Технологія формування культури взаємин батьків і дітей в навчально-виховному процесі




Скачати 246,48 Kb.
Дата конвертації07.03.2017
Розмір246,48 Kb.
Технологія формування культури взаємин батьків і дітей в навчально-виховному процесі

Найважливіше місце у взаємодії факторів виховання підростаючого покоління належить сім’ї і школі. Громадянська зрілість дитини є продуктом соціалізації особистості. Сім’я для дитини – перший і досить значний колектив, де проходить процес її соціалізації, закладаються основи її світогляду, моральності, людяності, милосердя, добра, справедливості і т. д.

Зниження моральних і суспільних критеріїв, яке, на жаль, спостерігається на сучасному етапі, значною мірою має компенсуватися системою шкільного виховання та організацією педагогічної освіти батьків, пошуками ефективних форм та методів роботи з дітьми. Іншими словами, школа має стати центром виховної роботи не лише з учнями, а і з батьками.

Основне завдання школи – виховати громадянина, повноцінну, фізично і психічно здорову особистість, адаптовану до сучасних економічних реалій. А без дієвої підтримки з боку батьківської громадськості, без активного залучення батьків до шкільного життя, без своєчасного надання їм педагогічної допомоги на позитивний результат виховання культури взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку розраховувати не доводиться.

В. О. Сухомлинський у своїй педагогічній діяльності великого значень у вихованні дітей надавав батьківському всеобучу. Він писав: «У нашій школі стало правило: батько і мати йдуть до школи за знаннями, йдуть учитися, як виховувати самих себе і дітей… На ці заняття, як правило, приходять усі батьки. Є у нас окремі групи для батьків дошкільників, для майбутніх батьків, для батьків і матерів учнів І –ІІ, ІІІ – ІV, V – VII, VIII – X класів».

Актуальність батьківського всеобучу не втратилася за сучасних умов, скоріш навпаки: це питання стало ще більш важливим. На сучасному етапі розвитку суспільства батьки надмірно опікуються матеріальним забезпеченням дітей, при цьому не враховують, що для нормального розвитку особистості позитивний мікроклімат в сім’ї та морально-ціннісні взаємини мають куди більший вплив. Одне з головних завдань педагогів сучасної школи – сприяти встановленню культури взаємин батьків і дітей. В основу сучасних педагогічних технологій покладено комплексний підхід, що здійснюється через:



  • Вплив на свідомість, почуття і поведінку вихованців;

  • Поєднання виховання і самовиховання;

  • Єдність цілей, змісту, форм і методів виховання;

  • Система виховних заходів та ін.

Такий підхід забезпечує певний рівень знань, умінь і навичок у дітей і батьків, їхню готовність до взаємодії, формування морально-ціннісних взаємин.

Однак сучасна родина зазнає труднощів у виховані підростаючого покоління. Це пояснюється браком відповідних культурологічних і педагогічних знань, відсутністю відповідних навичок, що негативно позначається на виховних можливостях сім’ї у формуванні морально-ціннісних взаємин з дітьми. Таким чином, сучасна родина, залишаючись основним осередком суспільства, потребує допомоги з боку соціальних інститутів. І школа як найближчий до неї соціальний інститут може надати таку підтримку: організувати спеціальну підготовку для батьків, стимулювати й активізувати виховну функцію сім’ї.

Важливим моментом у виконанні поставлених завдань є усвідомлення батьками значущості власних виховних функцій, їх місця і ролі в системі загальновиховного процесу, розуміння ними особистої відповідальності за формування морально-ціннісних взаємин з дітьми, і також необхідністю оволодівати педагогічними знаннями, вміннями і практичними навичками. Це зумовлює використання технології педагогізації батьків як цілеспрямованого, організаційного і систематичного процесу, всі напрямки якого мають максимально враховувати потреби і проблеми кожної конкретної родини, відповідати її інтересам і запитам, зосереджуватися на оволодінні батьками психолого-педагогічними знаннями, уміннями і навичками.

Таке розуміння технології зумовлює широке використання індивідуальних форм роботи з батьками, що дають змогу не тільки вивчати об’єктивні умови життя сім’ї, а визначати подальшу виховну стратегію (вибір напрямку, створення спеціальних освітніх і виховних програм для батьків) і тактику (сукупність засобів і методів досягнення мети).



Для розв’язання питань педагогізації батьків можна використовувати такі форми роботи:

І. Індивідуальні:



  • відвідування сім’ї;

  • запрошення до школи;

  • індивідуальна педагогічна бесіда;

  • індивідуальна педагогічна допомога;

  • листування з батьками;

  • дні відкритих дверей.

ІІ. Групові:

  • зібрання батьківського активу;

  • групові бесіди

  • групові консультації

  • батьківські консиліуми.

ІІІ. Колективні:

  • лекції і бесіди;

  • науково-практичні конференції;

  • батьківські дні;

  • вечори питань і відповідей;

  • загальношкільні та класні батьківські збори;

  • збори-концерти;

  • конференції з обміну досвідом виховання;

  • диспути;

  • педагогічні колегіуми;

  • зустрічі за круглим столом;

  • педагогічний всеобуч;

  • усні журнали.

ІV. Інноваційні форми роботи з батьками:

  • педагогічний десант (виступ педагогів в організаціях, де працюють батьки);

  • дерево родоводу (зустрічі поколінь, роздуми над проблемами виховання);

  • у сімейному колі (індивідуальна допомога родинам, організація зустрічей з лікарями, юристами, психологами);

  • родинний міст (збори батьків, дітей, членів родини);

  • дні довір’я (у визначені дні батьки-лікарі, батьки-юристи і т. д. проводять консультації для бажаючих);

  • день добрих справ (спільна трудова діяльність учителів батьків і дітей);

  • сімейна скринька (добірка матеріалів з позитивним досвідом виховання культури взаємин з дітьми);

  • народні світлиці (спільне проведення традиційних святкувань);

  • аукціони педагогічних ідей (обмін досвідом з виховання культури взаємин у сім’ї);

  • батьківські педагогічні ринги (спільне розв’язання педагогічних задач);

  • батьківські педагогічні «табу» (спільне обговорення шляхів виходу із кризових ситуацій).

Інтерактивна форма роботи з батьками – це форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови спілкування та навчання батьків, за яких кожен учасник відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність, є рівноправним, рівнозначним суб’єктом.

Варто зазначити, що організація інтерактивного навчання батьків передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації.

Інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника над іншими, так і однієї думки над іншими.

Під час інтерактивного навчання батьки вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими, критично мислити, приймати продумані рішення.

Доцільно наголосити, що досить продуктивною інтерактивною формою роботи з батьками є робота в групах.

Роботу в групах варто організовувати для вирішення складних проблем, що потребують колективного обговорення.

Залежно від змісту та мети педагогізації батьківської громадськості можливі різні варіанти організації роботи груп.

Пометун О.І., Пироженко Л.В. у науково-методичному посібнику “Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання” пропонують такі форми інтерактивної роботи як:

“Діалог”

Суть його полягає в спільному пошуку групами узгодженого рішення. Це знаходить своє відображення у кінцевому тексті, переліку ознак, схемі тощо. Діалог виключає протистояння, критику позиції тієї чи іншої групи. Всю увагу зосереджено на сильних моментах у позиції інших.

Створюється 5-6 робочих груп і група експертів. Робочі групи отримують 5-10 хвилин для виконання завдання. Група експертів складає свій варіант виконання завдання, стежить за роботою груп і контролює час. По завершенні роботи представники від кожної робочої групи на дошці або на аркушах паперу роблять підсумковий запис. Потім, по черзі, надається слово одному доповідачеві від кожної групи. Експерти фіксують спільні погляди, а на завершення пропонують узагальнену відповідь на завдання. Групи обговорюють і доповнюють її. Занотовується кінцевий варіант.

“Синтез думок”

Дуже схожий за метою та початковою фазою на попередній варіант групової роботи. Але після об’єднання в групи і виконання завдання учасники не роблять записів на дошці, а передають свій варіант іншим групам, які доповнюють його своїми думками, підкреслюють те, з чим не погоджуються. Опрацьовані результати передаються експертам, які знову ж таки зіставляють написане з власним варіантом, роблять загальний звіт, який обговорює весь колектив.

“Спільний проект”

Має таку саму мету та об'єднання в групи, що й діалог. Але завдання, які отримують групи, різного змісту та висвітлюють проблему з різних сторін. По завершенні роботи кожна група звітує і записує на дошці певні положення. В результаті з відповідей представників груп складається спільний проект, який рецензується та доповнюється групою експертів.

“Коло ідей”

Метою “Кола ідей” є вирішення гострих суперечливих питань, створення списку ідей та залучення всіх учасників до обговорення поставленого питання. Технологія застосовується, коли всі групи мають виконувати одне і те саме завдання, яке складається з декількох питань (позицій), які групи представляють по черзі.

Коли малі групи завершують виконувати завдання і готові подати інформацію, кожна з них по черзі озвучує лише один аспект проблеми, що обговорювалась. Продовжуючи по колу, вчитель (психолог) запитує всі групи по черзі, поки не вичерпаються ідеї. Це дасть можливість кожній групі розповісти про результати своєї роботи, уникаючи ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію.

“Акваріум”

Варіант навчання, що є формою діяльності учасників у малих групах, ефективний для розвитку навичок спілкування в малій групі, вдосконалення вміння дискутувати та аргументувати свою думку. Може бути запропонований тільки за умови, якщо учасники вже мають добрі навички роботи в групах.

Організація роботи

Учитель (психолог) об’єднує батьків у групи по 4-6 осіб і пропонує їм ознайомитися із завданням.

Одна з груп сідає в центр приміщення. Це необхідно для того, щоб відокремити діючу групу від слухачів певною відстанню.

Ця група отримує завдання для проведення групової дискусії, сформульоване приблизно так:

- прочитайте завдання вголос;

- обговоріть його в групі;

- за 3-5 хвилин дійдіть спільного рішення або підсумуйте дискусію.

Поки діюча група займає місце в центрі, вчитель (психолог) знайомить решту учасників із завданням і нагадує правила дискусії у малих групах. Кожній групі пропонується вголос протягом 3-5 хвилин обговорити можливі варіанти розв’язання проблемної ситуації. Учасники, що знаходяться у зовнішньому колі, слухають, не втручаючись у хід обговорення.

По закінченні відведеного для дискусії часу, група повертається на свої місця, а вчитель (психолог) ставить до всіх такі запитання:

- Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?

- Чи була ця думка достатньо аргументованою, доведеною?

- Який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливим?

На таку бесіду відводиться не більше 2-3 хвилин. Після цього місце в “Акваріумі” займає друга група й обговорює наступну ситуацію.

Наприкінці вчитель (психолог) повинен обговорити з учасниками хід групової роботи, прокоментувати ступінь володіння навичками дискусії у малих групах і звернути увагу на необхідність та напрями подальшого вдосконалення таких навичок.

Варто зазначити, що до інтерактивних форм роботи з батьками також можна віднести: батьківські тренінги, батьківські ринги, читання, вечори тощо.

Батьківські тренінги – це досить ефективна активна форма роботи з батьками, які усвідомлюють наявні проблеми родини, прагнуть змінити стиль взаємодії, зробити її більш відкритою і розуміють необхідність набуття нових знань і вмінь у вихованні власної дитини.

Величезне значення мають тренінги, що тільки-но почали набувати досвіду у вихованні дитини.

Бажано, щоб у батьківських тренінгах брали участь обоє батьків. Від цього ефективність тренінгу підвищується, і результати не змусять на себе чекати.

Батьківські тренінги будуть результативними за умови активності та регулярності. Тренінг проводиться з групою у складі 12-15 осіб. Щоб тренінг мав кінцевий позитивний результат, він повинен містити п’ять-вісім занять. Зазвичай він проводиться шкільним психологом або вчителем, який володіє тренінговою методикою.



Батьківські ринги – одна з дискусійних форм спілкування батьків і формування батьківського колективу. Проведення батьківських рингів у школі є навіть необхідним. Багато батьків від самого початку виявляють категоричність суджень з багатьох питань виховання дітей, абсолютно не беручи до уваги можливості та здібності своєї дитини, реальний рівень її навчального потенціалу. Дехто вважає, що методи виховання в родині не підлягають обговоренню та коригуванню з боку педагога. Батьківський ринг проводиться насамперед для того, щоб батьки мали змогу впевнитися в правильності своїх методів виховання або провести “ревізію” свого педагогічного арсеналу.

Батьківський ринг готується у формі відповідей на найбільш актуальні питання педагогічної та психологічної наук. Питання батьки обирають самостійно – від самого початку навчального року. Перелік проблемних питань для участі в ринзі батьки одержують на перших батьківських зборах. Під час проведення рингу з одного й того ж питання полемізують дві або більше родин, можливо, навіть знаходячись на різних позиціях. Решта аудиторії реагує на полеміку родин лише оплесками. Експертами в батьківських рингах можуть виступати молоді педагоги, які працюють у школі, а також діти-старшокласники.

Останнє слово в ході рингу залишається за фахівцями, запрошеними для участі в зустрічі, або за класним керівником, який може навести вагомі докази з життя класного колективу на захист певної позиції.

Батьківські вечори – форма роботи, яка чудово згуртовує батьківський колектив: такі вечори проводяться в класі 1-2 рази на рік в присутності дітей або без них. Батьківський вечір - це хороша нагода для класного керівника знайти однодумців і помічників у вихованні дітей та у формуванні класного колективу.

Пропонуємо орієнтовні теми батьківських вечорів:



  • Про цікаві ідеї у вихованні дітей (зі сторінок батьківського щоденника).

  • Родинні ігри. Сучасні ігри та іграшки.

  • Яким ми бачимо майбутнє своїх дітей.

  • Святі обереги нашої сім’ї.

  • Друзі нашої родини.

  • Літопис родин.

  • Май добру звичку – звертайся в родинну скарбничку.

  • Взаємини поколінь у родині: приклад для наслідування.

  • Моральні уроки нашої родини Мистецтво виховання.

  • Сімейні діалоги тощо.

Підготовка батьків до формування морально-ціннісних взаємин з дітьми потрібно планувати за такими напрямками: українські традиції родинного виховання; впровадження моральних цінностей в українській родині;виховання у молодших школярів пошани до батьків, учителів, поваги до старших, уважного, турботливого, чуйного ставлення до членів родини, бажання допомогти, ввічливості, тактовності, шляхетності як основи взаємин дорослих і дітей у родині.

Висока відповідальність батьків перед собою та суспільством за виховання своїх дітей вимагає від них ґрунтовних знань в галузі психології, педагогіки, валеології, фізіології. Об’єктивно переважна більшість батьків відрізняється вкрай низьким рівнем психолого-педагогічної культури, що призводить до труднощів у сімейному вихованні. Батьки віддають дитину до школи з надією, що вона потрапить до рук розумного, гуманного вчителя, який забезпечить їй хороше виховання. Та цього мало. Лише за умови спільної, узгодженої діяльності вчителів та батьків можна говорити про успіх виховної роботи. З цією метою педагог має виступити, з одного боку, сполучною ланкою між школою та сім’єю, а з другого - організатором підвищення педагогічної культури кожного батька й матері.



У роботі з батьками педагог має використовувати різноманітні форми роботи, які дадуть змогу батькам підвищити рівень власних педагогічних знань та удосконалити навички виховання та встановлення морально-ціннісних взаємин зі своїм дітьми. При виконанні такої роботи вчитель повинен враховувати такі аспекти:

  • з метою підвищення педагогічної культури батьків доцільно для занять створювати групи як з батьків учнів одного класу, так і окремо організовані за інтересами, рівнем досвіду тощо;

  • тематика засідань повинна забезпечити зацікавленість батьків у педагогічних знаннях і вміннях щодо важливості морально-ціннісних взаємин у сім’ї при вихованні дітей;

  • у процесі навчання варто частіше спиратися на їхній власний позитивний досвід;

  • поєднувати лекційні форми занять з елементами невимушеної бесіди;

  • здійснювати педагогічний аналіз окремих випадків і виховання дітей в сім’ї, її поведінки в сімейному колі, в школі, в громадських місцях і т. д.;

  • практикувати домашні завдання для батьків, виконання яких вимагало б поповнення знань з педагогіки, психології, санітарії, гігієни, культури і т. д.;

  • усіляко підтримувати і заохочувати активних учасників педагогічного навчання, які успішно налагоджують взаємини із дітьми і виховують їх;

  • широко використовувати різноманітні види самостійної пізнавальної діяльності слухачів: підготовку рефератів та виступів, поглиблене висвітлення окремих питань тощо.

До роботи батьківських всеобучів можна залучати науковців, громадських діячів, представників творчих професій, методистів, психологів, досвідчених педагогів, соціальних працівників. Адже педагогічна майстерність лектора, вихователя, який проводить роботу з батьками, - важливий чинник формування педагогічної культури. Такий підхід до проблеми виховання культури взаємин дітей і батьків, на нашу думку, гарантуватиме повноцінне інформаційне та морально-духовне забезпечення високої якості та безперечної результативності педагогізації батьків.

Слід виділити основні завдання, які повинен ставити вчитель, організовуючи роботу з батьками по питанню виховання культури взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку:

  • з’ясувати сутність поняття «морально-етичні цінності»;

  • виявити моральні позиції батьків;

  • визначити роль моральних цінностей у житті родини;

  • сприяти усвідомленню батьками важливості характеру родинних стосунків для формування моральних цінностей у дитини;

  • сприяти усвідомленню батьками важливості своєї ролі у формуванні морально-ціннісних взаємин з дітьми у сім’ї;

  • розширити уявлення про морально-етичний мікроклімат сім’ї, його роль та вплив на виховання дитини та встановлення морально-етичних взаємин у сім’ї;

  • з’ясувати роль чинників, які впливають на формування позитивного морально-етичного мікроклімату в сім’ї;

  • з’ясувати, яку поведінку слід вважати моральною;

  • розкрити зв'язок моральних звичок з культурою поведінки школяра;

  • спонукати батьків до впровадження моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм;

  • культивувати взаємини між близькими людьми, які позитивно впливають на формування особистості;

  • сприяти усвідомленню цінності сімейних традицій для утвердження морально-ціннісних взаємин у родині;

  • розширити уявлення батьків про значення спілкування у сім’ї для розвитку особистісних якостей дитини;

  • формувати вміння залучати дитину до спільної з дорослими діяльності, розвивати творчу, працелюбну і відповідальну особистість;

  • сприяти єдності виховної діяльності сім’ї, школи, позашкільних установ, та громадськості;

  • формувати толерантне, доброзичливе ставлення усіх членів сім’ї до свого соціального оточення;

  • розвивати суспільно-громадську активність сім’ї.

Процес виховання культури взаємовідносин батьків і дітей молодшого шкільного віку можна вважати ефективним за умови, якщо початкову школу розглядати як майстерню гуманності і культури взаємодії. Тут дитина повинна отримати необхідні знання, вміння і навички взаємодії у суспільстві.

Велику увагу потрібно приділяти науково-теоретичній підготовці вчителя, яка включала б знання педагогом культури і традиційних взаємин між членами родини, специфіки морально-ціннісних взаємин і їх формування у дітей молодшого шкільного віку, а також знання форм і методів проведення такої роботи як і сім’ї, так і в школі; психологічній підготовці, спрямованій на формування мотиваційної сфери вчителя, його прагнення до самоосвіти і професійного самовдосконалення, розуміння значення гармонійних морально-ціннісних взаємин дорослих і дітей, їхній вплив на подальше життя дитини, а також усвідомлення вчителем необхідності формування морально-ціннісних взаємин молодших школярів з батьками. Практична підготовка передбачає оволодіння педагогічними технологіями і комплексом різноманітних методик діагностування, корекції морально-ціннісних взаємин у сім’ї, добору необхідної наукової і педагогічної інформації, а також оволодіння методикою організації і проведення виховної роботи

Для успішного вирішення проблеми виховання культури взаємин дітей з дорослими необхідно формувати у них уявлення про культурну людину і розвивати вміння співчувати і співпереживати іншим людям у ситуаціях, коли вони потребують допомоги і підтримки; виховувати культуру спілкування та взаємодії молодших школярів.

На думку академіка І. Д. Беха, «необхідною умовою виникнення у вихованця тієї чи іншої моральної норми є формування у нього впевненості у її доцільності, необхідності у міжособистісних взаєминах». Вчений рекомендує систему спеціальних прийомів, які сприяють створенню у молодших школярів впевненості. Це, зокрема, формування впевненості:



  • у процесі спільної діяльності вихователя і вихованців, за якої вони формують певні моральні судження та висновки, обирають власну поведінкову позицію;

  • на основі очевидних фактів поведінки людей;

  • завдяки бездоганній логіці обґрунтування, яка знаходить опору як в інтелектуальній, так і в емоційній сфері вихованця;

  • на основі використання життєвого досвіду вихованців.

Основною функцією методики виховання культури взаємин дітей молодшого шкільного віку з батьками ми визначили навчання дітей, як стати кращими, уникаючи традиційних підходів. За умов особистісно-орієнтованого виховання молодших школярів з меншими психологічними труднощами навчаться брати на себе відповідальність за негативні наслідки дії і за дії, які суперечать чиїмось вимогам, але відповідають їхнім переконанням.

Методика виховання культури взаємин молодших школярів з батьками передбачає організацію самостійної моральної діяльності. Завдяки їй дитина вчиться співпереживати, співчувати, допорати рідним та іншим людям, виявляти доброту, прагне покращити життя і активно сприяти цьому. На практиці це знайшло відображення у таких формах роботи з молодшими школярами, як проведення емоційних ігор, складання сімейних казок, інсценування батьківсько-дитячих взаємин, підготовка уроків культури сімейної взаємодії. Наводимо приклад окремих організаційних форм і методичних прийомів.

1. Емоційні ігри про наші родини: «Серце родини», «Який я добрий син (донька)», «Яка у мене добра мати (батько)», «Нотатки з любов’ю». осмислення тієї чи іншої морально-етичної норми сприяє розвитку так званого емоційного інтелекту і допомагає створити гуманну атмосферу, насичене якісно визначене середовище мислення».

Гра «Який я добрий син (донька)».

Педагог по черзі запитує дітей: як має ставитись дитина до батьків під час їхньої хвороби, зайнятості, стомленості, конфлікту?

Діти відповідають на запитання, висловлюють свої думки. Той, чия відповідь, на думку більшості, найпереконливіша, отримує бал. Хто набере найбільшу кількість балів, отримає звання найкращої доньки чи сина.

2. Самостійне складання сімейних казок.

Під враженнями прочитаних книжок чи серед природи діти складають казки про свою сім’ю. Така творчість пробуджує думки і почуття, щирі переживання і прагнення. Цим вони вчаться змінюватися, вдосконалюватися, розвивати свої особистісні цінності і переходити на вищий рівень особистісної культури, сімейних моральних цінностей: піклування про батьків, відповідальність за молодших членів родини, допомога слабшим та інше. Основою казок стають дитячі враження, переживання, спостереження за сімейно-родинним життям. Учням пропонують скласти казку, героями якої мають стати інші члени родини, проілюструвати її. Такі казки-твори можна використати як подарунок батькам, роздатковий матеріал на батьківських зборах, унаочнення для виставки малюнків і творів.

3. Інсценування батьківсько-дитячих діалогів про культуру сімейних взаємин дає змогу дитині відчути себе в ролі батьків або інших рідних, сприйняти повноту щасливого сімейного життя, відчути позитивні і негативні почуття й емоції з боку всіх членів родини. Як зазначав Ш. Амонашвілі: «Враження має дуже важливе значення у вихованні дітей. Які у дитини створюються враження в організованому нами виховному процесі – залежатиме спрямованість у неї особистісних орієнтацій, думок і поведінки».

Дітям пропонують тексти для інсценізації на власний вибір. Кожна дитина вибирає собі «п’єсу» і партнера. Протягом 10 – 15 хвилин вони вивчають текст, обмірковують ситуацію та виносять «на суд» своїх глядачів «постановку» своєї «п’єси». Під час цієї роботи виникає своєрідний конкурс, дискусії та щирі обговорення. Гра за ролями часто виявляється суттєвою в обміркуванні дитиною певної моральної проблеми і прийнятті відповідного рішення.

Інсценування текстів дає великі можливості для дитячої творчості, для розвитку здатності розуміти почуття й емоції інших. Використовуючи методику виховання почуттів та емоційної культури особистості В. О. Сухомлинського, влаштовували інсценізацію творів відомого педагога «Казки школи під голубим небом», «Як виховати справжню людину» та інші. Давали змогу дітям імпровізувати, дещо змінювати у тексті, робити свої висновки, фантазувати. Створення емоційних ситуацій, опора на позитивні почуття та подолання емоційної зашкарублості дають змогу молодшим школяра перейти з початкового інсценування до розуміння людських взаємин у сімейному і у шкільному колективі .

Однією з ефективних форм методики виховання культури взаємин молодших школярів з батьками ми визначили уроки культури сімейної взаємодії, мета і зміст яких полягають у розкритті й осмисленні сімейно-родинних гуманістичних цінностей, формуванні моральних і духовних переконань як базової основи виховання культури взаємин. Слід виділити методичні прийоми які слугують для забезпечення максимальної користі уроків культури сімейних взаємин:



  1. Навчальний процес має бути підсилений відповідними емоційними засобами виховання. Радість підвищує здатність дитини пізнавати й оцінити людське життя;

  2. Певний успіх або творче досягнення учня – основа успішного розв’язання морально-етичного завдання;

  3. Творчість – найвищий суспільний прояв людини, її духовна вершина і життєва цінність. Кожна дитина має право неодмінно відчувати й переживати привабливість вільного творення;

  4. Діяльнісна свобода дитини, її вільні вчинки та дії , які не залежать від зовнішніх причин, - одне з найважливіших прагнень людини. Вчинки розширюють межи свободи особистості, що надає відчуття й усвідомлення свого життя як вчинку – початок формування себе як вільної і відповідальної особистості;

  5. Виховна перспектива перебуває у площині спільної дії вихователя і вихованця щодо свідомого прийняття ним моральної вимоги, яка поступово, без будь-яких формуючих прийомів переходить у самостійну, самотворчу, саморозвивальну вільну діяльність підростаючої особистості.

Виховання морально-ціннісних якостей особистості молодшого шкільного віку не можливе без урахування психологічних рекомендацій.

  1. Гуманізація сімейних взаємин і взаємин у класі.

Молодші школярі легше усвідомлюють вчинки та їх мотиви інших людей, ніж свої власні. Тому вичленовування мотиву вчинку, роз’яснення дитині його сутності і правильності в різних типових ситуаціях є спеціальним завданням дорослих. Навчаючись бачити добре у вчинках інших, дитина навчиться розуміти й усвідомлювати мотив, яким інший чи вона керувались під час здійснення доброї справи.

Для шестилітніх першокласників характерно те, що головним дорослим для них є мати. Саме взаєминами в сім’ї визначаються їхня загальна і пізнавальна активність, психологічна захищеність, життєва комфортність. Педагога вони люблять або не люблять залежно від того, наскільки його ставлення до них нагадує материнське.



  1. Відповідальне ставлення до членів сім’ї і класного колективу.

Молодшому школяреві імпонує, що з ним, як з дорослим, говорять про серйозні речі – не лише про оцінки та ігри, а й про те, що хвилює дорослих, про їхні взаємини. У молодших школярів стають дієвішими і виявляються в різноманітних мотиви формах поведінки на основі позитивних переживань (співчуття, лагідності, прихильності). У них виникають добрі поривання: допомогти хворому, старій людині, віддати іншому свою іграшку, книгу. Своєрідність ставлення до моральних вимог і норм (і відповідно оцінка їх виконання) залежить від особистостей внутрішнього складу дитини і від того, які мотиви поведінки діють реально, як складається спрямованість її особистості, на скільки вона вміє бачити моральний бік взаємин і вчинків людей.

  1. Дієве самовиховання.

Молодшому школяреві властивий розрив між знаннями моральних норм і відповідною поведінкою. Ця схильність виступає тут як вікова особливість дитини, яка ще тільки вчиться орієнтуватися в розмаїтті життєвих ситуацій, співвідносити існуючі в неї уявлення про життя з реальними вчинками, конкретною поведінкою. Сприятливо впливає на розвиток особистості дитини відсутність внутрішніх конфліктів. Основою для подібних конфліктів може бути розбіжність між сформованим рівнем домагань у сім’ї чи класі і реальним станом справ.

Конфліктні ситуації у вихованні породжуються як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Перші треба прагнути зрозуміти і здолати. Другі – побачити насамперед у самих собі, а побачивши, знайти сили позбутися власних неправильних установок, вузькості поглядів, негативних рис характеру.

Діти розуміють лише те, що вони можуть пізнати на основі сприйняття за допомогою органів чуттів. Одночасно вони не можуть зосереджуватися більше, ніж на одному аспекті ситуації.


  1. Культивування чеснот культури взаємин дітей і батьків.

Доброта, чуйність доброзичливість, згуртованість, почуття любові та поваги до батьків, власної цінності, гідності та здорової поваги до себе з боку батьків, почуття впевненості в тому, що її люблять і поважають, є фундаментом, на якому дитина будує власну повагу і любов до інших людей.

Діти потребують збільшення можливостей опікати, оберігати і допомагати членам сім’ї. Тому слід організовувати життєдіяльність дитини так, щоб постійно ускладнювалися її доручення та обов’язки, більше довіряти і вірити в успіх виконаної справи. Від батьків і вчителів потребуються додаткові зусилля, щоб дати дітям змогу постійно зростати у своїй самостійності, незалежності та відповідальності за власні дії.

Уроки культури сімейних взаємин рекомендуємо проводити з урахуванням такої закономірності: процес виховання культури взаємин дітей молодшого шкільного віку з батьками не «вміщується» у рамки окремих педагогічних заходів, навіть цікавих і дуже потрібних. Ми маємо справу з розвитком цільної культури особистості в цілому педагогічному процесі, єдиної культури взаємодії сім’ї і школи. Методика цілісного педагогічного процесу виховання культури батьківсько-дитячих взаємин має втілюватися у структуру кожного з описаних вище напрямків. Найважливіше у цій роботі виявляти пріоритети у використанні доцільних форм і методів природного поєднання в педагогічному процесі виховних зусиль сім’ї та школи щодо підвищення культури взаємин батьків і дітей.

Глибоке пізнання дитиною самої себе дозволило розвинути у ній творчу активність, самостійність, віру у свої сили, впевненість, наполегливість у досягненні бажаного, оптимістичне світосприйняття , адекватне ставлення до себе, до своїх батьків, ровесників, елементарні емпатійні і комунікативні вміння. Одною із ефективних технологій виховання культури взаємин дітей молодшого шкільного віку з батьками є технологія досягнення успіху.

Система технологій досягнення успіху дітьми у процесі суб’єкт-суб’єктної взаємодії включає використання наступних методів і засобів: казки, гри, малюнку, психогімнастики, конкурсів, бесід, дискусій, розповідей, музикотерапії, імітаційних вправ, інсценізацій, аналізу ситуацій та їх програвання. При цьому використовувались індивідуальні, парні, групові та колективні форми роботи.

Використання технології сугестивного впливу допомагає вселити дітям впевненість у власних силах, забезпечити їх оптимістичне світосприйняття, позбавити надуманих тривог, сформувати адекватну самооцінку, розвивати мотивацію досягнення, що позитивно відображається на взаєминах із батьками, ровесниками, педагогами.

Метод переконання теж широко використовується у виховній роботі. Він сприяє усвідомленню дітьми необхідності дотримуватись норм і правил поведінки, виявляти емпатію, доброзичливе ставлення до іншої людини, приходити на допомогу. З дітьми доцільно проводити бесіди, роз’яснення , елементи дискусій, ефективність яких залежала від авторитету вчителя (зауважимо, що здебільшого серед дітей початкових класів ця умова виконується ), від його артистизму та красномовства.

Найбільш значущою для морального встановлення дитячої особистості ми визначили технологію створення ситуацій успіху. Зазначимо, що її системне використання значно сприяє розвитку емоційної сфери дітей, змінює в позитивному напрямку ставлення до себе. Створюючи ситуації успіху окремо для кожної дитини у вихованні культури взаємин із батьками, ми тим самим закладаємо у дитячі душі основи оптимізму, щастя , віри у себе, що, у свою чергу, зміцнювало дитячий характер. Все це забезпечує зростання бажання утверджувати у собі позитивне, переборювати вади. Почуття успіху, що виникло завдяки створенню ситуації успіху, готовність долати труднощі, прагнення докладати зусиль можуть згаснути, якщо не вживати дійових заходів підкріплення. Відчуття дитиною особистісної повновартості в процесі виконання улюбленої справи, в якій переживання успіху не є рідкістю, сприятиме розвитку мотивації досягнення, оптимізму що до своїх можливостей.

Дитина має зростати в умовах постійного дотримання принципу оптимізму. Відносини з батьками, педагогами повинні будуватися на виховних позиціях розуміння, визнання і прийняття дитини як особистості, що передбачає вияви довіри, глибокої любові, емпатії, поваги. За таких умов у школяра формуватиметься впевненість у собі, почуття власної значущості, що сприятиме його розвитку, досягненню успіхів у пізнавальних та моральних починаннях.

Вчитель є особою, яка керує процесом, допомагає батькам, навчає і підтримує їх зусилля у гуманізації і гармонізації взаємин із дітьми, досліджує стан культури взаємин дітей із батьками, інтегрує внутрішні інтереси, якості і можливості учнів. Вчитель початкових класів – учасник емоційно-культурного обміну між учнями і батьками, високий професіонал у вихованні культури сімейних взаємин.









База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка