Реферат Магістерська робота: с., 4 рис., 1 табл., 47 джерел




Сторінка6/7
Дата конвертації12.07.2017
Розмір0,85 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

2.3 Позитивний досвід антимонопольного законодавство Японії

Засадовим стосовно японського антимонопольного права є Закон Японії “Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод”, (Консаісу ропюпо - японською мовою), підготовлений відповідно до правових ідей, виражених у Законі Шермана, Законі Клейтона, та Законі про Федеральну торговельну комісію США, а також Ковагое кендзи і Таніхара осамі.

Так, Консаісу ропюпо визначає, що ключовими моментами складу правопорушення "монопольна ситуація” виступають три істотні умови: домінуюче становище на ринку певного товару; утруднення участі у даній сфері підприємництва для інших підприємців; жорстка структура цін у даній галузі [9, с.56].

Цей закон визначає діяльність держави щодо запобігання монополізму та розвитку конкуренції. Мета його - заборонити приватну монополію, нечесне укладання угод та несправедливі засоби угод, запобігти надмірній конкуренції економічної могутності, виключити нечесне обмеження виробництва, техніки, реалізації, цін та інших засобів, стримування підприємницької діяльності й тим самим спонукати до справедливої та вільної конкуренції, стимулювати прояви підприємницької ініціативи, розвивати підприємницьку діяльність.

Під приватною монополією розуміється ситуація, коли підприємець самостійно або за домовленістю з іншими підприємцями обмежує реальну конкуренцію у сфері встановлених торговельних відносин усупереч громадським інтересам за допомогою контролю або усунення яким-небудь засобом інших підприємців.

Під нечесним обмежуванням угод розуміється діяльність підприємців (угоди, домовленості тощо) щодо визначення, зберігання або підвищення цін, обмеженням кількості техніки, обладнання, товарів, партнерів за угодами, наслідком чого є обмеження підприємницької діяльності, конкуренції у сфері торгівельних відносин.

Зазначений закон детально визначає ситуації, які оцінюються як монопольні, а також перелік угод, які відносяться до несправедливих (нечесних). Монополією визначається така ситуація, за якої перевищується встановлений державою обсяг випуску певних товарів та послуг, частка одного підприємця перевищує половину ринкового обігу того чи іншого різновиду товарів чи послуг, або частка для двох підприємців разом - відповідно три чверті; ціни на товари та послуги, що надаються цим підприємцем, значно підвищуються або незначно знижуються впродовж значного часу. В останньому випадку встановлюють, чи має місце отримання такого відсотку прибутку, який значно перевищує відсоток прибутку, що визначається державним указом для галузі, до якої належить цей підприємець. Визначають також, чи не завищені витрати керівництва та реалізації у порівнянні із загальноприйнятими у цій сфері підприємницької діяльності.

Для виявлення всіх цих обставин необхідний постійний скрупульозний облік та порівняльний аналіз обсягової інформації державними органами, аналітико-оціночної системи, яка функціонує постійно. Для реалізації вимог цього закону в Японії створений спеціальний державний орган - Комітет по справедливих угодах.

Держава на підставі розглядуваного закону контролює міру монополізму та здійснювані угоди на предмет їх чесності у таких питаннях господарського життя Японії, як міжнародні угоди та договори; створення підприємницьких об’єднань; володіння акціями; сумісництво службових осіб, об’єднання та злиття компаній; успадкування підприємницьких справ; угоди про підвищення цін; відшкодування збитків, заподіяних приватною монополією або нечесною угодою.

Законодавством Японії визначені також випадки, коли розглядуваний закон не застосовується або його застосування обмежене. Перш за все це стосується галузей природної монополії: електричної, газової промисловості та ін. Це також стосується і таких дій, які регулюються законами про авторство, патенти, практичне використання винаходів торговельної марки. Обмежується дія проти монопольного закону стосовно депресійних картелів, створюваних для вирівнювання співвідношення попиту і пропозиції, а також раціоналізаторський картелів, мета яких - покращення тактики, підвищення якості, зменшення собівартості, підвищення продуктивності праці [23, с.77].

Комітет по справедливих угодах підлеглий безпосередньо прем’єр-міністру. Закон про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод детально визначає перелік підвідомчих комітету справ, його структуру тощо. До обов’язків Комітету, крім контрольної функції, входять розслідування випадків порушення закону, прийняття рішення про відкриття судового процесу, уплати штрафу.

За порушення антимонопольного законодавства, а також не виконання рішень та вимог Комітету по справедливих угодах і суду законом передбачені для винних осіб покарання у вигляді штрафів та позбавлення волі. Залежно від різновиду злочину штрафи можуть досягати 5 млн. йєн, а позбавлення волі з примусовою працею - 3 років. У випадку подання неправдивої інформації експертом або свідком строк позбавлення волі сягає 10 років. В Японії існує правило подвійного покарання, коли крім винної особи штрафом карають і юридичну особу, чиї інтереси репрезентує винний.

Треба відзначити, що на підставі антимонопольного законодавства Японії багато країн світу приймали власні нормативно-правові акти і будували конкурентне право. Тому Україна повинна використати позитивний досвід при вирішенні питань формулювання правопорушень у галузі захисту економічної конкуренції, а можливо також і у встановленні дуже суворих санкцій для винних осіб за скоєні злочини.

Розділ 3. Юридична відповідальність за порушення антимонопольного законодавства




3.1 Монопольне та домінуюче становище: порівняльна характеристика законодавства європейських країн

При дослідженні чинного конкурентного (антимонопольного) законодавства, насамперед, привертає увагу визначення поняття "монопольне становище" суб'єкта господарювання, оскільки воно є ключовим у цій сфері, на ньому базується склад найпоширенішого антиконкурентного правопорушення "зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку". Цей склад правопорушення включає встановлення монопольно високих чи дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело, або може призвести до порушень чи обмеження прав споживачів. Наприклад в Україні за 1998 рік було виявлено та припинено 410 таких порушень, а у 1999 році - 472 [8, с.67]. Завищені тарифи на комунальні, транспортні послуги, послуги зв'язку та інші послуги суб'єктів природних монополій, необґрунтовано високий розмір плати за послуги, пов'язані із здійсненням функцій державного управління, позбавляють вітчизняних підприємців оборотних коштів, не дозволяють належним чином створювати і розвивати основні фонди, лягають як додаткові витрати на ціну товарів вітчизняних товаровиробників, послаблюючи їх конкурентоспроможність порівняно з імпортними аналогами.

Нерідко монопольним становищем зловживають підприємства теплових мереж, встановлюючи монопольно високі ціни на послуги з теплопостачання шляхом стягнення із споживачів плати за теплову енергію, виходячи з установлених тарифів, при фактичному наданні її в менших, ніж передбачено тарифами, обсягах.

У ряді виявлених випадків зловживань - умови для цінових зловживань створює недосконала система розрахунків за послуги монопольних утворень.

У багатьох випадках виявлені та припинені цінові зловживання монопольним становищем були пов'язані з перекладанням збитків від надання послуг одним категоріям споживачів на інші при єдиній методиці калькулювання вартості послуг із метою компенсації неплатежів.

В ст.12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено поняття монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті [3, с.3].

Таким чином, законодавець вважає поняття "монопольне" та "домінуюче" становище тотожними. Але вживання цих понять у законодавстві як синонімів, на наш погляд, є спірним.

У економічної теорії поняття монопольного становища має конкретний, чітко визначений зміст. Виходячи з етимології наведеного слова, ринкова монополія розглядається економічною наукою як "захват физическим или юридическим лицом части или всего рыночного пространства и установление на нем своего господства" [13, с.176]. Тобто, монопольне становище виникає на товарному ринку, що не оспорюється, на ньому не має конкуренції як такої. Ситуація, коли суб'єкт господарювання належить до невеликої групи підприємств, яка займає виключне становище і має певну владу на ринку, що оспорюється, називається олігополією і розглядається як форма синтезу монополії та конкуренції. Такий суб'єкт не має монопольного становища, з точки зору економічної теорії, а є домінуючим на ринку. На цьому, зокрема, акцентував увагу проф. І. Дахно: "Якщо монополіст взагалі не має конкурентів і його ціни є "істиною в останній інстанції", то домінуюча фірма певним чином має враховувати наявність периферійних конкурентів при визначенні ціни, номенклатури, асортименту тощо" [17, с. 19].

Крім того, поняття "монопольне становище" обґрунтовано може вживатися для характеристики суб'єктів господарювання, що володіють ним за законом (легальна монополія) або через особливості сфери господарювання (природна монополія), діяльність яких регулюється спеціальними нормативними актами і, здебільшого, не потрапляє під дію загального конкурентного законодавства.

Слід зазначити, що законодавчі акти переважної більшості європейських країн та конкурентне законодавство Європейського Союзу не надають поняттю "монопольне становище" такого змісту як українські закони. Вони або обмежуються ширшим поняттям "домінуюче становище", або поряд з ним вживають термін "монопольне становище", надаючи останньому спеціального змісту.

Так, у п.6 ст.2 Закону Польщі "Про протидію монополістичній практиці і захист прав споживачів" від 24 лютого 1990 р. (в редакції від 12 липня 1995 р.) визначено монопольне становище як таке, де підприємець не зустрічається з конкуренцією на внутрішньому або регіональному ринках; у п.7 цієї ж статті домінуюче становище - це становище, при якому він не стикається з суттєвою конкуренцією на внутрішньому чи регіональному ринках; вважається, що підприємець має домінуюче становище, якщо його частка ринку перевищує 40 відсотків [43, с.40]. Такий же підхід використаний і у Законі Чехії "Про захист економічної конкуренції" від 30 січня 1990 р.

Болгарський Закон "Про захист конкуренції" від 29 квітня 1998 р. [43, с.41] розрізняє поняття монопольного та домінуючого становища, але дещо в іншому аспекті. Так, згідно зі ст.16 поняття монопольного становища вживається для визначення лише так званої легальної монополії: монопольне становище займатиме підприємство, яке має його згідно із законом, володіє виключними правами займатися певним видом економічної діяльності; дане становище може бути визначене лише Законом у разі, коли воно надається державою відповідно до п.4 § 18 Конституції. Будь-яке інше оволодіння монопольним становищем є незаконним.

На відміну від монопольного домінуюче становище підприємства згідно зі ст.17 цього Закону визначається як таке, коли підприємство залежно від його частки ринку, фінансових ресурсів, можливості доступу на ринок, рівня технології та економічних відносин з іншими підприємцями може заважати конкуренції на відповідному ринку, в той час коли воно саме не залежить від конкурентів, покупців або продавців. Підприємство також буде займати домінуюче становище, коли має ринкову частку, що перевищує 35 відсотків відповідного ринку, якщо воно не відповідає умовам підпункту 1 наведеної статті.

Аналогічно це питання вирішується і у Законі Італії від 10 жовтня 1990 р. "Про конкуренцію та чесну торгівлю", де у статтях 8-9 визначається статус легальних та природних монополій, і лише вони визнаються такими, що мають монопольне становище.

У ст.4 Закону Російської Федерації "Про конкуренцію та обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках" від 21 березня 1991 р. наводиться визначення лише домінуючого становища, а поняття "монопольне становище" не використовується [15, с.83].

Закон Угорщини "Про заборону недобросовісної та обмежувальної ринкової практики" застосовує лише поняття "домінуюче становище" [43, с.41], як і закони багатьох інших країн, таких як: Німеччина (Закон "Проти обмежень конкуренції" від 20 травня 1998 р.), Австрія (Федеральний Закон "Про конкуренцію" від 19 жовтня 1988 р.), Данія (Закон "Про конкуренцію" від 10 червня 1997 р.), Норвегія (Закон "Про конкуренцію" від 11 червня 1993 р.), Турецька республіка (Закон "Про захист конкуренції" від 13 грудня 1994 р.) тощо.

Характеризуючи законодавство європейських країн щодо названої проблеми, не можна не зупинитися на особливому підході, запровадженому в чинному законодавстві Греції та Франції. Як уже зазначалося, у законодавстві переважної більшості європейських країн поняття "домінуюче становище" є базовим для визначення складу такого анти конкурентного правопорушення як "зловживання домінуючим (в Україні - "монопольним (домінуючим)") становищем". На відміну від більшості країн в Ордонансі Франції від 1 грудня 1986 р. "Про вільні ціни та конкуренцію" (п.2 ст.8) та в Законі Греції від 24 лютого 1995 р. "Про контроль над монополіями та олігополіями і захист вільної конкуренції " (ст.2а) цей вид правопорушень називається "зловживання економічною залежністю". У загальному вигляді забороняється одному чи декільком підприємствам зловживати позицією щодо інших підприємств, при якій їх контрагенти (покупці чи продавці товарів або послуг) економічно залежать від них і не мають еквівалентного вибору на ринку. За роз'ясненням Комітету з питань конкуренції Грецької республіки "економічна залежність" існує, коли підприємство зовсім не має "еквівалентного альтернативного вирішення" або існуюче вирішення призведе до значного зниження конкурентоспроможності товарів чи послуг залежного підприємства [43, с.41].

Таким чином, в розвинутих європейських державах, що мають чималий досвід правового регулювання конкурентних відносин, а також в країнах, які прагнуть стати повноправними членами Європейського Союзу, законодавство про недопущення обмежень конкуренції розглядається не тільки як боротьба безпосередньо з монополіями, а як система норм, що забезпечує недопущення будь-яких незаконних обмежень конкуренції. Українське законодавство у цій сфері також поширюється на всі суб'єкти господарювання, здатні обмежувати конкуренцію, а не лише на ті, що посідають монопольне становище. Тому доцільним було б використовувати в законодавчих актах України поняття, яке не суперечить загальноєвропейській практиці і розмежувати поняття "монопольне" та "домінуюче" становище.

Що стосується чинного порядку визначення такого становища суб'єкта господарювання, то після прийняття Закону України "Про захист економічної конкуренції" основний критерій, встановлений у попередньому Законі України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції", змінився. По-перше, кількісний критерій (35 відсотків), в новому Законі України не є вирішальним, він діє лише за наявності головних ознак - відсутності конкуренції або не суттєвої конкуренції при існуванні фактичних чи правових бар'єрів доступу на ринок. По-друге, згаданий суб'єкт або група суб'єктів за Законом України "Про захист економічної конкуренції" має можливість довести відсутність ознак домінуючого становища до прийняття відповідного рішення антимонопольними органами.

На жаль, у вказаному Законі не подано визначення поняття "бар'єри доступу на ринок", яке доцільно було б навести у ст.1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", бо воно використовується широко і у законодавстві, і в підзаконних нормативно-правових актах. В Методиці визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої Розпорядженням Антимонопольного Комітету України від 5.03.02 подано визначення наступних понять. Бар'єри вступу на ринок - це обставини, що перешкоджають новим суб'єктам господарювання почати конкурувати на рівних із суб'єктами господарювання, що вже діють на певному товарному ринку; бар'єри виходу з ринку - обставини, що перешкоджають (обмежують) суб'єктам господарювання, що діють на цьому ринку, покинути його з метою знайти на інших товарних ринках покупців (продавців) у зв'язку з труднощами реалізації того, у що був вкладений капітал [7, с.1].

Традиційно під бар'єрами доступу на певний ринок розуміють фактори, що ускладнюють чи віддаляють момент входження на ринок нових суб'єктів господарювання, у разі коли діючі підприємства отримають надприбуток. При цьому розрізняють економічні бар'єри (природні для певної сфери діяльності - як технологія, вартість тощо), правові (встановлені законом) та штучні бар'єри (виникають внаслідок незаконної діяльності вже діючих на ринку суб'єктів господарювання).

В японському антимонопольному законодавстві до визнаних "бар'єрів для доступу" на ринок належать такі:

"економія на великих масштабах виробництва та збуту". Це означає, що у підприємств, які вже освоїли великі серії випуску продукції та створили збутові мережі, така низька собівартість продукції, що новачкам надто важко з ними конкурувати;

"абсолютні переваги у витратах, які пов'язані з володінням найкращою технологією або контролем над нею", тобто ситуація технологічної монополії, яка захищена патентом;

"контроль над сировиною або збутовими каналами", тобто великомасштабна вертикальна інтеграція підприємств, яка не лишає місця для потенційних конкурентів;

"необхідність вкладання великих капіталів для доступу на ринок", тобто фінансовий бар'єр;

"усталений споживчий вибір, що складався: покупці віддають перевагу даній фірмі, і щоб конкурувати з нею, необхідні великі затрати на рекламу" [11, с. 205].

Тому бажано було б визначити таке поняття саме в Законі України, не обмежуючись трактуванням Розпорядження АМК України, а також розширити його визначення, з урахуванням вказаних ознак та досвіду японського законодавства.

Зроблені зауваження до законодавства, доопрацювання з урахуванням світового досвіду з питань конкурентної політики сприятимуть підвищенню законності в господарських відносинах.

1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка