Романів О. Я. Мартинюк В. О. Романів А. С




Сторінка1/8
Дата конвертації28.01.2017
Розмір2,25 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8

Романів О.Я.

Мартинюк В.О.

Романів А.С.

Яроменко О.В.

Учнівські науково-дослідницькі роботи

з географії:

методологія та методика

Рівне-2010


Романів О.Я., Мартинюк В.О., Романів А.С., Яроменко О.В. Учнівські науково-дослідницькі роботи з географії: методологія та методика. – Рівне, 2010. – 250 с.
ЗМІСТ


Передмова …………………………………………………………................




Розділ 1. Основи методології географічних наукових досліджень ………




    1. Проблема вибору об’єкту дослідження ………………………………..




1.2. Предмет дослідження та ознаки «географічності» науково-дослідницької роботи …………………………………………………….….




1.3. «Точки росту» та актуальні напрямки дослідження сучасної географічної науки …………………………………………………………..




1.4. Практичні поради щодо організації науково-дослідницької роботи з географії ……………………………………………………………………..




Розділ 2. Методи географічних досліджень та приклади їх застосування




2.1. Картографічний метод дослідження. Геоінформаційні системи ..........




2.2. Літературний метод дослідження ……………………………………..




2.3. Порівняльний метод дослідження ……………………………………..




2.4. Статистичні і математичні методи дослідження ………………………




2.5. Методи географічної класифікації та групування …….…………….




Розділ 3. Методики проведення окремих географічних досліджень та рекомендації щодо змісту робіт ………….……………….………………..




3.1. Дослідження історії географії та історико-географічні дослідження

Зміст та програми досліджень

Пропонована тематика науково-дослідницьких робіт

Рекомендована література та Інтернет-джерела




3.2. Дослідження з фізичної географії ……………………………………..

Зміст та програми досліджень

Пропонована тематика науково-дослідницьких робіт

Рекомендована література та Інтернет-джерела




3.3. Суспільно-географічні дослідження …………………………………..

Зміст та програми досліджень

Пропонована тематика науково-дослідницьких робіт

Рекомендована література та Інтернет-джерела




3.4. Топонімічні дослідження ……………………………………..

Зміст та програми досліджень

Пропонована тематика науково-дослідницьких робіт

Рекомендована література та Інтернет-джерела




3.5. Комплексні та міждисциплінарні географічні дослідження …

Зміст та програми досліджень

Пропонована тематика науково-дослідницьких робіт

Рекомендована література та Інтернет-джерела




Розділ 4. Гурткова робота з географії в системі Малої академії наук ……




4.1. Програма роботи гуртка «Географія» ………………………………….




4.2. Програма роботи гуртка «Гідрологія і гідрографія» …………………




Післямова …………………………………………………………………….




Додаток А…………………………………………………………………….




Додаток Б …………………………………………………………………….




Додаток В …………………………………………………………………….




Додаток Д …………………………………………………………………….




Додаток Е …………………………………………………………………….




Інформація про авторів ……………………………………………………..





Для корабля, що не має гавані, жоден вітер не буває попутним.

Луцій Сенека
ПЕРЕДМОВА
Проведення наукових досліджень з географії характеризується певними принципами, сукупністю методів, технологією вивчення конкретних об’єктів. Географія має на перший погляд неосяжний об’єкт дослідження – географічну оболонку, що охоплює як природні, так і соціально-економічні компоненти, які характеризуються надзвичайною просторовою різноманітністю, багаторівневою структурою, унікальністю просторового поєднання. Географу доводиться мати справу із інформацією з фізики, хімії, математики, біології, соціології, демографії, етнографії, історії, економіки тощо. Як правило, за змістом у географії виділяють два блоки: фізичну та суспільну географію. Попри це, географічні знання часто здаються дуже різнорідними, надзвичайно широкими, важко піддаються структуризації. Тому у межах одного посібника практично неможливо розкрити методологічні та методичні основи дослідження всіх об’єктів, явищ, процесів. Метою даного посібника є у першу чергу сприяти оптимальній організації досліджень молодих науковців-географів через ознайомлення їх з основами методології географічних досліджень та особливостями застосування методів наукового пізнання.

Будь-яке дослідження починається із вибору теми. Як правило при цьому учнями та їх науковими керівниками враховується наявність фактичного матеріалу (польових спостережень, літературних джерел, фондових матеріалів), присутність інтересу до даної теми та її практична значущість. Виходячи з цих критеріїв, нами сформовано перелік рекомендованих тем дослідження з урахуванням рівня фахової географічної підготовленості учнів, їх вікових можливостей, а також – з точки зору актуальності та новизни таких досліджень у сучасній географічній науці. Як правило, те, наскільки автор правильно розуміє і оцінює обрану тему з точки зору її важливості і своєчасності, характеризує його наукову зрілість. Адже правильно сформувати наукову проблему означає продемонструвати знання щодо об’єкту і предмету дослідження, визначитися, що уже відомо науці і які питання потребують додаткового вивчення.

У формулюванні теми закладено два важливих атрибути дослідження: його об’єкт і предмет. Об’єкт дослідження – це процес, явище, що пов’язані із виникненням наукової проблеми. Предмет дослідження – це те, що міститься в об’єкті, певний кут зору, під яким дослідник підходить до вивчення об’єкту дослідження. Серед головних завдань даного посібника є акцентування уваги учнів-членів МАН та їх наукових керівників на тому, що саме визначає «географічність» роботи, у чому зміст географічного підходу, географічного мислення.

Перед учнями, які планують розв’язати окрему наукову проблему, постає складне завдання: з різноманітності існуючих наукових методів вибрати ті, які допоможуть досягнути мети дослідження і отримати науковий результат. Тому у посібнику наведено найбільш поширені методи географічних досліджень та приклади їх застосування.

Для вибору доцільної методики дослідження необхідно хоча би у загальних рисах ознайомитися із програмою дослідження того чи іншого об’єкту, явища, процесу. Звичайно, планів науково-дослідної роботи на обрану тему може бути нескінченно багато, проте підхід до їх складання має певну визначену послідовність. Науковцям-початківцям у нагоді стануть наведені у тексті посібника програми досліджень.

У другій частині посібника викладено досвід проведення гурткової роботи з географії у структурі Малої академії наук. За останні роки МАН зарекомендувала себе як школа інтелектуальної еліти України, яка здатна сформувати особливе мислення, виховане дослідженнями.

Сподіваємося, що посібник, який ви тримаєте у руках, сприятиме формуванню досвіду, який допоможе молоді вирішувати важливі завдання не тільки у царині географічних досліджень, а й у різних сферах життєдіяльності.

Автори
РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ МЕТОДОЛОГІЇ ГЕОГРАФІЧНИХ



НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

1.1. Проблема вибору об’єкту дослідження
Доки існує саме слово «географія», межею для цієї науки є тільки небо. Здається, що розвиток науки веде до все глибшої спеціалізації та розподілу цілей і напрямів географічних досліджень. Відтак дедалі важливішим стає екологічне і синтетичне охоплення множини проблем і дослідницьких завдань в галузях, котрі ще довго будуть іменуватися фізичною та соціально-економічною географією.

І. Хустіх
Щоб відповісти на запитання: де починається і де закінчується географія, необхідно звернути увагу на такий атрибут науки як об'єкт дослідження.

Об'єкт дослідження - це певний фрагмент реальності, на який спрямована увага науки.

Існують різні підходи до виділення об'єкту дослідження і одностайності серед учених немає. У підручниках і навчальних посібниках об'єктом географії загалом оголошується то географічна оболонка, то ландшафтна сфера або навіть біосфера, то географічне середовище, то проблема взаємодії природи і суспільства.

Загальним об’єктом географічних наук пропонували вважати «геопростір» (І. Кант, А. Геттнер), «природно-суспільне середовище» (Ю.К. Єфремов), «природне середовище, змінене людиною» (Д.Л. Арманд), «географічне середовище» (С.А. Мороз, В.І. Онопрієнко, С.Ю. Бортник), «геоверсум» (Е.Б. Алаєв), «географічний універсам» (В.С. Преображенський), «географічну оболонку» (В.А. Анучин, Б.Б. Родоман, В.А. Шальньов), «ландшафтну оболонку» (О.Г. Топчієв). Ще в 1905 р. С.Л. Рудницький відносив до сфери інтересів географії «шість царств природи» — тверду землю, повітря, воду, рослинний і тваринний світ та людину, яка створила засоби для життя і має панівне ста­новище у світі. За ним, географія стане «мостом» між при­родничими і гуманітарними науками лише тоді, коли ми визнаємо її цілісність.1

Дехто з учених пропонує розглядати загальний об'єкт та конкретний для кожної галузі географічної науки, керуючись принципом пізнання єдиного через множину і множини у єдиному.

Більшість схиляються до думки, що найзагальнішим об'єктом дослідження у географії є географічна оболонка як найбільша і найскладніша геосистема.

Концепція географічної оболонки сформульована російським гео­графом А. О. Григор’євим. Географічна оболонка включає земну кору (літосферу), нижні шари атмосфери, гідросферу й біосферу, котрі взаємно проникні і взаємодіють. Географічну оболонку визначають як загальний об'єкт передусім фізичної географії (землезнавства).



Українські учені-географи С. Мороз, В.Онопрієнко, С. Бортник, сфера наукового інтересу яких лежить у царині геоморфології, геології, вважають, що для географічної науки в цілому доречно прийняти як загальний об’єкт дослідження географічне середовище. Географічне середовище — це частина природи, з якою безпосередньо взаємодіє суспільство. У процесі взаємодії елементи геогра­фічного середовища, залишаючись природними, набувають суспільних функцій і стають соціальними явищами, а ма­теріальні результати суспільної діяльності, залишаючись соціальними явищами, в результаті взаємодії одночасно стають елементами географічного середовища.2

У такому розумінні географічне середовище не тотожне географічній оболонці, оскільки, будучи явищем природно-соціальним, виступає як об’єкт дослідження всієї географічної науки. Поняття географічного середовища є основним поняттям географічної науки в цілому, тоді як поняття географічної оболонки — основним поняттям лише фізичної географії3.

Думку про те, що «географічне середовище» слід розглядати як основний об’єкт дослідження, можна знайти і у більш ранніх працях вчених-географів. Основні положення, якими автори обґрунтовують свою точку зору (Григор’єв, 1966; Гвоздецький, 1979 і ін.), зводяться до наступних4:

  1. Географічне середовище за об'ємом близьке або співпадає із географічною оболонкою, межі якої є "гранично можливими межами географічного середовища" (Гвоздецький, 1979, с. 59).

  2. У географічне середовище не входить саме людське суспільство, але воно вивчається для людини.

  3. Географічне середовище націлює фізичну географію на тісний зв'язок із практикою народного господарства.

  4. Географічне середовище сприяє інтеграції системи географічних наук.

Інша група учених (Мільков, 1967; Калесник, 1955; Арманд, 1975 і ін.) не визнає географічне середовище об'єктом вивчення географії і підкріплює свою точку зору такими міркуваннями5:

  1. Оскільки термін "географічне середовище" є філософським, переносити його некритично в природну науку не можна.

  2. Географія досліджує такі ділянки географічної оболонки, де немає людини, і такі періоди її розвитку, коли людини не було.

  3. Географічна оболонка може бути середовищем, але це лише одна з її властивостей (Мільков, 1967).

  4. Визнання, що географічне середовище є предмет вивчення фізичної географії, вносить плутанину в науку, бо створює подвійність в розумінні самого географічного середовища і додає поняттю про предмет фізичної географії недоречний антропоцентричний відтінок (Ісаченко, 1971).

  5. Не весь зміст географії пов'язаний із суспільством (Арманд, 1975).

Слушними є міркування Г.Є. Гришанкова, щодо того, що насправді немає одного постійного географічного середовища, та ще і в певних межах, є безліч географічних середовищ. Якщо ми вивчатимемо людство як біологічний вид, то його сприятливим середовищем буде заселений простір, але такі райони, як Антарктида, підводний світ і багато інших, не повинні відноситися до середовища людини як біологічного виду. Середовище суспільного виробництва виявляється набагато ширшим, оскільки в нього включаються і значна частина підводного світу, і надра землі, та інші райони, де людина як біологічний вид жити не може. Проте середовище має не тільки людина, людське суспільство, але і всі географічні об'єкти6.

Більшість сучасних українських вчених-географів уточнюють об'єкт дослідження географії: ним є не вся географічна оболонка, а саме ландшафтна оболонка (або ландшафтна сфера як центральна, вузлова її частина) - сфера активної взаємодії і глибокого проникнення сфер планети (неорганічної сфери, ґрунту й живої речовини). Потужність ландшафтної сфери коливається від 30 - 50 до 150-200 м.

За Ф. Мільковим, ландшафтна сфера Землі — це обмежена по вертикалі зона прямого зіткнення і активної взаємодії літосфери, атмосфери і гідросфери, що збігається з біологічним фокусом географічної оболонки.

Ландшафтна оболонка Землі по вертикалі охоплює всю біосферу й окремі компоненти літо-, гідро- і тропосфери, тобто це система комплексного типу, в якій взаємодіють механічні, хімічні, геологічні й біологічні ком­поненти, що мають територіальні відмінності. Ландшафтна сфера вивчається фізичною географією, вона є частиною географічної оболонки Землі.7

Разом з тим О.Г. Топчієв слушно зазначає, що суспільство і створений ним штучний матеріальний світ вже стали повноцінними складовими ландшафтної оболонки, тому загальним об’єктом дослідження всієї географії слід вважати ландшафтну оболонку.8

Російський вчений В.А. Шальньов вказує, що у тлумаченні загального об’єкту дослідження географії існують складнощі термінологічного порядку, оскільки з поняттям географічної оболонки (та й ландшафтної - теж) довгий час пов’язували тільки природні реалії. Тому він схиляється до думки, що краще використовувати термін «геоверсум» (запропонований Е.Б. Алаєвим) як синонім «географічної оболонки». У його трактуванні геоверсум, як загальний об’єкт географії, становить географічну дійсність, частину планети Земля, складну систему, яка:



  • виникла і розвивається в просторово-часових параметрах Космосу і Сонячної системи, але обмежену від них середовищем свого геопростору, своєю системою кругообігу енергії, речовини та інформації;

  • має свою вертикальну (набір геосфер) і горизонтальну (набір територіальних геосистем) структуру;

  • Володіє унікальними властивостями, які пов’язані із наявністю живої речовини і культури людського суспільства, які змінюють його природну сутність і створюють сучасну географічну картину світу 9.

Кожний компонент, який поширений по всій земній поверхні, формує свою компонентну оболонку геосферу: спочатку формувалась літосфера, за нею — атмосфера, далі гідросфера, біосфера, антропосфера, техносфера, соціосфера. Зокрема, соціосфера включає у себе суспільство з усіма атрибутами, культурну сферу, біосферне середовище, змінене соціумом. Перелік компонентів і геосфер не є фіксованим, він швидко розширюється. Відповідно, з'являються все нові геосфери: педосфера, іоносфера, озоносфера, на стику біосфери та соціосфери сформувалась сфера природокористування.

В.А. Боков, Ю.П. Селіверстов и І.Г. Черваньов називають сучасний стан географічної оболонки «антропосферою», тобто глобальною природно-технічною системою, у якій виникли і протікають процеси, не характерні для природного стану географічної оболонки. Термін «антропосфера» Реймерс пропонує використовувати як синонім до терміну «соціосфера»10.

Ширше трактує поняття антропосфери М.Д. Пістун. До антропосфери, на думку М. Д. Пістуна, слід відносити все суспільне життя людей, бо головним тут є суспільні закони, до яких входять також біологічні, фізико-хімічні та інші закони. В складі антропосфери виділяють ряд окремих компонентів (сфер), які об'єднані діяльністю людини: а) природно-ресурсна сфе­ра (природно-ресурсний потенціал), що тісно пов'язана з життєдіяльністю людей; б) соціосфера — сукупність людей з їхніми життєвими відносинами, — до якої належить демосфера (процеси відтворення населення і формування систем розселення) та адміносфера, яка здійснює функції влади, управління, постійно відновлює державні інститути; в) еконосфера як сукупність виробничих відносин і продуктивних сил, точніше, сукупність технологічних процесів матеріаль­ного і нематеріального виробництв; в поєднанні з соціальною сферою вона створює відповідні соціально-економічні фор­мації; г) культуросфера, що відтворює ціннісні (матеріальні й духовні), якісні властивості суспільного життя; д) техносфера — найскладніша частина антропосфери, що охоплює взаємодію технічних засобів виробництва з природно-ресурс­ним потенціалом території на основі науково-технічної рево­люції; є) політосфера — сфера діяльності людини, пов'язана з класовими, національними та іншими соціальними відно­синами, основою яких є проблема завойовування, утримання і використання влади.11 (Методологія, с. 227)

Поступово розвиваючись, антропосфера трансформу­ється у ноосферу — новий стан біосфери, який формується географічно та історично взаємодією людських спільнот і природи, що постійно змінюється. За М. Ф. Глазовським, ноосферний підхід, по суті, об'єднує в єдине ціле галузі фі­зичної та економічної географії, поглиблює географічний аналіз території.12

Хоч останнім часом і йдеться про єдність географії, проте між фізичною географією і суспільною існує методологічна делімітація: перша вивчає природні компоненти і геосфери, друга — соціально-економічні. Таке розмежування виявляється непростим, оскільки природа і суспільство інтенсивно взаємодіють між собою, взаємно проникають і перекриваються.

Розглянемо особливості ідентифікації об'єкту дослідження у фізичній географії. Об’єктами дослідження цієї галузі географічної науки можуть виступати або окремі сфери ландшафтної сфери та їх компоненти (геосферний підхід) або окремі тіла ландшафтної оболонки: живі, неживі та біокосні (складні за будовою).

Г.Є. Гришанков географічне тіло можна визначає як частину географічного простору, структурно відособлену від навколишньої речовини, усередині якої зберігаються властивості, використані при виділенні меж цього тіла, яке може бути охарактеризоване структурою, складом і формою. Більшість географічних тіл давно виділений і є об'єктами вивчення географії. Одні з них вивчаються ландшафтознавством, це власне географічні тіла, інші вивчаються як комплексною фізичною географією, так і компонентними географічними науками, треті – як географією, так і іншими природними науками.13
Таблиця 1.

Типи тіл (об’єктів), що вивчаються фізичною географією і суміжними науками (за Гришанковим Г.Є., 2001)


Наука

Об’єкт

Геологія

Мінерал

Гірська порода

Формація

Комплекс

формацій


Геосфера

Метеорологія

Баричні тіла (шари)

Баричні мезотіла (вихор, потік)

Баричні системи (циклони, антициклони)

Повітряні маси

Тропосфера

Біологія

Клітина

Організм

Біоценоз, формація

Клас

формацій


Біосфера

Ландшафтознавство

Фація

Урочище

Місцевість, підзона, висотний пояс

Система

географічних

зон


Ландшафт-

на сфера


Регіональна фізична географія

Район

Область

Країна

Материк,

океан


Географічна оболонка

Розглянемо особливості ідентифікації об'єкту дослідження у суспільній географії, опираючись на вивчення поглядів О.І. Шаблія та О.Г. Топчієва. Можна виділити такі основні підходи до обґрунтування об’єкту дослідження:



  1. Об'єктом дослідження суспільної географії є суспільство в цілому та його окремі сфери - демографічна, економічна, соціальна, політична, техносфера, інформаційна сфера та інші.

  2. Об'єктом суспільної географії визначають людину як категорію культурну і духовну . Головним фрагментом людського суспільства у глобальному масштабі вважають цивілізації, яких на сьогодні виділяють 7-8.

  3. Об’єктом суспільної географії трактують людину з точки зору її життєдіяльності (трудової, споживчої, соціоприродної, відтворювальної тощо). Це так званий діяльнісний підхід. У такому випадку спостерігається повний збіг видів діяльності з певними сферами суспільства: господарською, соціальною, демографічною, екологічною тощо.

  4. Суспільна географія досліджує людську сторону земної поверхні, біо-, ноосферу. У стародавніх греків це - ойкумена, дім людства, земля освоєна чи заселена. Відповідно до такого підходу обґрунтовують єдність природничої та суспільної географії.

В конкретних програмах досліджень об'єкти досліджень повинні деталізуватися і бути більш конкретними. Отже, йдеться про конкретні об’єкти дослідження. Можливі такі ситуації:14

1)об'єктом дослідження виступає окремий компонент або його складова (підкомпонент). Наприклад, ми досліджуємо міське (чи сільське) населення (складові загального компоненту — населення). Інший приклад – досліджуємо малі річки регіону як складову його гідрографічної мережі.

2)об'єктом дослідження виступає певна сукупність (два чи більше) компонентів ландшафтної оболонки. У цьому випадку вивчають просторовий розподіл кожного з них, але акцентують увагу на їх просторовій взаємодії та взаємозалежності, співпадання — неспівпадання у просторі, закономірності розподілу та ін. Наприклад, дослідження впливу погодно-кліматичних факторів на стан здоров'я населення. Або вплив сільськогосподарської діяльності на стан та якість ґрунтового покриву.

3) об'єкт досліджень — цілісний комплекс компонентів ландшафтної оболонки (наприклад, урочище, фізико-географічний район, територіально-виробничий комплекс, суспільно-географічний комплекс).

4) об’єкти дослідження – системно-структурні утворення, геосистеми, в цьому разі дослідження спрямовують на аналіз системних зв'язків і взаємодій, які формують цілісні об'єкти — геосистеми, і наголошують геопросторову (територіальну) організацію таких елементів, їх територіальну структуру.



З метою наукового пізнання об'єкт може вивчатися на різних рівнях: глобальному (планетарному), регіональному (територіальному), локальному (елементарному). Тому закономірно виникає проблема виділення меж і граничних розмірів для об’єктів географічних досліджень.

Частина об'єктів географічних досліджень є природно виокремленими об'єктами: природні зони та ландшафти, окремі форми рельєфу — гора, рівнина, долина та ін., елементи гідрографії — річки, озера, моря, і т. д. Друга частина таких об'єктів виділена життєдіяльністю людей: населені пункти, земельні угіддя, інженерно-технічні об'єкти та комунікації, господарські об'єкти. Ще одна частина об'єктів встановлюється внаслідок політичної життєдіяльності суспільства: країни та групи країн (блоки), одиниці адміністративно-територіального устрою, територіальні громади та ін. Географічні об'єкти можуть виділятися також за етнонаціональними, цивілізаційно-культурними, конфесійними ознаками.15 Поряд з цими об’єктами дослідження, географії часто доводиться мати справу із об’єктами дослідження – мисленими конструктами, які просторово приурочені до певного територіально визначеного об’єкту: наприклад, територіальна система розселення, природно-ресурсний потенціал території, міжгалузевий територіальний комплекс.

Об'єкти географічних досліджень мають ієрархічну таксономію — від найпростіших до більш складних і більш масштабних за розмірами. Прикладом таксономічної ієрархії об'єктів дослідження у фізичній географії є: фація — підурочище — урочище — місцевість — ландшафтний район — ландшафтна область — ландшафтна підпровінція та провінція — ландшафтна зона. Приклад у суспільній географії: окреме господарство чи підприємство — локальні господарські комплекси (місто, адміністративний район) — субрегіональні та регіональні господарські комплекси — національне господарство — макрорегіональні господарські комплекси — світове господарство.16

Максимальний розмір об’єкту географічного дослідження обмежується просторовими масштабами географічної оболонки. Існує також певна домовленість щодо розмірів мінімального об'єкту географічних досліджень: географічним вважається те, що підлягає картографуванню, що можна показати на карті.

Британський географ П. Хаггет (1979 р.) вказує на цікаву особливість географічної науки. В багатьох науках дослідники намагаються збільшити розміри об'єктів досліджень за допомогою телескопів, мікроскопів, сканерів та ін. Такими є, зокрема, астрономія, фізика, хімія, біологія, медицина, матеріалознавство. Географи ж, навпаки, займаються зворотною процедурою: вони «стискують» земну поверхню до тих пір, поки вона не стане «оглядовою» і не матиме зручних для дослідження розмірів. Це традиційна і загальновідома процедура картографування, яку можна здійснювати у різних просторових масштабах.17



Якщо найбільш крупний масштаб географічних досліджень 1: 10000, то розмір мінімального об'єкту, який можна показати в цьому масштабі на карті, становлять 100-200 м у поперечнику. Отже, це розміри мінімальних об’єктів, які може досліджувати географія. Таке правило справедливе для просторово виокремлених об’єктів і більшою мірою – для фізико-географічних досліджень.

Певні уявлення склалися про мінімальні об’єкти дослідження у різних сферах суспільно-географічної науки. Так, при дослідженні промисловості, транспорту та інших галузей мінімальним об’єктом дослідження є підприємство, заклад, установа, інженерно-технічна система. При дослідженні населення (демографічних процесів та демографічної ситуації) — поселення (хутір, село, містечко, місто). При суспільно-географічному дослідженні міст симплексами можуть бути міські квартали, окремі об'єкти міського середовища, ділянки території міста з різним господарським використанням — функціональні зони міста. При конструктивно-географічному дослідженні сільського господарства, лісового господарства найпростішими об’єктами можуть бути види земельних угідь, ділянки території різного господарського використання, сільськогосподарські поля та масиви, землеволодіння та землекористування.

Таким чином, об'єктом географічного дослідження може бути будь-який фрагмент чи явище (процес) ландшафтної оболонки (геосфери), який відповідає таким вимогам:

- займає певне місце на земній поверхні;

- може бути картографованим, показаним на карті (правило мінімальних розмірів географічних об'єктів);

- впливає на стан і розвиток інших елементів ландшафтної оболонки;

- його вивчення дає (може дати) нові знання про ландшафтну оболонку.18



Отже, географія досліджує різномасштабні явища від безпосереднього середовища окремої людини (мікросередовище) до географічної оболонки Землі.

Зауважимо, що викладені узагальнення щодо ідентифікації об’єкту дослідження у географії не є вичерпними, а відображає тільки загальні підходи, які повинні бути дослідником уточнені у процесі конкретних дослідницьких програм. Тим більше, що предметна сфера географії розширюється, зокрема про так звані «точки росту» у географії та відповідні їм нові об’єкти дослідження йтиметься у наступних розділах. В географії провідним стає сприйняття світу як багатовимірного простору в системі взаємозв’язків, де простір матеріальних речей повинен поєднуватися з інтелектуально-інформаційним простором.



Глибше ознайомитися із змістом наукової дискусії щодо об’єктів дослідження у географічній науці можна за працями:

  1. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. - М.: Мысль, 2003.

  2. Багров М.В., Боков В.О., Черваньов І.Г. Землезнавство. - К.: Либідь, 2000.

  3. Гришанков Г.Е. Введение в физическую географию. -К.: Знання, 2001.

  4. Максаковский В.П. Географическая культура. - М.: Владос, 1998.

  5. Мороз С.А., Оноприєнко В.І., Бортник С.Ю. Методологія географічної науки. – К.: Заповіт, 1997. – 333 с.

  6. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії. - К: Вища школа, 1996.

  7. Шаблій О.І Основи загальної суспільної географії. - Львів: ЛНУ, 2009.

  8. Топчієв О. Г. Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики: Навчальний посібник. — Одеса: Астропринт, 2005. — 632 с.

  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка