Тащенко А. Ю. Культурні коди




Сторінка1/2
Дата конвертації10.06.2018
Розмір0,77 Mb.
  1   2



Тащенко А.Ю.
КУЛЬТУРНІ КОДИ

(Частина 1)

Аудіальна та візуальна репрезентація

соціальних статусів


КИЇВ -2011

УДК 316.334:81

БКК 60.56
Т 25
Рекомендовано до друку Вченою радою Державного університету інформаційно-комунікативних технологій (протокол № 3 від 3 червня 2011 р.)

Рецензенти:

  1. Соболєва Н.І., доктор соціологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України;

  2. Яковенко Ю.І., доктор соціологічних наук, професор, завідувач кафедри галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.



В авторській редакції.

Тащенко А.Ю.

Культурні коди (Частина 1). Аудіальна та візуальна репрезентація соціальних статусів. – К.: Видавництво ДУІКТ, 2011. – 270 с.

ISBN 978-966-2970-64-7
Робота присвячена дослідженню культурних кодів як засобів вияву соціальних статусів в процесі соціогенезу, здійсненого в межах соціології мови. Запит на монографію за такою темою випливає з того, що в сучасних соціальних комунікаціях на лідерські позиції почали виходити комерційні програмісти розуму і свідомості, а пересічні громадяни, за умови прогалин в справі системних пошуків і розробки теорій щодо культурних кодів, стають заручниками тотальних маніпуляцій і не здатні ефективно протидіяти їм. Запропонована авторська версія теоретичної реконструкції еволюції засобів кодування соціальних статусів і становлення суспільств, встановлено культурні коди соціальних статусів у міфах (на прикладі статево-гендерних атрибутів) та у літературних текстах.
БКК 60.56

ISBN 978-966-2970-64-7 Тащенко А.Ю., 2011

ЗМІСТ
ВСТУП: ВПЕРЕД І ВГОРУ……………………………………………………............................4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КУЛЬТУРНИХ КОДІВ У СОЦІОЛОГІЇ МОВИ………………………………………………………………………….…..8

1.1. Систематика культурних кодів…………………………………………………………...…...8

1.2. Розвиток соціології мови: пошук обґрунтованості досліджень культурних кодів…………………………………………………………………………………………...…....17

РОЗДІЛ 2. ОГЛЯД КЛАСИФІКАЦІЙ КУЛЬТУРНИХ КОДІВ……………………………44

2.1. Візуальні культурні коди……………………………………………………………………..44

2.2. Аудіальні культурні коди……………………………………………………………...……..52

РОЗДІЛ 3. ОГЛЯД КЛАСИФІКАЦІЙ СОЦІАЛЬНИХ СТАТУСІВ, ЕМПІРИЧНИХ ІНДИКАТОРІВ ТА МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ КУЛЬТУРНИХ КОДІВ В МЕЖАХ СОЦІОЛОГІЇ МОВИ……………………………………………………………………….……55

3.1. Соціальні статуси………………………………………………….……………………...…..55

3.2. Емпіричні індикатори та методи дослідження культурних кодів……………………………………………………………………………………………...…59

РОЗДІЛ 4. РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ДІАХРОННИХ СОЦІАЛЬНИХ СТАТУСІВ……….…….69

4.1. Теоретична реконструкція еволюції засобів кодування соціальних статусів і становлення суспільств (на прикладі аудіальних та візуальних культурних кодів)…………………………………………………………………………..........................……69

4.2. Образи та символи: помилки репрезентації (проілюстровано інтернет-мемами)……………………………………………………………………………………..……...88

4.3. Кодування виміру культури «мужність/жіночність» (на прикладі вияву соціального статусу статі у міфах)…………………………………………………………………………….136

4.4. Кодування вимірів культури «дистанція влади», «довгострокова орієнтація», «уникнення невизначеності» (на прикладі кодів в літературних жанрах за результатами структурного аналізу статті Дев’ятко Н. «Можливості впливу сучасних жанрів: фантастика, фентезі, казка»)…………………………………………………………………………………………..…156
ПІСЛЯМОВА……………………………………………………………………………………184
ГЛОСАРІЙ……………………………………………………………...………………………..186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….…….....…198
ДОДАТКИ ……………………………………………………………………...…......................229

Додаток А. Текст для структурного аналізу………………………………………………........229

Додаток В. Есе «Фотографія – золото з Нью-Йорку» (осінь 2010 р.)………………………...246

Додаток С. Есе «Елементи дослідницького простору як причини артефакту» (весна 2011 р.)…………………………………………….…………………….................................................253



ВСТУП:

ВПЕРЕД І ВГОРУ
Тільки те, що зміст свідомості має якісний, а не кількісний характер, не означає, що його зовнішнє вираження не може бути закодованим, класифікованим, навіть прорахованим.

Вайнштейн Е., Танур Ю.1
Ця книга була написана, як-то кажуть, «від протилежного», в результаті пошуку оригінальних шляхів застосування доробків із соціології мови.

Мова і мовлення стали атракторами для моєї уваги ще змалку, хоча, здавалося б, для цього не було достатніх підстав. В цій книзі я пропоную інтерпретувати становлення суспільств згідно появи і домінування по черзі п’яти основних видів знаків: природних, образних, фонемних, графічних і символьних (математичних). Так от, в моєму житті домінували знаки образні і символьні – у школі мені випала доля до самого випуску навчатись у математичному класі, вища соціологічна освіта також вимагає вмінь працювати з математичними формулами і графіками, а поза школою і факультетом соціології більшу частину часу займали «образні» малювання і танці. Фонемні і графічні знаки, що зазвичай і називають мовленням і мовою, викликали мій інтерес побічно, однак прагнення дізнатися, чому одне й те ж саме представники різних культур йменують, пояснюють і розуміють по-різному, привело мене із читання казок народів світу (що я опановувала у перервах між освітою, малюванням і танцями) саме у цю галузь соціологічного знання.

Результати маломасштабних «точкових» емпіричних досліджень з соціології мови, що представлені у «прогресивних» зарубіжних західних виданнях із соціології мови, м’яко кажучи, не надихали мене на аналогічний науковий шлях. Дізнаватися про часткові відмінності у діалектах маловідомих широкому загалу народностей видалося мені недосяжною і обмеженою роботою. А у вітчизняній соціології обрану мною галузь, очевидно, ще не вважають гідною спеціалізованих видань. І в моїй достатньо «оматематизованій» свідомості на поверхню сплила математична метафора «код», що зовсім не передбачало вузьколокусні дослідження, а могло бути застосовано до групи суспільств для опису певних алгоритмів знаків, за якими люди в межах своїх культур йменують, пояснюють і розуміють навколишній природний та соціальний світ, «роздаючи» відповідні позитивно чи негативно привілейовані соціальні статуси. Як виявилося, всі домінуючі знаки мого життя змогли стати мені у нагоді.

Сподіваюся, що й читачам буде цікаво поглянути і на широку панораму, що відкривається завдяки науковій розробці цієї метафори, і на все своє життя у світлі різноманітних знаків та супутніх їм смислів, які б з них не домінували у ваших життях. Адже якщо цього не дізнаєтеся ви, це знання все одно використовують і будуть використовувати корисливі «програмісти» з усіх сфер діяльності для вживлення програм-«вірусів» або «потенційно небезпечних ПЗ (програмних забезпечень)» в наші розум, емоції і поведінку. Не дарма для ввідної ілюстрації мною була обрана жартівлива (можливо, лише частково) схема програмування «Як написати гарний код». Представники кожної культури прагнуть вирізнити себе з-поміж інших, «швидко» чи «добре», і в будь-якому разі на шляху до «гарного коду»-ідеалу кожного разу випробовують на собі результати його «написання», довіреного «експертам». А експерти, як і всі люди, не можуть бути неупередженими і неспокушеними актуальними для них латентними винагородами. Можливо, серія «Культурні коди» не гарантує вам бажаного швидкого виходу в ешелони самих експертів, однак якщо ви будете обізнані – ви будете попереджені про результати їх діяльності. Ви дізнаєтесь або підкріпите новим поглядом свої знання з приводу того, на сприйняття і вживання яких знаків вас програмують і навіщо це роблять, як розрізняти «дерево за плодами його» – знаки за смислами і смисли за наслідками, чому «гарні коди» для культур досі не написані і до написання якого коду прагнути особисто.

Аналогічна робота була розпочата французько-американським психологом Клотером Рапаєм, який у 2006-2007 рр. випустив книгу «The Culture Code: An Ingenious Way to Understand Why People Around the World Live and Buy As They Do» (з російського перекладу ООО «Юнайтед Пресс» це виглядає так: «Культурний код: Як ми живемо, що купляємо і чому»). Як він стверджує, опанування «окулярів»-культурних кодів допомогло йому перейти від читання лекцій і лікування дітей-аутистів до успішного маркетингу і свободи розуміння. К.Рапай запропонував до розгляду читачів декілька розкритих кодів Америки, Франції і Німеччини, паралельно роблячи фрагментарний вступ до розкриття кодів інших країн (Англії, Індії, Італії, Норвегії, Японії тощо), оскільки кодуванню підвладне все – любов, зваблення, секс, краса, надлишкова вага, молодість, здоров’я, дім, сімейний обід, робота, гроші, якість, досконалість, їжа, алкоголь, шопінг, розкіш, президентство тощо.

Однак, по-перше, залишилося ще багато «нерозкодованих» елементів у оглянутих К.Рапаєм країнах, по-друге, залишилося ще багато «нерозкодованих» країн (а краще – культур), по-третє, з «вежі» соціології очевидно, що, наприклад, такі американські коди, як код роботи «хто Ви такий» і код розкоші «знаки відмінності» описують загальносоціальні неконкретизовані обставини надання статусів, що навряд чи можна назвати суттєвими відмінностями однієї країни. Отож, хоча в багато чому погляди Рапая я поділяю, в межах цієї книги я спробую донести до вас нові матеріали стосовно культурних кодів з соціологічного ракурсу, що оформлені в чотирьох розділах як вперше запропоновані:



  • засади систематики культурних кодів, їх авторське визначення та обґрунтування досліджень в межах соціології мови;

  • огляди класифікацій аудіальних та візуальних культурних кодів і призначених для кодування соціальних статусів, а також емпіричних індикаторів і методів дослідження, за допомогою яких можна виявити коди;

  • авторська версія реконструкції зміни знакових засобів кодування соціальних статусів і становлення суспільств зі зміною смислів, проілюстрована на чотирьох вимірах культури за результатами власних досліджень відображення статево-гендерних атрибутів у міфах та характеристик літературних жанрів у науково-публіцистичних статтях.

Одразу вважаю за потрібне відмітити свій підхід до підбору джерел для даної книги: оскільки в соціологічне товариство Г. Татаровою вже було впроваджене попередження стосовно «методологічної травми соціолога», я не прагнула до винаходів «велосипедів», «іскор із кременю», «рогаток» і тому подібних елементарних речей та ознайомлень з архаїчними інструкціями по їх створенню. Зважаючи на те, що інші люди багатократно примножують масив доступної літератури не те що з кожним роком, а з кожним тижнем, докладаючи багато зусиль для викладення квінтесенцій, критики та переосмислення думок попередників, то одним із моїх завдань було ознайомити читачів із якнайбільшою кількістю саме новітніх, «багатошарових» джерел. Погоджуюся, що така точка зору не передбачає стовідсоткової прихильності, але якщо у когось виникне непереборне бажання зануритися у якнайдавніші витоки – я впевнена, ви знайдете багато книжок, в яких автори залюбки запропонують вам такого роду дайвінг.

Бажаю приємного читання і готую для вас другу частину «Культурних кодів», де можна буде дізнатися про густативні, одоративні (ольфакторні) та тактильні (повсякденною мовою – смакові, нюхові та дотикові) культурні коди як засоби репрезентації нормативних соціотипів – образів носіїв ідеальних соціальних статусів, а також добряче підняти настрій, оскільки ілюструватися це буде на популярних сьогодні серед молоді гумористичних знаках – інтернет-мемах, серед яких особливу увагу буде приділено демотиваторам і так званим «веселим графікам» (інші назви – «графджеми», «діаграми Венна», «фанграфи» тощо).


Із вдячністю всім, хто допоміг мені у створенні цієї монографії,

Анна Тащенко

ПІСЛЯМОВА
Окреслення культурних кодів на прикладі аудіальних та візуальних знаків як засобів репрезентації соціальних статусів в процесі зміни суспільств презентовано. Оскільки наш задум стосується всіх органів відчуття людини, то читачів очікує відповідне продовження, тобто частина друга. Проте наявний текст вже можна починати використовувати для аналітичної, діагностичної та прогностичної діяльності на підставі оцінок повідомлень, що транслюють інформаційно-комунікативні системи сучасності. І, завершуючи працю над першою частиною «Культурних кодів», хочеться згадати і навести ще декілька думок авторитених науковців, що дають підстави для таких сміливих висновків.

  1. Навіть біологами і нейрофізіологами визнано, що мозок людини є генним утворенням, що можна програмувати тільки відповідними кодовими способами, тобто діями суспільства і що люди, всупереч зручним для тіла біоритмам, постійно підлаштовуються під «соціальний графік, ефективний економічно і оптимізуючий використання машин» [Романовский, 2006, с. 24].

  2. Сьогодні лідирують комерційні програмісти розуму і свідомості, які контролюють доступ до інформації за допомогою навіюваних стереотипів, завтра їх відтіснять програмісти політичні і релігійні [Кувакин].

  3. В розгляді досягнень соціології заради обгрунтуванні основ становлення «іншої соціології» – «тієї, що володіє потенціалом всеосяжного розуміння соціального і об'єднання соціологів у всесвітнє співтовариство», Калекін-Фішман Д. також приводить зауваження щодо соціального програмування людей: «людські і нелюдські – всі спільності знаходять форму в зіткненнях, в практиках; і актори, і партнери в цих зустрічах, кажучи без перебільшень, далеко не завжди відносяться до перших. Більш того, багато хто з цих нелюдських партнерів і акторов не дуже природні і вже звичайно не оригінальні» [Калекин-Фишман, 2009, с. 23].

Отож, фахівці з питань комунікативістики (реклами, PR-кампаній тощо), прочитавши монографію, отримають можливості вдосконалювати технології соціальних комунікацій в суспільстві з певним типом домінування базового повідомлення. Владні структури вже накопичили чимало міфологем, а їх оформлення, спираючись на культурні коди, тільки розширює межі вдосконалення комунікативних технологій впливу на масову свідомість. В свою чергу, представники альтернативних структур в громадянському суспільстві отримають можливості впевненіше розпізнавати інноваційні повідомлення маніпулятивного змісту. А суспільне і соціологічне життя (насамперед вітчизняне), сподіваємося, отримає імпульс як для додаткової динаміки, так й інноваційних рис щодо форм і змісту соціальної комунікації.

ГЛОСАРІЙ
АРГО – спеціальні різновиди мови, що засвоюють у зрілому віці і використовують тільки в суворо певних ситуаціях [Гамперц, 1975].

АРХЕТИП (від гр. «arcetupoz», «arch» – початок і «tupoz» – образ): 1. В пізньоантичній філософії – прообраз, ідея, взірець, первісна форма. 2. В аналітичній психології – початкові, вроджені схеми образів, що відтворюються несвідомо і апріорно формують активність уяви; як психічні структури складають зміст «колективного несвідомого» і лежать в основі загальнолюдської символіки сновидінь, міфів, казок тощо. 3. Найдавніший невідомий нам текст, що слугує основою для інших писемних пам’яток. 4. Гіпотетично реконструйована або фактично засвідчена мовна форма, що є основою для її подальших продовжень [Новейший, 2002, с. 85].

БІЛІНГВІЗМ – ситуація, за якої дві мови співіснують одна з одною в межах одного колективу, який використовує ці мови в різних комунікативних сферах залежно від соціальної ситуації і інших параметрів комунікативного акту [Швейцер, Социолингвистика].

ВОКАБУЛЯР – короткий словник до підручника, хрестоматії; словарний запас [Вокабуляр].

ГРАМАТИКА (від гр. «γράμμα» – запис) – загальні правила побудови правильних осмислених мовних відрізків: словоформ, синтагм, речень, текстів тощо [Грамматика].

ДИГЛОСІЯ – відносно стійка ситуація, в якій, окрім діалектів мови, існує несхожий на них стандартний, часто граматично більш складний варіант, літературна мова, що засвоюють в основному в школі і використовують для більшості письмових і формальних цілей, але ніколи для звичайної розмови [Вахтин, Головко, 2004, с. 28]; ситуація, за якої спостерігають схожі відносини між різними формами існування однієї мови (літературною мовою, койне, діалектами тощо) [Швейцер, Социолингвистика].

ЕМФАЗА (від лат. «emphasis» – виразність): 1. Різновид тропів, звуження значення слова, часто використовуване в каламбурах: наприклад, «у всіх були справи, тому всім було не до справ». 2. Інтонаційне виділення слів або частин фрази у віршованій ліриці і в ліричній прозі за допомогою ритмічних перебоїв, стилістичних повторів, композиційних спів- або протиставлень. Інтонаційне розчленовування забезпечує смислову відособленість частин фрази і додає виразності [Эмфаза].

ЕТНОС – стійка сукупність людей, яка склалася на певній території, об'єднана стабільними особливостями мови, культури і психіки, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень (самосвідомістю), фіксованим в самоназві [Мунянова, 2009, с. 58].

ЖАРГОН (від фр. «jargon») – мова соціальної або професійної групи, що відрізняють від загальнорозмовної мови особливим складом слів і виразів, умовна мова, зрозуміла тільки в певному середовищі [Жаргон].

ЖЕСТ (від лат. «gestes» – рух тіла) – дія або рух людського тіла або його частини, що має певне значення або сенс [Жест].

ЗВУК – у широкому сенсі – коливальний рух частинок пружного середовища, що розповсюджується у вигляді хвиль в газоподібному, рідкому або твердому середовищах; у вузькому сенсі – явище, що суб'єктивно сприймається спеціальним органом чуття людини і тварин [Что такое звук].

ЗНАК – предмет (явище, дія), що матеріально, чуттєво сприймається, слугує для позначення іншого предмета, властивості або відношення, переробки і передачі інформації (знань). Визначаючою стороною є його значення, яке може бути предметним, змістовним и експресивним. Розрізняють мовні і немовні знаки [Социологический, 1998, с. 88].

ЗНАКОВА ПОВЕДІНКА – тип поведінки, що є реакцією на знак [Социологический, 1998, с. 243].

ЗНАКОВА СИСТЕМА – сукупність умовних знаків та правил їх використання [Социологический, 1998, с. 88].

ІДІОМ (від гр. «ιδιόμα», фр. «idiome» – «мова, наріччя») – узагальнюючий термін для мов, діалектів, говірок, соціолектів тощо, що використовують для підкреслення загальних рис усіх цих систем або у суперечливих випадках типу дискусії «мова чи діалект?» [Идиом].

КІНЕСИКА (від дв.-гр. «κίνησις» – рух) — сукупність рухів тіла (жестів, міміки), вживаних в процесі людського спілкування (за винятком рухів мовного апарату) [Кинесика].

КОД (від фр. «code» – сукупність знаків, символів) – система умовних знаків, символів, скорочених позначень і назв, що застосовують для передачі, обробки, зберігання різноманітної інформації [Социологический, 1998, с. 127]; зведення законів, система умовних позначень для передачі, обробки, зберігання і запам'ятовування різноманітних даних [Код].

КОЙНЕ (від грец. «κοινὴ διάλεκτος» – спільна мова) – діалект грецької мови періоду приблизно від 300 року до н.е. до 300 року н.е. На цьому діалекті написані майже усі твори Нового Заповіту та велась проповідницька діяльність Апостола Павла та інших христянських апостолів по розповсюдженню Євангелії у країнах Середземноморського басейну. Поступово слово «койне» набуло інших значень, наприклад, як функціональний тип мови, що використовується як основний засіб повсякденного спілкування з широким діапазоном комунікативних сфер в умовах регулярних соціальних контактів між носіями різних діалектів або мов [Виноградов, 1990].

КОМУНІКАЦІЯ (від лат. «communicatio» – обмін, зв'язок, розмова): 1.Процес передачі інформації, що включає адресанта, канали, кодування, дешифрування, зміст, ефективність, контроль, ситуацію, намір, адресат.2.Акт спілкування між людьми посередництвом передачі символів, метою якого є взаєморозуміння.3.Обмін інформацією будь-якого виду між різноманітними системами зв’язку [Социологический, 1998, с. 133].

КОНАТИВНИЙ КОМПОНЕНТ – готовність до дії, включає в себе тенденції готовності до поведінки щодо соціальних об'єктів [Сарджвеладзе, 1989].

КУЛЬТУРА (від лат. «cultura» – обробляння, виховання, освіта, розвиток, пошана): 1. Сукупність матеріальних і духовних цінностей, що виражає певний рівень історичного розвитку даного суспільства і людини. 2. Сфера духовної життєдіяльності суспільства, що включає систему освіти, виховання, духовної творчості. 3. Рівень володіння тією чи іншою областю знань або діяльності. 4. Форми соціальної поведінки людини, обумовлені рівнем її виховання і освіти [Социологический, 1998, с. 151].

КУЛЬТУРНИЙ КОД – узагальнений спосіб вираження значення архетипів даної культури, система сигналів, що передають те чи інше значення [Сагинова].

ЛАД – організація музичних звуків навколо опорного звуку, що називають тонікою [Тональности].

ЛЕКСИКА (від лат. «lexicos» — той, що відноситься до слова) — словниковий склад мови. Крім того, терміном «лексика» також позначають окремі прошарки (книжна, емоційно забарвлена, нейтральна) або групи (побутова, професійна, сільськогосподарська) лексик, словниковий склад окремих творів чи письменників (наприклад, лексика «Лісової пісні» Л.Українки) [Лексика].

ЛОЗУНГ – 1. Умовне таємне слово (короткий пароль), що застосовували за охорони військ. 2. Заклик, виражаючий в короткій та помітній формі керуючу ідею, завдання, вимогу тощо [Новейший, 2002, с. 481].

МЕТАФОРА (від дв.-гр. «μεταφορά» — «перенос», «переносне значення») – перенесення властивостей одного предмету або явища на інший за принципом їх схожості; непряме повідомлення у вигляді історії або образного виразу з використанням порівняння [Метафора]; троп або фігура мови, що полягає у вживанні слова, позначаючого деякий клас об'єктів (предметів, осіб, явищ, дій або ознак) для позначення іншого, схожого з даним, класу об'єктів або одиничного об'єкту [Метафора, Онлайн].

МІМІКА (від дв.-гр. «» – наслідуючий, повторюючий): 1. Рухи м’язів обличчя відповідно почуттям та настроям, що переживаються. 2. Мистецтво виражати почуття і думки рухами м’язів обличчя [Новейший; 2002; с. 529].

МОВА – система знаків, яка слугує засобом людського спілкування, мисленнєвої діяльності, способом вираження самосвідомості особистості, засобом передачі від покоління до покоління і збереження інформації [Социологический, 1998, с. 432].

МОВЛЕННЄВА СПІЛЬНОТА – будь-яке об’єднання людей, що характеризується частим і регулярним спілкуванням за допомогою загального набору словесних знаків та відрізняється від аналогічних об’єднань використанням мови [Вахтин, Головко, 2004, с. 28].

МОВЛЕННЯ – вид комунікативної діяльності людини; спілкування, опосередковане мовою [Социологический, 1998, с. 304].

МОВНА ЛОЯЛЬНІСТЬ – підтримка і свідома пропаганда групою своєї мови або готовність від неї відмовитись [Вахтин, Головко, 2004, с. 40].

МОВНА ПОЛІТИКА – прийняття державними діячами основних принципів політики відносно мов, що мають місце на території країни [Вахтин, Головко, 2004, с.163]; сукупності мір, що вживають держави, партії, класи, суспільні угрупування для зміни або збереження існуючого функціонального розподілу мов або мовних підсистем, для введення нових або збереження старих мовних норм [Швейцер, Социолингвистика].

МОВНА СИТУАЦІЯ – співбесідники, які відносяться одне до одного певним чином, спілкуються на певну тему в певних обставинах [Вахтин, Головко, 2004, с. 30].

МОВНА СИТУАЦІЯ – сукупність форм існування однієї мови або сукупність декількох мов у їх соціальній функціональній взаємодії в межах певних територій [Вахтин, Головко, 2004, с. 47]; сукупність форм існування мови (мов, регіональних койне, територіальних і соціальних діалектів), обслуговуючих континуум спілкування в певній етнічній спільності або адміністративно-територіальному об'єднанні [Швейцер, Социолингвистика].

МОВНЕ БУДІВНИЦТВО – створення алфавіту і правил орфографії для мови, існуючої в усній формі, розвиток термінології, шкільного викладання, видання літератури тощо [Вахтин, Головко, 2004, с. 167].

МОВНЕ ВАРІЮВАННЯ – вибір розмовляючими, з урахуванням ситуації здійснення комунікації, мови або мовного варіанту задля вираження певного змісту [Вахтин, Головко, 2004, с. 201].

МОВНЕ ПЛАНУВАННЯ – реалізація мовної політики окремими особистостями (індивідуальне М.П.) або державними установами: академіями, інститутами, комісіями тощо (державне М.П.) [Вахтин, Головко, 2004, с. 163-166].

МОВНИЙ РЕПЕРТУАР – сукупність діалектних і накладених (мовних) варіантів у межах однієї мовної спільноти [Вахтин, Головко, 2004, с. 29].

МОВНІ ЗМІНИ – зміни внутрішні, що відбуваються в самій мові (поява або втрата нових звуків, граматичних значень і форм, лексиці, фразеології і лексичній семантиці), і зовнішні, пов'язані із змінами в соціальних функціях мови, характері її використання, відношенні людей до мови тощо. Наприклад, мова може набути поширення як засіб міжетнічного спілкування або, навпаки, втратити роль мови-посередника [Мечковская].

МОВНІ ІГРИ – мовні системи комунікацій, організовані за певними правилами, порушення яких означає руйнування М.І. або вихід за їх межі. М.І. є найбільш істотною формою презентації мови як в процесі оволодіння нею (навчання мові, здійснюване за допомогою включення суб'єкта в певні нормативні системи мовних комунікацій), так і в процесі мовної динаміки (ускладнення слововживань в мовних комунікаціях як М.І.) [Можейко].

МОВНІ КОЛЕКТИВИ – сукупності соціально взаємодіючих індивідів, які виявляють спільність використовуваних мовних систем [Швейцер, К проблеме, 1982].

МОВНІ КОНТАКТИ – взаємодія і взаємовплив мов, що виникають у результаті контактування колективів, що говорять на цих мовах. М.К. відбуваються звичайно у визначених географічних ареалах і обумовлені етнічними, історичними і соціальними факторами. Результатом М.К. на рівні ідіолекту є інтерференція, на рівні мов у цілому – конвергенція. При інтенсивних і тривалих М.К. конвергентний розвиток може призвести до утворення мовних союзів. За умов М.К. складаються також різні койне і мови-посередники [Языковые контакты].

МОВНІ КОНФЛІКТИ – соціальні конфлікти, пов’язані з мовною політикою держави. Причини М.К. можуть знаходитись в економічній, політичній чи релігійній сферах тощо, однак вони набувають конкретної форми вираження у зв’язку з мовним питанням [Вахтин, Головко, 2004, с. 176].

МОДАЛЬНІ СЛОВА – слова, за допомогою яких розмовляючий оцінює свій вислів у цілому або окремі його частини з точки зору відношення їх до об'єктивної дійсності: «вірно», «невірно», «дійсно» тощо [Валгина, Розенталь, Фомина].

МОДЕЛЬ (від лат. «modulus» – міра, взірець) – об'єкт-замінник, що в певних умовах може замінювати об'єкт-оригінал, відтворюючи цікавлячі властивості і характеристики оригіналу [Грицанов, Абушенко, Евелькин, Соколова, Терещенко].

НОРМАТИВНИЙ СОЦІОТИП – сформований соціальною системою образ особи, життєвий сценарій якої має соціальний смисл, тобто, особистісне цілепокладання зумовлюється соціальною раціональністю, а особистісні диспозиції (мотиви соціальної поведінки) – диспозиціями невизначеної більшості, яка у відповідності з власними очікуваннями оцінює поведінку індивіда як девіантну [Романенко, 2006, с. 268].

ОБЕРТОН (від нім. «Obertöne» – високі звуки) – всі тони, крім основного, що створює джерело звуку коливаннями своїх частин (напр. частини струни, частини стовпу повітря тощо). Якщо частоти обертонів у ціле число разів більші частоти основного тону, то їх називають гармонічними обертонами (гармоніками). Гармонічні обертони разом із основним тоном утворюють т.зв. натуральний звукоряд [Обертон].

ОБРАЗ – зображення чогось з реальності, пов'язане з ним відношенням, близьким до ізоморфізму. Знак-образ схожий за змістовними компонентами зображуване: як фотографії, шарж, карикатура, настрій, що навіюють музикою, тощо або їх схожість з предметом або явищем встановлюють конвенційним шляхом (як, наприклад, в геральдиці лев за домовленістю зображає силу і потужність) [Назаркин].

ПАНТОМІМІКА (від дв.-гр. «mimikoz» – все наслідуючий, повторюючий) – виразні рухи людини (зміни в ході, поставі, жестах), за допомогою яких передається повідомлення щодо його станів і переживань. Мало контролюються свідомістю [Пантомимика].

ПІДЖИН (від англ. «pidgin») — загальне найменування мов, що виникають в екстремальних ситуаціях міжетнічних контактів за гострої необхідності досягти взаєморозуміння. За утворення П., як правило, контактують три і більше мови [Пиджин, Википедия]; мова з радикально спрощеною граматикою і скороченим словником (до 1500 слів або менше), що ні для кого з говорячих на ній не є рідною; через свою спрощеність П. здатний обслуговувати лише обмежене число ситуацій спілкування. Якщо для міжмовних контактів використовується мова, що не є рідною ні для одного з комунікантів, але при цьому цілком «нормальна» за структурною складністю і через це здатна обслуговувати велике число комунікацій, то термін «П.» до неї не застосовують – в таких випадках ми маємо справу з КОЙНЕ. В деяких випадках П. стає рідною мовою якоїсь групи населення, відповідно розширюючи круг своїх функціональних можливостей; в цьому випадку говорять, що він піддався креолізації, або став креольською мовою [Пиджин, Онлайн].

РЕГУЛЯЦІЯ (від лат. «regulo» – спрямовую) – впорядкування, нормалізація будь-яких функцій [Регуляция].

СИГНАЛ (від лат. «signum» – знак) – знак, що передає команди попередження, управління, вказування, оповіщення або несе повідомлення щодо події або стану об’єкта спостереження [Новейший, 2002, с. 731].

СИМВОЛ – знак, що володіє найвищим потенціалом абстракції, здатний позначати набагато обширніший круг предметів або явищ, ніж будь-який інший знак. Ієрогліф, наприклад, позначає певний референт (буква означає тільки один певний звук в мові), а символ позначає все, що завгодно, будь-які випадково виокремлені предмет, явище або властивість [Назаркин].

СИНТАГМА (від дв.-гр. «» – строй, військо): 1. Цілісна інтонаційно-смислова одиниця мовлення. 2. Послідовність двух і більше одиниць мовлення, поєднаних зв’зками певного типу. 3. Поєднання слова, що визначають, зі словом, яким визначають [Новейший, 2002, c. 738].

СИНТАКСИС – (від гр. «σύνταξις» – розкладання по полицях) – частина граматики, що вивчає словосполучення і речення, їх будову, типи й об'єднання в надфразні одиниці, роль й значення частин мови і граматичних форм у реченні в синхронному і діахронному аспектах [Синтаксис].

СЛЕНГ – мова, що протистоїть офіційній, загальноприйнятій мові і, на думку лексикографів, до кінця зрозуміла лише представникам вузького кола осіб, які належать до певної соціальної або професійної групи, яка ввела в ужиток дане слово або вираз [Жаргон].

СМИСЛ – цілісний вміст виразу, що визначає значення елементів та частин цього виразу [Смисл]; проміжна сутність між світом прафеноменів, що переживають люди, та світом їхніх інобуттєвих семіотичних еквівалентів [Пелипенко, Яковенко, 1998, с. 12].

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ – стійкий шаблон поведінки, що включає дії, думки та почуття людини, яка займає певну соціальну позицію і діє згідно очікувань інших; внутрішньо пов’язана система вчинків, що є реакціями на поведінку інших людей [Карасик, 2002, с. 13]; сукупність норм, що визначають поведінку діючих в соціальній системі індивідів або поведінка індивідів в залежності від їх статусу і позиції, в якій реалізуються норми даної соціальної системи [Социологический, 1998, с. 307].

СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС – 1. Позиція індивіда або групи, що визначається ознаками природніми (стать, вік тощо) та соціальними (економічним положенням, освітою, професією, кваліфікацією, престижем, місцем у владній структурі тощо). 2. Сукупність прав і обов’язків індивіда або соціальної групи, пов’язана з виконанням певної соціальної ролі. 3. В соціальній психології – положення індивіда в системі міжособистісних відносин, обумовлене його психічним впливом на членів групи [Социологический, 1998, с. 343].

СОЦІАЛЬНИЙ СТЕРЕОТИП (від дв.-гр. «» – твердий і «» – відбиток) – схематизований, стандартизований образ або уявлення щодо соціального об’єкту, що мають високу стійкість і зазвичай емоційно забарвлені [Социологический, 1998, с. 344].

СОЦІАЛЬНІ ІНДИКАТОРИ – міри соціального благополуччя, що забезпечують сучасне бачення соціальних умов і провідних тенденцій в ряді областей соціальної участі скрізь час; статистика, що відображає важливі соціальні умови і яку вживають для ідентифікації соціальних проблем [Noll, 2004, р.153].

СОЦІОЛЕКТ – скорочене «соціальний діалект», групові мовні (в першу чергу лексичні і стилістичні) особливості, характерні для визначеної соціальної групи. Цим С. відрізняється від діалекту, на якому розмовляють представники певної географічної області, та ідіолекту — мови, властивої конкретному індивіду [Социолект].

СОЦІОЛІНГВІСТИКА – наука, що вивчає словесну поведінку в колі відносин між обстановкою, учасниками спілкування, темою бесіди, функціями і формою контакту, а також тією оцінкою, що всім цим компонентам дають учасники спілкування [Эрвин-Трипп, 1975]; скорочене від «соціальна лінгвістика», наукова дисципліна на межі мовознавства, соціології, соціальної психології і етнографії, що вивчає широкий комплекс проблем, пов'язаних із соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом дії соціальних чинників на мову і тією роллю, що грає мова в житті суспільства [Швейцер, Социолингвистика].

СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ ЗМІННІ – мовні кореляти та соціальні маркери стратифікаційної і ситуативної варіативності мови. Між соціолінгвістичними змінними і одиницями мови відсутні жорсткі однозначні зв'язки. Наприклад, в російській мові особисті займенники «ти» і «ви», будучи різними мовними одиницями, є в той же час варіантами однієї і тієї ж соціолінгвістичної змінної [Швейцер, К проблеме, 1982].

СОЦІОЛОГІЯ МОВИ – галузь соціології, що вивчає: взаємозв’язок суспільства і мови, її соціальні функції, роль у забезпеченні соціального контролю; мовні відмінності як відображення соціальної структури і стратифікації, кореляції між мовними засобами і соціальними статусами, ролями тощо [Социологический, 1998, с. 336]; область соціолінгвістики, що вивчає соціальні чинники з широкою сферою дії і їх взаємовідношення з мовами і діалектами [Лабов, Исследование]; інтегрований, міждисциплінарний, заснований на множині методів багаторівневий підхід до вивчення природної мовної поведінки, що розвивається в певній послідовності і обумовлена соціальною ситуацією [Белл, 1980, с. 48].

СУКЦЕСИВНІСТЬ (від англ. «successive» — подальший, послідовний один за одним) – розгорнена послідовність перебігу процесу [Сукцессивность].

ТЕМБР (від фр. «tembr») – «забарвлення» звуку; одна з ознак музичного звуку, поряд з висотою, силою і тривалістю. За Т. можна розрізняти звуки однакової висоти і сили, виконані на різних інструментах, різними голосами або видобуті різними способами. Т. залежить від форми коливань джерела звуку, його визначають за кількістю та інтенсивністю обертонів, що утворюють гармонічний ряд [Тембр].

ТЕХНІКА (від дв.-гр. «» – мистецтво, ремесло, наука, «» – вмілий, вправний, знаючий): 1. Сукупність матеріальних засобів і інтелектуальних знань, що використовують у виробництві товарів і послуг. 2. Сукупність навичок і прийомів майстерності у чомусь. 3. Володіння певними навичками і прийомами [Новейший, 2002, c. 797].

ТОНАЛЬНІСТЬ – висота (звуковисотність) ладу [Тональности].

ТРОП (від дв.-гр. «τρόπος» – зворот) – слова и выражения, используемые в переносном значении с целью усилить образность языка, художественную выразительность речи [Троп].

ФАБУЛА (від лат. «fabula» – байка, історія) – 1. Короткий зміст літературного твору, його сюжет. 2. Коротка розповідь щодо будь-яких подій у їх логічній послідовності [Новейший, 2002, c. 830].

ФАТИЧНИЙ ДІАЛОГ – обмін мовними висловами тільки для підтримки діалогу, розмови. У деяких культурах фатичне спілкування має характер ритуалу, бо створює відчуття причетності до своїх одноплемінників [Социально-психологические].

ФОНАЦІЯ (від лат. «phone» – звук, голос) – фізичний процес утворення мовних звуків, що сприймають слухом; сукупна активність, забезпечуюча звуковиробництво (аспект артикуляції), і сукупність акустичних характеристик звуку, що забезпечує його слухове сприйняття і аналіз (акустичний аспект). Процеси виробництва і сприйняття звуків взаємодіють за принципом зворотного зв'язку: за утворення звуку важливу роль грає слуховий самоконтроль розмовляючого, за сприйняття звуку слуховий (сенсорний) аналіз доповнюється «внутрішнім» самоконтролем артикуляції (моторним) слухача [Фонация].

ФОНЕМА (від дв.-гр. «» – звук) – одиниця мовлення, за допомогою якої розрізняють і ототожнюють між собою морфеми і слова [Новейший, 2002, c. 856].

  1   2


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка