Розвиток системи музично-естетичн




Сторінка5/19
Дата конвертації09.09.2018
Розмір6,71 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

1.3. Сутнісна характеристика системи музично-естетичного виховання

У державній комплексній програмі естетичного виховання зазначається, що саме в системі освіти цілеспрямовано, послідовно і ефективно здійснюється естетичне виховання підростаючого покоління, яке буде здатне сприймати, розуміти та використовувати художньо-естетичні цінності в житті і мистецтві [39; 44; 117;146].

Естетичне виховання розуміється як процес формування цілісного сприйняття і розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності, при цьому в науковій літературі підкреслюється, що здатність особистості до творчого самовиявлення вимагає свідомого, цілеспрямованого і систематичного розвитку. Завданням естетичного виховання є розвиток усіх форм естетичної свідомості, розширення художнього сприйняття, організація людських почуттів, включення категорій естетичного рівня в алгоритм власної діяльності. Естетичне виховання повинно проникати в усі сфери дитячого життя, забезпечуватися багатством і різноманітністю засобів виховання.

Естетичне виховання розглядається дослідниками як один із найважливіших напрямів виховної діяльності. Як стверджує Г. Шевченко, воно покликано «забезпечити різнобічне формування цілісної особистості дитини» за умови його комплексності, в єдності усіх напрямів та форм [548].

Важливими завданнями в галузі естетичного виховання дітей і молоді в Україні є наступні: навчити дитину бачити, відчувати, розуміти прекрасне; формувати здатність творити прекрасне у навколишній дійсності, у праці, мистецтві, у повсякденному житті. Ця здатність є важливою характеристикою сучасної особистості, і вона повинна забезпечуватися дотриманням принципу естетизації усього дитячого життя.

Ідея про «виховання засобами мистецтва» була широко розповсюдженою у ХХ столітті. Французький естетик Е. Суріо, відомий своїми роботами у галузі естетичного виховання, писав, що музика набуває важливого значення як предмет виховання, оскільки вона має універсальний вплив: формує мислення, розвиває уяву, вразливість і таким чином впливає на моральність.

Першочергове значення в одній з перших шкіл вітчизняної педагогіки мистецтва професора О. Бакушинського надавалося вивченню мистецтва як продукту духовної і матеріальної творчої діяльності [165].

Роздумуючи про вплив мистецтва на внутрішній світ особистості, О. Буров, Д. Кабалевський, Б. Неменський наголошували на тому, що розвиток дитячої особистості органічно пов’язаний з її відношенням до мистецтва, що мистецтво, відображаючи в художньому образі принципово новий рівень дійсності, є універсальним засобом бачення світу, перетворює зовнішні культурні значення у духовний світ особистості. Таким чином, спілкування дітей з мистецтвом сприяє зростанню творчо-художнього потенціалу, від якого залежить і рівень сформованості соціальних цінностей, і успішність життєдіяльності. Питання лише в тому, наголошував Д. Кабалевський, яку частину мистецтва людина включає у своє життя, а від якої відмовляється, яке місце посідає мистецтво в її духовному житті. Головне полягає навіть не в рівні естетичної вихованості, а в багатстві внутрішнього світу особистості, у тих поглядах і переконаннях, які формуються під впливом мистецтва [183, с. 9].

Відомий педагог, засновник наукової школи в педагогіці мистецтва Б. Неменський наголошує на тому, що «для майбутнього важливо, щоб не тільки більшість, весь народ був залучений до культури, до духовного багатства і мудрості, які століттями накопичувалися у мистецтві»
[348, с. 7]. Зважаючи на те, що мистецтво є невід’ємною і значною складовою частиною духовного виховання особистості, необхідно спрямувати можливості системи освіти на вирішення проблеми естетичного розвитку, емоційно-почуттєвої сфери підростаючого покоління, адже емоції людини – це та основа, на якій закріплюються переконання і звички. Взаємовідносини мистецтва, як галузі художньої діяльності людини, з педагогічною наукою знаходяться, на думку Б. Неменського, в процесі становлення. У педагогіці, вважає вчений, є два крила – наукове і художнє, і без їхньої взаємодії, як в теорії, так і в практиці, в усій системі освіти сучасному суспільству не обійтись. Пріоритетність художньої освіти визначається її впливом на формування культури світогляду, системи цінностей та ідеалів особистості. В усіх своїх роботах, відштовхуючись від тих основ, на яких базується людська культура у цілому, академік Б. Неменський наполягає на тому, що саме через мистецтво найбільш успішно може здійснюватися процес освоєння дитиною соціального досвіду. А останній, у свою чергу, активно впливає на формування свідомості людини [346].

Увага до музичної складової естетичного виховання зумовлюється природою музики, особливостями її впливу на внутрішній світ особистості. Мистецтво є емоційно-образним відтворенням дійсності. Засобом художньої передачі думки у мистецтві є художній образ. У музичному мистецтві яскраво проявляються гармонія, упорядкованість, розмірність, симетрія, ритм, удосконаленість, краса, тривалість музичного звуку та динаміка розвитку музичних образів. Пізнавальне значення музики визначається тим, що вона допомагає краще сприймати всі відтінки і звукове багатство життя, усі його звукові прояви. Музику справедливо називають «мовою почуттів». У науковій літературі описувалися музичні емоції, тонкі відтінки емоційних переживань, особливих станів, які виникали під впливом музики. Одна з перших спроб описати всі основні ступені в ієрархії емоційних станів, афектів, що викликає музика, була зроблена М. Смирновим. Розглядаючи питання взаємозв’язку психології і музичного мистецтва, М. Смирнов робить висновки, що психічне життя особистості виявляється у різноманітних формах, які збігаються з музичними формами. Усі прагнення людини, дії, переживання, інтелектуальні процеси здійснюються у визначених ритмах. Вони є витоками і основою конкретних музичних форм. Могутність музики, вважає дослідник, є в тому, що вона відбиває найбільш фундаментальні закони природи. Навіть проста народна пісенька може бути символом величезного життєвого змісту. Багато того, що не сказано, не тільки залишається в пам’яті слухача і виконавця, але й часто стає сильнішим за сказане. М. Смирнов робить припущення, що музика взагалі грає роль сигналу, а людська психіка роль приймача. Історію розвитку музики дослідник порівнює з історією розвитку людських ідеалів, а змістом музики він вважає втілення в ній корінних природних сил, життєвих істин. Активність музики, її спроможність формувати, розкривати в людині здатність сприймати і переживати пов’язана зі здатністю самої музики як мистецтва абстрактного і процесуального безпосередньо втілювати й моделювати емоції, їх перебіг, і у такий спосіб захоплювати емоційну сферу особистості [479].

Звучання музики є необхідним матеріальним середовищем, яке збуджує діяльність слухової системи і викликає музичне переживання, має емоційний характер, але тільки емоціями не обмежується, музика впливає всебічно і на волю, і на мислення, і на логічне почуття; у сфері естетичної свідомості виступає відчуттям форми, яка передбачає здібності сприймати структурну організацію художнього твору, його досконалість. Б.Теплов стверджував, що сприйняття музичного мистецтва повинно починатися з почуття, без нього воно стає неможливим: «У музиці ми через емоцію пізнаємо світ» [503; 504, с. 23].

Духовний фермент, який вносить музика в людський світ, сприяє розвитку натхненності у світі людських почуттів, розвиває «культуру сприйняття» та створює імунітет проти емоційної бідності особистості. За висловленням В. Дніпрова, музика являє собою «звучаще світосприйняття» та розширює емоційний спектр особистості [129, с. 16 – 20]. Викликають інтерес думки музикознавців про те, що сприйняття музичного твору завжди є відбиттям якогось логічного процесу, організованого у звуковому матеріалі, є таким, що має свою естетичну цінність. Можна погоджуватися з думками про те, що в музиці виявляється «своєрідний процес мислення, своєрідна логіка»[265, c. 44].

Н. Миропольська впевнена в тому, що у творах мистецтва, завдяки їх гуманістичній природі, сфера людської життєдіяльності є естетично загостреною і «очищеною» від випадкових моментів, і це надає мистецтву пріоритетне значення у формуванні естетичних почуттів та сприяє розвитку усієї духовної сфери особистості [303].

Вплив музичного мистецтва носить спрямований особистісно-соціальний характер, передбачає накопичення численних художніх вражень. Вони накладаються одне на одне, поступово збагачуються і заглиблюються, і, таким чином, викликають у дітей інтерес і потребу в осмисленні нових музичних вражень.

Дія процесів художнього сприйняття, естетичних емоцій і суджень, що викликані художніми образами творів мистецтва, тим сильніша, чим правдоподібніше виявляє художник своє відношення до твору виразними засобами.

Думки вчених збігаються в тому, що виразні засоби музики відбивають різноманіття навколишнього світу – ідеї, людські емоції, морально-естетичні переживання, а функція музично-естетичного виховання не обмежується мистецтвом, вона загострює естетичне сприйняття картини світу. О. Рудницька наголошувала на тому, що саме музика, яка вирізняється процесуальністю, відсутністю будь-якої наочної конкретності, предметного зображення, хронології подій, якнайбільше вимагає від того, хто сприймає, емоційної чутливості, творчої ініціативи, асоціативного мислення, спостережливості, тобто тих якостей, що іноді бувають кориснішими для людини, ніж отримана нею сума знань [415].

Вплив мистецтва на людину, наголошував С. Раппопорт, здійснюється на трьох взаємозалежних рівнях. Перший рівень пов’язаний з авторськими уявленнями про дійсність. Осягаючи їх, ми виступаємо спостерігачами та співтворцями авторського ставлення до відображених у творі життєвих подій. На другому рівні митець «заряджає» реципієнта своїм ставленням до цих подій, і вони ніби «присвоюються» особистістю. Третій рівень характеризується переживаннями і роздумами після почутого, прочитаного і побаченого. Результат художнього впливу конкретизується, набуває особливих індивідуальних рис, що відповідають своєрідності кожної особистості. Найбільша ефективність впливу виявляється в тому, що у різних слухачів актуалізуються неоднакові, суттєві для кожного з них переживання [397, с. 223].

Кожен твір мистецтва можна вважати художньо-інформаційною системою з багатьма типами інформації, що апелюють до різних типів реципієнтів. Сприйняття твору залежить від особистісних характеристик глядача, слухача або читача. Але можемо припустити, що при збереженні індивідуальних характеристик сприйняття, його адекватність зумовлюється цілісністю, гармонійністю усвідомлення художнього змісту твору як системи. Виховна сила мистецтва дає можливість не просто споглядати художній твір, а пережити шматочок життя, відбитого у світлі певного суб’єктивного світогляду.

Взаємодія морального і естетичного, підкреслює О. Олексюк, є провідною закономірністю мистецтв, і ця закономірність проявляється через моральний зміст образів і моральний світ автора [360, с. 10].

Думка щодо діалогічної природи мислення, яка стверджує одночасність художнього переживання і наукового вивчення, належить М. Бахтіну. Саме він запропонував розвивати в гуманітарних дослідженнях «специфічні методи», зокрема, метод естетичного аналізу, сутність якого полягає в тісній взаємодії істинного переживання і наукового розгляду.

Пізнавальний потенціал мистецтва – це міра можливостей актуалізації його усвідомлено-теоретичної сили через здатність формувати картину світу. Теоретичний потенціал мистецтва втілює ідею «Істини» як основу інтегрування знань у формі концептуально-логічного бачення духовної ситуації часу [359].

У мистецтві органічно сполучаються елементи, які викликають у людини естетичні переживання і служать виховній меті. На виховну функцію мистецтва у процесі навчально-виховної діяльності вказує і С. Мельничук: «мистецтво ефективно впливає на почуття, емоції, актуалізує навчальну діяльність; йому також належить важлива культурно-соціальна функція, яка тісно пов’язана з проблемою вільного часу учнівської молоді: заповнюючи вільний час молодих людей, мистецтво насичує його естетично цінним змістом» [297, с. 5].

З точки зору соціальної природи, музичне мистецтво являє собою суспільну свідомість з особливою емоційною характеристикою, в якій відбиваються соціально-психологічні явища, що можна охарактеризувати як «світовідчуття». Здібність відбивати соціально-характерне в психології цілих епох і народів є основою пізнавальної функції музики.

Видатні композитори – це творці, які пов’язані з історико-культурним етапом розвитку суспільства, в їх музиці відбилися почуття і думки людей певної епохи. У музичному мистецтві закріплено багатовіковий духовний досвід людства. Тому пізнавальне значення музики можна розглядати з двох сторін: як розкриття внутрішнього світу цілісної духовної особистості, а з іншої сторони, розкриття емоційно-естетичного і морально-естетичного життя народів. Музика може розглядатися як найважливіший документ епохи, як відбиття соціально значущого в емоційному житті.

Найголовніше завдання музичної педагогіки, якщо виходити із сучасних наукових уявлень, полягає в розвитку особистості, здатної через музичну інтонацію естетично сприймати навколишню дійсність, власний внутрішній світ, розмаїття проблем людського досвіду. Емоційна сила мистецтва полягає в естетичній досконалості, художній завершеності і виразності художнього образу твору мистецтва. Справжнє високе мистецтво сприймається як художньо-естетична цінність, впливає на всі сфери особистості і сприяє формуванню художньо-естетичної картини світу.

Незважаючи на різноманітність музично-педагогічних поглядів, з часів античності і до сучасності вплив музичного мистецтва на розвиток особистості залишається актуальною проблемою музичної педагогіки. Вчені підходять з різних методологічних позицій до вирішення цієї проблеми. Наприклад, М. Каган підкреслював, що в конкретному естетичному акті спостерігається суміщення планів мистецтвознавчої та загальної філософської етики. Вчений наголошував на важливості постійного спілкування дітей з мистецтвом, яке збагачує душу і розум мудрістю, любов’ю, чуйністю, відповідальністю за все те, що існує навколо. Роздуми дослідника щодо значення мистецтва в житті сучасної школи приводять до висновків про важливість формування в особистості дитини ціннісного ставлення до інших людей, до світу, запевняють нас у тому, що естетичне виховання є частиною всякого виховного впливу, з одного боку, воно являє собою насамперед художнє виховання, а з іншого боку – само підтримується художнім вихованням. Музика, як вид мистецтва, є повторенням в художній формі того, що закладено в пам’яті людини; це універсальна мова, в якій ми звертаємо увагу не на зміст, а на звучання слів [188].

Не викликає сумнівів той факт, що музика як найбільш емоційний вид мистецтва виступає найпотужнішим засобом виховання, ефективно впливає на внутрішній світ дитячої особистості, легко сприймається та усвідомлюється, надає естетичного забарвлення духовному життю.

Музично-естетична культура, під якою розуміють сформованість у людини музично-естетичних знань, смаків, ідеалів, здатності до естетичного сприйняття явищ дійсності, творів мистецтва, потребу в активній музичній діяльності, індивідуальний соціально-художній досвід у сфері музичного мистецтва, виступає необхідною умовою розвитку духовної культури учнівської молоді.

Розглядаючи проблему активізації творчої діяльності учнів молодших класів як засіб формування естетичних потреб, Л. Коваль та О. Крамчанінова приходять до висновків, що розвиток культурних потреб відбувається не стихійно, а являє собою динамічний, керований процес. Естетичні потреби є результатом розвитку всієї культури суспільства, а з другого боку — самі визначають розвиток цієї культури.

Л. Коваль наголошувала, що естетичні потреби дитини формуються у процесі сприйняття в емоційно-чуттєвій формі того музичного матеріалу, який органічно пов’язаний з її життям [96].

Духовний розвиток дітей засобами художніх образів музичних творів передбачає накопичення численних емоційних вражень, що накладаються одне на одне, поступово збагачуються і поглиблюються, викликають інтерес і потребу в спілкуванні з музикою. Саме такий вплив музичного мистецтва є одним з головних завдань вчителя.

Музична культура особистості – це характеристика не тільки музично-естетичного розвитку людини, але і цілісності людської особистості. Невід’ємною складовою поняття «музична культура» є потреба людини у спілкуванні з високохудожньою, естетично насиченою музикою. На основі такої музики формується сама людина: її оцінки, відповідальність, естетичне ставлення до навколишньої дійсності. Критеріями розвитку музично-естетичної культури є інтерес і розуміння сутності музичного мистецтва, його значення у духовному розвитку особистості, здатності усвідомлювати цінність музично-естетичної діяльності, любов до національної музичної культури, підтримка і розвиток традицій українського музичного мистецтва.

О. Ростовський зазначає, що у світлі сучасних наукових поглядів кінцевим результатом музичного навчання дітей у загальноосвітній школі повинна бути сформована музична культура як невід’ємна частина духовної культури особистості, а під «музичною культурою» слід розуміти індивідуальний соціально-художній досвід особистості у царині музичного мистецтва. Ця навчально-виховна мета визначає напрями діяльності педагога, хоча перелік знань, умінь і навичок, якими має володіти учень на кожному віковому рівні, впливає на розвиток музичної культури дитячої особистості. Розкриття загальнолюдських цінностей у музиці є головною метою музично-виховної роботи [406].

Розвиток особистості, здатної через музичну інтонацію осягати навколишню дійсність, власний внутрішній світ, розмаїття проблем людського досвіду сьогодні виступає головним завданням музичної педагогіки. Провідними, базовими цінностями в моделюванні змісту загальної мистецької освіти повинні стати: ставлення особистості до себе, до інших людей, до світу, до культури.

Педагог має розвинути чутливість у дітей до музики, ввести їх у світ добра і краси, допомогти відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань, виховати здатність до активної музичної діяльності.

На початку ХХI століття збільшується потреба в знаннях про сутнісні ознаки системи музично-естетичного виховання, єдність її частин, що дасть можливість усвідомити тенденції і особливості розвитку музичної культури підростаючого покоління в країні.

Вітчизняна система масового музично-естетичного виховання почала формуватися в першій половині століття. В її основі лежать провідні ідеї відомих вітчизняних музикантів-педагогів Б. Асаф’єва, Д. Кабалевського, М. Леонтовича, В. Шацької, Б. Яворського та багатьох інших. Прообразом сучасної системи музично-естетичного виховання стала своєрідна модель музичного виховання, яка була створена ще в кінці ХІХ – на початку ХХ століття в період завершення педагогічно-спрямованого етапу розвитку музично-естетичного виховання дітей і молоді в країні. Основу цієї моделі, в якій уже поєднувалися освітній, громадсько-просвітницький, композиторсько-виконавський, аматорський і фольклорний напрямки, складали елементарне музичне виховання, спеціальне професійне, та побутове музично-естетичне виховання. Її зміст обумовлювався загальноосвітньою та спеціалізованою тенденціями в поєднанні з позашкільними та позакласними, побутовими музично-естетичними явищами [312].

Необхідною умовою розвитку системи музично-естетичного виховання стала змістовна цілісність, що складалася з ряду основоположних елементів та наявність специфічного завдання, яке не може виконати ніякий інший предмет виховання або освіти.

На процес розвитку вітчизняної системи музично-естетичного виховання у другій половині ХХ століття впливали відомі у світовій музично-педагогічній практиці концепції музично-естетичного виховання дітей Е. Жака-Далькроза, К. Орфа, З. Кодая, Д. Кабалевського та інших відомих педагогів-музикантів. Основні положення цих концепцій ставали підґрунтям для розробки сучасних програм і методик розвитку музичних здібностей, музичної культури дитячої особистості.

У другій половині ХХ століття музично-естетичне виховання в країні було представлено цілісною музично-педагогічною системою, яка впливала на розвиток суміжних з нею галузей – педагогіку, філософію, психологію, культурологію.

Музично-естетичне виховання є важливою частиною сучасної педагогіки мистецтва, входить в систему педагогічних наук. Як галузь наукового знання залежить від розвитку культури суспільства, музичного мистецтва і освіти в країні, не може не підтримуватися державою і повинно здійснюватися в певній послідовності за конкретними програмами, в певній системі, враховуючи вікові особливості дітей. Художньо-естетичне виховання, в тому числі і музичне, має бути доступним для всіх дітей, незалежно від їх національної або соціальної належності.

В українському педагогічному словнику С. Гончаренка поняття «музичне виховання» визначається як процес цілеспрямованого пізнання музики, розвиток музично-естетичних смаків людини, збагачення її музичної культури і розвиток здібностей до музичної діяльності[90].

У науково-педагогічній літературі музичне виховання, у процесі якого розвивається інтерес до музики, вдосконалюється здатність розуміти музичне мистецтво, співпереживати, сприймати його з естетичною насолодою, розглядається як складний діалектичний процес розвитку художньо-творчих здібностей особистості, здатності до естетичного сприймання і переживання музики [18; 39; 44; 81; 199; 552].

Музичне виховання розуміють як спеціально організований процес, метою якого є розвиток особистісних якостей і здібностей дитячої особистості засобами музичного мистецтва. Це педагогічно організований процес цілеспрямованого пізнання учнями явищ музичного мистецтва, музично-педагогічний процес формування музичної свідомості, художньо-емоційної сфери, музично-естетичної культури дітей та естетичного ставлення до навколишньої дійсності; процес освоєння особистістю музичних знань і оволодіння навичками музичної діяльності в результаті взаємодії учителя з учнем. Думки відомих вчених сходяться в тому, що у процесі музично-естетичного виховання і навчання здійснюється процес розвитку музичних здібностей і навичок музично-творчої діяльності дитячої особистості, який забезпечує не тільки свідоме сприймання творів музичного мистецтва і здатність критичного ставлення до музичних явищ, але й потребу у збереженні та примноженні національних музичних традицій [37; 199; 319; 353].

Музично-естетичне виховання розглядається також як спеціально організований, цілеспрямований процес формування професійних якостей майбутніх музикантів-професіоналів.

Повноцінний музичний розвиток тісно пов’язаний з психологічними, індивідуальними, діяльнісно-вольовими якостями особистості, з розвитком когнітивної, емоційно-почуттєвої сфери. Він потребує від людини не тільки високоорганізованих спеціальних здібностей, але й високого рівня загальних здібностей, загальної культури. У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях (Ю. Алієв, Г. Тарасов, Г. Ципін та інші) музичний розвиток розглядається в загальнокультурному контексті формування особистості [5; 498; 392; 538;].

У сучасній педагогічній науці музично-естетичне виховання розглядається як важлива складова частина духовного розвитку людини. В теоретичних пошуках Д. Кабалевського, Л. Масол, Н. Миропольської, Б. Неменського, О. Олексюк, Г. Падалки, О. Ростовського, Г. Шевченко, Л. Школяр, О. Щолокової та інших домінує ідея необхідності розробки нової методики викладання мистецтва, яка буде спрямована на реалізацію впливу мистецтва на особистість школяра, а не на формальне навчання «теоретичним знанням» про мистецтво. При цьому вони не нехтують наявністю загальнодидактичних принципів, але підкреслюють, що ці принципи не можуть тотально переважати в художній освіті.

Термін «музично-естетичне виховання», який достатньо широко вивчається у сучасній педагогічній науці, О. Михайличенко визначає як «діалектичну взаємодію інституцій створення, накопичення і збереження досвіду національного музичного мистецтва з процесами передачі цього досвіду із покоління в покоління у тісному суспільно-історичному та соціально-економічному зв’язках. Разом з тим це процес передачі та засвоєння особистістю емоційно-художніх образів українського, зарубіжного музичного та суміжного з ним мистецтв, які спроможні спонукати її до творчої діяльності і створення навколо себе життя, побудованого на кращих морально-етичних цінностях, що виробило людство» [312, с. 9].

Масове музично-естетичне виховання поділяється за віковими особливостями на дошкільне, шкільне та музично-естетичне виховання молоді, яка навчається. У системі музично-естетичного виховання можна виділити і ту складову, яка спрямована на музично-естетичне виховання всього суспільства.

Музичне виховання дітей починається ще в дошкільних закладах. Загальноосвітні навчальні заклади у сучасних умовах забезпечують елементарний рівень музично-естетичного виховання, спеціальні типи навчальних закладів середній, вищі навчальні музичні заклади вищий рівень. Взаємодія цих закладів надає умови для ефективного функціонування системи музично-естетичного виховання.

Метою і важливим завданням музично-естетичного виховання є розвиток музично-естетичної культури особистості як важливої частини духовної культури; музичної свідомості, художнього смаку дитячої особистості; залучення підростаючого покоління до активної музично-творчої діяльності, спрямованої на збереження та розвиток надбань української культури; здатності до естетичного освоєння дійсності. Змістовна цілісність музично-естетичного виховання складається з наступних компонентів: розвиток музичних здібностей, музичної грамотності, естетичних емоцій у процесі музичної діяльності.

Розвиток художньо-емоційної сфери, музично-естетичної свідомості, естетичного ставлення до дійсності і мистецтва, розвиток музичних здібностей і навичок музичної діяльності дітей і молоді в системі музично-естетичного виховання реалізується у процесі навчально-виховного процесу у навчальних і позанавчальних закладах, в умовах створення музично-естетичного середовища за допомогою виховного впливу музичних явищ і завдяки педагогічній діяльності викладачів. Важливе значення в цьому процесі набуває створення послідовної методичної системи, в якій будуть поступово ускладнюватися художні твори, художні образи, що сприймаються, аналізуються та оцінюються дітьми. Змістовні елементи музично-естетичного виховання, об’єктивно і закономірно пов’язані між собою, повинні бути представлені в системі музично-естетичного виховання у їх органічній, функціональній і послідовній єдності.

Основними категоріями процесу музично-естетичного виховання можна вважати головні категорії музичної педагогіки – музичне навчання, музичне виховання, музичний розвиток, музична освіта, принципи і методи музичного виховання і навчання.

Джерелами музично-естетичного виховання є музичне мистецтво у тісній взаємодії з іншими видами – художньою літературою, поезією, образотворчим і театральним мистецтвом, кіно.

До засобів музично-естетичного виховання відносяться:

– музична освіта (сукупність знань, умінь і навичок, необхідних для практичної музичної діяльності), а також процес їх засвоєння;

– практична музична діяльність (прослуховування музики, вокально-хорова діяльність, гра на музичних інструментах).

Музично-естетичне виховання як результат можна розглядати в двох аспектах: по-перше, це наслідок дії системи, яка зафіксована державним стандартом щодо певної освітньої системи. А, по-друге, зважаючи на те, що результатом музично-естетичного виховання є особистість, то результатом є її музично-естетичний досвід як сукупність особистісних якостей, музичних знань, умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, світогляду, музично-творчої діяльності.

Поняття «системи музично-естетичного виховання дітей і молоді в Україні» слід розуміти у двох значеннях, які тісно пов’язані між собою: як державно-адміністративна система та як педагогічний процес з виробленими принципами і методами виховання і навчання, спрямований на розвиток музично-естетичної культури підростаючого покоління.

Державна система музично-естетичного виховання підростаючого покоління визначає мету і завдання, соціально-політичну спрямованість цього процесу, підготовку кадрів, фінансування, вироблення пріоритетів. На її основі будується більш або менш чітка організаційна структура системи музично-естетичного виховання в країні – сім’я, дитячий садок, загальноосвітня та музична школа, навчальні заклади, Будинки дитячої творчості, концертні організації та філармонії, будинки народної творчості та будинки культури.

Музично-естетичне виховання, як і освіта в країні, базується на законодавчих актах, що визначають зміст і основні принципи процесу музично-естетичного виховання і навчання. До закономірностей музичної освіти слід віднести її залежність від матеріального та економічного стану в країні, орієнтованість процесу музичного виховання на національні культурні традиції, підґрунтя із сучасних науково-методичних досліджень, досягнення наукової музично-теоретичної думки та практично-викладацької діяльності.

Система музично-естетичного виховання – це значуща складова українського суспільства; державно-адміністративна система, яка має бути забезпечена головними чинниками:

– гуманітарними засадами державної політики;

– філософсько-культурологічними та естетичними засадами;

– державною підтримкою, концептуальними положеннями державної політики;

– ключовими принципами в галузі освіти, культури і мистецтва.

Система музично-естетичного виховання в Україні – це важлива частина освіти і виховання, в якій на основі діалектичної взаємодії матеріально-духовних компонентів національної української культури у процесі активної музичної діяльності молодими поколіннями засвоюється вітчизняна і світова музична культура, формується гуманістична культура особистості, що буде здатна протидіяти проявам бездуховності.

Систему музично-естетичного виховання слід розглядати у наступних вимірах:

– соціальний масштаб (державна, регіональна, місцева, а також у певному навчальному закладі);

– ступінь (дошкільна, спеціалізована початкова музична освіта, загальна, додаткова, позашкільна, професійна, післядипломна. Музичне виховання здійснюється і в сім’ї, і в самостійній організації власного дозвілля дитиною (як самовиховання) - з різною мірою педагогічного керівництва.

В українській системі музично-естетичного виховання навчально-виховний процес у структурних елементах – школах, навчальних закладах, позанавчальних закладах, будинках дитячої творчості – є провідним.

У системі музично-естетичного виховання тісно пов’язані між собою всі її елементи: музичний розвиток, музичне виховання і навчання. Провідну роль у забезпеченні педагогічної цілеспрямованості цього процесу відіграє учитель.

Основу системи музично-естетичного виховання складає зв’язок музичного виховання з естетичною сутністю музичного мистецтва, а вироблені в педагогіці мистецтва принципи і методи музичного виховання і навчання сприяють досягненню найбільшої ефективності впливу естетичної сутності музичного мистецтва на розвиток дитячої особистості. Це цілісний комплекс поєднання різноманітних елементів музичного і естетичного виховання, який дозволяє на основі їх тісної взаємодії впливати на процес розвитку духовної культури дітей і молоді в Україні.

Сучасна система музично-естетичного виховання повинна будуватися з урахуванням принципу розвитку творчої діяльності школярів, що буде сприяти розвитку здатності переносити вироблені творчі навички на виконання будь-яких завдань життєдіяльності особистості.

Основним структурним елементом системи музично-естетичного виховання є особистість, оскільки мета, завдання, специфічні методи музично-естетичного виховання орієнтовані на музично-естетичний і загальний розвиток дитячої особистості, збагачення її у педагогічному процесі. Важливим аспектом у цьому процесі є урахування індивідуальних і психологічних особливостей учнів різного віку.

Важливу роль у роботі системи музично-естетичного виховання виконує позакласна і позашкільна музична діяльність школярів, що тісно пов’язана з навчальною діяльністю, в якій важливе місце займає педагогічний контроль за музично-творчою діяльністю учнів у відповідних гуртках, дитячих хорах, ансамблях, оркестрах, музичних театрах, організації дозвілля і поведінки дітей різного віку. Функціонування цієї підсистеми передбачає необхідність використання творчого підходу до будь-якого виду діяльності дитини, форми і методів пробудження інтересу до музично-естетичної творчості.

Важливою ланкою в системі музично-естетичного виховання є також художньо-естетичні впливи засобів масової комунікації (преса, радіо, телебачення, кіно, інтернет), сім’ї, мікросередовища школяра. Контроль з боку школи за діяльністю її елементів виявляється у вивченні і аналізі впливів, ступеня сформованості в учнів музичної свідомості, музично-естетичного ідеалу, смаку, критичної оцінки музично-естетичної інформації, художніх інтересів і потреб школярів у музичній діяльності, мотивів спілкування з мистецтвом, інтересу та поваги до національної музичної культури.

Функціонування системи музично-естетичного виховання ефективно здійснюється тоді, коли вона діє не ізольовано, включається у комплекс усієї навчальне-виховної роботи і здійснюється за допомогою цілеспрямованого педагогічного керівництва в усіх структурних підрозділах. Усі форми музично-естетичного виховання досягають мети тільки за умови систематичного, планомірного поєднання виховання з навчанням, створення необхідних умов для розвитку всіх тих аспектів дитячої психіки, які сприяють зростанню можливостей підлітків і молоді у мистецтві.

Методологічна основа та принципи системи музично-естетичного виховання на сучасному етапі будуються на положеннях інтегративного підходу, важливою характеристикою якого є взаємодія різних видів мистецтв у процесі музичного виховання.

У системі музично-естетичного виховання, яке повинно стати органічною частиною загального виховання дитячої особистості, найбільш важливими є питання розвитку музичних здібностей, музичного сприймання, музичної грамотності підростаючого покоління.

На багатогранний процес розвитку системи музично-естетичного виховання впливають декілька чинників:

– культура сім’ї, роль дитини в житті родини, вплив батьків на формування основ музично-естетичної культури, безпосередня участь дитини в музично-естетичній діяльності;

– виховна діяльність дошкільних закладів (перший етап музично-естетичного виховання, метою якого є розвиток задатків до музичної діяльності, розвиток музичного слуху і музичного сприйняття);


  • другий етап – це загальноосвітні школи, в яких діти отримують загальну музичну освіту на уроках музичного мистецтва та в позанавчальній музично-естетичній діяльності (дитячі шкільні хорові колективи, вокальні ансамблі, оркестри, музичні театри, клуби та інше), куди діти активно залучаються;

  • музичні школи, школи мистецтв, які спрямовують найбільш талановитих дітей до професійного музичного навчання;

– музично-естетична робота позашкільних дитячих виховних закладів (будинки і палаци дитячої та юнацької творчості, музично-хорові студії, дитячі творчі вокально-хорові колективи). Діяльність вищезазначених організацій спрямована на задоволення музично-естетичних інтересів підростаючого покоління, розвиток музичних здібностей дітей, залучення їх до активної музично-естетичної діяльності та підготовка до професійного навчання у спеціалізованих музичних закладах різного рівня;

– діяльність професійних навчальних закладів, навчаючись у яких майбутні фахівці отримують музично-естетичні знання, беруть участь у діяльності мистецьких колективів, набувають умінь і навичок виконавської та музично-педагогічної професійної діяльності;

– культурні мистецькі організації: філармонії, відомі творчі колективи (оркестри, хори, вокальні колективи), співаки які своєю творчістю формують музичні потреби і музичні смаки школярів;

– вплив засобів масової інформації, діяльність яких поєднує елементи багатьох видів мистецтва, хоча засилля в них «масової культури» ускладнює процес формування здорових музично-естетичних смаків дітей і потребує клопіткої роботи вихователів, батьків, тобто випереджаючого формування музично-естетичних потреб, смаків та несприйняття потворного;

– діяльність аматорських колективів, розповсюдженої системи художньої самодіяльності, творчих музичних колективів (хори при будинках культури, промислових підприємствах, молодіжні оркестри, естрадні музичні об’єднання) в яких молодь залучається до музичного мистецтва;

– самовиховання (є необхідним у розвитку музично-естетичної культури особистості).

Важливими чинниками розвитку музично-естетичної культури є також природа, культура, естетика навколишнього світу, взаємини між вчителем і учнями. У музично-естетичному вихованні величезне значення має особистість педагога, його професіоналізм і культура.

Музично-естетичне виховання дітей у дошкільних закладах здійснюється в різних вікових групах на інтегрованих музичних заняттях, на яких шляхом прослуховування музики, розучування пісень, музично-ритмічного виховання, музичної гри розвивається музичне сприймання та навички музичної діяльності — спів та музично-ритмічні здібності. У дошкільних закладах інтеграція займає значне місце у вихованні – діти вивчають малювання, ліплення, аплікацію, ритміку, співи, музику. Ознайомлюючи дітей з фольклорними традиціями у формах ігрового дитячого світу, – зимовим циклом пісень про святого Миколая, колядками та піснями-щедрівками, веснянками, гаївками та великодніми піснями, різноманітними за характером зажинковими, жниварськими та обжинковими літньо-осінніми піснями, українськими народними піснями з елементами гри – педагоги формують відношення до національної культури, яке буде мати вплив на особистість протягом подальшого дорослого життя.

У системі музично-естетичного виховання визначається ієрархія елементів музично-естетичного виховання за ступенем впливу на особистість: інтерес до музики в дошкільному віці, залучення дітей до музичної діяльності в молодшому шкільному віці, накопичення музичного світогляду, досвіду різноманітної музичної діяльності в загальноосвітній школі, активна музична творчість у дитячих музичних школах, дитячих хорах, професійне навчання в спеціалізованих закладах, формування необхідності спілкування з музичним мистецтвом протягом усього життя.

Музична освіта поділяється на загальну, тобто, ту, що надає знання, вміння та навички для аматорської діяльності або тільки для сприйняття музики, і на спеціальну музичну освіту, яка готує до професійної роботи (педагогічної, виконавської, композиторської, наукової). Спеціальна (професійна) музична освіта будується на основі загального музичного навчання та виховання.

В основі дошкільного музичного виховання лежить розвиток музичного слуху і музичного сприймання шляхом прослуховування музики, розучування пісень, ритмічного виховання, музичної гри. Особливістю шкільного музичного виховання є розвинута система музичного розвитку школярів як на уроках музичного мистецтва так і у позакласний час (дитячі хорові колективи, вокальні ансамблі, музичні театри, клуби, лекторії).

Форми організації музично-естетичного виховання поділяють на індивідуальні, групові та масові. У контексті навчально-виховного процесу розрізняють навчальні та позанавчальні форми організації музичного виховання.

В умовах суспільного функціонування музичних явищ слід виділити також і форми організації соціокультурного музичного впливу на особистість. Це, насамперед, виховання в сім’ї та так зване «комітатне музичне виховання» – опосередкований вплив музичних явищ як фону у побутовому житті або неаналітичне сприйняття музики на дозвіллі.

Система художньо-естетичного виховання є складовою єдиного освітнього простору. Дитячі музичні школи в цьому просторі являють собою осередки сконцентрованого масового музично-естетичного виховання.



Дитячі музичні школи виступають різновидом початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу, і, по суті, є школами естетичного виховання на основі поглибленого вивчення музичного мистецтва, активно-практичного занурення учнів у музично-виконавську творчу діяльність.

В дитячих музичних школах здійснюється загальний естетичний розвиток дитини – навчання гри на музичних інструментах, набуття знань та розвиток практичних умінь та навичок, необхідних для музикування у побуті, для участі в колективах художньої самодіяльності, також підготовка найбільш здібних дітей до вступу в середні спеціальні музичні навчальні заклади. Дитячі музичні школи є однією з найбільш популярних форм широкого розповсюдження музичної культури.

Особливість виховного процесу в дитячих музичних школах, як і загалом у початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладах, полягає у тому, що в силу синтетичного характеру самої художньої діяльності процес навчання і виховання являє собою органічну цілісність, робота над здобуттям і удосконаленням виконавських навичок і умінь нерозривно пов’язана з всебічним розвитком особистості учня, розширенням його художнього і загальнокультурного світогляду, активізацією творчих і пізнавальних сил. Кожний урок у музичній школі призначений формувати дитину естетично.

Своєрідність навчально-виховного процесу у дитячих музичних школах визначається поєднанням різних форм навчально-виховної роботи, завдання яких у своїй основі єдині для взаємопов’язаних за змістом музичних дисциплін. До навчальних планів входять такі дисципліни, як музичний інструмент, сольфеджіо, музична література, хор, оркестр, ансамблеве музикування, композиція або імпровізація, предмет за вибором.

Загальний естетичний розвиток дитини здійснюється через навчання гри на музичних інструментах, прищеплення практичних виконавських навичок і знань, необхідних для концертування, для участі в колективах художньої самодіяльності, а також підготовки найбільш здібних дітей до обрання професії музиканта. Невід’ємною частиною музичної освіти учнів ДМШ є здобуття елементарних знань з теорії музики та музичної літератури, а також колективне музикування.

Згідно з чинними програмами, Положенням про музичну школу виховання і навчання дітей у музичній школі повинно сприяти розвитку в учнів здатності естетичного сприймання, розвитку усіх форм естетичної свідомості, зокрема емоційного переживання мистецтва, естетичних почуттів; здатності аналітико-синтетичної діяльності щодо мистецьких творів, розширення мистецького світогляду. В учнів повинна бути сформована ціннісна позиція щодо мистецтва і дійсності та здатність використовувати музичне мистецтво у власній життєтворчості.

В Україні в кінці ХХ століття працювало близько 1500 музичних шкіл, які надавали музичну освіту зі спеціальностей: фортепіано, баян, акордеон, скрипка, бандура, цимбали, арфа, домра, гітара, віолончель, контрабас, балалайка, духові та ударні інструменти, вокал, хор, диригування, естрадне мистецтво і джаз, музичний фольклор. До навчальних планів входять такі дисципліни, як музичний інструмент, сольфеджіо, музична література, хор, оркестр, ансамблеве музикування, композиція або імпровізація, предмет за вибором [249; 300].

В дитячих музичних школах уроки мають різні форми організації – індивідуальну (в класах гри на інструменті), групову (з музично-теоретичних дисциплін) і колективну (на ансамблевих, оркестрових і хорових заняттях).

Навчально-виховні завдання конкретизуються змістом музичних занять. В кожній з дисциплін музика виступає, і як об’єкт і засіб пізнання і виховання. Форми спілкування з музикою (аналогічні формам діяльності учнів): слухання, розучування творів на інструменті, виконання (інтерпретація). Обов’язковою умовою є перенос знань і навичок, здобутих на одних заняттях на засвоєння інших предметів (знання з сольфеджіо – в хоровому класі і навпаки, з музичної літератури – на інших уроках), що покладає відповідні зобовязання на педагогів з організації засвоєння змісту дисциплін. Отже, не обмежуючись тільки навчанням гри на інструменті, сольфеджіо педагоги мають прагнути втілювати ідеї комплексного підходу до різнобічного виховання школярів.

У практичній музичній педагогіці важливим постає питання співтворчості вчителя та учня в усвідомленні та розкритті образно-емоційного світу творів.

Питання естетичного виховання учнів дитячих музичних шкіл розглядалися у праці М. Дяченка, І. Котляревського, Ю. Полянського «Теоретичні основи виховання і навчання в музичних навчальних закладах». Важливим завданням викладачів музичних шкіл, вважають ці автори, є організація цілісного процесу виховання та навчання музиканта, розкриття умов індивідуального підходу з обов’язковим засвоєнням учнем усього обсягу знань і навичок, які вимагаються в тому чи іншому інструментальному класі. Ними були виділені основні принципи організації змісту музичної освіти, а саме: взаємодія всіх її ланок у плані єдиної методологічної бази, наступності специфічних цілей і завдань; системність і повязана з нею комплексність виховання і навчання, що розкриваються через закономірності змісту кожної дисципліни і взаємодію дисциплін, та забезпечення на підставі цієї концептуальної цілісності навчально-виховного процесу; необхідність форм фіксації навчально-методичної основи дисциплін, що якнайповніше розкривають зміст навчального процесу і забезпечують зручність та доступність обміну методичною інформацією; можливість створення нової педагогічної технології з використанням сучасних технічних засобів навчання.

На думку цих авторів, виховання художнього мислення музиканта повинно відбуватися у трьох напрямах: накопичення музичної інформації, її осмислення на підставі розкриття зв’язку між закономірностями музичної мови і образно-емоційними уявленнями і як результат – оперування накопиченими поняттями у композиторській, виконавській і теоретичній діяльності музиканта [505].

Особиста творча ініціатива і естрадно-виконавські навички на початковому етапі навчання у дитячій музичній школі виховуються у процесі засвоєння навчальних завдань на індивідуальному уроці та в організації домашньої підготовки до уроків. Результатом навчально-виховного процесу (по суті результатом опанування творів) є самовираження в концертній діяльності. Тому важливим компонентом індивідуальних занять є спрямованість на формування свідомого ставлення до питань трактовки твору, навичок виконавського впливу на аудиторію. Вчителю необхідно формувати в учня бажання до самовираження у творчому процесі.

На естетичних засадах базується процес творчого відношення студентів музичних навчальних закладів до виконавської діяльності. Естетичне пронизує всі сфери творчої особистості, в основі творчого відношення до виконавської діяльності студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв знаходиться методологічна ідея естетичного освоєння художньої картини світу. Естетичне пронизує всі сфери творчої особистості і наповнює естетичним змістом різні види мистецтва. Естетичний концепт, наголошує Г. П.  Шевченко, слід розглядати через систему таких понять як «естетичне відношення», «естетична діяльність», «естетичні цінності», «розуміння», «естетичне сприйняття», «художня творчість», «творчість за законами краси» [550; 553].

Творчий процес тісно пов’язаний з розвитком естетичної свідомості особистості, а художня діяльність особистості як найбільш концентрований вираз естетичного відношення є виразною формою духовно-практичного пізнання, освоєння людиною світу.

Важливим засобом організації різноманітної музично-творчої діяльності молоді, яка навчається, є форми позааудиторної роботи: гуртки і художня самодіяльність, музичні клуби, організація зустрічей з представниками мистецтва, проведення художньо-творчих конкурсів, олімпіад та інше. У процесі цієї роботи молодь залучається до мистецтва і творчості. Розвиток особистості, який тісно пов’язаний з її духовним зростанням, тісно переплітається з питаннями музичної самоосвіти.

Методика музичного виховання удосконалює у цьому процесі зміст і методи музично-естетичного виховання і навчання. У своїх дослідженнях спирається на інші науки – естетику, музикознавство, музичну психологію, психологію, узагальнений практичний досвід вчителів музики.

Сучасні методики музично-естетичного виховання розвиваються в тісній взаємодії з іншими науками – філософією, педагогікою, психологією, мистецтвознавством, що сприяє більш повному усвідомленню різноманітних ідей щодо всебічного розвитку дитячої особистості у сучасному світі. Слід зазначити, що й інші науки впродовж розвитку людства зверталися до проблем музичного мистецтва, усвідомлюючи, що тільки у спілкуванні з мистецтвом можна відтворювати художню картину світу. Серед них філософія і педагогіка – найдавніші, унікальні галузі духовно-творчої практики людства. Музична педагогіка на всіх етапах свого розвитку зверталася до філософії та використовувала накопичений нею досвід для усвідомлення й вирішення педагогічних проблем. Але й філософія завжди тяжіла до проблем теорії в практиці музичного виховання і навчання, накопичувала досвід усвідомлення сутності музичного мистецтва, його ролі в житті людини і суспільства. Значна частина багатьох філософсько-естетичних категорій і положень знайшли своє місце і значення не тільки в теорії, але і в практиці музичної освіти. Естетика як філософська наука є методологічною основою не тільки музично-естетичного виховання, але і всієї художньо-естетичної творчості [359].

Сутнісні принципи і методи музично-естетичного виховання базуються на взаємодії мистецтва і життя, людини і її художньо-образного відношення до світу, на усвідомленні сутності краси як у мистецтві, так і в житті.

Педагогічний і творчий процес базується на принципах музично-естетичного виховання, які обумовлені специфікою музичного мистецтва та особливостями його сприйняття. Музично-естетичному вихованню властиві як загально-педагогічні принципи, так і специфічні. Спеціальні принципи музично-естетичного виховання і навчання: єдність емоційного та свідомого, художнього та технічного; єдність розвитку ладового, ритмічного почуття та почуття музичної форми.

Необхідність принципу єдності емоційного і свідомого обумовлена специфікою музичного мистецтва і особливостями музичного сприйняття, адже розвиток сприйняття музики потребує усвідомлення емоційних станів та уявлень, що вона викликає, а також усвідомлення доступних музично-виразних засобів. Розуміння впливу музичного твору на свідомість особистості сприяє процесу розкриття змісту твору, накопиченню музичного досвіду, який виявляє себе при наступному спілкуванні з музикою.

На розвиток музично-художнього смаку школярів впливає значною мірою принцип єдності емоційного і свідомого у музичному вихованні і навчанні.

В основі принципу єдності художнього і технічного лежить положення про те, що художнє виконання творів потребує відповідних навичок і умінь.

Принцип розвитку ладового, ритмічного почуття та почуття форми лежить в основі усіх видів музичної діяльності.

Серед важливих принципів сучасної музичної педагогіки Л. Школяр виділяє наступні: цілісність, образність, асоціативність, інтонаційність, художність.

Методи музично-естетичного навчання – це система прийомів, завдяки яким в системі музично-естетичного виховання здійснюється музичний розвиток, музичне виховання і музичне навчання дітей.

Традиційно поширеними видами музичної діяльності в Україні у другій половині ХХ століття стали хоровий спів, музично-ритмічна діяльність та гра на музичних інструментах.

Багатогранною і складною проблемою, безпосередньо пов’язаною з багатьма гранями духовного життя людини є проблема розвитку музичного сприймання. На важливість художнього сприйняття мистецтва вказували В. Максимов, В. Медушевський, О. Рудницька та багато інших вчених, адже для повноцінного усвідомлення художньо-естетичної цінності музичного твору недостатньо лише самого факту слухового сприйняття.

Формування музичного сприймання – це пошук шляхів і методів передачі знань, умінь і навичок, необхідних для музичної діяльності. Значну роль у вирішенні проблеми формування музичного сприймання формування музичного сприймання відіграли праці Б. Асаф’єва, Н.  Гродненської, Д. Кабалевського, О. Костюка, П. Міхеля, М. Медушевського, Є. Назайкінського, А. Сохора, Б. Теплова, В. Шацької та інших вчених. А. Сохор розглядав процес розвитку музичного сприймання як складний багаторівневий процес, в якому можна виділити кілька стадій: створення установки на сприймання; слухання як фізичний і фізіологічний процес; розуміння і переживання музики; інтерпретація й оцінка музики; післядія музики [482].

Сприймання є чуттєвим відображенням предметів і явищ об’єктивної дійсності в сукупності притаманних їм властивостей при їх безпосередній дії на органи відчуття. Музичне сприймання відбувається водночас у формі відчуттів, сприймань, уявлень, абстрактного мислення. Це складний багаторівневий процес, зумовлений не тільки музичним твором, але й духовним світом людини, її досвідом, рівнем розвитку та психологічними особливостями.

В основі сприймання музики лежать психофізіологічні процеси, закономірності, які характерні для сприймання людини взагалі. Музичне сприймання має рефлекторну природу, є аналітико-синтетичною діяльністю, здійснюється під впливом об’єктів зовнішнього середовища та носить активний характер.

Учителю слід враховувати специфіку сприймання музики школярами. Для повноцінного естетичного сприймання недостатньо лише самого факту сприймання, адже якщо діти не підготовлені до розуміння музичної мови, вони не зможуть осягнути образний зміст твору.

Повноцінне сприймання музики вимагає цілеспрямованого музичного виховання з дитячих років. Існує зв’язок між повноцінним сприйманням музики і здатністю до естетичної оцінки творів, набуттям досвіду художньої діяльності, розвитком музичного слуху. У працях Д. Кабалевського підкреслюється значення сприймання музики у розвитку музичної культури дітей, будь-яку форму спілкування з музикою педагог вважає шляхом до розвитку сприймання. Він вважав, що у процес сприймання музики включається досвід особистісного переживання та роздумів під час слухання твору і художній досвід, пов’язаний з виконанням музики. Особливість сприймання музики також вбачають у тому, щоб у поєднанні різних за висотою звуків, сили, тембру та інших засобів музичної виразності стає можливим відчути красу звучання, художні образи. Тобто, цілісність сприймання, яке вимагає від слухачів активного спостереження за розвитком музичних образів, знаходиться у зв’язку з його диференціацією [29; 61; 65; ; 71; 240].

Загальну базу для музичного розвитку дитини становить комунікативний, мовний, руховий і сенсорний досвід, який полегшує засвоєння музичної мови та сприяє формуванню навичок музичного сприйняття. Уміння виділяти інтонаційні зв’язки твору, стежити за розвитком основних інтонацій, відчувати жанрові ознаки, виявляти змістовність використаних у творі виразних засобів допомагають дітям усвідомити суть музичного образу. Важливою ланкою процесу формування музичного сприйняття є музична діяльність дітей, а особливо значущими є наступні чинники: багатство музичних вражень та їх повторність.

Сутність керування музичним сприйманням полягає у доцільному впливі на школярів з метою організації й координації їх діяльності, спрямованої на усвідомлення змісту музичного твору. Такий процес є складним і багатогранним. Він враховує специфіку музичного мистецтва та особливості її сприймання школярами, індивідуальними відмінностями кожної дитячої особистості.

Музичне сприймання є вихідним пунктом у системі «музика – учитель – учень». Від цілеспрямованості педагогічного процесу, його відповідності навчальним цілям і завданням, інтересам і потребам учнів, якості музичного матеріалу і змісту навчальної інформації, знання вчителем особливостей музичного розвитку школярів та уміння створювати сприятливі педагогічні ситуації і залежить успішність керівної діяльності вчителя [336].

Важливою частиною інформаційної основи музичного виховання є підготовча до сприймання музики інформація. І слово вчителя є найбільш важливим інструментом впливу на душі дітей [412].

Незважаючи на кількість опублікованих праць, проблему формування музичного сприймання не можна вважати достатньо вивченою - не досить визначені підходи до розуміння процесу і структури, закономірності формування музичного сприймання. Проблема формування музичного сприймання знаходиться на перетині різних наук, і це суттєво ускладнює її дослідження.

Важливою умовою формування сприймання є здійснення школярами аналізу музичних творів. На етапі аналізу музичних творів школярі набувають досвіду художньо-творчої діяльності, оволодівають знаннями, уміннями і навичками, вчаться розкривати зміст творів [407; 420].

Емоційним видом на уроках музичного мистецтва є музично-ритмічна діяльність, яка позитивно впливає на музичний і творчий розвиток учнів, на більш глибоке засвоєння музично-навчального матеріалу.

В основі музично-ритмічної діяльності лежить моторно-пластична обробка музичного матеріалу, і саме вона сприяє посиленню емоційного впливу музики та розвитку уявлень про засоби музичної виразності, елементи музичної мови. Пластичний рух під музику допомагає дітям простежити розвиток музичного образу та виявити характерні риси художнього образу, тому з самого початку музичного навчання слід розвивати у дітей навички рухів під музику та вміння передавати характер музики пластичними рухами.

Гра на елементарних музичних інструментах на уроці музики - це колективний вид музичної діяльності, який завдяки своїй емоційності сприяє розвитку у учнів музичних здібностей (почуття ладу, ритму, музичної форми та види музичного слуху - тембровий, гармонійний, мелодійний), формує уявлення про виразну сутність музичної мови, засоби музичної виразності, збагачує музично-художній досвід та розвиває інтерес до виконавської діяльності. Важливе значення має музичний матеріал, який повинен бути з яскравими музичними образами та бути доступним для сумісного виконання вчителя і учнів [30; 68].

Особливості та закономірності музичного мистецтва, засоби музичної виразності, зміст і побудова музичних творів, творчість композиторів і виконавців, нотний запис і термінологія – ці знання набувають учні у різноманітній музичній діяльності. Основний шлях набуття музичних знань у школі – поступове придбання музично-слухових вражень і досвід музичної діяльності, згодом їх узагальнення.

Музична грамота – це складова частина багатогранного поняття «музична грамотність», здатність сприймати музику як живе й образне мистецтво. Завдяки вивченню музичної грамоти підвищується якість сприймання і виконання музики. Тісна взаємодія музично-теоретичних відомостей з музичною практикою дітей, формування в дітей здатності роздумувати про музику, набуті знання збагачують і поглиблюють подальшу музичну діяльність, роблять процес спілкування дітей з музикою більш усвідомленим [76, 127; 253].

Терміном музична грамота позначається сукупність знань, що охоплює відомості про особливості та закономірності музичного мистецтва, засоби музичної виразності, зміст і побудову музичних творів, творчість композиторів і виконавців. Ці знання накопичуються на уроках музики в музичній діяльності та роблять таку діяльність більш свідомою.

Навчання музичній грамоті має на меті розвиток музичного слуху учнів, музичної пам’яті, почуття ритму, ладового відчуття; вміння співати по нотах, розуміти нотну грамоту, засоби музичної виразності, художній зміст музики; визначати форму музичних творів та знати способи виконання музики.

Важливим компонентом у музичному вихованні є розвиток у дітей музично-слухових уявлень, адже саме на такій основі формуються знання про музичні явища, необхідні для свідомого сприймання творів.

В основі викладання навчального матеріалу музичної грамоти покладені основні принципи дидактики – систематичність, послідовність, науковість, свідоме і активне засвоювання, зв’язок теоретичних знань з практикою, наочність та врахування індивідуальних та вікових особливостей школярів.

Музична грамота тісно пов’язана з усіма видами музичної діяльності на уроці музики, тому методи і прийоми викладення матеріалу також повинні бути спрямовані на тісний зв’язок з хоровим співом, слуханням музики і музично-ритмічною діяльністю. Вивчення музичної грамоти не є ізольованим розділом уроку, а органічно входить в усі види музичної діяльності учнів на уроці – під час розучування пісень, слухання музичних творів.



Найсприятливіші умови для естетичного виховання особистості в системі музично-естетичного виховання створює хоровий спів (Е. Абдуллін, О. Апраксіна, В. Верховинець, Н. Ветлугіна, Д. Кабалевський, 3. Кодай, Г. Струве, Л. Хлєбникова та ін.). О. Свєшніков наголошував, що спів у хорі є народною загальнодоступною музичною школою, в якій музика пізнається у тісному звязку з навколишнім життям. Відомі вчені та педагоги-практики акцентують увагу на важливості хорового співу як активного засобу музичного морально-естетичного виховання, підкреслюють важливість участі дітей у вокально-хоровому виконавстві, яке розвиває не тільки вокально-інтонаційні здібності, а й естетичні почуття учнів.

Хоровий спів – це найбільш доступний вид дитячої творчості, популярна, масова форма колективної, творчої музичної діяльності. Безперечним є той факт, що вокально-хорове виховання школярів займає особливе місце у формуванні музичної культури підростаючого покоління. Саме через спів вирішуються завдання морального та естетичного виховання школярів. Сучасні дослідження в галузі музичної педагогіки свідчать, що вокально-хорове виховання впливає не тільки на емоційно-естетичний, але й на розумовий розвиток дітей. Достатньо згадати, що розвиток слуху і співацького голосу добродійно впливає на формування мови, а мова є матеріальною основою мислення. Слід також підкреслити, що саме вокальне виховання, у процесі якого розвиваються органи дихання, сприяє і фізичному розвитку дитини.

Дитяча хорова творчість надає умови для самоствердження дитячої особистості, збагачує досвід естетичних та життєвих відносин, допомагає через активні особистісні переживання художньо-музичних образів здійснити перехід до більш глибокого пізнання мистецтва. Виховний вплив буде більш дієвим, коли у процесі розучування пісень розкривається зміст, художній образ, коли діти починають розуміти засоби музичної виразності та володіти засобами виразного виконання.

Художнє виконання вокально-хорових творів можливо за наявності у співаків виконавських навичок, які знаходяться у тісній взаємодії та взаємозалежності. Засвоєнню співочих навичок сприяє, в свою чергу, послідовний розвиток музичного слуху школярів на хорових заняттях.

Успіх роботи вчителя у вирішенні завдань загального музичного розвитку залежить від того, наскільки глибоко вчитель усвідомлює виховне значення хорового співу та володіє методами співочого розвитку школярів.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка