Страхування фінансово-кредитних ризиків




Сторінка1/2
Дата конвертації03.07.2017
Розмір0,58 Mb.
  1   2
СТРАХУВАННЯ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ

РИЗИКІВ


  1. Історія розвитку кредитних страхових відносин. Економічний зміст страхування кредиту

  2. Характеристика основних форм страхування кредиту


3. Особливості страхування фінансових ризиків

4. Система взаємовідносин страхових компаній із банківськими установами на ринку кредитування

5. Страхування банківських ризиків

Розвиток світових фінансових ринків, що характеризується посиленням процесів глобалізації, інтернаціоналізації, лібералізації, безпосередньо впливає на всіх учасників світового економічного простору, основними членами якого є великі фінансово-кредитні інститути, виробничі та торговельні корпорації. Всі учасники світового ринку безпосередньо відчувають на собі вплив усіх перера­хованих вище процесів й повинні враховувати у своїй діяльності нові тенденції розвитку фінансових ринків.

До фінансово-кредитних інститутів відносять: державні, приватні та комер­ційні організації, уповноважені здійснювати фінансові операції з кредитування, депонування вкладів, ведення поточних рахунків, купівлі та продажу валюти і цінних паперів, надання фінансових послуг. Число ризиків, що виникають у діяльності підприємницьких структур, зокрема фінансових компаній, іс­тотно збільшилося в останні роки. Це пов'язано з появою нових фінансових інструментів, активно використовуваних учасниками ринку. Застосування нових інструментів хоч і дозволяє знизити прийняті на себе ризики, але також пов'язане з певними ризиками для діяльності учасників фінансового ринку. Тому все більшого значення для успішної діяльності компанії набуває в цей час усвідомлення ролі ризику й здатність ризик-менеджера адекватно та вчасно реагувати на сформовану ситуацію, прийняти правильне рішення відносно ризику. Для цього необхідно використати різні інструменти від можливих втрат і збитків, набір яких в останні роки істотно розширився та включає як традиційні прийоми страхування, так і методи факторингу, хеджування з використанням фінансових інструментів.
1. Історія розвитку кредитних страхових відносин. Економічний зміст страхування кредиту

Термін «кредит» (точніше кредитні папери) запозичене з французької (credit) або німецької (Kredit) мов. Уперше фіксується в «Листах і паперах Петра Велико­го» (1702-1703) та трактується як позичка.

Кредитні операції з ранніх часів проводилися в умовах ризику непогашення кредиту. У кінці XIX століття в історії кредитного страхування трапилися зміни. У 1885 році в Англії була заснована страхова компанія «Океан», що спеціалізува­лася на страхуванні товарних кредитів, використовуючи власну методику, яка потім перемістилася в Америку. Там був сформований англо-американський тип системи страхування кредитів, який базується на доктрині «страхування як компенсація реального збитку».

На початку XX століття кредитне страхування набуло нових рис: покращилася експортна політика, полегшилося фінансування. Однак світова господарська криза 20-х pp. призвела до банкрутства багато страхових компаній, і вижили тільки ті, хто застосовував перестрахування. Центр страхування кредиту пере­містився в Європу.


2. Характеристика основних форм страхування

кредиту

У стосунках між кредитором (позикодавцем) та його боржником (пози­чальником) предмет їхнього спільного інтересу — кредит — створює різні економіко-правові ситуації: для боржника — зобов'язання повернути позику, а для кредитора — право вимагати її повернення за попередньо узгодженими умовами. Невиконання з різних причин цих домовленостей загрожує кредито­рові фінансовими збитками, яких він намагається уникнути за допомогою різних доступних заходів правового та матеріального характеру. При цьому правове забезпечення передбачає, що належні кредиторові суми можуть бути повернені йому третіми особами.

Основний ризик кредитноїопераціїматеріально виявляється у непогашенні боргу, а в юридичному аспекті - у невиконанні зобов'язань.

Суть страхування кредитних ризиків полягає в зменшенні або усуненні кредитного ризику. Розрізняють:



  1. Комерційні кредити.

  2. Товарні кредити.

  3. Довготермінові інвестиції.

  4. Банківські позички постачальникові або покупцеві.

  5. Застава при кредитуванні.

Страхування кредитних ризиків захищає інтереси кредитора на випадок неплатоспроможності боржника або несплати боргу з інших причин.

Страхування ризику непогашення кредитів (страховиком виступає страхова компанія, що має ліцензію на здійснення такого виду діяльності; страхувальник — банк) і страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів [страховик — страхова компанія; страхувальник — підприємства, установи, організації) почали проводити з 1990 року.

Страхова сума встановлюється, виходячи з усієї суми заборгованості, вклю­чаючи відсотки за користування кредитом.

Тарифна ставка залежить від ряду факторів, наприклад:



  1. сума кредиту і величина відсоткової ставки.

  2. термін користування кредитом.

  3. застава як вид забезпечення.

  4. рівень ризику.

Відповідно до висновку експерта з визначення ступеня ризику можливе застосування знижених або підвищених коефіцієнтів.

Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник:



  • повідомив недостовірні відомості про обставини, що мають істотне зна­чення для визначення страхового ризику.

  • не виконав обов'язків, покладених на нього умовами страхування.


2.1. Страхування товарних кредитів

Предметом цієї галузі є відшкодування за результатами короткотермінових кредитних вимог за товарним постачанням і наданням послуг.

У торгово-економічних відносинах зростає ризик не повернення заборго­ваності дебіторами-банкрутами. Ймовірність настання такої ситуації є високою, тому що тільки в країнах ЄС щорічно реєструється до 80 тисяч банкрутств.

При страхуванні товарних кредитів із врахуванням їх багатофакторності і складності ризику тарифи попередньо не встановлюються. Вони визначаються в індивідуальному порядку у залежності від різних факторів.



  1. Галузі.

  2. Виду і способів розрахунку.

  3. Характеру договору.

  4. Обсягу відповідальності і збитковості у минулому.

Страхові платежі встановлюються у відсотках від суми дебіторської забор­гованості або від обсягу господарської операції.
2.2. Страхування інвестиційних кредитів

На відміну від товарного кредиту, інвестиційний оцінюється як такий, що страхується через високу непевність у його поверненні. Саме за допомогою страхування інвестиційних ризиків забезпечується реалізація інвестиційного проекту на всіх етапах його впровадження в повному обсязі.

Згідно з Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майновихта інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підпри­ємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:



  • кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

  • рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

  • майнові права інтелектуальної власності;

  • сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

  • права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права та інші цінності.

Інвестиційною діяльністю визнаються практичні дії громадян, юридичних осіб і держави, які спрямовані на реалізацію інвестицій.

Об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування, спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здій­снюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій із нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск без-відсоткових (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Інноваційна діяльність як одна із форм інвестиційної діяльності здійснюєть­ся зметаю впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:


  • випуск і пошірення принципово нових видів техніки і технології;

  • прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

  • реалізацію довготермінових науково-технічних програм з великими термінами окупності витрат;

— фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

— розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, при­значеної для поліпшення соціального та екологічного становища. У сучасних умовах розвитку економічних відносин сектор високих технологій демонструє найшвидші темпи зростання. Разом із тим все більшою стає і конкурентна боротьба як серед виробників висо-котехнологічної продукції, так і серед підприємств, що розробляють технологічні інновації. Звернення суб'єктів традиційної індустріальної економіки до послуг страхових компаній є звичайною практикою, однак компанії, що працюють у високотехнологічних секторах, і зокрема у секторі інформаційних технологій, мають особливі потреби щодо страхового забезпечення власної господарської діяльності.

Велика кількість подій, які б могли бути визнаними страховими випадками при реалізації інноваційних проектів у сфері високих технологій, стандартни­ми страховими полісами не охоплюються, наприклад, унаслідок отримання фінансових збитків, що викликані низьким рівнем якості розробленого та впровадженого програмного забезпечення. Стандартні страхові поліси також не покривають збитків, викликаних затримками виведення на ринок нового продукту. Нарешті, високотехнологічні компанії, що здійснюють дослідження і розробки, мають потребу у страхуванні ризиків порушення прав інтелекту­альної власності.

Оскільки стандартні страхові поліси зазвичай покривають лише фізичні збитки, а застереження у договорах між замовником та розробником щодо ви­никнення додаткових зобов'язань можуть і не бути визнані у суді, запровадження для високотехнологічного сектора адаптованих страхових послуг покликане заповнити таку нішу на страховому ринку. При реалізації інноваційних висо­котехнологічних проектів особливу увагу слід звернути на використання таких видів страхування:

страхування від неможливості реалізації проекта загалом (Project Loss coverage);

страхування від помилок та недоглядів (Errors and Omission coverage);

страхування від порушення патентних прав (Patent Infringement insurance/ Patent Enforcement Litigation insurance).

Страхування від неможливості реалізації проекту загалом спрямоване на захист від збитків, що виникли внаслідок викликаної неочікуваними подіями затримки при розробці та виведенні нового продукту на ринок. Страхування від помилок та недоглядів забезпечує захист від збитків, що виникли внаслідок пред'явлення гарантійних претензій та неналежного виконання зобов'язань за договорами. Страхування від порушення патентних прав може спрямовуватись як на захист прав власника патента, так і на захист від збитків, пов'язаних із по­рушенням страхувальником патентних прав третіх осіб.

Окреслимо загальні риси страхування від неможливості реалізації проекта загалом. Хоча при реалізації інноваційного проекта одним із основних ризиків є ризик неможливості технологічної реалізації проекту, страхування саме цих ризиків не набуло широкого поширення, оскільки вірогідність настання стра­хової події та фактори, що впливають на результативність проекта, визначити практично неможливо.

Разом із тим в умовах постійного зменшення тривалості інноваційного циклу — часу між початком розробки нового продукта та його виведенням на ринок — вагомою умовою досягнення комерційної успішності інноваційного проекту є випередження конкурентів у виведенні нового продукту на ринок. У цьому випадку страховою подією буде навіть виведення нового продукту на ринок, але з перевищенням установлених термінів.

Страхування від неможливості реалізації проекта у заданий проміжок часу може поширюватися на фінансові збитки, що виникли внаслідок затримок, ви­кликаних непередбачуваним псуванням наукового обладнання, обчислювальної техніки, програмного забезпечення, які є необхідними для завершення дослі­джень і розробок, що здійснюються у межах інноваційного проекта.

Зазначений вид страхування також може поширюватися і на збитки від збільшення терміну виведення продукту на ринок, у тому числі і затримки із отримання дозвільних документів. При цьому страховими виплатами можуть покриватись, як фактично понесені збитки, так і витрати на додаткове залучення ресурсів для прискорення виконання проекта і його повернення у заплановані часові межі.

Страхування від помилок та недоглядів спрямоване на покриття витрат, пов'язаних із задоволенням претензій до розробника у разі, коли його продукт не відповідає встановленим у договорі умовам. По-друге, цей вид страхування також поширюється і на випадки нанесення збитків замовнику внаслідок нена­лежного виконання договірних зобов'язань. Для інноваційних проектів у висо-котехнологічній сфері, де використання комп'ютерної техніки є обов'язковою нормою, особливістю цього виду страхування є можливість покриття збитків, які пов'язані не з фізичними пошкодженнями, а з нанесенням збитків шляхом псування або знищення нематеріальних активів, зокрема програмного забез­печення, електронних баз даних, технічної документації тощо.

На практиці страхування розробникам своєї відповідальності від власних помилок та недоглядів у високотехнологічній сфері доцільно розглядати не лише як інструмент захисту від фінансових втрат, але й підтвердженням його високого професійного рівня страховою компанією, оскільки остання перед тим, як надати страхувальнику такий вид страхування, безумовно, має про­аналізувати історію виконання договірних зобов'язань та рівень компетенції розробника.

Страхування від порушення патентних прав є найбільш нагочним і харак­теризує сучасний стан розвитку загальносвітової інноваційної конкурентної боротьби.

Конкуренція у високотехнологічних секторах, зміщуючись з цінової площини у площину інноваційного лідерства, відповідно обумовлює підвищення агресив­ності щодо захисту своїх прав на інтелектуальну власність яктранснаціональних компаній, так і індивідуальних розробників. Лише за останні 5 років загальна кількість поданих до Міжнародного патентного бюро заявок на отримання патентів зросла у 2 рази.

Результатом постійного зростання обсягів витрат на дослідження і розроб­ки та кількості виданих патентів з одного боку, а також скорочення тривалості інноваційного циклу та зростання швидкості розроблення нових технологічних рішень — з іншого є поширення ризику виникнення збитків або втрати прибут­ковості внаслідок порушення прав інтелектуальної власності.

Страхування цих ризиків може покривати збитки страхувальника, що ви­кликані його діями, спрямованими на захист власних патентних прав. Це можуть бути і витрати на участь у судових справах. У високотехнологічній сфері, де для розробки певної технології створюється окрема мала венчурна компанія, іноді більш доцільним є придбання компанії-конкурента. Ці випадки також можуть бути передбачені у страховій угоді. Не менш важливим є страхування і ризиків виникнення збитків, коли у результаті виконання інноваційного проекту пору­шуються права інтелектуальної власності третіх осіб.

Однак обов'язковою умовою визнання як першого, так і другого виду по­рушень страховими випадками є їх випадковість, тобто страхування від пору­шення патентних прав не поширюється на витрати внаслідок виплати штрафних санкцій у випадках доведення у судовому порядку корисливих намірів цього порушення.

З метою врахування окреслених вище особливостей страхування ризиків у високотехнологічній сфері при нарахуванні страхової премії страховики повинні враховувати значну кількість додаткових факторів, оцінка яких обумовлюється високим рівнем суб'єктивізму. Це передбачає вивчення історії виконання зо­бов'язань не лише компанії, але і її засновників та виконавчого керівництва, оцінювання політики та інструментарію управління нематеріальними активами і зокрема контролю якості та підтримки діючих патентів тощо. Однією з важли­вих складових цього аналізу є визначення вірогідності того, що компанія буде ініціатором претензій по порушенням патентних прав, чи того, що вона стане відповідачем по таких претензіях. На розмір страхової премії також впливає і розмір ринку, на якому оперує страхувальник: чим більший розмір ринку—тим менше відносний розмір страхової премії.

З огляду очевидність більш високої ризикованості і більш складної про­цедури нарахування та передбачення ризиків при реалізації інноваційних проектів, ніж при звичайних видах страхування, надання страховими ком­паніями послуг у цій сфері обумовлюється перш за все їх пошуком вільної ринкової ніші на страховому ринку. Окреслений процес є більшою мірою результатом еволюції пропозиції страхових послуг на перенасиченому ринку розвинених країн.

За даними Держкомстату, загальний обсяг інноваційних витрат про­мислових підприємств у 2005 році склав близько 5,8 млрд. грн., із них понад 3,1 млрд. грн. — витрати на придбання нових машин, обладнання та установок та інших основних засобів. Зазначені обсяги цільового ринку є незначними для розробки та запровадження страховиками стандартизованих програм страхування у цьому секторі. Таким чином, активізація діяльності вітчизняних страхових компаній щодо розробки та впровадження в Україні послуг зі стра­хування специфічних ризиків при реалізації інноваційних проектів є поки що малоочікуваною.

З огляду на визначені вище особливості страхування ризиків реалізації інно­ваційних проектів часткова компенсація страхових премій може розглядатися як інструмент стимулювання якісного розвитку інноваційної діяльності, тобто підтримки розробників з високим рівнем професійної репутації, адже компен­сація страхувальнику страхової премії не передбачає компенсації страховику здійснених страхових виплат.
2.3. Страхування споживчих кредитів

Цей вид страхового захисту пропонується страховиками у випадку неплато­спроможності фізичних осіб, що взяли кредит на споживчі цілі.

Причиною виникнення неплатоспроможності може бути смерть або повна чи часткова непрацездатність позичальника. Тому до складу ризику неплато­спроможності може бути прийнятий ризик безробіття.

Споживчий кредит є умовним поняттям. Його особливість полягає в тому, що він надається фізичним особам з метою придбання ними товарів тривалого користування, головним чином, споживчого призначення. Існує декілька форм споживчих кредитів, проте незалежно від форми кредитування кожну кредитну операцію супроводжує ризик непогашення кредиту. На випадок непередбаченої неплатоспроможності позичальників застосовують страховий захист інтересів кредиторів страховиками. Такий вид страхування є класичним прикладом син­тезу страхової і банківської співпраці.

Причинами виникнення неплатоспроможності у споживачів споживчих кредитів довгий час була смерть або часткова втрата працездатності позичаль­ника. При настанні іншої ситуації, наприклад, втрати місця роботи, позичальник позбавляється можливості регулярно заробляти або одержувати прибуток. Таким чином, основним ризиком для домашнього бюджету боржника все-таки вважається випадок його смерті, а додатковим — випадок непрацездатності. До складу акумульованого ризику непрацездатності можна також зарахувати ризик безробіття, що у більшості життєвих випадків теж може привести до втрати прибутку і неможливість повернути боргу встановлений термін. Окремим ри­зиком може виступати непередбачена втрата прибутку або його нерегулярне одержання боржником.

При страхуванні споживчих кредитів страхувальником є фізична особа — одержувач кредиту, що безпосередньо вступає у відносини зі страховиком. Зовнішньо ця операція є страхуванням життя. Саме тому професіонали вва­жають її особливим проявом однієї з функцій, хоч і додатковою, особливого страхування — функції забезпечення кредитів. Історично склалося так, що страхування життя з цією метою здійснювалося у двох основних формах.

У першій формі — як змішане страхування на весь термін кредитування при страховій сумі, що дорівнює сумі заборгованості. Боржник у даному ви­падку регулярно оплачував кредитору тільки відповідні відсотки, нараховані за використання кредиту. У випадку ж смерті боржника до закінчення терміна страхування зобов'язання погашення взятоїу борг суми брав на себе страховик. Він мігтакож брати на себе зобов'язання щодо погашення всієї позики у вигляді оплати страхової суми навіть у випадку дожиття до встановленого терміна по­вернення позики. У даному випадку страхування виконувало накопичувальну функцію, як і при інших видах страхування життя. Проте подібний страховий поліс також виконував роль надійної застави.

В іншій формі - це страхування виявилося як забезпечення «амортизацій­них» позик, що передбачало оплату кредиту вроздріб протягом усього періоду кредитування. Таке страхування набуло виду «термінового» страхування на випадок смерті боржника зі змінною страховою сумою. Таким чином у випадку смерті боржника перед закінченням терміну оплати позики залишкова (на кож­ний відповідний момент) частина боргу оплачується страховиком відповідно до умов виплати страхової суми на випадок смерті. Таким чином, друга форма коштувала дешевше, хоч вона і більш складна у розрахунках, ніж перша. Слід за­значити, що цій перевазі другої форми страхування надали належного значення на кредитно-страховому ринку США.

Сучасна практика страхування споживчих кредитів на страховому ринку України свідчить про значну зацікавленість цим видом страхування з боку бан­ків, між тим страхові компанії пропонують його на досить вигідних умовах для позичальників. Як протидіючіх чинники виступають:


  • висока частка своєчасного погашення отриманих споживачами кредитів;

  • система гарантій, що влаштовує як банки, так і позичальників.

У сучасній українській і закордонній практиці кредиторами покупців това­рів споживчого призначення часто виступають банки. У цій операції обслуго­вування позичальників здійснюється разом із банком і торговою організацією. Банки також є ініціаторами та учасниками договорів страхування кредиту, виданого під продаж речей з оплатою частинами протягом встановленого терміна.

Наприклад, «Акціонерне товариство «Індустріально-експортний банк» (Індексбанк) разом із фірмою «Автохаус Київ Gmbn» — офіційним дилером концерну «Адам Опель A. G.» в Україні і Міжрегіональною страховою компанією «Надра» у 2001 році приступили до реалізації проекту з продажу автомобілів марки «Опель» у кредит. Проект передбачає надання банком кредитів фізич­ним і юридичним особам терміном до двох років під 12% річних на придбання автомобілів у дилера. Початковий внесок складає не менше 30% від вартості покупки. Забезпеченням кредиту є проданий автомобіль. Він також є предметом страхування, що здійснює страхова компанія «Надра» за рахунок покупця. При цьому договори страхування надаються двох видів: крім страхування «каско», страхуванню також підлягає цивільна відповідальність власника придбаного автомобіля. Адже предмет покупки — автомобіль — у процесі його експлуатації може стати знаряддям заподіяння значного матеріального збитку іншій особі. Ця ситуація може викликати погіршення матеріально-майнового стану покупця і втрати ним платоспроможності. Безумовно, гарантом повернення позики є застрахований автомобіль. Протезрозуміло, що дилер, продавець у кінцевому рахунку виявляє зацікавленість у продажі автомобіля, а не в його поверненні як закладеної речі. Саме тому страхування цивільної відповідальності покупця-кредитора націлено на сприяння розвитку споживчого ринку, а не тільки на забезпечення кредитів.

В окремих випадках страхові договори укладаються безпосередньо бан­ками щодо фінансових ризиків неповернення кредиту страхувальниками у незалежності від причин неповернення. Такі договори нормують відносини між страховиком і кредитором, але при цьому останній діє в інтересах свого клієнта.

Наприклад, банком наданий кредит фізичній особі для придбання авто­транспортного засобу, який є предметом застави по даному договору. Кредит­ний договір передбачає страхування предмету застави, тобто автомобіля, від усіх ризиків. Позичальник виконав умови кредитного договору і застрахував автомобіль за програмою «Каско» на користь третьої особи — банку. У разі настання дорожньо-транспортної пригоди чи інших ризиків, при пошкоджені або знищенні автомобіля страхова виплата буде здійснена банку за рахунок по­гашення кредиту. У свою чергу договір страхування наземного транспортного засобу передбачає відмову у виплаті страхового відшкодування у випадках, коли водій автотранспортного засобу перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Припустимо, що відбувся страховий випадок — дорожньо-транспорт­на пригода, яка призвела до знищення автотранспортного засобу та смерті водія. Якщо буде доведено, що водій перебував у стані алкогольного сп'яніння, страховик відмовить банку в виплаті страхового відшкодування.

Таким чином, постраждалим у кінцевому випадку буде банк: знищено пред­мет застави, з провини страхувальника страховик не здійснить страхову виплату, страхування життя страхувальника не передбачалося і банк не зобов'язував надати страховий поліс у забезпечення кредиту, і до того ж не має до кого звер­нутися за стягненням боргового зобов'язання. У таких випадках і є доречним страхування фінансових ризиків непогашення кредиту позичальниками.

Одним із найважливіших завдань у процесі страхування є визначення стра­хових тарифів, розмір яких кожний із страховиків намагається прямо пов'язати з розміром ризику кредитно-страхової операції. Таким чином, відповідно до вимог «теорії ризиків» спочатку визначається базовий тариф, який може бути індивідуалізований відповідно до декількох додаткових ризикогенних параме­трів. Загальним правилом, якого притримуються страховики, є те, що у випадку укладання групових страхових договорів страхові тарифи підлягають змен­шенню. Крім того, страхова відповідальність страховика може бути обмежена шляхом використання франшизи. Страхові тарифи в основному збільшуються зі збільшенням страхового періоду, але у першу чергу залежать від специфіки самого ризику.

СК «ЛЕММА» (здійснює ризикові види страхування) при страхуванні фінан­сових ризиків банку при споживчому кредитуванні страховим випадком вважає несплату позичальником платежу протягом визначеного договором страхування періоду, як правило, одного місяця. Обов'язковою умовою є передача майна, що є об'єктом кредитування, у заставу банку.

Страхова сума в СК «ЛЕММА» включає суму кредитів і відсотки, призначені для оплати позичальником.

Після одержання відшкодування банк передає СК «ЛЕММА» усі права на стяг­нення заборгованості з позичальника у розмірі отриманого банком страхового відшкодування, у т.ч. право на закладене майно позичальника.

СК «Лемма-Віте» (здійснює страхування життя) за фактом смерті застра­хованої особи або повна стійка втрата працездатності сплачує страхову виплату банку, якщо застрахована особа є позичальником кредиту. Розмір страхової суми дорівнює заборгованості Страхувальника перед Банком згідно Кредитної угоди, але не більше страхової суми на дату укладання Договору. Під «Сумою заборгованості Страхувальника перед Банком» в рамках Дого­вору розуміється сума неповерненого кредиту та відсотків (без урахування сум пені та штрафів), які Страхувальник повинен був сплатити Банку згідно з Кредитною угодою, на дату виникнення страхової події, якби дотерміново повертав кредит.


2.4. Страхування засобів застави

Банки для кредитних операцій використовують матеріальне та правове за­безпечення. Однією з таких форм є застава як спосіб забезпечення зобов'язань. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими креди­торами.

Відповідно до Закону України «Про заставу», якщо предмет застави не під­лягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сто­рін на погоджену суму, але не більшу за його ринкову вартість. У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.

Заставодержатель, якщо інше не передбачено договором застави, зобов'яза­ний страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок та в інтересах заставодавця.

Це найбільш поширений вид страхування, пов'язаний із кредитом. Застава використовується як застава рухомого майна та іпотека (нерухоме майно).

Страхування застави перебуває в конкуренції з операціями типу — аваль, тобто зобов'язання покрити борги клієнта, якщо він не може це зробити само­стійно.


2.5. Страхування експортних кредитів

Метою страхування експортних кредитів є створення страхового захисту експортерам, кредиторам від ризиків неплатоспроможності їхніх іноземних дебіторів, що у світовій практиці мають такі форми: юридично підтверджена неплатоспроможність; фактична неплатоспроможність: боржник свідомо ухи­ляється від сплати.

Поява неплатоспроможності клієнта може бути торговельного і неторгового характеру.

Торговельні ризики з'являються у кожній операції, пов'язаній із реалізацією товарів у кредит.

Неторговіризики мають характер:


  • політичних;

  • природних (катастрофи);

  • економічних (підвищення цін, коливання курсу валют).

Способи проведення страхування експортних кредитів: страхування окре­мих операцій; групове (національне) страхування кредитних операцій.

Статистика свідчить про різний ступінь зацікавленості експортерів у стра­хуванні експортних кредитів.

Наприклад, японський експортер застрахований на 40%; англійський, ав­стрійський — на 25%; італійський, американський, шведський — на 5%.

Чинником диференціації страхових тарифів є тривалість кредитного дого­вору, політико-економічний імідж країни-експортера, загальновизнаний рівень довіри до країни-імпортера.


2.6. Страхування кредитів довіри

При вивченні механізму страхування довіри виявилося сполучення страхо­вих і кредитних відносин і їх зв'язок не тільки з товарно-матеріальними засобами, що є основою товарного кредиту, але і з морально-етичними цінностями рин­кового товариства. Тільки в цьому виді страхування безпосереднім предметом кредитних відносин стають не конкретні матеріальні цінності, як це утворюється в більшості випадків, а моральні — «довіра», що пов'язана з кредитуванням матеріальних цінностей. У загальній групі страхування кредитів це страхування займає відповідне місце.

Страхування кредитів довіри пропонує підприємцям захист від незадо­вільних фінансових наслідків, збитків, завданих власним персоналом, котрому, виходячи з характеру виконуваних ним службових обов'язків, необхідно цілком довіряти. Це страхування дає можливість уникнути: зайвих хвилювань про матеріальні цінності шляхом видачі спеціальних вказівок та інструкцій про їхнє використання; прямих збитків і втрат.

Страховик відшкодовує страхувальнику майнові збитки, яких завдано його довіреними особами в результаті скоєння ними недозволених дій. Таким чином, таке страхування можна вважати страхуванням відповідальності службових осіб. Матеріальною складовою кредиту довіри виступає вартість матеріальних цінностей, що передаються у кредит третім особам.

Страхування кредитів довіри здійснюється в більшості випадків як загальне й охоплює усіх без винятку службовців і робітників.

У залежності від обраного обсягу страхового захисту страховики застосо­вують різні форми страхових полісів:



  • індивідуальну, що охоплює одну особу;

  • групову, що охоплює групу осіб;

  • бланкову, коли перелік осіб достатньо значний.

Особливо важливим цей вид страхування довіри став для банків. Він є пер­шочерговим у комплексній системі страхового забезпечення банків, відомий як Bankers Blanket Bonds (ВВВ). Загальними умовами цього страхування передбачено захист активів банку, яким загрожують ризики.

Відповідно до матеріалів страхового товариства Ллойда більшість збитків, що відшкодовуються на підставі страхового поліса ВВВ (майже 60%), своїм по­ходженням пов'язані із несумлінністю персоналу. Тому, щоб одержати страхове відшкодування, застрахованому банку в першу чергу необхідно зазначити особу або групу осіб, винних у вчиненому збитку.

Розмір страховоївідповідальності щодо страхування довіри встановлюється на підставі досягнення взаємного порозуміння між страховиком і страхуваль­ником в індивідуальному порядку. У портфелях страховиків, що займаються страхуванням кредитів, ці договори посідають одне з перших місць.
2.7. Розрахунок тарифів страхування кредитів

У сучасній економіці кредиторами є фінансові об'єднання, що володіють від­повідними правами на здійснення даної діяльності. Ними можуть бути кредитні спілки та банківські установи.

При видачі кредиту банк бере на себе кредитний ризик, що частково пере­кладає на страхову компанію. Під кредитним ризиком традиційно розуміється ризик невиконання позичальником зобов'язань перед банком. Об'єктом, що підлягає страхуванню, за першим видом є відповідальність позичальників (фізичних або юридичних осіб) перед банком за своєчасне і повне погашення кредитів і відсотків за користування кредитом у термін, встановлений у договорі страхування.

Тарифна ставка зі страхування кредитів залежить від ряду чинників:



  • терміну користування кредитом;

  • суми кредиту і розміру процентної ставки;

  • рівня ризику;

  • виду забезпечення.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожною страховою компанією самостійно на підставі оцінки фінансової діяльності конкретних позичальників, яка проведена за підсумками порівняльного ана­лізу їх балансів, звітів про фінансові результати тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника оформляється окремим положенням і затверджується керівниками страхової компанії. При страхуванні кредитів необхідно щокварталу (а краще щомісяця) проводити оцінку фінансового стану позичальника, для чого необхідно враховувати ліквідність його засобів і рентабельність джерел цих засобів, а також обсяг реалізації, грошові потоки, ефективність управління й інші підсумкові показники роботи позичальника. На формування рівня кредитних ризиків впливають як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники. Кожний фінансовий ризик індивідуальний і потребує окремого до себе підходу.

При розрахунку ліквідності позичальника використовують дві формули: коефіцієнт загальної ліквідності і коефіцієнт абсолютної ліквідності.

При розрахунку тарифу враховують нетто-ставку і навантаження. Наван­таження в структурі тарифу складає 20-30 % від тарифної ставки. Нетто-ставка складається з основної частини, спрямованої на майбутні виплати, і ризикової надбавки.

Специфічною особливістю кредитних ризиків є відсутність доступної ста­тистики. Пояснюється це тим, що на утворення показника кредитного ризику впливають чинники як об'єктивні, так і суб'єктивні.

Відповідно до генезису кредитних ризиків вони складаються з деякого індивідуального для кожного з них сполучення «класичних» і «нестандартних» ризиків, на склад і параметри яких впливають вихідні чинники.

«Класичні» ризики, до яких належать транспортні, будівельно-монтажні, багато майнових, деякі види відповідальності, медичні та інші, мають необхідну статистику і можуть бути застраховані.

«Нестандартні» ризики, до яких належать ризики неплатежів, невиконання комерційних зобов'язань тощо внаслідок принципової відсутності статистики, не підлягають страхуванню в традиційному розумінні цього терміна. Зменшення їх впливу може бути досягнуто іншим шляхом—за допомогою ризик-менеджменту. Очевидно, що диференційований підхід до складового кредитного ризику до­зволяє виконати його страхування навіть при відсутності загальної статистики ризику.

Аналізом суб'єктивних і об'єктивних чинників видачі кредиту визначеному позичальнику займається як банківська установа (із метою встановлення більш адекватної відсоткової ставки за кредит), так і страхова компанія для встанов­лення тарифної ставки зі страхування кредиту.

Оцінку об'єктивних чинників можна виконати на підставі проведеного аналі­зу фінансового стану позичальника. З суб'єктивними чинниками складніше. Для спрощення одержання інформації було створено спеціальні органи міжвідом­чих служб безпеки. Так, ряд київських банків уже декілька років тому створив організацію, що допомагає контролювати позичальників. Інформаційні потреби англійських кредиторів відносно закордонних позичальників багато в чому за­довольняються Департаментом страхування експортних кредитів, створеним у 1919 році при Міністерстві торгівлі Великобританії. Зазначений Департамент має банк даних на 350 тисяч іноземних фірм. Аналогічні функції, але вже на ко­мерційній основі виконує одне зі значних транснаціональних спеціалізованих кредитно-інформаційних агентств — корпорація «Дана энд Бредстрит» (США), створена в 1849 році. Банк даних цієї організації містить досьє на більше, ніж 20 мільйонів фірм у всьому світі.

Роботу щодо аналізу стану позичальника необхідно вести спільно банку і страховій компанії. Один із найбільших українських банків «Промінвестбанк» значну частину функцій із заставного забезпечення кредитів передав страховій компанії «Вексель», яка заснована цим банком у 1994 році і вже майже 14 років успішно працює на ринку страхування. Спільна робота двох підрозділів різних економічних одиниць - це зручно та ефективно.

Співпраця між кредиторами і страховиками має давню історію, стійку тенденцію до розширення і вагомі масштаби: страхування кредитів у світі дає приблизно 3-5% загального обсягу страхових премій.

Кредитні ризики є комплексними. Вони складаються з більш простих ризи­ків, частина з яких є «класичними» і добре знайома всім страховикам, а частина відбиває суб'єктивну компоненту кредитного ризику, що залежить від суб'єкта ризику та його індивідуальних особливостей. Саме ця частина «відповідальна» за всі труднощі, що супроводжують страхування кредитних ризиків.

Отже, тариф при страхуванні кредитних ризиків є суб'єктивним, але може бути розрахований актуарно на основі спеціальних методів.

Відповідно до висновка експерта, який визначає остаточний ступінь ризику, при встановленні ставки можливе застосування коефіцієнтів, що знижують або підвищують тариф. Наприклад, при страхуванні ризику непогашення кредиту, виданого до трьох місяців, з огляду на погану безпечність кредиту і можливе оголошення позичальника неспроможним, можливе застосування максималь­ного розміру коефіцієнта (5,0), що підвищує тариф. При базовій тарифній ставці 1,2%, остаточна тарифна ставка складе 6% (1,2 * 5,0).


3. Особливості страхування фінансових ризиків

Фінансовий ризик— ризик, викликаний невизначеністю природних, люд­ських і економічних факторів, що при несприятливих умовах можуть призвести до збитків у господарсько-фінансовій діяльності.

Основою фінансових ризиків є порушення процесу виробництва; зміна ринкової кон'юнктури.

Відповідальністю страхових компаній зі страхування фінансових ризиків є відшкодування страхувальникові втрат, що виникли внаслідокзміни кон'юнктури ринку і погіршення інших умов для здійснення господарської діяльності.

Страхування фінансових ризиків допомагає узгодженості фінансових і юри­дичних взаємин між різними учасниками ринкових відносин.



Об'єкт страхування — комерційна діяльність, що передбачає інвестування грошових та інших ресурсів у будь-який вид виробництва, робіт або послуг і одержання прибутку.

Це один зі складних видів страхування як на стадії укладання договору, так і протягом усього періоду його дії.

Страхове відшкодування визначається як різниця між страховою сумою і фактичними фінансовими результатами від господарської діяльності.

Термін дії договору визначається індивідуально.

Особливістю страхування фінансових ризиків є те, що виплата відшкоду­вання відбувається після закінчення терміну страхування, коли визначаються результати застрахованих операцій.

Тарифи страхування фінансових ризиків залежать від: виду діяльності; термі­ну страхування; стабільності ринкових відносин; системи оподаткування тощо.




4. Система взаємовідносин страхових компаній із банківськими установами на ринку кредитування

В умовах глобалізації стан і динаміка національного страхового ринку зна­чною мірою мірі визначається загальними тенденціями міжнародної фінансової консолідації (інституційної інтеграції].

Консолідація європейського страхового ринку з початку 90-х років розвива­лася переважно у формі горизонтальної інтеграції страхових компаній із банками та іншими фінансовими інститутами.Така консолідація маєтри основні різновиди: 1) розвиток банками страхових послуг і відповідно поглинання або створення банками страхових компаній; 2) розвиток страховими компаніями фінансових функцій та поглинання ними банків; 3) створення фінансових холдингів, які по­єднують функції банківських, страхових й інших фінансових інститутів.

Злиття та поглинання вийшли на рівень найбільших банків і страхових компаній, у результаті чого провідні учасники страхового ринку домінують на світових фінансових ринках за ринковою капіталізацією (у млрд.дол.США, 2007р.): Amerikan Int. Group — 175 (США); Berkshire Hathaway — 168 (США); China Life Insurance — 116 (Китай); ING Group — 94 (Нідерланди).

ING Group була заснована шляхом злиття Націоналє-Нідерланди та НМБ Постбанк Груп і стала провідною в області банківського страхування в Нідерлан­дах. ING є багатонаціональним страховиком і банком. Розмір його банківської та страхової діяльності приблизно однаковий. На сьогодні ING має структуру, що складається і шести напрямків діяльності: страхування Європа, страхуван­ня Азія/Тихий Океан, страхування Америка, міжбанківські операції, роздрібні банківські операції. ING безпосередньо і є повністю інтегрованою компанією з фінансового обслуговування.

У табл.14.1 надано угоди з продажу за останні роки дочірніх підприємств банків та страховиків у Європі.



Таблиця И. 1

Останні продажі дочірніх підприємств у Європі

Дата рік

Найменування компанії

Продавець

Покупець

Ціна (млрд. дол.)

2004

Codan Liv& Pension (insurer)

Royal & Sun Alliance (insurer)

SEB Bank (bank)

0.4

2004

FinecoVita (insurer) (57.7%)

Capitalia (bank)

CNP Assurances (insurer)

0.7

2005

Life operations (51%)

Banco Comercial Portugues (bank)

Fortis (bank)

0.6

2005

MLP Life (insurer)

MLP (broker)

HBOS (bank)

0.4

2006

Winterthur (insurer)

Credit Suisse (bank)

AXA (insurer)

9.8

2006

Abbey National Life (insurer)

Banco Santander (bank)

Resolution Life Pic (insurer)

6.7

2007

Nationwide Life (insurer)

Nationwide Building Society (bank)

Legal & General Pic (insurer)

n.a.

Джерело: Swiss Re, sigma №5/2007

Слід зазначити глибоку світову інтеграцію страхових компаній у банківський сектор. Так, внаслідок об'єднання з DresdnerBankoflHie'i'3 найбільших німецьких страхових компаній Allianz виникла четверта за величиноюу світі фінансова гру­па. Ця страхова компанія до об'єднання вже володіла акціями трьох із чотирьох провідних німецьких банків.

Відома французька страхова компанія. АХА представлена на французькому ринку дочірнім банком Bank Worms і має тісні контакти з рядом національних банків.

Глобалізація, міжнародна та європейська фінансова інтеграція мають істот­ний вплив на розвиток ринків, що розвиваються. Взаємні процеси розширення доступу на український страховий ринок іноземного банківського та страхового капіталу виявилися в останні роки. Так, за 2001-2006 р. кількість страхових ком­паній з іноземним капіталом зросла з 20 до 66, або в 3,3 рази. Іноземні інвестиції у статутних капіталах українських страховиків склали 13% від загального обсягу статутних капіталів, або 1,1 мрд.грн.



Присутність іноземного капіталу на національному страховому ринку зросла у зв'язку зі входженням відомих страховиків Австрії, Польщі, Великої Британії, США й Росії. Деякі світові гіганти вже представлені на українському фінансовому ринку: страхова група АХА, Allianz, Generali та ін.


Як свідчать дані табл.14.2, останнім часом на вітчизняному фінансовому ринку відбувається глибока інтеграція страхових компаній у банківський сек­тор. 2007 рік відзначений підвищеним інтересом іноземних фінансових груп до українських СК. Найбільш активним покупцем на українському страховому ринку стала австрійська Vienna Insurance Group, що є акціонером семи україн­ських страховиків: «VAB Страхування», «VAB Життя», «VAB Re», «Княжа», «Глобус», «Юпітер» та «Українська страхова група».

У жовтні 2006 р. створено фінансову групу VAB Group шляхом консолідації всіх фінансових активів у межах України в рамках загальної концепції продажів і під єдиним брендом «VAB». До складу VAB Group увійшли дев'ять компаній, які охоплюють всі сегменти фінансового ринку, зокрема, «VAB Банк», страхова компанія «VAB Страхування», компанія за страхування життя «VAB Життя», пере-страхова компанія «VAB Re».

Про свої наміри вийти на страховий ринок України заявляють і французькі фінансові групи. АХА й Укрсиббанк домовилися із власниками СК «Веско» про придбання 50% акцій СК«Український страховий альянс», що належить підконт­рольному BNP Paribas Укрсиббанку. Французький банк BNP Paribas володіє 51 % акцій Укрсиббанку. Також в Україні зареєстрована дочірня компанія BNP Paribas Group — Cardif, що входить у групу BNP Paribas Assuranct.

Прагнення банків і страхових компаній до консолідації ніколи не було та­ким сильним, як сьогодні, оскільки від реалізації цієї бізнес-моделі її учасники одержують ряд важливих переваг. В Україні можна виділити кілька ключових напрямків, за якими співпрацюють банки й страхові компанії, наприклад, у галузі страхування життя: страхування життя позичальників споживчих та іпотечних кредитів, страхування життя позичальників кредитів на придбання автомобілів і власників кредитних карт.

Кінцевою метою є не стільки зростання продажів у рамках конкретного страхового продукту, скільки підвищення лояльності страхувальників до стра­хової компанії у цілому й до просування її іміджу. Як наслідок, при безумовному виконанні зобов'язань і високій якості обслуговування збільшується загальний обсяг реалізації страхових послуг.

Порівнюючи український ринок із європейським, відзначимо, що потенціал співпраці банків і страхових компаній значний і, безумовно, Може принести вза-ємовигоду обом партнерам. У цей час партнери по bancassurance найчастіше вибирають просту форму співробітництва: у страховиків інтерес до збільшення обсягу продажів, у банку-участь у прибутках. Поступова співпраця банків і стра­хових компаній еволюціонує: зростає спільна клієнтська база, використовуються крос-продажі, страховик одержує можливість працювати з ризиками банку і його клієнтів. Ринкові відносини, коли банк працює з декількома страховиками або страховик з декількома банками, надаючи комплексні послуги, розвиваються швидкими темпами.

Міжнародний досвід фінансової інтеграції свідчить, що більш стабільними та ефективними будуть страхові компанії, побудовані на взаємному обміні капіталами або на формуванні загальних фінансових інституцій за допомогою інтеграції.

На сьогоднішній день банки співпрацюють зі страховими компаніями на­багато більше, ніж, наприклад, у середині 90-х років XX ст., проте банки ще не вважають страховиків рівноправними партнерами на ринку фінансових послуг, хоч співпраця у страхуванні прискорює розвиток європейської моделі «фінан­сового супермаркету».

Головні причини підвищеного взаємного інтересу між страховими компа­ніями і банками.


  1. Можливість значного розширення кожним із суб'єктів клієнтурної бази: і страховики, і банки обслуговують велику кількість клієнтів. Об­мін інформацією про них, надання їм послуг тільки установами однієї системи є сьогодні пріоритетним для обох сторін в умовах посилення конкуренції.

  2. Диверсифікація капіталу, підвищення норми прибутковості інвести­ційних ресурсів. Страхова галузь, як очевидно, є однією з найбільш рентабельних і динамічних серед інших галузей найбільших країн світу, має значні інвестиційні ресурси, що можуть використовуватися для інвестування промисловості як страховиками, так і обслуговуючими банками.

  3. Необхідність акумулювати всі грошові потоки в одній системі. Кожне велике підприємство або банк сплачують значні суми за обов'язковими і добровільними видами страхування. У зв'язку з цим материнською компанією утворюється страхова компанія, що займається ефективним вирішенням даного питання з метою мінімізації майнових, кредитних, фінансових ризиків і витрат материнської компанії на таке страхування.

  1. Можливість надання клієнтам повного спектра банківських і страхових послуг. При цьому ці послуги повинні бути високоякісними, гарантова­ними і привабливими.

  2. Можливість використання регіональної мережі установ, особливо це вигідно страховикам для реалізації страхових продуктів через банки.

Спільна робота банків і страхових компаній має багато позитивних сторін і дуже перспективна, тому що в банку, як у фінансово-кредитній установі, завжди є ризики, які страхова компанія може взяти на себе, гарантуючи тим самим по­вернення кредиту, а позичальнику — можливість не відшкодовувати вартість заставного майна у випадку його ушкодження до кінця терміну дії договору. Для того, щоб ланцюжок банк— позичальник — страхова компанія ефективно працював, необхідний чітко налагоджений взаємозв'язок кожної ланки.

Як банки, так і страхові компанії є інститутами одного ринку — ринку фінан­сових послуг, і тому перерозподіляють фінансові потоки за допомогою різних інструментів.

Останнім часом стають усе більш популярними фінансово^страхові альянси, де банки здійснюють зі страховими компаніями спільні програми, кількість яких зростає з кожним роком. Подібні приклади спостерігаються й в Україні. Так, на­приклад, найбільш відомими є альянси Промінвестбанкуй ACT «Вексель», При-ватбанку і СГ «ТАС», СК «ЛЕММА» й Харківського Земельного банку тощо.

Високий рівень активності страховиків у сфері банківського страхування в Україні є цілком закономірним явищем. Співпраця банків щодо надання страхових та банківських послуг, а також продажу у банківських мережах тому самому контингенту клієнтів можна розглядати як банківське страхування — bancassurance.

За останні два десятиліття bancassurance став ключовим каналом прода­жу лайфових страхових послуг на багатьох страхових ринках. Його перевага найбільш чітко виражена в Південній Європі й поширилася на інші країни, де, зокрема, розвиваються ринки. Об'єднання ринкових позицій банків і компаній щодо страхування життя проявляється, у першу чергу, через пропозиції спіль­них (взаємодоповнюючих) фінансових продуктів. У такому руслі сегментується інфраструктура послуг за видами фінансових моделей, які становлять інтерес із практичної точки зору.

В Європі існує безліч бізнес-моделей bancassurance: проста форма співпраці, коли банки виступають простими продавцями страхових продуктів, створення кептивної компанії, спільне підприємство за участю банку й страховика, а також стратегічне партнерство на договірній основі. Цілий ряд властивостей впливає на мінливість моделей bancassurance: власність, пункти продажів, продукція, клієнтська база даних, постачальники продукту й політична ситуація. Повністю інтегрована модель переважає у випадку повного володіння банком дочірньою компанією зі страхування, надання страхових послуг безпосередньо співпра­цівниками філій, внутрішнього володіння активами. Дистриб'юторські угоди є основними засобами продажів для невеликих банків, тому що вони не провадять достатніх обсягів ділових операцій для того, щоб заснувати свою власну дочірню компанію зі страхування.

Вибір моделей bancassurance залежить від споживчої преференції, соціаль­но-економічної, історично-культурної, етнографічної специфіки та регулювання ринку. Наприклад, в Італії, Франції й Іспанії оподатковування сприяло впро­вадженню та розробці продукції bancassurance. У Франції у 1984 році статтею 5 «Банківського закону» було розширено операційну діяльність банків, що явно дозволяло їм розробляти та продавати страхові продукти через дочірні підпри­ємства. Банківські групи переглянули свої стратегії й упровадили нову концепцію «Загальний захист», використовуючи кращий імідж, ніж страховики. Дохід у Франції від премій у 2005 році склав 134,4 млрд. евро, bancassurance збільшив їхню частку ринку від 60% в 2001 до 64% в 2006.

Найбільша страхова компанія Франції КОФАС посідає 14% світового ринку страхування інвестицій та експортно-імпортних операцій. На українсько-фран­цузькому економічному форумі ця страхова компанія підписала з СК «ЛЕММА» (м. Харків) кілька угод у банківсько-страховій сфері, що сприятиме ефективному страхуванню ризиків кредитування.

Від такої взаємодії виграє і банк, і страхова компанія, і позичальник. Банк може формувати безризиковий кредитний портфель, зменшувати витрати при формуванні страхового резерву. Страховик виграє від спільної діяльності з банком завдяки стабільному надходженню страхових платежів, нетривалого терміну страхування, невеликим ризикам, новим клієнтам, просуванню своєї марки.

Із розвитком фінансово-кредитного сектора інтерес до страхування банків­ських ризиків зростає. На даний час однією з умов подальшого розвитку банків­ської системи України та інтеграції її у міжнародну систему є наявність у банків страхових полісів. Тому це є своєрідним стимулом для широкого впровадження страхування на український банківський ринок.

  1   2


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка