Реферат циклу наукових праць «Оніми в літературній мові українського народу»




Скачати 296,22 Kb.
Дата конвертації20.03.2017
Розмір296,22 Kb.
НА ЗДОБУТТЯ ЩОРІЧНОЇ ПРЕМІЇ

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

ДЛЯ МОЛОДИХ УЧЕНИХ
Реферат
циклу наукових праць «Оніми в літературній мові українського народу» кандидата філологічних наук, асистента кафедри історії та стилістики української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Дергача Дмитра Валерійовича

Лінгвістична інтерпретація медійних текстів як вербалізованої масової суспільної свідомості дозволяє виявити процеси специфічного відображення дійсності та, як наслідок, схарактеризувати мовомислення людини в особливих типах суспільної комунікації.

Зверненість до лінгвостилістичних аспектів вивчення основних параметрів інформаційної сфери зумовлює аналіз текстів сфери масової інформації крізь призму закріпленості в семантиці їх лексичних одиниць мотивації пізнання, ідентифікації людиною сучасного світу, представлення реалій сьогодення у вигляді символів, концептів і констант, визначити прийоми, характерні для стилістичного аналізу мас-медійного поля, сфокусувати увагу на синкретизмі теоретико-методологічних баз лінгвістики, філософії, психології, культурології та ін. З іншого боку, перспективним у цьому ракурсі вважаємо розгляд лінгвостилістичного статусу мас-медійних онімів у контексті постулатів функціональної стилістики та процесів інтелектуалізації сучасної української літературної мови.

Актуальність циклу наукових праць «Оніми в літературній мові українського народу» визначається необхідністю вивчення активних процесів розвитку сучасної української літературної мови, насамперед у стилі масової інформації як репрезентативній формі мовної суспільної свідомості. Динаміка мовних процесів у мас-медіа зумовлюється екстралінгвальними чинниками – особливостями суспільного життя, державної політики, розвитком науки, культури та ін. Це визначає зміну, переосмислення власне етнічних, аксіологічних пріоритетів, ставлення до осіб, подій, історії загалом, а відтак – впливає на характер вербалізованої суспільної свідомості. З іншого боку, медійні тексти характеризуються мінливістю, нестабільністю мови, великим потенціалом щодо створення, засвоєння нових лексем, здебільшого шляхом семантичної та формальної трансформації, скорельованої з типовими для мас-медіа дериваційними моделями та стилістичними тропами і фігурами.

Онімне слово в медійному тексті є його інтегральною характеристикою, що реалізує як загальні тенденції розвитку національної літературної мови, так і специфічні, властиві досліджуваному стилю. А отже, аналіз лінгвостилістики сучасних українських медійних текстів належить до актуальної мовознавчої проблематики.

Стилістичний напрям дослідження власних назв, представлених у стилі масової інформації, не широко репрезентований в українському мовознавстві. Загалом витоки та традиції ономастичних розвідок пов'язують із розробками питань топоніміки й антропоніміки вченими 19 століття (М. Максимович, О. Соболевський, І. Франко, О. Шахматов та ін.).

У циклі наукових праць наголошується на тому, що свого часу науковці брали до уваги різні аспекти аналізу власних назв – етимологію, походження, структурно-типологічні домінанти та ін., ними була розроблена низка теорій онімів (формальна теорія власної назви Б. Рассела, теорія індивідуалізації імені та ін.) і застосовані методи їх вивчення (порівняльно-історичний, логічний, семантичний, стилістичний, функціональний та ін.). Загалом ономастичні дослідницькі пошуки доцільно розглядати відносно до роботи різних філологічних осередків. Так, Московська та Київська філологічні школи (О. Суперанська, Н. Подольська, О. Султанов; В. Шульгач, В. Лучик, М. Торчинський та ін.) беруть до уваги в першу чергу аспектологію формально-структурного та порівняльно-історичного аналізу власних назв. З іншого боку, Казанська лінгвістична школа (Л. Фатихова, К. Галіуліна, Г. Ніколаєва та ін.) на основі фонологічних ідей І. Бодуена де Куртене пропонує фоносемантичний метод дослідження. Донецька ономастична школа (Є. Отін, В. Калінкін, О. Філатова та ін.) розробляє сучасні підходи аналізу походження, історії, функціонування, лексикографування онімів у російській та українській мовах. Науковий пошук Одеського кола мовознавців (Ю. Карпенко, О. Карпенко, М. Мельник, Т. Крупеньова, Л. Шестопалова та ін.) останнім часом стосується питань літературної та когнітивної ономастики, пов'язаних із аналізом онімів як ментальних концептів, елементів мовної картини світу українського суспільства. У такий спосіб склалася певна наукова традиція інтерпретації власних назв, яка слугує відправною точкою для сучасних лінгвістів.

Широкий спектр дослідницького пошуку засвідчує неприхований інтерес науковців до проблеми структурно-типологічних домінант і функціональних параметрів онімної лексики. Різновекторні пошукові роботи демонструють наявність тенденції до модифікації прийомів і методів ономастичних студій та розширення їх безпосередніх меж. Окрім дослідження місця власних назв у художній літературі (Ю. Карпенко, Л. Колоколова, О. Фонякова, В. Галич, М. Мельник, Л. Петрова, С. Співак та ін.), набувають актуальності також питання розгляду основних функцій, причин і прийомів трансформацій онімів, зокрема, у стилі масової інформації (Т. Стасюк, Т. Олійник, В. Ільченко, С. Доломан, Л. Дука, В. Кам'янець, Ю. Грушевська, В. Канна та ін.).

Поза увагою науковців залишаються питання символізації власних імен у мовній свідомості українців, що виразно свідчать про структурування лінгвокультурного поля української нації. Цікавим і аргументативним із погляду доведення заявленої тези, на наш погляд, буде вивчення функціонування в сучасних мас-медійних текстах власних назв, прецедентних для України в різний період, – Тарас Шевченко, Іван Франко, Микола Гоголь, Київ, Львів, Дніпро, Дунай та ін. Результати такого аналізу переконливо ілюструють актуалізацію названих онімів як культурних констант мовомислення українців.

Ще одним цікавим і недослідженим аспектом, пов'язаним із попереднім, є психологічна, соціальна мотивація семантичної природи онімів і відонімних конструкцій, вплив функцій, яких вони набувають у тексті, на формування свідомості сучасної людини. Чітко сформульована, перспективна дослідницька парадигма, отже, зумовлює не тільки мовознавчий, але й необхідний для стиліста синтетичний характер пошукової роботи, певне розширення лінгвістичних методів і залучення наукового досвіду інших галузей знань – культурології, психології, філософії, соціології.

На нашу думку, визначена аспектологія є досить перспективною та цілком закономірною, адже останнім часом спостерігається паралельне функціонування поряд із традиційними, більш опрацьованими методами вивчення онімів (порівняльно-історичним, семантичним, формальним та ін.) сучасних (стилістичний, фоносемантичний, функціональний). Це зумовлює поліфункціональність наукового пошукового вектору, виокреслення прагматики, пов'язаної з функціями, а також об'єктністю запропонованого лінгвістичного дослідження, що засвідчує вироблення нових підходів до аналізу мовних одиниць.

Актуальність і перспективність заявленої проблематики визначає наукову новизну пропонованого циклу праць, пов'язану зі створенням обґрунтованої в категоріях і поняттях функціональної стилістики ефективної моделі мовознавчого дослідження онімів в українських мас-медіа. Наукова інтерпретація лінгвальних знаків – онімів – вперше здійснюється в контексті соціо- і психолінгвістичної мотивації активних процесів розвитку мови, пояснюється крізь призму реалій сучасності, їх мовну символізацію, що впливає на динаміку інтелектуальної еволюції сучасної української літературної мови.

Мета дослідження полягає у створенні й науковій апробації ефективної моделі лінгвостилістичного аналізу онімів українських мас-медіа.

Для досягнення мети потрібно розв'язати такі завдання:



  • окреслити та об'єктивувати в категоріях мовознавства екстралінгвальну мотивацію природи і структури власних назв у стилі масової інформації;

  • схарактеризувати репрезентативні для лінгвістичного аналізу особливості онімів стилю масової інформації;

  • проаналізувати типологію дериваційних процесів, характерних для мас-медійних відонімних конструкцій;

  • виявити функціональні домінанти ономастичної парадигми стилю масової інформації;

  • визначити характер і функціональну природу символізації онімів у масовій мовній свідомості та їх уплив на актуальні тенденції розвитку української літературної мови.

Визначений об'єкт дослідження – власні назви в літературній мові українського народу – аналізується в теоретичних концептах і методології сучасної лінгвостилістики.

Предметом дослідження є мовна природа, структура і стилістичне функціонування онімів, їх трансформація та символізація у стилі масової інформації як репрезентанті масової мовної свідомості.

Методологічна основа лінгвостилістичного аналізу медійних онімів представлена як комплекс ідей про аргументацію каузального зв'язку мови і мислення, розуміння сфери масової комунікації як мовно-культурного феномену, виразника суспільної свідомості і мовомислення людини. Під час дослідження використано ряд власне лінгвістичних і загальнонаукових методів – описовий, що дав можливість схарактеризувати склад власних назв у стилі масової інформації та скласифікувати їх, інтерпретаційний, що включає аналіз, синтез й узагальнення, метод кількісних підрахунків, формальний, семантичний, функціонально-стилістичний, когнітивно-дискурсивний та ін. Серед них таким, що визначає системність запропонованого аналізу, є функціонально-стилістичний метод. Він дозволяє визначити й пояснити основні функції та лінгвістичні параметри онімів як важливого складника в комунікативній ієрархії мовних одиниць української літературної мови.

Матеріалом дослідження є тексти стилю масової інформації початку 21 століття (2001-2009 рр.) суспільно-політичної, культурної, спортивної тематики. Для лінгвістичного аналізу були обрані медійні публікації за останні 5 років – 2006-2009 рр, зокрема системно, за принципом суцільної вибірки представлено тексти за 2008 р.: загальноукраїнські газети "Дзеркало тижня", "Газета по-українськи", "Україна молода", "День", "Сільські вісті", "Літературна Україна" та регіональні видання "Post-Поступ", "Львівська газета", "Високий замок" (Львів), "Молодь Черкащини", "Чернеча Гора" (Черкаси), "Вечірній Харків", "Час" (Харків), "Червоний гірник", "Металург" (Кривий Ріг), "Кримська світлиця", "Кримський діалог" (Крим), "Експрес", "Вечірній Київ", "Хрещатик", "Київська правда" (Київ), "Рівне вечірнє", "Рівненська газета" (Рівне) та ін. У деяких випадках беруться до уваги матеріали з ефіру передач українського телебачення ("ТСН", "Подробиці", "Зіркове життя", "Шоуманія" та ін.), а також ті, що були розміщені в мережі Інтернет. На основі проаналізованих текстів друкованих і електронних видань було зафісовано й опрацьовано більше 10000 онімів і відонімних утворень, скорельованих із визначеним предметом нашого дослідження.

Теоретична цінність циклу наукових праць полягає в концептуально сформульованій і здійсненій спробі лінгвостилістичного аналізу текстів українських мас-медіа як основного виразника масової суспільної свідомості, що інтерпретується в понятійній парадигмі функціональної лінгвістики. Автором визначаються найпоширеніші моделі творення, трансформації та функціонування власних назв на лексико-семантичному і граматичному рівнях, розглядаються активні процеси символізації онімів у межах медійного простору, що зумовлюють появу вторинних номінацій та онімну символізацію у мовомисленні сучасних українців.

Практична цінність циклу полягає в тому, що його матеріали та результати можуть бути використані для формування університетських нормативних курсів зі стилістики, лексикології сучасної української мови, історії української літературної мови, спецкурсів і спецсемінарів, пов'язаних із функціонуванням мовних стилів, а також при укладанні різного типу словників, що репрезентують функціональну парадигматику лексичних одиниць сучасної української літературної мови.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві було проведено дослідження лінгвостилістичних онімних домінант стилю масової інформації як ідентифікатора колективної суспільної свідомості. Запропоновано сукупність методів і прийомів функціонального підходу до аналізу онімів у стилі масової інформації, що базується на визначенні комунікативного контексту, природи, структури й основних функцій мовних одиниць досліджуваного матеріалу та їх значення для розвитку сучасної української літературної мови.

Авторські фахові спостереження щодо функціональної природи оніма в літературній мові українського народу, визначені як теоретично та практично цінні для національної науки, оформлені в 20 наукових праць: монографію «Стилістика онімів в українських мас-медіа», «Словник онімів українських мас-медіа» і 18 наукових статей.

Зокрема, монографію присвячено аналізу лінгвістичних домінант онімів стилю масової інформації сучасної української літературної мови. Розглядається мовознавча інтерпретація як основна щодо мотивації природи, структури та функцій категорії імені. Визначаються й описуються особливості власних назв стилю масової інформації з погляду функціональної лінгвістики.

У словнику здійснено лексикографічний опис мас-медійних онімів за трьома параметрами – функціональним, словотвірним і тематичним. Лінгвістичні домінанти пропріальної лексики розглянуто в аспекті динамізації семантики та мовно-виражальних засобів компонентів лексичної системи сучасної української літературної мови на основі текстів ЗМІ. Матеріал словника відображає тенденцію до впливу інформаційної сфери на мовну свідомість людини, а також модель формування лінгвокультурного поля українського суспільства.

Загалом у циклі наукових праць «Оніми в літературній мові українського народу» звертається особлива увага на теоретичну лінгвофілософську основу аналізу функціональних домінант онімів інформаційного простору, науково інтерпретовано специфіку власних назв як складника лексичної системи сучасної української мови (класифікаційні, семантичні, основні функціональні параметри), принципи їх лексикографічного представлення та стилетвірні екстра- й інтралінгвальні чинники комунікаційної сфери, зреалізованої у стилі масової інформації.

Мовознавчий дискурс аналізу номінаційної парадигми з урахуванням знання про номени інших галузей гуманітаристики виводить питання тлумачення лінгвофілософської категорії імені на якісно новий рівень, позначений увагою до перспективних ідей у лінгвістичній філософії, лінгвістичній психології, що корелюються з дихотоміями "мова/свідомість", "мова/соціум", "мова/культура". Такий напрям розгляду природи онімів сприяє аргументації тези щодо онтологічної зумовленості мовної свідомості та її об’єктивізованих форм, відображених у номінації, та пов'язаних із ними асоціацій.

Специфіка мовознавчого аналізу (праці О. Суперанської, Н. Подольської, Ю. Карпенка, Є. Отіна, В. Калінкіна, О. Карпенко, М. Торчинського, М. Мельник, В. Ільченка, С. Доломана, Т. Стасюк, Ю. Грушевської та ін.) у циклі праць пов'язана з концептами та конструктами функціональної лінгвістики, з виявленням основних параметрів і процесів розвитку пропріальної номінації, місця та функцій онімів у сфері масової інформації. Особливу увагу приділено екстралінгвальним складникам, що, безумовно, впливають на функціональне навантаження, семантику та типологію мовних одиниць у ЗМІ, проаналізовано спеціальні мовні форми поширення інформації, переконання, навіювання тощо. Функціональні параметри онімів медійної сфери пояснюються її a priori емоційно-експресивним характером, здатністю різними вербальними й невербальними способами впливати на особистість, мовну суспільну свідомість. Експресія власних назв у такому разі є результатом процесів їх свідомого моделювання з залученням внутрішніх можливостей семантики, словотвору, синтаксичного ресурсу національної мови.

Зверненість до функціонального ресурсу власних назв у стилі масової інформації дозволяє інтерпретувати їх як компоненти лексичної системи, що в контексті спеціально модельованого впливу на масову суспільну свідомість визначають не лише онтологічний взаємозв'язок мови та мислення, але і трансформують його, завдяки чому формується сучасний ментальний і лінгвокультурний суспільний простір.

Специфіка каузальної взаємодії мови та мислення в контексті предметності фахового пошуку автора реалізується також і в структурно-типологічних домінантах мас-медійного поля, розгляд яких у сучасному науковому світі викликає ряд дискусій. Філологічне обґрунтування зазначеної проблематики спирається на її тлумачення в аспектах – мовознавчому, літературознавчому та журналістському, які різняться об'єктом дослідження і методологічними практиками. Лінгвістичний аспект репрезентований у дослідженнях Г. Солганика, М. Кожиної, Л. Шевченко, Н. Шумарової, О. Стишова, Л. Кудрявцевої, М. Володіної, С. Чемеркіна, Н. Клушиної, Т. Стасюк, М. Штельмах та ін., що, в першу чергу, стосуються визначення характерних для сфери масової комунікації мовних одиниць, їх типології, функцій як об'єкту наукової аргументації стилю масової інформації та феномену національної мовно-культурної ідентифікації. З іншого боку, журналістське розуміння сучасної інформаційної сфери (У. Шрамм, В. Різун, В. Іванов, Н. Костенко, А. Москаленко та ін.) спрямоване на тлумачення мас-медійного тексту більшою мірою з погляду його екстралінгвальних характеристик, мотиваційних факторів, їх ролі для досягнення чітко визначених цілей і завдань, можливостей суб'єктивної оцінки щодо описаних подій у контексті процесів інформування та переконання. Лінгвістичний аналіз за такої диспозиції завжди є передусім спрямованим на розуміння мовної специфіки оніма, його структури, значення і функцій у тексті.

Інтерпретативний підхід до тлумачення медійного тексту, позначеного динамічною природою пропріальних одиниць, дозволяє пояснити множинність трансформаційних процесів онімної лексики, в першу чергу, на рівні семантики, що зумовлює неологічність онімних валетнісних відношень, актуалізацію емоційно-експресивних конотацій у структурах різних стилістичних фігур. Тому видається доцільним створення словника онімів українських мас-медіа й онімних гнізд, побудованих за функціонально-тематичним критерієм і репрезентативних для мовної свідомості українського суспільства, його культури, історії та ментальності.

З іншого боку, автором циклу наукових праць на основі дослідницьких пошуків І. Ковалика, Л. Кудрявцевої, В. Горпинича, К. Городенської, Н. Клименко, Є. Карпіловської, Т. Стасюк та ін. аналізуються сучасні фахові підходи до визначення моделей дериваційних трансформацій власних назв у текстовому полі українського мовно-культурного простору як динамічного феномену, що ідентифікує дійсність у контексті мовомисленнєвих процесів. Ідеться, передусім, про лексико-семантичний і морфологічний словотвір, які зумовлюють процеси символізації реалій суспільно-політичного, культурного, спортивного життя, зреалізовані як актуалізація функціональних характеристик онімної вторинної номінації. Це, в свою чергу, розглядається в контексті інтелектуалізації масової інформаційної сфери.

Лінгвостилістика імені як ідентифікатора специфіки мовних виражальних засобів сфери масової інформації розглядається в такому разі в контексті динамічних процесів, що відбуваються на перетині внутрішньої форми онімів, їх семантики і структури тексту, в якому вони функціонують. Це визначає природу різного роду стилістичних прийомів, фігур, що активізують трансформацію та зміни власних назв на різних мовних рівнях, у першу чергу, лексико-семантичному, стилістичному, морфологічному.

У працях, що входять до складу пропонованого циклу, метонімія розглядається як мовна конструкція, що реалізує перехід ознаки одного об'єкта на інший на основі їх суміжності, відображеній у свідомості мовця. Онімна метонімія реалізується, в першу чергу, у формі множини конкретного імені. В основі таких конструкцій відбито порівняння декількох осіб, географічних об'єктів чи понять: шевченки, усі ці шевченки, лесі-українки, Лесі, Загребельні, Гончарі; сьогоднішні гітлери, ющенки, маленькі ющенки, тимошенки, януковичі, луценки, симоненки, вітренки-симоненки; Америки, лас-вегаси, Парижі-Лондони та ін. Використання власних назв у множині сприяє, на наш погляд, апелятивації пропріальної лексики – її переходу до класу загальних назв. Експресивність й емоційне забарвлення у цьому випадку зумовлюється частим написанням таких онімів із маленької літери, що свідчить про позбавлення здатності до індивідуалізації, позначення класу однотипних об'єктів, їх поступовий перехід у розряд апелятивів, і як результат – актуалізацію функції негативної оцінки.

Перифраз передбачає заміну компонента імені (власне імені, прізвища чи по батькові) загальновідомим чи загальнозрозумілим зворотом (або лексемою), який у функції розширеного епітета характеризує особу за її діяльністю, специфікою поведінки, манерами тощо, або об'єкт за географічним положенням, пов'язаними з ним подіями тощо. Така конструкція надає оніму атрибутивних ознак і створює ефект емоційно-експресивного навантаження тексту, що є водночас домінантною характеристикою лінгвостилістики сучасного інформаційного поля. Доцільним видається розглядати власне перифраз – словосполучення, семантика якого чітко вказує на особу або об'єкт, про який ідеться, та контекстуальний перифраз, який реалізується лише в певному контексті, що визначає його семантичну множинність і варіативність.

Серед власне перифразів у ЗМІ можна виділити такі основні групи:

а) антропонімні: Т. Шевченко – Кобзар, І. Франко – Каменяр, вічний революціонер, М. Поплавськийспіваючий ректор, А. ПугачоваПримадонна російської естради, жінка, яка співає, М. Джексон – Король, король поп-музики, Ф. Кіркоров – король російської сцени, Оле Айнер БйорндаленКороль світового біатлону, Л. Черновецькиймер усіх киян, мер "улюблених бабусь", турботливий онук, владний космонавт та ін., О. Довгий – народний син, Я. Клочковаукраїнська золота рибка та ін.;

б) топонімні: Київ – мати міст руських, Москва – білокам'яна столиця, столиця білокам'яної, третій Рим, Рим – вічне місто, Європа – старий світ, старий континент, Африка – чорний континент, Австралія – зелений континент, Антарктида – білий континент, Пекін – столиця Піднебесної, Японія – країна сонця, що сходить та ін.

Онімні епітети – окремі слова, що реалізують функції означення антропонімів, топонімів, зоонімів, міфонімів та ін. – у мас-медійних текстах є менш поширеними і функціонально ілюстративними. Природа епітетів зумовлює появу емоційно-експресивного навантаження, типологія якого визначається семантикою самого епітета й корелюється у більшості випадків з ад'єктивними характеристиками мас-медійної сфери. В її текстах епітетна функція виявляється, як правило, у зневажливій, іронічній атрибуціїї названого об'єкта або у нейтральній вказівці на певні ознаки відносного характеру: козак Кучма, кулеметниця Богатирьова, помаранчевий Скрипка, біло-блакитна Підкопаєва, червоні товариші Мороз і Симоненко та ін.

Специфіка сучасного мас-медійного порівняння полягає у нетиповій для такої конструкції структурі. Йдеться про відсутність традиційних порівняльних сполучників як, ніби, наче, неначе, мов, немов та ін. і перифрастичний характер цієї стилістичної фігури, яка передбачає зіставлення за певними чітко визначеними ознаками кількох онімів, що часто зумовлює у семантичному полі порівняльно-номінаційної конструкції появу іронічного сприйняття: Мадонна соцопитувань, новітня Жанна Д'Арк, величний "російський Алцід", буковинський Кобзар, українська Венеція, Галицький П'ємонт, друга Новобогданівка та ін.

Мас-медійні прізвиська розглядаються як онімні варіанти, що мають, без сумніву, екстралінгвально мотивовану природу, обумовлену передусім завданнями вторинної, додаткової номінації, акцентовано наділеної певними конотаціями емотивного й оцінного характеру. Зі стилістичного погляду їх можна розглядати як різноманітні узуальні оніми й апелятиви, використані у якості вторинних власних назв й отримані шляхом лексичної деривації на основі уявлень і вражень про відповідну особу і ті події, в яких вона брала участь: Макс Бєшений, Сергій Ківалов "Підрахуй", Юля, Космос, Вакар, Вован, лисий та ін. Такі лексеми є відкритими щодо засобів творення, функціонування та інтерпретативності, а отже, мають оказіональне забарвлення як будь-яке інше нове слово, що вражає своєю незвичністю, нестандартним способом утворення, і впливають на нагромадження смислів, оскільки виконують функцію не тільки і не стільки найменування, скільки експресії – підкреслено емоційного ставлення того, хто говорить, до відповідного об'єкта.

Функціонування в стилі масової інформації семантично сконденсованих онімів та онімних конструкцій підтверджує тезу щодо атрибутивного характеру словотвору в поєднанні з тяжінням медійного мовлення до образності, описовості, але водночас стислості: Роллінги, Океани, Танки, Ляпіси, Зелені та ін.

Використання таких конструкцій вказує на тенденцію входження названих таким чином осіб, об'єктів, понять у загальнонаціональний інформаційний контекст і дозволяє лінгвістично обґрунтувати їх фіксацію в суспільній мовній свідомості, а також специфічне формування і безперервне розширення українського лінгвокультурологічного простору. Фактологічно це можна підтвердити на основі методу кількісних підрахунків. Найбільшу реалізованість семантичної модифікації мас-медійних власних назв було зафіксовано у структурі метонімії (28,7 %) та перифраза (35 %). Менш типовими, але також характерними виявилися епітети (9 %), порівняння (11 %) та семантично сконденсовані оніми (10,3 %), що в сукупності ілюструє тезу щодо атрибутивного характеру мови ЗМІ та її пропріальних одиниць, розглянутих у конетксті динаміки структурно-функціональної парадигми сучасної української літературної мови.

Морфологічний словотвір в аналізі онімної трансформації стосується формальної видозміни номінаційної структури, але також вказує на рівень притаманного їй емоційно-експресивного забарвлення. Така дериваційна модель, у першу чергу афіксація, мотивує здебільшого відношення генетично пов'язаних класів слів, що фактично унеможливлює розвиток семантичних потенцій слова. Площиною поширення афіксації у текстових структурах стилю масової інформації є, зокрема, медійні відонімні лексеми на позначення осіб, географічних об'єктів, їх сукупностей, приналежності до того чи іншого політичного, суспільного, культурного угрупування, схвалення чи заперечення його діяльності.

Зважаючи на тяжіння мас-медійного поля до інформативності, переконання, доступності, що зумовлюють динаміку його мовних одиниць, найпоширенішими способами формально-структурного словотвору виявилися суфіксальний (60 %), безафіксний (17,1 %), меншою мірою – префіксально-суфіксальний (14,8 %), інтерфіксальний (4,8 %) і безафіксний. Це насамперед пояснюється кореляцією названих екстралінгвальних домінант ЗМІ та іманентно зумовлених принципів самих дериваційних моделей.

Типовими для онімної морфологічної трансформації можна назвати такі афікси: -ізм- (сталінізм, кучмізм, путінізм), -чин-, -щин- (азаровщина, черновеччина, жириновщина, кадировщина, горбачовщина), -івц- (яблуківці, лимонівці, гітлерівці, литвинівці, бютівці, ющенківці), -ист (пористи, нашисти, б'ютисти), -іан- (шевченкіана, франкіана, гоголіана, бондіана), -ізац- (українізація, румунізація, європеїзація, путінізація), по...-и (по-поплавськи, по-БЮТівськи, по-регіоналівськи, по-ющенківськи) та ін.

Онімна медійна деривація об'єктивно зумовлюється екстралінгвальними чинниками, які лежать в основі мотиваційних тлумачень синкретичної щодо пояснень причин функціональної та формальної зміни слова природи сучасного інформаційного поля.

Окремо в циклі наукових праць розглядається функціональний потенціал зафіксованих мас-медійних власних назв, лінгвістичне тлумачення медійного символу з погляду функціональної зумовленості й інтелектуалізації української літературної мови на прикладі онімів літераторів (Т. Шевченко, І. Франко, М. Гоголь), пропріальної номінації сучасного українського політикуму та топонімів. Науково інтерпретовано характер валентності словоформ, виявлений у зібраному ілюстративному матеріалі. Мовна символізація власних назв розглянута в циклі наукових праць у функціональній структурі онімних полів "Тарас Шевченко", "Іван Франко", "Микола Гоголь", "Політична сфера", "Топоніми". Окреслено основні функції пропріативів у мас-медійному просторі (номінативна – Т. Шевченко, П. Загребельний, Л. Кучма, Австралія, Європа, оцінна – шевченки, загребельні, кучми, зелений континент, Європи, старий світ), моделі зміни їх семантики та трансформацій, визначено роль цих процесів у вербалізації мовомислення людини та динаміці розвитку лексичного рівня сучасної української літературної мови.

У залежності від особливостей, генетично зумовлена онімна номінативна функція розглядається автором як первинне або вторинне називання об'єкта. Первинна номінація стосується власне онімів та морфологічних відонімних дериватів, утворених суфіксальним і префіксально-суфіксальним способами, які вказують більшою мірою на формальні видозміни у будові слова (українізація, шевченкознавство, гоголіана, франкіана, кучмізм, жириновщина, бютівець, КВНщик, по-тимошенківськи, по-гоголівськи). Вторинна номінація характеризується трансформаціями не на структурному рівні, а на семантичному, що реалізується в тексті в межах різних стилістичних фігур (король поп-музики, король біатлону, політичний колядник, українська золота рибка, вождь народів, антикризова дівчина, нові "Океани", радянська Бріджит Бардо).

З іншого боку, оцінна функція передбачає наявність об'єктивного та суб'єктивного компонентів, які визначають відповідні позитивні, негативні чи нейтральні оцінні характеристики (головний самооборонець, головний дипломат країни, гарант Конституції, залізна леді, мер усіх киян, "проффесор", друга Новобогданівка, хімічний міні-Чорнобиль). Зважаючи на динаміку мас-медійних текстів, у деяких випадках формально тотожні онімні конструкції здатні набувати різних за своєю природою функцій, що можна визначити лише в певному контексті. Це свідчить про амбівалентність та інтерпретативний характер функціональних параметрів мовних одиниць, у нашому випадку, пропріальної лексики. Суб'єктивний складник оцінної структури передбачає позитивне чи негативне ставлення до об'єкта, у той час як об'єктивний – спирається на загальні властивості предметів чи явищ, які впливають на характер оцінки.

Характер і частотність використання онімів і похідних лексем зумовлює інтенсифікацію оцінки, що виявляється внаслідок активного їх функціонування в мас-медійному полі (сам Термінатор, суто по-тимошенківськи, ще одна столиця моди). Як правило, інтенсифікація стосується посиленого вираження конотативних, емоційно-експресивних домінант певної оцінки та є типовою для перифрастичних і метонімічних онімних конструкцій, інтерпретативна специфіка яких передбачає динамізовану семантичну валентність, а отже, - широке їх представлення як в одному, так і в різних контекстах.

Таким чином, розгляд типових функцій мас-медійних онімів із їх основними характеристиками первинності, вторинності, дискретності і суб'єктивності, об'єктивності, дескриптивності, інтенсифікації підтверджує тезу щодо актуальності функціонального дискурсу в сучасному українському мовознавстві. Характер і типологія онімних конструкцій ілюструють синкретичну природу і взаємозв'язок мови і мислення, що зумовлює динамічний розвиток мови, теоретичних постулатів функціональної стилістики, психолінгвістики, соціолінгвістики, когнітивної лінгвістики в контексті розуміння процесів інтелектуалізації української літературної мови.

Проведене лінгвостилістичне дослідження функціональних домінант онімів у сфері масової комунікації дозволило зробити такі висновки:

Особливості сучасного мовознавчого знання визначають актуалізацію в дослідницькому пошуку екстралінгвальних мотивацій, що зумовлюють кореляцію каузального взаємозв'язку мови і мислення, мови і свідомості.

Об'єктивація онімів комунікативна, отже, пов'язана з виявленням їх функціональних особливостей у стилі масової інформації, що впливають на динамічні процеси в розвитку української літературної мови.

Лінгвістична доказовість у дослідженні специфіки медійних власних назв, розгорнута в аспекті особливостей вербалізації масової суспільної свідомості, спирається на постулати функціональної парадигми мовознавчого аналізу. Функціонально-стилістичний підхід до аналізу онімів можна водночас об'єднати принципом кореляції структурних відношень дихотомії "власна / загальна назва": ідеться про розрізнення у значенні, яке зумовлює типові / нетипові властивості назви, співмірні з характером об'єкта номінації. Так, загальна назва стосується абстрагування, узагальнення імен у межах класу, тоді як власна – виокремлює кожен конкретний предмет із сукупності, таким чином протиставляючи його іншим, що, у свою чергу, відображається в пізнавальній діяльності людини та зумовлює чітке усвідомлення нею процесів типізації й індивідуалізації.

Зважаючи на основні риси стилю масової інформації – інформативність, переконливість та ін., функціонально-стилістичний аналіз зосереджується на постійній динаміці мовних одиниць, у тому числі й онімів, що впливає на появу нових пропріальних лексем, відонімних конструкцій і супроводжується використанням, передусім, елементів морфологічної та лексико-семантичної деривації. Залучення до аналізу елементів методичних практик структурного опису пропріальної лексики (її парадигмальних, класифікаційних, морфологічних, власне дериваційних, синтаксичних характеристик) дозволило більшою мірою зосередитися на домінантах лексико-семантичного словотвору, пов'язаного з переосмисленням значення онімів (у залежності від контексту), виявленням перспективи щодо їх символізації у масовій суспільній свідомості. Саме це дозволяє визначити і проаналізувати власне функції та функціональний потенціал власних назв у стилі масової інформації: визначені як основні функціональні домінанти мас-медійних пропріативів номінативна й оцінна функції характеризують синкретизм інтра- й екстралінгвальних чинників щодо структурних параметрів медійної онімної парадигми.

Зверненість до лінгвостилістичного аналізу онімів як таких, що визначають вербалізацію масової свідомості, стратифікацію лінгвокультурного простору сучасного українського суспільства, логічно й об'єктивно пояснює обрані для аналізу сфери (література, мистецтво, політика, спорт) та власні назви їх основних представників. Символізовані у формі онімів постаті Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколи Гоголя сприяють виявленню ментальних специфікацій української нації, що лінгвістично обґрунтовано в аспекті функціонування та динаміки відповідних онімів у медійних текстах та вторинної номінації, що виникає на їх основі. Це, у свою чергу, дозволило аргументувати тезу про актуалізацію тенденції до трансформації, семантичного переосмислення мас-медійних онімів, особливо історичних, що реалізується у структурі різних стилістичних фігур.

У ході аналізу найхарактернішими серед них були виділені перифраз та метонімія. Вони передбачають залучення моделей вторинної номінації як динамічних щодо розвитку способів емоційно-експресивного називання. Так, перифраз характеризується заміною оніма словом або зворотом із конотативним забарвленням, семантика та функціонально-типологічні параметри якого здебільшого визначаються в певному контексті. Це дозволяє зробити висновок про типові для стилю масової інформації семантично прозорі власне перифрази та контекстуальні перифрази, співвідношення використання яких можна визначити як 35 % і 65 % відповідно. Виразна кількісна перевага контекстуальних перифрастичних конструкцій зумовлюється передусім інтерпретативним підходом до творення неологічного значення або сегментування вже існуючого, віднайдення різного роду асоціативних зв'язків, паралелей, що в результаті сприяє появі описових зворотів, функціонально зреалізованих у структурі лексико-семантичних перифрастичних дериватів.

З іншого боку, метонімія виявляється в перенесенні власних назв у розряд загальних, оскільки реалізується в медійному тексті у множинній формі відповідного оніма, що і зумовлює втрату пропріативом індивідуалізуючих ознак, свого роду переходу до генералізації названого об'єкта або об'єктів. У порівнянні з перифразом метонімічна фігура є менш функціонально різноплановою, що зумовлено характером семантичних трансформацій і актуалізацією більшою мірою негативної оцінної функції. Тоді як перифраз, залежно від структурно-типологічних параметрів і позначуваного ним об'єкта, може набувати позитивного і негативного забарвлення. Інші стилістичні фігури, зокрема, епітети, порівняння, семантична конденсація лише увиразнюють семантику власної назви, не зумовлюючи кардинальних змін у її структурі. Це визначає їх статус атрибутивних елементів щодо конкретного пропріатива. Відносно невисока частотність названих фігур в якості актуалізаторів мовної свідомості у текстах ЗМІ вказує на тяжіння стилю масової інформації до функціональних аналітико-синтетичних конструкцій, що повністю відтворюють основні завдання мас-медійного дискурсу та системні взаємозв'язки його мовних компонентів.

Деривація як динамічний процес формальної трансформації слова широко представлена в аспекті функціонування власне відонімних похідних в інформаційній сфері. Традиційно для української мови найпоширенішим способом словотвору є суфіксація. Виразно менше у ЗМІ представлені префіксально-суфіксальний словотвір, інтерфіксація та ін., що зумовлюється складною будовою новотворів і специфікою медійного поля, пов'язаною із засвоєнням структурно простих мовних одиниць.

Зважаючи на інформативну ємність і стислість як основні ознаки сфери масової комунікації, поширеним прийомом введення онімів у текст цілком логічно можна назвати також й абревіацію. Загалом частотність використання абревіатур є відносно невисокою. У циклі наукових праць автором аргументовано неологічний характер абревіаційної моделі словотворення, яка лежить в основі структури такого типу відонімних дериватів. У першу чергу, це пояснюється великою кількістю онімних абревіацій, утворених за аналогією. Як наслідок, відбувається інтерференція структури вже існуючої абревіатури з семантикою новоутвореної, що визначає тенденцію до синкретизму різнорівневих параметрів медійних пропріальних одиниць.

Загалом неологічність, притаманна мас-медійним онімам, підтверджує тезу щодо інтерпретативності, варіативності їх категоріальних домінант, які виявляються в різних контекстах по-різному. Названа тенденція зумовила також можливість укладання "Словника онімів українських мас-медіа". Словник свідомо укладено не за традиційною граматичною, а за функціональною моделлю, де атрибут визначає функціонування імені в тексті – тип номінації та оцінки. Лексикографічний аналіз медійних власних назв здійснено відповідно за трьома критеріями – функціональним, словотвірним, тематичним, що сприяло отриманню об'єктивних і логічно обґрунтованих результатів пошукової роботи.

З іншого боку, в циклі наукових праць пропонуються аналітичні схеми, що у сконденсованому вигляді, графічно представляють проаналізовані у дослідженні процеси та їх результати. Створені, як і словник, за функціонально-гніздовим принципом, вони дають змогу побачити та простежити тенденцію щодо об'єму ілюстративного матеріалу, спільних і відмінних рис, пов'язаних зі специфікою типів номінації, основних функцій класифікаційно та генетично різних онімів мас-медійного поля.

Таким чином, використані в дослідженні епістеми функціоналізму для виявлення лінгвостилістичних параметрів онімів у сфері масової інформації вказують на діалектичний взаємозв'язок лінгвометодик аналізу з теоретичними, методологічними, аналітичними конструктами різних галузей гуманітарного знання, що є додатковими щодо мовознавчої аспектності. Власні назви як репрезентанти масової мовної свідомості та стиль масової інформації як найрухливіша сфера вербалізації та поширення думки, а відтак – інтелектуалізації літературної мови, динаміки її одиниць об'єктивно вказують на свою віднесеність до масових мовно-естетичних універсалій, мовно-естетичного коду сучасного українського суспільства. Вони зумовлюють структурно-функціональну стратифікацію лінгвокультурної парадигми в контексті активізації мовно-інформаційного дискурсу в сучасній лінгвістиці.

Автор –


претендент на щорічну

премію Президента України



для молодих учених,

кандидат філологічних наук Дергач Д.В.


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка