Програма соціально-психологічного супроводу Олена андрєєва, практичний психолог Брянківської гімназії, Луганська обл




Сторінка4/4
Дата конвертації19.11.2018
Розмір0,64 Mb.
1   2   3   4

Сценарий

Добрый вечер. Сегодня перед вами будет представлен театр жизни. Что это, как это, о чем это и почему так, вы узнаете немно­го позже. У меня к вам ряд просьб и правил. Я прошу вас уважать себя и тех, кто находится на этой сцене, не разговаривать, не шуршать. Сорок минут полной тишины не отнимут у вас всей жизни. В театре жизни есть прави­ло: в начале, в середине, в конце, даже если очень хочется, нельзя хлопать. Еще на этой сцене сегодня не учащиеся вашей гимназии, на этой сцене люди, которые пришли расска­зать вам о своих проблемах и переживаниях. Ваше дело — понять, рассудить и сделать свой выбор. Спасибо всем. Не судите строго. Театр жизни начинается.

Поговорим?

О чем?


О разном и о прочем...

О том, что хорошо и хорошо не очень...

Ведь что-то мне известно... Поговорим?

Поговорим, вдруг будет интересно.

Давай с тобой поговорим, прости, не знаю как зовут.

Но открывается другим все то, что близким берегут.

Ты скажешь: «Все наоборот, согласно логике вещей»,

Но это редкий поворот, а, может, нет его вообще.

Ты помнишь, верили всерьез во все, что ветер принесет.

Сейчас же хочется до слез, а вот не верится и все.

И пусть в нас будничная хмарь не утомит желанья жить,

Но праздниками календарь уже не трогает души.

По-новому, по-новому Торопит кто-то жить,

Но все ж дай Бог по-старому Нам чем-то дорожить.



Норны

Возле чудесного родника боги судят свой суд. Говорят, что там стоит прекрасный чер­тог, и из него навстречу богам выходят три девы: Урд, Верданди и Скульд. Прошлое, на­стоящее и будущее — вот, что значат их имена. Их называют Норнами — провидицами судь­бы.

Родится человек, и тотчас являются к нему Норны — судить судьбу. Урд, Верданди и Скульд — главные Норны, но есть еще много других, добрых и злых. Неравные дают они людям судьбы. Людям кажется, все в жизни зависит от того, что за Норны стояли у колы­бели, и во всех неудачах винят их.

Но достойно прожить доставшуюся жизнь, будь она счастливой или несчастной — дело самого человека, тут никто ему не помощ­ник.


Дневник подростка

Понедельник. С утра пошла в школу. Кто придумал учиться? Снова поцапалась с учи­тельницей, она меня выгнала с урока, осталь­ную половину дня просидела на подоконнике.

Домой идти не хочу, что толку. Там все рав­но делать нечего. Остается ждать вечера. Ве­чером будем тусоваться.

Вторник. Вчера собирались в соседнем подъезде. Пришла поздно, еле сделала уроки, легла спать, а сегодня утром снова в школу по­шла. Ничего интересного.

Среда. Сегодня нам рассказывали о пио­нерах, как они готовы были отдать жизнь за Родину. Мы с мальчишками поспорили: они говорят, что нет Родины, а я их не понимаю, а как же тогда страна, в которой мы родились и живем? Я задумалась: а для чего я живу, в чем смысл жизни?

Четверг. Вчерашний вопрос не оставляет в покое, спросила у девчонок, они тоже не знают, видимо, еще рано об этом задумываться. Лучше пойду на компьютере поиграю.

Пятница. Классно! Сегодня день прошел, завтра на дискотеку. Недавно пришла с ту­совки. Сегодня тусовались в подъезде, выпи­ли чего-то, поорали и разошлись. Пришла домой, а здесь мать: «Я в твои годы такой не была». В какой раз слышу эту фразу... А какой она была в 14 лет, я почем знаю, меня ведь еще не было.

Суббота. Пришла из школы. Отоспалась и начала собираться на дискотеку. Два часа прошло. Потом пошли с ребятами выпи­ли, че трезвыми-то идти? На сегодня закан­чиваю.

Воскресенье. Вот и прошла неделя. Вро­де неделя как неделя, как и все остальные. Сегодня спала до пять вечера, пришла до­мой под утро. Сейчас сяду за уроки и снова спать.

Предательство

Полгода назад со мной случилось несча­стье, я сломала ногу и долго не могла ходить. Когда я вновь появилась в нашей дворовой компании, то оказалось, что моя лучшая под­руга, та, которой я верила также, как себе са­мой, сидела на коленях у моего друга, и они весело смеялись. Потом открылось, что она рассказала все мои секреты всем в компании, и они долго над этим смеялись. Я не могла больше смотреть в глаза этим людям и ушла, чтобы больше никогда не вернуться. Ощущение было такое, как будто меня оплевали. Я не знаю, как пережить двойное Предательство.

Меня предали лучшая подруга и любимый человек. Я не хочу больше жить, жизнь поте­ряла смысл.

Предательство

Души незаживающий ожег

Рыдать устал

Над мертвыми рожок

Зовет за тридевять земель

Трубы серебряная трель

И лошади несутся по стерне

Зачем тебе святая цель

Когда пробитая шинель

От выстрела дымится на спине


Лето

В подвальной, маленькой, насквозь про­куренной комнатке промозглый холод. Около огромного полосатого матраца на полу стоит пепельница, полная окурков, а еще шприцы. И стены, которые я запомню на всю жизнь. На них нарисованы Бог, солнечный свет и плачу­щий ангел.

-Нравится? — спросила сидевшая на ма­траце девушка. Ее зовут Лето. Она протянула мне руку, синюю с багровыми кровоподте­ками.

- Кто рисовал все это?

- Я и ребята немного помогли.

- Сколько тебе лет?

- 16.

Но я бы дала ей все 25.



— Когда мне было 7 лет, нас с папой броси­ла мама. Нам было трудно, хотя для нас это было, наверное, самое счастливое время. Мы с отцом ездили в Крым, денег нам хватало.

Лето протянула фото, на котором она ма­ленькая с высоким красивым мужчиной.

— Через пять лет к нам вернулась мать. Отец её простил, а я нет. Через полгода они попали в автокатастрофу. Отец погиб, а у неё ни одной царапины. После этого я сбежала из дома. Познакомилась с компанией, в которой меня приютили, а потом посадили на иглу. Сначала было так легко. А потом... Они пустили меня по рукам. А сейчас я в другой ком­пании. Эти ребята мне даже деньги собрали на лечение.

- Ты будешь лечиться?

- Нет...

- Почему?

- Хочу умереть здесь.

Лето откинула взглядом картины на сте­нах.

— А почему тебя зовут Лето?

— Меня мальчишки так прозвали. Я очень люблю лето. Жаль, что больше я его не увижу.

— А может, все-таки...? (в моих глазах слезы)

- Ты в Бога веришь?

Понимаешь, трудно в него верить тут. Для нас Бог один, — и Лето берёт в руки
шприц.

В комнату вошел кареглазый парень с ро­машкой и плюшевым мишкой в руках. Он пришел поздравить Лето с 30-м Днем рожде­ния. Ребята придумали справлять его каж­дую неделю. А вообще-то День рождения у Лета в июле, но ребята боятся, что она не успеет его отпраздновать.

Они живут своей жизнью наркоманов. Это их выбор. Для нас, «нормальных людей», на­верное, так проще. А они живут, любят, уми­рают. А ведь Лето могла быть со мной в од­ном классе, сидеть за одной партой. Но они закрыты в своих маленьких подвалах и жи­вут там своей устоявшейся жизнью.

P.S.: Лето умерла от передозировки. Она так и не дождалась лета.



Опять за окнами рассвет

Неприятности случаются у всех. Но толь­ко в сознании подростка даже самые малень­кие неприятности и неудачи вырастают до грандиозных размеров, превращаются в трагедию. И тогда кажется, что есть только один выход—покончить с собой. Чаще всего подросток не понимает, что это не выход, а вход в темный туннель, выхода их которого не бывает никогда.


Суицид

Послушай меня, сейчас я расскажу тебе, как это происходит. Неважно, лежишь ли ты в горячей ванне с порезанными венами или наглотался «колес». Это больно, очень больно лежать и чувствовать, как сердце начинает биться через раз, как из тебя по капли выте­кает жизнь. А еще это унизительно. Не пото­му, что ты оказался не в силах справиться со своими проблемами, а потому, что в послед­ний момент тебе безудержно хочется жить, но сил, чтобы подняться, не осталось.

Твое тело положит на холодную каталку в морге скучающий санитар, и это окажется от­нюдь не так красиво, как рыдающая толпа не­состоявшихся любовей за твоим гробом.

Это не украсит твоё лицо — по нему разма­жет дешевые румяна служитель морга...

У тебя может возникнуть впечатление, что вместе это сделать проще. Да, проще встать на подоконник, взяться за руки и прыгнуть, но помни, что умирать придется по отдельности. Пока ты падаешь, сердце от ужаса заходится так, рвется на части, но не у всех. Кто-то до­летит до земли и... Ты думаешь, что смерть — несильный толчок и яркий свет? Нет. Это пе­реламывающий кости удар о землю.

Это последнее желание выжить и унизи­тельное понимание своей беспомощности.

Помни, в выборе между завтра и никогда только будущее достойно восхищения. Живи будущим, не превращай себя в кладбищен­ское прошлое.

Ты устал от игры? Ну же, право, стыдись!

Ведь ты молод, умен и удал.

Знаю, туго пришлось, но не смей вешать нос,

Соберись и стой, как скала.

И воздастся тебе в непосильной борьбе,

Ты не трусь, и будь молодцом.

Стисни крепче кулак, сдаться — сущий пустяк,

Трудно смерти смотреть в лицо.

Проще руки сложить и сказать «Я побит!»

Пресмыкаться и ползать, как рак.

Но лезть на рожон всем смертям назло —

Это, черт побери, игра!

Пусть ты выиграл бой «дорогою ценой»,

И рубцов на теле не счесть,

Ты попробуй — так легко умирать,

Трудно жизнь принимать, как есть.

Все начиналось как обычно: 1 сентября в нашем классе появилась новая девчонка. Неуклюжая какая-то, постоянно роняет сум­ку и держится за перила, когда спускается по лестнице, будто упасть боится. Она мало об­щалась. Училась легко, шпор на контрольные не делала, не списывала и садилась всегда на первую парту, перед учителем, одна. Од­нажды все, кроме нее, не сделали задание по географии и договорились стоять на своем — мол, ничего не задавали; и она это слышала.

Прозвенел звонок, вошёл учитель и сразу начал проверять домашнее задание. К доске первой он вызвал её. Как всегда, ответ был блестящим. Она получила пять, а весь класс два и завтра же тетради с выполненной работой должны были лежать на столе у учителя. На следующем уроке по классу прошла за­писка: «Юльке объявляем бойкот. Кто «за» — подпишитесь». Эта записка прошла через её руки. Я знаю, ей было плохо.

Когда она снова уронила сумку, все едко хо­хотали, в раздевалке на её одежду выливали воду, делали разные гадости. Она плакала, а все смеялись. Как назло, осенью почти весь класс собирался в её подъезде. Она даже боя­лась выходить гулять с собакой.

Тем вечером Костику стало плохо — он упал и потерял сознание. Все застыли в недоуме­нии, и никто не знал, что делать. В это время Юлька поднималась по лестнице.

Увидев, что Косте плохо, она без слов про­толкнулась к нему, достала платок и начала делать искусственней дыхание. «Раз, два, три, четыре.... пульса нет... Раз, два, три, че­тыре». А все стояли и смотрели испуганными глазами. Вдруг Костя закашлял, открыл гла­за. И только теперь кто-то догадался вызвать «скорую». Утром на Юлиной парте лежала бе­лая роза и открытка с извинениями, где подписался весь класс.



Вышка

Ты помнишь, как вызывающе нависла над тобой вышка в бассейне. Ты долго смотрел на неё, а потом наступал момент, когда ты вска­рабкивался по холодным влажным ступеням наверх. И вот, находясь на самом верху, ты наклонялся над краем. Земля казалась такой меленькой, а бассейн — маленьким кусочком неба, неизвестно как попавшим на Землю.

И тогда появлялся он, страх. А вдруг я сделаю что-то не так, и тогда все — конец, смерть. Ты делал неуверенный шаг вперед и наклонялся над пропастью. Ты помнишь, как душа оборвалась от ужаса, и ты отпрянул назад. Лишь один вопрос был тогда у тебя в го­лове — что я здесь делаю?

Зачем я вообще сюда залез? Я хочу вниз, в без­опасность. Но тогда ты превозмог себя. Ты по­дошел к краю бездны, нагнулся и... прыгнул.

Чувство невиданного восторга охвати­ло тебя. Ты вынырнул легко и красиво, как дельфин. И потом ты целый день провел в бассейне, вновь поднимаясь на вышку и ныряя с неё. Наша жизнь — это тысячи самых высоких вышек, на которые мы взби­раемся вновь и вновь. Для чего это, почему? Потому что, лишь преодолевая себя, мы по­знаем, что такое быть настоящими людьми.

— Вот Вы говорите, что слезы людские — вода?

-Да.

— Все катаклизмы проходят для вас без следа?



-Да.

— Христос, Робеспьер, Че Гевара для вас —лабуда?

-Да.

— И вам наплевать, если где-то горят города?



-Да.

— А совесть, скажите, тревожит ли вас ино­гда?

-Да...

— Но вам удается ее усмирить без труда?


-Да.

А если разрушили созданный вами се­мейный очаг?

Так...

Жестоко расправились с членами вашей семьи?



И?..

—И вам самому продырявили пулею грудь?

Жуть!

Неужто бы вы и тогда мне ответили «да»?



Нет!

А вы говорите, что слезы людские вода?

Нет...

— Все катаклизмы проходят для вас без следа?



— Нет!

— Так, значит, вас что-то тревожит еще


иногда?

— Да! Да. Да...


Каждый выбирает для себя
Женщину, религию, дорогу,
Дьяволу служить или пророку

Каждый выбирает для себя.

Каждый выбирает по себе

Слово для любви и для молитвы,

Шпагу для дуэли, меч для битвы

Каждый выбирает по себе.



Додаток 7

Конфлікт у системі «вчитель-учень»
Типові причини конфліктів:

об'єктивні причини: зіткнення матеріаль­них і духовних інтересів; помилки керування; неповноцінна розробленість правових, нормативних процедур розв'язання міжособистісних суперечностей; брак значущих для нормальної життєдіяльності людини матеріальних і духовних благ; сформований спосіб життя, що сприяє підвищенню агресії людини;

суб'єктивні причини: нездатність зрозуміти іншу людину; незбалансована рольова взаємодія; нетерпимість до думок інших, дратівливість і гостре сприйняття зауважень і порад; неврівноваженість характеру, его­їзм, прагнення до лідерства, прискіпливість, схильність до пліток.

Типи конфліктних особистостей

1. Демонстративна особистість. Риси демонстративної особистості дуже часто прояв­ляються в підлітків, а особливо в тих, що не можуть або не хочуть виявити себе в навчанні або громадському житті. Чим більше вираже­ний демонстративний компонент у поведін­ці особистості, тим вищий рівень її конфлік­тності.

Прагнення бути в центрі уваги може ви­являтися в неадекватній поведінці на уро­ці або на перерві, у брутальності, різкості й нестриманості до інших людей, маніпулю­ванні становищем і можливостями батьків, перебільшенні своїх фізичних можливостей і спроб силового тиску тощо. Природно, що подібні дії викликають опір від навколиш­ніх і створюють конфліктну ситуацію. Сер­йозні конфлікти виникають між учителем і учнем, коли учні намагаються тиснути на вчителя матеріальними або іншими мож­ливостями своїх батьків, виявляючи при цьому зневажливе ставлення до школи, учи­телів, предметів і знань загалом.

2. Ригідна особистість. Із ригідними осо­бистостями важко спілкуватися, тому вони часто є причиною конфліктів. «Ригідний» — непластичний, що не вміє перелаштовуватися, тобто враховувати у своїй поведінці зміни ситуації та обставин. А ще ригідний —це марнославна людина, яка потребує по­стійного підтвердження своєї значущості, це людина із завищеною самооцінкою. Поді­бні особливості ведуть до того, що в ситуації конфлікту ригідна особистість виявляє гостру вразливість, підозрілість, підвищену чутли­вість до несправедливості.

Ригідний учитель — це людина, що не до­пускає навіть думки про те, що є ще чиясь думка, крім її власної. Вона ігнорує бажання інших людей, заперечує прогресивні ново­введення, не бере до уваги ніяких пояснень і причин. Переконати таку людину практич­но неможливо. Невміння або небажання зро­зуміти учня призводить до постійних і сер­йозних проблем і конфліктів. Також важко спілкуватися і з ригідним підлітком. Для нього не буває важливих доказів, не існує авторите­тів. Він зарозумілий і впевнений у своїй правоті й непогрішності.

Конфлікти, що виникають із такими людь­ми, важкі й затяжні. Вони рідко вичерпують­ся, а частіше переходять з одного в інший. І, мабуть, єдиний спосіб уникнути конфлік­тів із такими людьми — це не вступати в по­леміку з ними, а надати можливість кожному залишитися при своїй думці.

3. Некерована особистість. Некерова­ність підлітків також може бути причиною конфліктів. Відсутність самоконтролю й не­ продуманість учинків — досить серйозний привід для виникнення непорозумінь і про­блем, що виникають як під час уроків, так і в позакласний час. Непередбачуваність та імпульсивність у поведінці змушують учи­теля постійно бути дуже уважним і не випус­кати учня з поля зору, щоб запобігти різним можливим неприємностям або небезпечним ситуаціям. Це призводить до перенапружен­ня нервової системи вчителя, нервового зри­ву й конфлікту.

4. Педантична особистість. Надточність і педантизм учителя можуть призвести до бурхливих обурювань і невдоволення під­літків, коли за, здавалося б, незначну по­милку або неточність у виконанні роботи помітно знижують бал. Підлітки зазвичай у цьому випадку вважають, що бал занижено необґрунтовано і вчитель поводиться прискі­пливо, а вчитель ставить надто високі вимоги до учня, забуваючи при цьому, що всі ми мо­жемо помилятися. Та й учимося ми найчас­тіше не на чужих, а на власних помилках.

Раціональна особистість. Якщо біль­шість людей намагається уникнути конфліктів, то раціоналісти готові вступити в кон­флікт у будь-який момент, аби він допоміг у досягненні їхніх цілей. Це люди, що «підуть по трупах», не зважатимуть ні на вік, ні на за­слуги. Вони готові втягти в конфлікт усіх на­вколо себе, аби отримати те, чого їм хочеться.

Безвладна особистість. Не менше не­вдоволення й конфліктів викликають безвладні люди. Безвладний учитель — це не педагог. На уроках у такої людини немає ні дисципліни, ні навчання. Діти не звертають уваги на такого вчителя, маніпулюють ним у плані балів, відмовляються працювати. І піддатливість учителя зовсім не викликає схвалення підлітків. Нагулявшись досхочу, учні починають розуміти, що їм, зрештою, потрібно вчитися, виникає невдоволення, і постає питання про заміну вчителя. Безвладні учні — також часта причина конфліктів у школі.

Скільки сил доводиться витрачати вчи­телям і класному керівникові для того, щоб навчити підлітків жити своїм розумом! Утім дуже часто бувають ситуації, коли у класі є сильний лідер або група дітей, що ведуть клас не завжди у правильному напрямку. Так, вони можуть зривати і прогулювати уроки, не виконувати домашні завдання — і ніхто у класі при цьому не обурюється й не нама­гається щось змінити. Спрацьовує так зване стадне почуття, що позбавляє підлітків мож­ливості думати, аналізувати свої вчинки і вчинки інших. І навіть якщо дії однокласни­ків і оцінюються реально, то бракує сили волі або бажання все це припинити.

Ніхто з підлітків не хоче брати на себе відповідальність і щось змінювати, щоб не стати чужим і зневаженим у своєму колі. І, на жаль, подібні ситуації характерні для підліткового середовища.

Рекомендації щодо виходу з конфліктної ситуації

1. Для зниження напруження не зосеред­жуйтеся на власних станах і думках, а спро­буйте налаштуватися на партнера, стати на його місце.

2. Дайте висловитися співрозмовникові й уважно його вислухайте.

3. За агресивного нападу кращий ефект дасть ваша несподівана реакція. Типовими були б агресія у відповідь або страх. Використовуйте ехо-техніку й «поверніть» партнерові його слова, зберігаючи самовладання та ввічливість.

4. Висловте партнерові те враження, що справили його слова: «Мене ображають ваші слова», «Я засмучений тим, як ви розмовляєте зі мною».

5. Якщо партнер у чомусь має рацію, ви­ знайте свою помилку та запропонуйте вихід із ситуації.

6. Дайте відчути партнерові шанобливе ставлення до його особистості, значущість і цінність його думок і суджень.

7. Побачивши слабкі місця у претензіях партнера, використовуйте ехо-техніку в упо­вільненому темпі повтору. Це допоможе йому самому побачити помилку і полегшить її ви­знання.

8. Підкресліть свою близькість зі співрозмовником, знайдіть щось спільне між вами.

9. Покажіть, що ви розумієте стан співрозмовника.



Правила запобігання конфліктам

Можна користуватися безвідмовним методом-спілкування, ключові моменти якого такі:

приділяйте увагу вербальним свідчен­ням того, що слова розбігаються з думками або почуттями. Виносьте цю суперечність у відкрите обговорення; стежте за тим, щоб у вас або в іншої людини не було прихованих нових припущень або настанов. Обговорюйте їх відкрито, так, щоб помилки можна було виправити; намагайтеся робити спілкування більш відкритим. Дипломатично говоріть про те, що думаєте або відчуваєте, і спонукайте до цього опонента; уникайте непорозумінь. Якщо вам щось незрозуміло, то просіть пояснити.

Якщо щось незрозуміло комусь іншому, поясніть — навчіться правильно слухати. Виявляй­те при цьому зацікавленість і повагу до того, хто говорить. Виявляйте співчуття і давайте зрозуміти, що його почули і зрозуміли.

Виражайте власні почуття й бажання у ввічливій формі, використовуйте «Я-твердження». Уникайте «Витверджень», що можуть викли­кати негативні емоції в опонента.

Додаток 8

Вправи на релаксацію



Вправа «Веселка»

Зручно сядьте, заплющте очі і протягом 1—2 хвилин уявляйте легку, чарівну веселку, пре­красну гру барв і себе — у спокійному, приєм­ному, розслабленому стані. Ви відпочиваєте. Вас поступово заповнює почуття спокою, роз­слаблення...

Роздивіться уважно всі кольори веселки. Які кольори ви бачите? Зафіксуйте кожний колір. Відчуйте, як зміна кольорів (червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий) тілу дає можливість ра­діти вашим душі та тілу. Відчувши повний спокій і задоволення, зафіксуйте цей стан. Розплющте очі, поділіться враженнями з ін­шими.

Вправа «Море»

Заплющте очі, зручно сядьте, покладіть руки на коліна долонями догори. Уявіть собі берег моря, зробіть глибокий видих, повіль­ний вдих. Шумить морська хвиля, заспокоює і заколисує. Ви сидите на березі моря, близь­ко біля води, ноги торкаються морської води. Повільно зробіть вдих і видих. Відчуйте про­холоду морської води. Із кожним вдихом вода повільно входить у вас, через ступні ніг піднімається вгору по тілу аж до талії, як при­плив. А з кожним видихом повертається зго­ри вниз, як відплив. І знову приплив-вдих, відплив-видих... Вашому тілу приємно, спо­кійно. Вода омиває і очищує кожну частинку вашого тіла і ззовні, і зсередини. Ви відчуває­те себе берегом моря, ви розчинилися в піску, і вас омиває вода... Вдих-приплив, видих-відплив. Ви злилися з природою. Ви — части­на природи. Вам добре і приємно відчувати себе природою. Рухаючись у зворотному на­прямку, на слові «один» розплющте очі (п'ять-чотири-три-два-один).



Вправа «Приємні спогади»

Займіть зручну позу, заплющте очі. На вдиху свідомо концентруйте увагу на м'язах вашого тіла, на видиху послаблюйте увагу. Відчуйте розслаблення вашого тіла. Спро­буйте відтворити в пам'яті найбільш при­ємні і заспокійливі епізоди минулого з усіма деталями, пов'язані з природою. Пригадайте найдрібніші деталі цієї місцевості. Які звуки ви чули? Які аромати вдихали? Де ступали? Що відчували? Чим більше деталей ви при­гадаєте і уявите, тим більше розслабитесь. Зафіксуйте приємний образ. Прокиньтесь.


Література:

1. Андрєєва О. Підлітки, схильні до девіантної поведінки /О. Андрєєва// Психолог.- 2014.- №1.- С. 4-28.
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка