Розвиток системи музично-естетичн




Сторінка15/19
Дата конвертації09.09.2018
Розмір6,71 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

Висновки до четвертого розділу

На початку століття в науковому середовищі дискутують про невичерпність потенціалу постіндустріальної цивілізації і формування ноосферного суспільства. Підвищується відповідальність науки і одночасно зростає потреба в нових дослідженнях. Вирішення нових завдань здійснюється в умовах високої динамічності соціальних процесів, підвищення активності людини, досягнення її глибшої рефлексії, чітко фіксованої в перебудові ціннісних орієнтацій. Посилення культуротворчої ролі художньо-естетичного виховання як основи культурного розвитку підростаючого покоління на початку ХХІ століття набуває особливої актуальності, потребує нових підходів теорії і практики. У суспільстві все глибше починають розуміти, що особливу роль в естетичному вихованні підростаючого покоління відіграє мистецтво у розмаїтті видів і жанрів. Музично-естетичне виховання підростаючого покоління, яке завжди було важливою умовою розвитку культури українського суспільства, тісно пов'язане з освітою і соціально-економічними зрушеннями. 90-ті роки ХХ століття в Україні були особливо значущими - це період отримання державою незалежності, новий етап розвитку українського суспільства. Важливою характеристикою цього періоду можна вважати процес повернення до загальнолюдських цінностей у духовному житті українців та їх осмислення, поступового накопичення й узагальнення наукових і мистецьких надбань, усвідомлення необхідності глибоких соціокультурних перетворень заради збереження українського народу та його культури. Здійснення культурологічного аналізу стану музично-естетичного виховання в останнє десятиріччя ХХ століття, узагальнення імперичного досвіду музично-естетичного виховання як суспільного процесу надає можливість усвідомлення тих перетворень у музично-педагогічній галузі, які почали відбуватися у 1990-х роках, коли в українській музично-педагогічній науці і практиці знайшли своє продовження концепції художнього виховання провідних науковців другої половини ХХ століття про сутність естетичного освоєння дійсності, створення системи естетичного виховання як єдності цілеспрямованих і організованих педагогічних процесів формування у дитячої особистості естетичного відношення до дійсності та його реалізація в естетичній діяльності. Результати аналізу наукової літератури свідчать, що музично-педагогічна думка в Україні на межі двох тисячоліть успішно розвивалася, а музична педагогіка значно розширювала ареал своїх досліджень. З часу проголошення незалежності і державності України триває активний пошук шляхів розвитку форм і методів, моделей музичного виховання, адекватних сучасному стану культури і цивілізації. Характерними ознаками цього процесу було ставлення в загальноосвітніх закладах до викладання музики як до засобу естетичного виховання молоді шляхом залучення музичного мистецтва.



Всупереч економічним обставинам, цей період був позначений вагомими художніми здобутками, появою художніх, музичних творів, що свідчить про оновлення світоглядних позицій у суспільстві. Художня культура ставала одним із визначальних чинників прогресу суспільства, розвитку його державності. Отримання країною незалежності не могло не привести до переосмислення цінностей фольклору як живого музею, скарбниці життєвого досвіду українського народу, як джерела, що підживлює інші області культури. У 90-х роках у країні виник глибокий інтерес і зацікавленність щодо української фольклорної спадщини - пісенного фольклору, інструментальної музики, звичаїв та обрядів. Він був обумовлений рядом історичних обставин і умов, результатом яких стало виникнення потреби суспільства в традиційній народній культурі. У країні розпочався процес оновлення освіти, який характеризувався пошуком сучасних педагогічних концепцій і впровадженням у життя нових педагогічних технологій, а поява соціально і змістовно диференційованих як загальної, так і художньої освіти надавала можливості для нового розквіту української музичної педагогіки. Пошук моделей музичного виховання, адекватних сучасному стану культури і цивілізації, був одним із найголовніших її завдань. Вітчизняну музичну педагогіку у 90-ті роки створювали вчені, науковий доробок яких у цій галузі важко переоцінити (Г.Падалка, Л.Коваль, Л.Масол, О.Михайличенко, О.Ростовський, О.Рудницька, О.Щолокова, О.Олексюк, В.Дряпіка, О.Демянчук та інші). У 90-ті роки були розроблені кардинальні положення про закономірності процесу музично-естетичного виховання підростаючого покоління, створювалися концепції виховання особистості засобами музичного мистецтва, розроблялися моделі музично-естетичного виховання в сучасних умовах розвитку українського суспільства. В історії розвитку національної культури України період 90-х років був наповнений драматичними подіями, і, незважаючи на розвиток музично-естетичної науки, що збагатилася рядом важливих досліджень, у галузі музичного-естетичного виховання розвивалася криза, в якій значну роль відігравали політичні і економічні чинники. Музично-педагогічна думка в Україні на межі двох тисячоліть успішно розвивалася. З часу проголошення незалежності і державності України триває активний пошук шляхів розвитку форм і методів, моделей музичного виховання, адекватних сучасному стану культури і цивілізації.

Відомими науковцями було створено декілька науково-педагогічних концепцій музично-естетичного виховання школярів, в основу яких була покладена українська національна культура та педагогічні ідеї Б. Яворського, В. Шацької, Д. Леонтовича, Д. Кабалевського та багатьох інших відомих педагогів-музикантів минулого. Музично-педагогічна думка в Україні у 90-ті роки розвивалася у двох напрямах. Перший був пов’язаний з упровадженням у музично-естетичну практику загальноосвітніх шкіл концепції музично-естетичного виховання школярів, яка була розроблена Д.Кабалевським та адаптована О. Ростовським, Л. Хлєбніковою для українських шкіл. Авторами цієї програми, в якій була реалізована концепція музичного виховання школярів на основі української культури, була визначена головна мета музичного виховання – формування музичної культури школярів як важливої складової частини духовної культури особистості. Розробка та експериментальна перевірка шкільної програми «Мистецтво», що була створена під керівництвом Л.Масол – другий напрям. Концепції загальної мистецької освіти Л. Масол та інших потребували від суспільства координації вітчизняного педагогічного досвіду з прогресивним досвідом інших країн у цій галузі. Це свідчило про те, що процес інтеграції в міжнародний культурно-освітній простір актуалізує різно аспектне дослідження проблем зарубіжної музичної педагогіки. Взагалі, концепція інтеграції мистецтв як одна з найбільш прогресивних концептуальних моделей, що активно розвивалася в останнє десятиріччя ХХ століття, сприяла вирішенню багатьох педагогічних питань.

Національна музична педагогіка має вагоме теоретичне підґрунтя, але реальна дійсність свідчить про те, що з багатьох причин - економічних, соціальних, політичних, професійно-освітніх - музично-педагогічна практика в українських школах та позашкільних закладах значно відстала від теорії, і вихід з цієї кризи слід шукати як у реформах музично-освітньої сфери на державному рівні, в трансформації уявлень суспільства про можливості та потенціал музичного мистецтва в процесі формування духовної культури особистості, так і у вирішенні актуальних проблем сучасного суспільства в умовах глибокої цивілізаційної кризи. З усуненням цих суперечностей пов'язана можливість здійснення ефективного музично-естетичного виховання підростаючого покоління. Провідною тенденцією повинно стати положення про те, що національна система музично-естетичного виховання, зберігаючи та примножуючи кращі традиції вітчизняної музично-педагогічної думки, має рухатися в європейський освітній простір. Зміст музично-естетичного виховання не є константою, бо змінюється життя навколо нас. Він повинен спиратися на сучасні наукові основи і постійно удосконалюватися, розвивати нові форми. Важливими аспектами розвитку музично-естетичного виховання в країні виступають новітні педагогічні технології, сучасна музична педагогіка, досвід кращих учителів, які вносять елемент творчого пошуку в навчально-виховну музично-педагогічну діяльність.

ХХ століття в історії розвитку музично-естетичної думки було періодом непростим і суперечливим. З одного боку – розвиток музичної культури, який супроводжувався відкриттям значної кількості музично-педагогічних факультетів, музичних шкіл, навчальних закладів. Зростала чисельність професійних мистецьких установ (театрів, філармоній, будинків народної і дитячої творчості), набували широкого розвитку концерти самодіяльних дитячих творчих колективів. Але на творчість безпосередньо впливала суспільно-політична ситуація та інтенсивне насадження марксизму-ленінізму як панівної ідеології в країні. Концепція музично-естетичного виховання радянського часу ґрунтувалася на марксистсько-ленінському розумінні особистості і законів соціального життя. Існування жорсткого ідеологічного відбору творів у шкільній програмі, в репертуарі дитячих колективів негативно впливало на творчість, і це відбивалося і в науковій роботі, і в теорії музично-естетичного виховання.

У другій половині ХХ століття послідовне формування і збагачення новітніми досягненнями радянської педагогічної науки і практики стали визначальними тенденціями розвитку теорії і методики музичного виховання. У педагогічній науці однією з важливих була проблема створення науково-обґрунтованої системи музично-естетичного виховання, а розвиток музично-педагогічної думки в цей період сприяв застосуванню системного підходу до розкриття змісту теорії і практики музично-педагогічної освіти. Ідеї поліхудожньої взаємодії мистецтв і інтеграції Б. Юсова, Г. Шевченко щодо формування художньої культури дітей як невід’ємної частини духовної культури набули особливого значення та вплинули на розвиток музичної думки в останнє десятиріччя ХХ століття, коли розвиток національної науки і школи став пріоритетним напрямом.

Узагальнюючи педагогічний процес музично-естетичного виховання дітей і молоді в Україні у другій половині ХХ століття, слід наголосити на тому, що, на жаль, складна соціокультурна ситуація, економічні труднощі значно стримували процес перетворень в українській системі музично-естетичного виховання дітей і молоді і, в свою чергу, негативно впливали на розвиток культури українського суспільства.
Основні результати розділу опубліковані у працях [443, 449, 450, 451, 454, 456, 457, 458, 464, 471, 472, 473].


ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення розвитку системи музично-естетичного виховання дітей і молоді в Україні у другій половині ХХ століття. Історико-педагогічний і системний аналіз розвитку системи музично-естетичного виховання дітей та молоді в Україні (друга половина ХХ століття) дали змогу зробити такі висновки:

1. Історія розвитку української культури свідчить про те, що процес музично-естетичного виховання в Україні увібрав у себе найкращі здобутки духовності народу, сутність і особливості національної психології та народного світогляду. Передумовою розвитку системи музично-естетичного виховання дітей та молоді в Україні у другій половині ХХ століття виявлено низку чинників: традиції українського музично-естетичного виховання, закладені ще в народній педагогіці, основною метою якої було прагнення навчати дитину відчувати та розуміти красу, збудити потяг до художньої творчості; розвиток українського музичного мистецтва; музично-просвітницькі ідеї і діяльність відомих композиторів-педагогів. Цілісної національної системи музично-естетичного виховання в повному і завершеному вигляді на початку століття не було сформовано, але в ряді наукових праць, підручниках, збірках було висунуто ряд важливих ідей щодо удосконалення змісту, форм і методів музичного виховання, які згодом знайшли своє продовження у діяльності відомих українських композиторів і педагогів першої половини ХХ століття.

Розвиток масового музично-естетичного виховання в першій половині століття характеризується наступними особливостями: музично-естетичного виховання розглядалося як невід’ємна складова частина загальної педагогіки; інтенсивний розвиток художніх процесів на початку ХХ століття вплинув на становлення змістових і методичних засад залучення школярів до музичного мистецтва, початок спрямованої роботи в програмно-методичній галузі; обґрунтування методологічних засад видів музичної діяльності дало поштовх науковому пошуку ефективних методик в галузі розвитку музичних здібностей; розповсюджувались нові форми позанавчальної та позашкільної музичної діяльності (3040 рр.), зростала численність музичних і художніх шкіл; значна увага спрямовувалася до музично-естетичного виховання у всіх вікових категоріях, створювалася методична база дошкільного музичного виховання.

У першій половині століття у країні формувалася централізована система художньої освіти. В українській школі, яка стала частиною загальної проросійсько-радянської культури, почали використовуватися єдині для СРСР плани і програми. Значна увага в музично-естетичній роботі була спрямована на залучення всіх дітей до музичної діяльності. Це сприяло розвитку дитячої творчості та розробці методичних засад музичного виховання і навчання.

2. Система музично-естетичного виховання – це значуща складова українського суспільства, важлива складова частина освіти і виховання, в якій на основі діалектичної взаємодії матеріально-духовних компонентів національної української культури у процесі активної музичної діяльності молодими поколіннями засвоюється вітчизняна і світова музична культура, формується гуманістична культура особистості, що буде здатна протидіяти проявам бездуховності.

Поняття «системи музично-естетичного виховання дітей і молоді в Україні» слід розуміти у двох значеннях, які тісно пов’язані між собою: як державно-адміністративна система та як педагогічний процес з виробленими принципами і методами виховання і навчання, спрямований на розвиток музично-естетичної культури підростаючого покоління.

На основі державної системи музично-естетичного виховання, яка визначає мету і завдання, соціально-політичну спрямованість цього процесу, підготовку кадрів, фінансування, вироблення пріоритетів будується чітка організаційна структура системи музично-естетичного виховання в країні – сім’я, дитячий садок, загальноосвітня та музична школа, навчальні заклади, Будинки дитячої творчості, концертні організації та філармонії, Будинки народної творчості та Будинки культури. Музично-естетичне виховання, як і освіта в країні, базується на законодавчих актах, що визначають зміст і основні принципи процесу музично-естетичного виховання і навчання.

Система музично-естетичного виховання – це значуща складова українського суспільства; державно-адміністративна система, яка має бути забезпечена головними чинниками: гуманітарними засадами державної політики; філософсько-культурологічними та естетичними засадами; державною підтримкою, концептуальними положеннями державної політики; ключовими принципами в галузі освіти, культури і мистецтва.

В українській системі музично-естетичного виховання навчально-виховний процес у структурних елементах – школах, навчальних закладах, позанавчальних закладах, будинках дитячої творчості тощо – є провідним. В системі музично-естетичного виховання тісно пов’язані між собою всі її елементи: музичний розвиток, музичне виховання і навчання. Провідну роль у забезпеченні педагогічної цілеспрямованості цього процесу відіграє учитель.

Основу системи музично-естетичного виховання складає зв’язок музичного виховання з естетичною сутністю музичного мистецтва, а вироблені в педагогіці мистецтва принципи і методи музичного виховання і навчання сприяють досягненню найбільшої ефективності впливу естетичної сутності музичного мистецтва на розвиток дитячої особистості. Це цілісний комплекс поєднання різноманітних елементів музичного і естетичного виховання, який дозволяє на основі їх тісної взаємодії, впливати на процес розвитку духовної культури дітей і молоді в Україні.

3. Незважаючи на те, що післявоєнні роки були важким часом для української культури, вони стали періодом багатьох починань, позитивно вплинули на подальший процес розвитку системи музично-естетичного виховання підростаючого покоління в Україні.

У післявоєнний час відбувався процес зовнішнього пожвавлення художнього життя, поступово відроджувалась національна культура, особливо спостерігалися ознаки поступового відродження хорової культури (в кінці 50-х на початку 60-х років).

Галузь художнього виховання отримала науковий статус, що сприяло збільшенню досліджень з проблем музично-естетичного виховання і художньої освіти, створенню науково-обґрунтованої цілісної системи музично-естетичного виховання на засадах послідовного розвитку і збагачення новітніми досягненнями педагогічної науки і практики. Без вивчення естетичних потреб, ціннісних орієнтацій молоді в мистецтві таку систему неможливо було створити. Науково-дослідна робота набувала практично-орієнтований систематичний характер у всіх галузях художньої освіти.



В українській науково-методичній літературі 60-х років відбивалися зміст і напрями наукових досліджень з основних розділів шкільного музичного виховання і навчання, надавалися корисні методичні рекомендації вчителям музики, розглядалися різноманітні питання змісту і методів музично-естетичного виховання учнів.

Розвитку системи музично-естетичного виховання в країні у 50–60-ті роки сприяли послідовне збагачення новітніми досягненнями радянської педагогічної науки і практики, застосування системного підходу до розкриття змісту теорії і практики музично-педагогічної освіти. Знаменною подією в 1956 році була поява монографії О. Бурова «Естетична сутність мистецтва», яка дала значний поштовх для розвитку естетики як науки і теорії естетичного виховання засобами мистецтва.

Позакласні і позашкільні форми музичного виховання школярів ставали однією з базових основ розвитку масової культури, які не тільки виконували функції масового музично-естетичного виховання дітей, а й забезпечували виявлення талановитих дітей та створення умов для їх професійного становлення. Функціонування цієї підсистеми передбачало необхідність використання творчого підходу до дитини, форм і методів пробудження інтересу до музично-естетичної діяльності. Музика ставала надбанням не тільки обдарованих дітей, а й учнів із «середніми» музичними здібностями, любителів музики різного віку, активних слухачів і учасників домашнього музикування.

Здійснювалась значна робота з відтворення діяльності культурно-просвітницьких закладів — клубів, палаців культури, які були важливим засобом розвитку культури підростаючого покоління. Розвивалася масова музична культура, особливістю якої було різноманіття і взаємодія різних сфер, а одним із найбільш активних елементів масової культури, що впливав на масове музично-естетичне виховання, стало естрадне музичне мистецтво, в якому пісенний жанр став одним з основних.



4. У другій половині ХХ століття (період формування цілісної системи музично-естетичного виховання) відбувався інтенсивний пошук ефективних шляхів виховання дитячої особистості засобами музичного мистецтва, на який значною мірою впливали цілісні системи масового музичного виховання дітей, створені Е. Жак-Далькрозом, Д. Кабалевським, З. Кодаєм, К. Орфом. Основні положення музично-педагогічних концепцій цих композиторів і педагогів відбивали тенденції розвитку ідей музично-естетичного виховання у світі.

В рамках наукової школи Д. Кабалевського концепція викладання музики як мистецтва із самого початку поставала віддзеркаленням самої педагогіки як мистецтва і призначенням всієї системи освіти взагалі – бути культуровідповідною, а отже такою, що розвиває - будь-який урок у школі має розглядатися як явище культури. Однією із головних особливостей концепції Д. Кабалевського, яка визначає його особистісну позицію, слід вважати її яскраво відбиту гуманістичну спрямованість. Вона знаходить своє відбиття і у програмі з музики і у її основних принципах і методах.

5. Зростаюча актуальність проблеми естетичного виховання у 70-ті роки, постановка питань, пов'язаних із різноманітними впливами музики на емоції людини і її виховання засобами музичного мистецтва потребували наукових досліджень у різних сферах науки. Основні віхи формування й розвитку теорії музично-естетичного виховання в роботах провідних музикантів-педагогів були тісно пов'язані з рухом ідей у сфері загальнотеоретичних проблем естетичного виховання. На щорічних Всесоюзних і міжнародних симпозіумах, Всеукраїнських конференціях (які проводилися у Києві, Херсоні, Харкові, Луганську та інших містах країни) відбувався широкий обмін думками, досвідом музично-естетичного виховання у різних типах навчальних закладів (від дитячого садка до вищих навчальних закладів). У 70-ті роки у музичному вихованні і навчанні розпочалися радикальні зміни. Відроджувався інтерес до спонтанної дитячої творчості, до вивчення природи художньої діяльності дітей, було започатковано проведення регулярних конкурсів юних музикантів. Ставала необхідною така послідовна система музично-естетичного виховання, яка б спиралась не тільки на провідні принципи педагогіки і психології, але й на специфіку самої музики. Така система і була створена Д. Кабалевським, який у 7080-ті роки, період розквіту вітчизняної музичної педагогіки, об'єднував навколо себе вчителів, музикантів, вчених, діячів культури. Основною вимогою музично-естетичного виховання в цей період була спрямованість школярів на сприйняття музики. У центрі шкільного музично-естетичного виховання - робота над музичними творами, які учні вивчають у процесі слухання або хорового виховання. У практиці музичного виховання зростав інтерес до музично-ритмічної діяльності школярів як одним з найбільш емоційних видів дитячої музичної творчості.

Провідними педагогами були обґрунтовані методи стимулювання творчої активності, мета художньої освіти у всіх її виявах і на всіх вікових етапах розвитку учнів. Зростало усвідомлення того, що урок музики у школі – це не просто урок співу з елементами музичної грамоти і прослуховування музики, – це процес зростання духовних можливостей дитини, засвоєння художнього бачення світу.

Завдяки принциповій перебудові системи музичних занять у загальноосвітній школі у суспільстві змінився погляд на значення музичного мистецтва у розвитку дитячої особистості. У багатьох Вузах держави були відкриті музично-педагогічні факультети, відділення, де готували вчителів музики для загальноосвітньої школи, були розроблені програми для інститутів удосконалення вчителів і педагогічних вузів з підготовки і перепідготовки кадрів з метою включення у навчальні плани і програми проблем естетики, етики, мистецтва. Відповідальні і складні завдання, які були поставлені перед учителями музики, потребували високої професійної підготовки. Але, як показує аналіз науково-методичної, музично-педагогічної літератури, система підготовки вчителів музики тільки почала активно розвиватися і удосконалюватися. Створювалася своя специфіка, що відрізнялась від підготовки студентів у консерваторіях і музичних училищах. Учителям музики загальноосвітніх шкіл була потрібна глибока психолого-педагогічна підготовка, ґрунтовні знання музично-творчої діяльності.

Найбільш популярним та доступним видом дитячої музичної творчості був хоровий спів. Організація дитячих хорів, їх ідеологічна і художня спрямованість набувала особливого значення. Хоровими проблемами займались владні структури, ці питання порушувались на нарадах, конференціях, зїздах. Було створено багато хорових колективів — капел, хорових студій, гуртків.

У 80-х роках набувала особливого значення в педагогічній науці ідея комплексного впливу мистецтва на особистість, а ідея взаємодії мистецтв утілювалася у практику роботи загальноосвітніх шкіл, у розробку нових досліджень у галузі музично-естетичного виховання.

У методичній літературі відбивались зміст і напрями наукових досліджень з основних розділів музично-естетичного виховання. Зазначалося, що урок музики — це урок мистецтва, і саме музичне мистецтво повинно визначати характер спілкування вчителя з учнем, методи і прийоми засвоєння музичного матеріалу. Творча природа музичного мистецтва відкривала значні можливості для творчості вчителя, яка виявлялася в інтерпретації музичних творів на основах композиторського задуму, ідеї, художнього образу твору. Нові види музичної діяльності давали можливість активізувати музичну діяльність учнів, а основні знання з музичної грамоти — зрозуміти музичну мову творів.

Розпочався активний процес видання методичної літератури, щорічних збірок статей «Музика в школі» заснування журналу «Музика в школі» (1983), в якому все краще у музичній педагогіці здобувало науково-методичне висвітлення. Як наголошується в музично-педагогічній літературі, у 80-х роках була створена унікальна система музично-естетичного виховання дітей і молоді, хоча ретроспективний погляд на положення естетичного виховання у нашій країні дає підстави говорити про те, що галузь естетичного виховання дітей і молоді існувала для підміни реальності, істинного її стану «косметичними спецефектами». Існував жорсткий ідеологічний відбір творів в шкільній програмі, в репертуарі дитячих колективів, що негативно впливало на творчість.

По всій Україні розвивалися нові оригінальні форми музично-естетичного виховання — дитячі музичні школи і школи мистецтв, вокально-хорові студії, творчі дитячі колективи з високим рівнем виконання, дитячі філармонії, музичні клуби, музичні театри Почали відкриватися загальноосвітні школи естетичної спрямованості.

Мета, завдання, специфічні методи музично-естетичного виховання в системі музично-естетичного виховання були орієнтовані на музично-естетичний і загальний розвиток дитячої особистості. Важливим аспектом у цьому процесі стало урахування індивідуальних і психологічних особливостей учнів різного віку.



6. 90 роки ХХ століття - це важливий етап повернення до загальнолюдських цінностей у духовному житті українців та їх осмислення, поступове накопичення і узагальнення наукових і мистецьких надбань, усвідомлення необхідності глибоких соціокультурних перетворень заради збереження українського народу та його культури.

Всупереч економічним обставинам, цей період був позначений вагомими художніми здобутками, а художня культура становилася одним із визначальних чинників прогресу суспільства, розвитку його державності.

На новий етап виходило обґрунтування теорії естетичного і художнього виховання. Накопичувались й узагальнювались наукові і мистецькі надбання, усвідомлювалась необхідність глибоких соціокультурних перетворень заради збереження музичних традицій українського народу та його культури.

Однією з важливих у 90-ті роки залишалась у музичному виховання проблема розвитку музичного сприйняття, ця проблема грунтовно досліджувалася О. Ростовським та О. Рудницькою. Знаковою подією в розвитку музичної педагогіки було теоретичне обґрунтування предметно-інтегративної моделі загальної мистецької освіти Л. Масол.

Важливим науковим доробком стала концепція Г. Падалки, де висвітлюються функції мистецької освіти, проблеми художнього пізнання, культуровідповідність та естетична спрямованість у досягненні цілісності навчального процесу майбутніх учителів музичного мистецтва.

В останнє десятиріччя ХХ століття, коли розвиток національної науки і школи став пріоритетним напрямом, ідеї поліхудожньої взаємодії мистецтв і інтеграції Г. Шевченко щодо формування художньої культури дітей як невід’ємної частини духовної культури набули особливого значення та вплинули на розвиток музичної думки.

Розпочався процес оновлення освіти, який характеризувався пошуком сучасних педагогічних концепцій і впровадженням в життя нових педагогічних технологій, появою соціально і змістовно дифференційованих як загальної, так і художньої освіти, яка надавала можливості для нового розквіту української музичної педагогіки.

Пошук моделей музичного виховання, адекватних сучасному стану культури і цивілізації, був у 90-ті роки одним із найголовніших її завдань. Вітчизняну музичну педагогіку у 90-ті роки створювали вчені, науковий доробок яких у цій галузі важко переоцінити - Г. Падалка, Л. Коваль, Л. Масол, О. Михайличенко, О. Ростовський, О. Рудницька, О. Щолокова, О. Олексюк, В. Дряпіка, О. Дем’янчук та інші.

Були розроблені кардинальні положення про закономірності процесу музично-естетичного виховання підростаючого покоління, створювалися концепції виховання особистості засобами музичного мистецтва, розроблялися моделі музично-естетичного виховання в сучасних умовах розвитку українського суспільства.

Хоча отримання державою незалежності і відкривало перед музичною культурою нові можливості, економічні складові не давали розвиватися національній культурі в повній мірі. У країні розвивалася криза, що значно впливало і на стан музично-естетичного виховання дітей і молоді в Україні. Українська музична культура отримувала новий статус, але національно-культурні проблеми вирішувалися повільно і не в повному обсязі. На жаль, тенденції розвитку освіти в Україні говорять про те, що недостатньо збільшувалась у 90-ті роки її культуротворча роль.

На початку ХХI століття відбуваються динамічні процеси в розвитку теорії естетичного виховання, розширюється й переосмислюється зміст багатьох традиційних категорій. Загальною тенденцією педагогічної думки останніх років є визнання виключної ролі творчих якостей особистості. В музично-педагогічній науці значна увага приділяється психологічним основам музичного виховання і навчання, пошуку шляхів творчої активності, розвитку емоційно-емпатійної та інтелектуальної сфер особистості. За останні кілька років музично-естетична наука збагатилася рядом важливих досліджень щодо розвитку сучасного музично-естетичного виховання і навчання.

Провідною тенденцією становиться положення про те, що національна система музично-естетичного виховання дітей і молоді в Україні, зберігаючи і примножуючи кращі традиції педагогічної думки, має рухатися в європейський простір.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів розвитку системи музично-естетичного виховання дітей і молоді в Україні у другій половині ХХ століття, але репрезентує можливості не лише подальшого вивчення цього процесу а й практичного втілення позитивного історико-педагогічного досвіду у реалії сучасної системи музично-естетичного виховання.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка