Складне речення § 213. Складне речення, його різновиди 475




Сторінка1/5
Дата конвертації27.10.2017
Розмір0,71 Mb.
  1   2   3   4   5
СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ
§ 213. Складне речення, його різновиди

475. І. Прочитайте текст. Знайдіть складні речення й визначте різновиди їх. Свої висновки обґрунтуйте. Поясніть вживання розділових знаків.

Втікач побачив місяць так раптово, що аж здригнувся. Стояв просто перед його обличчям: лилося мертве проміння, обливало землю холодним сяйвом, і йому аж віддих забило. Там, на місяці, уздрів він двох братів. Каїн підняв брата на вила, і той стікав кров’ю. Холодною місячною кров’ю, яка тече вже не одну тисячу років. Втікач побачив і Авелеве обличчя: маска страждання, яке триває теж не одну тисячу років. Зрештою, Авель не просив у брата порятунку, він тільки страждав. Каїн теж страждав, із нього теж витікала кров. Тільки тепер утікач помітив, що Авель схопив рукою брата за горло. З горла лилася кров, і це теж тривало тисячу років (Вал. Шевчук).

ІІ. Які асоціації виникають у вас, коли ви дивитеся на повний місяць? Свої враження й почуття опишіть, вживаючи й складні речення.
§ 214. Особливості побудови складних речень

476. І. Прочитайте текст. Простежте, якими засобами пов’язані між собою частини складного речення, як автор домагається точності й дохідливості кожного вислову.

А чи переживали ви коли, довгий час залишаючись наодинці з природою (над лісовою річкою, скажімо), чи переживали ви не так коротку мить, як тривале відчуття, що душа ваша зливається з тими деревами і їхнім тихим шумом, з течією зеленавої води, що вона становить одне ціле з рівномірним погойдуванням очеретини, побіля якої з’являються плавні півкола, одне ціле з розсипищами білого піску, з сонячними спалахами на хвилях? Начебто душа природи стала вашою власною, а ваша злилася з душею природи, й тепер ви вже ніколи не зможете бути самі по собі, ви наче стали бранцем природи. Бранцем спокійним, який не бунтуватиме, не вириватиметься з полону цього дивовижного сприйняття й злиття з навколишнім світом. Наче вивітрилося, спливло з вашого єства все людське, все звірине, все те, що єднало вас зі світом бурхливих пристрастей, а натомість наділені ви сприймати одвічну сутність плину води, погойдування очеретини, сонячного блиску на хвилях, перешіптування лісового листя над вашою головою. Слухаєте голос природи в самому собі, й говорить вона до вас не так, як то вам може здаватися, а власним своїм тоном. Ви втрачаєте відчуття своєї істоти, ви перестаєте усвідомлювати себе — натомість відчуваєте зараз річку, ліс, повітря, усвідомлюєте все це сукупно. Ви наче стали на якийсь час органом, з допомогою якого природа усвідомлює саму себе, намагається зрозуміти в усіх зв’язках (Є.Гуцало).

ІІ. Опишіть свої думки й почуття під час спілкування з природою, використовуючи й складні речення. Зверніть увагу не тільки на землю, а й на небо.
§ 215. Складносурядне речення

478. Розгляньте речення й з’ясуйте, якими сполучниками сурядності поєднано їхні предикативні частини і які відношення між цими частинами вони передають.

1. Проходять покоління по землі, та кожне творчий слід свій залишає і мисль нову карбує на чолі (Борис Тен). 2. Не тільки не той тепер Миргород і Хорол-річка не та, а й цілий світ змінився (О.Гринів). 3. На дворі, під тополями, була тиша, і тільки краплі води, спадаючи одна по одній з водограїв, ледве чутним плесканням порушали ту тишу (А.Кащенко). 4. У повітрі відчувалась весна, але берег річки ще сковувала крижана скалка (Р.Андріяшик). 5. Шпаки — це імітатори веселі; то іволга у пісні їх дзвенить, то хлопчик, друзів кличучи, свистить, то соловейко розсипає трелі, то колесо немазане скрипить (М.Рильський). 6. І сходило сонце, і місяць вставав, і гуси кричали на фоні заграв. 7. В птичім щебетанні все кругом проснулось, і до мене знову молодість вернулась (З тв. В.Сосюри). 8. Ще назва є, а річки вже нема (Л.Костенко).


479. І. Прочитайте текст. Знайдіть складні речення із сурядним зв’язком і речення з однорідними присудками. Як по-різному ставляться коми між цими частинами?

Здавалось, далі пливти нема куди.

Спереду Дніпро мов спинився в несподіваній затоці, оточений праворуч, ліворуч і просто зелено-жовтими передосінніми берегами. Але пароплав раптом звернув, і довга, спокійна смуга річки протяглася далі до ледве помітних пагорків на обрії.

Степан стояв коло поруччя на палубі, мимоволі пірнаючи очима в ту далечінь, і мірні удари лопастей пароплавного колеса, глухі капітанові слова коло рупора відбирали снагу в його думок. Вони теж спинялись у тій туманній далечині, де непомітно зникала річка, немов обрій становив останню межу його прагнень. Хлопець поволі глянув по ближчих берегах і трохи збентежився — на повороті праворуч виникло село, приховане доти за лукою. Серпневе сонце стирало бруд з білих хаток, мережило чорні шляхи, що гналися в поле й зникали десь, посинівши, як річка. І здавалось, той зниклий шлях, з’єднавшись із небом у безмежній рівнині, другою галуззю вертався знову до села, несучи йому ввібраний простір. А третій шлях, скотившись до річки, брав до села свіжину Дніпра. Воно спало серед сонячного дня, і таємниця була в цьому сні серед стихій, що живили його своєю міццю…

Його село, те, що Степан покинув, теж стояло на березі, і зараз він несвідомо шукав спорідненості між своїм та цим селом, що випадково трапилось йому на великій путі. І радісно почував, що ця кревність єсть і що в ці хати, як і в свої покинуті, він би зайшов господарем. З жалем дивився, як тане воно, одсуваючись за кожним рухом машин, і от пасмо гидкого диму сховало його зовсім (В.Підмогильний).

ІІ. Опишіть, що ви часом бачите з вікна й відчуваєте, їдучи поїздом чи в автомобілі. Сполучники, які з’єднують складносурядні речення, підкресліть


§ 216. Розділові знаки в складносурядному реченні

480*. Речення перепишіть, розставляючи, де треба, пропущені розділові знаки. Синтаксичні центри підкресліть.

1. Без Слова немає обнови і часу мертвіє відлік (П.Харченко). 2. Ось вертається з сміхом травень і троянди знов зацвіли (Борис Тен). 3. Як же ж душно і як же ж тісно в олив’яних кліщах облич (О.Теліга). 4. На вулиці почувся тупіт копит і зараз же залунали десятки чобіт (Р.Андріяшик). 5. Ялинка затремтіла від низу до вершечка і кілька глиць упало на сніг (М.Коцюбинський). 6. Знов зустріча земля годину літню і дерево пахучо зацвіта (В.Ткаченко). 7. Холодні зірки мерехтіли в темному небі і нескінченний Чумацький Шлях простягся у вічність двома велетенськими кривими коліями (О.Довженко). 8. Червнева ніч тільки що нечутно зійшла на землю і над містом повис золотим серпом ранній півмісяць (Б.Антоненко-Давидович). 9. Десь коні ржуть і глухо грають сурми (Л.Костенко).


481. І. Прочитайте текст. Визначте, коли сполучник і поєднує однорідні члени речення, а коли — частини складносурядного речення. Поясніть різницю у вживанні коми в обох випадках.

“Реве та стогне Дніпр широкий…” Акорди несуться так владно, рокочуть могутньо, і Дніпр лине кудись, лине і будить немов Україну… Разом з тими акордами, що родить їх фортепіано, в душі моїй теж рождаються акорди, і линуть, і владно летять, будять, і я прокидаюсь… З хвиль тих акордів виринаєш ти, богине моя: чоло твоє повите хмарою, але що се таке? По білім чолі течуть краплини червоної крові?.. Падають в серце мені, серце горить!.. От виринає з туману голівка поникла твоя: риси обличчя перейняті мукою глибокою, ледве помітні болі завмерли на них; на голівці, на розкішнім хвилястім волоссі, що обгортує твою постать чудову, на самій голівці лежить терновий вінок і колючками глибоко втискується в біле чоло, шматує його, і з-під тих колючих пазурів течійками тоненькими плинуть краплини крові… Вії твої опущені, а на віях блищать сльозини… Від часу до часу червоная краплина крові спливає на око твоє і, злившись з сльозиною, пада жаром пекучим на серце моє… (О.Плющ).

ІІ. Опишіть свої враження від звучання якоїсь пісні. Розділові знаки між частинами складносурядних речень підкресліть.
Складнопідрядні речення

§ 217. Будова складнопідрядних речень



482. Речення перепишіть. Підкресліть синтаксичні центри, вказівні й сполучні слова та визначте, якими членами речення вони виступають.

1. Я в серці маю те, що не вмирає (Леся Українка). 2. Лиш той творити може, хто любить свій народ. 3. Клянусь боротись до загину так, як боролися батьки (З тв. В.Сосюри). 4. Любов к отчизні де героїть, там сила вража не устоїть (І.Котляревський). 5. Народ, що не знає своєї історії, є народом сліпців (О.Довженко). 6. Єдиний, хто не втомлюється, — час (Л.Костенко). 7. Я ж володію тим відчуттям, яке зрозуміле хіба що Гамсуну (А.Гризун).


483. І. Прочитайте текст. Знайдіть підрядні речення й визначте, чим вони приєднані до головного: сполучниками чи сполучними словами. Якими членами речення виступають сполучні слова?

Читаєш щоденник Башкирцевої, листи, спогади про неї, намагаєшся уявити стан її душі в ту чи ту мить, дошукуєшся першопричин зиґзаґів її долі, а головне — духовних метаморфоз цієї дівчини, яка, проживши так мало, встигла прожити і пережити так багато.

За подіями її життя — не особливо бурхливими — приховується причинно-наслідковий механізм. Самі факти й події дуже часто суперечливі, почасти не тільки не узгоджуються між собою, а й заперечують, перекреслюють одне одного. Але саме тим і цікаве кожне людське життя. Бо людина — не тільки те, що ми знаємо про неї, не лише те, яка вона є, а й те, що вона сама думає про себе, те, ким вона могла стати, але чомусь (чому ж саме?) не стала; це й те, що їй допомагало і перешкоджало в житті; це, зрештою, і ті люди, котрі її оточували, бо ж вона не могла не брати щось од них і не давати щось їм.

Коли це розумієш, легше стає простежувати духовну історію життя людини, примхливі повороти її долі. Бо доля не тільки нам випадає; долю ми також вибираємо (М.Слабошпицький).

ІІ. Поміркуйте про суть людського життя. Свої міркування запишіть, підрядні речення підкресліть, визначте, якими членами речення виступають сполучні слова.
§ 218. Види підрядних речень

484. Речення перепишіть, підкресліть вказівні слова, а де їх нема, спробуйте підставити їх, визначте, яким членом речення виступають вони, і від них поставте питання до підрядного речення.

1. Про те, що діялось на Украйні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей (Т.Шевченко). 2. Ті держави здатні ставати великими, у яких великі малі люди (О.Довженко). 3. Я не знайшов іще тієї Книги книг, де передбачені всілякі випадковості (А.Гризун). 4. Душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там. 5. Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати (З тв. Л.Костенко). 6. А тут, де злидні, каліч і плебеї, нещадна ніч лежить на кряжах гір. 7. Вже знаємо, що було й буде. 8. Стомились бути полем бою, полем, що байдуже приймає щедру кров (З тв. Є.Маланюка). 9. Нема такого дерева, щоб на нього птиці не сідали (Ю.Смолич). 10. Друг дорожчий, як його втрачаєм. Серцю навіть ближчий рідний дім, як живем далеко десь від дому (В.Василашко).


485. І. Прочитайте текст. Визначте вид підрядних речень, виділіть у них вказівні і сполучні слова.

Музика, яку чули мої вуха, народжувалась живим світом живих рослин. Усе, що росло на обійсті, на городі, в саду, випромінювало музику, дихало музикою в цю ніч. Хай то буряки чи картопля, кріп чи петрушка, квасоля чи пасльон, калачик чи березка, лобода чи щириця — кожна рослина світилась гармонійними звуками, які викликали в пам’яті старовинний чи сучасний інструмент, духовий чи смичковий. Море звуків, яким насичене вогке повітря, складалось у повільні урочисті ряди хвиль, які не те що злегка перекочувались, а наче зависали над землею й сяяли, як ото сяяло місячне проміння, і в сяянні їхньому чулась неоглядна глибина вічної загадки буття.

Все ще зачудований, я сів у саду під яблунею. Опустивши очі долу, помітив, наче двоє грубих стебел, у яких вгадувались мальви, обнизані широкопелюстковими квітками, здригаються. Ні ногою не зачепив, ні вітер не віяв, то чого б їм здригатись? Приглянувшись пильніше, застеріг, що стебла не просто здригаються, а рухаються в дивній осмисленій злагоді, то відступаючи одне перед одним, то наступаючи, то начебто кружляючи… Так, немов танцюють?! А може, й справді танцюють, бо ж музика й досі живе в повітрі, бо рухи стебел вкладаються в її ритм. Я вщипнув себе за щоку, відчув біль, отже, не сплю, отже, не сниться ніч, не мариться рослинна музика, не ввижається танець мальв, а все відбувається насправді на колишній знахарчиній садибі… (Є.Гуцало).

ІІ. Опишіть музику поля або саду в ранковий чи вечірній час. Підрядні речення підкресліть.


§ 219. Складнопідрядні речення з підрядними підметовими і додатковими

486. Проаналізуйте складнопідрядні речення, визначте вид підрядних речень. Визначте вказівні і сполучні слова.

1. Світло відкриває нам те, про що ми у темряві лише здогадувалися. 2. Буває, що на чолі військової частини стає той, хто повинен би сидіти в оркестрі. 3. Що може бути солодше за те, коли любить тебе і прагне до тебе добра душа? 4. Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватися (З тв. Г.Сковороди). 5. Щастя дурно не дається: тільки той його придбає, хто за нього в бої б’ється. 6. Хто руйнує — по тім зостається руїна. 7. Кому я потьмарив чи болем, чи журбою в його житті дні, роки чи хвилини, — простіть мені за те, що й я тяжкою скорботою платив в страшні години за право тільки жить, не вмерти серед бою! (З тв. Б.Грінченка). 8. Іде [козак] степом, позирає, де та доля спочиває… 9. В кого душа є і серце ще б’ється, — рано вставай на зорі… (З тв. Я.Щоголева).


487. І. Прочитайте тексти. Знайдіть складнопідрядні речення з підрядними підметовими й додатковими, визначте в них головні члени, вказівні слова й сполучники підрядності або сполучні слова.

І. Чи буває життя без любові?

Хто не любив, той майже не жив, а мовби спостерігав чуже життя, дивуючись, чому так багато в ньому незбагненної суєти, всіляких ускладнень у стосунках, нелогічних учинків, осягнути закономірність яких його холодним розумом і мовчазним серцем неможливо, скільки б він не силкувався це робити. Бо ж бачиться йому — і часто тільки в карикатурному зображенні — лиш те, що на поверхні, що зовсім не прояснює суті таких важливих для буття душі речей, важливих саме для того, що поіменовується звичайним людським щастям, яке або подесятеряє сили, або розвіює їх, знекровлює душу, виснажує серце стражданням і довго невигойним болем.

У любові — свої закони, свої абсолютні істини, зрозумілі лише для тих, хто любив чи любить, хто звідав на собі всі тривоги серця, його благородні поривання, самоспалення в ім’я найдорожчої істоти, перемоги над дрібним егоїзмом, розкрилений політ над монотонним, як холодні осінні дощі, буденням (М.Слабошпицький).

ІІ. Не все те забулось, що було змалку. Пригадую, як біля церкви, на яку богомільні баби обернули звичайну сільську хату, почепили на поперечці поміж двох стовпів тракторне колесо замість дзвона. Пригадую, як ще малими дітлахами по синьо-рипучих снігах ходили колядувати, і нам виносили спечені з меляси та цукру гіркуваті солодощі, або пиріжки з печеними буряками, або ж просто спускали собаку з цепу. Пригадую, як ранньої весни, темного, принишклого вечора, поверталися з церкви жінки з запаленими свічками… Варто мені зараз заплющити очі — й зринає перед внутрішнім зором оте рухоме й бліде сузір’я свічок і ледь-ледь освітлювані раптовими спалахами обличчя жінок, зосереджені, врочисті й тихі, і я вловлюю, як пахне мокрою землею, як у носі і в горлі лоскоче духом вербового пуху, недавно одлетілим дощем і ще чимось таким, чого й не можна назвати. Пригадую, як ми, діти, зламували на Івана Купала гільце, прикрашали його стрічками, стружками, паперовими квітами, як ходили з тим гільцем по вулиці, співали пісень тремтячими голосами, а потім, уже пізніше, розламували те гільце, прикривали ним грядку огірків, щоб добре цвіли, щоб добре родили, щоб було не посушливе літо (Є.Гуцало).

ІІ. За мотивами одного з поданих вище текстів складіть власні міркування й запишіть їх. Підрядні підметові і додаткові речення підкресліть.


§ 220. Складнопідрядні речення з підрядними присудковими і означальними

488. Проаналізуйте складнопідрядні речення, знайдіть у них підрядні присудкові та означальні й визначте різновиди їх.

1. По обіді Василько підійшов до батька, що сидів на лаві та мовчки думав свої невеселі думки. 2. Вона була з тих, що звуть “зачуханими”, тобто покинутими без ніякого догляду. 3. Лихо справді склалось таке, якого ми зроду не сподівалися… 4. Михайлик так і занімів. Острах його обняв такий, що він і слова не міг вимовити. 5. Але вона ішла зовсім не в той бік, куди Михайлик побіг. 6. Навкруги було темно і пуща така, що тільки той, хто добре знав ліс, міг відціль вийти, не загрузнувши в болоті. 7. Опанасові жалко стало хлопця. Він ухопив його й поніс до озерця, що було недалечко в гаю. 8. Уже й не знаю, пані, як вам і розказувати про своє лихо, бо таке воно болюче, що казати важко (З тв. Б.Грінченка). 9. Звуки, що їх давала помпа, були жалібні, ніби кректала качка (Ю.Яновський). 10. Моє життя зараз стало таке коротке, що я кроками можу змірять його (М.Коцюбинський). 11. Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу (М.Рильський).


489. І. Прочитайте текст. Знайдіть у ньому підрядні присудкові й означальні речення. Визначте вказівні і сполучні слова.

Роса по балках така, що коли треба ноги помити чи ранішній сон розігнати, то біжи мерщій, де спориш та лопухи, там вона така краплиста, що й себе, заспаного, в краплині побачиш… А в степу! Там росичка була тепла, там вона виблискує і в чашечках білої березки, і на стебельцях жита, і червоний горошок світиться нею, і різне польове квіття, що радіє кожною квітинкою, розбризкане всюди по межах серед дозріваючих нив. І ніколи не втратить той вранішній світ для нас своєї росяної світлоносної сили та свіжості, ніде й ніщо не погасить в душі тієї ранкової зорі, що тоді здавалась тобі, малому, такою високою. Як поволі там рухався час, а літо — воно тяглося цілу вічність! Адже і все, що тоді з нами відбувалось, наче відбувалось на іншій планеті. Ніхто там із нас не повинен був зникнути, ми були там немрущі і неминущі, здавалось, завжди ми будемо, і ніколи не знатимемо втрат, і, щасливі своєю дитячою дружбою, завжди будемо такі, які є. Ще не млоїли нас думи, що розвіяні будем по світу і що комусь відведено буде довгі літа, а комусь короткі…

Ми ще там не знали, що чого варте, для нас ще не були цінністю ті вишневі вранішні зорі, і ті прекрасні дощі, які щоліта висіли по наших обріях, і те напоєне сонцем найчистіше повітря, що, розлите океаном від небес до небес, кришталево світиться і мерехтить над нашими тернівщанськими стернями (О.Гончар).

ІІ. Поміркуйте про плинність часу і про ті зміни, які він несе. Свої міркування запишіть, присудкові й означальні підрядні речення підкресліть.


Обставинні підрядні речення

§ 221. Складнопідрядні речення з підрядними способу дії, міри й ступеня



490. Проаналізуйте речення, виділіть у них підрядні речення способу дії, міри й ступеня, схарактеризуйте їх

1. Хто вміє так любить своїх героїв, як наш народ? (Л.Первомайський). 2. Обережно вступай у бій. Але коли вже вступив, поводься так, щоб ворогу було страшно. 3. Дід так страшенно кричав від болю, що листя на дубах шелестіло (З тв. О.Довженка). 4. Він моря так уже боявся, що на богів не покладався і батькові не довіряв (І.Котляревський). 5. Місяць переплигує з хмари на хмару, немов розважається в самотині (І.Цюпа). 6. Чорні хмари, ніби великі хвилі, насуваються одна на одну. 7. Я хоч і поправився трохи, але ще не настільки, щоб зібрати сил на цілий рік. 8. Наскільки вчорашній лист звеселив мене, настільки нинішній засмутив (З тв. М.Коцюбинського). 9. Над чорними очима молодиці металися, мовби хотіли полетіти кудись, розкрилені брови (М.Стельмах). 10. Що темніша ніч, тим яскравіші в ній маяки (О.Гончар).


491. І. Почитайте текст. Знайдіть підрядні речення способу дії, міри й ступеня й визначте їхню роль.

Був пишний майський вечір. Сонце заходило за сизу легеньку хмарку й неначе обвело її навкруги золотим, лиснючим обручиком. Синє небо було прозоре та глибоке, неначе вода коло берега в морі. На небі подекуди плавали білі хмарки, як білі лебеді, й неначе гралися й розкошували в темному повітрі. Небо на заході неначе сміялось, намальоване делікатними веселими фарбами…

Саме в той час од півдня небо почорніло, неначе з неба до самої землі впала завіса з темно-сизого сукна. Над тією темною завісою несподівано висунувся на небо довгий блідо-сизий гребінь хмар, ніби верхи високих гір несподівано виросли з землі і гордо піднялись в ясне небо. Сонце кинуло замираючі промені. Довгий гребінь зачервонів, як червона мідь, подекуди облита кров’ю. Верхи хмар запалали пекельним світом. Над хмарами спалахнула веселка і увігналась в середину неба гострим кінцем. На чорному фоні неба заблищали стрілами блискавки; загуркотів в хмарах грім. На хмарах з’явися чорний баский кінь з огняними очима. На коні сидів Іван Громовик в червоному убранні. Його гарне смугляве лице світилось червонястим одлиском од хмар. Щоки аж палали рум’янцем. Великі блискучі очі сипали ніби іскрами. Іван Громовик катав конем по хмарах. Кінь басував, неначе грався на хмарах, з-під копит сипались на хмари іскри й здавались блискавками. Блискавки крутились по хмарах, мов огняні гадюки, і сипались на землю, на ліси, на села, мов огняні стріли (І.Нечуй-Левицький).

ІІ. Опишіть вечірнє небо (бажано — під час грози). Підрядні речення способу дії, міри й ступеня підкресліть.


§ 222. Складнопідрядні речення з підрядними місця

492. Визначте, чи всі підрядні речення — підрядні місця.

1. З одного місця їм удалось побачити дно ями, малу церковцю і білі дімочки, де жили сестри. 2. А там, де сонце торкнулось вершечків дерев, листя спалахнуло злото-зеленим вогнем і стало прозорим, як скло. 3. Сосни немов розступились і обгорнули поляну, свіжу, похмуру, куди, як на ложе, спадали сині роси. 4. А там, де сонця нема вже, лізли у небо темні стіни… 5. Вони знали, що там, у долині, куди простують, світить іще сонце та б’ється хвиля живого життя. 6. Він біжить навпростець, без стежки, туди, звідки чув голос (З тв. М.Коцюбинського). 7. Куди оком кинь, не видно хати людської (І.Франко). 8. Кудою йшла вона, тудою йшов і він (І.Нечуй-Левицький). 9. І все, куди не йду, холодні трави сняться (В.Сосюра). 10. І не раз питав я річки, де пливе вона від нас (І.Франко). 11. Звісно, дівчата зараз розпитують, звідки я. — А звідти, — кажу, — де вже мене нема! (Марко Вовчок).


493. І. Прочитайте текст. Випишіть складнопідрядні речення з підрядними місця

Як то все далеко було! Було десь у нашім дитячім палеоліті, де ще тільки маревні ріки струменіли нам у степу як образ чистоти й вічного руху, і все було переповнене світлом, все живе в пестощах мліло під ласкавим, найласкавішим сонцем нашого тернівщанського літа! Звідти ми з Заболотним, де польова доріжка побігла невідь-куди поміж голубими житами, високими, мов хмарочоси! Де єдиний лайнер — Романова бджола, прогувши над тобою, далі погула над хлібами, полетіла у білий-білий, налитий сяйвом світ.

— В літах дитинства, — каже згодом до мене Заболотний, — можливо, закодовано щось вельми для душі необхідне, таке, що потім упродовж усього життя позначається на наших цілком “дорослих” вчинках… Ти як вважаєш? Допускаєш таку можливість?

Закодовано, але що саме? Чому одне вивітрилось, а інше… Чому звідси, де ми зараз мчимо, такою значною постає кожна росинка в тому нашому світанковому блакитному світі?..

Одначе все починається з балок, де ми, позбігавшись, граємось. б’ємось, плачемо і миримось, де так гарно і солов’ям, і дітям… (О.Гончар).

ІІ. Продовжіть розповідь. Підрядні речення часу підкресліть.


  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка