Реферат на тему: Чеченська проблема як загальносвітова проблема міжнаціональних конфліктів



Скачати 399.22 Kb.
Сторінка1/4
Дата конвертації14.11.2016
Розмір399.22 Kb.
ТипРеферат
  1   2   3   4
РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Чеченська проблема як загальносвітова проблема міжнаціональних конфліктів

та тероризму

Зміст

  1. Чеченська проблема як прецендент міжнародного права

  2. Грозний – Москва: ні миру, ні війни. Перемир’я

  3. Чечня – нова вісь кавказької політики

  4. На порозі нової Чечні

Вступ

Будь-яке явище історії краще бачиться з відстані певного часу. Писати історію, характеризувати події по гарячих слідах є невдячною справою: можна випадковість сприйняти за закономірність і навпаки; можна багато чого недогледіти або впасти у зайву і непотрібну деталізацію. Тому той, хто береться аналізувати суспільні явища, не чекаючи часового вивищення над ними, ризикує допустити необ’єктивність у висвітленні окремих моментів, невірність у наведенні ціннісних характеристик, тощо.

Починаючи аналіз чеченської проблеми, ми усвідомлюємо ризик неправильного відображення дійсності. Допускаємо, що час засвітить нові факти, які будуть розходитися з нашими оцінками і прогнозами: ми опираємось на об’єктивні обставини і чинники, які здатні приводити в рух певні суспільні процеси; проробляючи варіанти зовнішнього функціонування Чеченської Республіки, ми виходимо виключно з національних інтересів оточуючих її держав і, власне, внутрішнього потенціалу Республіки до протидії або співдії з ними. Та хід історії - не годинниковий механізм. Суб’єктивні чинники здатні внести в політичний процес елементи хаотичності, алогізму, непрогнозованості. Це передбачити чи спланувати майже неможливо.

Проте, ми беремося за пояснення природи чеченської кризи і накреслення можливих варіантів її розв’язки, оскільки бачимо в даному факті не лише зіткнення національних інтересів окремих держав чи ординарний локальний конфлікт. Для нас криза в Чечні - це свідчення кризи існуючої системи міжнародного права, це керівництво до перебудови світу на нових принципах. Правовий експеримент у Чечні буде мати глобальні (міжнародні), регіональні (російські), субрегіональні (кавказькі) та навіть внутрішньореспубліканські наслідки. Врешті, питання не в самій Чечні, не в учаснику гри, а в правилах гри. Якщо чеченська визвольна боротьба зможе змінити правила сучасної міжнародної політики, ця зміна за масштабом дорівнюватиме ефекту доктрини Вільсона на початку XX століття; якщо ж ні - то хоча б продемонструє необхідність подібної зміни. Поза сумнівами, сепарація Чечні важливе значення буде мати для політичних розкладів Росії і Кавказу, а звідси і для всього східноєвропейського регіону. (Варто зауважити, що ми ставимо політичний процес в Чечні в недоконаний вигляд, та наявні результати сприймаємо як існуючий факт.)

На жаль, досі вивчення чеченської проблеми не набуло належних обсягів ні в Україні, ні в Росії. Популярні комерційні видання, журналістські матеріали не спроможні заповнити вакуум інформації з цього питання. Очевидно, не виконає такого завдання і дана робота. Наша мета - окреслити концептуальні засади внутрішньої і зовнішньої політики нації, яка домагається унезалежнення наприкінці XX століття, прорахувати найбільш оптимальні шляхи подолання кризи, виходячи з логіки метрополії, колишнього суб’єкта федерації і норм міжнародного права.

ЧЕЧЕНСЬКА ПРОБЛЕМА

ЯК ПРЕЦЕДЕНТ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА


Складається враження, що досі світ ще не дійшов до усвідомлення повноти тієї зміни, котру спричинила російсько-чеченська війна 1994-1996 р.р. Чеченську проблему світове співтовариство продовжує рахувати внутрішньою справою Росії. А між тим, питання національного і державного самовизначення Чечні вже давно перетнуло російські кордони. Більше того, результати чеченських уроків варто оцінювати як один з перших серйозних сигналів до ревізії чинних міжнародно-правових норм і реальних, а не косметичних заходів щодо вдосконалення прийомів і механізмів регулювання конфліктних ситуацій між метрополіями і підвладними їм національно-державними одиницями.

Детермінуючі фактори чеченської кризи для світу відомі давно. Чечня лише поповнила число жертв ножиць міжнародного права: принципу права націй на самовизначення і декларування гарантій територіальної цілісності держав та непорушності існуючих державних кордонів. Чечня зайняла місце серед Басконії, Каталонії, Ірландії, Квебеку тощо. Різниця лише в тому, що коли практикована цими національно-державними утвореннями (у формі автономій) чи етносами боротьба за незалежність у вигляді терористичних або ненасильницьких актів може гаситися поліцейськими методами, засобами внутрішньодержавної регуляції, то запропонована чеченцями альтернатива - всенародний рух опору, - виявилась далеко серйознішою. Проголошення газавату (за одним з його пунктів, воїни ісламу не помирають, а “відходять”) дало шокуючий ефект. Важко воювати з народом, коли лише за один день (12 листопада 1995 року) 12 чеченських добровольців-смертників лягли під російські танки зі зв’язками гранат. Намагаючись “закидати шапками” Чечню (на грудень 1995 року контингент російських військ в Чечні складав 462 тисячі чоловік), Росія банально закидала її трупами своїх солдатів. Протягом двох років війни росіяни, за власним зізнанням, щодня витрачали на ведення бойових дій з мільйонним народом Чечні близько 60 мільйонів доларів, поклали, як свідчать чеченські джерела, майже 200 тисяч солдатів (за російськими даними - 80 тисяч вбитими і близько 200 тисяч пораненими) і... програли. Щоправда, це той випадок, коли є переможені, але немає переможців, оскільки сьогоднішній стан Ічкерії характеризується своєрідною “підвішеністю”: де-юре - це автономія у складі Російської Федерації, де-факто - влада Росії в цьому регіоні завершується російським блок-постом перед Назранню.

Але не менш важливим у цьому конфлікті виглядав інший момент: чеченсько-російська війна продемонструвала хибність загальноприйнятих уявлень про природу сучасних локальних конфліктів. Традиційно вважається, що потужний потенціал небезпеки для світу, людства несе можливість зіткнення великих дерджав. Тому, починаючи з часу встановлення світової біполярної системи, міжнародні інститути перед лицем ядерної небезпеки напрацьовували механізми мирного співіснування саме великих держав. Чеченська криза показала, що розвиток технологій (особливо в військовій сфері) стирає відмінності між великими і малими державами. І малі держави можуть не лише конкурувати чи протистояти великим державам, а й сам локальний конфлікт має всі можливості перерости в глобальний. Глобальність цього процесу можна визначити у двох аспектах: 1) військова (у тому числі ядерна) небезпека; 2) ланцюгова реакція руху за незалежність країн чергової хвилі суверенізації. Поки що західні демократії не хочуть зауважувати цих симптомів світової хвороби, яка чимраз прогресує. Тому, якщо в світі не з’явиться новий де Голь, котрий переконає окремі країни (зокрема Англію, Францію, Іспанію, Канаду) підрівняти власні національні інтереси до вимог принципу права націй на самовизначення, то буде велика війна малих воєн. Хоча є деякі оглядачі, які вважають, що ніби-то симпатії світового співтовариства, втілені в моральній підтримці чеченських повстанців у період російської окупації, і виділення двох траншів (загальною сумою близько 700 тис. доларів) ОБСЄ на вибори парламенту і Президента Республіки Ічкерія мало б свідчити про перегляд Заходом свого ставлення до проблеми унезалежнення малих народів. На жаль, детальний аналіз даного питання не відбиває подібного оптимізму. Позицію західних демократій у чеченських справах можна пояснити такими причинами:

1. Загальнолюдський фактор. Дійсно, у будь-якому випадку демократичні інститути Заходу (зокрема, преса, міжнародні організації), вирощувані на традиції пріорітету права людини, не могли обійти увагою актів не лише масового порушення прав людини, а й тотальної ліквідації російськими державними чинниками великих груп власного громадянства. Та об’єктом подібної світової підтримки була не чеченська нація, а населення Чечні, потерпіле в своїх громадянських правах.

2. Переслідування власних національних інтересів. Не можна заперечити того факту, що основним стимулом будь-якої державної дії є національний інтерес. І саме з цього огляду ми маємо оцінювати позицію Заходу. На сьогодні для західних держав є вигідним послаблення Росії, будь-яка нестабільність на російському політичному просторі автоматично посилює впливи Заходу в регіоні. Тим більше, коли йдеться про такий геостратегічний масив як Північний Кавказ.

3. Використання Чечні як засобу політичного шантажу. За часовими показниками чеченсько-російська війна дуже вдало вписалася в програму розширення НАТО на Схід. Жорсткість Росії у цьому питанні суттєво пом’якшувалася перед можливістю активнішого втручання західних держав у чеченську кризу. Застосовуючи громадські інститути в моральній підтримці Чечні і майже не висловловлюючи офіційної позиції, Захід шантажував Росію перспективою прийняття політичних і економічних санкцій у випадку опору російської дипломатії просуванню НАТО у Східній Європі. Тобто, чеченська іредента для Заходу була важлива не як явище, а як процес.

Судячи з цього, росіяни мають рацію коли говорять про використання західними державами по відношенню до національних рухів на території колишнього СРСР “подвійного стандарту”. “Сьогодні Захід взяв на озброєння подвійний стандарт: політична філософія етноцентризму і етносуверенітетів категорично заборонена в Європі, але всіляко заохочується в пострадянськім просторі” - пише російський політолог А.С. Панарін. Логічними у цьому зв’язку є також слова російської політики в особі “політичного діяча помийних масштабів”, як називають у Чечні В. Жириновського, у його заяві до учасників Парламентської Асамблеї Ради Європи в котрій він моделює російський варіант “подвійного стандарту”: “Ви граєте з вогнем. Ви створюєте прецендент і законне обгрунтування для визвольної боротьби Ельзасу і Лотарінгії проти Франції, Басконії і Каталонії проти Іспанії, Північної Ірландії, Шотландії і Уельсу проти Англії... І я вас запевняю - ми всім допоможемо”. Проблема лише в тому, що попри справедливість подібних закидів є правдивим і те, що “ідея подвійного стандарту” на території пострадянського простору Захід лише підсилив, а не породив: її авторство належить саме Росії. Запропонувавши, виходячи з власних національних інтересів, принцип “народного самовизначення” на території країн колишнього СРСР (зокрема, це стосується створення Придністровської Республіки у складі Молдови, Абхазької автономії у складі Грузії, які по суті є непідконтрольними метрополіям), російське керівництво не подумало про можливість прикладення подібного принципу до Російської Федерації. Політика не любить прямолінійності, але вона не терпить і кричущих алогізмів. Особливо політика XX століття. За такий алогізм Росія отримала перший удар з боку Чечні. Зважаючи на те, що Росія - республіка федеративна і багатонаціональна, - удар не останній. Захід чекає така ж участь. (Аналізуючи проблему співвідношення Чечні і зовнішнього світу, ми робили основний акцент не на міждержавних стосунках, а, власне, на протиріччах міжнародно-правової бази, в рамках якої обертається сучасна боротьба за незалежність Чечні. Тому обминання мусульманського зовнішньополітичного фактору в цьому контексті свідчить лише про те, що Чечня знаходиться в міжнародно-правовому континентальному полі і саме його норми будуть обумовлювати її майбутнє).

Поза сумнівом, Ічкерія потребує зовнішнього визнання. Проте, чийого визнання? На цей рахунок в Чечні вже сьогодні єдиної позиції немає. Суспільна думка споляризована навколо двох полюсів: 1. Ізоляційний, кредом якого є слова Джохара Дудаєва: “Нам не потрібне нічиє визнання. Нас визнав Аллах, створивши чеченський народ”. Різновидом цього напряму виступає орієнтація на мусульманський світ. 2. Прозахідний. Прихильники цієї зовнішньополітичної лінії вважають, що лише визнання західних держав спроможне забезпечити існування незалежної Чечні. Керівництво держави, очевидно, не сприймає жодну з цих точок у чистому вигляді, поєднуючи раціональні моменти двох позицій. Тому, прогнозуючи майбутні кроки міжнародної орієнтації Республіки Ічкерія, варто виділити кілька з них.

1. Утвердження себе як суб`єкта не Російської Федерації, а СНД. Ми далекі від думки, що чеченське керівництво на сьогодні планує повний вихід з системи проросійської політики і сепарації від країн СНДівського простору. Це неможливо, хоча б беручи до уваги геополітичне становище Чечні і її економічні інтереси (до прикладу, у питанні вибору шляху транспортування каспійської нафти позиції Чечні і Росії у відносинах з АМОК однозначно сходяться на “північному” варіанті. Інше питання, що Росія вкладає в поняття “північного шляху”). Не кажучи вже про те, що в рамках СНД Чечня має коло потенційних політичних спільників. Чеченські теоретики не приховують того, що вступ до СНД є одним з етапів здобуття повної незалежності і визнання Республіки суб’єктом міжнародного права.

2. Скріплення позицій серед країн мусульманського світу. Поки що це єдине вікно, через яке Чечня може мати вихід на міжнародну арену. Щоправда, ця позиція знаходить серйозну критику з боку представників демократичного напряму розвитку чеченської державності. Як відзначає відомий чеченський політичний діяч Лема Усманов: “Навіть якщо б усі ісламські країни визнали незалежність Чечні, то все одно це нічого не дало б. Це визнання сьогодні піде не на користь, а на шкоду її міжнародному авторитету. Нам потрібне визнання Заходу”.

Дещо по іншому виглядає проблема співробітництва Чечні з Туреччиною. Туреччина є мусульманською країною і одночасно пов’язана тісними економічними і політичними зв’язками (членство в НАТО, інтегрованість в економічні структури Європейського союзу) з Заходом. Зважаючи на “європеїзовану” форму чеченського мусульманства, географічну близкість і наявність певних економічних інтересів, зовнішня орієнтація Ічкерії могла б спрямовуватись на співробітництво з Туреччиною. Тим більше, що перші кроки на цьому шляху вже робилися. Але між Чечнею і Туреччиною існує також суттєва різність національних інтересів у питаннях транспортування нафти з родовищ Азердбайжану (подібна проблема може стати причиною загострення відносин Чечні з Грузією).

3. Питання відношення Чечні до політичних структур Заходу є проблематичним. Не дивлячись на участь спостерігачів від ОБСЄ на виборах Президента і Парламента Чечні, Захід несерйозно оцінює можливість появи на карті світу нової самостійної держави. Всі заходи, що сприяли легітимізації політичних процесів в Ічкерії, з боку країн Європейського співтовариства треба розглядати, що вже зазначалося, виключно як засіб тиску на Росію з метою захисту власних інтересів. Сам прецедент усамостійнення Чечні у будь якому випадку є невигідним для Заходу. З одного боку, це може покласти початок ланцюгової реакції самовизначення малих народів у самій Європі, з другого - це ще одне джерело нестабільності на європейському континенті. Крім того, малоймовірно, щоб Захід ризикував погіршенням стосунків з Росією. Цілком вірно зауважив російський правозахисник Гліб Якунін: “Юридично Чечню визнають інші держави тільки тоді, коли її визнає Росія”. Чеченське керівництво великі надії покладає на прихильність до визвольної акції Чечні країн Заходу, оскільки це не лише юридичне визнання держави, а й інвестиції в економіку республіки, співробітництво в галузі безпеки, тощо. Але очевидно, що завоювання прихильності Заходу не буде настільки визначальним моментом у чеченській політиці, щоб іти на принципові компроміси. Свідчення цьому є оголошення у свій час Джохаром Дудаєвим президента США Вільяма Клінтона військовим злочинцем, вислання з Республіки керівника місії ОБСЄ в Чечні Тіма Гульдимана, тощо.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка