«ринок позичкових капіталів: поняття, структура та його місце в економіці країни»




Сторінка1/5
Дата конвертації16.03.2017
Розмір0,74 Mb.
  1   2   3   4   5


ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»

Кафедра банківської справи


КУРСОВА РОБОТА


з дисципліни

«ГРОШІ ТА КРЕДИТ»


на тему:

«РИНОК ПОЗИЧКОВИХ КАПІТАЛІВ: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА ТА ЙОГО МІСЦЕ В ЕКОНОМІЦІ КРАЇНИ»


 

Студента (ки) II курсу, групи ______

напряму підготовки «Фінанси і кредит»

(«Фінанси»)

__________________________________________

(прізвище та ініціали студента) 

Керівник: к.е.н., ас. Олещук М.Г.

Національна шкала __________________
Кількість балів: _______ Оцінка: ECTS _______


Члени комісії:

______________

(підпис)

____________________________________
(Науковий ступінь, вчене звання, посада, прізвище та ініціали)

______________

(підпис)

____________________________________
(Науковий ступінь, вчене звання, посада, прізвище та ініціали)

______________

(підпис)

____________________________________
(Науковий ступінь, вчене звання, посада, прізвище та ініціали)

Суми – 2014 рік

ЗМІСТ




ВСТУП…….…………………………………………………………………….

3

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ ……………………………….

5

1.1

Поняття, історія розвитку та загальна характеристика ринку позичкового капіталу …………………………...........

5

1.2

Загальна характеристика основних елементів функціонування ринку позичкового капіталу………………

11

1.3

Державне регулювання ринку позичкового капіталу в Україні …………………………………....................................

18




Висновки до розділу 1……………………………………….

23

РОЗДІЛ 2

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ РИНКУ ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ ……………………………….

25

2.1

Дослідження ринку позичкового капіталу на прикладі США та Великобританії ……………………………………..

25

2.2

Аналіз ринку позичкового капіталу в Україні …………….

30

2.3

Проблеми та перспективи розвитку ринку позичкового капіталу ……………………………………………………….

39




Висновки до розділу 2…….…………………………………

44

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….……

46

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….…...

48

ВСТУП


На сьогоднішній день ринок позичкових капіталів відіграє пріоритетну роль у стимулюванні відтворювальних процесів, тому що він є основним джерелом забезпечення грошовими ресурсами як поточної господарської діяльності суб’єктів господарювання, так і повноцінної діяльності громадян. Не дивлячись на те, що економічна криза помітно підірвала фінансову стабільність та стійкість основних суб’єктів ринку позичкових капіталів як вітчизняних, так і закордонних, вони продовжують функціонувати та намагаються подолати проблеми, які виникли перед ними.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні теоретичних засад ринку позичкових капіталів та практичні аспекти його діяльності.

Основними завданнями, які ми поставили перед собою при написанні курсової роботи були наступні:


  1. визначити поняття ринку позичкового капіталу, дослідити його історію розвитку та загальну характеристику;

  2. вивчити загальну характеристику основних елементів функціонування ринку позичкового капіталу;

  3. проаналізувати державне регулювання ринку позичкового капіталу в Україні;

  4. дослідити ринок позичкового капіталу на прикладі США та Великобританії;

  5. аналіз ринку позичкового капіталу в Україні;

  6. виявлення проблем та перспектив розвитку ринку позичкового капіталу.

Об’єкт дослідження – ринок позичкових капіталів України та інших країн.

Предмет дослідження – функціонування ринку банківських кредитів та діяльність банківських установ.

Для вирішення поставлених перед нами завдання ми використовували певні методи:


  1. метод узагальнення (досліджуючи ринок банківських кредитів, аналізували ринок позичкових капіталів);

  2. історичний метод (вивчали історію розвитку ринку позичкових капіталів);

  3. метод аналізу (досліджували практичні аспекти діяльності ринку позичкового капіталу);

  4. методи емпіричного рівня (проводили спостереження та порівняння українського ринку банківських кредитів та зарубіжного, будували модель залежності обсягу наданих споживчих кредитів від різних факторів).

Джерелом отримання інформації є статистична інформація з офіційного сайту Національного банку України. Вирішенню питань, які стосуються особливостей функціонування ринку позичкових капіталів присвячені ряд праць українських та іноземних науковців: А.П. Вoжжова, О.Д.Заруби, Б.С.Івасіва, Б.Л.Луціва, І.О.Лютого, А.М.Мoроза, П.Роуза, І.В.Токмакова, Є.А.Бобров, Г. В.Атаманчук, Т. А.Латковська, Г. Ю. Шемшученко та інших економістів. Проте на сучасному етапі розвитку ринку позичкових капіталів України залишаються актуальними, потребують нових розробок та детального вивчення зарубіжного досвіду у цій сфері для подальшого його застосування на практиці. Особливого дослідження та вивчення на нашу думку потребують окремі сегменти ринку позичкових капіталів, а саме – ринок банківського кредитування.

РОЗДІЛ 1


ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ

1.1 Поняття, історія розвитку та загальна характеристика ринку позичкового капіталу

Для того щоб зрозуміти сутність ринку позичкового капіталу в першу чергу, необхідно розглянути поняття позичкового капіталу як економічної категорії.

Позичковим капіталом називається капітал, який приносить дохід у вигляді процента [4].

Кошти, котрі вивільняються у процесі відтворення є основним джерелом позичкового капіталу. До них належать:


  • амортизаційний фонд підприємств, що призначений для розширення, а також відновлення виробничих фондів;

  • частина оборотного капіталу у грошовій формі;

  • грошові кошти, які утворюються унаслідок розриву між отриманням грошей від реалізації товарів та виплатою заробітної плати;

  • прибуток, який йде на відновлення та розширення виробництва;

  • грошові доходи та заощадження усіх верств населення та ін [18].

Основою формування позичкового капіталу є закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, котрі призводять до появи тимчасово вільних капіталів в окремих учасників економічних відносин, а у інших виникає потреба в позичкових коштах. За допомогою кредиту тимчасово вільні капітали (а також заощадження населення) перетворюються в позичковий капітал, який втягується в новий кругообіг, забезпечує процес відтворення та прибуток його власникам.

Джерелом з якого всі підприємці черпають гроші для авансування своєї діяльності, є грошовий ринок. Оскільки в ринковому господарстві ніхто вільних грошей не тримає на руках «мертвими», а розміщує їх у кредитних установах, тобто на грошовому ринку, а самі гроші якими тут торгують називається позичковим капіталом.

Ринок позичкових капіталів – це сегмент фінансового ринку, на якому формується попит і пропозиція на позичковий капітал [7].

Ринок позичкового капіталу має складну та довгу історію. Прийнято вважати, що свій початок ринок позичкових капіталів бере з лихварського капіталу Середньовіччя, але у вигляді грошового (лихварського) капіталу існував ще і в античному світі, метою якого було безмежне нагромадження багатства, збільшення капіталу до безкінечності [13].

Отже, історично першим грошовим капіталом, що надавався у позику був лихварський капітал.

Лихварський кредит може виступати у таких формах:

1. Позики дрібним виробникам (в основному це були селяни). Потреба в таких позиках була обумовлена:

- постійним веденням війн, що несло за собою значні витрати і саме тому спричиняло потребу у коштах для відновлення сільських господарств;

- розвитком дрібних аграрних виробників та їх протистоянням у конкурентній боротьбі з великими рабовласницькими господарствами.

2. Позики рабовласникам. Потреба в таких позиках була обумовлена витратами на купівлю предметів розкоші, будівництво замків, просування політичної кар'єри тощо.

Отже, можна зробити висновок, що позичковий капітал на первісному етапі свого існування у вигляді лихварської позики використовувався виключно для задоволення споживчих потреб і ніяк не сприяв примноженню капіталу у позичальників.

У рабовласницькому суспільстві купці, церковні храми та відкупники податків виступали в якості кредиторів – лихварів.

До послуг лихварського кредиту суб’єкти зверталися тільки тоді, коли виникала потреба в грошах, саме тому попит на кредит був дуже значним і відсоток по позиках мав високий рівень. Так, в Римі гроші у позику приватним особам надавались під 36 – 48 % річних, а позика крупного лихваря правлячим особам могла пропонуватись і під 100 % річних.

Наступним етапом еволюції ринку позичкового капіталу був розвиток феодального лихварського капіталу.

Лихварський кредит при феодалізмі виступав у двох основних формах:

1. Позики дрібним селянам і ремісникам, обумовлені потребами позичальників в коштах для:

- підтримання фінансової стійкості господарств, стихійним лихам, війнам тощо;

- сплати податків державі та ренти поміщикам.

2. Позики феодалам та державі. Були обумовлені потребами позичальників в коштах для ведення війн та придбання предметів розкоші.

Іншими словами, можна сказати, що лихварські позики при феодалізмі, так само як і при рабовласницькому ладі, використовувались виключно на задоволення споживчих потреб і не сприяли примноженню капіталів у позичальників.

В якості кредиторів – лихварів у феодальному суспільстві виступали:

1. Купці. У великих обсягах лихварські операції проводили італійські купці з Ломбардії. Таким чином, позика під заставу рухомого майна одержала назву ломбардної операції.

2. Церкви і монастирі. Отримуючи від прихожан значні суми у вигляді внесків для зберігання, у вигляді подарунків, представники церков та монастирів видавали позики селянам й феодалам, направляли гроші до обороту.

Характерними рисами лихварського кредиту при феодалізмі є висока процентна ставка та широкий діапазон її коливань. Наприклад, у різних містах Німеччини дозволялося стягувати від 21 до 43 % річних за позику. Дуже часто ставки сягали 100 – 200 % і більше. Причиною високих відсотків за лихварськими позиками був великий попит на кредит з боку дрібних виробників та феодальної знаті при обмеженій пропозиції грошей в позику.

Перехід від феодалізму до капіталістичного способу виробництва супроводжувався змінами у формі організації кредитних відносин, оскільки існуюча форма лихварського кредитування зіткнулась з протиріччям між пропозицією і попитом на позичкові лихварські кошти.

З одного боку, в руках лихварів нагромаджувалися грошові кошти, які через кредит могли бути перетворені з лихварського капіталу у функціонуючий капітал промислових підприємств.

З іншого боку, розорення селян і ремісників при переході до капіталістичного ладу скоротило коло потенційних позичальників, а промислові капіталісти відмовлялись користуватися позиками лихварів через їх високі відсотки. Тобто пропозиція лихварського капіталу не врівноважувалась попитом на нього.

Спроби законодавчо обмежити розмір позичкового відсотку не мали успіху і подальший розвиток кредитування потребував руйнування монополії лихварів як основних суб'єктів пропозиції позичкових коштів. Це обумовило наступний крок у розвитку кредитних відноси – розвиток кредитної системи і створення банків.

Відповідно з появою банків, на зміну лихварському капіталу і лихварському кредитуванню у своєму еволюційному розвитку прийшов наступний вид кредитування – капіталістичний кредит.

Відмінність капіталістичного кредиту від лихварського:



  • позичальниками при капіталістичному кредиті є не дрібні виробники, рабовласники і феодали, а промислові і торгові капіталісти;

  • гроші, надані в позику, служать як капітал не тільки для кредитора, але і для позичальника, оскільки він використовує їх для вкладення в капіталістичне підприємство і створення доданої вартості;

  • джерелом позичкового відсотка при капіталістичному кредиті є додана вартість, створена в процесі використання позичкових коштів;

  • позичковий відсоток при капіталістичному кредиті поглинає лише частину середнього прибутку позичальника, в той час як при лихварському кредитуванні надмірно високий позичковий процент міг поглинати весь додатковий продукт і навіть частину необхідного продукту;

  • капіталістичний кредит сприяє розширеному капіталістичному відтворенню (оскільки кошти, в першу чергу використовуються у промисловості та торгівлі).

Якщо лихварський кредит був формою руху лихварського капіталу, капіталістичний кредит став формою руху позичкового капіталу [10].

Функції ринку позикових капіталів визначаються його сутністю і роллю, яку він виконує в економіці та завданнями щодо відтворення виробничих відносин (рисунок 1.2)






Основні функції ринку позичкового капіталу



Обслуговування товарного обігу через кредит



Акумуляція грошових заощаджень підприємств, населення, держави, а також іноземних клієнтів




Трансформація грошових фондів безпосередньо в позичковий капітал для його використання в кредитній формі у сфері суспільного виробництва




Обслуговування підприємств, населення і держави як споживачів позичкового капіталу

Вирізняють п’ять основних функцій ринку позичкових капіталів:


Прискорення концентрації та централізації капіталу для утворення потужних фінансово – промислових груп



Рисунок 1.1 – Основні функції ринку позичкового капіталу

А тепер пояснимо роль позичкового капіталу у сучасній ринковій економіці:



  • він акумулює і перерозподіляє тимчасово вільні грошові кошти між суб’єктами господарської діяльності, прискорюючи виробниче накопичення капіталу й зростання його маси за рахунок позик;

  • позичковий капітал забезпечує прискорення розрахунків між суб’єктами господарської діяльності;

  • він забезпечує економію витрат обігу через використання безготівкових розрахунків й розрахунків різноманітними кредитними інструментами;

  • забезпечує утворення додаткової до наявної в економіці купівельної спроможності;

  • забезпечує кредитом інноваційний процес, що є особливо важливо в умовах науково – технічного прогресу;

  • забезпечує зростання ефективності грошового обігу;

  • кредит використовується як один із дійових інструментів макроекономічного регулювання господарських процесів [23].

З функціональної точки зору ринок позичкового капіталу являє собою систему економічних відносин, яка здійснює нагромадження та перерозподіл грошових капіталів із метою забезпечення ресурсами ринкового господарства.

Слід наголосити, що за своєю інфраструктурою ринок позичкового капіталу характеризується діяльністю банківських установ, через що його називають ринком банківських кредитів. Але, окрім того, на ринку діють й інші кредитно – фінансові установи, котрі входять до складу кредитної системи.

Ринок капіталів сприяє:


  • зростанню виробництва і збільшенню товарообігу;

  • трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення;

  • відновленню основного капіталу;

  • руху капіталів у середині країни.

Отже, ринок позичкових капіталів забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування за обсягом і структурою [22].

З допомогою ринку позичкових капіталів як економічної категорії можна виміряти та побачити рух, обсяг, напрям грошових фондів, які йдуть на розвиток громадського відтворення, встановити класовий спектр використання грошового капіталу, вплив його на соціально – економічні відносини.

1.2 Загальна характеристика основних елементів функціонування ринку позичкового капіталу

У першому пункті ми детально ознайомилися з історією розвитку ринку позичкових капіталів і можемо зазначити, що він пройшов значний шлях від зародження на ринку простого товарного виробництва у формі обігу лихварського капіталу до широкого розвитку ринку позикових капіталів на загальному ринку, на якому об’єктом угоди є наданий у позику грошовий капітал. Проаналізувавши дане питання, можемо визначити суб’єктно – об’єктні відносини ринку позичкових капіталів.

У будь – якій державі існує фінансовий ринок, на якому здійснюється купівля – продаж фінансових активів (готівки, депозитів, цінних паперів, кредитних ресурсів).

Існує достатня кількість визначення терміну «фінансовий ринок». Так Мещеряков А.А. дає наступне визначення: «фінансовий ринок – це механізм, який забезпечує об’єднання покупців і продавців фінансових активів та сприяє обміну цими активами» [20]. Бобров Є.А. наводить таке визначення: «фінансовий ринок – це ринок, де об’єктом купівлі – продажу є різноманітні фінансові інструменти та фінансові послуги» [5]. Залежно від виду інструментів фінансовий ринок, складається з двох ринків, які взаємопов’язані й доповнюють один одного, але й окремо функціонують: ринок позичкових капіталів та ринок пінних паперів [15].

Токмакова І.В. виділяє наступні сектори фінансового ринку, з притаманним кожному з них характером кругообігу капіталу: ринок банківських кредитів; ринок цінних паперів; валютний ринок [26].

Виходячи з вищевикладеного, можна зазаначити що ринок банківських кредитів може виступати лише як сегмент ринку позичкового капіталу, бо охоплює лише відносини з приводу акумуляції комерційними банками коштів фізичних та юридичних осіб й надання їх у вигляді позичок на умовах зворотності та платності [6].

Ми згодні з науковцями, що спільним між різними секторами фінансового ринку є те, що купівля фінансового інструменту не означає його виходу із сфери обігу. Навпаки, фінансові інструменти є ліквідними, однак кожній групі інструментів притаманний свій механізм і можливості ліквідності.

З організаційної точки зору ринок позичкового капіталу являє собою сукупність спеціальних установ, що здійснюють посередництво при русі вільних грошових коштів від власників до користувачів, переміщення цінних паперів.

Структура ринку позичкового капіталу характеризується за двома основними ознаками:


  • за тимчасовою ознакою;

  • за функціональною ознакою.

За тимчасовою ознакою розрізняють:

1). Грошовий ринок (кредити надаються на період від кількох тижднів до одного року). Інструментами грошового ринку є короткострокові депозити, векселі, міжбанківські депозити, облігації, депозитні сертифікати та інші. Основні обсяги угод стосуються короткострокових кредитів, включаючи міжбанківські.

2). Ринок капіталів. До інструментів ринку капіталів відносять: середньострокові і довгострокові кредити, середньострокові і довгострокові цінні папери, заставні і т. д.

Ринок капіталів поділяється на:

- ринок середньострокових кредитів (кошти надаються терміном від одного до п’яти років);

- ринок довгострокових кредитів (кошти надаються терміном від п’яти і більше років).

За функціональною ознакою сучасний ринок позичкових капіталів передбачає наявність двох основних ланок: кредитного ринку та ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів, у свою чергу, поділяється на:



  • первинний ринок, де продаються і купуються нові емісії цінних паперів;

  • біржовий або вторинний ринок, на якому купуються та продаються раніше випущені цінні папери;

  • позабіржовий ринок, де відбувається реалізація цінних паперів, які можуть бути продані біржі [12].

Структура ринку позичкового капіталу за тимчасовою та функциональною ознаками представлена на рисунку 1.1

Розрізняють також організований і неорганізований, національний та міжнародний ринки позикових капіталів.

Організованим ринком є валютні, фондові біржі, що мають майданчики для торгівлі, спеціальні розрахункові системи, обладнання. Торгівля здійснюється за заздалегідь встановленим правилам на основі складного попиту і пропозиції .

На неорганізованих ринках операції здійснюються шляхом встановлення безпосередніх контактів між учасниками торгів або за допомогою спеціальних посередників. До неорганізованих ринків можна віднести позабіржовий ринок цінних паперів, міжбанківський ринок ресурсів .

На національних ринках позикових капіталів учасниками угод зазвичай виступають резиденти, використовуються національні фінансові інструменти.

Міжнародний ринок позикових капіталів охоплює кредитні операції у сфері зовнішньоекономічних відносин, що здійснюються між контрагентами з різних країн.



Структура ринку позичкового капіталу

Кредит-ний ринок

позабіржовий ринок

біржовий (вторинний) ринок

первинний ринок

Ринок цінних паперів

Ринок довгострокових кредитів

Ринок середньострокових кредитів

Ринок капіталів

Грошовий ринок

За тимчасовою ознакою

За функціональною ознакою

Рисунок 1.2 – Структура ринку позичкового капіталу за тимчасовою та функціональною ознакою


Ринок позичкових капіталів є сегментом фінансового ринку, особливою сферою фінансових відносин, що пов’язані з процесом забезпечення кругообігу позикового капіталу [26].

На ринку позичкового капіталу основними учасниками виступають: позичальники, первинні інвестори, спеціалізовані посередники.

Позичальниками можкть бути юридичні та фізичні особи, а також держава, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і готові заплатити спеціалізованому посереднику за право тимчасового користування ними. Одним із учаником ринку позичкового капіталу є також первинні інвестори, якими є власники вільних фінансових ресурсів, що мобілізовані банками і передані у позиковий капітал. До спеціалізованих посередників відносять: кредитно – фінансові установи та організації, які забезпечують безпосереднє нагромадження коштів, перетворення їх у позичковий капітал і подальшу передачу його позичальникам на обов’язкових умовах: зворотності, платності, строковості, гарантованості та цільового використання.

На ринку позичкового капіталу важливу роль відіграють посередники, так як саме вони роблять можливим перетворення тимчасово вільних грошових коштів в капітал, здатний приносити дохід.

Більш часто в ролі посередників виступають комерційні банки. Для більшості сучасних банків основним джерелом мобілізаційного ресурсу виступають засоби, що акумулюються на розрахункових рахунках юридичних осіб. При цьому для банку даного джерела капіталу визначається відсутністю необхідності:


  • отримання попередньої згоди власника розрахункового рахунку на використання коштів, що знаходяться на ньому;

  • виплати доходу по розрахунковим рахункам за аналогом з депозитами, тобто фактична безкоштовність цих ресурсів.

Першим джерелом утворення позичкових капіталів є грошові капітали, які тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового капіталу.

Причинами вивільнення грошових капіталів є:



  • поступове зношування основного капіталу;

  • розбіжність періодів реалізації товарів з часом покупки сировини та допоміжних матеріалів;

  • поступовість витрачання капіталістами грошей, виручених від реалізації товарів, на оплату робочої сили;

  • накопичення додаткової вартості до таких розмірів, за яких вона може бути використана для розширеного відтворення.

Другим джерелом утворення позичкових капіталів є капітали рантьє. Рантьє, або грошові капіталісти, не вкладають свій капітал ні в промисловість, ні в торгівлю, а надають його в позику іншим капіталістам (або державі).

Третім джерелом утворення позичкових капіталів стають грошові заощадження та доходи різних класів капіталістичного суспільства, що поміщаються у вигляді вкладів у кредитні установи. Крім того, в позичковий капітал перетворюються також тимчасово вільні грошові кошти державного бюджету, страхових компаній, пенсіонних фондів та інших інституцій [24].

Основними напрямами використання та спрямування позичкових капіталів в сучасних економіках є наступні:

1. Промисловість, торгівля. Попит промисловості і торгівлі на позичкові капітали може бути обумовлений розширенням виробництва і збуту товарів, зростанням виробництва і товарообігу під час економічного піднесення. Оскільки розвиток промисловості і торгівлі випереджає накопичення капіталу у підприємців, то останні пред'являють попит на фінансові ресурси на кредитному ринку.

2. Сільське господарство. Суб‘єкти сільськогосподарського сектору мають значно менший доступ до кредитного ринку, чим представники промисловості і торгівлі, тому що маса дрібних виробників – фермерів є з погляду банків недостатньо кредитоспроможною, і вони, як правило, обмежені в отриманні банківських кредитних коштів. А ті кредити, що надаються в аграрний сектор, спрямовуються, як правило, не до дрібних виробників, а до великих сільськогосподарських підприємств. Подібна ситуація і обмеженість дрібних аграрних виробників у доступі до кредитних ресурсів пояснює розвиток нових форм кредитування – кредитної кооперації, яка використовується саме дрібним бізнесом для полегшення доступу до кредитних коштів.

3. Державні позики. Для покриття державою бюджетного дефіциту без проведення із цією метою грошової емісії останнім часом все ширше використовується державний кредит, який дозволяє використовувати додаткові кошти.

4. Фінансові спекуляції. Питома вага різних сфер застосування позичкових капіталів неоднакова на різних стадіях розвитку економік. Зокрема, в епоху індустріального та інформаційного суспільства основна маса позичкових капіталів спрямовується в промисловість і торгівлю, і лише порівняно невелика їх частина використовувалася для кредитування держави і фінансових спекуляцій. В той час, як в епоху постіндустріального і постінформаційного суспільства зростає питома вага невиробничих сфер застосування позичкових капіталів: великі обсяги капіталів використовуються фінансовими спекулянтами та державами для покриття розривів між доходами й витратами.

5. Споживчі та інвестиційні витрати населення. Необхідно звернути увагу на те, що з розвитком економік відбувається зростання як реального, так і позичкового капіталу. Але темпи зростання є неоднаковими: позичковий капітал нагромаджується швидше ніж реальний. Причинами, що накопичення позичкового капіталу випереджає накопичення реального капіталу є наступні.

З одного боку, зростає прошарок кредиторів. Збільшується сфера кредитних посередників за рахунок диференціації їх різновидів. Крім того, частина підприємців, які раніше мали промислові та торгові підприємства, перетворюється в посередників – кредиторів. Як результат – пропозиція позичкових капіталів збільшується незалежно від розширення економічного відтворення, тобто незалежно від накопичення реального капіталу.

З іншого боку, спостерігається розвиток кредитної системи і все більше залучення суб‘єктів економіки до кредитних відносин. З розширенням мережі банків і фінансово – кредитних установ відбувається все більше перетворення грошових доходів різних верств населення та суб‘єктів економіки на позичко-вий капітал. В даному випадку накопичення позичкового капіталу виражає не накопичення реального капіталу, а лише мобілізацію кредитною системою все більшої частини грошових доходів і резервів економіки.

Функціонування ринку капіталів дозволяє підприємствам вирішувати проблеми як формування інвестиційних ресурсів для реалізації реальних інвестиційних проектів, так і ефективного фінансового інвестування (здійснення довгострокових фінансових вкладень).

До основних ознак, що характеризують розвинутий ринок позичкового капіталу належать: стабільність нормативної правова база, доволі великий круг учасників ринку, інформаційна прозорість операцій, чесність учасників ринку країни та добре розвинена інфраструктура. Наявність цих ознак забезпечує учасникам ринку швидке ефективне використання коштів.

1.3 Державне регулювання ринку позичкового капіталу в Україні

Упродовж багатьох років представники різних наукових шкіл вирішують питання доцільності державного втручання у фінансовий сектор країни.

Одні вчені є прихильниками визначального впливу держави у регулюванні ринку позичкового капіталу, інші – надають перевагу його саморегуляції через ринкові механізми. Вчених та банкірів – практиків, які вважають, що державне регулювання ринку позичкових капіталів є важливим – переважна більшість.

Регулювання ринку позикових капіталів – це впорядкування діяльності на ньому всіх його учасників і операцій між ними з боку організацій, уповноважених суспільством на ці дії. Воно охоплює всіх його учасників: емітентів, інвесторів, професійних фондових посередників, організації інфраструктури ринку.

Регулювання ринку позикових капіталів охоплює всі види діяльності та всі види операцій на ньому: кредитні, емісійні, посередницькі, інвестиційні, спекулятивні, заставні, трастові та інші.

Державне регулювання ринку позичкових капіталів – це регулювання з боку громадських органів державної влади.

Система державного регулювання ринку включає:


  • державні та інші нормативні акти;

  • державні органи регулювання і контролю.

Державне управління ринком має такі форми: пряме, або адміністративне управління; непряме, або економічне управління .

Пряме (адміністративне) управління ринком позичкових капіталів з боку держави здійснюється шляхом:



  • встановлення обов'язкових вимог до всіх учасників ринку ;

  • реєстрації учасників ринку;

  • ліцензування професійної діяльності на ринку позикових капиталів;

  • забезпечення гласності та рівної інформованості всіх учасників ринку;

  • підтримки правопорядку на ринку.

Непряме (економічне) управління ринку позикових капіталів здійснюється державою через перебувають у його розпорядженні економічні важелі і капіталів:

  • систему оподаткування (ставки податків, пільги та звільнення від податків);

  • грошову політику (процентні ставки, мінімальний розмір заробітної плати тощо);

  • державні капітали (державний бюджет, позабюджетні фонди фінансових ресурсів та ін);

  • державну власність і ресурси (державні підприємства, природні ресурси);

  • політику Центрального ( Національного ) Банку.

На нашу думку, для повноціннішого та ефективнішого функціонування ринку позичкових капіталів, як і будь-якого іншого ринку, повинна існувати чітка нормативно-правова база та діючі заходи державного регулювання.

В даному підпункті ми пропонуємо розглянути регулювання окремого сегменту ринку позичкового капіталу, а саме ринку банківського кредитування на прикладі України.

Державне регулювання фінансового ринку та окремих його складових є одним з найголовніших і складних завдань держави. Добре продумана та вірно організована політика в області фінансів є важливим чинником успішного розвитку економіки кожної країни [28].

Проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики Національного банку України, кожна з яких має беззаперечно неабиякий вплив на функціонування ринку позичкового капіталу, в тому числі і ринку банківського кредитування, забезпечує Кабінет Міністрів України, повноваження в даному випадку мають також Міністерство економіки, Міністерство фінансів, безпосередній вплив на ринок позичкових капіталів справляє Антимонопольний комітет України, але немає жодного органу, який би відповідав за цілісність, прозорість, ліквідність інвестицій та хеджування ризиків на оптових товарних і фінансових ринках.

Як наголошують вчені – економісти, потреба в інституті банківського регулювання з'явилася внаслідок особливої соціальної значущості та відповідальності банків перед суспільством [23]. Держава від імені центрального банку покликана регулювати грошовий оборот з метою забезпечення обмеження здатності банків створювати платіжні засоби – гроші. У гонитві за прибутком банки спроможні створити і запропонувати більше грошей, ніж у них є для цього підстав, і більше, ніж потребує ринок. Інструментом регулювання діяльності банків виступає механізм обов'язкового резервування певної частини ресурсів банку [21].

Стабільна діяльність банківських установ, можливість виконання своїх зобов’язань за рахунок свого капіталу, належне здійснення розрахунків, не використання банківської системи для легалізації злочинних доходів тощо, потребує регулюючих дій з боку держави.

Витоки державного регулювання діяльності банків як підприємницьких структур на ринку капіталу лежить у далекому минулому і удосконалюється із формуванням самого грошового підприємництва. Властивості банківської системи створювати та знищувати гроші примусила переусвідомити механізм грошово-кредитного регулювання і контролю за банківською ліквідністю. З плином часу під впливом фінансових криз здійснювалося оновлення діючих систем регулювання діяльності банківських установ [25].

Законодавство не містить визначення поняття державного регулювання діяльності банків, хоча в ст. 61 Закону України «Про Національних банк України», редакція від 11 жовтня 2013р. № 679-14 визначається, що він безпосередньо або частково через створений орган банківського нагляду здійснює державне регулювання діяльності банків [33].

В ст. 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність», редакція від 19 квітня 2014 року № 2121-14 зазначено форми державного регулювання діяльності банків.

Схожим законодавчим визначенням, на перший погляд, є поняття банківського регулювання, що міститься в ст. 1 Закону України «Про Національний банк України», як однієї із функцій Національного банку (далі – НБУ), яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

В п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. № 2664-ІІІ державне регулювання ринків фінансових послуг визначається як здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та здійснення нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам [34]. Згідно з цим з цим Законом банківські послуги є видом фінансових послуг, державне регулювання яких покладається саме на НБУ. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк визначається центральним банком України та особливим органом державного управління.

Державне регулювання застосовується зазвичай в економічній, соціально-культурній сфері та для регулювання суспільно – політичної діяльності. У цих сферах обсяг державного регулювання у порівнянні з державним управлінням є помітнішим. Поняття «державне управління» та «державне регулювання» спрямовані на досягнення однієї мети: впорядкування соціальних об’єктів і соціальних процесів, переведення їх з одного стану в інший. Якщо державне управління передбачає в першу чергу організуючий і розпорядчий вплив на об’єкти управляння, то державне регулювання передбачає не тільки вплив на об’єкти управління, а й вплив на суспільне середовище цих об’єктів [1].

Розглядаючи регулюючий вплив з боку держави на дану сферу суспільних відносин, слід говорити не про банківську діяльність, а про державне регулювання діяльності банків. Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», редакція від 19 квітня 2014 року, банківська діяльність – залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [32].

А згідно із ст. 47 зазначеного Закону банки мають право надавати деякі інші фінансові послуги та здійснювати іншу діяльність, однак розпочати їх за умови виконання встановлених НБУ вимог. Тобто поняття «діяльність банків» ширше за обсягом, адже характеризує всі аспекти функціонування такого суб’єкта економічної діяльності як банк.

Основні повноваження здійснювати державне регулювання діяльності банків належить Національному банку Укоаїни. На підставі Законів України «Про Національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність» він має право конкретизувати та визначати механізм реалізації прав і обов’язків банків (Наприклад, визначити правила здійснення банківських операцій, визначити порядок і форми платежів між банками, визначити норми обов’язкових резервів тощо). Реалізуючи дані повноваження Національний банк здійснює нормативне регулювання, визначає перспективи розвитку цієї сфери.

Також, НБУ забезпечує можливість функціонування банків, зокрема, він виступає кредитором останньої інстанції для банків, створює, координує електронні платіжні засоби, платіжні системи, бере участь у підготовці кадрів для банківської системи, надає рекомендації щодо діяльності банків тощо.

І вже на основі законів та власних нормативних актів НБУ безпосередньо управляє діяльністю банків: здійснює державну реєстрацію банків, видає ліцензії, надає дозволи, контролює дотримання банківського законодавства та економічних нормативів, відкликає банківські ліцензії та ін.

Саме тому визначення банківського регулювання, яке міститься в ст. 1 Закону України «Про Національний банк України», звужує розуміння регулювання лише до встановлення правових норм для діяльності банків, відкидаючи, наприклад, такі способи здійснення регулювання діяльності банків як реєстрація і ліцензування банків, нагляд за їх діяльністю, рефінансування банків тощо.

Викладене засвідчує, що вплив на діяльність банків з боку держави здійснюється у вигляді регулювання, при чому не слід ототожнювати поняття «банківське регулювання» та « регулювання діяльності банків».

Висновки до розділу 1

В даному розділі курсової роботи ми розглянули історію розвитку ринку позичкового капіталу, ознайомилися з економічними категоріями « позичковий капітал» та «ринок позичкових капіталів», які власне кажучи, і є об’єктами нашого дослідження.

Також, ми визначили сутність, структуру, функції та роль ринку позичкового капіталу, як сегменту фінансового ринку. При цьому під ринком позичкових капіталів розуміються відносини з приводу акумуляції фінансово – кредитними інститутами тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб як резидентів, так і нерезидентів і надання цих капіталів у тимчасове користування на визначений строк і під конкретні відсотки.

Також в даній роботі було досліджено суб’єктно – об’єктні відносини ринку позичкових капіталів, необхідність державного регулювання та нормативно – правове забезпечення ринку банківського кредитування як сегменту ринку позичкового капіталу.

Наведений огляд дає підставу зробити висновок, що становлення та розвиток ринку позичкового капіталу в Україні є неможливими без проведення економічних реформ і подальшого економічного зростання країни. Опрацювання єдиного підходу щодо теоретичних і практичних засад функціонування ринку позичкового капіталу, особливо за межами банківської системи, допоможе, як нам здається, підняти його рівень розвитку та якість функціонування в управлінні грошовими ресурсами.

Наведені уточнення щодо інституціональної побудови ринку позичкового капіталу, на нашу думку, можуть сприяти вибору напряму використання механізмів просування, розподілу, перерозподілу позичкових капіталів в Україні, у подальшій акумуляції вітчизняних капіталів та їх інвестування в економіку України.

РОЗДІЛ 2


ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ РИНКУ ПОЗИЧКОВОГО

КАПІТАЛУ


2.1 Дослідження ринку позичкового капіталу на прикладі США та Великобританії

За допомогою ринку позикових капіталів як економічної категорії можна виміряти й визначити рух, обсяг, напрямок грошових фондів, які йдуть на розвиток капіталістичного суспільного відтворення, вплив його на соціально-економічні відносини.

Про стан національного ринку позичкових капіталів можна судити за інституційною ознакою, тобто по наявності і рівню розвитку двох головних ярусів: кредитної системи і ринку цінних паперів.

Найбільш розвинутими є ринок позичкових капіталів США, країн Західної Європи та Японії. У таких країнах існують розмежовані, гнучкі ринки позичкових капіталів із добре розвиненими двома ярусами і розгалуженою межею різноманітних кредитно – фінансових інститутів. В цей же час ринок капіталу США знаходиться в привілегійованому положенні, оскільки указані характеристики в ньому представлені яскравіше та глибше.

В даному пункті ми пропонуємо розглянути кредитну систему США та Великобританії.

Банківська система США називається Федеральна резервна система. Федеральна резервна система (англ. Federal Reserve System) – система приватних банків, що виконує роль центрального банку США.

Федеральна резервна система США складається із 12 федеральних резервних банків. Ці банки повинні:


  • 6 % від власного капіталу внести як певний знос до державного банку;

  • тримати в державному банку на резервних рахунках 3 % від усього обсягу строкових вкладів та від 7 до 13 % від суми вкладів до запитання.

Федеральні резервні банки (ФРБ) повинні мати резерв в золоті і національній валюті в розмірі 35 % своїх депозитів.

ФРБ управляються Радою керівників. До складу Ради входять 7 членів, що призначаються президентом США на 14 років. Ця Рада визначає облікові ставки ФРБ, змінює норми обов’язкових резервів, встановлює норми резервування під цінні папери [40].

Ресурси ФРБ утворюються за рахунок емісії банкнот – федеральних резервних білетів і прийому депозитів.

Головною активною операцією ФРБ є купівля державних цінних паперів. ФРБ є кредиторами держави.

У США комерційні банки поділяються за юридичним статусом на національні та штатні. Національні - функціонують згідно федеральним законам і в обов'язковому порядку входять у федеральну резервну систему в якості банків членів. Штатні - діють на підставі законів окремих штатів і за бажанням або входять, або не входять у федеральну резервну систему.

У ресурсах комерційних банків США власний капітал становить 7,4 %, решта – позикові капітали.Основною операцією комерційного банку є кредитування, депозитування (прийом вкладів від населення) та інвестиційні операції.

Комерційні банки позбавлені права купувати за свій рахунок акції промислових і торгових компаній, але вони мають право управляти майном цих компаній за дорученням свої клієнтів.

У США окремо виділяються інвестиційні банки. Вони спеціалізуються на розміщення та купівлю – продаж цінних паперів [39].



Для того, щоб проаналізувати діяльність федеральної резервної системи США, дослідимо, наприклад, динаміку сумарних споживчих кредитів протягом 2008 – 2013 років.

Рисунок 2.1 – Динаміка наданих сумарних кредитів США протягом 2008-2013 рр., млн. дол. США.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка