Тема Основні етапи розвитку документознавства




Сторінка1/14
Дата конвертації23.10.2016
Розмір2,95 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


Тема 1. Основні етапи розвитку документознавства

Мета: розширити знання про виникнення й розвиток традиційного документознавства, усвідомити значення становлення документознавства як навчальної дисципліни, виховувати зацікавленість дисципліною, прагнення отримувати нові знання самостійно.

Прилади і матеріали: опорні конспекти, підручники, схеми.

План

  1. Виникнення й розвиток традиційного документознавства.

  2. Становлення документознавства як науки інформаційного циклу.

  3. Інтеграція наук про документ у документознавство.

Запитання для самоконтролю

  1. Яка роль документів в нашій повсякденній життєдіяльності?

  2. Охарактеризуйте предмет і об'єкт документо|знавства.

  3. |накликайте|Складіть таблицю даних за основними особливостями етапів розвитку документознавства.

  4. Як виникнення книгодрукування позначилось на розвитку документальних процесів в суспільстві?


Список рекомендованих джерел

  1. Беспянська Г.В. Справочинство: Навч. посіб. для дистанційного навчання / Г.В Беспянська. – К.: Університет «Україна», 2006. – 486 с.

  2. Бибик С.П., Сюта Г.М. ділові документи та правові папери / С.П. Бибик, Г.М. Сюта. – Харків: Фоліо, 2008.- 493.

  3. Комова М.В. Діловодство / М.В. Комова.- Львів: тріада плюс, 2006. – 217 с.

  4. Комова М.В. Документознавча термінологія / М.В. Комова.- Львів: тріада плюс, 2003. – 167 с.

  5. Комова М.В. Документознавство / М.В. Комова.- Львів: тріада плюс, 2007. – 296 с.

  6. Кулешов С.Г. документознавство: історія, теоретичні основи / С.Г. Кулешов. – К.: ДАКККІМ, 2000. – с.16.

  7. Документаційне забезпечення управління: Навч. посіб. / Т.П. Сморжанюк, Т.В. Шрам, Ф.Б. Рогальський; За ред.. Ф.Б. Рогальського. – К.: Вища шк.., 2007. – 254 с.

  8. Палеха Ю.І, Леміш Н.О. Загальне документознавство.Навч. посібник / Ю.І. Палеха, Н.О. Леміш. - К.: Ліра-К, 2008. – 395с.

  9. Швецова-Водка Г.М. Типологія документа: Навч. посіб. для студ. ін-тів культури / Г.М. Швецова-Водка. - К.: Кн. палата України, 1998. - 80 c.

  10. Швецова-Водка Г.М Документознавство: Навч. Посіб / Г.М. Швецова-Водка. – К.: Знання, 2007. – 398 с.




  1. Виникнення й розвиток традиційного документознавства.

Документознавство — це комплексна наука про документ і документально-комунікаційну| діяльність, що досліджує документ як джерело ін­формації| та засіб|кошт| соціальної комунікації та вивчає в історичному, сучасному і прогностичному плані процеси створення|створіння|, розповсюдження| і використання документованих джерел інформа­ції| в суспільстві|товаристві|.

Об'єктом документознавства є окремі документи та їх сукупність в суспільстві, яка складається з багатьох різновидів, що включають окремі жанри і форми документів, а також системи і підсистеми документації, прості та складні комплекси документів.

Предметом документознавства є створення наукового знання про документ та закономірності створення і функціонування документів в суспільстві, в єдності їх інформаційної і матеріальної складових.

Документознавством також називають наукову дисцип­ліну|, що вивчає закономірності створення|створіння| і використання| документів, яка розробляє методи побудови|шикування| документально-комунікаційних систем і принципи їх функціонування|.

Серед документознавчих дисциплін розрізняють такі, як «Спеціальне документознавство», складовими частинами якого є:



  • «Управлінське документознавство», основоположні позиції якого розвиваються в працях С.Г. Кулешова, Г.М. Швецової-Водки;

  • «Кадрове документознавство» знайшло розвиток в працях Ю.І. Палехі;

  • «Юридичне документознавство» широко відображено в працях А.В. Корж.

(Корж, А. В. Документація праводілової сфери: Лекції та зразки документів: навчальний посібник. -Київ, 2003. -237с.; А.В. Корж Документознавство: Зразки документів праводілової сфери : навч. посібник / А. В. Корж. - К. : КНТ, 2007. - 316 с)

Загальне документознавство як синенергетична наукова й навчальна дисципліна з'явилась у нас на широкому багатоаспектному діалозі документознавчих дисциплін й ґрунтується на широкому розумінні феномену документа та документно-інформаційної діяльності.



Виникнення та розвиток документознавства за окремими періодами

Період практичного документознавства|

Зародження документознавства було пов'язане з виникненням «практичного», або прикладного документознавства, тобто з виникненням самої сфери роботи з документами як специфічної галузі людської діяльності й отриманням нею відносної самостійності. Це виявлялося в обґрунтуванні та створенні правил роботи з різними документами і вимог до самих документів на практиці, в управлінському процесі, в прикладній сфері. Подібні правила почали складатися ще в державах Стародавнього Сходу, наприклад, в Месопотамії, зокрема в Шумерських містах-державах. Відомо, що в Шумері найбільший розвиток отримали дві сфери людської діяльності – господарська та культурна. Дослідниками вивчено величезна кількість глиняних клинописних табличок і з’ясовано, що найбільш ранние надписи относятся к 2900 году до Р.Х. и содержат хозяйственные записи. З’ясовано, що шумери залишили після себе величезну кількість «господарських» записів і «списків богів».

В Стародавній Греції і Римі, коли виникла потреба в систематизації документів, з'явилися перші розробки такого роду — описи документів, їх зібрань, каталоги.

З|із| розвитком людського суспільства|товариства|, кількісною і якісною зміною документації, особливо після|потім| виникнення| книгодрукування|друкарства| в середині XV століття|віку|, відбувалося|походило| розділення|поділ| сфер документальної діяльності. Як самостійні виділилися діловодство, архівна, видавнича|, бібліотечна справа|річ|. Всі вони мали яскраво виражений|виказувати| прикладний характер|вдачу|.

В нашій країні практичне документознавство| було започатковано| ще в епоху Київської Русі, коли робились перші кроки в справі|речі| складання майнових актів, при­вілеїв|, формувалися традиції літописання.

В управлінській сфері практичне документознавство| почало|стало| оформлятися в особливу систему одночасно з процесом становлення централізованої держави| в XV-XVI| століттях, коли відбувалося|походило| поступове відособлення функцій створення|створіння|, тиражування, зберігання документів. У той період з'явилися|появлялися| і отримали|одержували| розповсюдження| уніфіковані документальні форми, що складались| з|із| окремих випадків, які узагальнювалися в канцеляріях і потім|і тоді| офіційно закріплювалися. За визначенням багатьох дослідників, діловодна практика й надалі постійно та суттєво впливала на процес становлення науки про до­кумент|.



Період зародження науки про документ

Період зародження науки про документ (загального документознавства), зазвичай відносять до кінця XIX — початку XX століття і пов'язують з ім'ям бельгійського вченого бібліографа, книгознавця (за освітою – юриста) Поля Отлє (1868-1944), який разом з Анрі Лафонтеном (політичним діячем, професором міжнародного права, , згодом сенатором і віцепрезидентом Бельгії) заснував у 1895 р. в Брюсселі Міжнародний бібліографічний інститут з метою складання усесвітнього каталогу людських знань. Нова наука була покликана вивчати не тільки друкарську продукцію, або діловодну документацію, а всі документовані джерела інформації.

Поль Отлє пропонував назвати|накликати| науку, що вивчає документальну| діяльність, бібліологією або документологією|, що було пов'язане з ототожненням понять «книга» і «документ».

З часом відбулася диференціація, унаслідок|внаслідок| якої як самостійні | виділилися більш вузькі наукові дисципліни, наприклад, теорія індексування та реферування.



Період розвитку поняття «інформація»

З середини XX ст.|ст| (50—60-і роки) процеси комунікації вченими розглядаються не тільки як документальні, але й ширше — як інформаційні|. Поняття «документ» в багатьох випадках замінюється поняттям «інформація|», оскільки перше починають вважати|з'являється| похідним від другого|.

До середини 20-х рр. XX ст. під інформацією (у перекладі з латині - ознайомлення, роз'яснення, виклад) розумілися «повідомлення і відомості», що передавалися людьми усним, письмовим або іншим способом. З середини XX ст. інформація визначається як загальнонаукове поняття, що включає обмін відомостями між людьми, людиною і автоматом, автоматом і автоматом; обмін сигналами в тварині і рослинному світі; передачу ознак від клітки до клітки, від організму до організму (генетична інформація), одне з основних понять кібернетики.

У зв'язку з розвитком засобів зв'язку і телекомунікацій, обчислювальної техніки і їх використанням для обробки і передання інформації виникла необхідність вимірювати її кількісні характеристики. З'явилися різні теорії, і поняття «інформація» почало наповнюватися різним змістом.

Вперед цім 1949 р. К. Шеннон і В. Уївер опублікували статтю «Математична теорія зв'язку», в якому були запропоновані імовірнісні методи для визначення кількості інформації. Проте такі методи описують лише знакову структуру інформації і не зачіпають закладеного в ній сенсу (у повідомленні, відомостях).

Ще в 1948 р. Норберт Вінер запропонував «інформаційне бачення» кібернетики як науки про управління в живих організмах і технічних системах. Під інформацією стали розуміти не просто відомості, а лише відомості нові й корисні для прийняття рішення, що забезпечує досягнення мети управління.

Також отримала розвиток семантична теорія інформації, яка вивчає сенс, що міститься у відомостях, корисність і цінність цих відомостей для споживача. В зв'язку з цим істотним стає суб'єктивний підхід, заснований і на апріорній підготовленості суб'єкта до сприйняття таких відомостей або повідомлень і з їх новизною для суб'єкта і з їх корисністю (або цінністю) для прийняття ним рішень, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Отже, за означений період усталене|початкові| бачення про предмет документа­льної| науки модернізується та набуває|набули| інформаційного | та кібернетичного змісту|вміст|.



Період розвитку документознавства| як наукового напряму|направлення|

З 1960-х років започатковані такі наукові напрями, як|направлення| документалістика та документознавство|. Документалістика розглядається|розглядує| як прикладна галузь кібернетики, що займається оптимізацією управління до­кументальними| системами всіх типів, — від образотворчого мистецтва до канцелярського діловодства.

Документознавство| розвивається як науковий напрям|направлення|, що вивчає| (головним чином в історичному аспекті) розвиток способів, окремих процесів і систем документування явищ об'єктивної дійсності|, а також створення|створіння| документів, їх комплексів і систем. На цей час документознавство ототожнюють з|із| діловодством і розглядають|розглядують| як розділ архівознавства. Таке вузьке трак­тування| документознавства| відстоюється, в певній мірі, окремими науковцями і зараз.

До середини 1980-х років узагальнюючими науками про документ вважалися документалістика й інформатика.

Подальший|дальший| розвиток загальнодокументальних підходів пов’язаний| з|із| іменами А.В. Соколова, Ю.М. Столяро­ва, О.П. Коршунова, Г.С. Кулешова та іншими авто­рами найбільш фундаментальних робіт, присвячених ана­лізу| поняття «документ» та класифікації документів |. Появою подібних ґрунтовних досліджень в становленні та розвитку документознавства| знаменується початок|розпочинає| якісно нового етапу. Згодом проблеми до­кументознавства| набули міждисциплінарного характеру, у зв’язку з цим ними займаються бібліотеко| - і бібліографознавці|, спеціалі­сти| в галузі інформатики та книгознавства.

Період створення комплексу документозначих дисциплін

На початку 1990-х років відчувалася необхідність в створенні науки про документ або комплексу наукових документознавчих дисциплін. Для узагальнюючої назви науки про документ використовується ряд назв: інформаційно-комунікаційна наука - А.В. Соколов, документально - інформаційна наука - Г.М. Швецова-Водка. Ядро комплексу наук про документ складають біблиотеко -, бібліографо -, книго -, архіво-, музеєзнавство та інформатика. Загальним для них є дослідження документа як об'єкту, створеного спеціально для передачі інформації.




  1. Становлення документознавства як науки інформаційного циклу

Прибічники інформаційної теорії походження документаційної науки, в статусі науки інформаційного циклу, її становлення пов'язують з процесами поширення науково-інформаційної діяльності (перша пол. XVI ст.).

Розвиток друкарства, удосконалення поліграфічної справи на початку XVI ст. викликало появу значної кількості друкованої продукції. Початковим завданням стало проведення її аналізу не тільки для обліку, а й видання відповідних посібників з метою орієнтації читачів і надання їм відповідних рекомендацій.

Прикладом ретроспективного бібліографічного покажчика став бібліографічний твір англійця Джона Бейля, що був опублікований в 1548 р. Своєрідним бібліографічним відгуком на збільшення книговидань був також випущений у Римі у 1559 р. бібліографічний покажчик заборонених церквою до публікування, продажу та читання книг.

Необхідність певним чином описувати та оцінювати книги стало вимагати наявності відповідних знань і професійних навичок. Серед перших документознавчих робіт у цьому напрямі слід відзначити видане в Парижі у 1763- 1788 рр. "Керівництво з бібліографії" або "Трактат про знання рідкісних і унікальних книг", а також "Вступ до книгознавства" М. Деніса, який ототожнював поняття бібліографії, бібліології та книгознавства. Бібліографію цей дослідник визначив саме як науку про книгу в цілому, включаючи рукописи, знання про шрифти, друкарську справу, бібліотеки та описи книг.

Упродовж XIX ст. бібліографія та книгознавство розглядались як єдина наука, і лише на початку XX ст. вони сформувались як окремі науки.

Період XIX - поч. XX ст. у світовій історії знаменується зростаючою потребою в оперативному способі інформування, переходом провідних країн світу до нових соціально-економічних та суспільно-політичних відносин. Відбувається становлення індустріального суспільства, яке вимагало зміни та регламентації соціальних відносин. Гостріше стала усвідомлюватися необхідність вивчення будь-яких каналів передачі інформації, у тому числі документальних.

Структура, загальні властивості та закономірності надання, передачі та одержання інформації починає розглядатися новою науковою дисципліною - документацією.

Основоположниками документації як практичної діяльності й прикладної інформаційної наукової дисципліни є бельгійський учений Поль Отле (1868-1944 рр.) і його найближчий сподвижник та однодумець Анрі Лафонтен (1854-1943 рр.). їх погляди та наукові розвідки знайшли практичне втілення в діяльності Міжнародного бібліографічного інституту, створеного в 1895 р., а в 1931р. перейменованого в Міжнародний інститут документації. За рішенням Міжнародного конгресу з документації (Париж, 1937р.) на базі інституту була створена Міжнародна федерація з документації (далі - МФД). Пізніше вона отримала назву МФІД - Міжнародна федерація з інформації і документації.

Пропагуючи свої ідеї і прагнучи до найбільш широкого розповсюдження світової документаційної діяльності, П.Отле неодноразово виступав на міжнародних конференціях, публікував статті й, нарешті, у 1934 р. видав фундаментальну працю "Трактат про документацію" [61], де сформулював концепцію універсального розуміння поняття "документ" та загальні засади теорії документації. Саме теорія документації, на думку П. Отле, призначалася для вивчення: а) книги у широкому контексті цього слова; б) документа - книги (видання) та адміністративного документа; в) документації, що відповідає сучасному розумінню теорії інформаційно-аналітичної діяльності.

Уважається, що термін "документація" був уперше використаний П.Отле ще в 1905 р. у доповіді на Міжнародній конференції з економіки. Науковець запропонував дану назву використовувати на означення групи процесів, пов'язаних з роботою над документами (виробництвом, передачею, нагромадженням) в певних інституціях (бюро, інститутах, редакціях, видавництвах, бібліотеках, офісах), головною метою яких є надання послуг щодо швидкого й повного отримання будь-якої інформації необмеженій кількості споживачів.

Основним завданням документації П. Отле вважав аналіз, класифікацію та узагальнення знань про документ, сприяння дослідженню теоретичних і практичних аспектів терміна "документ", розробку додаткових форм й можливостей подання даних.

Усю зафіксовану на тих чи інших носіях сукупність документів П.Отле також вважав за потрібне включати в документацію: рукописи, друковані видання, гравюри, креслення, схеми, кіно- та фотодокументи, карти, малюнки, записи голосу, ноти, медалі, листівки і т.д. До документації він зараховував навіть скульптури, технічні предмети, що знаходились в музеях, пам'ятки архітектури тощо, тобто будь-яке джерело інформації, втілене в матеріальній формі.

Оскільки поняття "документ" в трактуванні П. Отле охоплювало носії інформації, з якими переважно працюють в бібліотеках, архівах і музеях, то цю науку називали також "книго-архіво-музеєзнавство". Розуміння документа за П. Отле майже збігається з трактуванням даного поняття Ш.В. Ланглуа, висловленим ще наприкінці XIX ст., який також основним сховищем документів вважав архіви, бібліотеки та музеї.

Висунуте П. Отле визначення документації як діяльності із збирання, збереження, обробки та надання в користування документів спочатку одержало досить широке міжнародне визнання й поширення. Документація, що розумілась як система знань, яку можна трактувати як науку, технологію та практичну діяльність, широко обговорювалася у виданнях Міжнародної федерації з документації. У різних країнах створювалися проекти та організовувалися центри документації.

Широке тлумачення науки про документ зустріло розуміння й серед російських фахівців. Про це свідчить, зокрема, визначення поняття документ, сформульоване в 16-му томі "Нового енциклопедичного словника", що видавався Ф.А. Брокгаузом та I.A. Ефроном, "документ" подано не тільки в традиційному для того часу - юридичному змісті, але й у цілком співзвучному з тим, що пропонував П. Отле: "Документ у широкому розумінні - будь-який неживий предмет, що містить у собі сліди людської думки й діяльності" .

Палким прихильником та пропагандистом ідей бельгійського вченого був відомий російський бібліограф Б.С.Боднарський, який в 1924-1925 рр. у Москві й Рязані видав російською мовою посібник П. Отле "Загальна організація документації".

Зазначений підхід до науки про документ розділяв також відомий радянський книгознавець М.Н. Куфаєв. У своїх роботах учений, розглядаючи як документ книгу, вважав її "містилищем думки й слова людини, взятих в їх єдності й виражених видимими знаками". Книгами він вважав як "ієрогліфи на фресках чи каменях храму, папірусні сувої", так і листівки, газети, фотографічні валики чи грамплатівки.

Документаційна наука декларувала своїм завданням вивчення процесів класифікації та розповсюдження (а з середини 1940-х рр. - і створення) документів у всіх сферах соціальної діяльності. У 1950-х рр. результати досліджень різних її напрямів публікувалися в часописах "American Documentation" (США), "Revue ola Documentation" (Нідерланди), "Documentation" (Німеччина) та в інших періодичних виданнях.

На ниві цієї науки працювали такі відомі вчені як С.К. Бредфорд (1948р. опублікував працю під назвою "Документація", де сформулював і обгрунтував відому теорію закономірності розсіювання статей у періодичних виданнях), Сюзанна Бріє, Б.С. Віккері, Фріц Донкар Дюйвис, Ш.Р. Ранганатан, О. Франк, Джессі Шира, Луї Шорс, Вальтер Шюрмайер.

Матеріали з даної галузі знань публікували у спеціалізованих журналах чи неперіодичних виданнях, що, як правило, випускались міжнародними або національними організаціями, а також в архівознавчій періодиці. Так, Міжнародна рада з управління документацією розпочала випуск "The International Records Management". Збірники статей, нормативних документів та матеріали конференцій почали видаватись під егідою ЮНЕСКО в межах програми з управління документацією та архівами - RAMP.

Документознавчій проблематиці присвячене також засноване в США у 1944 р. періодичне видання "Office". Поступово почали зростати обсяги потоків публікацій з управління документацією, зазначена проблематика стала розглядатись як дослідницький рудимент "документаційної науки" (зокрема, у Франції, Іспанії, Бельгії та ін.).

Відомий польський дослідник Ян Мушковський у статті "Документація і документологія", опублікованій 1946 p., у межах документаційної науки (документації) виокремлює її наукову основу - документологію, яка в подальшому мала трансформуватись в інформаціологію.

У 50-ті pp. XX ст. у центрі уваги фахівців - теоретиків і практиків документації - виступають поняття "інформація" і "комунікація". Починає усвідомлюватись той факт, що головною метою є забезпечення функціонування укладеної в документах інформації, її включення в систему суспільних комунікацій. Поступово головним об'єктом документації стає не документ, а інформація.

Перехід до "інформаційної" науки замість "документаційної", завдяки уявленню про документацію як інформаційно-комунікаційну діяльність, необхідну для існування наукових знань, закладену ще в працях П. Отле, ставав усе більш природним і логічним. Значну роль у переорієнтації зіграла підвищена увага до можливостей ЕОМ по нагромадженню й пошуку інформації. Поняття "інформація" пережило друге народження в кібернетиці, увійшовши в число загальнонаукових категорій.

Гостріше стала усвідомлюватися необхідність дослідження будь-яких каналів передачі інформації, не тільки документальних. Документаційні центри й інститути почали перейменовувати на інформаційні.

У той же час у деяких країнах поряд з новою назвою продовжувала зберігатись попередня. У поняття інформаційної і документаційної діяльності вкладався різний зміст. Міжнародні конгреси, конференції, співробітництво в міжнародних установах, таких як Міжнародна федерація з документації і Міжнародна організація зі стандартизації, сприяли зближенню позицій, формуванню єдиного підходу до вирішення кардинальних проблем (поняття "документація" використовується сьогодні у деяких країнах Західної Європи як певна сукупність документальних джерел інформації незалежно від їхнього характеру і виду (друковані, рукописні, електронні).

У результаті все-таки формується інформатика - наука, що всебічно розглядає питання теорії інформації і комунікації, а також організації процесів збору, збереження і пошуку інформації, у тому числі за допомогою сучасних засобів автоматизації. У 1981 р. побачила світ монографія словацької дослідниці М.Новакової, a y 1984 p. y Лейпцигу (НДР) відбувся вихід словника Ст.Рюкля та Г.Шмолля "Lexicon der Information und Documentation".

Термін "інформатика" в країнах, де він став уперше використовуватись, розуміли по-різному. Так, у Франції ним позначали науку про засоби обчислювальної техніки, а в СРСР - дисципліну, в якій головним об'єктом виступали наукова інформація та комунікація, науково-інформаційна діяльність, і саме тут враховувались найвагоміші результати документаційної науки. Розвиток цієї науки продовжується й дотепер, розробляються наукові підходи, але завжди до числа її основних понять відноситься "документ".

У Радянському Союзі відродження документаційних ідей відбувається у 1960-ті роки минулого століття на новій основі. Головна увага приділяється інформаційному забезпеченню науки, причому переважно наук точних, природничих і технічних. Тому нова наукова дисципліна одержала спочатку назву "теорія наукової інформації" або "теорія і практика науково-технічної інформації".

Незабаром автори провідної концепції "теорії наукової інформації" О.І. Михайлов, А.Й. Чорний і P.C. Гіляревський дійшли висновку про необхідність зміни назви дисципліни на "наукову інформатику".

Одночасно з інформатикою в СРСР на базі документаційних ідей сформувалася інша наукова дисципліна - документалістика. На думку М.І. Стяжкіна і М.Д. Кравченка [86], термін "документалістика" на теренах СРСР був уперше запропонований В.А. Успенським у 1958 р. на семінарі з теоретичних основ наукової інформації в Лабораторії електромоделювання ВІНІТІАН СРСР. Цей новий науковий напрям став пов'язувати документацію з технічними засобами оброблення, зберігання й надання інформації, що міститься в документах, та інформацією про самі документи.

Документалістика стала претендувати на роль узагальнюючої науки, що вивчає документальні системи з погляду їхньої оптимізації. Вона досить активно розвивалася у 1960-х роках; її розуміли також як прикладну галузь кібернетики, що вивчає властивості документа й документальної інформації, організацію документальних потоків і масивів, зокрема в архівах, бібліотеках та музеях.

Найвідоміший пропагандист ідей документалістики Г.Г.Воробйов опублікував у 1973 р. монографію "Документ: інформаційний аналіз", яка відіграла помітну роль у розвитку документознавства. У 1973 р. була опублікована також монографія К.І. Рудельсон, де в контексті проблем архівної класифікації документів були розглянуті досягнення у вирішенні подібних питань у межах документаційної науки та інформатики.

Однак у подальшому документалістика не набуває поширення; найбільше про неї згадують у працях з архівознавства, не розкриваючи її змісту і споріднюючи (навіть ототожнюючи) з інформатикою. Хоча Г.Г. Воробйов і на сьогодні декларує наявність документалістики, але фактично як наукова дисципліна вона не існує.



  1. Інтеграція наук про документ

Поширення з початку 1970-х років електронних комунікацій зумовило поєднання проблематики дисциплін, пов'язаних зі створенням, зберіганням та використанням електронних документів. Поняття "документ" у даному аспекті вже мало досить широке трактування, воно стало безвідносним до змісту, реквізитів або наявності чи відсутності юридичної сили (так, "електронне документознавство" вже може розглядатись як управління документами в електронній формі). Водночас науково-технічні бібліотеки починають комплектуватись не тільки паперовими, а й аудіовізуальними виданнями, дисертаціями, звітами про наукові дослідження, довідково-конструкторські розробки, депонованими рукописами - тобто стали виконувати функції служб інформації.

Виникла необхідність формування інтегруючої наукової дисципліни, яка б синтезувала загальні знання про документ, вивчала історію та теорію документа, формувала загальний поняттєво-категоріальний апарат науки, враховуючи погляди обох концептуальних напрямів на розвиток науки про документ.

Ще на початку 1970-х років російський вчений В.М. Автократов показав наявність двох точок зору на зміст документознавства, перша з яких відповідає теорії й методиці документування управлінських процесів, а друга- вважає його як узагальнюючу науку про способи фіксації реальної дійсності взагалі. Пізніше відзначається, що цей відомий науковець розглядав документознавство "як своєрідну метанауку, яка повинна розробляти загальні питання теорії документонакопичення і практику документування усіх сфер діяльності людини, узагальнювати результати досліджень документів в усіх гуманітарних і технічних науках". І хоча, як вже зазначалося, йшлося про "власне" документи, ідея синтезуючої науки про документ була плідною й набула на сьогодні нового змісту.

У подальшому про можливість створення загальної теорії документа, що могла б існувати як міждисциплінарна, для якої документ є головним об'єктом дослідження, також писав у 1984 р. російський архівознавець Б.І. Ілізаров. Він наголошував на тому, що в процесі міждисциплінарної інтеграції наук, об'єктом дослідження яких є документ (архівознавство, інформатика, джерелознавство, книгознавство тощо), відбувається запозичення не стільки фактологічних, скільки методологічних знань. Галузь, що об'єднує ці дисципліни, він запропонував також назвати документологією, тобто "галуззю дослідження, в якій формується загальна теорія документа".

Про перспективні напрями утворення інтегрованої документознавчої дисципліни писала у своїх роботах російський документознавець А.М. Сокова. Так, у публікації, де аналізується еволюція уявлень щодо змісту документознавства як наукової дисципліни, автор робить висновок, що її об'єктом є "всі види, жанри і форми документів". Однак більш конкретний його зміст визначається як функціонуюча документація. Заслуговує на увагу також сформульоване проф. А.М. Соковою положення, що на різних історичних етапах актуалізується вивчення документознавством різних видів і форм документації.

У 1980-1990-х pp. наступає новий період інтеграції документознавства. Цьому сприяли активні документознавчі дослідження бібліографічних, бібліотекознавчих та інформаційних дисциплін. Генератором узагальнюючого підходу став відомий російський бібліотекознавець проф. Ю.М. Столяров, який висунув ідею про остаточне конституювання загального документознавства - документології. Статус документології в системі наук документально-комунікаційного циклу, вважає він, залежить від тлумачення документа як явища, що виступає єдиним дослідницьким об'єктом при різноманітності предметів вивчення.

Утвердженню інтегрованих знань про документ сприяв вихід друком у 1997 р. першого на теренах України підручника "Документознавство", підготовленого доктором педагогічних наук Н.М. Кушнаренко - професором Харківської державної академії культури. Підручник витримав кілька перевидань і широко відомий не лише в Україні, а й країнах СНД. Слід зауважити, що це один з перших підручників, у якому весь комплекс теоретичних, методологічних та організаційних проблем документознавства розглянуто в єдності.

Із критичними зауваженнями щодо розробки комплексної дисципліни про документ виступив у своїй роботі проф. Є.О.Плешкевич - завідувач кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Російського державного університету в м. Саратові, який запропонував подати документологію як загальну теорію документа. Дослідник виділяє два напрями розвитку документознавства: альтернативний (або "нова версія документознавства") та класичний ("класична версія документознавства"). На думку проф. Є.О.Плешкевича, класична версія має базуватися на динаміці документаційних процесів, починаючи від документування інформації, розглядаючи документ в його оперативному стані та завершуватися підготовкою його до архівного зберігання. Альтернативне ж документознавство покликане займатися, за словами науковця, узагальненням знань про документ "вищого порядку".

Свій внесок в розвиток науки про документ зробили також праці С.Г. Боряка, Л.О. Драгомірової, Н.Б. Зінов'євої, Л.В. Кузнєцової, С.Г. Кулешова, А.Л. Манківського, М.С. Слободяника, С.В. Сельченкової, Г.М. Швецової-Водки, В.В. Бездрабко, про які можна дізнатися більш детально в наступних розділах посібника.

Розвиток вітчизняного документознавства останніх років, як зазначає проф. В.В. Бездрабко, свідчить про його диференціацію на загальне і спеціальне (управлінське, науково-технічне, музичне, картографічне, судове, нотаріальне тощо) та остаточну його соціальну й когнітивну інституціоналізацію.



Лекція №2

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка