Шевченко і музика




Скачати 104,39 Kb.
Дата конвертації29.01.2017
Розмір104,39 Kb.
Реферат на тему:

«Шевченко і музика»

Підготувала

учениця 11 класу

Вилоцької ЗОШ І-ІІІст. №2

Розман Етелла


Шевченко і музика

Ми багато говоримо про Кобзаря-поета, але куди менше — про прозаїка і художника. Для нас Тарас Григорович — це борець за волю України, символ духовного життя нації, символ її незалежності. Але рідко ми згадуємо про Шевченка як про людину з пристрастями її почуттями, зі стійкими смаками та мистецькими вподобаннями, освіченого чоловіка, тонкого знавця світової культури. Ми більше говоримо про кріпака, а не про академіка. А проте це важливий факт, який допомагає осягнути всю велич і багатогранність його таланту, зрозуміти його як інтелігента тонкої душі і світлого розуму.

Свій крок до представлення нашого Шевченка європейським митцем зробили викладачі та студенти Львівської національної музичної академії ім. Лисенка. Любов Кіяновська, доктор мистецтвознавства, професор, завідуюча кафедрою історії музики, яка давно цікавиться ставленням Тараса Григоровича до класичної музики, неодноразово робила передачі, концерти на таку тематику. Але нам таки бракує ґрунтовних академічних досліджень цієї теми і, що важливо, її широкого пропагування і розповсюдження. Бракує таких «шевченківських вечорів у новому форматі», де б висвітлювалися нові, цікаві, досі не відкриті загалу грані цієї непересічної, всебічно обдарованої особистості. Найхарактернішими, символічними моментами переплетення Шевченкового життя з музикою Любов Кіяновська поділилася з «Днем»:

— Власне, читаючи щоденники Тараса Григоровича, його повісті, можна знайти кілька сотень розсипаних по текстах згадок про музику. Шевченко її дуже добре відчував, навіть більше того — він навчився сам грати на фортепіано, виконував нескладні твори Моцарта і Бетховена. Це, звичайно, ще треба перевірити по джерелах, але колеги ділилися такою інформацією... І я в це охоче вірю. Ви ж не забувайте, що він був академіком Академії мистецтв — просто так це звання не давалося. Така людина мала бути надзвичайно освіченою. Шевченко відвідував усі оперні прем'єри, престижні концерти. А як він відгукувався про те, як Гулак-Артемовський співав Руслана в «Руслані та Людмилі» Глінки!.. Він романтик за натурою — як же він міг творити свою поезію, не відчуваючи тогочасної музики в усьому її багатстві?! Поети того часу без музики не існували.

— А яким композиторам Тарас Григорович надавав перевагу?

- У нього було широке коло смаків: дуже любив Гайдна, Моцарта і Бетховена, постійно до них звертався. Обожнював Шопена, Мендельсона. Дуже добре знав тогочасних віртуозів: Паганіні, Серве, В'єтана, в його творах згадуються десятки прізвищ. Все це говорить про те, що Шевченко — інтелігент надзвичайно високого художньому смаку. Щоденники Тараса Шевченка дуже багаті на музичні судження. Він часто звертається до віденських класиків. І, звичайно, ідеалом гармонії завжди залишався Вольфганг Амадей Моцарт. Фрагмент із записів Шевченка за 1957 рік: «Я почув, як маленький оркестрик грає увертюру до опери Моцарта. Це така чудова музика, що мені здається, її не можна заграти недобре, вона завжди звучить божественно». В його «Щоденниках» є ще один характерний спогад, що стосується Моцарта. Коли Тарас Григорович повернувся із заслання, здавалося б, треба шукати собі притулку, думати про свою долю, а він пише, що випадково потрапив у товариство, де був присутній чоловік, який геніально грав Моцарта. Він аж здивувався, одразу забув про все, що відбувалося, — сидів і насолоджувався цією музикою. Йому не треба було карт, п'яного товариства: важливим було те, що раптом знайшовся той, хто вмів грати Моцарта.

Крім того, одним із улюблених творів Шевченка є увертюра до опери Джоаккіно Россіні «Вільгельм Телль». Твір близький йому і за характером, і за сюжетом, адже Вільгельм Телль — це герой, який піднімає значення національного питання так високо над особистим, що ладен пожертвувати власним сином заради добра народу. В цій музиці є ще один символ — її піднесеність, адже ми завжди плачемо над долею нашого народу разом із Шевченком, але в нього є й зовсім інший бік. Це тонко і влучно висловив Іван Франко: «Якби я мав одним словом схарактеризувати поезію Шевченка, то сказав би, що це поезія бажання, вільне життя, свобідне, нічим не укутаний розвій особистості, цілого суспільства, цілого народу».

Звичайно, що проживаючи у Петербурзі, Шевченко цікавився творчістю класиків російської музики Глінки та Мусоргського, дуже добрі стосунки пов'язували його з музикантами-аматорами братами Федором і Яковом Лизогубами та іншими музикантами — чи професійними, чи любителями. Особливо ж тісна дружба пов'язувала Тараса Шевченка із Семеном Гулаком-Артемовським, вона тривала кілька десятків років і, що дуже прикметно, Гулак-Артемовський був одним із небагатьох, хто не відцурався Шевченка, коли він був на засланні, і підтримував його навіть матеріально. Шевченко пише йому із заслання листа: «Брате мій, друже мій єдиний, Семене, благородніша і чистіша душа, хто б ще мене тут згадав, та ще й п'ятнадцять карбованців вислав. Благодарю тебе і помишлєнієм і серцем своїм». Найулюбленішому другові Тарасу Шевченку Семен Гулак-Артемовський присвятив свою пісню «Стоїть явір над водою».



  • А як захоплення Шевченка музикою перепліталося з його літературною творчістю?

  • Таке захоплення мало вплив і на поезію Шевченка, і особливо на прозу. В його повістях дуже часто зустрічаються різноманітні музичні символи. В поезії він, звісно, більше виходить із народної пісні, духовної української пісні. Саме українське поетичне слово його провокувало на національні інтонації. Але там, де він проявляє себе як інтелігент, в тих же повістях, щоденниках чи листах, — там цілком інша картина. Шевченко є людиною світової культури. Уривок з його повісті «Музикант» відкриває Шевченка як романтика. Тут він автобіографічно пише про свою особисту ніжну любов до віолончелі. «Арновський привіз віолончель. Боже, що ж то за іграшка! Це лиш одна душа людська може так співати і плакати, як співає і плаче цей дивовижний інструмент. Майстер, що його зробив, мабуть, був сам Прометей. Я лягаю спати і кладу його біля себе. Це моє життя, моє друге я. І якби я був двічі рабом, я б за цей інструмент продав себе втретє в рабство». Вражають ці слова... Як же так, він же був кріпаком! Це не пафос, для нас рабство — абстрактне поняття, а для нього воно було конкретним... Проте, як музика брала його за душу, як глибоко він її відчував... І якби Шевченко не був поетом, він неодмінно став би Великим Музикантом. Символічно, що ці слова проголошує герой на ім'я Тарас. Єдиний раз він називає героя своїм власним іменем — таки музиканта, навіть не художника. Саме в цій повісті Шевченко використовує прийом, яким потім користуватимуться наступні покоління письменників. Певні події в творі мають свою музичну символіку. Коли Шевченко хоче показати духовну вищість слуг від своїх панів, він проводить таку паралель: пани розважаються під новомодні німецькі танці, а слуги слухають Шопена, якого грає їм Тарас. Ще навіть не розуміючи, що це кохання, музикант Тарас прагне зробити для Наталії переклад увертюри до «Сну в літню ніч» Мендельсона. Але ж цей музичний твір закінчується весіллям! Який тонкий натяк..!,»

У Тараса Шевченка, як відомо, дітей не було. Але сьогодні в Києві живуть потомки його молодшого брата Йосипа, син якого - Трохим – похресник великого українського поета. Праправнучка Трохима викладає німецьку мову в одній із столичних шкіл. Її ж внуки – Михайло і Василь – наймолодші потомки Шевченка. Михайло закінчив оркестровий факультет Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, грає на віолончелі. Пише музику, працює над обробкою народних пісень, створює п’єси. Василь закінчив музичну школу імені М. В. Лисенка в Києві.

Отже, мрія Т. Шевченка реалізується через декілька поколінь.

Розкриваючи тему «Шевченко і музика», треба відзначити, що Шевченко незмірно любив народні пісні, переймав їх з першого разу і знав їх без ліку. Ще з дитинства, коли хлопці-друзі руйнували пташині гнізда, моторний і чутливий до всякого горя Тарас просив їх: «Не чіпайте пташок, вони ж так гарно співають, їм буде боляче.»

Окрему сторінку в житті великого поета займає тема Поділля.

10 грудня 1845 року Тараса Григоровича затвердили співробітником Археографічної комісії. Саме за її завданням він подорожував Київщиною, Поділлям і Волинню. Завданням комісії було вивчення та опис пам’ятників старовини, визначних місць, запис легенд, переказів, пісень про минувшину. Тогочасний поштовий путівник свідчить, що маршрут пролягав від Києва на перекладних через «большой город Васильков», Білу Церкву, Сквиру. За словами дослідника професора П. М. Лісового, (газета «Вінницька правда», від 8 березня 1979 року, «Шляхами Поділля») далі шлях Т. Шевченка пролягав через Липовець, Брацлав, Могилів-Подільський, Нову Ушицю, Дунаївці до Кам’янця-Подільського. Пізніше звідти через Староконстянтинів-Ямпіль поїхав до Почаєва.

Першого жовтня 1846 року Тарас Григорович прибув у губернське місто Кам’янець- Подільський. Ще здалеку виднілися мури старої фортеці, а на південно-східних окраїнах похмуро вдивлялася у провалля висока Кармалюкова башта.

Оригінальні кам’яні будівлі, старовинна архітектура міста, його географічне положення щиро захопили Шевченка. Всю красу міста, його величність, достоїнства ніби оберігала підковоподібна річка Смотрич. Вона звивалася між крутими берегами навкруги старої кам’янистої місцевості і закривала доступ до міста.

Тут поет провів майже два тижні. За цей час він зумів зібрати багатий матеріал. Цьому сприяло знайомство і щира приязнь поета з «колежським асесором» Петром Емануїловичем Чуйкевичем, який був досить добре обізнаний з історією міста, звичаями, побутом і народною творчістю подолян. Від нього Шевченко записав перекази, бувальщини, пісні

«Зійшла зоря із вечора»,

«Ой Кармелюче, по світу ходиш»,

«Пливе щука з Кременчука».

В Кам’янці -Подільському багато костелів, церков. Часто Т. Шевченко заходив до церкви, слухав духовні співи. Тут він познайомився зі священиком Крупицьким. Пізніше, будучи в квітні 1859 року на студентському вечорі в Петербурзькій Медико-хірургічній академії, зустрів дочку, красуню знайомого священика і присвятив їй вірш «И. И.»

Така, як ти, колись лілея

На Іордані процвіла

І воплотила, пронесла

Святеє слово над землею

Якби-то й ти, Дністровий цвіте…

Ні, ні! Крий Боже!

Розіпнуть.

В Сибір в кайданах поведуть.

І ти, мій цвіте неукритий…

Не вимовлю…

Веселий рай.

Пошли їй, господи, подай!

Подай їй долю на сім світі

І більш нічого не давай.

Та не бери її весною

В свій рай небесний, не бери,

А дай твоєю красотою

Надивуватись на землі.

Наприкінці листопада 1846 року Шевченко повернувся до Києва, де його незабаром було арештовано і вилучено матеріали експедиції. На допиті Шевченко дав такі пояснення: «Стихи и песни на малороссийском наречии не моего сочинения, а записанные мною во время бытности моей в Киевской, Камянец-Подольской и Волынской губерниях как песни народные».

Матеріали, зібрані на Поділлі, послужили для написання поеми і повісті «Варнак». Народний месник Устим Кармалюк, який діяв із загоном своїх хлопців у Чорних лісах (а вони тягнулись від Шаргородщини до Брацлавщини і були володіннями графа Потоцького), послужив прикладом для створення головного героя цих творів, каторжника Кирила.

Образ подільського месника знаходимо і в Марка Вовчка, яка також певний час жила і працювала на Поділлі, де записувала фольклор. Тараса Шевченка ще більше вразила історія Поділля, коли він, повернувшись із заслання, 1858 року лютого місяця в Нижньому Новгороді заочно познайомився з «Народними оповіданнями» письменниці. Тарас Шевченко записав у щоденнику такі хвилюючі рядки: «Какое возвышенное, прекрасное создание эта женщина… Необходимо будет ей написать письмо и благодарить ее за доставленную радость чтением ее вдохновенной книги». «Народні оповідання» писалися в м.Немирові, де протягом 1855-1858 років жила М. Вовчок.

Читаємо рядки Шевченкової поезії і серце переповнюється світлими почуттями, душа співає, як співає для нас своєю поезією Великий Кобзар.

Походимо, посидимо –

На сей світ поглянемо…

Поглянемо, моя доле…

Бач, який широкий,

Та високий, та веселий,

Ясний та глибокий.



Безліч творів самого Т.Шевченка було покладено на музику багатьма композиторами…


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка