Розділ усна народна творчість 7 «Ой Морозе, Морозенку» 7 «Чи не той то Хміль» 7




Скачати 11,87 Mb.
Сторінка52/63
Дата конвертації19.11.2018
Розмір11,87 Mb.
1   ...   48   49   50   51   52   53   54   55   ...   63

О. Лишега




«Друже Лі Бо, брате Ду Фу…»

І. Малкович

«Із янголом на плечі»


Старосвітська балада

Краєм світу, уночі,


при Господній при свічі
хтось бреде собі самотньо
із янголом на плечі.
Йде в ніде, в невороття,
йде лелійно, як дитя,
і жене його у спину
сірий маятник життя, —

щоб не вештав уночі


при Господній при свічі,
щоб по світі не тинявся
із янголом на плечі.

Віє вітер вировий,


виє Ірод моровий,
маятник все дужче бухка,
стогне янгол ледь живий,

а він йде і йде, хоча


вже й не дихає свіча,
лиш вуста дрижать гарячі:
янголе, не впадь з плеча.


Коментар
Людину, за біблійною легендою, супроводжує в житті янгол-охоронець. Але й людина має право вибирати, як їй чинити, як будувати своє життя. Хтось вибирає для себе важкі шляхи, хтось — легші. Ліричний герой поезії 1. Малковича «Із янголом на плечі», як бачимо, обрав собі важкий шлях пошуків, долання перешкод. І як важливо, щоб йому стало снаги й сил пройти цей шлях, коли навіть янгол «ледь живий» від утоми! Хоч твір і названий «старосвітською баладою», його проблеми звучать цілком актуально й донині.

В. Неборак

ВЕСТЕРН

Ти дивився цей фільм у казармі

де дихала сотня ротів

краплі поту сюжет

на зразок політичного детективу

після вечері

це особливо приємно

травити
ти дивився його

частка маси пара очей серед місива

травлячих мізків можливо

в цю ж мить

твої друзі позіхали нудячись вдома

і в цю ж мить

телевізор вмикала кахана яка чортівня

і в цю ж мить

щось подібне тобто

вбивство кохання і підлість

сходило з екранів і вганяло

жала в людей

і в цю ж мить

вилітали ракети

горили займалися сексом і самогубством


ти дивився усе це

задихаючись від напливу електрохвиль

так дрібничка

здавалося вибухне

коеан електричного поля

і зареве


трубний глас

ВИЗНАЧЕННЯ КИЦІ

Киця — це пухнаста система, самодостатня і незалежна, як імператриця

Киця — це погляд з глибин галактичних, це вхід в паралельні світи,

це така таємниця,

вбрана у грацію, у лизанину і в муркотіння.

Коли вона робить прохід, антена хвоста поглинає пульсуючі сновидіння.


Киця — це дослідний центр, і для неї довколишнє — невичерпне.

Носик її, наїжачений вусами, дбає де біле, де чорне.

Варта вух перевіряє шумам, звукам і шелестам візу в пашпортах.

Ротик її на замку, та до часу, і в ньому ув'язнено ніжного чорта.


— Риби, мишва і птахове! Мешканці трьох стихій!

Полум'я пізнання кличе вас на конґрес!

Киця — уважний слухач, ви сповідайтеся її —

самі собою вирішуються проблеми ніг, і плес, .....


ДЕСЯТЬ НАБЛИЖЕНЬ ДО ЛІНІЇ ОБРІЮ

1

Вона від'їхала з усім своїм кордебалетом,



забрала все своє у подорож, як у тунель.

Діра від'їзду вкрилась мохом, листом, ледом,

задовольнилась паща міста шоколадом

і висхли сльози, щирі сльози — натюрель!

Пані й панове! Ріки сліз повисихали!

Зросли оази, кнайпи виникли, помер

тиран, перестрілялися васали.

Життя пішло, потрібно визнати, веселе!

Хтось вибрав револьвер, хтось — луни сфер.

Її близнючки підросли і вийшли в люди,

запакувалися в рекламні кліпи, не втекти

від порохів її, парфумів, паст — усюди

відбитки пальців, пастки… Ми таки — сусіди?!

Отож завжди можливо пику розтовкти

під наглядом її… Відліт — розтягнута пружина

присутности. Готується приліт.

Чия вона тепер любов? Чия дружина?

Чия хвороба? Одержима? Жанна?..

Ширяючи лишає вічний слід.

15-31 серпня 1998 р. Львів


2

Нам призначено низ. Пролетарські райони

западаються в телеефір, як в туман.

Нас покинуло воїнство темно-червоне.

Дощ. Плящина ”Перцівки”. Встає отаман,

і комар завмирає. Що далі? Поляки

обіцяють тепло, москалі — усіляке,

а свої пережовують кризовий стан.

Важко вийти назовні. Минулись колони.

Почорніли промови. І навіть від черг

мало що залишилось. На смак засолене

вийшло вариво. Температура уверх

поповзла. Шмарклі і апетиту затрата.

Шелестить в голові щось таке, як церата.

І чи скажеш, підвівшись, де низ, а де верх?

Імператора привид впольовано полем,

голим полем магнітним — ось профіль і фас.

— Влада мусить плекати красу! Ясночолим

дарувати прихильність! Триматись від мас

на шляхетній дистанції!..

Та недоріки

збаламутили все, а тепер возять ліки,

поки ліками не доконають всіх нас.

15-31 серпня 1998 р. Львів

3

Вислизаєш, з обіймів сновидних смерти.



Власне прізвище містом несеш на конверті.

З підземель виповзають знайомі щурі,

тягнуть віяло нецікавих історій

і канючать на кір. Їхні байки старі.

Їм би плавати в балії спирту просторій.

Спека одяг здирає. Повсюдний стриптиз

не дивує. Отой під грибочком затис

між повіками вічний плин геніталій.

Ти також роздягаєш якусь із єлен

і сповзаєш ліниво по зоні запалій,

фантазуєш, який там вмістився би член

або що в ній принишкло? — яка-не-яка,

а спокуси матерія ніжна, м’яка,

та, зігнила, розлазиться часом, зараза.

Ні, наповнивши світлим пивом живіт,

ліпше благословити Тараса

носом бронзовим деґустувати цей цвіт.

Все іде, все минає. Вповзає кудись.

В кублах кублиться. Входячи, роздивись,

серце стислось — давай звідти драла!

Бо ніхто з них не вийде з кола Ваала…

— Їхні душі марнота забрала…

15-31 серпня 1998 р. Львів
4

І все-таки її нема. Поетики — безсилі.

Бездарні віршарі вдягають шати голубі,

пов’язують на горла шовк, пащеки їхні — в милі.

Вони вивалюють себе і цьомки шлють собі.

Без неї пустка щодоби відчутніша на дотик.

Накручуються механізми снів-пересувань.

Прохід проспектом — введений без заштрику наркотик,

пустеля різнобарвних слів, розпечена гортань.

Баяни імітують гру.

У келихах — павуча кров.

У двориках — смердючий тлін.

Розлазиться

ядучий дим.

Вона покинула свій дім,

як ангел, вигнаний Творцем.

В цей дім вселилося Ніщо

з її страшним лицем.

15-31 серпня 1998 р. Львів
5

Все залізло в кубельця, наїлось новин

і поснуло. Лиш я на сторожі один.

Ні, таки не один — списа лагодить стиха

наді мною на стелі стара комариха.

Стерво знає: для нападу — ліпше пітьма.

І маневрами володіє стома,

щоб мене надурити, перетворити

на родовище крови, щойно відкрите.

Промовляю молитву подяки. Свічу

задуваю, лягаю, зітхаю, мовчу.

Із глибин світотвору, розгорнутих вгору,

чути рівне дзижчання небесного хору.

Я занурююся в гіпнотичні сади.

Я зриваю плоди, бачу зблиски слюди.

А в цей час комариха помпує крівцю,

бензобаки наповнює живою міццю.

Я для неї — плантація наркоти,

чи пивниця “Каґору”, чи м'ясо мети.

А вона — захмеліла упирка-коханка.

На світанку від неї — лиш цяточка-ранка.

Де поділась? Де травить добуту любов?

Незрівнянна, чи вернеться знов — пити кров?

15-31 серпня 1998 р. Львів


6

Мотлох світу, безмір світу, бубни світу

і бляшанки на колесах, і дроти.

Потрапляєш в течію несамовиту

калькуляцій, дурисвітства, марноти.

Вчителі у позах лотос в урядових

установах перетравлюють папір.

З їхніх усмішок, сяйливих і медових,

в душі учнів зазирає ніжний звір.

Все дозволено, бо все воно — облуда!

І спокушений заходить у пітьму.

Паралітики в очікуванні чуда

котять камені злорадства вслід йому.

Зупинись! — ніхто не скаже, не прив'яже

добрим словом нерозумного сліпця.

Будь зі мною, сестро, брате, друже, враже!

Всі ж ми — дітоньки незримого Отця.

— Забирайся, блазню, йди собі до біса! —

І клепають свій золочений Закон

з переплавленого чорного заліза

тіні смертників — безсмертний леґіон.

15-31 серпня 1998 р. Львів

7

Людина розповзається, як зібрання народне —



хапаєшся за погляд, щось гукаєш колоритне —

та вислизає, заповзає у таємні сховки,

привалює себе речами і городить замки.

Усі — у хащах риштувань, ворожать на ”що буде”,

крізь дірку часу розглядають вигадані біди.

Це їх об'єднує, гуртує знову в юрби.

І все ж патетика спадає, і тьмяніють фарби.

Гонитва припинилась, та триває втеча.

Бракує явлення у танці Бога!

Але у сни ще зазирає живе Небо.

Крізь марші стель, крізь мури хвиль —

пульсує Безмір.

Будь досконалим ритмом,

танцюй тонко

на пелюстках Часу —

усміхнено!

У центрі Всесвіту — твоє серце!

Радій!


Нема питання — не треба й відповіді.

15-31 серпня 1998 р. Львів


8

У видимому немає окремого.

Усе переплетено.

В перетіканні — всі речі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Зірвана квітка перетікає у небуття.

Небуття — цвинтар окремого.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Відокремлюючи себе, западаєшся в небуття,

сліпнеш, глухнеш,

не відчуваєш доторку,

втрачаєш смак і нюх.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Твоє “я” — двері в не-існування.

Твоє “я” — твоє відокремлення.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Найцінніше — безцінне, дароване.

Усе, що оцінюється, — ілюзія.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Дихай небом, перебирай простором, пливи часом.

Не зав'язуй себе у вузол.

Відлунюй!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Усе справжнє — поряд.

Усе маревне — далеко.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ти — погляд з невидимого назовні.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

А окреслюючи межі — поменшуєшся.

15-31 серпня 1998 р. Львів


8

У видимому немає окремого.

Усе переплетено.

В перетіканні — всі речі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Зірвана квітка перетікає у небуття.

Небуття — цвинтар окремого.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Відокремлюючи себе, западаєшся в небуття,

сліпнеш, глухнеш,

не відчуваєш доторку,

втрачаєш смак і нюх.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Твоє “я” — двері в не-існування.

Твоє “я” — твоє відокремлення.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Найцінніше — безцінне, дароване.

Усе, що оцінюється, — ілюзія.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Дихай небом, перебирай простором, пливи часом.

Не зав'язуй себе у вузол.

Відлунюй!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Усе справжнє — поряд.

Усе маревне — далеко.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ти — погляд з невидимого назовні.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

А окреслюючи межі — поменшуєшся.

15-31 серпня 1998 р. Львів


9

— Вчителю, що робити? Вчитель на небесах.

Серце шепче — любити, а в голові — гніздо

бісиків звивистих, серце, їхнє тьохкання до

Неба не долітає, гусне у тілесах.

— Пастирю, де отари? Смерть скубуть у ярах.

Гострять на них вістря, розкладають вогонь.

Костура відклади, тонко, легко торкнись до скронь —

гупає кров у скронях і закипає страх.

— Отче, хай буде воля, хай буде воля Твоя!

Небо, згорнуте в руру, — у письменах знамень.

Вічний, нерукотворний сяє Великий День.

Всесвіт в утробі зміїній. Все ще сичить Змія.

15-31 серпня 1998 р. Львів

10

Вона вертається.



Двигтять хмари. Димлять біржі. Гарчать звірі. Держави валяться,

Мерці входять в її чрево. Живі — в смерть.

Вона вбирається

у стрій світу — краса юна в старій вірі.

Часи запалено.

Вода — у вирах. Суціль у ранах земна твердь.

Повзуть черви. Сичать змії. Тремтять люди.

Летять бурі. Гудуть дзвони. Ревуть ріки.

Киплять води. Ростуть землі. Встає сонце.

Святе світло плете вічне Життя Коло.

Свята Мати несе Дитя Боже.

Повзуть черви. Летять бурі. Киплять води.

Сичать змії. Гудуть дзвони. Ростуть землі.

Тремтять люди. Ревуть ріки. Встає сонце.

Святе світло плете вічне Життя Коло.

Повзуть черви. Гудуть дзвони. Ростуть землі.

Сичать, змії. Ревуть ріки. Встає сонце.

Тремтять люди. Летять бурі. Киплять води…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

15-31 серпня 1998 р. Львів

ЖАХ


Жа жах жовтий жаль замучив

Ха хо хочеш ти втекти

А чи знаєш як живучі

Чорні гадини повзучі

І пошарпані коти
М'я м'я м'ятий вітер свище

Стежки вже нема

Чути крики ближче й ближче

Небо трусить попелище

Пробудилася пітьма
Лава лізе з-під гори

Жах, жах, жах бере за плечі

І влітають жовті смерчі

Полувідьомської гри


Дідьки до мене, до мене

Полум'я дрантя палене

В потяг пристойний зберіться

І забирайтеся звідси


Співи подохнуть пташині

Де на камінні стежині

Гади не свинні і блазні

Змішують тельбухи власні


Там де чума хрипло кряче

Смерчем промчіться гарячим

Збільшуватися повинно

Царство моє домовинне


Хто хто топче печериці

Печені харчі щуриці

Зупинись

Хіба не відаєш незграбо

Жаба там пускає з граба жовту слизь

І там кота літає нявкіт

Падають повзучі п'явки на плаї

А де по папороть несеться

В'ється смужкою по стежці сік змії
Халепа склеп тобі готує

Я вже пію алілуя по тобі

Могильному нічному клоччі

Згинеш за ніщо ти хлопче далебі


Тай нащо цвіт тобі казковий

Зжерли вчора все корови

Жах жах жах

Повір беру у світі Бога

Суть усього світ усього

У грошах
Печера темна полоняє

Там і тихо поміняєм

То на то


Мені свою віддайте душу

І аж тобі між гір натрушу

Золото
Ой ходить сон коло вікон

А дрімота коло плота

Питається сон дрімоти

Ой деж ти буде ночувати



КЛІТКА З ЛЕВОМ

Лев, той що квіти крові випускає,

Вусатий мопассан, гриваста смерть, —

Красунь за грати подихом вдихає

І лиже животів їх ніжну твердь.
Волосся їх струмує крізь залізо,

Їх стегна розсуваються, тремкі,

Їх пальці в гриві, наче серед лісу

Лякливі сарни, крапельки гіркі,


І кришталеві горла, і димливі

Очиці, і рухливі язики…

Сплітається солодкий віддих в гриві.

Ревуть левиці. Бліднуть юнаки.



Монолог з псячого приводу


Тіло покійного знайшли у рові

посеред подвір'я, завішаним на ланцюгу,

і закопали за городом
Джульбарс повісився — самовбивця-пес.

Душу Джульбарса поженуть з небес.

Там йому скажуть:"Не здох як слід!"

Там його підважать під хвіст і під…


Джульбарс повісився на цепу вночі

Справжнє кіно ноцне -щурі глядачі

і зітхання, і залицяння,

і завивання, і злягання!


Джульбарс повісився! Чуєте? — ви!

Ви читаєте "Листя трави"?

Маркеса? Борхеса? Гессе? "І цзінь"? А?

Джульбарс повісився! Ось переміна!


Ти звешся поетом,

а він — собакою.

Тебе вірш гризе,

а його ланцюг.

Ти станеш колись професійним писакою,

а Джульбарс вибрав не м'ясо, а дух!


Скільки можна на місяць брехати?

Скільки можна чекати зарплати?

Скільки можна зади ваші дерти?

Вічно?


До смерти!

Що за професія шизофренічна —

вік сторожити курей і кіз

і посилати їх на заріз?


Пронизує землю і небеса

Сузір'я Пса!




Причинна

ти йдеш одна між лілій

сорочки но сиш білі

малюєш очі де

ревам

ти королева де



білів
коли заходиш у храми

за ними валяться брами

вони шкребуть пазу рами

дебіли на ве сіллі


ти королева де

білів


температура плюс сорок

не приведи мій Боже

в її гаряче ложе
спадає в ду ші морок

густе вино га ряче

а короле ва плаче

над рилом по ро сячим


ти королева де

білів


ти-ди-ка-ро ролева

танцюємо в по вітрі

Я МОЖУ ПО-ВТО-РИТИ

ти королева де

білів

ПРОХІД ВУЛИЦЕЮ АКАДЕМІЧНОЮ

(Версія 1983 року)


По Академічній,

усіма помічені,

віті ми і юри ми —

шпацеруємо.

А назустріч — з голочки —

галечки і олечки

з личками мальованими:

не знайомі ми.

Як люблю я погляди

у юрбі знаходити,

юні, іронічні,

на Академічній.

Варяться тут моди,

джинси свідчать — хто ти,

дудочки, банани

володіють нами.

А під "Шоколадний"

підвалюють лади,

форди і фіати

(фіри і фіакри).

Джентльмени в курточках —

налітайте курвочки.

(Ти дивак постійний —

бачиш ти крізь стіни,

на акторах модних

затамуєш подих…)

В місці вітровому,

біля гастроному,

радяться музики —

гендлярі великі:

— Мати Івану

фендер-піано!..

— Станемо навмисне

коло "Інтуристу"!

Віті ми і юри ми —

стоїмо і куримо.

Нами вже помічена

найгарніша дівчина.

Ти смішний до відчаю,

промовляєш ввічливо:

Ви така чорнява,

як турецька кава…

На Академічну

небо сипле ніччю,

і говорять "па" їй

парочки й компанії.

Спорожнілі й гарні

замкнені кав'ярні


Ми ж, напившись кави,

довго-довго-довго —

довго ще блукали.

РИБИ

холоднокровні істоти

доживають у нашій ванні

останні дні

їх продовгуваті гнучкі

тіла закінчуються прозорими хвостами

їх очі дивляться як будуть дивитися і

з відрізаних голів


вони існують завдяки повітрю отриманому з води

відокремлені стіною від моєї кімнати

і ще стіною від листопаду і туману

вулиць будинків автомобілів

усіх тих предметів серед яких звик жити я
для них важлива вода і їжа

можливо зміна освітлення

для них не важливо що вона досягається

завдяки сонцю чи там вимикачу


для них важлива вода і їжа

можливо передчуття смерті

для них не важливо у яких родинних зв'язках

перебувають рухливі продовгуваті плями


ось так
їхні тіла тріпотітимуть на підлозі

чорні удари сплющать їх мізковиння

їхні нутрощі будуть старанно вибрані

і разом з лускою відправляться на смітник


жива риба перетвориться на заливну і смажену

а голови підуть на юшку


цей випадок не винятковий

цим займаїться все людство

кровоточать рибні заводи

дехто пише про це вірші

малює це знімає про це фільми

і примовляє смачного


і позирають на землю німотні риб'ячі душі


ЦЕ ТІЛЬКИ МОВЧАННЯ

Це тільки мовчання

це тільки

ранок поніс мене в коло розмов

слова виростали

струшувалися з газет

відбивалися від стелі

на столах слова

на підлозі слова

сказані слова

непочуті слова
їх могло і не бути
це тільки мовчання

виходжу


йду лунким коридором

вулиця


-- котра година? --

відповідаю

-- як пройти на ... ?

відповідаю

-- дозвольте припалити --

будь ласка

ось і все що вдалося справді

сказати
сьогодні

пусті балачки

наповнюють голови немов лійки

від слів залишились

тільки звуком окреслені кола

крізьних видно небо

предмети облиююя


це тільки мовчання
мовчу в потоці

мовчу в трамваї

мовчу дивлячись

мовчу слухаючи


двірники відмітають усе сказане

предмети оновлюються в час відпливу

знайома красуня випускає свій усміх

мов птаху

і друзям приємно блукати по місту

без слів

1   ...   48   49   50   51   52   53   54   55   ...   63


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка