Технічний університет україни «київський політехнічний інститут» стратегічні напрями розвитку підприємств поліграфічної галузі, видавничої діяльності І книготоргівлі монографія Київ 2015




Сторінка4/15
Дата конвертації31.10.2017
Розмір5,09 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Рис. 7. Процес управління організацією.
Управлінська система в якості ресурсу розвитку може включає в себе такі резерви:

1. Структура. Її оптимізація дозволяє швидше впроваджувати технічні та технологічні нововведення, опановувати виробництво нових товарів, підвищувати продуктивність праці.

2. Професійність, відповідальність менеджерів.

3. Функції управління (чітке їх виконання призводить до зниження витрат та підвищення продуктивності праці).

Для забезпечення успішного функціонування і досягнення поставлених цілей, промислові підприємства повинні вміти ефективно реагувати на внутрішні фактори і пристосовуватись до змін зовнішнього оточення.

До факторів зовнішнього середовища відносяться контрагенти підприємства (фірми), які існують незалежно від нього і мало доступні його впливу. Зовнішні фактори можна поділити на фактори прямого і побічного (непрямого) впливу.

До факторів прямого впливу можна віднести ресурсне забезпечення, податкову систему держави та правове забезпечення, інфляцію, вплив конкурентів і споживачів, інформаційне забезпечення. В сукупності факторів побічного впливу виділяють такі: політична стабільність, стан економіки, науково-технічний прогрес, світовий ринок, соціально-культурні фактори [87, с.24-25]. Слід зазначити, що зовнішні фактори не залежать від змін факторів внутрішнього середовища, тоді як внутрішнє середовище активно формується під впливом змін зовнішніх факторів.

Ресурсне забезпечення характеризується якісними і кількісними показниками із обов’язковим зазначенням джерел одержання ресурсів і строків їх надходження з урахуванням потреб для забезпечення повного відтворювального циклу. Тому на підприємствах повинен чітко діяти такий елемент управління як всебічний облік ресурсів. Від того, наскільки правильно побудована податкова політика держави, залежить ефективність роботи підприємства промисловості, та і всієї економіки України.

Серйозним фактором, який впливає на життєздатність суб’єктів промисловості, є правове забезпечення діяльності суб’єктів господарювання. Стан законодавства України на сьогоднішній день характеризується не тільки його складністю, але й динамічністю, а іноді навіть і невизначеністю. Інфляційні фактори ведуть до знецінювання доходів підприємства, зниження реальної вартості його майна і собівартості продукції, що випускається, вилучення до бюджету фактично неіснуючих прибутків, зниження інвестиційних можливостей підприємств. Достатньо рухливим фактором зовнішнього середовища, який прямо діє на внутрішні зміни функціонування підприємств, є вплив споживачів і конкурентів. Дійсно, споживач визначає попит товару на ринку, фактично встановлює його ціну. Потреби споживача впливають на взаємозв’язки підприємства з постачальниками виробничих ресурсів і визначають значні зміни у виробничому процесі виготовлення продукції. Конкурентні відносини складають основу ринкової системи організації господарювання виробництва в напрямку змін відносин власності, виробничої структури, переходу до нового технологічного укладу і, як наслідок, росту життєздатності. Саме конкуренція постійно змушує виробників і постачальників ресурсів задовольняти потреби суспільства, підвищувати продуктивність праці, знижувати витрати, розширювати виробництво. Без достатньо оперативної і вірогідної інформації адміністрація промислових підприємств не може успішно керувати виробництвом і всією господарською діяльністю. Керівництво підприємств вимагає знання реальної обстановки, вміння економічного прогнозування кожного технічного, технологічного і організаційного заходу, варіантних рішень. Адже володіючи потрібною інформацією, керівництво може прийняти своєчасне і обґрунтоване рішення.

Значний вплив на фінансово-господарську діяльність кожного господарюючого суб’єкта має політична стабільність, яка визначається ставленням держави до підприємницької діяльності, принципами державного регулювання економіки, ставленням до власності і заходів по захисту споживачів і підприємств. Істотно впливає на успішну діяльність підприємств фаза економічного циклу, в якій знаходиться країна. Кризова економічно фаза (недосконалість законодавчої бази, відсутність добре відпрацьованих, перевірених і діючих механізмів реалізації законодавства, інфляція) – фактор, що глибоко вражає економічну стабільність і вимагає найбільш ефективної ділової активності господарюючого суб’єкта для успішного функціонування в економічно складних зовнішніх умовах. Важливим структуроутворюючим елементом підприємств, як складової виробничої соціально-економічної системи, є науково-технічний прогрес. Техніко-технологічні нововведення впливають на ефективність виробництва продукції, швидкість її старіння, очікувані обсяги нової продукції. Для збереження конкурентноздатності підприємство змушене своєчасно впроваджувати розробки, від яких залежить ефективність його діяльності. Світовий ринок, як фактор зовнішнього середовища, впливає на всі ті підприємства, які свою діяльність здійснюють на міжнародному рівні. Адже кожна країна характеризується своєю економікою, культурою, кількістю і якістю матеріальних і трудових ресурсів, своїм рівнем технологічного розвитку, політичної стабільності. До зовнішніх факторів непрямого впливу слід віднести соціально-культурні фактори, оскільки підприємство, як правило, функціонує в одному соціально-культурному середовищі. Воно орієнтується на певну групу споживачів зі своїм соціально-культурним статусом, де закріпилися визначені ідеологічні настанови, життєві цінності, традиції, які побічно впливають на фактори внутрішнього середовища.

Ефективність роботи підприємства нерозривно пов’язана з формуванням ефективної, гнучкої, здатної адаптуватися до господарських задач, що постійно змінюються, системи управління. Причому, розвиток управління повинен носити випереджувальний характер, що дозволило б синхронізувати організаційно-технологічні цикли з циклами оновлення продукції. Зважаючи на складний взаємозв’язок управління і виробництва, в тісному діалектичному взаємозв’язку знаходяться і економічні категорії “ефективність управління” та “ефективність виробництва”. Ефективність виробництва функціонально залежить від ефективності управління, а вона, в свою чергу, проявляється в ефективності виробництва. Ефективність виробництва є критерієм ефективності управління, а підвищення його рівня - це один з основних факторів і резервів зростання ефективності виробництва. Зміст поняття "ефективність управління" визначається специфікою управлінської діяльності, яка полягає в оцінці її результатів в єдності зі змістом та мотивом цієї діяльності. Ефект управлінської діяльності може проявлятися не тільки у функціонуванні безпосереднього об’єкту управління, але й у функціонуванні інших елементів, які з ним пов’язані.

У кожному конкретному випадку організація виробництва об­ґрунтовує економічну доцільність заходів, що передбачаються чи вже здійснюються, оскільки для підвищення ефективності вироб­ництва недостатньо впровадити окремі заходи, що забезпечують тільки підвищення продуктивності устаткування, або зниження трудомісткості продукції, поліпшення якості, або економію витрат сировини, енергії та ін. Ефективність виробництва визна­чається методами раціонального використання елементів вироб­ництва в його сукупності.

Отже, основними якостями системи управління організацією виробництва повинні бути:

- гнучкість системи, яка дозволяє швидко адаптуватись до змін зовнішнього і внутрішнього середовища і по можливості використовувати їх з користю для підприємства;

- координація ресурсів з врахуванням перспективних напрямів розвитку організації;

- узгодження інтересів всіх учасників процесу виробництва;

- здатність стимулювати продуктивні сили розвитку виробництва.

Управління організацією виробництва, на нашу думку – це процес реалізації системи заходів, які забезпечують збалансований розвиток всіх елементів виробництва відповідно до вимог внутрішнього і зовнішнього середовища та створюють умови для їх ефективної взаємодії в ході досягненні цілей. Удосконалення системи управління організацією виробництва – це складний процес, оскільки зміни в напрямах і методах управління повинні привести до підвищення ефективності виробництва.

З теорії управління відомо, що зовнішні фактори не залежать від змін факторів внутрішнього середовища, тоді як внутрішнє середовище активно формується під впливом змін зовнішніх факторів. Однак особливістю сучасного функціонування підприємства та процесу його адаптації повинне стати не пасивне пристосування організації до невизначеності бізнес-середовиша, а активний вплив на ринок і застосування заходів, що дозволять підприємству швидко і адекватно реагувати на постійні зміни ринкового оточення. Активна позиція підприємства на ринку дозволить забезпечити йому свою життєдіяльність і відповідні конкурентні позиції на ринку.

Залежно від умов діяльності кожне підприємство використовує певну теорію управління. Найпрогресивнішою з них вважається теорія стратегічного управління. Підтвердженням цього є світова практика бізнесу, згідно якої саме підприємства і організації, що впровадили системи стратегічного управління, досягли значних результатів в бізнесі.

Будь-яка модель управління організацією базується на відповідній концепції. Під концепцією управління розуміють систему ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування організації, механізми взаємодії суб'єкта та об'єкта управління, характер взаємовідносин між окремими ланками його внутрішньої структури, а також необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на розвиток організації [176].

Відповідно до концепції стратегічного управління аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища – це необхідний елемент визначення місії та цілей організації, а стратегії виступають як інструменти досягнення цих цілей. При цьому для успішної реалізації обраної стратегії організація повинна функціонувати відповідно до обраної концепції управління.

Для ефективного управління організацією виробництва в залежності від ситуації пропонується „Концепція розробки і впровадження моделі управління організацією виробництва”. В межах цієї концепції, передбачається по-перше, виокремлення в моделі управління організацією виробництва основних елементів “вхід – процес – вихід”, по-друге, управління організацією виробництва розглядається з позицій циклічного характеру виробництва продукції; по-третє, вважається, що технічний розвиток основних засобів підприємства залежить від його здатності адаптуватися до вимог середовища та можливості підвищити рівень конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі на основі технічного розвитку.

На нашу думку, вихідною ідеєю, що відображає сутність моделювання управління організацією виробництва, є ідея необхідності врахування взаємозв’язку та взаємовпливу основних параметрів управління організацією виробництва. Дана „Концепція...” дозволяє визначити відповідне наповнення складових моделі організації виробництва (рис. 8). Згідно запропонованого модельного підходу до управління організацією виробництва на підприємстві можна отримати відповідний інструментарій щодо врахування змін зовнішнього та внутрішнього середовища, формулювання цілей технічного розвитку та засобів їх досягнення, що в кінцевому підсумку дозволить прийняти рішення щодо можливостей і доцільності розвитку підприємства. Згідно розробленої „Концепції...”, моделювання процесу організації виробництва повинно бути безперервним на основі моніторингу внутрішніх умов функціонування підприємства, що безперервно змінюються. Залежно від ситуації повинні змінюватися масштаби, швидкість і зміст процесів організації виробництва.




Об’єкт

організаційно-економічні відносини, що виникають в процесі організації виробництва












Мета

встановлення відповідності рівня організації виробництва вимогам ринку, що буде сприяти забезпеченню конкурентоспроможності підприємства у довгостроковій перспективі


















Завдання

- дослідження ринку друкованої продукції і поліграфічних послуг та виявлення потреб споживачів в довгостроковій перспективі;

- визначення перспективних вимог (параметрів) відносно надання поліграфічних послуг;

- узгодження цих вимог з можливостями оновлення основних засобів підприємства у короткостроковій і довгостроковій перспективі;

- діагностика окремих складових рівня організації виробництва на підприємстві та визначення напрямків їх зміни в межах життєвого циклу;

- проведення моніторингу процесу управління виробництвом у відповідності до змінюваного оточуючого середовища, встановлення відповідності між вимогами ринку та можливостями підприємства.
























Суб’єкт

менеджери різного організаційного рівня підприємства та безпосередні виконавці на місцях


















Принципи

- підпорядкування ринковим параметрам діяльності;

- стратегічна спрямованість організаційно-технічного розвитку;

- гнучкість, адаптивність основних засобів;

- прискорення розповсюдження прогресивних форм організації виробництва;

- комплексний характер організаційно-технічного розвитку.
























Функції

- функції стратегічного, тактичного і оперативного управління організацією виробництва;

- функції, що виділяються за характером задач - діагностика показників організаційно-технічного рівня виробництва: показники раціональної організації виробництва, його технічний рівень, показники рівня організації праці.

















Модель управління організацією виробництва

Рис. 8. Концепція моделі управління організацією виробництва (на прикладі поліграфічних підприємств).
В той же час умови функціонування об’єкту можуть визначатися як постійно діючими факторами, так і тими, що змінюються. З метою врахування динаміки змін слід розробляти альтернативні моделі, які б дозволяли своєчасно реагувати на зміни і надавати можливість підприємству моніторити зміни в складових організації виробництва. Саме моніторинг, оцінка ступеня реалізації стратегії і ефективності стратегічного управління в цілому, аналіз змін зовнішнього середовища, виробничого потенціалу і є складовими процесу стратегічного управління, яке, в свою чергу, є необхідною умовою стратегічного розвитку господарської системи..

Отже, модельний підхід до організації виробництва на підприємстві для забезпечення сталого зростання його конкурентоспроможності дозволяє постійно коригувати напрямки і методи організації виробництва та приймати відповідне управлінське рішення. Тільки чітко уявляючи положення свого підприємства на ринку та враховуючи його особливості, менеджер може краще визначити стратегію, яка сприятиме досягненню намічених цілей.

З викладеного матеріалу можна зробити такі підсумки:

1. Узгоджена взаємодія виробництва і управління в досягненні кінцевих результатів є наслідком відповідності системи управління виробництву. Управління організацією виробництва – це процес реалізації системи заходів, які забезпечують збалансований розвиток всіх елементів виробництва відповідно до вимог внутрішнього і зовнішнього середовища та створюють умови для їх ефективної взаємодії в ході досягненні цілей.

2. Особливістю сучасного функціонування підприємства і процесу його адаптації є активний вплив на ринок та застосування заходів, що дозволять швидко і адекватно реагувати на постійні зміни ринкового оточення.

3. „Концепція розробки і впровадження моделі управління організацією виробництва” повинна передбачати: виокремлення основних елементів “вхід – процес – вихід”; розгляд управління організацією виробництва з позицій циклічного характеру виробництва продукції; врахування залежності технічного розвитку основних засобів підприємства від його здатності адаптуватися до вимог середовища та можливості підвищити рівень конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі на основі технічного розвитку.

4. Модельний підхід до організації виробництва на підприємстві дозволяє постійно коригувати напрямки і методи організації виробництва та приймати відповідні управлінські рішення, а необхідною умовою стратегічного розвитку будь-якої господарської системи є стратегічне управління.

3.4. Управління якістю продукції як складова стратегічного управління поліграфічним підприємством

В сучасних умовах господарювання, які характеризуються мінливістю як зовнішнього, так і внутрішнього середовища, для вітчизняних підприємств все більшої ваги набуває впровадження заходів забезпечення конкурентоспроможності. Вдосконалення якості продукції є одним із основних напрямів підвищення ефективності суспільного виробництва та окремого підприємства.

Якість як категорія має економічне, філософське, технічне, соціальне та інші значення, і є об’єктом наукових досліджень багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених, що дають різні її визначення. У Державному стандарті України ІСО 9000:2007 «Системи управління якістю. Основні положення та словник термінів» (далі – ДСТУ ІСО 9000:2007) визначено якість як ступінь, до якого сукупність власних характеристик задовольняє вимоги (сформульовані потреби чи очікування) [140]. Тобто якість є стандартизованим поняттям. В примітках до цього визначення вказано, що термін «якість» може бути використаний з такими прикметниками як низька, добра або відмінна; «власний», на відміну від «наданий», означає наявний у чому-небудь, саме як постійна характеристика, тобто характеризує якість і як правову категорію, яка є необхідною при врегулюванні взаємовідносин сторін при здійсненні операцій купівлі-продажі товарів.

Через вдосконалення технічних параметрів та експлуатаційних характеристик змінюється якість об’єктів, що визначає її соціальну роль, яка полягає в залежності якості оточуючого середовища від якості продукту суспільного виробництва [166, c.98] та мірі задоволеності працівників результатами праці [6, c.34]. Європейська організація з якості визначає якість як соціальну та екологічну категорію, яка характеризує її через раціональне використання природних ресурсів та мінімізацію негативного впливу господарської діяльності підприємств на навколишнє середовище [108].

Економічний підхід до трактування категорії якості пов’язаний з тим, що забезпечення необхідних значень технічних та естетичних параметрів продукції для споживачів та виробників – недостатньо, оскільки виробник може понести невиправдано високі витрати. Оптимальним є той рівень якості продукції, така сукупність її властивостей, яка зможе задовольнити потреби споживачів при мінімальних виробничих витратах, або за ціну, яка є прийнятною для споживача [161; 164].

Якість продукції, як вважають деякі вчені, є способом задоволення попиту, що ґрунтується на досягненнях науки і техніки, які, з позиції основ управління вартістю, забезпечують приріст корисного ефекту через задоволення невиявлених потреб та економію ресурсів виробництва [164; 178; 128]. Тобто, якість є джерелом економічного ефекту і сприяє реалізації цілей розвитку виробництв, отриманню конкурентних переваг. Вітчизняні вчені розглядають конкурентоспроможність продукції як відносну категорію, що є похідною від якості, і зумовлена існуванням конкуренції в межах економіки та конкурентними перевагами – цінністю у вигляді наявного або потенційного ресурсу, використання якого має забезпечити відмінність продукції від аналогів конкурентів та забезпечити їй успіх у боротьбі на ринку [56, с.46].

Таким чином, якість – це комплексна категорія, якій притаманні дві складові: технічна, яка формується в процесі виробництва і характеризує технічний рівень продукції (довговічність, надійність, естетичність, тощо) та економічна, що визначається ціною і витратами на забезпечення якості, та ефективністю використання продукції. Слід відзначити, що економічна складова формується на ринку в процесі взаємозв’язку попиту та пропозиції, і залежить від технічної складової. Чим вищим є технічний рівень продукції – тим вища її якість, але при цьому більшими будуть витрати виробництва, а отже і ціна. Економічна сутність якості визначається комплексно, оскільки виражається через сукупність властивостей, що відображає рівень новизни, надійності, економічності, естетичності та інші споживчі властивості продукції, що надають їй здатність задовольняти наявні або передбачувані вимоги, тим самим сприяючи отриманню економічного ефекту як в системі виробничих, так і соціально-економічних відносин.

Багато вітчизняних та зарубіжних вчених досліджуючи економічну сутність категорії якості вивчають її вплив на ефективність економіки загалом, зростання продуктивності праці, прибутковість підприємств, зниження матеріаломісткості продукції, економію сировини та підвищення конкурентоспроможності продукції в цілому, тобто визначають її вплив на макро- та мікро- рівнях управління підприємствами (рис.9).



Так, на мікрорівні якість продукції впливає на ефективність використання засобів та предметів праці, забезпечуючи зростання їх продуктивності та довговічності. Це впливає на скорочення потреб в резервних машинах та обладнанні, зниження об’ємів ремонтних робіт та, як наслідок, досягнення економії капітальних та експлуатаційних витрат. Ріст якості предметів праці відображається на зниженні їх витратності, зменшенні трудоємності переробки сировини та матеріалів, збільшенні виходу та покращенні якості кінцевої продукції. Скорочення витрат ресурсів впливає на собівартість продукції та створює умови для зниження ціни, і підвищення рентабельності.


Рис.9. Вплив якості на макро- та мікро- рівнях управління

Підвищення якості продукції, що випускається має велике значення для вирішення задач вдосконалення структури виробництва. Розширення асортименту та підвищення якості предметів споживання сприяє оптимізації структури попиту та пропозиції, а через них здійснює вплив на темпи росту та пропорції всередині галузей економіки. Висока якість обслуговування, оперативність та дотримання строків виконання замовлення зумовлює покращення іміджу підприємства та формування можливості розширення ринків збуту, в т.ч. виходу на міжнародний рівень.

Забезпечення якості на мікрорівні визначає розвиток суспільного виробництва на макрорівні. Модернізація виробництва, впровадження інноваційних процесів проявляються у зростанні ефективності виробництва, більш раціональному споживанні ресурсів, зменшенню відходів, появі нового рівня якості продукції, що разом з належним обслуговуванням та дотриманням умов договорів формує конкурентоспроможність вітчизняної продукції на міжнародному ринку, сприяє зростанню експорту продукції та покращенню його структури. Динаміка макроекономічних показників (таких як номінальний валовий внутрішній продукт, індекс споживчих цін, баланс зовнішньої торгівлі та ін.) впливає на підвищення добробуту населення, вирішення соціальних проблем за рахунок підвищення якості життєдіяльності. В результаті такої взаємодії визначається ступінь задоволення потреб споживачів, формується економічна, продовольча та екологічна безпека держави.

Отже, з розвитком економіки та загостренням конкуренції розширюється теоретична сутність категорії якості, її роль на підприємствах, в т.ч. поліграфічної галузі, в національній економіці та у міжнародному поділі праці. З цим пов’язана необхідність постійного поліпшення, забезпечення та управління якістю.

Управління якістю продукції є однією з основних складових управління підприємством, яка спрямована на досягнення його цілей, пов’язаних з підвищенням ефективності виробництва продукції. Деякі вчені визначають управління якістю як скоординовану дію керівників, інженерів, менеджерів та робітників, котрі через реалізацію функцій управління забезпечують створення та виготовлення продукції, що повністю задовольняє вимоги при мінімальних витратах праці, матеріалів, енергії [98, с.47]. При цьому, відзначається, що досягнення високої якості продукції свідчить про ефективність управління якістю на підприємстві.

Підхід до трактування управління якістю як постійного, планомірного, цілеспрямованого процесу впливу на умови, що забезпечують створення продукції оптимальної якості та повноцінне її використання запропоновано у [22, с.38; 95, с.19]. На думку інших вчених-економістів, управління якістю - це цілеспрямований вплив на виробничий процес з метою забезпечення необхідного рівня якості продукції [99, с.35]. Це трактування, на нашу думку, характеризує лише його частину, яка у ДСТУ ІСО 9000:2007 означена як забезпечування якості. За стандартизованим визначенням управління якістю є скоординованою діяльністю щодо формування політики та встановлення цілей у сфері якості, її планування, контролювання, забезпечування та поліпшування.

Нами управління якістю розглядається як такі напрями виконання функцій загального управління, які визначають політику у сфері якості, мету та відповідальність, а також здійснюють їх за допомогою таких засобів як планування, забезпечення та поліпшення якості.

Управління якістю повинно здійснюватись в межах системи якості. У загальному вигляді під системою розуміють множину взаємопов’язаних елементів усередині розглянутого об’єкта або сукупність функціональних частин, об’єднаних загальними цілями функціонування і забезпечуючих їх досягнення. На наш погляд, більш повним є визначення системи як цілісного комплексу взаємопов’язаних елементів, якому властива особлива єдність із оточуючим середовищем і який являє собою елемент системи вищого рівня. Тобто, система є сукупністю взаємопов’язаних елементів, що мають ознаки цілісності, ієрархічності управління, цілеспрямованості.

В економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення системи якості. Так, тлумачення як впорядкованої структури, що діє на підприємстві, і включає ефективні технічні та управлінські методи, що забезпечують найкращі та найбільш практичні способи взаємозв’язку людей, машин, інформації з метою задоволення потреб споживачів та економії витрат на забезпечення якості продукції дано у [181, с.69]. Інші вчені [61, с.64] вважають найбільш повним та точним трактування системи якості, яке дане у державному стандарті ІСО 8402:1994 «Управление качеством и обеспечение качества – Словарь» як сукупності організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення загального управління якістю [153]. Ми вважаємо, що воно повинне бути доповнено функціями та цілями управління.

Проте, як показав аналіз, більш повним та точним є визначення встановлене Законом України «Про підтвердження відповідності» (від 2001 року), де система якості трактується як сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів організаційної структури, визначених механізмів відповідальності, повноважень та процедур організації, а також процесів і ресурсів, які забезпечують здійснення загального керівництва якістю та її відповідність встановленим вимогам.

На основі аналізу трактувань системи якості, нами виділені наступні її складові: ціль - те, чого прагнуть досягти; принципи - основні правила; організаційна структура - склад та підпорядкованість ланок управління; методи - встановлені способи здійснення діяльності; функції - конкретні види діяльності; процес - сукупність взаємопов’язаних робіт, що перетворює входи на виходи; ресурси - персонал, предмети праці, засоби праці, методологія.

Огляд наукових праць вчених-економістів показав, що ними по аналогії розглядаються поняття системи якості та системи управління якістю продукції і визначається наступний перелік її складових: документообіг, функції системи, організаційна структура, методи, правила та технологія виконання функцій, ресурси.

Система управління якістю характеризується взаємопов’язаними підсистемами: керуючою та керованою, або суб’єктом та об’єктом управління, яким в свою чергу, притаманна внутрішня структура. Суб’єктами управління якістю є різні органи управління та окремі юридичні і фізичні особи, що діють на різних ієрархічних рівнях та реалізують функції управління, відповідно до загальноприйнятих принципів і методів. Об’єктом управління якістю продукції є процес створення продукції, в ході якого під впливом суб’єктів управління формується її якість або сукупність її властивостей чи їх частина, на які спрямовано управлінську дію, а також фактори, умови та процеси, що впливають на формування якості на різних етапах життєвого циклу.

Управління якістю продукції як процес визначається його функціями, тобто видами управлінської діяльності, що дозволяють здійснювати певний вплив на об’єкт управління для досягнення поставлених цілей. Вони поділяються на загальні (основні) та конкретні (специфічні). Загальні функції управління – придатні для різних процесів управління, тому що відображають його сутність. Вони визначені А.Файолем як незмінні та притаманні тільки керівникам. Виконання конкретних або специфічних функцій має локальний характер та може змінюватись залежно від цілей, спеціалізації і масштабів виробництва, тобто це функції структурних підрозділів апарату управління. На основі аналітичного огляду наукових джерел нами виділено наступні групи функцій управління якістю продукції, які є притаманними для поліграфічних підприємств: загальні, специфічно-виробничі, організаційно-методичні.

До загальних належать такі класичні функції: 1) планування – включає визначення цілей управління якістю, оцінку та аналіз факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, розробку планів якості, відповідно до технологічних можливостей, тощо; 2) організація є процесом впорядкування технічної, економічної, соціальної та організаційної підсистем керованої системи на всіх рівнях, що сприяють втіленню запланованої якості продукції у формі конкретних параметрів та ознак; 3) мотивація – передбачає використання мотивів поведінки персоналу та інших осіб для досягнення встановлених цілей у сфері якості; 4) контроль – спостереження та перевірка фактичного рівня якості на відповідність вимогам нормативно-правових документів; 5) аналіз передбачає використання методів та засобів вивчення проблеми шляхом її виявлення, співставлення властивостей і характеристик об’єкту дослідження за встановленими критеріями та показниками для визначення їх стану, особливостей, динаміки; 6) координація – регулювання та вдосконалення взаємовідносин і зв’язків між структурними підрозділами керуючої та керованої системи, а також їх раціоналізація.

Специфічні функції управління деякі автори умовно поділяють на специфічно-виробничі та організаційно-виробничі. Такими, що є притаманним саме управлінню якістю є стандартизація, підтвердження відповідності та випробування продукції, а також профілактика браку. Стандартизація як вид діяльності спрямована на розробку та встановлення вимог, норм та правил як обов’язкових до виконання, так і рекомендованих, закріплених у відповідних нормативних документах, а саме: стандартах, технічних умовах та правилах усталеної практики [49]. Об’єктами стандартизації є складові організації та управління виробництвом, а також вхідна сировина та готова продукції, зокрема щодо вимог до її розробки, виробництва, експлуатації, зберігання, транспортування, ремонту та утилізації.

У відповідності до вимог технічних регламентів, положень стандартів або умов договорів відбувається випробовування та підтвердження відповідності продукції у задокументованій формі, яке здійснюють шляхом використання певного набору процедур, що може передбачати випробовування зразків продукції, оцінку систем якості та виробництва. Для забезпечення відповідності продукції та зниження витрат ресурсів на поліграфічних підприємствах здійснюється профілактика браку на начальній стадії виробництва та безпосередньо виробництві, що спрямована на недопущення появи браку. Профілактика браку відбувається на довиробничому етапі шляхом контролю якості ресурсів, а на виробництві об’єктами контролю є предмети праці, засоби виробництва, технологічний процес, напівфабрикати, дотримання працівниками технологічної та трудової дисципліни, самоконтроль якості.

На основі аналізу виконання організаційно-методичних функцій управління спрямованих на забезпечення функціонування системи управління якістю продукції виділено наступні напрями діяльності:



  • ресурсний – це забезпечення матеріально-технічної та технологічної готовності до виробництва продукції працівниками встановленого професійно-кваліфікаційного рівня. До цього напряму також належить метрологічне забезпечення якості продукції, яке передбачає своєчасне здійснення в повному об’ємі заходів з досягнення єдності та необхідної точності замірів параметрів продукції;

  • нормативно-правовий – використання засобів та форм юридичного впливу на органи та об’єкти управління якістю на всіх стадіях життєвого циклу продукції;

  • взаємозв’язку та взаємодії між споживачами та постачальниками на основі широких інформаційних зв’язків для виявлення вимог споживачів до асортименту та якості продукції, а також можливостей постачальників ресурсів, планування розробки нових видів продукції, та підвищення якості роботи та вже існуючої продукції.

Деякі вчені виділяють такі специфічні функції управління якістю продукції як: моніторинг ринку збуту і вимог споживачів до якості; проведення реклами продукції; розробка та постановка продукції на виробництво; проведення технологічної підготовки виробництва; організація та виготовлення бездефектної продукції; забезпечення упаковки, навантажувально-розвантажувальних робіт; організації та поставки продукції, та ін. Проте, на нашу думку, такий склад функцій є занадто деталізованим і загалом входить до складу уже розглянутих специфічних функцій. Інші вчені видами діяльності з формування та забезпечення якості продукції вважають: планування, прогнозування та нормування якості, контроль якості продукції, інформаційне забезпечення якості продукції, оперативне управління якістю продукції, розробка та прийняття управлінських рішень для підвищення якості продукції [71, c.228]. Такий підхід призводить до дублювання функцій між спеціалістами підприємств, в той час, як вони повинні виконуватись спеціалістами відділу якості.

Всі функції управління тісно пов’язані між собою і є основою при формуванні структури управління та її рівнів, а саме шляхом їх виділення та організаційного закріплення за відповідними ланками або окремими спеціалі-стами. Функції управління визначають задачі структурних підрозділів підприємства. На поліграфічних підприємствах, як об’єкті дослідження, найбільш поширеною за типом є лінійно-функціональна побудова структури управління. В її основі - розподіл повноважень та відповідальності за функціями, а також прийняття управлінських рішень по вертикалі.

Вчені-економісти з урахуванням практики діяльності підприємств виділяють такі рівні управління:

- інституційний рівень управління (вищий): генеральний директор, який очолює підприємство та його заступники, що здійснюють довгострокове планування, формулювання цілей діяльності, в т.ч. у сфері якості; організацію взаємодії як всередині підприємства, так і між підприємством та зовнішнім середовищем;



  • управлінський рівень (середній) – керівники відділів, начальники виробництва, тощо - керівники середньої ланки управління, підлеглі вищої ланки, що здійснюють управління та координацію роботи структурних підрозділів;

-технічний рівень (нижчий) – здійснюють функції оперативного характеру, відповідають за ресурсне забезпечення виробничого процесу.

Функції управління реалізовуються на кожному рівні управління, і при русі від технічного до інституційного рівня збільшується кількість та складність задач зі складання планів, ускладнюється організація роботи, зростає значення контролю. Керівниками вищого рівня здійснюється загальне управління підприємством, вирішуються стратегічні завдання, включаючих, складання прогнозів розвитку підприємств на майбутні періоди.

Виконання специфічних функцій управління якістю продукції, здійснюється спеціалістами структурних підрозділів середнього та нижчого рівнів, які переважно вирішують тактичні задачі, такі як оперативно-календарне планування, використання систем стимулювання праці, координація сумісної діяльності робітників, тощо. Зокрема функції ресурсного забезпечення управління якістю виконують відділи планово-економічний, логістики, кадрів, основного виробництва; правового – юридичний відділ; взаємодії між споживачами та постачальниками – відділ збуту та логістики. Безпосередній контроль за якістю продукції є обов’язками спеціалістів відділу технічного контролю. Права та обов’язки ланок управління, виокремленні стосовно певних об’єктів, в сукупності являють взаємодію загальних та специфічних функцій управління.

Порівняльний аналіз функції управління якістю продукції на поліграфічних підприємствах показав, що вони реалізовуються спеціалістами профільних структурних підрозділів не повністю. Зокрема здійснюється планування, організація, облік та контроль забезпечення якості продукції, встановлення та перегляд нормативних вимог до якості, тощо. Не виконуються: вивчення потреби в рівні якості продукції, стимулювання персоналу підприємства до досягнення якісних показників діяльності; налагодження взаємовигідних відносин з постійними постачальниками ресурсів. Частково проваджуються заходи підвищення кваліфікації працівників - тільки служби якості та ВТК, відповідно; забезпечення якості продукції відбувається тільки на виробництві, без уваги спеціалістів залишаються етапи розробки продукції, складування та транспортування, чим пояснюється і обмеженість пропозицій щодо впровадження заходів підвищення якості продукції.

Система управління якістю, як показав аналіз, є цільовою підсистемою управління підприємством, яка являє собою сукупність суб’єктів та об’єктів управління, функцій, принципів і методів, спрямованих на формування, забезпечення та підтримку встановленої якості продукції. Вона є підсистемою управління підприємством і має множину зв’язків з іншими підсистемами: 1) цільовими – поставок продукції, ресурсів, соціального розвитку персоналу, охорони навколишнього середовища; 2) функціональними – стратегічне планування, підготовка виробництва, управління технологічними процесами, збут продукції, управління фінансами, персоналом, тощо; 3) забезпечення управління – правовою, інформаційною, нормативною, діловодства.

Управління якістю продукції залежить від багатьох факторів та умов, які формуються як у зовнішньому, так і внутрішньому середовищі функціонування підприємства. Нами визначено та проаналізовано фактори впливу на якість продукції як рушійної сили, що змінює властивості сировини, матеріалів, конструктивних елементів або виробу в цілому. Вченими запропоновані різні підходи до класифікації цих факторів.

До основних факторів, що впливають на якість продукції відносяться: виробничі, людські та економічні [71, с.112-113]. Вплив кожного із них розглядається на всіх етапах життєвого циклу продукції. Більш деталізованою є класифікація іншого вченого [135, с.37-39], а саме факторів: якості сировини та матеріалів, рівня матеріально-технічної бази виробництва, рівня технічної документації на виготовлення продукції, організації виробництва, рівня технічного контролю, якості праці робітників.



Більшість науковців, як показав аналітичний огляд, поділяють фактори на: організаційні, технічні, економічні, соціальні та правові. На нашу думку, ці фактори, перш за все, доцільно розділити на внутрішні та зовнішні, тобто залежно від місця формування якості продукції, та здатності підприємства на них впливати (рис.10).

Рис.10. Фактори впливу на якість продукції


Процес управління якістю продукції пов’язаний з зовнішнім середовищем, з якого на підприємство надходять замовлення із встановленими вимогами до продукції, від постачальників отримують необхідні ресурси, тощо. У зовнішнє середовище підприємство постачає продукцію у відповідності до вимог замовників та у зворотному напрямі отримує відгуки на результати діяльності. Таким чином, зовнішні фактори впливають на формування якості продукції, і до них деякі вчені [98,c. 89-91] відносять: рівень вимог до якості та купівельної спроможності (покупців, конкурентів); наявність постачальників ресурсів; конкуренцію; діюче законодавство у сфері якості та ін.

В Україні прийнято ряд основоположних законів та підзаконних актів, в яких встановлені мінімальні вимоги до технічного рівня продукції, що спрямовані на забезпечення належної її якості, а також захист прав споживачів. Ці нормативні акти відносяться до різних галузей права: адміністративного, цивільного, трудового, кримінального та господарського. За їх допомогою закріплюється компетенція органів управління та виробництва у сфері якості. Нормативні документи регламентують якість виробів шляхом затвердження показників якості продукції у відповідних стандартах або технічних умовах. Документами щодо стандартизації в Україні є Державні стандарти України (ДСТУ), та прирівняні до них галузеві стандарти, стандарти підприємств, кодекси усталеної практики, технічні умови. Державний стандарт України – це документ, в якому закріплені правила, загальні принципи, характеристики, вимоги та методи, що стосуються певних вимог стандартизації та які спрямовані на досягнення оптимального ступеня впорядкованості [49].

До основних стандартів, що регламентують випуск продукції:

- ДСТУ ІСО 9000:2007 «Системи управління якістю. Основні положення та словник»

- ДСТУ ІСО 9001:2009 «Системи управління якістю. Вимоги»

- ДСТУ 4489-2004 «Видання книжкові та журнальні. Вимоги»

- СОУ 22.2-02477019-11:2008 «Поліграфія. Видання для дітей. Загальні технічні вимоги»

- ДСанПіН 5.5.6-138-2007 «Державні санітарні правила і норми. Гігієнічні вимоги до друкованої продукції для дітей».

Для підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності, захисту інтересів споживачів, було видано Указ Президента України «Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції», згідно з яким було прийнято концепцію державної політики у сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг), яка базується на підтриманні та стимулюванні зусиль підприємств та організацій у їх намаганні задовольнити потреби споживачів на основі підвищення якості продукції, впровадження нових методів управління якістю.

Окрім того, діяльність поліграфічних підприємств регламентують норми законів України: «Про видавничу справу», «Про авторське і суміжні права» та ін. Дотримання стандартів та технічних умов на продукцію для вітчизняних виробників є необхідною умовою виходу їх продукції на ринок. Сертифікація систем управління якістю за міжнародними стандартами ІСО відкриває шлях вітчизняних виробникам на міжнародні ринки збуту.

На основі розробленої анкети нами проведене опитування спеціалістів поліграфічних підприємств щодо діючих систем управління якістю, яке показало, що на підприємствах поліграфічної промисловості України функціонує кілька видів систем управління якістю:

- сформованих більше 30 років назад комплексних систем управління якістю продукції на базі національних стандартів (застарілих);

- сформованих на основі національних стандартів, гармонізованих з міжнародними стандартами, нормами і вимогами, та сертифікованих в УкрСЕПРО;

- сформованих на основі міжнародних стандартів серії ІСО 9000 (різних версій), а також EN серії 14000 та сертифікованих міжнародними центрами сертифікації (SGS; TUV NORD CERT GmbH&Co.KG та ін.).

Оновлення цих систем управління якістю на підприємствах галузі можливе за двома напрямками: перший – адаптація (реінжиніринг) діючих систем управління якістю до вимог міжнародних стандартів; другий – формування системи управління якістю на підприємствах, де вони відсутні, а їх продукція періодично сертифікується за зразками, які відбираються в порядку та кількості, встановленому органом сертифікації.

Аналіз результатів моніторингу впровадження та сертифікації систем управління за даними Реєстру системи сертифікації УкрСЕПРО у динаміці за 2006-2012 роки показав, що кількість діючих сертифікатів на системи управління якістю згідно з стандартом ДСТУ ІСО 9001 зросла в Україні з 961 до 3002, тобто більш як у 3 рази (рис.11).

У поліграфічній галузі також має позитивну динаміку, проте їх частка у загальній кількості зменшилась з 3,23% у 2005 році до 1,17 % у 2012 р.

Одним із чинників впливу на якість продукції є необхідність постійного перевищення вимог стандартів для забезпечення конкурентних позицій на ринку. Конкурентоспроможною вважається продукція, яка користується попитом та має вищу якість і відносно невелику ринкову ціну, доступну споживачу. При однаковому рівні якості споживач обирає продукцію, яка має нижчу ціну, тобто має місце цінова конкуренція між виробниками.



Рис.11. Динаміка кількості діючих сертифікатів систем управління в системі УкрСЕПРО за 2005-2012рр.


З метою підвищення конкурентоспроможності, виробники намагаються впроваджувати у виробництво інновації, що забезпечать підвищення якості продукції, зменшення запасів виробництва та ріст продуктивності праці на підприємствах. В Законі України «Про інноваційну діяльність» зазначено, що інновації – це конкурентоздатні технології, організаційно-технічні рішення, здатні істотно підвищити рівень якості виробництва [50]. Результати досліджень вітчизняних вчених довели, що управління якістю продукції слід координувати з інвестиційно-інноваційними процесами та узгоджувати з організаційно-технічними засадами виробництва.

До внутрішніх факторів впливу на якість продукції належать такі, які пов’язані зі здатністю підприємства випускати продукцію належної якості, тобто залежать від діяльності самого підприємства. Вони є багаточисельними та можуть бути об’єднані у наступні групи: технічні вимоги, організаційні, економічні та соціально-психологічні умови та правові основи.

Вдосконалення організації праці, підвищення трудової, технологічної дисципліни та відповідальності за якість продукції, забезпечення культури виробництва та відповідного рівня кваліфікації персоналу, організація контролю якості та попередження можливого виникнення браку і дефектів, забезпечення поставок сировини та матеріалів встановленої якості, що використовуються під час виробництва продукції та ін. є організаційними факторами впливу на якість продукції. Кваліфікація персоналу впливає на якість продукції безпосередньо, оскільки високий рівень освіти та підготовки керівників та фахівців є ключовою передумовою підвищення ділової активності підприємства в цілому, та систем управління якістю як її складової частини. Одним із основних організаційних факторів є раціональна побудова структури управління якістю, що відображатиме конкретні умови виробництва, її організаційну побудову, тощо.

Технічні вимоги пов’язані з розробкою та впровадженням нових видів продукції та технологій, якістю проектно-технічної документації, забезпечен-ням високої технічної підготовки обладнання та його безперебійної роботи, науково-технічними досягненнями та інноваційною діяльністю підприємства. Використання прогресивних технологій, високий рівень механізації та автоматизації, досконалість методів та засобів контролю та випробовування продукції сприяє підвищенню стабільності технологічного процесу та зменшує вплив на навколишнє середовище.

Економічні умови визначаються матеріальним та моральним стимулюванням працівників для реалізації заходів, спрямованих на підвищення якості продукції, зменшення браку, матеріальних витрат на забезпечення якості. Основним стимулюючим фактором є зарплата працівників, що безпосередньо впливає на забезпечення якості продукції. До соціально-психологічних належать ті, що пов’язані з забезпеченням сприятливих умов праці, техніки безпеки, необхідним санітарно-гігієнічним станом робочих місць, складів зберігання сировини. Правові основи в рамках поточної діяльності підприємств представлені важливими важелями регулювання якості продукції і направлені на дотримання законів та передбачають відповідні заходи впливу як на підприємство, так і на окремих осіб у випадку порушення правових норм.

При аналізі факторів впливу на якість продукції особливого значення набуває вивчення міжнародного досвіду щодо підвищення якості продукції поліграфічних підприємств. В таких країнах як США, Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Японія вагомий вплив на управління якістю продукції мають зовнішні фактори, оскільки це питання курується на державному рівні. В багатьох країнах створені ради з якості та надійності, асоціації зі здійснення контролю якості продукції в промисловості, статистичному управлінню якістю, асоціації стандартів та інші організації.

Основні відмінності в діяльності поліграфічних підприємств різних країн світу зумовлені впливом факторів мікро- та макро- середовищ, і в першу чергу – рівнем розвитку ринку друкованої продукції. Кількість зареєстрованих типографій в Україні станом на початок 2013 року складає близько 1000 підприємств, в Сполучених штатах Америки – близько 60000 підприємств, забезпечених розгалуженою мережею постачальників ресурсів, як матеріальних та трудових, так і фінансових. Разом з тим, така кількість суб’єктів господарювання сприяє високому ступеню конкуренції на ринку та спонукає виробників до вузької спеціалізації, яка впливає на продуктивність та зниження витрат.

За даними американської Національної асоціації розвитку поліграфії станом на 2012 рік, відсоток втрат від неякісної продукції на поліграфічних підприємствах складає близько 3,5%, що є меншим ніж в Україні. Це, в першу чергу, досягається за рахунок доступності технологій та інвестиційних ресурсів для розвитку бізнесу, а також чітко організованою роботою структурних підрозділів, заснованою на розвинутому документообігу.

Характерною особливістю управління якістю продукції американських компаній є ставлення до постачальників, яке має бути таким як і до клієнтів. Це дозволяє потрапити в ранг привілейованих замовників, для яких передбачено знижки та спеціальні програми лояльності. Для забезпечення задоволення вимог замовника в структурі американських корпорацій виділяють службу замовника, яка співпрацює з відділом продажів та контролює весь процес виготовлення замовлення.

На основі аналізу досвіду поліграфічних підприємств Японії визначено, що відмінними особливостями японського підходу є: орієнтація на постійне вдосконалення процесів та результатів праці у всіх підрозділах та контроль якості процесів, а не продукції, тобто попередження можливості виникнення дефектів; повне закріплення відповідальності за якість результатів праці за безпосередніми виконавцями; розвиток творчого потенціалу робітників та службовців [58]. Управління якістю на поліграфічних підприємствах в Японії має наступні характерні ознаки:

- гарантії зайнятості та створення умов трудової діяльності, що створює умови для збереження постійного ядра персоналу. Серед джерел відбору персоналу на вакантну посаду перевага віддається внутрішнім джерелам, що стимулює мотивацію працівників до продуктивної праці, зміцнює почуття прихильності до компанії, а також сприяє покращенню взаємовідносин між керівниками та робітниками;

- керівники підприємств прагнуть встановити дисципліну, яка буде слугувати гарантією контролю якості та підвищить продуктивність на основі норм чистоти та порядку. Точність та відповідальність партнерів дозволяє японським підприємствам скоротити витрати на утримання складу матеріалів та готової продукції;

- ефективне функціонування мережі гуртків якості на всіх етапах життєвого циклу продукції та послуг. Гуртки якості – невеликі організаційно оформлені групи працівників, об’єднанні для спільного навчання та освоєння статистичних методів контролю якості у вирішенні проблем, що виникають на робочому місці.

Ефект від підвищення якості продукції виражається в різних формах – пряма економія матеріалів та енергії, отримання більшої кількості продукції на одиницю витрат праці, зниження собівартості та зростання прибутку, прискорення оборотності оборотних засобів, економічного та соціального розвитку підприємств.

Якість продукції, досягнута підприємствами різних країн світу, за останні роки досягла майже однакового рівня. Це пов’язано з активним обміном передовим досвідом роботи з підвищення якості продукції, інтеграцією всіх підходів та методів, які людство створило на еволюційному шляху розвитку теорії і практики досягнення високої якості.

Визначені фактори прямо або опосередковано впливають на процес забезпечення та формування якості продукції, а отже і на ефективність управління якістю продукції (рис.12).



На різних етапах розвитку підприємств, ступінь впливу факторів буде різним. Тому, відповідні служби підприємств повинні їх ранжувати за ступенем впливу та віддавати перевагу тим з них, які в найбільшій мірі впливають на якість продукції. Це дозволить з меншими витратами та більш ефективно управляти якістю продукції.

Рис.12. Взаємозв’язок основних факторів впливу на управління якістю продукції та показниками оцінки його ефективності

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка