Розвиток системи музично-естетичн




Сторінка14/19
Дата конвертації09.09.2018
Розмір6,71 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

4.3. Тенденції розвитку системи музично-естетичного виховання дітей і молоді в Україні на початку ХХI століття

Складна політична й економічна ситуація в країні на початку ХХI століття, інтеграційні процеси в соціально-культурному просторі, глобалізація суспільного розвитку в усьому світі сприяють пошуку нової стратегії і напрямів науково-педагогічної діяльності. На початку століття в науковому середовищі дискутують про невичерпність потенціалу постіндустріальної цивілізації і формування ноосферного суспільства. Підвищується відповідальність науки і одночасно зростає потреба в розробленні нових досліджень. Вирішення нових завдань здійснюються в умовах високої динамічності соціальних процесів, підвищення активності людини, досягнення її глибшої рефлексії, чітко фіксованої в перебудові ціннісних орієнтацій.

На початку ХХI століття відбуваються динамічні процеси в розвитку теорії естетичного виховання, розширюється й переосмислюється зміст багатьох традиційних категорій, триває пошук цілісних підходів до всебічного осмислення ролі естетичного в ціннісній організації людського досвіду, до аналізу сучасного художнього світосприйняття. Але, на жаль, посилюється і вплив так званої «антихудожньої інформації» (феномен сучасної масової культури). Проблемою педагогічної науки на початку ХХI століття постає посилення раціонального над почуттєвим, що збіднює внутрішній світ особистості, негативно впливає на світогляд, емоційно-почуттєву сферу, процеси смислоутворення і ціннісні орієнтації. Відсутність музично-художнього смаку і потреб у спілкуванні з кращими зразками музичного мистецтва, спілкування значної частини молоді з низькопробною сучасною масовою музичною культурою говорить про низький рівень музичної культури у молоді.

У зв’язку з цим актуалізується проблема здатності молодої людини орієнтуватися у сфері естетичних цінностей життя і культури, і це потребує особливої уваги в дослідженнях процесів художньої освіти й естетичного виховання засобами музичного мистецтва.

На початку ХХІ століття з’являються наукові дослідження, автори яких намагаються розв’язати проблеми професійного формування вчителів мистецьких дисциплін, зокрема вчителів музики на музично-педагогічних та мистецьких факультетах педагогічних університетів. Т. Рейзенкінд уперше в теорії і практиці музично-педагогічної освіти дослідила дидактичні основи професійної підготовки вчителя музики в педагогічному університеті. Дослідження присвячено аналізу сучасних підходів до обґрунтування та впровадження дидактичних основ професійної підготовки вчителя музики. Авторкою зроблено класифікацію дидактичних принципів за ознакою стратегії формування когнітивних смислів і творчого розвитку особистості, науково обґрунтовано сучасні педагогічні технології у професійній підготовці вчителя музики та у контексті особистісно-орієнтованого навчання. Сформовано семантичну модель професійної підготовки вчителя музики.

Вагомим внеском у формування нової парадигми музично-педагогічної освіти стало видання навчально-методичного посібника О. Олексюк «Музична педагогіка», у якому розкривається зміст і організація професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів ВНЗ. Автором науково обґрунтовано методологічні основи, сутність та основні категорії музичної педагогіки, визначено історичні етапи розвитку західноєвропейської та вітчизняної музичної освіти, здійснено періодизацію становлення і розвитку музичної педагогіки в Україні. Дослідниця аналізує зміст навчання та його складові, дидактичні принципи і методи музичного навчання, також форми організації музично-педагогічного процесу. Належне місце відведено плануванню й педагогічній оцінці, а також професійній діяльності педагога-музиканта, розкрито зміст зарубіжних систем і технологій у галузі музичного виховання. Виходячи з того, що основною формою організації навчально-виховного процесу у ЗНЗ залишається урок, О. Олексюк обґрунтовує концепцію уроку музики, здійснює класифікацію уроків за змістом і формою, розкриває зміст підготовки вчителя до проведення уроку та визначає структуру плану-конспекту уроку музики. «Урок музики, – наголошує автор, – це комплекс різних видів музичної діяльності дітей (співи, прослуховування музики, музично-ритмічні рухи, музично-освітня діяльність, гра на простих музичних інструментах, творчість)» [359, с. 126].

У минулому українською музичною педагогікою накопичено величезний досвід, це спонукає вчених на дослідження українського музично-естетичного виховання у різні періоди розвитку української культури. О. Михайличенком досліджено і узагальнено імперичний досвід розвитку музично-естетичного виховання як суспільного процесу другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Дослідник підкреслює, що музично-естетичне виховання в Україні – «це діалектична взаємодія інституцій створення, накопичення і збереження досвіду національного музичного мистецтва з процесами передачі цього досвіду із покоління в покоління у зв’язках» [312, с. 9].

Загальною тенденцією педагогічної думки протягом останніх років кінця ХХ – початку ХХІ століть є визнання виключної ролі творчих якостей особистості, від формування яких залежить у значній мірі майбутнє молодого покоління, визначається рівень його культури і професійної самореалізації. Період першого десятиріччя ХХІ століття для вітчизняної науки став часом особливо напруженого пошуку основоположних позицій, які визначають політику держави у сфері освіти.

Спілкування з мистецтвом розглядається Г. П. Шевченко як найбільш важливий засіб розвитку естетичної культури, емоційної сфери і морального виховання дитячої особистості. Художньо-естетичне виховання, – стверджується дослідниками цієї школи, – це створення спеціально організованих педагогічних умов для розвитку духовної культури особистості засобами мистецтва. В цей період вийшли з друку монографії «Формування духовної культури засобами мистецтва», «Духовно-культурні цінності виховання», «Поэтический образ морали в искусстве: опыт нравственного воспитания старшеклассников», «Художньо-естетичне виховання студентської молоді» (Г. Шевченко, Ю. Пастухова), «Естетичне виховання у вищих навчальних закладах України у сучасний період» (Г. Шевченко, Х. Джабер) та інші. Заслуговує на увагу музично-педагогічний досвід педагога Луганського коледжу культури та мистецтв І. Єненко щодо важливості формування виконавської майстерності у майбутніх музикантів. Під її керівництвом підготовлено десятки лауреатів міжнародних конкурсів піаністів, що дало їй можливість представити унікальні педагогічні технології формування виконавської майстерності. Музика може вплинути на душу, серце, розум слухача, коли вона буде талановито передана виконавцем. ЇЇ досвід представлено в монографії «Музично-виконавська діяльність студентської молоді» (Г. Шевченко, І. Єненко).

Модернізацію мистецької освіти в контексті європейських вимог досліджують Л. Масол, О. Олексюк, Г. Падалка, Т. Рейзенкінд, О. Ростовський, О. Щолокова та інші. Науковцями обґрунтовані теоретико-методологічні засади загальної мистецької та музично-педагогічної освіти, дидактичні принципи музично-педагогічного процесу й форми його організації тощо. Усвідомлення основних векторів філософії освіти й культури, педагогічних концепцій, теоретичного аналізу розвитку вищої освіти уможливлює узагальнення еволюції музично-естетичного виховання на різних етапах історичного розвитку музично-естетичної галузі.

Долучення України до Європейського культурно-освітнього простору викликає у вчених значний інтерес до вивчення питань освіти і культури в інших країнах. На основі аналізу першоджерел Г. Ніколаї узагальнила розвиток музично-педагогічної освіти в Польщі у ХХ столітті, дослідила організаційні засади та програмний зміст цієї галузі освіти, висвітлила особливості підготовки польських учителів музики в навчальних закладах різних типів. Дослідницею запропоновано періодизацію розвитку музично-педагогічної освіти, здійснено класифікацію музично-педагогічних досліджень, узагальнено результати педевтологічних розвідок польських науковців, особливості підготовки вчителів музики магістерського рівня на сучасному етапі, започаткування нової спеціальності – мистецької освіти. Авторка стверджує, що музично-педагогічна освіта Польщі вирізняється індивідуалізацією навчального процесу, здійснюється з урахуванням євроінтеграційного розвитку, спрямована на підготовку вчителів-дослідників з високою методологічною культурою. Науковці розробляють новітні технології, активно працюють над модернізацією музично-педагогічної галузі, досліджують перспективи подальшого розвитку національної вищої освіти.

І. Сташевською досліджено теоретичні та практичні аспекти розвитку музичної педагогіки в контексті еволюції німецького суспільства. Нею виявлено сутність, функції, етапи, провідні тенденції та закономірності розвитку музичної педагогіки Німеччини як науки та гуманістично-орієнтованої практики. Дослідницею розкрито характерні ознаки та значення провідних музично-педагогічних концепцій, особливості організації музично-освітнього процесу в німецькому середовищі в історичній ретроспективі та на сучасному етапі.

Розвиток музично-педагогічної освіти в Україні тісно пов’язаний зі становленням музично-педагогічних факультетів, на яких здійснювалася професійна підготовка вчителів музики. В. Черкасовим виявлено тенденції формування музично-педагогічної думки, визначено й досліджено основні етапи розвитку музично-педагогічної освіти різних регіонів України, проведено науковий аналіз навчальних планів і навчальних програм, за якими здійснювалася підготовка майбутніх учителів, узагальнено основні напрями розвитку науково-дослідної, концертно-виконавської та музично-просвітницької діяльності викладачів і студентів інститутів мистецтв, мистецьких, музичних та музично-педагогічних факультетів педагогічних університетів. Науковцем сформульовані закономірності та виявлені основні тенденції розвитку музично-педагогічної освіти, здійснена періодизація становлення досліджуваного феномена. Обґрунтування дослідником динаміки заснування при педагогічних інститутах музично-педагогічних факультутів, змісту професійно-педагогічної підготовки вчителів музики в Україні в 60 – 80-х роках ХХ століття та реорганізації музично-педагогічної галузі на межі двох тисячоліть є значним внеском у розуміння процесів розвитку системи музично-естетичного виховання підростаючого покоління в Україні.

Увагу мистецтвознавців, психологів, педагогів, музикознавців привертала проблема творчого відношення до виконавської діяльності у студентів вищих навчальних закладів (В. Медушевський, А. Мелік-Пашаєв, В. Ражнікова, А. Сохор, О. Олексюк, О. Хлєбнікова, Г. Падалка, О. Ростовський П. Халабузарь, Г. Ципін та інші).

Продовжуються пошуки шляхів розвитку музично-педагогічної науки, вибудовуються особистісно-орієнтовані моделі музично-освітнього процесу, значна увага приділяється психологічним основам музичного виховання, пошуку шляхів формування творчої активності, емоційно-емпатійної та інтелектуальної сфер особистості. Розпочато важливу музично-терапевтичну експериментальну роботу. У нових підручниках, які виходять з друку, пропонуються теоретико-методичні основи викладання музики в школі, обґрунтовуються методологічні засади, дається сучасне визначення ключових понять і термінів, з’ясовуються функції і принципи, мета, завдання та зміст мистецької освіти.

Щорічно проводяться університетами науково-практичні конференції, присвячені проблемам музично-естетичного виховання, музичної освіти молоді. Значним є доробок інституту культури і мистецтв Луганського національного університеті імені Тараса Шевченка у цьому напряму. Так, кафедрою співів і диригування ІКМ ЛНУ імені Тараса Шевченка, яка працювала над розробкою комплексної наукової теми «Сучасні тенденції розвитку музичного виховання і навчання», щорічно стали проводитися регіональні, Всеукраїнські, а з 2006 року міжнародні конференції з проблем музично-естетичного виховання школярів та молоді, яка навчається. Так, 22–23 березня 2012 року сумісно з ІХО РАО, відбулась міжнародна науково-практична конференція «Проблеми музично-естетичного виховання дітей та молоді у ХХI столітті», за матеріалами якої була видана збірка наукових праць». Давні зв’язки між інститутами за останні 10 років розвивалися за наступними напрямами:

– з проблем розробки концептуальних засад естетичного виховання дітей і молоді;

– розвитку естетичного середовища у школі та педагогічних інститутах;



накопичення особистістю естетично-художнього досвіду як умови освоєння культури;

реалізація нових освітніх програм і інтеграційних технологій у процес професійної підготовки студентів;

розробка педагогічних умов творчого розвитку молоді у практиці вищої педагогічної освіти.

У рамках договору про науково-методичне співробітництво з 2000 по 2012 роки були організовані та проведені науково-практичні конференції та надруковані збірки наукових праць. Перша міжвузівська збірка була надрукована у 2000 році. У роботі міжнародної конференції 2012 року прийняли участь Управління освіти і науки Луганської обласної державної адміністрації, керівник науково-практичною діяльністю між Інститутом Художньої освіти РАО (Росія) та ІКМ ЛНУ ім.Тараса Шевченка старший науковий співробітник О. Командишко (Росія, Москва), австрійський композитор, диригент, почесний професор ЛНУ імені Тараса Шевченка, професор університету музики і образотворчого мистецтва, художній керівник Віденського музичного семінару «Zur geschichte der klarinette» Kурт Шмід (Австрія), аспіранти ЛНУ (Китай), студенті із Сербії і Росії, співачка оперного театру (Греція) Людмила Бондаренко (у минулому випускниця ІКМ), народні артисти України Д. Якубович і В. Самарцев; викладачі ДМШ та вчителі музичного мистецтва загальноосвітніх шкіл, керівники дитячих творчих колективів м. Луганська, Луганської і Донецької областей. Пленарне засідання проходило в мультимедійній аудиторії, обладнання якої надало учасникам конференції можливість застосовувати сучасні аудіо- і відео-технічні засоби для ілюстрування докладів. У цілому, характеризуючи сучасний стан художньої освіти і музично-естетичного виховання, у доповідях виступаючих відмічалась необхідність розробки стратегій музично-естетичного розвитку на основі відродження національних культурних традицій ( у контексті полікультурного освітнього простору). У рамках роботи конференції на сцені концертної зали інституту культури і мистецтв відбулися майстер-класи провідних викладачів кафедри: Народної артистки України, професора Д. Якубович, старшого викладача Дзержинського музичного училища Т. Мольдерф (академічний спів); кандидата педагогічних наук, доцента, Почесного професора кафедри Л. Азарової (естрадний спів).

У вищих навчальних музично-педагогічних закладах відкриваються нові спеціалізації, що свідчить про інтеграцію в навчанні. У шкільний освітній процес дедалі активніше впроваджується народна музична творчість як єдність музично-виконавської, авторської, слухацької, народно-педагогічної, обрядової та святкової діяльності. На початку століття були створені і успішно працюють сьогодні нові типи навчальних закладів, які здійснюють багаторівневу, неперервну професійну музичну освіту. Музично-естетична освіта, як і вся українська освіта взагалі, перебуває у постійному процесі розвитку, вона повинна стати тим соціальним інститутом, який буде транслювати основоположні пріоритети української культури, виховувати у молоді повагу і інтерес до загальнолюдських цінностей. Гуманізація освіти базується на розумінні необхідності синтезу гуманітарних і інших концепцій пізнання при домінуванні гуманітарного знання і мистецтва, адже культура виконує корегувальну функцію в розвитку науки. У художній педагогіці накопичено значний позитивний досвід, який знаходить своє відбиття в прогресивних ідеях представників наукових шкіл педагогіки мистецтва і розробках дидактичних принципів педагогіки мистецтва ХХІ століття.

Сьогодні існує необхідність сприйняття молоддю транснаціональної культури, при цьому само мистецтво розглядається як найбільш оптимізуючий засіб залучення особистості до іншого людського досвіду. А також урахування культурного досвіду минулого, його коректне використання в рамках принципово нового періоду історії українського народу має бути важливим принципом у визначенні напрямів сучасного музично-естетичного виховання дітей і молоді в Україні.

Сучасну систему музично-естетичного виховання характеризує також таке розповсюджене в наш час явище, як інформатизація. Для школярів інформаційно-комунікативні сучасні технології є органічною і невід’ємною частиною життя. Розробка електронних посібників з мистецтва є одним з найбільш перспективних напрямів, пов’язаних зі створенням нового навчально-методичного забезпечення для школи ХХІ століття. Для сучасної школи створення інформаційних об’єктів, їх застосування, збереження, пошук, взаємодія будуть мати особливе значення. Існує необхідність появи електронних методичних посібників для вчителів музичного мистецтва. Паперові і електронні видання повинні доповнювати один одного, але електронне видання буде все ж відрізнятися більш практично-орієнтованим, художньо-творчим характером.

Продовжуються пошуки шляхів розвитку музично-педагогічної науки, дослідження вчених охоплюють широке коло проблем теорії і історії музичної педагогіки, методики музичного виховання, теорії і практики естетичного виховання та викладання мистецьких дисциплін. Вибудовуються особистісно-орієнтовані моделі музично-освітнього процесу, значна увага приділяється психологічним основам музичного виховання, пошуку шляхів формування творчої активності, емоційно-емпатійної та інтелектуальної сфер особистості. Розпочато важливу музично-терапевтичну експериментальну роботу. У нових підручниках, які виходять з друку, пропонуються теоретико-методичні основи викладання музики в школі, обґрунтовуються методологічні засади, дається сучасне визначення ключових понять і термінів, з’ясовуються функції і принципи, мета, завдання та зміст мистецької освіти.

У ряді публікацій наголошується на необхідності переосмислення ролі мистецтва в сфері гуманітарного знання і освітньої діяльності. Загальною тенденцією педагогічної думки протягом останніх десятиріч ХХ – початку ХХІ століть є визнання провідної ролі творчих здібностей у розвитку дитячої особистості та їх впливу на рівень культури і професійної самореалізації підростаючих поколінь.



У сфері музичної культури і освіти також відбуваються кардинальні трансформації. Швидко розвиваються сучасні музичні технології — розширяються можливості створення й обробки музичних творів. Завжди відкритий доступ до музики найрізноманітніших стилів та жанрів. Але тотальна комерціалізація музичної культури зумовила викривлення структури попиту на музичну продукцію. На другорядний план відходить класична і народна музика. Серед молоді домінує ставлення до музики як до розваги.

За останні кілька років музично-естетична наука збагатилася рядом важливих досліджень щодо шляхів подолання кризи у галузі вітчизняного музичного-естетичного виховання. Зміст музично-естетичного виховання не є константою, бо змінюється життя навколо нас. Він повинен спиратися на сучасні наукові основи і постійно удосконалюватися, розвивати нові форми. Важливими аспектами розвитку музично-естетичного виховання в країні виступають новітні педагогічні технології, сучасна музична педагогіка, досвід кращих учителів, які вносять елемент творчого пошуку в навчально-виховну музично-педагогічну діяльність. Усвідомлення складності і багатомірності комплексної проблеми впливу музики на особистість, в якій найбільш повно і всебічно втілюється естетичний початок, передається через емоційно-оціночне відношення до дійсності, прийшло в науку не одразу.

Культурний простір початку ХХІ століття, який будується на основі інтеграції, передбачає сумісний внесок спеціалістів різних галузей гуманітарного знання у вирішення проблем людства. Соціокультурні зміни, що постійно відбуваються у всьому світі, вимагають від культури вирішення все нових завдань. Суспільство, в якому ми живемо, стає все більш інтерактивним і взаємопов’язаним. Провідною тенденцією повинно стати положення про те, що національна система музично-естетичного виховання має, зберігаючи та примножуючи кращі традиції вітчизняної музично-педагогічної думки, має рухатися в європейський освітній простір.

Проблемою педагогічної науки на початку ХХI століття постає посилення раціонального над почуттєвим, що збіднює внутрішній світ особистості, негативно впливає на світогляд, емоційно-почуттєву сферу, процеси смислоутворення і ціннісні орієнтації. Відсутність музично-художнього смаку і потреб у спілкуванні з кращими зразками музичного мистецтва, спілкування значної частини молоді з низькопробною сучасною масовою музичною культурою говорить про низький рівень музичної культури у молоді.



Посилення культуротворчої ролі художньо-естетичного виховання як основи культурного розвитку підростаючого покоління на початку ХХІ століття набуває особливої актуальності, потребує нових підходів теорії і практики. У суспільстві все глибше починають розуміти, що особливу роль в естетичному вихованні підростаючого покоління відіграє мистецтво у розмаїтті видів і жанрів. Дослідження питань естетичної сутності мистецтва відомими філософами, культурологами, музикознавцями і педагогами приводять до висновків про те, що мистецтво за своєю природою є поліфункціональним і виконує наступні функції в процесі розвитку особистості: пізнавальну, комунікативну, евристичну, виховну. Через сприйняття художніх цінностей здійснюється безпосередньо формування пізнавальних мотивів, моральних і етичних установок особистості, її духовного потенціалу в цілому. Естетичне і художнє виховання тісно взаємодіють, їх розподіл нехтує змістом естетичного і, таким чином, знижує й ефект навчання. Функція музично-естетичного виховання не обмежується музичним мистецтвом. У музично-естетичній діяльності загострюється естетичне сприйняття навколишнього світу, без нього шкільна освіта і виховання стають однобічними й неповноцінними.

Історико-педагогічний аналіз музично-естетичного виховання дітей і молоді свідчить про те, що в різні історичні епохи жанри музичного мистецтва використовувалися для формування певного типу світогляду і пробудження міцних енергетичних ресурсів кожної людини, морально-естетичного відношення до світу, до людей.

У педагогічній діяльності найяскравіших представників вітчизняної школи художньої освіти і естетичного виховання в першій половині ХХ століття було розкрито самобутність художньої творчості дітей та була усвідомлена роль мистецтва в духовному і гуманістичному вихованні. Музично-естетичне виховання в другій половині ХХ століття виступало вже як цілісна музично-педагогічна система. Завдяки принциповій перебудові системи уроків у загальноосвітній школі змінювалося ставлення до музики, яка почала розглядатися у суспільстві як важливий фактор розвитку дитячої особистості. Послідовне формування і збагачення новітніми досягненнями радянської педагогічної науки і практики стали визначальними тенденціями розвитку теорії і методики музичного виховання. У педагогічній науці однією з важливих була проблема створення науково-обґрунтованої системи музично-естетичного виховання, а розвиток музично-педагогічної думки в цей період сприяв застосуванню системного підходу до розкриття змісту теорії і практики музично-педагогічної освіти. У період 70-80-х років ХХ століття була створена, як наголошується в музично-педагогічній літературі, «унікальна» система музично-естетичного виховання дітей і молоді.

ХХ століття в історії розвитку музично-естетичної думки було періодом непростим і суперечливим. З одного боку – розвиток музичної культури, який супроводжувався відкриттям значної кількості музично-педагогічних факультетів, музичних шкіл, навчальних закладів. Зростала чисельність професійних мистецьких установ (театрів, філармоній, будинків народної і дитячої творчості), набували широкого розвитку концерти самодіяльних дитячих творчих колективів. Але на творчість безпосередньо впливала суспільно-політична ситуація та інтенсивне насадження марксизму-ленінізму як панівної ідеології в країні.

Національна музична педагогіка має вагоме теоретичне підгрунтя, але реальна дійсність свідчить про те, що з багатьох причин — економічних, соціальних, політичних, професійно-освітніх, музично-педагогічна практика в українських школах та позашкільних закладах значно відстала від теорії і вихід з цієї кризи слід шукати у реформах музично-освітньої сфери на державному рівні, в трансформації уявлень суспільства про можливості та потенціал музичного мистецтва у формування духовної культури особистості.

В існуючих умовах ринкової економіки ХХI століття важливою музично-педагогічною проблемою постає девальвація у значної частини молодого покоління художніх цінностей. Бізнес нав’язує і утверджує псевдохудожні смаки, які ідуть всупереч з ідеальними зразками творів мистецтва, що складають скарбницю світових загальнолюдських і національних естетичних цінностей. Занепокоєння викликає все більше поширення масової культури, що спрямована на формування розладу у свідомості та почуттях підростаючих поколінь. Загострюється питання впливу музичної педагогіки на формування художньої культури шкільної та студентської молоді, творчого відношення до музично-виконавської діяльності і критичного сприйняття результатів виконавського мистецтва [551].

Провідною тенденцією повинно стати положення про те, що національна система музично-естетичного виховання, зберігаючи та примножуючи кращі традиції української музично-педагогічної думки, має рухатися в європейський освітній простір. Зміст музично-естетичного виховання не є константою, бо змінюється життя навколо нас. Він повинен спиратися на сучасні наукові основи і постійно удосконалюватися, розвивати нові форми.

Важливими аспектами розвитку музично-естетичного виховання в країні виступають новітні педагогічні технології, досвід кращих учителів, які вносять елемент творчого пошуку в навчально-виховну музично-педагогічну діяльність. Сучасна українська школа спрямовує свої зусилля на успішне вирішення питань, зумовлених соціальними, культурологічними й педагогічними процесами та пов’язаних з формуванням у школярів музично-естетичних орієнтацій. На культурологічному рівні формування музично-естетичних орієнтацій школярів розглядається як один з важливих проявів культуротворчості, пов’язаної із збереженням, розповсюдженням, збагаченням цінностей художньої культури в житті сучасника.



Музично-естетичне виховання є складовою частиною національного виховання, метою якого є набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої художньо-естетичної культури і розвиненої духовності. Як важлива складова частина сучасної педагогіки мистецтва, музично-естетичне виховання залежить від розвитку культури суспільства, музичного мистецтва і освіти в країні, воно повинно мати підтримку з боку держави і має здійснюватися систематично і в певній послідовності за конкретними програмами. Суспільство вимагає від освіти високий рівень музично-естетичної культури підростаючого покоління і музично-естетичне виховання, як найсильніший фактор впливу на внутрішній світ дитячої особистості, повинно зайняти важливе місце в освітній системі України.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка