С. С. Троян кайзерівська німеччина на шляху до великої війни 1914-1918: геополітичний вимір у статті досліджена військово-морська політика Німецької імперії І зміст «світової політики»




Скачати 143,02 Kb.
Дата конвертації22.09.2018
Розмір143,02 Kb.
Кайзерівська Німеччина на шляху до Великої війни 1914-1918: геополітичний вимір [w:] Історична пам’ять: Науковий збірник, Вип. 32, Полтава 2015, ПНПУ імені В.Г. Короленка, С. 95-104
УДК 94(477) С.С. Троян
КАЙЗЕРІВСЬКА НІМЕЧЧИНА НА ШЛЯХУ ДО ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ 1914-1918: ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ВИМІР
У статті досліджена військово-морська політика Німецької імперії і зміст «світової політики» Вільгельма ІІ і Б. фон Бюлова в боротьбі Німеччини за «місце під сонцем». Розкрито суть законопроектів адмірала А. фон Тірпіца, спрямованих на створення сильного німецького військового флоту. Доведено, що амбіційні колоніальні плани і активна участь у боротьбі за перевагу на океанічних просторах штовхали кайзерівську Німеччину на шлях протиборства з Великою Британією і глобального збройного конфлікту.

Ключові слова: кайзерівська Німеччина, морські законопроекти, світова політика.

В статье исследована военно-морская политика Германской империи и содержание «мировой политики» Вильгельма ІІ и Б. фон Бюлова в борьбе Германии за «место под солнцем». Раскрыта сущность законопроектов адмирала А. фон Тирпица, направленных на создание сильного немецкого военного флота. Доказано, что амбициозные колониальные планы и активное участие в борьбе за преимущество на океанских просторах толкали кайзеровскую Германию на путь противоборства с Великой Британией и глобального вооруженного конфликта.

Ключевые слова: кайзеровская Германия, морские законопроекты, мировая политика.

Im Artikel analiziert man das Marinenmilitärpolitik des Deutschen Reiches und der Inhalt der Weltpolitik Wilhelm II i B. von Bülow im Kampf des Deutschlands für «Platz unter der Sonne».

Key Words: Kaiserliches Deutschland, Marinenrecht, Weltpolitik.
Німецька імперія наприкінці XIX ст. почала реалізацію курсу переходу до «світової політики», що супроводжувалося, зокрема, розгортанням гонки морських озброєнь. Вона стала одним з найважливіших аспектів англо-німецького суперництва і суттєвим компонентом «світової політики» як політики сили. Існував тісний і нерозривний зв’язок військово-морської політики із колоніальною та зовнішньополітичною експансією Німеччини в цілому, будівництва потужного військово-морського флоту з завданнями збереження і розширення віддалених від метрополії колоніальних володінь і опорних пунктів.

Реальним ґрунтом для реалізації німецьких планів «світової політики» мали стати сильний військово-морський флот і реальні теоретичні концептуальні геополітичні побудови, які б виправдовували і доводили необхідність подібних планів. Питання втілення в життя німецької програми будівництва сильного військово-морського флоту стало особливо актуальним з другої половини 90-х років XIX ст. Аналіз порушеної проблеми і становить мету наукової статті.

Насамперед підкреслимо, що ключовою фігурою в якості прихильника пропаганди і практичної реалізації «безмежних флотських планів» виступив сам імператор Вільгельм II. Він тісно пов’язував плани зміцнення Німеччини як світової держави з успіхами колоніальної політики, яка, в свою чергу, повинна спиратися на підтримку сильного військово-морського флоту. Вперше Вільгельм II заявив про це 18 січня 1896 р. на банкеті з нагоди святкування 25-річного ювілею імперії. Кайзер сказав: «Німецька імперія стала світовою державою. Всюди у найвіддаленіших куточках земної кулі, живуть наші співвітчизники; німецькі товари, німецька наука, німецька підприємливість перепливають океани, і цінність того, що Німеччина посилає через моря, вимірюється тисячами мільйонів марок. Ваш святий обов’язок, панове, допомогти мені міцно зв’язати цю велику Німецьку імперією з вітчизною» [1].

Водночас переконаними прихильниками планів Вільгельма ІІ виступили керівні кола націонал-ліберальної та імперської партії. Це яскраво проявилося у виступі в рейхстазі 1 грудня 1896 р. націонал-ліберала і одного з діячів Пангерманського союзу Г.Пааше. Він заявив: «Німеччина є і залишається світовою державою і повинна у певному розумінні проводити політику ствердження своєї світової могутності... Ми повинні захищати наше світове становище за допомогою флоту» [2]. Наступного дня у такому ж дусі висловився лідер імперської партії великий промисловець В. фон Кардорф: «Я знаходжуся на крайньому правому фланзі прихильників морського флоту і мої бажання далекосяжні» [3]. Стосовно імператора, то він ще у січні 1895 р. доводив лідерам провідних правлячих партій необхідність будівництва великого військово-морського флоту. Думку про флот він пов’язував з економічним розвитком Німеччини і неминучою боротьбою за колонії. Через два роки Вільгельм ІІ писав: «Ясніше ясного, як нерозумно було десять років назад розпочати колоніальну політику, не маючи флоту, і давати їй розмах, не турбуючись одночасно про відповідне будівництво флоту» [4].

У якості головних аргументів прихильників значного збільшення військово-морського флоту фігурували такі, як необхідність забезпечити збут німецької промислової продукції і доставку сировини за «допомогою морської торгівлі»; те, що «безприкладний ріст німецької морської торгівлі, суднобудування та інших видів промисловості, зв’язаних з нею, а також колоніальні здобутки, які служать опорними пунктами, не мають відповідного захисту», тоді як «найкращий захист вітчизняних берегів, віддалених колоній і торгового флоту полягає у бойовому лінійному флоті, здатному вийти в море, дати бій головним морським силам противника і якщо не відібрати у нього панування на морі, то хоча б похитнути його» [5]. На нашу думку, це є прямим підтвердженням нерозривного зв’язку між колоніальною і флотською політикою, необхідності будівництва потужного військово-морського флоту з завданням збереження і розширення німецьких заокеанських колоніальних володінь і опорних пунктів.

Викладене вище не заперечує того факту, що у рейхстазі та уряді були впливові сили, які виступали проти флотських планів або ставилися до них дуже стримано. Це, насамперед, представники військових кіл, які боялися, що будівництво великого флоту викличе зменшення асигнувань на сухопутну армію. Крім них не бачили необхідності у розширенні планів військово-морського будівництва депутати від соціал-демократичної партії і католицької партії «Центру», представники Вільнодумного союзу і аграріїв. Проти будівництва потужного військового флоту також виступав найвпливовіший представник німецького МЗС барон Ф. фон Гольштейн, який вважав достатнім створення морського флоту для берегової оборони.

У такій ситуації німецький імператор і профлотські кола не хотіли миритися з тим, що рейхстаг і уряд так повільно повертаються у бік активної політики посилення морських озброєнь. Вільгельм II навіть збирався розпустити рейхстаг і провести зміни в уряді. Наслідком таких його планів стало призначення у 1897 р. контр-адмірала А. фон Тірпіца на посаду статс-секретаря з військово-морських справ, а Б. фон Бюлова – статс-секретарем міністерства закордонних справ.

Саме Тірпіц обґрунтував нову стратегічну військову концепцію – боротьби проти Великої Британії за світове панування. Основою своєї політичної стратегії він запропонував ідею ризику. Суть її зводилася до наступного: ризик, загроза поразки, важких втрат або відчутних ударів можуть змусити Англію уникати зіткнення з її німецьким конкурентом. Тірпіц був першим, хто відчув основну тенденцію розвитку інтересів експансіоністських монополістичних кіл Німеччини – створення могутнього бойового лінійного флоту, здатного залучити на бік Німеччини нових союзників і протистояти основному економічному, морському і колоніальному супротивнику в особі Великобританії. Пізніше Тірпіц сформулював основні положення своєї концепції у вигляді триєдиного завдання:

по-перше, потрібно виграти час для створення могутнього військово-морського флоту;

по-друге, у зовнішній політиці необхідно уникати небезпечних інцидентів, які б привели до війни з якоюсь європейською державою;

по-третє, слід шукати «рівновагу сил на морях» шляхом зближення з Росією і Японією для протидії Англії.

Фундаментальну стратегічну мету німецького військово-морського флоту він визначив як «посилення нашої політичної могутності і нашого значення проти Англії» [6].

Важливо, що адмірал Тірпіц одержав підтримку нового керівника дипломатичного відомства Бюлова. Ще його попередник А.Маршалл навесні 1897 р. зазначив: «Питання про те, чи повинна Німеччина проводити світову політику, нерозривно зв’язане з іншим питанням: має чи не має Німеччина світові інтереси». І він доводив, що німецькі купці, судновласники, експортери, колоністи і колонізатори «розставляють фігури на великій шаховій дошці світу і чекають, що ми їх захистимо і використаємо» [7]. В умовах, коли морські плани Тірпіца стали одним з головних питань політичної боротьби в Німеччині, саме Бюлов забезпечив їх остаточну підтримку і реалізацію в ході здійснення «світової політики». Статс-секретар МЗС своє головне завдання бачив у тому, щоб шляхом переговорів з лідерами партій будь-яким способом «протягнути» флотські плани Тірпіца через рейхстаг. У зв’язку з цим Бюлов говорив: «Політичні партії і, в першу чергу, їхні вожді підуть за нами тільки тоді, коли ми створимо в країні сильну течію за будівництво флоту. Нам доведеться забарабанити у «національний барабан» (малося на увазі роздування широкомасштабної пропагандистської кампанії з метою просування законів про військово-морське будівництво від початкових відомчих планів до їх практичного здійснення – С.Т.) [8].

Перед відкриттям сесії рейхстагу в кінці листопада 1897 р. морський законопроект Тірпіца був опублікований. На наш погляд, це було зроблено з тією метою, щоб опозиція не мала часу надати вагомі контраргументи. Щоправда, забігаючи наперед, відзначимо, що на перших порах Тірпіц не зумів реалізувати свій задум. Законопроект передбачав збільшення німецького флоту до кінця 1904 р. до 19 лінійних кораблів (дві ескадри по вісім кораблів, один флагманський і два резервних кораблі), 8 броненосців, 12 великих і 30 малих крейсерів. «Для підтримки торгових інтересів» Німеччина повинна мати у закордонному плаванні до 23 бойових одиниць. Асигнування на створення такого флоту зростали майже у два рази. Чисельність екіпажів кораблів збільшувалася з 1818 до 26637 чоловік [9].

30 листопада 1897 р. відкрилося засідання рейхстагу, яке мало вирішити долю флотського законопроекту. Однак, незважаючи на обґрунтування Вільгельмом II, Гогенлое і Тірпіцом необхідності створення великого військово-морського флоту як «чинника могутності», рейхстаг у цілому зайняв суперечливу позицію. Депутат від соціалістів Шенланк взагалі стверджував, що торгівля не потребує захисту флоту і критикував «світову політику» [10].

Перед членами рейхстагу в такій напруженій ситуації з промовою, яка стала його політичним дебютом, виступив Бюлов. Російський посол Остен-Сакен, який знаходився серед присутніх, у своїй депеші з Берліну повідомляв, що «Бюлов говорив упевнено, ясно і красномовно, хоча, по суті нічого і не сказав» [11]. Але головне, що керівник німецького зовнішньополітичного відомства проголосив готовність кайзерівської Німеччини до здійснення «світової політики» і завоювання «місця під сонцем» («Unter der Sonne»), тобто заявку Німеччини на свою долю у переділі світу. Бюлов, зокрема, підкреслив, що «пройшли ті часи, коли німець одному своєму сусідові залишав землю, іншому – море, а сам задовольнявся небом, де панує чиста доктрина. Ми нікого не хочемо відсувати в тінь, але ми вимагаємо для себе місця під сонцем» [12].

І все ж рейхстаг не поспішав затверджувати законопроект Тірпіца, хоча й не відхилив його: подальше обговорення відкладалося на кілька місяців. Саме за цей час у результаті активної діяльності прихильників створення потужного військово-морського флоту визначилося нове співвідношення сил. За даними органу пангерманців «Альдойче Блеттер», упродовж грудня 1987 – лютого 1898 рр. у рейхстаг поступило 115 петицій з Німеччини і 50 петицій від німців за кордоном з вимогою затвердити законопроект про флот [13]. Напередодні його нового обговорення 13 січня 1898 р. в Берліні відбулися великі збори впливових купців, промисловців, представників банків, які вимагали затвердження законопроекту. З рефератом про флотську політику на них виступив габсбурзький судновласник А.Верман – лідер парламентаріїв, зацікавлених у позитивному розв’язанні питання про нарощування військово-морської могутності Німеччини.

Відзначимо, що у пропагандистському забезпеченні програми будівництва німецького військово-морського флоту взяв активну участь і сам Тірпіц, про що є свідчення в його спогадах. Тірпіц писав: «Я вважаю своїм правом і обов’язком роз’яснювати широким колам, які інтереси покладені на карту; потрібно було розширити вузький горизонт народу, пробудити свідомість культурного значення моря, яка раніше була відсутня у нього або приспана ходом нашого історичного розвитку; поглибити переконання в тому, що дійсність владно вказує нам цей шлях, якщо ми хочемо продовжити, не вдаючись до масової еміграції, той розквіт нашої перенаселеної вітчизни, який настав після введення протекціоністського тарифу Бісмарка. Герінген організував інформаційний відділ імперського морського відомства; він об’їхав університети, причому майже всі економісти – до Брентано включно – обіцяли йому повну підтримку. Шмоллер, Вагнер, Зерінг, Шумахер і багато інших заявляли, що затрати на флот є продуктивними... Так намітилося зрушення у трактуванні національно-політичних питань, яке було здоровою противагою безплідним соціально-політичним утопіям» [14]. У результаті, 23 березня 1898 р. на засіданні рейхстагу флотський законопроект був затверджений. Ця подія означала успіх не тільки Вільгельма II, Бюлова і Тірпіца, але й впливових фінансово-промислових кіл, які виступали за посилення позицій Німеччини як «світової держави» на шляху зовнішньополітичної експансії. Так, Пангерманський союз знаряддям німецької «світової політики» вважав посилення морської могутності [15].

Насамперед з метою закріплення цього успіху був створений ще один новий впливовий пропагандистський центр – Флотський союз на чолі з принцом В.Відом (у майбутньому – королем Албанії) і редактором газет «Берлінер нойєсте Нахріхтен» (орган промисловця Ф.Круппа) і «Берлінер політіше Нахріхтен» (орган прусського міністра фінансів І.Мікеля) В.Швейнбургом. Рупором новоствореної організації стала газета «Пост», яка виражала інтереси імперської партії і її лідера, впливового підприємця К.Штумма. Правління союзу знаходилося в Берліні і складалося з 40 чоловік. На їх утримання витрачалося 24% річного бюджету Флотського союзу. Союз видавав щомісячник «Флотте», щотижневик «Юбераль», а також «Альгемайне Маріне-Кореспонденц», «Флоттенярбух» і «Флоттенапрайс календер».

Флотський союз, спираючись на підтримку Пангерманського союзу і Колоніального товариства, одразу ж почав активно відстоювати позицію про необхідність створити ще більший флот, ніж передбачалося за законопроектом від 23 березня 1898 р. Здійснюючи агітацію про прийняття закону про збільшення військово-морського флоту, союз протягом 1898 – 1900 рр. розповсюдив 6 млн. примірників книг і брошур, організував 3600 доповідей і лекцій. Кошти на це поступали переважно у вигляді спеціальних пожертвувань від німецьких приватних осіб і досягли суттєвої цифри – 411812 марок [16].

Однак на деякий час відкрита пропаганда на користь нових озброєнь у Німеччині все ж була зірвана її участю у роботі першої Гаазької конференції по роззброєнню (18 травня – 29 липня 1899 р.). Проте реальних документів, які б передбачали заборону збільшення чисельності військ і військових бюджетів на п’ять років, а морського бюджету на трирічний термін, не було прийнято. Це розв’язало руки німецьким глашатаям нових планів збільшення армії і флоту під прикриттям захисту континентальних і заморських інтересів Німеччини. Виступаючи у рейхстазі 11 грудня 1899 р., Бюлов заявив: «Що робити, світ уже поділений ... Ми тільки тоді зможемо триматися на висоті, коли ми зрозуміємо, що для нас неможливе благополуччя без великої могутності, без сильної армії, без сильного флоту... У прийдешньому столітті німецький народ буде або молотом, або на ковальнею» [17]. Через кілька днів уряд відкрито наголосив, що виносить на розгляд рейхстагу новий закон, який передбачає значне зростання морських озброєнь.

Треба особливо наголосити на тому, що хоча нова морська програма Тірпіца знову викликала великі дебати, але її швидкій реалізації несподівано допоміг зовнішньополітичний чинник. Наприкінці грудня 1899 р. і на початку січня 1900 р. англійські військові кораблі затримали три німецькі пароплави – «Бундесрат», «Генерал» і «Герцог» – за підозрою у провезенні контрабандних товарів для бурів, які вели війну проти Великою Британії на півдні Африки. Бюлов зачитав це повідомлення кайзеру і супроводив його словами: «Немає такого вітру, який не приніс би чогось доброго». А Тірпіц додав: «Це той самий вітер, який нам необхідний, щоб привести наш корабель у гавань. Тепер флотський закон пройде. Ваша Величність повинна нагородити англійського командира орденом з подякою за проведення нашого флотського закону» [18]. В Німеччині розгорнулася бурхлива антианглійська і профлотська кампанія. Бюлов навіть висловлював побоювання, чи не збирається Англія компенсувати свої невдачі у сухопутній війні проти бурів успішною морською війною проти Німеччини [19].

Нарешті 12 червня 1900 р. рейхстаг остаточно затвердив нову морську програму, яка передбачала подвоєння німецького флоту і перетворення його у наймогутніший, після англійського, флот у світі. Згідно закону 1900 р., німецький флот до 1915 р. мав налічувати 38 лінійних кораблів, 14 броненосців і 38 легких крейсерів [20]. Це означало, що військово-морський флот, спрямований на боротьбу за оволодіння опорними пунктами далеко за європейськими кордонами Німеччини, перетворювався в одне з головних знарядь її експансіоністської зовнішньої політики. Підтвердженням цього стало уже захоплення перших «опорних пунктів» – гарантованих місць за кордоном, які знаходяться під німецькою владою – на території Китаю і в басейні Тихого океану.

Закликаючи до переходу на рейки «світової політики» при сприянні могутнього флоту, кайзер під час спуску на воду броненосця у Вільгельмсгафені влітку 1900 р. проголосив: «Як потужно б’є океан у ворота нашої вітчизни і змушує нас утвердити як вищий закон своє місце у світі, закликає нас до світової політики. Океан необхідний для величі Німеччини, але він також показує, що на ньому і далеко по той бік його без Німеччини, без німецького імператора не повинно відбуватися жодної події» [21].

У якості висновку відзначимо, що імперіалістичні кола Німеччини на рубежі XIX – ХХ ст. фактично остаточно перейшли на шлях широкомасштабної «світової політики», важливою ланкою якої була подальша колоніальна експансія з опорою на сильний військово-морський флот. Про це навесні 1900 р. відверто заявив князь Бюлов, водночас намагаючись, наскільки це було можливо, завуалювати агресивну спрямованість зовнішньополітичного курсу своєї держави. Він сказав: «Під словами «світова політика» я розумію тільки турботу про вирішення завдань, які постали перед нами і випливають з росту нашої індустрії, нашої торгівлі та нашого судноплавства. Ми не можемо перешкоджати зростанню німецьких заморських інтересів. Ми не можемо стримувати нашу торгівлю, нашу промисловість, робочу силу, активність та інтелект. Ми не думаємо про те, щоб здійснювати агресивну, експансіоністську політику. Ми хочемо тільки захистити вагомі інтереси, які здобули в усіх частинах світу в ході природного розвитку подій... Агресивні тенденції повністю чужі нам, ми не хочемо здійснювати ані авантюристичну, ні фантастичну політику, ми хочемо і в майбутньому розвиватися тільки в мирних умовах, як в економічному, так і в політичному плані...» [22]. Насправді ці слова, як ми вже переконалися, були дуже далекі від реалій рубежу XIX – ХХ ст.

Активний перехід до «світової політики» супроводжувався загарбанням Німеччиною нових колоній і розгортанням гонки морських озброєнь. Вона стала одним з найважливіших аспектів англо-німецького суперництва і суттєвим компонентом «світової політики» як політики сили. Існував тісний і нерозривний зв’язок військово-морської політики із колоніальною та зовнішньополітичною експансією Німеччини в цілому, будівництва потужного військово-морського флоту з завданнями збереження і розширення віддалених від метрополії колоніальних володінь і опорних пунктів. Створення останніх при підтримці Тірпіца і Бюлова неминуче вело до загострення міжімперіалістичних протиріч на міжнародній арені. Німецька «світова політика», ідейні, політичні та матеріальні основи якої були закладені в кінці XIX – на початку ХХ ст., неминуче штовхала імперію Вільгельма II до глобального військового зіткнення, в ході якої вона мала витіснити конкурентів і остаточно зайняти «місце під сонцем» як велика та впливова «світова держава». Велика війна 1914 – 1918 рр. стала логічним продовженням внутрішньо- і зовнішньополітичних курсів тогочасних великих держав, у тому числі й Німецької імперії, справивши кардинальний вплив на майбутнє Європи, світу і всієї системи міжнародних відносин.


Список використаних джерел і літератури

1. Ротштейн Ф.А. Международные отношения в конце ХІХ века / Ф.А.Ротштейн. – М.-Л., 1960. – С.479.

2. Stenographische Berichte über die Verhandlungen des Deutschen Reichstages. – B., 1871 – 1900 (далі – Reichstag). – Bd.5. – 1.12.1896. – S.3639.

3. Ibid. – 2.12.1896. – S.3651.

4. Die Groβe Politik der europaischen Kabinette 1871-1914: Sammlung der diplomatischen Akten des Auswärtigen Amtes. Bd. 1-40. – B., 1922-1927 (далі – GP). – Bd.13. – №3396.

5. Туполев Б.М. Кайзеровский военно-морской флот рвется на океанские просторы (конец ХІХ – начало ХХ в.) / Б.М.Туполев // Новая и новейшая история. – 1982. – №3. – С.135.

6. Ерусалимский А.С. Внешняя политика и дипломатия германского империализма в конце ХІХ века. 2-е изд. / А.С.Ерусалимский. – М., 1951. – С.328.

7. Reichstag. – Bd.7. – 18.03.1897. – S.5149.

8. Bülow B. Denkwürdigkeiten: In 2 Bde. / B.Bülow. – B., 1930. – Bd.1. – S.59.

9. Ротштейн Ф.А. Международные отношения... – С.482.

10. Reichstag. – Bd.1. – 6.12.1897. – S.47.

11. Архив внешней политики Российской империи. – Ф.Канцелярия. – Д.21. – 1897. – Л.336.

12. Reichstag. – Bd.1. – 6.12.1897. – S.60.

13. Alldeutsche Blätter. – 6.03.1898. – №10.

14. Тирпиц А. Воспоминания: пер. с нем. / А.Тирпиц. – М., 1957. – С.143-144.

15. Alldeutsche Blätter. – 3.04.1898. – №14.

16. Гейден Г. Монополии. Пресса. Война / Г.Гейден. – М., 1964. – С.35.

17. Reichstag. – Bd.4. – 11.12.1899. – S.3292-3295.

18. Ерусалимский А.С. Внешняя политика и дипломатия германского империализма… – С.537.

19. GP. – Bd. 15. – №4457.

20. Алафузов В.А. Доктрины германского флота / В.А.Алафузов. – М., 1956. – С.18.

21. Ротштейн Ф.А. Международные отношения... – С.633.



22. Bülow B. Op. cit. – Bd.1. – S.415-416.
Троян Сергій Станіславович – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри зовнішньої політики і дипломатії Дипломатичної академії України при МЗС України.


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка