Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків



Сторінка4/21
Дата конвертації23.10.2016
Розмір2,57 Mb.
ТипРеферат
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Зокрема, відповідно до методологї Standard & Poor’s, імовірність дефолту збільшується з 0 % для компаній, що володіють кредитним рейтингом ААА, до 21,94 % для компаній, що володіють кредитним рейтингом ССС.

Послідовним виконанням вказаної властивості передбачено монотонність змінювання імовірності дефолту при змінюванні кредитного рейтингу. Зазначена вимога порушується в методиках обох рейтингових агентств, зокрема, в оцінках агентства Standard & Poor’s для категорії АА- ймовірність дефолту є вище, ніж для нижчої категорії А+.

Усунути з’ясований вище недолік можна шляхом згладжування та агрегування кредитних рейтингів, результат яких наведено у двох останніх стовпчиках табл. 1.4. Отже, сформовано десять класів кредитного рейтингу позичальників за їхньою спроможністю повернути основну суму боргу за отриманим кредитом. Для вказаних агрегованих категорій кредитних рейтингів імовірність дефолту є отриманою як середнє арифметичне значення імовірностей дефолту категорії, які є узагальненими в обох вказаних методиках.

Отримані в табл. 1.4 агреговані значення імовірностей дефолту за категоріями кредитного рейтингу позичальника є орієнтовним значенням для встановлення імовірності дефолту за основною сумою боргу.

Імовірність дефолту позичальника, ми вважаємо, визначається спроможністю позичальника покривати проценти за рахунок валового прибутку. На вказаному принципі є побудованим загальновідомий ефект фінансового важеля, яким передбачено можливість збільшення рентабельності власного капіталу суб’єкта господарювання тільки у випадку додатної величини диференціалу фінансового важеля, яким є різниця між валовою рентабельністю активів і середньозваженою ставкою процента за позиковим капіталом. Відповідно, будь-який позичальник – суб’єкт господарювання буде гарантовано спроможним погасити проценти за отриманим кредитом у разі, якщо валова рентабельність його активів перевищує середньозважену ставку процента за позиковим капіталом після його поповнення за рахунок нового отриманого кредиту.

Для позначення різниці між фактичною валовою рентабельністю активів позичальника і середньозваженою ставкою процента за позиковим капіталом цього позичальника після його можливого поповнення за рахунок нового отриманого кредиту доцільне використання поняття запасу процентної кредитоспроможності.

Є можливість припущення, що імовірність дефолту позичальника за процентами визначається в першу чергу якістю валової рентабельності активів в звітному періоді, що передує кредитуванню, а також рівнем запасу процентної кредитоспроможності – співвідношенням диференціалу фінансового важеля та валової рентабельності активів. Одночасно, вказану залежність є можливість перетворити в кількісне значення імовірності дефолту за процентом на основі функції нормального стандартного розподілу.

Враховуючи вищевикладене, імовірність дефолту за процентами є можливість визначати за таким алгоритмом:


  • при наявності запасу процентної кредитоспроможності, якщо ним перевищується поточний рівень валової рентабельності активів позичальника, імовірність дефолту за процентами є відсутньою;

  • при наявності запасу процентної кредитоспроможності в об’ємах, що не перевищують поточний рівень валової рентабельності активів позичальника, а також відсутності запасу процентної кредитоспроможності і додатній величині валової рентабельності активів позичальника, імовірність дефолту за процентами відповідає функції нормального стандартного розподілу в точці (1−kЗПК), тобто, грунтуючись на обсязі умовної «нестачі» валової рентабельності активів для покриття процентів за кредитами, де kЗПК – відповідний рівень запасу процентної кредитоспроможності.

Присутність забезпечення ураховується в оцінках можливих збитків (або Loss given Default – LGD) у випадку настання ризикованої ситуації втрати позичальника. Незабезпечені кредитні вимоги володіють більш високим розміром очікуваних збитків, аніж забезпечені. На розрахункову величину загального кредитного ризику комерційного банку також здійснює вплив комплекс параметрів, яким характеризується експозиція дефолту (або Exposure at Default – EaD) – строк кредитування, сума кредиту на дату дефолту, індивідуальний річний оборот підприємства (Sizefaktor).

Всі вищеуказані компоненти кредитного ризику надають можливість формування його кількісної оцінки у вигляді абсолютного показника очікуваного збитку (або Expected Loss – EL), що є мультиплікативним коригуванням можливої величини фінансових втрат на імовірність дефолту позичальника і експозицію дефолту. Показник можна розрахувати за формулою (1.1):


EL = LGD х PD х EaD. (1.1)
Слід зробити зауваження, що у випадку раціонально побудованої системи моніторингу кредитного ризику комерційний банк може визначитися із територіально-галузевими пріоритетами формування кредитного портфеля із врахуванням загальносвітових і національних стратегічних напрямів та пріоритетів розвитку, а також реальної можливості притягнення відповідних сегментів до складу власного кредитного портфелю.

Динамічністю кредитного ризику обумовлена необхідність моніторингу його змін для своєчасного управлінського реагування в разі раптових відхилень значень ризикованої позиції від запланованих величин. На важливість вказаного елементу вказують, зокрема, С. Козьменко, Ф. Шпиг, І. Волошко, поскільки саме ним забезпечується можливість своєчасного коригування управлінських заходів у випадку зниження ефективності попередніх [47]. В свою чергу, Т. Струченковою наголошується на тому, що під час зміни традиційних підходів до банківського регулювання і нагляду все більшої уваги набуває моніторинг процесу управління ризиками, а не моніторинг дотримування банківського законодавства загалом [95].

Слід зазначити, що моніторинг кредитного ризику слід організовувати як постійний циклічний процес, в якому кожний з етапів є нерозривно пов’язаним із іншими як з функціонального, так і з організаційного боку.

Враховуючии вищесказане, базовий елемент в системі моніторингу банківського кредитного ризику – це розробка методики оцінювання індивідуального кредитного ризику позичальника. Сучасна методологія оцінювання вказаного ризику ґрунтується на визначенні індексів кредитоспроможності окремого позичальника, які, як правило, формуються як лінійне співвідношення показників його економічної діяльності.

Практично, виділяється кілька методологічних підходів до відбору показників економічної діяльності позичальника, якими визначається рівень його кредитоспроможності. Зокрема, т. зв. підходом «5С» передбачене оцінювання наступних характеристик позичальника: характер (або Character), доходи (або Capacity), капітал (або Capital), забезпечення (або Collateral) та умови (або Conditions).

Слід зробити зауваження, що у вказаному випадку перелік характеристик позичальника, що використовуються для оцінювання його кредитоспроможності, є різним для різних груп позичальників, що визначається їх галузевою належністю, специфікою їх організаційно-правової форми і іншими чинниками.

Одночасно, існуючі методичні підходи не задовольняють принцип універсалізації процедури оцінювання кредитного ризику, яким зумовлена відносна складність їхньої реалізації при недостатньо високому рівні адекватності отримуваних результатів.

Слід зробити зауваження, що проблема оцінювання сукупної величини кредитного ризику володіє істотною практичною значущістю. З однієї сторони, завищення величини кредитного ризику – це причина зростання об’ємів резервів під можливі втрати, чим суттєво знижується прибутковість операцій комерційного банку. З другої сторони, заниженою оцінкою величини кредитного ризику знижується фінансова стійкість комерційного банку та підвищується імовірність його банкрутства.

Подолати зазначений недолік дозволяє максимальне використання у оцінках кредитного ризику статистичних даних відносно імовірності дефолту, а також урахування її впливу на ринкову доходність кредитної операції для комерційного банку.

Відносно кредитного портфеля комерційного банку слід зазначити, що управлінням кредитним ризиком банку на рівні портфеля передбачено оцінювання сукупного кредитного ризику портфеля банківських кредитів, а також з’ясування оптимальної структури кредитного портфеля з врахуванням обмеженості кредитних ресурсів комерційного банку. Важливий етап у оцінюванні кредитного ризику – це оцінювання ступеню взаємозв’язку різних позичальників. В більшості моделей оцінювання сукупного кредитного ризику вона базується на дослідженні матриці коваріацій доходностей активів позичальників, якими формується кредитний портфель. Одночасно, оцінювання коваріацій здійснюється грунтуючись на основі економетричної моделі регресії, де в якості залежної змінної використовується прибутковість активів компанії, а незалежних змінних – вектор чинників ризику [3]. При цьому, рівень взаємозв’язку різних позичальників в портфелі традиційно оцінюється з допомогою коефіцієнтів попарної кореляції прибутковості активів суб’єктів господарювання – складових кредитного портфеля банку. За оцінками Базельського комітету із банківського нагляду, коефіцієнти кореляції субпортфелів корпоративних позичальників в складі кредитного портфеля комерційного банку мають знаходитися у інтервалі [0,12; 0,24].

Аналіз стану кредитного портфеля, як правило, здійснюється у вигляді моніторингу його структури за рухом кредитів, за галузями або видами економічної діяльності, за строками погашення, за рівнем кредитного ризику, за процентними ставками, за забезпеченістю позик, погашенням та поворотністю кредитів і т.і. Він надає можливість судження щодо сукупного ризику портфелю, оцінювання величини резерву на можливі втрати за позиками, відповідності кредитного портфеля цілям та стратегії кредитної політики комерційного банку. Слід зробити зауваження, що в сучасній практиці банківської діяльності найбільшого поширення у сфері оцінювання величини сукупного кредитного ризику портфеля і його відповідності кредитній політиці комерційного банку набули такі моделі, як CreditMetrics (J.P. Morgan), CreditRisk+ (Credit Suisse Financial Products), CreditPortfolioView (McKinsey), Portfolio Manager (KMV) тощо. Порівняльна характеристика зазначених основних моделей приведена в табл. 1.5.
Таблиця 1.5 – Порівнювання моделей оцінювання сукупного кредитного ризику портфеля

Напрямки порівнян

ня


Модель

CreditMetrics

CreditPortfolio View

KMV

CreditRisk+

Kamakura

Базовий підхід

Оцінювання кредитної міграції

Імовірнісний підхід

Актуарний підхід

Спрощений формальний

підхід


Підхід до визначення ризику

Ринкова вартість

Ринкова вартість

Втрати від дефолту

Втрати від дефолту

Втрати від дефолту

Характеристика кредитної події

Збиток і дефолт

Збиток і дефолт

Безперервна оцінка імовірності дефолту

Дефолт

Дефолт

Чинники ризику

Вартість активів

Макроекономічні фактори

Вартість активів

Математичне очікування дефолту

Норма ризику

Динаміка імовірностей

Постійна величина

Керована макроекономічними факторами

Визначається:

- індивідуальною структурою запозичень за строками;

- процесом зміни вартості активів в часі


Не враховується

Не враховується

Оцінювання

взаємозв’язку складових кредитного портфеля



Стандартна багатофакторна модель в умовах нормального розподілу

Умовне значення імовірності дефолту як функція макроекономічних параметрів

Стандартна багатофакторна модель в умовах нормального повернення активів

Умовне значення імовірності дефолту як функція загальних факторів ризику

Умовне значення імовірності дефолту як функція макроекономічних факторів

Норми дохідності

Випадкова величина (бета-розподіл)

Випадкова величина (емпіричний розподіл)

Випадкова величина (бета-розподіл)

Визначається розміром втрат у випадку дефолту

Визначається розміром втрат у випадку дефолту

Як видно з таблиці 1.5, всі вказані моделі є спрямованими на побудову розподілу імовірності потенційних втрат за кредитним портфелем, що надає можливість оцінювання математичного очікування втрат та обсяг капіталу під ризиком, який є максимально можливою величиною втрат для визначеного кредитного портфеля протягом певного періоду часу і з заданим рівнем достовірності.

Таким чином, нами з’ясовано, що методологія управління кредитним ризиком передбачає розподіл елементів моніторингу останнього між окремими етапами процесу управління. На основі ідентифікації кредитного ризику формується якісна оцінка або рейтинг кредитного ризику. Серед усіх елементів моніторингу кредитного ризику універсальний характер, з позиції важливості для повноцінної реалізації процесу управління, має елемент аналізу. Ідентифікувавши потенційні ризикові події, можна переходити до безпосередньої оцінки ймовірних наслідків настання виявлених кредитних ризиків.

1.3 Організаційно-інформаційне забезпечення моніторингу кредитного ризику

В загальному випадку, методичною основою моніторингу кредитного ризику є класичні положення теорії управління, якими передбачена послідовна та взаємозв’язана реалізація системи управлінських функцій, що з врахуванням специфіки кредитного ризику як об’єкта управління можна окреслити так:


  • формування необхідного інформаційно-нормативного та інституційно-організаційного забезпечення кредитного процесу;

  • облік та аналіз інформації щодо поточного стану та тенденцій зміни факторів, які визначають формування ризикової ситуації, виникнення кризових явищ під час здійснення кредитного процесу;

  • прогнозування можливості виникнення окремих різновидів кредитного ризику банку;

  • планування дій щодо попередження виникнення кризових явищ під час здійснення кредитного процесу та мінімізації впливу таких явищ на сталість функціонування банку;

  • контроль за дотриманням основних об’ємних, часових та просторових параметрів проходження кредитного процесу, їх відповідністю умовам, зазначеним у кредитному договорі;

  • регулювання, яке передбачає здійснення заходів щодо мінімізації впливу кризових явищ на стан банку, сталість його функціонування із відповідним коригуванням планових показників;

  • оцінка ефективності системи моніторингу кредитного ризику [4].

Досить поширеною у наукових колах є думка про винятково важливу роль організаційної функції в процесі моніторингу кредитного ризику, оскільки саме ефективна організація забезпечує належну узгодженість управлінських рішень у межах єдиної технології процесу управління. На підтвердження зазначеної думки можна навести таку тезу з досліджень О. Серебрякової: «для реалізації цілеспрямованого та ефективного управління ризиками необхідні значні організаційні зусилля» [84].

Крім формування впорядкованої організаційної структури – розподілу функцій та формування зв’язків між підрозділами банку, важливими є також управлінські рішення щодо організації і кадрового забезпечення відповідних процедур, зокрема, визначення кола посадових обов’язків і технології здійснення операцій працівниками банку, а також ступінь їх відповідальності [82].

Організаційна функція моніторингу кредитного ризику передбачає також формування необхідного інформаційно-нормативного забезпечення: системи відповідної управлінської звітності, принципів обліку і документування всіх процедур, положень та регламентів, нормативів ризиків, прийнятої методології і відповідних методик аналізу та оцінки ризику тощо.

Отже, до процесу моніторингу кредитного ризику мають бути залучені наступні функціональні і структурні департаменти комерційного банку:



  • спостережна рада – в межах власних функцій і відповідальності перед власниками комерційного банку, вкладниками (або контрагентами) і органами, що здійснюють банківський нагляд;

  • правління банку – в межах власних повноважень і відповідальності перед спостережною радою комерційного банку, вкладниками (або контрагентами) і органами, що здійснюють банківський нагляд;

  • підрозділ із ризик-менеджменту – в межах власних функцій відносно з’ясування, кількісного і якісного оцінювання, контролю і моніторингу наявних ризиків;

  • бек-офіси – в межах власних функцій контролю за дотриманням встановлених вимог;

  • фронт-офіси – в межах власних функцій прийняття комерційним банком ризиків в рамках встановлених повноважень [51].

Виходячи із особливостей побудови організаційної структури, комерційним банкам надано наступні рекомендації із:

  • створення на рівні вищих колегіальних органів комерційного банку окремих профільних комітетів;

  • залучення незалежних експертів і інших спеціалістів задля побудови систем внутрішнього контролю і оцінки їхньої адекватності. Вказана рекомендація може бути виконана за допомогою притягнення внутрішніх аудиторів комерційного банку в якості консультантів відносно побудови систем внутрішнього контролю, укладання договорів з аутсорсингу консультаційних або аудиторських послуг, а також через залучення зовнішніх аудиторів в процес тестування систем внутрішнього контролю;

  • в залежності від обраної організаційної структури комерційного банку, а також обсягу і рівня складності операцій, здійснювати виділення підрозділів і проводити розподілення функцій між ними на рівні територіальних або інших підрозділів (філій, відділень, департаментів, управлінь і т.і.) [48].

Підрозділ з ризик-менеджменту виконує наступні функції:

  • проводить розгляд звітів, які надаються підрозділами з ризик-менеджменту, службою внутрішнього аудиту, органами банківського нагляду та зовнішніми аудиторами;

  • розглядає звіти правління банку з питань ризик-менеджменту;

  • звітування перед спостережною радою за результати своєї діяльності, яке проводиться щоквартально;

  • забезпечення одержання інформації від правління, профільних комітетів, а також інформації, яка стосується співвідношення ризику та винагороди для всіх продуктів та послуг банку [50].

Правління банку співпрацює із спостережною радою банку у контексті управління ризиками у двох напрямках: звітування та надання рекомендацій. Звітування перед спостережною радою передбачає надання звітів, які стосуються реалізації політики діяльності банку та бізнес-планів фактичних операцій і фінансових результатів банку та їх відповідність прогнозним показникам, а також надання інформації про управління значними кредитними ризиками та заходів їх контролю. В рамках функції внесення рекомендацій правління банку здійснює розробку стратегії діяльності та бізнес-план банку, а також зміни до них.

До функцій Кредитного комітету відноситься:



  • здійснення формування кредитної стратегії і кредитної політики банку;

  • затвердження організаційної структури процесу банківського кредитування;

  • з’ясування відповідних лімітів за країнами, галузями, кредитними інструментами, позичальниками комерційного банку;

  • оцінювання адекватності резерву, призначеного для відшкодування можливих втрат за наданими кредитами;

  • здійснення аналізу кредитного ризику портфеля і інших суттєвих ризиків, що пов’язані із процесом кредитування;

  • прийняття рішень щодо надання великих кредитів;

  • періодичне списання кредитів безнадійного характеру [38].

У процесі моніторингу кредитного ризику комерційним банком можуть бути використані різноманітні джерела інформації, що у цілому містять три групи:

  • інформація, що отримана безпосередньо від клієнта комерційного банка;

  • інформація внутрішньобанківського характеру;

  • зовнішні джерела інформації [11].

До першої групи належать:

  • фінансова та бухгалтерська звітність;

  • документація, якою підтверджується правовий та юридичний статус клієнта банку: статут, договір засновників, свідоцтво щодо реєстрації, дані щодо юридичної адреси і т. ін.;

  • документація, що пов'язана із кредитним заходом, якою є техніко-економічне обґрунтування кредитування, розрахунки очікуваних надходжень від реалізації відповідного проекту, для середньо- і довгострокових кредитів – бізнес-план, копії контрактів, угод і інших документів, що мають відношення до реалізації заходу, зобов'язання із забезпечення своєчасного повернення отриманого кредиту (договір застави, гарантійний листок, страхове свідоцтво та т. ін.);

  • інформація, що одержана в процесі попередньої бесіди із майбутнім позичальником, під час якої кредитному працівнику слід здійснити оцінювання моральних, етичних і професійних якостей працівників суб’єкта господарювання (директора, заступників директора, головного бухгалтера), визначити перспективи розвитку і росту, з’ясувати специфічні особливості і деталі, що пов'язані з даним наданим кредитом, сформувати думку щодо клієнта.

Всі дані, що одержані під час зустрічі із клієнтом, слід занотувати й зберігати у сформованій кредитній справі [39].

Загалом, інформація, яку банк отримує від клієнта включає:


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка