Тема Основні етапи розвитку документознавства




Сторінка13/14
Дата конвертації23.10.2016
Розмір2,95 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14
Становлення загального документознавства, як уже зазначалося, відбувається під впливом низки документознавчих наукових дисциплін. Зазначене дає можливість ідентифікувати загальне документознавство як наукову дисципліну, одночасно показуючи її зв'язки з іншими науками та галузями знань, що вивчають документ або окремі його характеристики.

Об'єднання зусиль суміжних наук створює інтегративний напрям розвитку знань про документ. У кінцевому результаті це повинно призвести до формування комплексу знань про документ і документальну діяльність; становлення загального документознавства як синергетичної наукової дисципліни, системи знань на базі наук документ-но-комунікаційного (інформологічного) циклу.

Окремі властивості, якості та функції документа можуть бути складовою інших наукових дисциплін документознавчого циклу, що розглядають особливості тих груп документів, з якими має справу відповідна наукова галузь практичної діяльності. А от розуміння документа в його історичній, теоретичній цілісності та практичному застосуванні, де він є об'єктом дослідження, взмозі дати саме загальне документознавство.

Вищезазначене відрізняє загальне документознавство від інших дисциплін, об'єктом яких виступає документ. Тобто в інших наукових дисциплінах питання, пов'язані з документом, розглядаються не наголошуючи на них, а лише в тому обсязі, у якому вони мають місце в тій чи іншій галузі документно-комунікаційної діяльності.

Відмінність загального документознавства від теорії діловодства, управлінського документознавства, джерелознавства, картографознавства, бібліографознавства, бібліотекознавства й архівознавства полягає в тому, що саме тут документ є головним об'єктом дослідження. Інші об'єкти є, так би мовити, похідними й другорядними, і серед них, зокрема, сфери створення, функціонування, використання документів, тобто практичної роботи з ними.

Так, для бібліотекознавства, архівознавства і музеєзнавства одним із головних об'єктів виступають відповідно бібліотеки, архівні та музейні установи, а документи в їх сукупності - це другорядні об'єкти.

Бібліографознавство досліджує бібліографічну діяльність, в основі якої лежить процес бібліографування, тобто описування переважно творів друку. Саме цими об'єктами й обмежується сфера вивчення бібліографознавства, оскільки, скажімо, для описування рукописних книг розроблено відповідні методи кодикографії та археографічного описування документальних джерел.

У музейній справі особливим е описування документів (видань, рукописних книг, давніх актів). І взагалі, в музеєзнавстві цей напрям не є пріоритетним через те, що документальні пам'ятки становлять незначну частину музейних фондів (за винятком, безперечно, архівів-музеїв та літературних музеїв).

В архівній справі існує своє специфічне архівне описування документів.

Для управлінського документознавства головним об'єктом дослідження виступає службовий документ, для картографічного - карта, музичного - той чи інший нотний запис, нанесений на матеріальний носій.

Загальне документознавство має право на визнання його синергетичною науковою дисципліною по відношенню до інших дисциплін документознавчого циклу, але це не означає, що воно буде "поглинати" інші дисципліни, навпаки, документознавство взмозі охоплювати об'єкт вивчення в найбільш загальних, визначних рисах, якостях і тенденціях, залишаючи безліч можливостей та суто специфічних проблем на долю суміжних наукових дисциплін, підвищуючи тим самим їх творчий потенціал й збагачуючи свою методологію.

Розвиток загального документознавства може здійснюватись за рахунок взаємозбагачення та застосування різноманітних аналогів із суміжних дисциплін документознавчого циклу, підсумовування всього того, що має логічне завершення.

Зазначене якраз і різнить загальне документознавство і інші наукові дисципліни, об'єктом яких виступає документ як складова.



  1. Методи й принципи документознавчих досліджень

У науці не існує єдиного підходу стосовно тлумачення слова "методологія". В одному випадку, під методологією розуміють філософську, світоглядну основу науки, а в іншому - науки про методи й методики.

Метод - це спосіб пізнання, шлях дослідження, прийом або система прийомів для досягнення певної мети.

Принцип - це основне, вихідне положення, керівна ідея певної науки або діяльності.

Методологія науки загалом має такі значення:

вчення про методи пізнання й перетворення навколишньої дійсності

сукупність підходів, способів, методів, прийомів, процедур, що застосовуються в будь-якій науці

У загальному документознавстві, як систематизуючій науковій дисципліні всього циклу документознавчих наукових напрямів, застосовуються ті ж методи та методологічні прийоми, що й в останніх.
У дисциплінах документознавчого циклу поняття "методологія" використовують переважно як методологію науки, яка вивчає документознавчу практику. Необхідність визначення "документологічних методів" виникає в тому разі, коли практична документознавча діяльність розглядається як різновид науково-пізнавальної діяльності, оскільки будь-яка пізнавальна діяльність застосовує певні методи пізнання об'єктивної (незалежної від дійсності) реальності.

Наприклад, існує таке поняття як "художній метод" - історично зумовлена цілісна система основних принципів узагальнення й відтворення дійсності в мистецтві; спосіб художньої діяльності як пізнання, оцінки й перетворення обраного матеріалу на мистецький твір. Аналогічно "документознавчий метод" можна подати у вигляді системи принципів та способів документознавчої діяльності як пізнання та оцінювання.

Узагальнююче поняття "документознавчий метод" мусить об'єднувати в собі конкретні прийоми, у тому числі способи та операції, вивчення системи документальних комунікацій.

На думку проф. Г.М. Швецової-Водки, усю сукупність методів документознавчих досліджень можна умовно поділити на декілька рівнів, а саме [36]:

I. Загальнофілософські або діалектико-матеріалістичні, філософські методи

Наукові методи, що визначаються як філософські категорії теорії пізнання: аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння, узагальнення, ідеалізація, сходження від абстрактного до конкретного тощо. Ці методи можуть використовуватися в будь-якій науці або пізнавальній діяльності, вбираючи в себе специфічні риси в залежності від того чи іншого об'єкта та предмета пізнання.



II. Загальнонаукові методи

На цьому рівні методи поділяються на емпіричні (описові), які лише фіксують існуючий стан дійсності (опис, спостереження, експеримент, моделювання) і теоретичні пов'язані з узагальненням емпіричних даних, проникненням у суть явищ, що досліджуються.

До загальнонаукових теоретичних методів пізнання належать: системний, діяльнісний, функціональний, типологічний, інформаційний та культурологічний.

Наприклад, системний підхід - методологічний напрям у науці, що ставить своїм завданням розробку засобів, методів дослідження складноорганізованих об'єктів-систем. Документ являє собою систему - множинність закономірно пов'язаних одне з одним елементів і частин як певне цілісне утворення, єдність.

Водночас, з точки зору сукупності документів, зібраних у фондах органів інформації, бібліотек, архівів, книгарень тощо (в залежності від масштабів системи) документ стає підсистемою чи навіть елементом. При системному підході, як вказує проф. Г.М. Швецова-Водка, документ розглядається як частина більш об'ємної системи соціальних комунікацій [36].

III. Спеціальні методи

Розроблені в окремих наукових дисциплінах методи, але такі, що самі стали загальнонауковими: логічні соціологічні, математичні методи, історичний підхід тощо.



IV. Сукупність методів, специфічних для низки споріднених наукових дисциплін, що вивчають спільний об'єкт

Так, наприклад, спеціальними методами книгознавчих дисциплін вважаються:

Аналітико-тематичний метод (аналіз тематики видань)

Структурно-типологічний метод (визначення типів і видів видань)

Топографічний метод (аналіз видань з погляду їх топографічних особливостей) та ін.

На четвертому рівні також можна виділити принципи методології, тобто вихідні положення, які мають враховуватися при проведенні документознавчих, бібліографічних, патентознавчих та інших видів досліджень.

Соціально-комунікаційно-інформаційний підхід або принцип означає, що документознавство потрібно розглядати як частину системи соціально-інформаційних комунікацій, спрямованих на ефективне передавання, обробку й зберігання інформації в суспільстві.

V. Конкретні методи

Найнижчий рівень, що вміщує застосування конкретних методів, не дає якихось принципово нових методів, яких немає на попередніх рівнях. Це - рівень, на якому всі перелічені методи й принципи застосовуються для пізнання конкретних явищ документознавства.

Дана ієрархія методів є умовною, оскільки між різними рівнями методології існує зв'язок, залежність, супідрядність та взаємопроникнення.

Пізнавальна сила методів залежить від дослідницького рівня: емпіричного (емпірично-теоретичного) чи теоретичного (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2. Рівні наукового дослідження

Вид рівня дослідження



Методи

1.


Емпірично-теоретичний

Спостереження, описування, вимірювання, аналіз та синтез


2.

Теоретичний

Генетичний, типологічний, системний, структурний, функціональний, гіпотетико-дедуктивний, сходження від абстрактного до конкретного, єдності логічного й історичного, моделювання, абстрагування тощо

Вищезазначені методи документознавчих досліджень для більшої наочності зведені в таблицю 2.3.

Таблиця 2.3. Методи документознавчих досліджень

Рівень


Найменування сукупності методів

Види методів

І рівень

Діалектико-матеріалістичні (загальнофілософські) методи

Категорії теорії пізнання: аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння, узагальнення, Ідеалізація, сходження від абстрактного до конкретного тощо

ІІ рівень

Загальнонаукові методи

Емпіричні методи: опис, спостереження, експеримент, моделювання.

Теоретичні методи: системний підхід, діяльнісний підхід, функціональний підхід, типологічний підхід

III


рівень

Соціально - наукові методи

Логічні, соціологічні, математичні методи, історичний підхід

IV рівень

Методи, специфічні для низки

споріднених наукових дисциплін

Аналітико-тематичний, структурно-типологічний, топографічний методи.

Соціально-комунікаційно-інформаційний метод

Урівень

Конкретні методи документознавчих досліджень

Методи дослідження документів: розуміння, осмислення, джерелознавчий аналіз, статистичний аналіз, психологічний аналіз тощо. Методи аналізу, що проводять документознавці або споживачів інформації: самоспостереження, експеримент, соціальне опитування, експертна оцінка. Методи обробки одержаних знань

Деякі з перерахованих методів, у свою чергу, також можуть мати різновиди. Так, моделювання містить дескриптивний, графічний, математичний, фізичний методи. Більшість із цих різновидів застосовуються й у документознавстві.

Використання тих чи інших методів студіювань, як зазначає проф. В.В.Бездрабко [14], має відбуватись при дотриманні вихідних принципів методології дослідження. Серед них, наприклад, при дослідженні управлінських документів - принцип історизму, об'єктивності, усебічності та цілісності. Характеристику вищезазначених принципів зведено в таблицю 2.4.

Таблиця 2.4. Основні принципи методології

Найменування принципу



Характеристика

1.


Принцип історизму

Передбачає розгляд усіх фактів, явищ, процесів, пов'язаних зі створенням, розповсюдженням та функціонуванням документів у їх внутрішньому постійному русі, урахування всіх причинно-наслідкових зв'язків, що утворюють те історичне середовище, яке визначає їх форму, змісті статус. Основоположним твердженням цього принципу є визнання єдності й змінності в часі та просторі стану будь-якого об'єкта пізнання

2.

Принцип об'єктивності



Зумовлений природою й метою будь-якого пізнання - отримання відносно об'єктивних, істинних знань

3.


Принцип усебічності

Застерігає від однобічності ведення дослідження, закликає до синхронного розгляду форми та змісту об'єкта пізнання документа й сфери його створення та функціонування

4.

Принцип цілісності



Зазначені принципи в повній мірі можуть бути віднесені й до загального документознавства.

У міру становлення та розвитку загального документознавства все більш повнішим і різноманітнішим стає арсенал методів, що можуть бути використані. Тісний зв'язок загального документознавства зі спорідненими науковими дисциплінами визначає подальший розвиток та вдосконалення його наукового інструментарію.



Лекція №7

Тема 6. Визначення терміна «документ»

Мета: охарактеризувати визначення терміна документ, виховувати зацікавленість дисципліною, прагнення отримувати нові знання самостійно.

Прилади і матеріали: опорні конспекти, підручники, схеми.

План

  1. Визначення терміна "документ"

  2. Походження терміна "документ"

  3. Сфера використання терміна

  4. Офіційні визначення поняття "документ"

Запитання для самоконтролю

  1. |фундації|Охарактеризуйте документ як системний об'єкт.

  2. Що є елементом документа?

  3. Назвіть і розкрійте зміст ознак документа.

|накликайте|Список рекомендованих джерел

  1. Беспянська Г.В. Справочинство: Навч. посіб. для дистанційного навчання / Г.В Беспянська. – К.: Університет «Україна», 2006. – 486 с.

  2. Комова М.В. Документознавча термінологія / М.В. Комова.- Львів: тріада плюс, 2003. – 167 с.

  3. Комова М.В. Документознавство / М.В. Комова.- Львів: тріада плюс, 2007. – 296 с.

  4. Кулешов С.Г. документознавство: історія, теоретичні основи / С.Г. Кулешов. – К.: ДАКККІМ, 2000. – с.16.

  5. Документаційне забезпечення управління: Навч. посіб. / Т.П. Сморжанюк, Т.В. Шрам, Ф.Б. Рогальський; За ред.. Ф.Б. Рогальського. – К.: Вища шк.., 2007. – 254 с.

  6. Палеха Ю.І, Леміш Н.О. Загальне документознавство.Навч. посібник / Ю.І. Палеха, Н.О. Леміш. - К.: Ліра-К, 2008. – 395с.

  7. Швецова-Водка Г.М. Типологія документа: Навч. посіб. для студ. ін-тів культури / Г.М. Швецова-Водка. - К.: Кн. палата України, 1998. - 80 c.

  8. Швецова-Водка Г.М Документознавство: Навч. Посіб / Г.М. Швецова-Водка. – К.: Знання, 2007. – 398 с.



  1. Визначення терміна "документ"

Походження терміна "документ"

Однією із суттєвих особливостей розуміння поняття "документ" є те, що воно має досить твердо усталені позначення. Китайці на документ кажуть веньцзянь, японці - бунсьо, євреї - місмах, араби - васіка. Більш-менш однаково говорять про документ слов'янськими, романськими та германськими групами мов, котрі сприйняли та адаптували латинське слово documentum, хоча останнім часом зустрічається й record.

Серед безлічі наукових досліджень, направлених на вивчення поняття документа, заслуговує на увагу його розуміння як головного базового терміна в терміносистемах таких наук і наукових дисциплін, як історія, джерелознавство, археографія, архівознавство, документознавство. За своїм місцем у термінологіях і за складністю розуміння суттєвих якостей означуваного ним феномена воно мало чим поступається мовознавчому терміну "слово".

У радянських енциклопедичних виданнях документ визначався як матеріальний об'єкт, що містить інформацію для її розповсюдження в просторі та часі. У словнику архівної термінології, підготовленому Міжнародною радою архівів і виданому в 1984р., наведено два загальноприйняті терміни:

- Документ (document) - комбінація носія та інформації, що записана на ньому, яка може використовуватись для засвідчення або усвідомлення; обособлена одиниця архіву, документального фонду.

- Документ (record) - записана інформація, незалежно від форми або застосованого носія, що отримується або створюється агенцією, інститутом, організацією чи окремою особою для виконання їх статутних обов'язків або здійснення діяльності .

Досить глибоке дослідження походження терміна "документ" й подальшого розвитку його значень провів польський вчений Анджей Сускі (A.Suski). На його думку, корені цього слова слід шукати в індоєвропейській прамові, яка існувала приблизно за дві тисячі років до н.е. Слово "dek" у цій мові означало жест протягнутих рук, пов'язаний із передаванням або прийманням, одержанням чогось .

Німецький дослідник Гельмут Арнтц пояснює, що від слова "delc" (або "dec") походить також число "десять", оскільки на двох руках людини - 10 пальців [16]. Звідси походить "дека..." як перша частина складного слова, що означає "десять" (наприклад: "декада - десять днів, "декатлон" - десятиборство), або "деци...", що в складних словах відповідає поняттю "десята частина" (наприклад, "дециметр" - 1/10 метра, "децилітр" - 1/10 літра).

Унаслідок чергування голосних "е" - "о" корінь "dek (dec)" змінився на "doo" у слові "doceo", що означало "вчу", "навчаю". Від нього й походить слово "dokumentum" або "documentum", яке в перекладі з латини означає: "те, що вчить, є доказом, повчальним прикладом".

Обмінюючись відомостями, наші предки передавали один одному, як підтвердження, речі із записами про події, факти, явища. Такі предмети почали називати документами, що підтверджували та свідчили про те, що відбулось.

В історичному контексті побутування терміна "документ" обумовлено виконуваними ним функціями, територіальними й мовними особливостями, рівнем культури. Уже за античних часів у юридичній практиці як "доказ" усвідомлювалась важливість оригінальності офіційних документів, необхідність їх захисту від підробок.

Термін "документ" почали використовувати в правових відносинах як "офіційний (державний) писемний акт, який підтверджує встановлення певних відносин, що стосується виникнення, доказу чи виконання прав".

Спільнокореневими до слова "документ" є слова "доктрина" - вчення, "доктор" - учений, науковець. У такому широкому значенні застосовувалось слово у працях Цицерона та Гая Юлія Цезаря. Надалі, починаючи з середніх віків і до кінця XIX ст., слово "документ" використовувалося для позначення будь-якого "писемного свідчення".

Вага та статус офіційного документа, як юридичного свідчення, значно підвищилась за часів феодального права, що врегульовувало взаємини членів європейського суспільства всіх рівнів, особливо у сфері володіння землею, будівлями, населеними пунктами та людьми, підтверджувало певне правове становище людини, свідчило про певні зобов'язання, було засобом доказу в судових установах.

Відомо, що, скажімо, у російську мову слово "документ" прийшло за часів Петра І як запозичене з німецької й польської мов - у значенні "письмове свідчення". А от як "повчальний приклад" документ почав виступати для підтвердження якогось факту в історичному творі, де його зміст міг стати ілюстрацією наведеного моралізуючого висновку.


  1. Сфера використання терміна

З давніх часів існувала значна кількість близьких за значенням термінів, що використовувались для означення певного класу штучно створених об'єктів для передачі інформації. Обособлення цих термінів було викликане їх еволюційним розвитком, особливостями розмноження, розповсюдження та призначення тих чи інших видів інформації та матеріальних носіїв.

Так, специфіка авторського характеру тексту, змісту, читацьке й цільове призначення та особистісний характер читання виокремили книгу від інших джерел інформації Терміном "книга" ("бібліо") підкреслювалась її зовнішня сторона, формат, обсяг.

Розвиток науково-технічного прогресу, спільні історичні витоки виникнення службової документації й книги та наявність інших аналогій послужили поштовхом до відродження бельгійським науковцем, бібліографом П.Отле (якого ще іменують "піонером інформатики") універсального поняття документ, його подальшого поглиблення й позначення ним широкого кола об'єктів наукового вивчення й практичної діяльності.

Окреслимо такі значення "документа", уведені в науку П.Отле:

- будь-яке джерело інформації, передання людської думки, знань незалежно від того, чи втілене воно в матеріально фіксованій формі або є провідником (передавачем) інформації в часі (охоплює як матеріальні об'єкти - носії інформації, так і радіо -, телепередачі, театральні постановки);
- матеріальні об'єкти із зафіксованою інформацією, зібрані людиною з метою створення колекцій (входять як штучні предмети, створені людиною, так і природні, технічні предмети, що знаходяться в музеях);

- матеріальні об'єкти, створені людиною спеціально для фіксації, зберігання і відтворення інформації з метою її передачі в просторі й часі, незалежно від способу фіксації ("написані" документи, тобто зафіксовані знаками письма, образотворчі, фонозаписи, фільми тощо).

Найширша дефініція "документа", яку дав бельгійський вчений, така: "матеріалізована пам'ять людства, яка день за днем реєструє факти, ідеї, дії, почуття, мрії, що відбулися у свідомості людини". Пізніше навіть його послідовники відмовилися від такого широкого трактування поняття "документ", але багато думок П.Отле було сприйнято, у тому числі й розуміння документа як засобу передавання інформації в суспільстві.

У 1937 р. М.В. Русинов опублікував детальний переклад документологічної термінології, яка була розроблена в 1935 р. Міжнародним інститутом інтелектуального співробітництва. Серед них було таке тлумачення терміна: "документ" - це будь-яке джерело інформації, яке доступне для довідкових робіт, вивчення, або як авторитетний доказ.

В 1951 р. послідовниця Поля Отле французька дослідниця Сюзанна Бріє стверджувала, що "документ - це свідоцтво на підтримку будь-якого факту.., це будь-який фізичний або символьний знак, збережений або записаний, призначений для представлення, відтворення чи демонстрації фізичного або концептуального об'єкту" .

Починаючи з середини минулого століття, в офіційній термінології слово "документ" трактується як у вузькому, широкому, так і в найширших значеннях.

Вузьке значення терміна "документ" зводиться до "ділового паперу", письмового свідчення, або ж історичного джерела. Так, у своєму посібнику "История и организация делопроизводства в СССР" проф. К.Г. Мітяєв зазначав, що під документами треба розуміти письмові свідчення, які відповідають фактам, правам, підтверджують певні обов'язки особи й слугують для доказу (наприклад, перепустки, диплом, договори, свідоцтва).

У статті "Документоведение, его задачи и перспективы", яка була опублікована у 1964 р., проф. К.Г. Мітяєв підкреслював, що документ - це результат усвідомленого фіксування (документування) інформації про явища об'єктивної дійсності й різними способами в цілях надійної передачі цієї інформації в часі та просторі, за обов'язкової ідентифікації відображеного мовою слова.

У широкому значенні поняття "документ" відродилось в 1960-1970-ті роки завдяки роботам російського науковця, бібліографа О.П. Коршунова, який запропонував всьому накопиченому за період існування цивілізації текстовому багатству повернути його генетично вихідне поняття "документ". У загальному вигляді термін "документ" було зафіксовано в "Большой советской энциклопедии" (БСЭ), "Українській радянській енциклопедії" та в інших енциклопедичних словниках.

На початок 1990-х років використовується значення, згідно з яким документом можна вважати будь-який матеріальний об'єкт, що містить інформацію: від письмового документа, грамплатівок і кінофільмів до творів мистецтва (архітектурних споруд, графіки, живопису, скульптури), від зразків мінералів, гербаріїв, історичних реліквій до технічних і промислових виробів (годинників, автомобілів, гвинтівок тощо). За образним виразом проф. А.В.Соколова, документом стали іменувати навіть "слона в зоопарку".

От чому спочатку книгознавці та "документалісти", а потім і фахівці в галузі науково-інформаційної діяльності, приступили до обгрунтування нового широкого значення терміна "документ", пов'язаного з поняттями "інформація" та "комунікація".

Істотний внесок в уточнення й розвиток поняття "документ", як одного з основних у документознавстві, інформатиці, документалістиці та бібліотекознавстві внесли Д.І. Блюменау, Г.Г. Воробйов, О.П. Коршунов, О.І. Михайлов, A.B. Соколов, Ю. М.Столяров, Ш.Р. Ранганатан, Д.І. Рудельсон Д.Ю. Теплов, Г.Г. Фірсов, А.І. Чорний, B.I. Шюрмайер та інші провідні дослідники згаданих наукових галузей.

Документалісти перші відмовилися від найширшого значення терміна "документ", обмеживши його зміст обов'язковими атрибутивними елементами: інформативність і матеріальний носій (Г.Г.Воробйов).

У 1960-ті роки радянські вчені О.І. Михайлов, А.І. Чорний та P.C. Гіляревський, крім названих, уводять функціональну ознаку документа. Згідно їхнього визначення, документ - це матеріальний об'єкт, що містить закріплену інформацію, спеціально призначений для її передачі в просторі й часі [23]. Це визначення було поширене в і 70-ті роки минулого століття.

У Росії на початку 1990-х років практично одночасно, уточнюючи значення поняття "документ", О.П. Коршунов, A.B. Соколов, Ю.М. Столяров запропонували трактувати його як "матеріальний об'єкт - носій соціальної інформації" [33].

Завдяки роботам згаданих науковців, документ став розглядатися як одне з найважливіших джерел інформації і засобів соціальної комунікації, одним з базових термінів у терміносистемах таких наук і наукових дисциплін як археографія, джерелознавство, історіографія, тому, природно, виникла проблема його трактування.

У юридичних (правових) відносинах поняття "документ" почали застосовувати у значенні "офіційного (державного) правового акта, який підтверджує встановлення певних відносин, що стосуються виникнення, доказу" чи виконання прав. У правових актах зазначалось, що "документ має юридичне значення, може підтверджувати правове становище людини, бути засобом доказу в суді, свідчити про певні зобов'язання юридичних і фізичних осіб".

Історичні науки (джерелознавство, археографія) пояснюють цей термін лише частково, залежно від тих об'єктів, які ці науки досліджують, надаючи документу відповідний статус.

Наприклад, історичне джерелознавство базується не тільки на документальних, але й на речових та інших свідоцтвах минулого. Зокрема К.І. Рудельсон зазначає, що "як явище матеріальної дійсності, будь-який предмет є джерелом інформації і навіть історичним джерелом, історичною пам'яткою. Проте поняття "джерело інформації" і "історичне джерело", які не є ідентичними, продовжує автор, за своїм змістом ширше, ніж поняття "документ".

У культурології документ - це "будь-який створений людиною матеріальний об'єкт, у якому уречевилася людська думка, тобто будь-який матеріальний об'єкт "другої природи" (аркуш паперу, книга, колесо, паперовий ландшафт)".

Археографія направлена на оприлюднення тієї частини джерел, що складають у своїй більшості текстові документи.

У джерелознавстві документи складають лише частину об'єктів, що досліджуються. У цьому відношенні термін "документ" є полісемічним.

У посібниках з соціальної комунікації "документ" подається як "стабільний речовинний об'єкт, призначений для використання в смисловій комунікації як завершене повідомлення".

У науках документно-інформаційного циклу також можна знайти різні визначення цього поняття. Так, в традиційному документознавстві, як зазначав у 1995 р. в своїй монографії проф. С.Г.Кулешов, "документ - це текст (як логічна послідовність мовних чи мовних та немовних знаків) зафіксований на речовому виробі, основною функцією якого є збереження, та розповсюдження інформації у просторі та часі".

В архівознавстві стало відоме його найширше трактування - "матеріальний об'єкт, що містить у собі інформацію про розумову діяльність, незалежно від її походження (створений людиною чи природний об'єкт)" [34]. Це визначення дефініції дало можливість зараховувати до документів, наприклад, твори живописців і скульпторів, оскільки ці роботи теж досить вдало закріплюють інформацію про розумову діяльність людини.

В інформатиці можна зустріти таке визначення документа: "матеріальний носій, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлену встановленим чином і таку, що має відповідно до чинного законодавства правове значення".

У бібліотечній справі документ - "це об'єкт, створений із метою передачі повідомлення способами, що гарантують його отримання завдяки своїй інформаційній природі". Для бібліографів документ останнім часом став узагальнюючим терміном для позначення всіх видів одиниць зберігання (творів друку, а також неопублікованих, аудіовізуальних та інших джерел інформації) й замінив для них застарілу назву - "книжково-журнальна продукція".

У суспільній практиці, як правило, уживання терміна "документ" асоціюється, по-перше, з паспортом, дипломом, свідоцтвом, посвідченням тощо, по-друге, вживаємо його, коли маємо справу з наказами, розпорядчими актами, стандартами, правилами, службовим листуванням, в третю чергу його застосовують для позначення історичного джерела та як свідчення чи доказ якоїсь дії, учинку. І лише в останню чергу, з певними попередніми поясненнями, зверненням до історичних аналогів, зазначає проф. Н.Б. Зінов'єва, як документ розглядають як книгу. Звідси й випливає основний термінологічний дисонанс в бібліографознавстві та документознавстві - двох гілках гуманітарної науки, які мають один об'єкт вивчення - документ.


1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка