Система організації безготівкових розрахунків




Скачати 234,3 Kb.
Дата конвертації10.11.2016
Розмір234,3 Kb.
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра обліку та аудиту
Реферат

з дисципліни «Облік у банках»

на тему: «Система організації безготівкових розрахунків»

Виконала:

студентка ФЕіП

групи ОА-41

Гевді Наталія Олександрівна


Перевірила:

асистент


Павелко Ольга Віталіївна

Рівне – 2011



Зміст

Вступ………………………………………………………………………..…….3



  1. Сутність і принципи безготівкових розрахунків…………………….…….4

  2. Форми безготівкових розрахунків……………………………………….…7

Висновки………………………………………………………………………..13

Список використаної літератури……………………………………………...14



Вступ

Для здійснення будь-якої господарської операції підприємство повинно здійснити розрахунки з іншим підприємством, найшвидший тип розрахунків між юридичними та фізичними особами – безготівкові. Банк в цих розрахунках виступає як посередник між клієнтами, що здійснюють платежі.



Безготівкові розрахунки – це переказування певної суми коштів із розрахунків платників на рахунку одержувачів, а також переказування з доручення підприємств, внесених ними готівкою до каси банку на рахунки одержувачів.

Об’єктом дослідження мого реферату є визначення сутності та організація безготівкових розрахунків. Щоб зрозуміти і осмислити безготівкові розрахунки треба визначити кожен вид цих розрахунків, їх особливості, реквізити та ін.

Актуальність цієї теми важко переоцінити: майже усі підприємства здійснюють безготівкові розрахунки, мають різни види рахунків і користуються різними формами безготівкових розрахунків. В умовах ринкової економіки форми безготівкових розрахунків набувають нової сутності: підприємство має само вибирати найефективніші та найкращі форми розрахунків. Безготівкові розрахунки нерозривно пов’язані із підприємницькою діяльністю і від правильності застосування тієї чи іншої форми розрахунків підприємство може виграти або програти.

Безготівкові розрахунки в своїй цілісності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного відособленого об’єкта економічних відносин, а відповідно й окремого дослідження економічної науки.

Інструкція №22 встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів:


  • меморіального ордера;

  • платіжного доручення;

  • платіжної вимоги-доручення;

  • платіжної вимоги;

  • розрахункового чека;

  • акредитива.

Безготівкові розрахунки в Україні розвиваються дотепер, прикладом є банківські платіжні картки, які з’явилися в Україні досить недавно. Для прийняття ефективних управлінських рішень та планування господарської діяльності підприємства, керівнику підприємства слід вибирати та застосовувати найефективніші форми безготівкових розрахунків, які задовольняють потреби підприємства.

  1. Сутність і принципи безготівкових розрахунків

Загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюється за участю банків встановлює Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою правління НБУ від 21.01.2004 р. №22 [2].

Відповідно до п.1.4. даної інструкції, безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді [2].

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцептне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускається [4].

Господарські суб’єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів.

Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам - власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро -, так із макроекономічної точок зору.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має правильне визначення її принципів - основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв’язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків впливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб’єктів сфери безготівкового обігу платника, одержувача грошових коштів банку.

Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).

Принципи безготівкових розрахунків - це вихідні положення які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи [4].

Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:

1. Грошові кошти всіх господарських суб’єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов’язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення тіньового характеру економіки.

2. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюється через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрігосподарські потреби. В кризовій економіці здійснення розрахунків між господарськими суб’єктами готівкою (а часто й валютною іноземних держав), минаючи установи банків і поза їхнім контролем, посилює нелегальний режим функціонування багатьох підприємств і організацій, призводять до розширення дефіциту реальних “живих” грошових коштів.

3. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відпуску товарів - необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження (відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність підприємств і ефективну платіжну та договірну дисципліну в народногосподарському обороті країни.

4. Платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни, непередбачені договором. Цей принцип організації безготівкових розрахунків відображає основоположну роль споживача (покупця) в системі ринкових відносин [4].

5. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, що є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банківського чи комерційного). Якщо на рахунку покупця немає достатніх грошових коштів, платежі не можуть бути здійснені в принципі “Не постачати, не маючи гарантій оплати” - правило ринкових відносин. Банком відкривається і обслуговується картотека неоплачених вчасно розрахункових документів. Платежі проводяться в міру надходження грошових коштів на рахунок платника.

6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника. Банк зобов’язаний проконтролювати ці рахунки, щоб попередити зловживання, що мають місце під час оплати безтоварних документів. Якщо буде встановлено факт подання в банк безтоварних розрахункових документів, то банк зобов’язаний стягнути штраф з підприємства (організації), яке виписало такий документ.

7. Постачальники і покупці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання більш раціональних форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах [4].

Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається лише несприятливими кризовими умовами господарювання.

Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи).

В системі юридичних і економічних наук виділяється таке поняття, як спосіб безготівкових розрахунків.

Спосіб безготівкових розрахунків у широкому розумінні - це економічно і фінансово обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Спосіб розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб’єктами своїх грошових зобов’язань один перед одним, різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб’єкти використовують два основних способи платежу:

— перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них;

— зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів [5].





  1. Форми безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки в господарському обороті України регулюються Інструкцією №377/8976 Національного банку України, яка затверджена Постановою правління НБУ від 21.01.2004 р. №22 і чинна з 9.04.2004 р.

Інструкцією визначено, що підприємства самостійно обирають форми розрахунків та зазначають їх при укладенні між собою відповідних договорів.



Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами мають здійснюватись через банки шляхом перерахування коштів з поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

Банки списують кошти з рахунків підприємств тільки за розпорядженням їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання коштів передбачене законодавством України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів.

Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з їх рахунки.

Розрахункові документи за операціями, що здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності — юридичними особами, повинні мати відбиток печатки та підписи відповідальних осіб, яким, відповідно до чинного законодавства України та установчих документів підприємства, надане право розпорядження рахунком і підпису розрахункових документів і які повідомлені банку в картці із зразками підписів та відбитком печатки [5].

Розрахункові документи, складені підприємцями без створення юридичної особи, підписуються однією відповідальною особою, зразок підпису якої зазначений в картці зразків підписів та відбитка печатки (за наявності печатки).

Розрахункові документи від фізичних осіб приймаються банком до виконання за підписом такої фізичної особи, що відповідає зразку вміщеного в картку рахунка.

Розрахунки за документами, що надійшли до банку платника протягом операційного дня, виконуються банком того ж дня, а розрахункові документи, які надійшли після операційного дня, банк виконує наступного дня.

Банк одержувача зобов'язаний зараховувати кошти на рахунки клієнтів не пізніше наступного дня після отримання інформації від розрахункової палати.

Інструкція №22 встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів:



  • меморіального ордера;

  • платіжного доручення;

  • платіжної вимоги-доручення;

  • платіжної вимоги;

  • розрахункового чека;

  • акредитива.

Отже, коротко розглянемо кожен із видів платіжних інструментів, відповідно до Інструкції №22.
Платіжне доручення.

Найпоширенішою в господарському обороті є форма розрахунків із застосуванням платіжних доручень.



Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача [2].

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень можуть здійснюватись:



  • за фактично одержані товарно-матеріальні цінності (виконані роботи, надані послуги);

  • в порядку попередньої плати;

  • для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

  • для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

  • в інших випадках за згодою сторін.

Платіжні доручення приймаються банками до виконання протягом 10 календарних днів з дня виписки, не враховуючи день виписки.

Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках.

Платіжні доручення на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків і зборів, неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством, приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках.

У разі відсутності коштів на основному рахунку платника такі доручення обліковуються банком на позабалансовому рахунку.

При цьому платник зобов'язаний протягом трьох робочих днів надати доручення на перерахування залишків коштів з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення заборгованості.

У разі недостатності коштів на основному рахунку підприємства для виконання таких доручень здійснюється їх часткова оплата, яка оформлюється меморіальним ордером [4].



Платіжна вимога-доручення.

Платіжна вимога — доручення є комбінованим розрахунковим документом, який складається з двох частин:

  • верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (робіт, послуг):

  • нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка суму, яка проставлена в рядку «Сума до оплати літерами».

Платіжні вимоги — доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів з дня виписки [2].

Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді і банком не контролюється. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимоги-доручення.

Банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання.

У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одержувачеві коштів у порядку і строки, зазначені в договорі [4].

Порядок сплати, строки проходження документів між покупцем і платником визначаються сторонами господарських відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Це вигідно для банка, бо він виконує тільки доручення свого клієнта. Якщо платнику необхідно зробити платіж терміново, він на документі робить помітку - телеграфом. Оскільки витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення.

На мою думку, саме ця правова форма розрахунків найнадійніша для підприємницьких стосунків і одночасно для банку. Справа не в тому, що бланк, розроблений банком складається з двох частин, а тому, що виписана вимога на оплату не подається в банк попередньо, бо це забирає час, а подається безпосередньо платнику-покупцеві. Банківські правила рекомендують для прискорення доставки вимог-доручень платникам передавати їх у комплекті розрахункових та розвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором.



Позитивним моментом даної форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб’єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків у зв’язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків є мало поширеною.

Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є відсутність гарантії платежу. Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнює рух грошових коштів [5].

Розрахункові чеки.

З метою скорочення обсягів розрахунків готівкою в безготівкових розрахунках за отримані товари, виконані роботи та надані послуги можуть застосовуватись розрахункові чеки.



Розрахунковий чек - це документ, який містить письмове розпорядження власника чека (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів [2].

Чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекодержатель - юридична або фізична особа, яка є одержувачем коштів за чеком.

Банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Чекова книжка видається строком на один рік. Строк дії розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі,—три місяці.

Чек заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом) або з використанням технічних засобів.

В Україні використовується строго фінансова уніфікована форма розрахункового чека. Бланки чеків брошуруються в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці НБУ за зразком, затвердженим НБУ. Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.

З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовленні комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов’язкових вимог і мати фірмову позначку банку.

На чеках не допускається виправлень та використання факсиміле замість підпису [4].

У чеку мають бути заповнені всі реквізити. Чек, в якому відсутній будь-який із реквізитів, вважається недійсним і повертається банку чекодавця без виконання.

Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.

Чекодержатель здає в банк чеки разом з трьома примірниками реєстрів, якщо рахунки чекодавця і чекодержателя знаходяться в одній установі банку, і в чотирьох примірниках — на кожну установу банку окремо, якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в різних банках.

Акредитив.

Акредитив — це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта зобов'язаний виконати платіж третій особі за поставлені товари (роботи, послуги) або надати повноваження іншому (виконавчому) банку здійснити цей платіж [2].

В акредитивній формі розрахунків беруть участь:

· заявник акредитива — платник, що звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

· банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту;

· виконуючий банк, що здійснює платіж за акредитивом;

· бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків визначаються договором між бенефіціаром і заявником акредитива.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

а) покритий — акредитив, для здійснення платежів при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку емітента або виконавчому банку;

б) непокритий — акредитив, оплата за яким у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви поділяються на відкличні та безвідкличні. На кожному акредитиві має бути зазначено, відкличний він чи безвідкличний. Якщо такого позначення немає, акредитив вважається безвідкличним [2].

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов договору, відмови в гарантуванні платежу).

Усі розпорядження про зміну умов відкличного акредитива заявник передає бенефіціару тільки через банк-емітент який повідомляє про це виконавчий банк, а останній — бенефіцара.

Виконавчий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива.

Виконавчий банк зобов'язаний оплатити документи, які відповідають умовам акредитива, виставлені бенефіціаром і прийняті виконавчим банком, до отримання останнім повідомлення про зміни або анулювання акредитива.

Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.



Платіжна вимога.

Платіжна вимога — це письмове доручення одержувача грошей своєму банку стягнути (інкасувати) вказану суму коштів з платника (боржника) і зарахувати на його рахунок. Зараз ця форма розрахунків застосовується рідко — лише у випадках безспірного стягнення та списання коштів без згоди (акцепту) з рахунків їх власників [2].

Платіжні вимоги оплачуються банком негайно, якщо основний рахунок платника і рахунок стягувача ведуться в одній установі банку і на цьому рахунку платника є достатня сума коштів. Якщо рахунки ведуться в різних установах банків, то платіж здійснюється по каналах міжбанківських розрахунків. За відсутності чи недостатності коштів на основному рахунку платника банк приймає вимогу до виконання, залучаючи для її оплати кошти з додаткових рахунків платника. Для цього банк не пізніше наступного дня мусить повідомити платника про необхідність перерахування коштів з додаткових рахунків на основний для оплати платіжних вимог до основного рахунку або про оплату їх безпосередньо з додаткового рахунку.

Стягувачами можуть бути:



  • державні податкові органи;

  • державні виконавці та підприємства, що здійснюють примусове списання коштів на підставі визнаних претензій.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках та на підставі виконавчих документів, установлених законами України, рішень податкових органів та визнаних претензій.

Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість і правильність даних, що внесені в платіжну вимогу на примусове списання (стягнення) коштів [5].

Платіжну вимогу стягувач подає до банку разом з оригіналом листа-відповіді платника про визнання претензії (який оформляється згідно з вимогами законодавчих актів), а якщо в цьому листі не зазначено суму визнаної претензії, то додається також копія претензії.

Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом десяти календарних днів з дня їх складання; банк платника — протягом 30 календарних днів з дати їх складання.

Якщо стягувача і платника обслуговують різні банки, то банк стягувача надсилає платіжну вимогу (не менше ніж два примірники, один з яких перший) та супровідні документи в банк платника. Стягувачу повертається не менше ніж один примірник платіжної вимоги та реєстру. Перший примірник реєстру залишається в банку стягувача.

Платіжні вимоги стягувачів приймаються банком до виконання незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника та виконуються банком частково в межах наявного залишку коштів платника, а в невиконаній сумі повертаються разом із супровідними документами.

Платіжна вимога відкликається лише у повній сумі.

Меморіальний ордер.

Важливою формою, за допомогою якої списуються кошти з рахунка платника, є меморіальний ордер.



Меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та нормативно-правових актів Національного банку [2].

Факт списання коштів з рахунка платника документально оформляється меморіальним ордером (залежно від конкретного випадку) для:

• часткової оплати розрахункових документів; документального підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб) внесених до каси банку коштів; перерахування коштів, зарахованих на рахунок “Кредитні суми для з’ясування”;

• перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку;

• виконання банком платіжних доручень платника в довільній формі;

• перерахування банком коштів при закритті акредитива.

Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника [4].
Висновки

Для проведення безготівкових розрахунків підприємства відкривають у будь-яких банках України поточні рахунки. Окремо, на підставі заяви про відкриття рахунка, відкриваються рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки тощо).

Використання безготівкових розрахунків призводить до скорочення поточних витрат та прискорення часу доступу клієнтів до своїх вкладів, прискорення руху грошових коштів. Наша держава почала використовувати «електронні гроші» та банківські картки не так давно, що наклало свій відбиток на банківську діяльність в Україні.

Проблеми безготівкових розрахунків досліджувалися українськими та зарубіжними вченими, такими як Н.А. Куфакова, Ю.А. Ровинський, М.М. Агарковою, Л.К. Вороновою, М.С. Матрохіною, Л.Г. Єфімовою, Б.М. Івановою, А.О. Селівановою, Н.І. Хімічевою, Я.А. Гейвандовою, А.М. Гуляєвою, М.П. Кучерявенком.

Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяє розгалужена гілка банків, а також зацікавленість держави в їх розвитку.

Таким чином безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки шляхом запису по рахункам в банках, коли гроші списуються з рахунку платника і зараховуються на рахунок отримувача. Безготівкові розрахунки в господарстві організовані по визначеній системі, під якою розуміють сукупність принципів організації безготівкових розрахунків, вимог, що застосовуються до їх організації, визначених певними умовами господарювання, а також форм і способів розрахунків і пов’язаного з ними обігу документів.

Використання безготівкових розрахунків у наш час – це зручно для клієнтів, адже можна здійснювати платежі на великі відстані без ризику втрати.

При організації безготівкових розрахунків важливо, щоб момент проведення платежу максимально наближався до моменту відвантаження продукції, надання послуг.

Отже, питання розрахункових документів, є досить актуальним на сьогоднішній час. Воно є дуже важливим для розвитку національної економіки, і потребує більш чіткої законодавчої регламентації. На мою думку в законодавстві треба більше уваги приділяти таким формам безготівкових розрахунків як чеки, акредитив і вексель.

Стабільність фінансової системи України і національної економіки безпосередньо пов’язана зі стабільністю розрахункової системи, тобто з наявністю надійного механізму платежів, що дозволяють безперебійно здійснювати розрахункові операції.



Список використаної літератури

  1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-ІІІ від 07.12.2000 року з наступ. змінами і допов. на 01.01. 2008р. //http://zakon. rada.gov.ua.;

  2. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: затв. постановою НБУ від 21.01.2004 р. № 22 // - 2004. - № 13. - 908 с.;

  3. Герасимовича А. М. Облік і аудит у банках: підручник / А. М. Герасимович, Л. М. Кіндрацька, Т. В. Кривов’яз та ін. — К.: КНЕУ, 2004. — 536 с. ISBN 966-574-648-0;

  4. Кіндрацька Л.М. Облік у банках: навч.-метод.пос. для самостійного вивчення дисципліни / Л. М. Кіндрацька, Ю. К. Семеніченко, М. Ю. Тюхляєва. – К.: КНЕУ, 2006. – 404 с.;

  5. Кравець В. Перспективи здійснення безготівкових розрахунків в Україні: Банківська справа / Кравець В. - Львів :№6, 2000. – С. 3-8;

  6. Кузьмінська О. Е. Організація обліку в банках: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / Кузьмінська О. Е., Кириленко В. Б. — К.: КНЕУ, 2002. — 282 с.;

  7. Чистякова Т. Чеки в системі безготівкових розрахунків : Вісник НБУ/ Т.Чистякова, О.Гаврилюк. – Київ: № 8, 2001. – 83 с.;

  8. Порядок організації безготівкових розрахунків в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ebk.net.ua/Book/FPravo/21-26/11254.htm.




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка