настроїв.

У дітей з обмеженими можливостями виявлено низку суттєвих особистісних проблем, зумовлених деформуючим впливом хронічного захворювання: порушення психічних пізнавальних функцій, зниження самооцінки та рівня домагань, прояв акцентуацій рис характеру, неадекватність взаємовідносин із дітьми з нормальними показниками здоров’я й викладачами. Це спричинює появу в них як внутрішньоособистісних, так і міжособистісних конфліктів під час навчання в ПТНЗ. Водночас у зазначеної категорії молоді повністю збережений інтелект, вона спроможна успішно оволодівати більшістю видів професійної діяльності, здобувати вищу освіту, продуктивно працювати, приносити користь державі й самовдосконалюватися.

Освіту інваліда доцільно розглядати як таку сферу діяльності, що сприяє його успішному функціонуванню, зменшує соціальну напругу та забезпечує стабільність й захист людини у кризових життєвих ситуаціях, розкриває для неї реальні перспективи. Основними завданнями освітньої діяльності інвалідів є: розвиток освітньої та загальнодоступної мотивації; поглиблення знань для зростання інформаційної культури та практичної діяльності; формування інтелектуальних та прикладних навичок, вмінь та способів діяльності; розвиток комунікабельності як засобу збагачення стосунків із світом.

Професійне навчання для інвалідів — це підвищення їхнього соціального статусу та можливість підвищення рівня доходів, розвиток навичок та вміння працювати. Для суспільства професійне навчання інвалідів — це зниження напруженості на ринку праці, підвищення суспільної продуктивності, розв'язання соціальних проблем інвалідів. Основна мета професійного навчання інвалідів — інтеграція їх у суспільство. Забезпечення кожному інваліду доступу до якісної освіти є безумовним атрибутом вільного суспільства.

У вирішенні питань професійного навчання вони потребують певних підходів та психолого-педагогічного супроводу.

Психолого-педагогічний супровід - системна діяльність практичного психолога та корекційного педагога, спрямована на створення комплексної системи клініко-психологічних, психолого-педагогічних і психотерапевтичних умов, що сприяють засвоєнню знань, умінь і навичок, успішній адаптації, реабілітації, особистісному становленню особистості, нормалізації сімейних стосунків, її інтеграції в соціум.

II. Основна частина

2.1. Міжнародні аспекти правового захисту інвалідів

Основу правового захисту людей з інвалідністю становлять міжнародні стандарти щодо забезпечення прав і гарантій соціального захисту дітей-інвалідів і дорослих людей, що відображені в документах Організації Об’єднанних Націй.

В Україні питання правового забезпечення дітей-інвалідів регулюються Конвенцією ООН про права дитини (1989р.), Законами України «Про охорону дитинства» (2001), «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (1991), «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» (2000), «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991), а також прийнятих відповідно до них свід законних нормативно-правових актів. Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» дітям-інвалідам та дітям з вадами розумового або фізичного розвитку надається безоплатна спеціалізована медична, дефектологічна і психологічна допомога та здійснюється безоплатне протезування у відповідних державних і комунальних закладах охорони здоров'я, надається можливість отримати базову, професійно-технічну та вищу освіту, в т. ч. у домашніх умовах.

Соціального захисту у нашому суспільстві потребують усі громадяни, а особливо ті, котрі через різні причини втратили здоров'я, - люди з інвалідністю. Таких в Україні понад 2,6 мільйона осіб, з них 167 тис. - діти.

Одним із основних конституційних прав громадян з інвалідністю, проголошених державою, є право на освіту (стаття 53 Конституції України). Законами України «Про дошкільну освіту», «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» за особами з інвалідністю також закріплюється право та встановлюються державні гарантії на здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям, бажанням та інтересам з урахуванням медичних показань та протипоказань до наступної трудової діяльності.

У всьому світі, у т.ч. й в Україні, тривалий час панувала «сегрегативна» модель навчання громадян з інвалідністю, що передбачала навчання цих осіб у спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах. Така модель штучно позбавляла інвалідів можливостей перебувати у звичайному оточенні, серед своїх однолітків, які не мають проблем зі здоров’ям. Спецінтернати і лікують, і навчають, наскільки можливо. Але мають один суттєвий недолік – якщо дитина перебуває там досить тривалий час, то вона майже не пристосована до звичайного життя, у тому числі і до життя в сім’ї. Ще Л.С. Виготський писав про шкідливий вплив на інвалідів соціальної ізоляції. Він дійшов висновку, що, відриваючи дітей від сімей та друзів і створюючи для них особливе соціальне середовище, суспільство викликає в них «вторинну інвалідність». Такі дії дуже негативно відбиваються на дітях із вадами, оскільки при цьому не враховуються їхні соціальні потреби.

Потягом останніх років за рекомендаціями ЮНЕСКО у багатьох країнах світу (у першу чергу, високо розвинутих) було змінено модель навчання інвалідів із «сегрегативної» на «інклюзивну», що передбачає організацію спільного навчання інвалідів та осіб без інвалідності у загальноосвітніх навчальних закладах шляхом створення необхідних умов для такого навчання (індивідуалізації та адаптації навчальних планів (програм) до потреб і можливостей осіб з інвалідністю, пристосування основного та додаткового навчального обладнання, забезпечення архітектурної доступності до навчального закладу тощо).

Пріоритетними принципами забезпечення рівних можливостей для інвалідів світовою спільнотою визначено такі (таб.1):



  • подальша життєдіяльність інвалідів у своїх громадах, ведення і підтримка звичного для них образу життя;

  • надання допомоги в різних системах життєдіяльності (освіті, культурі, охороні здоров’я, соціальних службах та ін.);




  • працевлаштування.



Стратегічні напрямки забезпечення рівних можливостей для інвалідів





Створення умов для безперешкодного доступу інвалідів до соціальної інфраструктури
• Пристосування для використання інвалідами: планування і забудов населених пунктів; формування житлових районів; будівництво і реконструкція будинків, споруд, комплексів; розробка проектних рішень.
• Транспортне обслуговування: спеціальне обладнання транспортних засобів, вокзалів, аеропортів, автовокзалів, .морських і річкових портів.
• Обладнання житлових приміщень, де мешкають інваліди спеціальними засобами і пристосуваннями, телефонізацією.
• Забезпечення засобами спілкування: азбукою Брайля, слуховими апаратами, тифло-перекладом, альтернативними ме­тодами спілкування

Працевлаштування:
• Місцеві органи соціального захисту населення: виявлення інвалідів, які бажають працювати, визначення нормативів робочих місць, направлення на професійне навчання, ведення інформаційного банку даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
• Державна служба зайнятості: ведення обліку інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні, ведення обліку робочих місць підприємств, сприяння працевлаштуванню, надання консультацій з питань працевлаштування, умов і оплати праці тощо, направлення на професійне навчання інвалідів.
• Відділення Фонду соціального захисту інвалідів: участь у визначенні підприємствами нормативів робочих місць, формування списків підприємств, здійснення'контролю за створенням підприємствами робочих місць, надання фінансової допомоги підприємствам, які створюють додаткові (понад установлений норматив) робочі місця.
• Підприємства: створення за власні кошти робочих місць, визначення видів робіт, на які доцільно залучати інвалідів, забезпечення гарантій та умов праці

Соціально-психологічна і соціально-педагогічна робота з інвалідами:
• Проведення соціально-психологічного і соціально-педагогічного обстеження з метою вивчення інтересів, потреб,запитів, проблем користувачів соціальних послуг: інтерв"ю, тестування, фокус-група, анкетування, соціологічні дослідження.
• Індивідуальна робота: проведення бесід, консультацій, відвідувань, організація догляду, нагляду з елементами психологічної підтримки і допомоги із залученням волонтерів, організація роботи "Телефону довіри".
• Групова робота: соціально-психологічні тренінги, навчальні семінари, просвітницькі курси, групи само-взаємодопомоги та підтримки.
• Колективна (масова) робота: просвітницькі кампанії з метою формування у суспільстві позитивного ставлення до інвалідів, благодійні акції, фестивалі й конкурси художньої і технічної творчості; виставки образотворчого мистецтва тощо.
• Організаційні форми роботи: реабілітаційні центри, заклади культури і спорту, ССМ тощо


Таблиця 1. Стратегічні напрямки забезпечення рівних можливостей для інвалідів.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   27


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка