Тема: Дослідження фізіологічних резервів організму. Адаптація до фізичних навантажень




Сторінка1/5
Дата конвертації23.04.2017
Розмір0,88 Mb.
  1   2   3   4   5
с/к «ОСНОВИ СИСТЕМНОЇ ФІЗІОЛОГІЇ»
Тема: Дослідження фізіологічних резервів організму. Адаптація до фізичних навантажень.
План:

  1. Фізіологічний зміст адаптації. Фізіологічні резерви організму та їх використання у процесі праці.

  2. Біологічні основи адаптації людини до змін інтенсивності дії екологічних факторів.

  3. Адаптація до фізичних вправ. Роль ендокринної системи у адаптації до фізичних навантажень.

Самостійна робота студентів проводиться у вигляді оформлення аналітичного огляду (АО) з нижче запропонованих тем:



Адаптація серцево-судинної системи.

Адаптація систем дихання та крові.

Роль сенсорних систем у регуляції рухів.

Вікові особливості розвитку рухових функцій.

Специфічність адаптивних перебудов у процесі тренування.

Фізіологія процесів відновлення після фізичних навантажень.

АО оформлюються з точки зору фізіологічних основ; українською мовою; передбачене застосування / використання наглядного наочного матеріалу (схеми, таблиці) чи електронного варіанту презентації; обов’язковим є зазначення літературних джерел чи інтернет-сторінок.


Теоретичний матеріал.

Фізіологічні резерви організму та їх використання у процесі праці


Пристосування організму працівника до умов виробничого середовища і трудових навантажень забезпечується його резервами.

Резерви організму — це його здатність посилювати свою діяльність порівняно зі станом відносного спокою. Розмір резервів окремої функції — це різниця між максимально можливим рівнем і рівнем у стані відносного фізіологічного спокою. Наприклад, хвилинний об’єм дихання в спокої становить у середньому 5…8 л повітря, а максимально можливий за важкої роботи 120…200 л. Резерв становить 115…192 л. Аналогічно змінюються інші фізіологічні показники. При фізичних навантаженнях фізіологічні показники можуть збільшуватися в 2—16 разів порівняно зі станом спокою. Організм людини має морфологічні, біохімічні, фізіологічні, психологічні резерви.

Морфологічні резерви характеризуються особливостями будови тканин і органів, надлишком певних структурних елементів порівняно з потребою. Наприклад, у крові міститься в 500 разів більше протромбіну, ніж потрібно для згортання всієї крові.

Біохімічні резерви пов’язані з запасом енергетичних речовин в організмі.



Фізіологічні резерви зумовлюються функціональним станом окремих органів і організму в цілому, діяльність яких посилюється в результаті нейрорегуляції.

Психологічні резерви пов’язані з психічними функціями людини, є показником розумової працездатності і визначаються високою стійкістю до несприятливих факторів зовнішнього середовища.

Специфічним резервом людини є її творчий потенціал, завдяки якому розвиваються нові наукові і технічні ідеї, створюються нові матеріальні і духовні цінності.

Загальні фізіологічні резерви працівника залежать від резервів його рухового апарату, дихальної і серцево-судинної систем. З фізіологічними резервами організму пов’язана фізична працездатність людини. Мобілізації резервів за рахунок активізації фізіологічних функцій сприяє м’язова діяльність. При цьому фізіологічні резерви використовуються послідовно залежно від вимог і умов роботи. Так, перша черга резервів включається зразу при переході організму від стану відносного спокою до неважкої м’язової діяльності. Друга черга резервів використовується під час виконання робіт, які вимагають дуже великих фізичних зусиль. У повсякденному житті людина використовує лише близько 35 % своїх резервних можливостей. Якщо робота вимагає використання 50 % наявних резервів, то у працівника розвивається фізична та психічна втома, а отже, виконання роботи змушує його докладати великих вольових зусиль. У разі використання 65 % резервів необхідні надзвичайні вольові зусилля, і така напружена робота швидко припиняється. Понад ці резерви робота взагалі неможлива. У процесі виробничої діяльності людина ніколи не працює на межі своїх можливостей, тобто не використовує максимально свої фізіологічні резерви. Звичайне навантаження працівника в нормальних умовах виробництва становить 30—45 % від максимального навантаження, яке людина може виконати, мобілізуючи свої фізіологічні резерви.

Реалізація фізіологічних резервів працівника при виконанні роботи відбувається шляхом підвищення ефективності обмінних процесів в організмі, посилення роботи органів дихання і серцево-судинної системи, перерозподілу крові до працюючих органів, розширення механізмів терморегуляції і т. ін. Значним чинником і механізмом мобілізації фізіологічних резервів є емоції.

Загалом рівень активності фізіологічних систем у процесі праці залежить від вихідного функціонального стану працівника перед роботою, інтенсивності навантажень і умов праці, стійкості організму, індивідуальних особливостей, пов’язаних з віком, статтю, властивостями нервових процесів, м’язовою силою і витривалістю тощо. Знання закономірностей зміни фізіологічних функцій працівника має вважливе значення для обгрунтування навантажень, оптимізації умов праці і відпочинку.

І РЕЗЕРВИ ЗДОРОВ’Я

Природа наділила людину справді безмежними вожливостями. Центри психофізіологічної регуляції здатніі розвивати їх в умовах нашого суспільства і охорони здоров'я таким чином, щоб людина стала в десятки разів розумнішою, красивішою, ду-ховно багатою. Інакше .кажучи, людина покликана не тільки дотримувати законів природи, а й змінювати зовнішнє середовище на основі пізнання цих законів, підпорядкування їх і керування ними.

Доречно згадати, що ритм фізіологічних процесів організму взаємопов'язаний з ритмом явищ природи, серед яких особливо істотні сонячна радіація і магнітне поле Землі.

зміни фізіологічних функцій спричиняються й іншими факторами зовнішнього середовища і залежать від пори року, вмісту у продуктах харчування вітамінів і мінеральних солей. Сукупність усіх цих факторів (подразників різної ефективності) або стимулює, або пригнічує самопочуття людини і перебіг життєво важливих функцій в її організмі.Природнодно, що людині слід пристосовуватися до явищ природи і ритму їхніх коливань. Психофізичні вправи і загартування організму допомагають людині зменшити залежність від метеоумов І перепадів погоди, сприяють зближенню ЇЇ з природою.

Насолода, одержана від спілкування з природою, мистецтвом, музикою, супроводжується більш або менш вираженими зрушеннями у діяльності центральної нервової системи, що виявляються в тонусі (напруженні) м'язів, у секреції гормонів, а через них позитивно впливають на трофіку (живлення) всього організму. Для нормального функціонування мозку потрібен не тільки кисень і їжа, а й інформація від органів чуттів (сенсорна інформація). Особливо стимулює психіку новизна вражень, яка викликає позитивні емоції.

Під впливом природи людина заспокоюється, а це допомагає їй піднятися над буденщиною. Врівнова- жена, вона набуває здатності спостерігати природу ніби через збільшувальне скло: то наближаючи об'єкти,

. що зацікавили,—дерева, вигини ріки, пагорби і переліски — то знову віддаляючи їх. Пристрасті й ворожнеча розчиняються у великому спокої природи і безкраїх просторах всесвіту.

І справді, відтоді, ж Юрій Гагарін вперше в історії людства вирвався у безкраї простори Космосу, люди Землі відчули себе жителями не тільки планети, а й до деякої міри Космосу. Людина, за образним висловом литовського поета Е. Межалайтіса, ногами стоїть на Землі, а руками впирається в Сонце. Вдень і вночі ми летимо в Галактиці серед космічних світил і наш організм зазнає впливу ритму космічних хвиль.

ПРОЦЕС СТАРІННЯ І МОЖЛИВОСТІ ОНОВЛЕННЯ ОРГАНІЗМУ

Проблема профілактики старіння в останні роки стає особливо злободенною. Спостереженнями геронтологів доведено:

1) зростання середньої тривалості життя майже припинилося;

2) смертність у найпро¬дуктивнішому, квітучому віці (ЗО—45 років) істотно збільшилася;

3) почався процес «омолодження» хвороб, особливо серцево-судинних, у чоловіків віком 35—45 років;

4) ознаки атеросклерозу і гіпертонії є навіть у школярів;

5) збільшується кількість хворих, які лікуються в лікарнях і поліклініках;

6) швидко зростає кількість огрядних людей (у тому числі й дітей).

Усі ці явища сучасності належить строго науково досліджувати. Вишукується «протиотрута», здатна запобігти дряхлінню організму.

Учені вважають, що протистояти надмірним нервово-емоційним напруженням і сприяти поліпшенню загального стану і працездатності, а отже, запобігати ранньому дряхлінню організму, допомагають оздоровчі заходи і психофізичні вправи, які відновлюють взаємні двосторонні зв'язки між усіма системами організму і середовищем. Необхідно підкреслити, що старіння залежить не тільки від зовнішніх, а й від внутрішніх факторів, якими можна управляти (за принципом зворотного зв'язку) і які дають змогу продовжити той період життя, коли всі можливості організму реалізуються найповніше. Фізична культура і психофізичне тренування мають позитивний вплив на організм, сприяють активному довголіттю. Щоб продовжити період творчого довголіття, необхідно відмовитися від усіх шкідливих звичок, які суперечать здоровому глузду і правилам гігієни. Потрібно дотримуватися основних гігієнічних принципів:

1) дихати гармонійно повним диханням у спокої і русі (тільки через ніс);

2) загартовуватися, приймати повітряні й прохолодні водні процедури — завдяки цьому удосконалюється терморегуляція, зменшується вірогідність простудних захворювань;

3) засинати до настання півночі, спати бажано головою на північ у добре провітреній кімнаті;

4) не переїдати, в раціон включати більше свіжих овочів і фруктів;

5) не вживати алкогольних напоїв, не курити.

Наші дані дають змогу зробити висновки про те, що темпи старіння зростають при зменшенні рухово-психічного навантаження. Велике значеняя для здоров'я й активного довголіття має посильна творча: праця. Особливо важлива роль у процесі оновлення організ-му належить таким якостям, як бадьорість духу, оп-тимізм і воля до життя. Ці якості на фоні врівноваженості, активності і відновлюючого відпочинку забезпечують дійове довголіття, яке прикрашає доброзичливість, доброта і життєва мудрість.

Біологічні основи адаптації людини до змін інтенсивності дії екологічних факторів

Адаптація — здатність живого організму пристосовуватися до мін­ливих умов навколишнього середовища, що виробилась у процесі еволюційного розвитку. Без адаптації неможливо було б підтримувати нормальну життєдія­льність організму, його пристосовування до різноманітних змін на­вколишнього середовища — кліматичних, погодних тощо. Адаптація має велике значення для організму людини і всіх живих істот, дозволяє не тільки переносити значні зміни в навколишньому середовищі, а й активно перебудовувати свої фізіологічні функції, поведінку відповідно до цих змін, школи випереджаючи їх. Завдяки адаптації підтримується сталість внутрішнього середовища організму і в тому випадку, якщо параметри деяких чинників навколишнього середовища виходять за межі оптимальних. Проблема адаптації має велике практичне значення зараз, коли людина освоює нові простори, працює в шахтах, під водою, в умовах космосу, коли відбувається інтенсивна денатурація навколишнього середовища, його забруднення продуктами діяльності людини, що вимагає на­пруження адаптаційних сил організму

Відсутність подразників або їх низький рівень може призводити до зниження резистентності й адаптаційних можливостей організму. Відсутність світлового подразника може призвести до атрофії зоро­вого аналізатора, звукового — до атрофії слухового аналізатора. Відсутність мовного впливу (при вродженій глухоті) робить людину німою.

Людина, яка постійно знаходиться в оптимальних мікрокліматичних умовах, забезпечена теплим житлом, одягом, іншими благами циві­лізації, відірвана від природи, захищена від її подразних і ушкоджу­вальних чинників, попадаючи в ці умови, важче переносить вплив холоду та інших подразників навколишнього середовища. У зв'язку з урбанізацією, автоматизацією виробничих процесів зараз значна ча­стина населення знаходиться у стані гіподинамії, мускульного голо­ду, що призводить до детренованості організму, негативно впливає на стан серцево - судинної системи тощо.

Несприятливі зміни в здоров'ї людини можуть виникати значно швидше, коли на організм діють шкідливі чинники середовища (іо­нізуюче випромінювання, перевантаження, невагомість, хімічні ре­човини), до яких у процесі еволюції не виробились захисно-пристосувальні механізми. Соціально обумовлені елементи навколишнього середовища ( важка, напружена праця, її нераціональний режим, умови робочої зони, житла, харчування, матеріальна забезпеченість, рівень освіти та культури, соціально – правове положення), так само як і природні чинники, впливаючи на рушійні сили здоров’я, можуть підвищувати чи знижувати його рівень.

Біологічні адаптивні ритми людини ( зовнішні та внутрішні), їх роль у забезпеченні здатності організму до підтримання сталості внутрішнього середовища і пристосування до змін довкілля.

Біологічні ритми, або біоритми, - це регулярні кількісні та якісні зміни життєвих процесів що відбуваються на всіх рівнях життя – молекулярному, клітинному, тканинному органному, організмовому, популяційному і біосферному. Вивчення біоритмічних процесів сприяло створенню нової наукової дисципліни - хронобіології (від грец. хронос - час), яка вивчає процеси життєдіяльності й поведінку організмів, а також їхній взаємозв'язок із впливами довкілля.

Розрізняють зовнішні та внутрішні біоритми До внутрішніх біоритмів відносять, наприклад, ритм дихання, серцебиття, травлення, виділення. Зовнішні біоритми пов'язані з розташуванням Землі в космічному просторі, її обертанням навколо своєї осі та навколо Сонця. Біоритми мають різну періодичність: частки секунди, секунди, хвилини, добу, місяць, рік, певну кількість років.

Тепер біоритмічність визнано однією з основних властивостей усіх живих істот. Вона є важливим ме­ханізмом регуляції функцій, що забезпечує здатність організмів до підтримання сталості внутрішнього се­редовища і пристосування до змін довкілля. Протя­гом сотень мільйонів років еволюції тривав процес пристосування до них, вироблялися ритмічні процеси життєдіяльності.

Найбільше вивчені добові біоритми, пов'язані з обертанням Землі навколо своєї осі. Як і всі адап­таційні системи організму, вони склалися в процесі еволюції. «Метрономом» цього біоритму є гіпотала­мус. Найпростіший приклад біоритмів характеризує коливання рівнів процесів життєдіяльності: максимальна активність і працездатність уранці (8-ма - 12-та год.), мінімальні - у середині дня (12-та - 16-та год.); другий максимум - увечері (16-та -22-га год.), а найвираженіша мінімальна активність - уночі й на початку ранку (22-га - 8-ма год.) Тож будь-які штучні порушення звичних ритмів призводять до перевтоми організму.

Найважливіший добовий ритм людини - це чергу­вання сну і неспання. Середня тривалість сну - не менше семи годин. Утім, співвідношення сну і не­спання дуже індивідуальне. У народі людей розподіляють на «жайворонків» та «сов». «Жайворонки» - це ті, хто рано прокидаються і рано лягають спати. «Сови», навпаки, спати лягають пізно і просинаються теж пізніше. «Жайворонки» - бадьорі, життєрадісні, енергійні в першій половині дня, «сови» - у другій Людей, активність яких не має чітко вираженої залежності від періоду доби, іноді називають «голубами».

Стан організму людини залежить від її внутріш­нього біоритму. Протягом доби більшість фізіологіч­них процесів періодично коливається. Відомо близько 300 функцій із добовою періодичністю. Різні функції організму мають неоднаковий ритм інтенсивності. Встановлено, що ритмічно змінюється температура тіла людини. У денні години вона підвищена (її мак­симальне значення припадає на 18 годину), а вночі знижується (її мінімальне значення припадає на час між першою годиною ночі й п'ятою годиною ранку. Хоча сучасна людина і створила навколо себе штучне температурне середовище, температура її тіла протягом доби коливається, як і багато років тому. Це пов’язано з тим, що вдень обмін речовин інтенсивніший, що зумовлює підвищення активності організму. Добовий ритм температури тіла досить сталий.

При патологічних станах організму ба­гато його ритмів порушується.

Інтенсивність більшості фізіологічних процесів підвищується вранці й знижується вночі. Ці дані слід враховувати, плануючи режим дня. Вивчення біологічних ритмів дає змогу людині виробити найсприятливіший режим праці й відпочинку.

Добові біоритми контролюються «біологічним го­динником» - це пристосувальний механізм, що забезпечує здатність живих організмів орієнтуватися в часі. Він ґрунтується на строго періодичних фізико-хімічних процесах, які відбуваються в організмі. Завдяки «біологічному годинникові» організми орієн­туються щодо періоду доби (спокій або активність тва­рин вдень, вночі, в темряві, добові ритми руху рослин, ритмічність поділу клітин у людини тощо), зміни пори року (линяння тварин, листопад у рослин).

Засоби підвищення адаптаційних можливостей організму.

Кожна людина повинна сприяти підвищенню витривалості свого організму. Однією з необхідних умов для цього є вчасне і раціональне харчування. Нестача або надлишок їжі, порушення співвідношення поживних речовин у раціоні знижують опірність організму та його здатність до адаптації.

Іншою, не менш важливою умовою нормального функціонування організму є чергування режиму сну та активності, праці і відпочинку.

Але особливу роль у підвищенні адаптаційних можливостей організму відіграють фізичне тренування і загартовування. Регулярні фізичні вправи є найефективнішим засобом підвищення опірності організму хворобам та несприятливим впливам довкілля. Людина, яка займається спортом ( не зловживаючи фізичними навантаженнями, не перевтомлюючись, гармонійно підвищуючи активність усіх систем організму) набуває високого рівня витривалості. Рухова активність позитивно впливає на життєдіяльність організму, зокрема на збалансованість метаболізму, активацію

вегетативних систем ( кровообігу, дихання), формування нервових механізмів керування процесами, розвиток організму в цілому. Завдяки тренованості полегшується становлення адаптаційних реакцій організму до екстремальних умов.

Загартовування – це комплекс методів цілеспрямованого підвищення функціональних резервів організму та його опірності до несприятливої дії факторів довкілля. Класичним прикладом загартовування є поступове звикання до низької температури ( водні процедури, зарядка на свіжому повітрі). Фізіологічною основою загартування є тренування адаптаційних систем в організмі, а саме блокування ”подразника”. Терморецептори, які постійно піддаються дії низької температури, настільки знижують свою чутливість до холоду, що, наприклад, для людини, яка купається в ополонці, вже не страшні ні протяги, ні перебування під дощем. У процесі загартування низькими температурами відбувається збалансованість теплоутворення і тепловіддачі. Особливо ефективне загартовування при чергуванні дії низьких і високих температур, хоча саме низькі температури є провідними у формуванні підвищення опірності організму.

Діяльність людини, особливий екологічний фактор та її вплив на навколишнє середовище.

Еволюція привела до виникнення людського суспільства, яке з наро­стаючою силою почало впливати на навколишнє середовище і на Землю в цілому. Спочатку цей вплив частіше всього носив негатив­ний характер. Бездумне вирубування лісів по берегах водойм, роз­орювання річкових заплав приводило до обміління їх, замулювання, пересихання, утворення ярів, вітрової ерозії. Проте, протягом велико­го проміжку людської історії ці впливи людей носили місцевий, ло­кальний характер. Лише за останні 100 років вплив людей на навколишнє середовище зріс у тисячу разів і прийняв глобальний характер Це пов'язано як з різким зростанням чисельності людей («демографічний вибух»), так і з науково-технічною революцією.

Другий закон гігієни — закон негативного впливу на навколишнє середовище діяльності людей — незалежно від своєї волі та свідомо­сті, у зв'язку з фізіологічною, побутовою і виробничою діяльністю люди негативно впливають на навколишнє середовище, що тим не­безпечніше, чим нижче науково-технічний рівень виробництва, культура населення та соціальні умови життя. Негативний вплив людей на навколишнє середовище виявляється сильніше внаслідок побутової і особливо хибної виробничої діяльно­сті. Неминучість посилення негативного впливу обумовлена все шир­шим використанням природних ресурсів для задоволення зростаю­чих матеріальних і духовних потреб суспільства, науково-технічним прогресом, який не враховує цього впливу. Цей історично закономі­рний процес неминуче веде до небезпечних для здоров'я людини взаємозв'язків із середовищем, вносить суттєві, а інколи непередба­чені зміни в елементи біосфери, які негативно впливають на здоров'я людини

Обумовлена науково-технічним прогресом інтенсифікація виробни­чої діяльності людини, укрупнення міст і промислових центрів, якщо вони проходять без урахування гігієнічних вимог, призводять до прогресуючого забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними, біологічними агентами у кількостях, небезпечних для біосфери в цілому і для людини зокрема.

Але діяльність людей не зводиться тільки до руйнування навколишнього середовища. Працею багатьох поколінь людей виведені тисячі сортів культурних рослин і сотні порід домашніх тварин. Створені водосховища, в результаті зрошення безводні степи і пустелі перетворені райони інтенсивного землеробства.

Шляхи розв'язання екологічних проблем та захисту навколишнього природного середовища від забруднення.

Природні процеси динамічні, екологічні системи рухливі. Пізнання цих процесів дає людині можливість враховувати закони природи, що керують ними

Проте, ми можемо мати досить велику інформацію про можливі нас­лідки наших дій для природи, мати уявлення про юридичну відпові­дальність за них і в той же час, віддаючи перевагу близькому зиску чи необхідності діяти всупереч з екологічними і правовими норма­ми. Доки наші уявлення про біосферу не будуть закріплені у вигляді непорушних норм, ми не зуміємо повністю побороти в собі безвід­повідального споживача.

Виходячи з цільових настанов удосконалювання екологічного на­вчання і виховання, що витікають із проблем охорони навко­лишнього середовища, важливо домагатися, щоб підростаюче по коління було екологічно грамотним. Екологічна культура органічно включає світоглядні знання (природ­ничі, технічні, правові, моральні тощо) Екологічно грамотна і вихована людина має володіти навичками правильної поведінки при спілкуванні з природою, свідомо турбува­тися про збереження екологічної ситуації в межах норми, розуміти суть основних екологічних взаємозв'язків, необхідність передбачати наслідки впливу людини на природу, способи оптимізації цієї взає­модії Науково-екологічні знання мають бути активними, органічно входити у свідомість людини, й поведінку і діяльність. Виконання технологічних операцій у промисловому і сільськогоспо­дарському виробництві, сфері обслуговування повинні узгоджувати­ся з вимогами охорони навколишнього середовища бережливим ви­користанням природних ресурсів і енергії, тому що «економічне тільки те, що екологічне».

Екологічна відповідальність кожної молодої людини має стати частиною й особистої позиції, елементом цілісних орієнтацій у навко­лишньому світі, відношеннях до людей, себе, матеріальних і духовних цінностей.

Адаптація до фізичних вправ

1. Термінова й довгострокова адаптація.

      Термінова й довгострокова адаптація. Різка зміна умов зовнішнього середовища, що несе погрозу організму, запускає його складну адаптивну реакцію. Основною регуляторною системою останньої є гипоталамо - гипофизарноадреналовая система, діяльність якої, в остаточному підсумку, і перебудовує активність вегетативних систем організму таким чином, що зрушення гомеостазу усувається або завчасно припиняється. У цій адаптивній перебудові бере активну участь і нервову систему, особливо її гипоталамический відділ. У центральній нервовій системі відбуваються зміни клітинного обміну, зокрема, підвищується метаболізм найважливіших біологічних макромолекул - РНК і білків. Після ліквідації порушень 7гомеостазу метаболізм макромолекул у нервових структурах, що беруть участь у процесі адаптації, усе ще залишається зміненим. У цьому й полягає механізм адаптації: якщо погроза ушкодження гомеостазу повториться, вона буде протікати вже на тлі зміненого, адаптованого до стрессорному впливу метаболізму клітинних структур.


      Оскільки повторний вплив стрес-фактора приводить до адаптації, а саме на цьому засновані тренування, то зрушення в метаболізмі РНК і білків біологічно доцільні й сприяють більше ефективному розвитку фізіологічних адаптації. У процесі формування адаптації до природних факторів середовища провідну роль грають реакції кори надпочечников, порушувані секрецією адренокортикотропного гормону гіпофіза. Будь-який інтенсивний вплив на організм приводить до появи в організмі змін, найкраще обумовлених по стані надпочечников - їхній вазі й хімічному складу або по виділенню в кров і змісту в тканинах гормонів кортикостероидов і катехоламинов. Це стосується, в основному, формування індивідуальних адаптаций, реакцій організму на фактори зовнішнього середовища.
        Незвичайні фактори навколишнього середовища (у цьому випадку - фізичне навантаження) оказывающие несприятливий вплив на загальний стан, самопочуття, здоров'я й працездатність людини, називаються екстремальними факторами. По тривалості впливу на організм ці фактори можуть бут и короткочасними, вплив яких організм компенсує за рахунок наявних резервів, і тривалі, які вимагають адаптаційної перебудови діяльності функціональних систем людини, іноді навіть несприятливої для здоров'я.
        При короткочасних впливах екстремальних факторів на організм людини запускаються всі наявні резервні можливості, спрямовані на самозбереження, і тільки після звільнення організму від екстремального впливу відбувається відновлення гомеостазу.
        При тривалих неадекватних впливах екстремальних факторів на організм людини функціональні перебудови визначаються
        Своєчасним включенням процесів відновлення гомеостазу їхньою силою й тривалістю.
        Більшість адаптаційних реакцій людського організму здійснюються у два етапи: початковий етап термінової, але не завжди зробленої, адаптації, і наступний етап зробленої, довгострокової адаптації.
        Терміновий етап адаптації виникає безпосередньо після початку дії подразника на організм і може бути реалізований лише на основі фізіологічних механізмів, що раніше сформувалися. Прикладами прояву термінової адаптації є: пасивне збільшення теплопродукції у відповідь на холод, збільшення тепловіддачі у відповідь на тепло, ріст легеневої вентиляції й хвилинного обсягу кровообігу у відповідь на недолік кисню. На цьому етапі адаптації функціонування органів і систем протікає на межі фізіологічних можливостей організму, при майже повній мобілізації всіх резервів, але не забезпечуючи найбільш оптимальний адаптивний ефект. Так, біг нетренованої людини відбувається при близьких до максимуму величинах хвилинного обсягу серця й легеневої вентиляції, при максимальній мобілізації резерву глюкогена в печінці. Біохімічні процеси організму, їхня швидкість, як би лімітують цю рухову реакцію, вона не може бути ні досить швидкої, ні досить тривалої.
        Довгострокова адаптація до довгостроково впливає стрессору виникає поступово, у результаті тривалого, постійного або багаторазово повторюваної дії на організм факторів середовища. Основними умовами довгострокової адаптації є послідовність і безперервність впливу екстремального фактора. Власне кажучи, вона розвивається на основі багаторазової реалізації термінової адаптації й характеризується тим, що в результаті постійного кількісного нагромадження змін організм здобуває нову якість - з неадаптованого перетворюється в адаптований. Така адаптація до недосяжного раніше інтенсивній фізичній роботі (тренування), розвиток стійкості до значної висотної гіпоксії, що раніше була несумісна з життям, розвиток стійкості до холоду, теплу, більшим дозам отрут. Такий же механізм і якісно більше складної адаптації до навколишньої дійсності.
        При дії на організм слабких, граничних подразнень (реакція тренування) у центральній нервовій системі розвивається збудження, що швидко переміняється охоронним гальмуванням, що забезпечує зниження її збудливості, реактивності стосовно слабкого подразника. При дії подразників середньої сили відбувається розвиток "реакції активації" - активації захисних систем організму, що, однак, не носить характеру патологічної гіперфункції. Рівень енергетичного обміну при цій реакції менш економічний, чим при реакції тренування, але, на відміну від стресу, не приводить до виснаження. Таким чином, адаптація організму до слабким і середнім по силі впливам відбувається без елементів ушкодження й енергетичних витрат, що виснажують організм. При цьому відзначається в першому випадку (реакція тренування) - поступове, а в другому (реакція активації) - швидке підвищення резистентності організму.

2. Механізм адаптаций.
Існує три механізми адаптаций:

1.пасивний шлях адаптації - по типі толерантності, витривалості;

2.адаптивний шлях діє на клітково-тихорєцькому рівні;

3.резистентний шлях - зберігає відносна сталість внутрішнього


середовища

        Специфічні адаптивні механізми, властиві людині, дають йому можливість переносити певний розмах відхилень факторів від оптимальних значень без порушення нормальних функцій організму. Зони кількісного вираження фізичного навантаження, що відхиляється від оптимуму, але не порушує життєдіяльності, визначаються як зони норми. Їх два: відхилення убік недоліку дозування фізичного навантаження й убік надлишку. Подальше зрушення може знизити ефективність адаптивних механізмів і навіть порушити життєдіяльність організму. При крайньому недоліку навантаження або її надлишку виділяють зони пессимума. Адаптація до будь-якого фактора пов'язана з витратами енергії. У зоні оптимуму активні механізми не потрібні, і енергія витрачається на фундаментальні життєві процеси, організм перебуває в рівновазі із середовищем. При збільшенні навантаження й виході її за межі оптимуму включаються адекватні механізми.


        Механізми обеспечивающие адаптивний характер загального рівня стабілізації окремих функціональних систем (тобто збільшується споживання організмом кисню, підвищується інтенсивність обмінних процесів. Це відбувається на органному рівні: збільшується швидкість кровотока, підвищується артеріальний тиск, збільшується дихальний обсяг легенів, частішає подих, подих стає більше глибоким) і організму в цілому. Загальні адаптаційні реакції організму є неспецифічними, тобто організм аналогічно реагує у відповідь на дії різних по якості й силі подразників (фізичні вправи).

3. Зміни на клітинному рівні, гормональні зміни.

        Адаптаційні реакції організму і його резистентність у зв'язку з м'язовою діяльністю.


        Організм зберігає необхідне для життя відносна динамічна сталість внутрішнього середовища, хоча на дію численних изменяющихся зовнішніх і внутрішніх факторів відповідає реакцією. Саме реакція - основний шлях пристосування, адаптації живого. Кожному з діючих факторів властив якість і кількість. Якість подразника відрізняє даний подразник від безлічі інших, визначає специфіку його дії. Кількість подразника, міра його біологічної активності - те загальне, що властиво будь-якому подразнику й визначає неспецифічну сторону його дії на організм.
        М'язове навантаження не є виключенням. При м'язовому навантаженні, як і при дії будь-якого подразника, в організмі відбувається ряд специфічних змін і розвивається неспецифічна реакція, пов'язана з кількісною мірою навантаження. Зрозуміло, поняття «кількість», «міра», «сила», «доза» стосовно організму досить відносні. Ступінь біологічної активності діючого фактора визначається не тільки абсолютною величиною цього фактора, але й чутливістю до нього організму.         Стосовно м'язового навантаження це має особливе значення, тому що за допомогою тренувань можна управляти чутливістю й стійкістю організму до неї. Добре підготовлений спортсмен може перенести таке м'язове навантаження, що для нетренованого виявиться непосильною. Незважаючи на це, кожний буде по-різному реагувати на навантаження залежно від зміни її величини, тобто збережеться кількісно-якісний принцип: залежність відповідної реакції організму від величини навантаження.
        Неспецифічний характер адаптаційної реакції цілого організму вперше показав Г. Селье; будь-які по якості, але сильні подразники викликали в організмі розвиток однакового симптомокомплекса. Специфічний, особливий вплив подразника зберігалося, але при дії будь-якого сильного подразника через 6 ч відзначалося зменшення вилочковой залози, збільшення надпочечников, наявність виразок і крововиливів у слизовій оболонці харчового каналу. У крові спостерігалися лейкоцитоз, лимфопения, анэозинофилия. Селье назвав загальну неспецифічну адаптаційну реакцію на сильний подразник - стресом (реакція напруги), а її першу стадію - реакцією тривоги. У реакції тривоги є елементи ушкодження, гноблення з однобокою різкою стимуляцією осі АКТГ - глюкокортикоидные гормони. У відповідь на сильний вплив необхідно швидко мобілізувати енергетичні ресурси організму. Це й відбувається при стресі, але вкрай неекономічним і руйнівним для організму шляхом. Після реакції тривоги наступає друга стадія стресу - стадія резистентності. У цій стадії неспецифічна резистентність організму підвищується. Якщо ж стрессор був надмірно сильним або його дією тривало, то розвивається стадія виснаження стресу. Стадія виснаження може привести до смерті.
        Довгі роки стрес уважали єдиною адаптаційною реакцією й, поряд з його негативними рисами, дослідників усе більше цікавило позитивне - підвищення резистентності. Підвищення опірності організму, так ще неспецифічної - не до одного фактора, що ушкоджує, навантаженню, а до різних - це необхідно в спорті. Однак підвищення резистентності при стресі, по вираженню Селье, дістається ціною ушкоджень і більших енергетичних витрат.
        Є чи інший, більше м'який шлях підвищення неспецифічної резистентності організму?
        Н. В. Лазарєв уважає, що такий шлях є. За допомогою цілого ряду речовин, названих адаптогенами, він викликав стан неспецифічно підвищеної опірності (СНПС), при якому резистентність організму зростала без елементів ушкодження. Цей інший шлях - якісний: певні речовини (адантогены) викликають СНПС. Установлено, що й адаптогены залежно від дози можуть викликати й СНПС, і інші комплекси зміні, а більші дози адаптогенов - навіть стрес. Можна було припустити, що якщо в еволюції розвилася загальна неспецифічна адаптаційна реакція на сильний подразник, те повинні бути реакції й на більше слабкі, фізіологічні подразники. Наші дослідження показали, що крім стресу існують ще дві загальні неспецифічні адаптаційні реакції організму: на слабкі подразники - реакція, названа реакцією тренування, на середні (проміжні між сильна й слабкими) - реакція, названа реакцією активації.
        Таким чином, була виявлена кількісно-якісна закономірність розвитку загальних неспецифічні адаптаційні реакції: залежно від сили, дози, біологічний активності діючих факторів, зовнішньої й внутрішнього середовища в організмі розвиваються якісно відмінні адаптаційні реакції.
        Зміни в організмі при реакції активації мають і характер, чим при стресі. Уже в I стадії, - стадії первинної активації замість зниження резистентності відбувається її підвищення, замість зменшення вилочковой залози - її значне збільшення з підвищенням функціональної активності лимфоидных елементів в ендокринній системі - гармонічне й добре погоджене помірне підвищення секреції гормонів щитовидної залози, полових гормонів і коркової речовини надпочечников в основному за рахунок минералокортикоидов, але без зниження рівня глюкокортикоидов. Це пов'язане з перевагою в мозку (особливо в гіпоталамусі, де формуються адаптаційні реакції) фізіологічного збудження з гарною функціональною активністю нейрональных н глиальных елементів. У стадії стійкої активації, що розвивається при систематичному повторенні активаційних впливів, підвищення резистентності здобуває стійкий характер. Функціональна активність ЦНС і ендокринних залоз досить висока, але не надмірна. Такий стан нейроэндокринной регуляції повинне створювати сприятливі умови для м'язової діяльності. Про це ж свідчить стан периферичних рецепторних закінчень (нервово-м'язових закінчень), що забезпечують м'язові скорочення. Якщо при стресі в нервово-м'язових закінченнях кількість нервових волокон, що виявляють, зменшується, а в збережених нервових волокнах і закінченнях відзначається різко виражене набрякання й нерівномірна імпрегнація сріблом, то при розвитку реакції активації нервові волокна й закінчення добре виявляються, і в них імпрегнація сріблом рівномірно підсилюється. На це вказує також висока рухова активність і потреба в русі, що характеризує реакцію активації й особливо зону підвищеної активації.
       Реакція тренування одержала свою назву тому, що для тривалої підтримки її в організмі слабкі спочатку впливу доводиться систематично, щодня повторювати, поступово підвищуючи навантаження, тобто використається в загальному виді принцип будь-якого тренування. Ця реакція має ознаки подібності з реакцією активації й стресом, однак неї характеризує свій комплекс змін. В I стадії реакції тренування^-стадії орієнтування - тимус не пригноблений, як при стресі, але збільшений менше, ніж при реакції активації (різниця статистично значима). Підвищення резистентності в цій стадії відбувається за рахунок зниження чутливості: у мозку переважає охоронне гальмування. Функція полових органів і щитовидної залози не подавлена, але активність їх не так висока, як при реакції активації. Секреція глюкокортикоидов підвищена, але не так різко, як при стресі; секреція минералокортикоидов також підвищена, хоча й не так істотно, як при реакції активації.

4. Поняття резистентності.

        Стан резистентності або стійкості - пристосування до фізичного навантаження. Цей стан приводить до підтримки нормального існування організму в нових умовах. Під резистентністю розуміється стійкість, опірність організму впливу зовнішніх факторів. Специфічна резистентність - стійкість стосовно певного фактора, неспецифічна - стосовно різних факторів.


        При систематичному повторенні тренувальних впливів розвивається стадія перебудови, що переходить потім у стадію тренованості, при якій резистентність організму більш значно підвищена за рахунок активності захисних систем організму, у першу чергу тимико-лимфатической.
        Кількісно-якісна закономірність розвитку адаптаційних реакцій не обмежується однією тріадою (тренування, активація, стрес). Ми показали, що ця тріада є лише функціональною одиницею, що повторюється багаторазово в міру збільшення дози (сили) впливу від мінімальної до смертельної, тобто на різних рівнях («поверхах») реактивності. Між тріадами відзначається особлива зона - зона ареактнвности, коли подразник виявляється як би не діючим.
        Організм має подвійну шкалу відліку сили (дози, біологічної активності) будь-якого діючого фактора. Одна шкала - відносна - визначає характер адаптаційної реакції, що розвивається. Якщо для даного рівня реактивності організму подразник слабкий, розвивається реакція тренування, якщо середній - реакція активації, якщо сильний - стрес. Абсолютна величина подразника визначає той рівень, на якому розвивається реакція. Між однойменними реакціями є ознаки відмінності, вони залежать від рівня реактивності організму. Насамперед, це стосується енергетичного забезпечення реакцій. Реакції, викликувані подразниками більшої величини, тобто на низьких рівнях реактивності (високих «поверхах»), вимагають більших витрат енергії, чим реакції, викликувані подразниками, малими по абсолютній величині, тобто на високих рівнях реактивності (низьких «поверхах»). Таким чином, найбільш фізіологічними реакціями є реакції активації й тренування, що розвиваються на високих рівнях реактивності організму. Для молодих здорових людей реакція активації, що розвивається на високих рівнях реактивності, є фізіологічною нормою.
        Дозована м'язова робота служить прекрасним засобом одержання й підтримки реакції активації, однак при більших м'язових навантаженнях організм працює на низьких рівнях реактивності (високих «поверхах»), що збільшує витривалість організму до фізичного навантаження, але вимагає більших енергетичних витрат. Реакції тренування й активації високих «поверхів» часто бувають напруженими або переходять у стрес. Проведене нами обстеження 112 спортсменів (плавців, боксерів і хокеїстів) показало, що, поряд з напруженою активацією, часто відзначається розвиток стресу, особливо в предсоревновательном і соревновательном періодах. У ці періоди стрессорное вплив робить не тільки фізичне, але й психічна перенапруга. У напружених реакціях тренування й активації, а особливо при стресі, спортсмени почувають себе гірше, з'являється дратівливість, непевність у собі, знижуються спортивні результати, нерідкі простудні захворювання.
        Відомо, що для гармонічної активації нейрогормональной регуляції й оптимального рівня гомеостазу потрібна фізичне навантаження, що не викликає надмірної напруги й перевтоми. Разом з тим специфічні риси м'язового тренування вимагають систематичного застосування значних по величині навантажень. Чи можна і як захистити організм від перенапруги, розвитку стресу? Реальна можливість такого захисту обумовлена в першу чергу тим, що організм реагує дискретно, а не підсумовуючи дію всіх подразників. Тому малі подразники діють, незважаючи на наявність сильних. Адаптаційні реакції організму мають добовий ритм. Якщо за допомогою слабкого подразника виробити необхідну реакцію, то її протягом доби навіть важко; перевести в іншу, тобто стосовно адаптаційних реакцій відзначається своєрідна рефрактерность: із двох подразників, що послідовно діють на організм, характер реакції й навіть рівень реактивності організму визначається першим подразником. Отже, якщо великому м'язовому навантаженню буде передувати слабкий вплив, то в здоровому молодому організмі в більшості випадків повинна розвитися реакція активації навіть без спеціального підбора сили (дози). Якщо ж підбор сили здійснювати за принципом зворотного зв'язку з використанням простого показника адаптаційних реакцій - співвідношення різних формених елементів крові, то реакцію активації можна цілеспрямовано викликати й непохитно підтримувати. Ми випробували такі впливи на спортсменах (боксерах і хокеїстах). У якості слабких діючих факторів використалися електромагнітні й магнітні поля малої інтенсивності, біостимулятори рослинного й тваринного походження (елеутерокок колючий, пантокрин) у малих дозах (у десятки й сотні разів менших терапевтичних) і внутрішньоклітинні метаболические регулятори типу солей бурштинової кислоти. Застосування солей бурштинової кислоти пов'язане із установленим збільшенням змісту ендогенної бурштинової кислоти при реакції активації. Всіх спортсменів (39 чоловік) удалося вивести зі стресу й перевести в стійку активацію. Самопочуття й настрій при цьому швидко покращилися. Отже, установлена доцільність досліджень використання фізіологічних адаптаційних реакцій тренування й особливо активації для підвищення неспецифічної резистентності організму при м'язовій діяльності.
        Подальше дослідження кількісно-якісного принципу розвитку адаптаційних реакцій організму у зв'язку з м'язовою діяльністю може сприяти виявленню схованих резервів організму й зниженню енергетичних витрат при більших м'язових навантаженнях.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка