Стиль реалізм. Архітектура реалізму. Скульптура реалізму. Жанри скульптури




Сторінка1/4
Дата конвертації31.08.2018
Розмір0,72 Mb.
  1   2   3   4
Мистецтво, 8 клас

Урок 30

Тема: Стиль реалізм. Архітектура реалізму. Скульптура реалізму. Жанри скульптури.

Мета: ознайомити учнів з архітектурою реалізму; надати знання про скульптуру реалізму, її характерні риси; ознайомити із прикладами шедеврів скульптури та архітектури реалізму, творчістю видатних митців стилю.

Розвивати вміння учнів називати характерні риси стилю після перегляду зображення архітектурних споруд, вміння порівнювати експресивний музичний образ із суворим образом у скульптурі, знаходити спільні та відмінні риси між видами мистецтва, вміння порівнювати жіночі образи скульптури реалізму та античності.

Виховувати інтерес до творчості відомих архітекторів та скульпторів реалізму, інтерес до витворів мистецтва реалізму в архітектурі та скульптурі.

Тип уроку: комбінований, урок уведення в тему, урок з елементами інтеграції.

Обладнання: проектор, мультимедійна дошка, комп’ютер, презентація до уроку.

Хід уроку.


  1. Організаційний момент. Мотивація до навчання.

  2. Актуалізація опорних знань.

  3. Новий матеріал для засвоєння. Стиль реалізм.

Реалі́зм (від лат. realis — «суттєвий», «дійсний») — стиль і напрям у літературі та мистецтві, які ставили метою правдиве відтворення дійсності в її типових рисах. Панування реалізму слідувало за добою романтизму і передувало символізму. Термін «реалізм» вперше вжив французький літературний критик Жюль Шанфльорі в 50-х роках XIX століття для позначення мистецтва, що протистоїть романтизму і академізму.

На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення.



Визначальні риси реалізму

  • раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

  • правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

  • принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

  • характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

  • конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

  • вільна побудова творів;

  • превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

  • розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

  1. Архітектура реалізму.

Реалізм в архітектурі був виразним, нескладним, без вигадливих форм і зайвих деталей, з опорою на природну красу і натуральність. Застосовувався загалом у будівлях міського призначення: заводських, фабричних, житлових. У напрямі будівництва нових типів споруд і житлових комплексів розвивається архітектура Франції, де починають використовувати нові матеріали: скло, сталь, залізо, пізніше — залізобетон.

В архітектурі того часу міцно переплелися споруди різних стилів, серед яких: неороманський, єгипетський, грецький, неогрецький, чиказька школа, американський ренесанс. Приклади застосування декількох стилів в одній споруді зустрічалися досить часто.



Найбільшого поширення реалізм набув в радянській архітектурі. Видатні архітектори радянського часу, які працювали у декількох стилях: К. Алабян, В. Гельфрейх, Г. Гольц, О. Душкін, Й.Лангбард, М. Мінкус, Л. Поляков, Л. Руднєв, П. Федоровський, І. Фомін, О. Щусєв та інші.

Характерні риси реалізму в архітектурі:

  • Простота і доцільність форми і композиції

  • Поєднання елементів різних стилів та напрямів (еклектика)

  • Використання нових будівельних матеріалів (скло, сталь, залізо, залізобетон).

Й. Лангбард, Г. Лавров. Театр опери і балету

Театр опери та балета в Мінську відкрився 25 травня 1933 року. Перші роки театр не мав свого будинку і спектаклі йшли на сцені Білоруського драматичного театру. Будинок сучасного театру було закладено 11 червня 1933 року, але повністю добудований тільки до 1938 року. Автором проекту був відомий архітектор І. Лангбард. В роки Другої світової війни театр опери та балету сильно пострадав – в нього попала авіабомба, яка розрушила глядацький зал. Німецькі завойовники вивезли із театру всі декорації, меблі, музичні інструменти, нотну бібліотеку, апаратуру та ін. В уцілілих спорудах театру була влаштована конюшня.

Театр опери і балету знову був востановлений тільки в 1948 році. Загальна кількість місць в ньому складало 1200. Театр опери і балету в Мінську знаходиться на площі Парижської комуни, в тіні однойменного скверу. До 1935 року на цій площі розміщувався ринок, а парк був закладений в 1949 році.

Споруда театру опери і балету в Мінську являється пам’ятником архітектури національного значення, побудованого в стилі довоєнного конструктивізму. Крім балетної і оперної групи, в театрі працює симфонічний оркестр, дитяча музична театр-студія, хор. Неможливо пройти повз театр, який охороняється музами: Калліопою – покровителькою епічної поезії, Терпсихорою – покровителькою танцю, Мельпоменою – покровителькою театрального мистецтва і Полігімнією – покровителькою поетів – письменників гімнів. А доповідає про прихід муз сам Аполлон в оточенні німф. Всі фігури мають висоту біля 5 метрів і покриті спеціальним роз твором, щоб бронза з часом не потемніла.

Л. Руднєв. Палац культури і науки



Палац культури і науки (пол. Pałac Kultury i Nauki (PKiN)) (колишній Палац культури і науки ім. Йосипа Сталіна) – найвищий хмарочос у Польщі, знаходиться в самому центрі Варшави на площі Дефіляд. Побудований за три роки під керівництвом радянського архітектора Льва Руднєва і введений в експлуатацію у 1955 році. Архітектурний стиль — суміш архітектурного арт-деко, соціалістичного реалізму і польського історизму. Тепер тут знаходяться офіси багатьох компаній і державних установ (кінотеатри, театри, магазинах, університети (Collegium Civitas), наукові органи). Також тут проходять різні види виставок і ярмарок, серед яких Міжнародний книжковий ярмарок (з 1958 р.). В палаці розташовані конференц-зал на 3000 чол., музей техніки, музей еволюції ПАН і Палац Молоді з басейном.

Будівництво Палацу Культури і Науки у Варшаві було радянською ініціативою, «даром дружби народів СРСР братерському народу Польщі». Вперше ідея будівництва висотної будівлі, подібну до московських висоток, була висловлена під час візиту до Варшави у липні 1951 р. міністра закордонних справ СРСР В’ячеслава Молотова, коли він обговорював плани післявоєнної відбудови столиці Польщі з головним варшавським архітектором Юзефом Сиґаліним.

Згідно з тогочасною радянською архітектурною термінологією палац повинен був бути «народним за формою та соціалістичним по суті». У зв’язку з цим, у лютому 1951 року радянські архітектори на чолі з Львом Руднєвим на запрошення керівництва ПНР відвідали кілька польських міст для пошуку національних архітектурних акцентів. Таким чином, варшавський палац схожий на московські висотні будинки, архітектурні ж деталі схожі з аттиками Сукениць у Кракові і будинків міського ринку в Казимежі над Віслою, шпиль самого Палацу подібний до композиції ратуші в Ґданську.



Руднєв разом зі своєю командою створив п’ять проектів і 59 макетів з пластиліну. Польські архітектори вибрали проект 120-метрової будівлі, але в кінцевому підсумку, з міркувань престижу, обрали набагато більший об’єкт. Його будівництво тривало з 2 травня 1952 по 22 липня 1955 рр. На будівництві працювало близько 3500 польських і радянських робітників. Вони жили в спеціально збудованому для них на кошти Уряду СРСР поселенні Єлонки . Під час будівництва загинуло 16 радянських робітників. При підготовці місця для планованого будівництва палацу було знесено 190 будинків з 60 тис. помешканнями, збудованих наприкінці XIX ст. і в перші десятиріччя XX ст. Таким чином було вирішена проблема реконструкції центру міста, який значно постраждав під час Варшавського повстання 1944 р.

Місце, обране під будівництво Палацу, давно виділялося варшавськими урбаністами, як територія, на якій повинна стояти висотна домінанта столиці. Знаходячись у центрі Варшави, Палац разом з ансамблем площ, розташований на ділянці, обмеженій Маршалковською, трасою N-S (Алею Незалежності) і Алеями Єрусалимськими. Центральна площа, яка добре зв’язана комунікаціями з усім містом, до 1950 року, все ще була композиційно ізольованою. Конкурси середини століття, на забудову центру, дають можливість вирішення містобудівного зв’язку пересічення Єрусалимський алей і вул. Маршалковської з важливим комунікаційним вузлом, яким є пересічення траси Схід-Захід (Алея «Солідарності») з Маршалковською в районі Банкової площі (колишня Дзержинського). Близькість розташування залізничного вокзалу надавало приїжджим одразу ж поглянути на висотну будівлю в центрі міста.

На початковому етапі робіт, Бюро контролю преси, публікацій і видовищ обмежило інформування в пресі про будівництво Палацу. Зокрема, було заборонено інформувати про проект споруди, про перебування радянських архітекторів на території ПНР; дозволялось лише публікувати загальну інформацію, що вже була оприлюднена в офіційних повідомленнях та повідомляти про строки будівництва. Більшість звичайних варшав’ян не знала з якою метою було розібрано сотні будинків і яка мета будівництва. Подейкували, що спорудження палацу є лише прикриттям для ще більшого, секретного об’єкту, а під будинком мало б знаходитись бомбосховище, яке зв’язує його з Будинком Партії на Єрусалимських Алеях.

Ще до завершення будівництва, через два дні після смерті Йосипа Сталіна, 7 березня 1953 р., згідно з ухвалою Державної Ради і Ради Міністрів ПНР, будинку було присвоєно назву Палацу Культури і Науки імені Йосипа Сталіна(пол. Pałac Kultury i Nauki imienia Józefa Stalina). Під документом підписалися Болеслав Берут (голова Ради Міністрів) і Олександр Завадський (голова Державної ради). Планувалось також встановити на площі перед палацом пам’ятник Сталіну, який у результаті не був реалізований. Завершилось будівництво у 1955 р. на 10-річчя визволення Варшави від нацистів.



Неоромансъкий стиль використовується в архітектурі, починаючи з середини XIX-го століття. На відміну від романської архітектури, споруди мають більш спрощені арки та вікна. В Німеччині стиль існував з 1830-х років. Найбільш відомим американським архітектором був Генрі Річардсои.

Єгипетський та неоєгипетський стилі з’являються у XVIII — на початку XIX ст. Єгипетські мотиви стали елементом стилю ампір. Грецький та неогрецький стилі як рух були поширені переважно в Північній Європі та Сполучених Штатах і були останнім етапом у розвитку неокласичної архітектури.

Представники чиказької школи працювали на рубежі ХХ-го століття. Відзначалися прагненням до багатоповерховості і вертикальності ліній споруд, одними з перших розробили просторову естетику, відкрили нові будівельні технології та структурні системи.



Боз-ар — стиль архітектури, який з’явився в середині XIX ст. і продовжував традиції італійського ренесансу та французького бароко. Для будівель характерними є симетрія, багатий декор, фігурні скульптури, поліхромні вставки. В Америці багатоповерхові будівлі доповнювали ратушами, офісами.

А. Боарі. Палац образотворчих мистецтв.


  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка