Реферат Магістерська робота: с., 4 рис., 1 табл., 47 джерел




Сторінка7/7
Дата конвертації12.07.2017
Розмір0,85 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

3.2 Види правопорушень антимонопольного законодавства

Аналіз та узагальнення трьох основних Законів США, які були розглянуті вище дозволяє зробити висновок, що усі вони сконцентровані навколо опису складу трьох найважливіших порушень антитрестівського законодавства - монополізації, недобросовісної конкуренції та картелювання - і відповідальності, яка встановлюється за їх вчинення. Принципове для нас значення має той факт, що питання про монопольне становище (домінуюче становище, монопольну ситуацію) у законодавстві США безпосередньо не піднімається. З цим пов'язано існування у судовій практиці Америки подвійного правоприкладного підходу до його оцінки. Прихильники структуралістського підходу вважають, що". галузь, яка має монополістичну структуру, і поводити буде себе як монополіст. Отже, економічні дії галузей з монополістичною структурою обов'язково будуть небажаними. Такі галузі тому-то є законними мішенями для антитрестівського позову" [25, с.225]. З іншого боку, як заявляють біхевіористи, "домінуюче становище фірми взагалі не обов'язково є втіленням монополії. Компанія, наприклад, може завойовувати левову частку ринку завдяки зниженню собівартості та цін на продукцію. Домінуюче становище фірми може бути також результатом успішної інноваційної діяльності - розробки та комерційної реалізації принципово нової продукції, яка різко відрізняється від попередніх аналогів своїми якісними характеристиками. Зрозуміло, такі фірми не підлягають переслідуванню з боку антитрестівського законодавства" [11, с.157].

Японська право прикладна практика позбавлена подібної проблеми. Вона була вирішена шляхом введення до Закону Японії "Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод" опису складу правопорушення "монопольна ситуація". Ключовими моментами складу даного правопорушення виступають три істотні умови: домінуюче становище на ринку певного товару; утруднення участі у даній сфері підприємництва для інших підприємців; жорстка структура цін у даній галузі.

Отже, в обох випадках - у американському антитрестовському і японському антимонопольному законодавстві - розглядаються склади основних порушень (монополізації, недобросовісної конкуренції, картелювання, а у Японії - і монопольної ситуації) та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Важливо підкреслити, що саме система правових норм, які описують склади зазначених правопорушень, створює кістяк антимонопольного законодавства, при цьому усі її елементи, образно кажучи, рівноправні між собою. Подібний підхід забезпечує, на наш погляд, загальну стрункість законодавства, істотно полегшує правоприкладну практику та підвищує ефективність антимонопольного регулювання в цілому.

Зазначимо, що стрункість тієї чи іншої галузі законодавства досягається у процесі його розвитку. На певному етапі воно оформляється остаточно, потім принципових змін може зазнати лише зміст конкретних правових норм, структура ж лишається практично незміною. Яскравим прикладом щодо цього є антитрестівське законодавство США, структура якого, що закладена Законом Шермана (1890 р.), Законом Клейтона (1914 р.) і Законом про Федеральну торговельну комісію (1914 р.), остаточно сформувались ще на початку століття, після цього йшло насичення законодавчого масиву конкретизуючи ми та уточнюючими правовими нормами.

Отже, основне завдання антимонопольного законодавства України на нинішньому етапі - формування чіткої структури, яка забезпечує стрункість законодавства у процесі його розвитку та вдосконалення. Можна сказати, що на сьогоднішній день це завдання певною мірою вже вирішене.

Аналіз основного нормативного акта в галузі антимонопольного регулювання в Україні - Закону "Про захист економічної конкуренції" дозволяє зробити висновок, що в основі його структури лежить опис складів основних порушень антимонопольного законодавства, а саме:

анти конкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання;

зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку;

вчинення антиконкурентних дій органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю;

обмежувальна та дискримінаційна діяльність.

Подібний підхід у своїй основі є аналогом розглянутим вище прикладам США та Японії. Однак, підхід до опису складів правопорушень, який використано законодавствами США та Японії, з одного боку, та України - з іншого, принципово різний. Розглянемо це на прикладі опису складу правопорушення, відомого світовій практиці як "дії по монополізації" (у законодавстві Японії - "приватна монополія", у законодавстві України - "зловживання монопольним становищем" і "володіння ознаками ринкової влади").

Параграф 2 Закону Шермана (антитрестівське законодавство США) визначає, що "будь-яка особа, яка буде або спробує монополізувати, або об'єднатися, або змовитись із будь-якою особою або особами, щоб монополізувати яку-небудь частину виробництва або торгівлі між кількома штатами або з іноземними державами, буде вважатись повинною у здійсненні злочину." [25, с.224].

Не менш стислий у даному питанні і Антимонопольний закон Японії. У п.5 ст.2 якого зазначено: "приватна монополія - це дії, які полягають у тому, що підприємець одноосібно, або об'єднавшись у таємній домовленості з іншими підприємцями, і, неважливо, у який спосіб, практично обмежує конкуренцію в установленій сфері торговельних відносин всупереч громадським інтересам, контролюючи або усуваючи інших підприємців" [9, с.56].

У теорії антимонопольного права Японії на основі аналізу практики антимонопольного регулювання та цілого ряду судових прецендентів склався відповідний понятійний апарат, який характеризує дії по усуненню та встановленню контролю та панування. Так, Кавагоє Кендзи зазначає, що під "усуненням" розуміється використання несправедливих засобів, які призводять до того, що господарювання стає неможливим або воно утруднено [23, с.61]. Таніхара Осамі характеризує усунення ще більш жорстко: "Усунення - це перешкоджання протягом підприємницької діяльності. або, іншими словами, відсторонення з ринку" [38, с.12].

Під "пануванням і контролем" слід розуміти вплив на іншого підприємця шляхом підпорядкування його діяльності своїй волі.

Важливо підкреслити, що і усунення, і встановлення панування та контролю можуть носити безпосередній та посередній характер. Таніхара Осамі відмічає з цього приводу, що під посереднім усуненням слід розуміти усунення, яке здійснюється третіми особами, тобто особами. які безпосередньо не беруть участь у справі [38, с.12]. Отже, безпосереднє панування - це підпорядкування своїй волі, а посереднє - чужій.

Таким чином. поняття "дії по монополізації" охоплює, з точки зору суб'єктивного складу, всіх учасників ринкового обігу - як тих, що займають монопольне становище, так і тих, що не займають його, а відповідна правова норма повинна включати в себе три суттєвих умови: дії по усуненню з ринку інших підприємців; дії по здійсненню панування і контролю над діяльністю інших підприємців; антиконкурентний характер результату подібних дій.

Неважко зробити висновок, що і в США, і в Японії законодавці при конструюванні відповідних правових норм керувались принципом максимальної узагальненості, спираючись на факт того, що діапазон дій, які регламентуються нормами, що розглядаються, достатньо широкий та піддається динаміці у процесі розвитку економічної системи.

З іншого боку, такий підхід зорієнтований на наявність певного досвіду в галузі антимонопольного регулювання і передбачає додаткову деталізацію регламентованих дій у спеціальних законах або у методичних рекомендаціях відповідного органу.

Український законодавець пішов шляхом конкретного опису складу правопорушення "зловживання монопольним становищем" та "неправомірні узгоджені дії", деталізуючи регламентовані дії - способи уже на рівні основного закону. І це цілком обґрунтовано, оскільки узагальнений підхід до опису складів правопорушень не може бути ефективним в умовах, коли антимонопольне регулювання робить свої перші кроки, а досвід право прикладної практики ще явно недостатній. У зв'язку з цим, основним напрямком вдосконалення чинного антимонопольного законодавства України повинно стати подальше насичення уже існуючих правових норм окремими деталізованими способами опису складів об'єктивного боку правопорушень, які постачає практика та накопичуваний досвід, а також їх приведення у відповідність з реаліями економічного життя.

Хотілося б відмітити необхідність зміни опису такого способу об'єктивного боку зловживання монопольним становищем як часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання [3, с.4]. Це формулювання викликає ряд об'єктивних складностей щодо ефективності застосування даної норми. Проблемні питання виникають щодо тлумачення "відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання". Наприклад, при розгляді справи по зловживанню монопольним становищем ВАТ "Содовий завод" м. Слов'янськ. Займаючи монопольне становище по видобутку розсолу у Донецькій області, ВАТ "Содовий завод" відмовило в укладенні угоди на постачання розсолу Слов'янському солевиварочному заводу. Відмова була обґрунтована тим, що сторони не досягли згоди щодо додаткових умов реалізації угоди: необхідності часткового утримання солевиварочним заводом солевих свердловин, а також тим, що ВАТ "Содовий завод" не є єдиним підприємством, яке видобуває розсіл в Донбасі. На однаковій відстані від м. Слов'янська знаходяться аналогічні підприємства у містах Луганської області. Отже, постає питання: чи передбачає включення до ринку видобутку розсолу підприємства Луганської області, якщо брати до уваги однакову відстань цих підприємств від Слов'янського солевиварочного заводу? Чи при тлумаченні "відсутності альтернативних джерел" спиратись тільки на факт значного зростання транспортних витрат, які б зазнав солевиварочний завод, купуючи розсіл у Лисичанську чи Артемівську. Це є важливим і стосовно оцінки правомірності умов відмови від укладення угоди, однією із сторін якої виступає монополіст [14, с.41].

Отже, можна було б запропонувати, уточнення або доповнення, яке стосується визначення регіональної специфіки "відсутності альтернативних джерел". Але це, на наш погляд, не усунуло б проблемності застосування даної норми. У цьому випадку найбільш вірним підходом до контролю за діяльністю монополістів було б виключення взагалі вказівки на альтернативні джерела. І тоді наступна редакція цього абзацу: "часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін" дозволила б антимонопольним органам при виявленні зловживань монопольним становищем зосереджувати зусилля на з'ясуванні результату відмови від придбання або реалізації товару - встановленні створеного дефіциту товарів у регіоні або встановленні монопольних цін.

Вважаємо доцільним визначення концептуальних підходів до опису складів антимонопольних порушень. Не викликає сумніву той факт, що скільки б не деталізувалися на законодавчому рівні способи монополізації або зловживань монопольним становищем, навряд чи вони зможуть адекватно та своєчасно охоплювати усі іманентно властиві господарській діяльності її негативні прояви.

Тому, на наш погляд. в міру накопичення досвіду застосування і вдосконалення антимонопольного законодавства, необхідно в кінцевому результаті закріпити опис родових способів об'єктивного боку антимонопольних порушень і загального результату подібних дій (обмеження конкуренції, завдання збитку громадським інтересам), тобто перейти до закріплення "прозорих" норм, які описують склади антимонопольних порушень.

3.3 Види санкцій за порушення антимонопольного (конкурентного) законодавства

Питанням відповідальності за порушення антимонопольного законодавства присвячений розділ VШ Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті Закону України “Про Антимонопольний комітет України”.

Загалом, виходячи з уже відомих положень про відповідальність у господарському праві та спираючись на зміст актів антимонопольного законодавства, можна виділити наступні види санкцій, що застосовуються за порушення антимонопольного законодавства до суб'єктів підприємницької діяльності.

По-перше, це майнові санкції за порушення антимонопольного законодавства (в тому числі - за зловживання монопольним становищем на ринку, укладання неправомірних угод між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління та недобросовісну конкуренцію) передбачені статтею 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у формі штрафу, що накладається на підприємців - юридичних осіб. Розмір штрафів та порядок їх обчислення залежать від виду порушення та отриманого доходу (виручки) суб'єкта господарювання, який порушив конкурентне законодавство.

Органи Антимонопольного комітету України мають право накладати штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання юридичних та фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб. Такий вид санкцій передбачено за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом; пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 вказаного Закону, накладаються штрафи у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф; пунктами 9, 13-16 та 18 статті 50 згаданого Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

При цьому доход (виручка) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається суб'єктом господарювання.

У разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб - суб'єктів господарювання, які входять до групи, що визнається суб'єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб'єктом господарювання, та мають права, без яких вчинення порушення було б неможливим, або отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб'єкт господарювання в особі юридичних або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди. Під вигодою вважається, зокрема, можливість впливати на діяльність інших юридичних або фізичних осіб - суб'єктів господарювання, одержання частини їх прибутку [3, с.13].

У разі, якщо суб'єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб'єкта господарювання за весь час до прийняття рішення про накладення штрафу.

Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у тридцятиденний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у межах компетенції розглядаються в залежності від скоєного правопорушення відповідними органами АМК України:

Комітетом;

постійно діючою адміністративною колегією Комітету;

тимчасовою адміністративною колегією Комітету;

державним уповноваженим Комітету;

адміністративною колегією територіального відділення Комітету [6, с.1].

Крім вищезазначених штрафів, які стягуються АМК України, відповідно до ст.52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", слід відмежовувати стягнення штрафів як заходів адміністративної відповідальності відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Їх можна розділити за суб'єктом правопорушення, а також за юрисдикційним органом, який притягує до юридичної відповідальності.

За неподання інформації чи подання в неповному обсязі АМК чи його територіальному відділенню, подання недостовірної інформації вказаним органам чи створення перешкод працівникам АМК та його територіальним відділенням при проведенні перевірок, оглядів та ін., посадові особи та інші працівники суб'єктів господарювання, працівники органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність.

За ті ж дії та за невиконання рішень АМК України або виконання не в повному обсязі відповідно до ст.54 Закону України "Про захист економічної конкуренції" посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю також несуть адміністративну відповідальність.

Також за статтею 55 цього Закону України особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства у разі антиконкурентних узгоджених дій, зловживання антимонопольним (домінуючим) становищем, концентрації без отримання відповідного дозволу АМК України, обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання, невиконання вимог і зобов'язань учасниками узгоджених дій та концентрації, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

По-друге, це оперативно-господарські санкції за порушення антимонопольного законодавства. Вони можуть застосовуватися як самим Антимонопольним комітетом (примусовий поділ монопольних утворень), так і відповідними органами влади і управління (скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності).

Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.

Примусовий поділ не застосовується у разі неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць; наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці). Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців. Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання на ринку.

Скасування ліцензій здійснюється органами, зазначеними в Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою КМУ від 14.11.2000 № 1698 за поданням, внесеним АМК України.

На нашу думку, в Україні, з урахуванням досвіду іноземних країн, потрібно ввести додаткові санкції за порушення антимонопольного законодавства, які мають бути більш жорсткими, наприклад, заходи кримінального покарання (позбавлення волі чи обмеження волі, штрафи) за найбільш тяжкі економічні злочини, які суттєво впливають на розвиток конкуренції в Україні. Крім цього, зауважимо, що АМК України не повинен виступати органом, який і розслідує правопорушення, і приймає рішення про накладення санкцій, і контролює виконання прийнятих рішень. Все ж таки треба використати досвід, який існує у всьому світі, розділивши повноваження між кількома органами і віддати справу притягнення винних осіб до відповідальності судовим системам, які спеціалізуються на таких справах.

Висновки

На підставі зробленого в магістерському дослідження чинного українського та світового антимонопольного законодавства було зроблено наступні висновки.

1. Визначивши поняття, види та основні риси монополії та конкуренції, можна дійти висновку, що існування монополій протидіє розвитку конкуренції і заважає конкурентній боротьбі. Для подолання монопольної влади необхідно проводити урядові антимонопольні програми та різні заходи, направлені на підтримку розвитку конкуренції, розвивати та удосконалювати (антимонопольне) конкурентне законодавство з метою розвитку економіки та поліпшення фінансово-кредитної сфери.

2. Оскільки основним навантаженням роботи Антимонопольного комітету України є надання дозволів на придбання акцій, створення підприємств і в результаті довготривалої та напруженої роботи всі отримують ці дозволи, заборон майже немає на відміну від досвіду антитрестівського відділу Міністерства юстиції США, де блокується дуже багато злиттів компаній, на нашу думку, необхідно спростити цю обтяжливу і досить дорогу процедура, яка не дає майже ніякого результату.

3. Нагальною потребою є реформування органів державного управління з питань конкурентної політики держави. Антимонопольний комітет України має дуже багато повноважень, які не можна доручати приймати одному органу. Законодавством України всі повноваження у сфері захисту конкуренції покладено на АМК України. Він і розслідує порушення, і приймає рішення про накладення санкцій, і сам контролює виконання рішень. За відсутністю більшості комісій з регулювання природних монополій, він же змушений розв'язувати проблеми з масовими порушеннями у сфері природних монополій. Тому необхідно створити найближчим часом новий орган, наприклад, Раду з питань конкуренції, яка складалася б з спеціалістів з питань економічної політики, народного господарства, власності та інвестицій та ін., не переобтяжуючи склад Ради та головним є те, що вона повинна буди дійсно незалежною від владних структур, бо вони і так мають достатній вплив на конкурентну політику.

4. У галузі природних монополій необхідно створити комісії з регулювання природних монополій, які, наприклад, в Росії почали створюватись ще у 1995 році, а у нас повинні були бути створені у 2000 році і досі не створено жодної комісії, передбачені Законом України "Про природні монополії".

5. Встановити жорсткі адміністративні заходи впливу на ті органи влади, які своїми рішеннями створюють перешкоди на шляху вільного підприємництва шляхом збільшення розмірів штрафів та звільнень з посад. На жаль, новий Законом України "Про захист економічної конкуренції" поряд з суттєвим збільшенням санкцій для підприємців майже усунута відповідальність органів влади.

6. Прийняти нові нормативні акти по встановленню громадського контролю за формуванням та реалізацією конкурентної політики, оскільки світовий досвід свідчить, що найбільш ефективним є те, коли прийняття важливих для суспільства рішень здійснюється державними структурами, недержавними структурами (службами, наприклад), незалежними від влади і це поєднується з додатковим громадським контролем їхньої діяльності.

7. Також необхідно закріпити обов'язок суб'єктів господарювання повідомляти АМК України про всі угоди, які містять обмеження конкуренції, реєструвати їх у спеціальних реєстрах, для того, щоб споживачі та конкуренти могли з ними ознайомитись.

8. Сьогодні слід приділити серйозну увагу судовій системі. Суди сьогодні далеко не завжди відіграють позитивну роль у процесі захисту конкуренції. Це відбувається як в силу катастрофічного недофінансування судів, так і внаслідок нерозуміння значною частиною суддів вимог законодавства про захист економічної конкуренції та недопущення монополізму. З цього питання треба звернутись до досвіду розвинених країн. Розгляд справ про порушення у галузі конкуренції та монополізму, а також захисту справ споживачів здійснюється в багатьох країнах спеціальними, а не загальними судами, що сприяє більш якісному розгляду справ та винесенню рішень. Тому у рамках судової реформи треба не упустити питання створення конкурентно-патентного суду, про який давно йде мова, але не здійснюються реальні кроки для розв'язання цієї проблеми.

9. Український законодавець вважає поняття "монопольне" та "домінуюче" становище тотожними. Але вживання цих понять у законодавстві як синонімів, на наш погляд, є спірним. Законодавчі акти переважної більшості європейських країн та конкурентне законодавство Європейського Союзу не надають поняттю "монопольне становище" такого змісту як українські закони. Вони або обмежуються ширшим поняттям "домінуюче становище", або поряд з ним вживають термін "монопольне становище", надаючи останньому спеціального змісту.

Монопольне становище виникає на товарному ринку, що не оспорюється, на ньому не має конкуренції як такої. А в ситуація, коли суб'єкт господарювання належить до невеликої групи підприємств, яка займає виключне становище і має певну владу на ринку, що оспорюється, розглядається як форма синтезу монополії та конкуренції. Такий суб'єкт не має монопольного становища, а є домінуючим на ринку. Крім того, поняття "монопольне становище" обґрунтовано може вживатися для характеристики суб'єктів господарювання, що володіють ним за законом (легальна монополія) або через особливості сфери господарювання (природна монополія), діяльність яких регулюється спеціальними нормативними актами і, здебільшого, не потрапляє під дію загального конкурентного законодавства.

Таким чином, треба внести зміни до Закону України "Про захист економічної конкуренції", які стосуються визначення окремо понять монопольного (легального та природного) та домінуючого становища.

10. В Законі України "Про захист економічної конкуренції" не подано визначення поняття "бар'єри доступу на ринок", яке доцільно було б навести у ст.1 вказаного Закону України, бо воно використовується широко і у законодавстві, і в підзаконних нормативно-правових актах.

Пропонуємо внести в ст.1 зазначеного Закону України абзац наступного змісту: "Під бар'єрами доступу на певний ринок розуміють фактори, що ускладнюють чи віддаляють момент входження на ринок нових суб'єктів господарювання, у разі коли діючі підприємства отримають надприбуток. До цих факторів відноситься економія на великих масштабах виробництва та збуту, абсолютні переваги у витратах, які пов'язані з володінням найкращою технологією або контролем над нею, контроль над сировиною або збутовими каналами, необхідність вкладання великих коштів для доступу на ринок, усталений споживчий вибір, що склався".

11. Необхідно змінити опис такого способу об'єктивного боку зловживання монопольним становищем як часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання. Це формулювання викликає ряд об'єктивних складностей щодо ефективності застосування даної норми. Можна було б запропонувати внести уточнення або доповнення до абзацу 5 частини 2 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", яке стосується визначення регіональної специфіки "відсутності альтернативних джерел". Але це, на наш погляд, не усунуло б проблемності застосування даної норми. У цьому випадку найбільш вірним підходом до контролю за діяльністю монополістів було б виключення взагалі вказівки на альтернативні джерела. І тоді наступна редакція цього абзацу: "часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін" дозволила б антимонопольним органам при виявленні зловживань монопольним становищем зосереджувати зусилля на з'ясуванні результату відмови від придбання або реалізації товару - встановленні створеного дефіциту товарів у регіоні або встановленні монопольних цін.

12. Вважаємо доцільним визначення концептуальних підходів до опису складів антимонопольних порушень. Не викликає сумніву той факт, що скільки б не деталізувалися на законодавчому рівні способи монополізації або зловживань монопольним становищем, навряд чи вони зможуть адекватно та своєчасно охоплювати усі іманентно властиві господарській діяльності її негативні прояви.

Тому, на наш погляд. в міру накопичення досвіду застосування і вдосконалення антимонопольного законодавства, необхідно в кінцевому результаті закріпити опис родових способів об'єктивного боку антимонопольних порушень і загального результату подібних дій (обмеження конкуренції, завдання збитку громадським інтересам), тобто перейти до закріплення "прозорих" норм, які описують склади антимонопольних порушень.

13. З прийняттям у 1993 році Закону України "Про Антимонопольний комітет України" повинна була початись робота по створенню Антимонопольного процесуального кодексу, який би врегулював би всі питання, які стосуються процесуального розгляду справ АМК України. Тож необхідно прийняти такий Кодекс для поліпшення роботи вказаного державного органу. Крім цього, необхідно привести у відповідність до нового Закону України "Про захист економічної конкуренції" Закон України "Про Антимонопольний комітет України".

14. В зв'язку з браком літератури, підручників, відповідних фахівців управлінської діяльності з захисту конкуренції, недосвідченість широких верств громадян про свої права та можливості захисту цих прав необхідно звернутись до світових організацій, які мають намір допомогти Україні в просуванні шляхом ринкових перетворень з проханням надати допомогу в підтримці наукових досліджень.



Зважаючи на актуальність та важливість обраної теми магістерської роботи, треба відзначити, що сьогодні питання антимонопольного законодавства в Україні потребують подальшого дослідження та розгляду.

Список використаних джерел





  1. Конституція України. - К., 2001. - 249 с.

  2. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26.11.93 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №50. - Ст.472.

  3. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001 // Урядовий кур'єр. - 2001. - 21 березня.

  4. Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000 // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 30. - Ст.238

  5. Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Схвалено Законом України від 21.11.2002 // Урядовий кур'єр. - 2002. - 18 грудня.

  6. Тимчасові правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України: Затв. Розпорядженням АМК України від 19.04.94 № 5 // НАУ: Комп'ютерна правова система. - № 004.

  7. Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку: Затв. Розпорядженням АМК України від 5.03.2002 // НАУ: Комп'ютерна правова система. - № 004.

  8. Антимонопольний комітет України. Річний звіт 1999 рік. - К., 1999.

  9. Антимонопольний закон - закон про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод. Консаісу роппопо (яп. мовою). - Токіо, 1991.

  10. Барановський А. Монополия и как с ней бороться?: Сущность явления // Посредник. - 1995. - №52. - С.50-51.

  11. Баришева А.В., Сухотін Ю.В., Богачов В.Н. та ін. Монополізм та антимонопольна політика. - М., 1994.

  12. Бело Т. Методи визначення монополізму на ринках промислової продукції // Економіка України. - 1999. - №3. - С.36-41.

  13. Борисов Е.Ф. Экономическая теория. - М., 1997.

  14. Валітов С., Кузьмін Р. Деякі проблеми розвитку антимонопольного законодавства // Право України. - 1996. - № 8. - С.37-42.

  15. Вільсон Дж., Цапелик В. Естественные монополии в России: история и перспективы развития системы регулирования // Вопросы економики. -1995. - №10. - С.80-87.

  16. Головач І. Проблеми недобросовісної конкуренції: зарубіжний та вітчизняний досвід // Економіка. Фінанси. Право. - 1998. - №4. - С.39-59.

  17. Дахно І.І. Антимонопольне право. Курс лекцій. - К., 1998.

  18. Завада О. Антимонопольний комітет відстоює засади добросовісної конкуренції // Урядовий кур'єр. - 1998. - 26 листопада.

  19. Завада О. На сторожі добросовісної конкуренції // Урядовий кур'єр, 2000. - 24 листопада.

  20. Ігнатюк А., Ніколенко В. Проблема протидії монополізму та формування конкурентного середовища при переході до ринку. Аналіз і прогноз // Нова політика. - 1996. - №2. - С.17-22.

  21. Ільєнченко М. Проблеми демонополізації промисловості України // Економіка України. - 1994. - №4. - С.89.

  22. Кагат Т. Законодавство про захист прав споживачів у сфері якості товарів у системі законодавства України // Право України. - 1998. - №8. - С.98.

  23. Ковагое кендзи. Антимонопольний закон. - Токіо: Сядан Ходзин, Кін'ю Кіндзай, Дзідзьо Кенкюкай, 1991.

  24. Литвиненко О. Конкурентоспроможність українських товарів // Економіка України. - 1996. - №10. - С.88.

  25. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Економікс: Принципи, проблеми і політика. У 2-х т.: пер з англ.11-го вид. Т.2. - М., 1992.

  26. Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ., 1996.

  27. Меркулова Ю. Стратегии преодоления структурного монополизма // Общество и економика. - 1995. - №10-11. - С.7-16.

  28. Негеров Р.И. Антимонопольное регулирование в США: 115-летний опыт и его итоги // Государство и право. - 1999. - №6. - С.69-77.

  29. Нестеренко С. Природна монополія: теорія та практика функціонування // Економіка України. - 1997. - №10. - С.37-45.

  30. Нуреев Р. Основы экономической теории: Учебное пособие. Т.7. Типы рыночных структур: несовершенная конкуренция. Антимонопольное законодательство. Олигополия // Вопросы экономии. - 1995. - №12. - С.124-152.

  31. Першиков Є.В. Деякі питання правозастосовчої діяльності органів Антимонопольного комітету України // Вісник вищого арбітражного суду України. - 1999. - №3. - С.113-118.

  32. Петрович Й., Катаєв Л. Визначення конкурентоспроможності товарів виробничого призначення в системі маркетингу // Економіка України. - 1997. - №10. - С.30.

  33. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів - К., 1996.

  34. Саданин В. Современные проблемы анализа и оценки конкурентоспособности // Маркетинг и реклама. - 1998. - №2. - С.28-29.

  35. Саниахметова Н. Организационно-правовые средства защиты предпринимателей и потребителей от недобросовестной конкуренции // Бизнес. - 1995. - №43. - С.31-32.

  36. Семенова Л. Антимонополія і конкурентне право. Курс лекцій.К., 1999.

  37. Сухотин О.В., Богачев В.Н. и др. Монополизм и антимонопольная политика - М., 1994.

  38. Таніхара Осами. Пояснення Антимонопольного закону. - Токіо: Ітібасі, 1991.

  39. Тертышник В.М., Марченко О.В. Тертышник А.И. Защита прав и свобод человека. - Харьков, 2000.

  40. Толстошеев В.В., Тотьев К.Ю. Конкуренция и монополизм: правовые аспекты регулирования // Государство и право. - 1997. - №5. - С.125-126.

  41. Цапеник В., Яковлев А. Количественные характеристики монополии // Вопросы экономики. - 1990. - №6. - С.38-46.

  42. Черняк В. Модель економіки: вибір України // Економіка України. - 1995. - №9. - С.31.

  43. Шуміло І. Щодо визначення поняття "монопольного (домінуючого) становища" суб'єктів господарювання // Право України. - 2000. - № 4. - С.40-43.

  44. Шмагній О. Малі підприємства: труднощі їх кількісного зростання // Економіка України. - 1998. - №5. - С.86.

  45. Щедріна Т. Конкурентоспроможність: як її досягти // Діловий вісник. - 1997. - С.24-25.

  46. Юридическая энциклопедия. - М., 1999.

  47. Яковлев В. Зубрицький Л. Особливості демонополізації в ринковому господарстві України // Економіка України. - 1995. - №7. - С.75.
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка