Розвиток зв`язного мовлення на уроках української мови




Скачати 213,02 Kb.
Дата конвертації11.12.2018
Розмір213,02 Kb.
РОЗВИТОК ЗВ`ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Мовна освіта в Україні спрямована на виховання людини, яка вільно володіє літературною мовою в усіх сферах суспільного життя. Уміння сприймати, розуміти почуте або прочитане, викладати його зміст, точно формулювати думку, висловлювати її в усній чи писемній формі можуть бути сформовані лише на основі розвитку мислення і мовлення, що є основою навчання мови, починаючи з 1-го класу. Знання державної мови, як відомо, є конституційним обов’язком кожного громадянина України, і досконале володіння нею створює умови для повноцінного високоінтелектуального розвитку особистості, участі її в різних сферах суспільно-політичного, адміністративно-господарського, культурного життя нашої держави

Мова, як знакова система, забезпечує функціонування суспільства в його історичному розвитку. Саме тому в новому підході до методики викладання мови велике значення надається розвиткові усного та писемного мовлення, мовній культурі особистості.

Основна мета навчання рідної мови, актуальність якої підкреслена в чинних програмах, полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови – її стилями, формами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говоріння, письмо)” тобто навчити школярів слухати, говорити, читати і писати (створювати тексти).

Зв’язне мовлення розглядається в методиці як особлива галузь роботи з розвитку мовлення – процес говоріння, діяльність мовця, продукт діяльності, текст, висловлювання.

. Теоретичною основою зв’язного мовлення є відомості про текст, його структурні елементи, типи і стилі мовлення.

Одним із традиційних для школи видів роботи з розвитку зв’язного мовлення учнів є переказ, що має методичну історію і різнобічне методичне

забезпечення. Такий вид роботи, будучи засобом навчання і перевірки знань та вмінь, дає змогу одночасно оцінити рівень мовної, мовленнєвої і комунікативної компетенції.

Отже, актуальність теми зумовлена новими завданнями, що поставлені перед сучасною школою, – формування в учнів умінь самостійно будувати усні й письмові висловлювання різних жанрів, які необхідні їм у процесі навчання і майбутньої діяльності.

Основою формування умінь і навичок зв’язного мовлення є сукупність понять з лінгвістики тексту і стилістики, які стали визначальними у сучасній програмі з мови. Щоб виховати учня, здатного через словесну тканину твору сприймати втілені в ньому авторські ідеї, необхідно постійно працювати над формуванням в учнів відчуття семантичних та емоційно-експресивних відтінків слова. А також тих додаткових значень, що випливають з контексту, збагачуючи висловлювання змістовою інформацією. Шлях до цього – лінгвістичний аналіз текстів переказів, художніх творів або їх фрагментів.

Отже, мета роботи полягає у комплексному дослідженні методів опрацювання текстів на уроках зв’язного мовлення.

Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:



  1. визначити місце тексту як окремої синтаксичної одиниці в системі методики і розвитку мови;

  2. з’ясувати етапи роботи над структурою тексту переказу на уроках зв’язного мовлення;

  3. описати методи роботи над різними типами переказів

У системі розвитку зв’язного мовлення учнів особливого значення набирає підготовка до написання творчої роботи. Жодна граматика не може навчити писати твір. Тим часом у творчій роботі відбиваються справжні знання граматичних законів мови,рівень лексичного запасу,синонімічне багатство мови,так само-уміння складати слова в речення, а речення-у текст, перейматися задумом, висловлювати власні судження, загалом – самоутвердитися у слові.

Творчість – це спосіб самовираження, саморегуляції людини, світобачення як засіб пізнання світу через творче сприйняття і практичне перетворення діяльності. Творчість передбачає напружену роботу не тільки думки й пам’яті, а й душі й серця. Саме цим і користуюся в своїй роботі.

В Енциклопедії української мови (2000 рік) подається таке тлумачення термінологічного значення слова “текст”:

Текст (від лат. textum – зв’язок, поєднання, тканина) – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у ближчій перспективі смисловими і формально-граматичними зв'язками, а в загально композиційному дистантному плані – спільною тематикою і сюжетною заданістю. Вони допомагають забезпечити адекватну загально комунікативні спрямованості, структурну організацію тексту на його мікро- і макрорівнях.

Основні ознаки тексту:

І. Найважливіші риси тексту:

– наявність певної кількості речень;

– наявність теми і основної думки висловлювання;

– змістовий і граматичний зв'язок між реченнями;

– послідовність викладу;



  • логічна повнота і завершеність викладу.

II. Елементи і компоненти тексту:

1. Компоненти:



  • речення;

  • групи речень, об'єднані логічним і синтаксичним зв'язком, виділяються в окремі абзаци.

2 Елементи:

– дане (тема, предмет висловлювання) (Д);



  • нове (Н) - основний зміст висловлювання.

Основними елементами тексту є дане і нове, з яких складається кожне речення. Наведемо приклад розподілу невеликого тексту на дане і нове (...– дане, – нове).

Отже, зв'язний текст – це відрізок усного чи писемного мовлення, для якого властиві протяжність, тематична цілісність, логічна єдність і здатність членуватися на менші складові частини. Зв'язність тексту характеризується певною послідовністю речень, абзаців, надфразових єдностей, що визначаються смисловим зв'язком і відповідають задуму автора. Від зв'язного слід відрізняти незв'язний текст, що є сукупністю логічно і тематично не пов'язаних між собою висловлювань. Такі тексти (а це найчастіше учнівські висловлювання) аналізуються з погляду мовленнєвих помилок. Розрізняють усні й писемні тексти, художні й нехудожні, прозові й віршові, монологічні й діалогічні, розповідь, опис, роздум, абзац, макротекст і мікротекст, контекст, підтекст та інші.



Переказ як підготовча ланка до самостійного письма

Сьогодні переказові як виду роботи з розвитку зв'язного мовлення приділяється досить значна увага. Про це свідчить хоча б той факт, що саме переказ винесено на випускний письмовий екзамен з української мови. І це не випадково, бо переказ дозволяє перевірити розвиток у школярів усіх чотирьох видів комунікативних умінь – слухати, читати, говорити і писати. З погляду психології мовлення, переказ включає два взаємозв'язані процеси, які відповідають чотирьом основним видам мовленнєвої діяльності – слуханню, читанню, говорінню і письму. Це унікальний вид роботи, бо одночасно формує всі чотири види комунікативних умінь. Учні навчаються осмислено слухати та читати текст, а потім репродукувати його в усній і писемній формах мовлення. За допомогою переказів здійснюється навчання школярів сприйняття та відтворення текстів різних типів і стилів мовлення

За правильної організації роботи, переказ навчає школярів цілеспрямовано сприймати мовлення на слух, запам'ятовуючи не тільки зміст висловлення. Але і його мовну форму. Він чи не найбільше порівняно з іншими видами робіт навчає слухання як діяльності, а без цього вміння неможливе успішне навчання у будь-якому навчальному закладі. Зауважимо, що в практиці роботи школи не приділяється достатньої уваги як навчанню слухати, так і розвиткові усного мовлення. Окрім того, ми всього навчаємо ізольовано, про це свідчить хоча б те, що в початковій школі окремо існують уроки читання і письма. Спеціальні психолого-педагогічні дослідження показують, що найефективнішим є комплексний підхід до організації навчальної діяльності, за якою вміння сприймати усне й писемне мовлення (вміння слухати й читати) формується в комплексі з умінням будувати усне й писемне висловлювання (говорити й писати). Цінність переказу в тому й полягає, що це одна з небагатьох вправ, які створюють ідеальні умови для тренування мовленнєвих і мисленнєвих механізмів в умовах взаємопов'язаного навчання всіх основних видів комунікативної діяльності. Значення переказів полягає у тому, що вони розвивають пам'ять дітей. Необхідність запам'ятати текст, мовні засоби в ньому активізує і зміцнює механізм пам'яті.

Переказ – це підготовча ланка до самостійного письма, до написання творів, створення власних аналогічних висловлювань. Працюючи над переказами різних текстів, учні збагачуються прекрасними зразками висловлювань, засвоюють правила побудови текстів різних типів, стилів і жанрів мовлення. У процесі роботи над переказом збагачується мовний запас учнів, розвивається вміння вживати слова в точному їх значенні й користуватися різноманітними засобами мови для вираження певного змісту Але досягнення цієї мети можливий за відповідної організації роботи над переказом. Навчити дитину розповідати зміст на речення й слова – а це одне з важливих завдань методики розвитку зв'язного мовлення – простіше, якщо спочатку дати їй можливість сприймати його в розчленованому вигляді. Тобто йти від тексту, аналізу його структури та добору мовних засобів до змісту, а потім вже від осмисленого привласненого змісту до репродукування тексту. У первинному тексті і школярі знаходять опору і діють, наслідуючи його.

У цьому тексті відбито причиново-наслідкові відношення між описаними діями і авторською оцінкою.

Отже, проблема тексту у зв'язку з навчанням зв'язного мовлення – важлива і принципова, оскільки текст є основною одиницею висловлення. Тому знання структури тексту, його теми, зв'язків для написання переказів різних жанрів є закономірною потребою.

Зауважимо, що в методиці досить поширений погляд на переказ, як на практичний метод навчання, що розрахований на довільне засвоєння фактів мови й мислення, на засвоєння зразкової української мови.

За поставленою метою перекази бувають навчальні та контрольні. Цей поділ умовний. Загальновідомо, що під час виконання контрольної роботи школяр теж учиться. Принципова різниця між ними полягає у тому, що перед навчальними переказами ведемо певну підготовчу роботу, зв'язану з виробленням відповідних мовних умінь і навичок, повторенням пройденої чи повідомленням нової інформації з лінгвістики тексту. Контрольний переказ базується на виконанні контрольного завдання. Підготовчим станом для цього служить система вправ між двома контрольними переказами. Та й частотність їх неоднакова. Якщо навчальні перекази проводимо в кожному класі 3 – 6 разів на чверть, то контрольні відповідно – лише один раз.

За типом мовлення перекази можуть виступати у вигляді описів, роздумів, розповідей. Або з різним виявом згаданих ознак.

За докладністю передачі змісту перекази діляться на повні (докладні) і короткі (стислі), близькі до тексту і "вільні", вибіркові, з перебудовою тексту та творчими домислами, перекази-переклади. За місцем виконання перекази бувають класні й домашні. Причому перевага надається класним переказам, які виконуються під контролем і керівництвом учителя

Ефективність різних видів переказів забезпечується неухильним дотриманням відповідних вимог.

Перш за все треба подбати, щоб тексти для переказів були високоідейними, змістовними. Різноманітними щодо тематичного спрямування і стильових особливостей, доступними і цікавими для дітей, взірцевими щодо мовного оформлення. Учні з особливою охотою переказують тексти про життя дітей, героїчні вчинки видатних людей, школу, сім'ю, пам'ятні події, трудові звершення, про тварин тощо.

Текстами для переказів можуть бути твори фольклору (казка, легенда, оповідання, гумореска), тексти з художньої літератури, газет, журналів, кінофільмів, радіопередача

Всі перекази виконуємо у відповідній системі, яка органічно вплітається в загальну систему роботи над зв'язним текстом.

Успіхів у розвитку зв'язного мовлення на основі переказу доможеться той учитель, який уміє забезпечити поступовість у наростання труднощів, посилення ролі самостійності учнів, а також урізноманітнення видів у перекладі .

Схема розгорнутого роздуму

чому? що з цього?

ТЕЗА ДОКАЗ ВИСНОВОК

тому що,... отже,...

через те що... таким чином

Стягнений роздум складається з двох частин: тези та доказу.


Схема стягненого роздуму


ТЕЗА ДОКАЗ

тому що,...

через те що...

Теза та доказ, як правило, поєднується словами тому що; через те що. Висновок може приєднуватися словами отже, таким чином.


ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ НАД ТЕКСТОМ ТВОРУ НА УРОКАХ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ

Опанування усного мовлення не веде за собою механічно володіння мовленням писемним. Своєрідність і складність останнього дослідив психолог Л.Виготський. Учителеві слід врахувати такі відмінності писемного мовлення від усного, визначені науковцем: писемне мовлення вимагає високого ступеня абстракції, це – мовлення подумки, позбавлене матеріального звука, це мовлення без співрозмовника. Психолога хвилює відсутність партнера по діалогу мовця, який пише. Він виходить із суперечливого становища таким чином: “Той, до кого звернуте мовлення, або відсутній зовсім, або не перебуває в контакті з тим, хто пише. Це – мовлення – монологічна розмова з білим аркушем паперу, з уявлюваним чи лише умовним співрозмовником” Учитель літератури має навчити школяра розмовляти з білим аркушем паперу щиро, розумно, вільно. Дитині зробити це нелегко, бо вона звикла до ситуації усного мовлення і перехід до писемного вимагає від неї „подвійної абстракції: від звукового боку мовлення та від співрозмовника” Коли ми даємо дитині письмове завдання, то враховуємо структуру мислительної діяльності, яку вона мусить виконати, а саме: „вона має усвідомити звукову структуру слова, розчленити його і вольовим зусиллям відтворити його в письмових знаках” Психолог акцентує вольовий характер писемного мовлення, яке більшою мірою, ніж усне, залежить від волі людини. Він пише: „Її [дитини] синтаксис таким самим чином залежить від волі мовця в писемному мовленні, як і її фонетика. Нарешті, семантичний лад писемного мовлення так само вимагає вольової роботи над значеннями слів та їхнім розгортанням у певній послідовності, як і синтаксис та фонетика Плануючи систему письмових творчих робіт з мови, усвідомлюємо, що писемне мовлення є найважчим для дитини і розвивати його – найважче завдання вчителя, адже, за Л.Виготським,„писемне мовлення примушує діяти дитину більш інтелектуально. Воно є алгебра мовлення, найбільш важка й складна форма цілеспрямованої та усвідомленої мовленнєвої діяльності”.

Розвиток мовлення учнів на уроці літератури має специфіку: діти вчаться не тільки володіти літературною нормою, а й творити словесні образи – тропи і стилістичні фігури, писати в різних літературних жанрах. Треба прагнути, щоб з-під пера учня з’являвся текст, тобто зв’язне поширене висловлювання на певну тему. Градація письмових робіт така: переказ твору письменника; розгорнута письмова відповідь на запитання; твір-мініатюра; твір. У письмових роботах з літератури, як правило, використовуються цитати, тож передусім вчимо дітей двом способам цитування. Перший: за правилами прямої мови, як нове речення в тексті. Наприклад: Тарас Шевченко заповідав: „Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій…” Другий: застосовуємо цитату як взяту в лапки частину власного речення, граматично пов’язану з вашими словами. Наприклад: Тарас Шевченко заповідав поховати його „на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій”. Добре, коли учні навіть у творах на вільну тему звертаються до влучного й образного висловлювання митця.

Питання учнівського твору розглядали такі українські методисти, як О.Тесля, В.Цимбалюк, Б.Степанишин, Є.Пасічник та інші. Дискусії точаться навколо проблем: „Як навчити писати твори? Як класифікувати твори? Які висунуті вимоги до творів? Наведемо дві позиції щодо „як навчити”. О.Тесля пише: „Найкраще, я вважаю, вчити на зразках, а не на розмірковуваннях, про різні види письмових творів”, методист радить ознайомлювати учнів „з письмовими роботами колишніх випускників своєї та інших шкіл” Б.Степанишин заперечує: „Гарні твори повинні наче самі виникнути під впливом певних умов, заздалегідь продуманих і підготовлених, а не з’явитися внаслідок вимог чи суто організаційних заходів. Типовий недолік творів – це масове списування та мізерна питома вага власної учнівської творів – це масове списування та мізерна питома вага власної учнівської творчості. Твір учня – це найскладніший вид його діяльності ”. з літератури”

Російський науковець С.Леонов акцентує особливості розвитку писемного мовлення учнів Писемне мовлення – монологічне, йому властиві логічна впорядкованість, строгість побудови фраз, наявність не тільки сурядних, а й підрядних конструкцій, широке використання сполучників, багатство синонімів. Писемне мовлення не має конкретного адресата, тут відсутня допомога ситуації – неповне речення, еліпс, повтор, інверсія, просторіччя. Найбільш повно писемне мовлення школяра розвивається у час написання ним переказу і твору. Переказ – це письмова оповідь прочитаного чи прослуханого й проаналізованого тексту. Класифіковано перекази таким чином:

Репродуктивні – детальний, стислий, вибірковий, із заміною особи оповідача, ускладнений граматичним завданням.

Репродуктивно-оцінкові – переказ з елементами твору, тобто такий, що містить власні аналітичні міркування над текстом на кшталт невеликого коментарю, з елементом творчості – домислювання, продовження, завершення історії.

У переказі учень відтворює готовий текст чи уривок з нього, у творі складає власний текст. Твір – це власні роздуми учня з приводу прочитаного і проаналізованого художнього твору чи власний художній твір.

Написанню твору повинні передувати цікаві змістовні уроки з глибоким аналізом художнього тексту і емоційним донесенням до учнів його ідейно-естетичного багатства. Коментар вчителя до програмових творів має бути оригінальним. Якщо в учителя є своя власна думка і він не байдужий до того, про що розповідає, якщо він художньо читає напам’ять, особистісно подає життєписи письменників уважний до свого мовлення і повсякчас дбає про розвиток мовлення учнів, то й вони захочуть викласти власні думки й почуття. Підготовка до написання твору починається з першого уроку нової теми, хоча учні про це й не здогадуються. Особливо велика роль учнівського робочого зошита, бо в круговерті різних предметів сказане на уроці може забутися. Матеріал, який знадобиться при наступному написанні твору, має відбиватися в зошиті – і на уроці, і в домашній роботі. Під час праці над своїм твором учень буде осмислювати, літературно обробляти зібране ним протягом вивчення всієї теми.

Твір – це оригінальний зв’язний текст, самостійно складений учнем усно чи письмово за певною темою. Вміння писати твір – це вміння переконливо, логічно, образно викласти свої думки. Мета написання твору:



  • виявити рівень обізнаності учнів з певною темою (проблемою);

  • з’ясувати ставлення учнів до певної проблеми;

  • навчити учнів логічно, стисло, образно, грамотно будувати висловлювання, дотримуючись певного стилю мовлення;

  • поглиблювати грамотність і культуру мовлення учнів через вироблення навичок застосування у творі знань з орфографії, морфології, синтаксису, лексики тощо;

  • розвивати навички використання у творі прямої та непрямої мови, цитат, діалогу;

  • розвивати спостережливість, пам’ять, свідоме ставлення до роботи, вміння користуватися додатковими джерелами;

  • закріплювати навички організації праці під час написання твору.

Щоби вибрати тему, учень повинен прислухатися до таких порад учителя:

  • подумати, з якої теми є більше знань;

  • яка з тем для учня є найбільш цікавою;

  • з’ясувати, яка з тем найбільш зрозуміла;

  • згадати, чи писав учень колись твір на таку тему, чи є попередній досвід у написанні твору на таку тему;




  • чи є в учня можливість (домашня, шкільна, районна бібліотека тощо) мати додаткові джерела для написання твору за обраною темою (сам текст літературного твору, довідкова та критична література тощо).

Наступним після обрання теми твору є визначення ключового слова в темі, аналіз усього заголовка. Учневі варто це пояснити, скажімо, на прикладі рослинного світу:

Уяви: перед тобою – насіння рослини. Воно таке маленьке, але ховає у собі всю рослину – з корінням, стовбуром, віттям, запашними квітами, листочками, що облітатимуть щоосені і щовесни розпускатимуться, – і все це таїть у собі оце маленьке зернятко.

Так і тема твору – вона, по суті, є сконцентрованою інформацією про весь твір. Тому важливо знайти у заголовку найголовніше – ключове – слово і зв’язати логічний ланцюжок зі слів назви теми (тобто словами теми твору відповісти собі на запитання: „Про ЩО я писатиму?”). Зваж, проаналізуй кожне слово у формулюванні теми. Це допоможе тобі вийти на правильний шлях у написанні твору, не збитися на інші теми.

Після обрання теми і визначення основних орієнтирів написання майбутнього твору слід подумати над тим, з чого почати сам твір.

Для успішного написання твору треба чітко уявляти його структуру.

Пам’ятаєш, як у дитинстві тобі було цікаво, з чого зроблено машинку чи ляльку, і ти намагався розібрати все це на запчастини?

Як відомо, дитина підсвідомо знає, що будь-яка річ стає зрозумілою, якщо розібрати її на складові. Тому варто скористатися досвідом недалекого дитинства учня і з’ясувати, з чого будується твір.

Як відомо, традиційно твір поділяється на три частини: вступ (1/4 всього обсягу), основна частина (1/2 всього обсягу) і закінчення, або висновки (1/4 всього обсягу)

Написання вступу – дуже важливий і цікавий етап. Треба дати учневі уявити, що насправді він бере за руку читача свого твору (вчитель – теж

читач) і веде його у невідомий світ своїх думок. Читач – гість внутрішнього світу учня. Якщо учень починає писати твір, то повинен подбати, щоб цей світ не видався нудним, примітивним, нецікавим. Перш за все, слід звернути увагу: вступ повинен відповідати темі твору, загальному його стилеві. Треба уникати трафаретного вступу на зразок: „Тарас Шевченко – видатний український поет”, „Наталка Полтавка” – це перлина української драматургії”. Оскільки написання твору певною мірою сприяє формуванню особистості людини, то використовувати у творі такі шаблони – це, фактично, виховувати у собі байдужість, лицемірство, пасивність.

У вступі зазвичай подається розгорнута сутність ключового слова – інформація, пов’язана з ним через літературознавчі, ліричні, історичні асоціації. Логічний ланцюжок, як гілочка листям, вкривається словами. Абсолютно виправданим є вживання у вступі цитат, але це повинно бути вмотивовано.

Розрізняють кілька типів вступів учнівських творів, серед яких:


  1. Історичний (про епоху, до якої належить творчість письменника або описувані у творі події).

  2. Аналітичний (який аналізує ключове поняття, що входить до формулювання теми).

  3. Літературознавчий (який розкриває значення творчості письменника, його місце в розвитку літератури, особливості творчості тощо).

  4. Біографічний (де викладаються факти з біографії письменника).

  5. Автобіографічний (з досвіду власного життя учнів).

  6. Суспільствознавчий (про особливості розвитку суспільства, окремі вияви позитивних і негативних суспільних явищ тощо).

  7. Філософський.

  8. Ліричний

Висновки – це завершальна частина твору. Вони можуть бути двох видів:

  • висновки, виведені з наявних у творі думок, аргументів. Такі висновки не виходять за межі теми. Вони є, по суті, відповіддю на поставлену проблему;

висновки, що виходять за межі теми; їх ми формуємо, використовуючи додаткові знання щодо впливу твору на

  • літературний процес, життя суспільства тощо

При підготовці висновків в учня може виникнути проблема загальної „неготовності” твору, коли існують лише його окремі частини – цеглинки, з яких треба побудувати дім. Цементом, який скріплює ці цеглини, є логіка. Так, частини твору можна поєднати в єдине ціле за допомогою т.зв. „логічних місточків” [

Головним завданням учителя на цьому етапі є дати учням зрозуміти, що чернетка – це одна з запорук високої якості написання твору. Варто дати вихованцям кілька порад щодо роботи в чернетці та редагування твору.



  1. Не треба боятися робити закреслення. „Черкати треба багато, чим більше, тим краще. Писати без викреслювань не можна. Людина повинна непокоїтися, якщо на сторінці вона не знайде жодного місця, яке можна було б закреслити або виправити” (Л.Толстой).

„Писати добре – це викреслювати погано написане” (А.Чехов).

  1. Пиши на одному боці аркуша. Є така форма складання частин твору, яка називається „рікле” – різати, клеїти. Іноді треба вирізати якусь частину твору й переставити її на місце, яке їй більше підходить за логікою. Якщо ж текст написано з двох сторін аркуша, таку операцію виконати не можна.

  2. Пишучи в зошиті, заповнюй лише праву частину подвійного аркуша: ліворуч буде зручно вписувати вставки (якими вони б не були великими за обсягом), потім стрілкою вказується місце у творі, куди слід вставити цю частину.

  3. Залишай просвіт між рядками: так і читати зручніше, і можна вписати маленьку вставку.

  4. Залишай поля – для нотаток та інших позначень. На полях також можна вписувати проти кожної частини назву пункту плану, якого вона стосується, – для контролю: чи відповідає текст плану.

  5. Дотримуйся абзаців. Це допоможе відстежувати логічність і послідовність викладу.

  6. Перед кожною частиною став її номер за планом.

  7. Між окремими частинами роби більший відступ.

  8. Пронумеруй сторінки – це допомагає чітко організувати процес роботи над твором.

  9. Напиши твір на чернетці, відклади його принаймні на 2-3 дні. Побачивши твір через деякий час новими очима, ти знайдеш недоліки, які не помітив раніше.


ВИСНОВКИ


Мовна освіта в Україні передбачає вдосконалення технологій навчального процесу. Зважаючи , що роль української мови в нашому суспільстві значно зросла, мовна і мовленнєва компетенції учнів ґрунтуються на усвідомленні основної функції української мови – комунікативної, яка забезпечує мовленнєву діяльність її носіїв і впливає на їх духовний розвиток.

Робота з розвитку мовлення учнів забезпечує тісний зв’язок лінгвістичних теорій з практикою і ґрунтується на опрацюванні текстів різних стилів і типів мовлення, на аналізі їх змісту, структури і мовних засобів. Аналіз тексту дає цілісне уявлення про його ідейно-змістове навантаження і систему мовних засобів, що його виражають. Вважаємо, що у процесі викладання української мови комплексний лінгвістичний аналіз тексту треба ввести до системи роботи з розвитку зв’язного мовлення, тому що сучасна лінгводидактика орієнтує на текстову основу уроків, використання текстів для засвоєння лексичних, граматичних, стилістичних явищ. Під час лінгвістичного аналізу тексту учні засвоюють його комунікативні ознаки, стилістичну приналежність і функції мовних одиниць, а отже, формують і вдосконалюють свою мовну і мовленнєву компетенцію.

У шкільній практиці предмет аналізу становлять вихідні тексти, тобто вони є моделлю для вироблення навичок творення похідних текстів.

Проблема тексту у зв’язку з навчанням зв’язного мовлення – важлива і принципова; оскільки текст є основною одиницею висловлення. Тому знання структури тексту, його теми, зв’язків для написання переказів різних жанрів, для навчання мовного спілкування (монологічного і діалогічного) є закономірною потребою сьогодення.

Найпоширеніші в системі розвитку зв’язного мовлення – це тексти переказів; які базуються на імітації певних рис вихідного тексту, відтворюють характерні риси композиційно-образної і лінгвостилістичної манери письменника. Переказ – це підготовча ланка до самостійного письма, написання творів, створення власних аналогічних висловлювань. Працюючи над переказами різних текстів, учні збагачуються прекрасними зразками висловлювань, засвоюють правила побудови текстів різних жанрів, стилів і типів мовлення. У процесі роботи над переказом збагачується мовний запас учнів, розвивається вміння вживати слова в точному значенні і користуватися різноманітними засобами мови для вираження певного змісту. Навчаючи школярів писати докладні перекази, потрібно насамперед вчити запам’ятовувати висловлювання, зберігати його в пам’яті. Цьому сприяє змістовий і типологічний аналіз тексту (виділяти типи мовлення; аналізувати добір мовних засобів; схематично фіксувати структуру тексту). Виконати операцію про розчленування допомагають знання про будову тексту, наявність у ньому різних типологічних фрагментів мовлення, відповідний добір мовних засобів, про засоби зв'язку цілого тексту і його фрагментів. Складання схеми, що відображає типологічну будову тексту, допомагає запам’ятати структуру висловлення і добір мовних засобів у відповідних фрагментах тексту і докладно відтворити текст.

Письмовий переказ вихідного тексту потребує від учнів орфографічних, пунктуаційних навичок і мовленнєвих умінь. Комплексні уміння, пов’язані з переказом, передбачають розуміння тексту, усвідомлюючи тему та основну думку, логіку викладу, провідний тип мовлення, запам'ятовувати конкретні факти, послідовність викладу матеріалу; усвідомлювати індивідуальний стиль автора; оформляти текст у вигляді автономного висловлювання.

Усі ці уміння розвиваються під час проведення всіх видів переказів. Отже, підвищення статусу переказу потребує від учителя особливої уваги до роботи над ним у період усього навчання української мови з п’ятого по одинадцятий клас.

Писемне мовлення – монологічне, йому властиві логічна впорядкованість, строгість побудови фраз, наявність не тільки сурядних, а й підрядних конструкцій, широке використання сполучників, багатство синонімів. Писемне мовлення не має конкретного адресата, тут відсутня допомога ситуації – неповне речення, еліпс, повтор, інверсія, просторіччя. Найбільш повно писемне мовлення школяра розвивається у час написання ним переказу і твору. Градація письмових робіт така: переказ твору письменника; розгорнута письмова відповідь на запитання; твір-мініатюра; твір.

Твір – це оригінальний зв’язний текст, самостійно складений учнем усно чи письмово за певною темою. Вміння писати твір – це вміння переконливо, логічно, образно викласти свої думки. Написанню твору повинні передувати цікаві змістовні уроки з глибоким аналізом художнього тексту і емоційним донесенням до учнів його ідейно-естетичного багатства. Коментар вчителя до програмових творів має бути оригінальним.

Своєрідність і складність писемного мовлення дослідив психолог Л.Виготський. Учителеві слід врахувати відмінності писемного мовлення від усного, визначені науковцем: писемне мовлення вимагає високого ступеня абстракції, це – мовлення подумки, позбавлене матеріального звука, це мовлення без співрозмовника.



СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


  1. Бондарчук Л.І. Методику підказує текст // Укр.мова і літ. в школі. – 1992. – №2. – С. 4 – 6.

  2. Гайовий Л.А. Ритмомелодика художнього тексту // Мовознавство. – 1984. – №1. – С. 17 – 19.

  3. Глазова О., Косян Т. Навчальні перекази // Дивослово. – 1996. – №5. – С. 6 – 12.

  4. Глазова О., Косян Т. Навчальні перекази // Дивослово. – 1997. – №7. – С. 33 – 36.

  5. Горяний В. Д. Стилістична роль абзацу // Укр. мова і літ. в школі. – 1971. – №10. – С. 47 – 48.

  6. Гринас М. Робота над текстом на уроках української мови у 4 – 5 класах. – К.: Рад. шк., 1988. – 137 с.

  7. Донченко Т. Як готувати учнів до переказу // Укр. мова і літ в школі. – 2001. – №1. – С. 3 – 4.

  8. 3агнітко А.П. Актуальні проблеми текстової лінгвістики // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць: Вип. 5. – Донецьк: ДонДУ, 1999. – С. 95 – 111.

  9. 3ернецький П.В. Лінгвістичні параметри тексту // Мовознавство. – 1984. – №2. – С. 21 – 25.

  10. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1995. – 311 с.

  11. Ковальчук О. Виховання в учнів відчуття тексту // Дивослово. – 1996. – №5-6. – С. 18 – 20.

  12. Крупа М. Критерії відбору художньої словесності для лінгвоаналізу // Теорія і практика літературного аналізу художнього тексту. – Тернопіль: Лілея, 1997. – С. 6 – 25.

  13. Лазебник Ю. Спілкування текстом // Мовознавство. – 1995. – №1. – С. 78 – 85.

  14. Лісовський А. Художня розповідь тексту // Дивослово. – 1994. – №1. – С. 15 – 17.


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка