Теорія запобігання злочинності




Скачати 325,56 Kb.
Дата конвертації23.12.2016
Розмір325,56 Kb.
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри кримінології та

кримінально-виконавчого права

кандидат юридичних наук, доцент



полковник міліції

Левченко Ю.О.
«_____» _____________ 2015 р.
ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ



ТЕМА :Теорія запобігання злочинності.

З дисципліни:Кримінологія


Категорія слухачів:слухачі,курсанти.

Навчальна мета: формування у слухачів теоретично і емпірично обґрунтованих уявлень про кримінологічну науку. Розкрити поняття, предмет, методологію кримінології та застосування її досягнень у запобіганні злочинності.

Виховна мета: підвищити рівень правової культури курсантів, привити професійну відповідальність та почуття обов’язку.

Розвивальна мета: надання слухачам можливостей ознайомлення на лекціях з новітніми науковими та методичними досягненнями в сфері кримінології.

Обсяг навчального часу: 2 години.

Навчальне обладнання, ТЗН:для підготовки і проведення лекції використовувати бібліотечний фонд, навчально-методичні матеріали кафедри.

Наочні засоби:навчально-методичні посібники, підручники, комп’ютер, дидактичні матеріали.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:правова статистика, соціологія, кримінально-виконавче, кримінальне право, адміністративна діяльність, кримінальний, цивільний процес, інформатика.
План лекції навчальні питання:

  1. Поняття профілактики, запобігання та припинення, їх співвідношення.

  2. Цілі, завдання, функції та межі запобіжної діяльності.

  3. Система запобіжної діяльності.

  4. Правові та організаційні основи профілактики злочинності.

  5. Види та рівні запобігання злочинності.



Література:


  1. Алегин А.П. Причина преступности в сфере производства и оборота алкогольной продукции ( социально-экономический аспект)// Российский следователь.- 2005.- №4.- С.34-36.

  2. Бондарєв В.В. Насильство серед військовослужбовців (поняття, характеристика, причини та профілактика): Монографія.- Київ, 2002.- 271с.

  3. Кримінологія: Навч.-методичний посібник/ НАВСУ; О.М.Джужа, Є.М.Моісеев, В.В.Василевич та ін.- Київ: Атіка, 2003.- 399с

  4. Малышев В.С. Анатомия зла. Эволюция негативных социальных явлений: причины, условия, прогнозы: Монография.- Донецк: Юрпресс, 2001.- 431с.

  5. Михайлов О.Є. Причини наркотизму і його профілактика: Навчальний посібник.- Ужгород: Закарпаття, Б.р.- 34с.-

  6. Перевищення влади та службових повноважень працівниками органів внутрішніх справ: аналіз причин та рекомендації щодо їх усунення: Посібник/ МВС України. НАВСУ; В.Д.Сущенко, О.А.Лупало, І.Б.Шкутько, К.О.Забудський, В.М.Співак, В.О.Останін, О.В.Шаповалов.- К.: НАВСУ, 2005.- 94с.

  7. Преступность: опыт координации противодействия: Монография/ Межвед. ком. по борьбе с преступн., коррупцией и наркоман. при СБ Республики Беларусь. Акад. МВД Республики Беларусь; И.И.Басецкий, И.В.Капелько, Ю.Л.Сиваков.- Минск, 2001.- 827с.

  8. Тарарухін С.А. Вибрані твори. Ч.2. Кримінологія. Соціально-психологічні причини злочинів/ МВС України. НАВСУ.- К., 2004.- 99с.

  9. Филонов В.П., Федоренко Д.В. Преступность в особо крупном городе: состояние, причины и меры по ее предупреждению: Монография/ Под ред. проф. В.П.Филонова.- Донецк: ДИВД МВД Украины, 2002.- 280с.

  10. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. — К.: Видавничий Дім «Ін Юрє», 2007. Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. — 424 с.


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
Питання 1. Поняття профілактики, запобігання та припинення, їх співвідношення. З розвитком людства діяльність, яка здійснюється у сфері охорони правопорядку, зазнала значних змін. Найважливішою з них є та, що заходи кримінального покарання почали співвідноситися із заходами попередження злочинів, причому в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, цим заходам надається пріоритетне значення. Вперше проблему попередження злочинів поставив один з основоположників кримінології – італієць Чезаре Беккарія у своїй книзі “Про злочини і покарання”, яка вийшла у світ 1764 року.

Сьогодні профілактика злочинів розуміється як предметно існуюча система соціального регулювання, що охоплює спеціалізовані органи і формування громадськості, які на підставі застосування досягнень науки намагаються забезпечити виконання діючих законів.

Попереджувальна діяльність надзвичайно різноманітна, що відображається передусім у спеціальній термінології. Крім категорії “попередження злочинів”, що застосовується для визначення родового поняття, використовуються також “профілактика”, “запобігання”, “припинення”. На жаль, дотепер в кримінологічній літературі відсутнє жодне концептуальне розуміння відповідних понять та їх співвідношення. Тривалі дискусії, безсумнівно, породжували і дедалі породжують відому плутанину, а в ряді випадків істотні протиріччя щодо вирішення проблем попередження злочинів. Виходячи з цих міркувань, доцільно визначити такі дискусійні положення.

Деякі автори не ототожнюють поняття “попередження” та “профілактика”, надаючи кожному окреме тлумачення та різний логічний обсяг 1. Зазначимо, що запропонована термінологічна дискусія стосовно розмежування цих понять, що визначають одне й те ж саме явище явно недоцільна, оскільки не має теоретичного та практичного сенсу, є явно надуманою, поглиблює понятійну плутанину, змушує вчених “переключатися” з аналізу змісту явища до його етимологічної оболонки. Доцільно пригадати, що термін “профілактика” перейшов у кримінологію з медичної практики масових щеплень проти хвороб. Тут мається на увазі не можлива хвороба конкретного індивіда. Таким чином можемо визначити кримінологічну профілактику як попередження негативного впливу криміногенних факторів (причин та умов) безвідносно до конкретного злочину.

Отже, як вважає А.Ф. Зелінський, профілактика не має на увазі конкретний злочин, а забезпечується через попередження криміногенних ситуацій, їх усунення, послаблення дії криміногенних факторів, захисту об’єктів від посягань тощо. Поряд із тим, запобігання злочинів спрямоване на перешкоджання здійсненню злочинного наміру конкретної особи до початку посягання на стадіях виявлення наміру або готування до злочину. Припинення направлене на злочинну діяльність, що вже розпочалася та має за мету забезпечити ненастання її шкідливих наслідків 2.

Попередження злочинів – це найгуманніший засіб підтримки правопорядку, забезпечення безпеки охоронюваних правом цінностей. Здійснення цієї діяльності, поряд із захистом суспільства від злочинних посягань, уберігає також нестійких громадян від подальшого морального падіння, не даючи їм стати злочинцями, і тим самим позбавляє їх від кримінального покарання. Попередження злочинів є найефективнішим засобом боротьби зі злочинністю, оскільки кримінально-правові заходи мають обмежений характер.

Поняття “попередження злочинів” може тлумачитися у вузькому (кримінально-правовому) і широкому (соціально-політичному) значенні. Під кримінально-правовим попередженням розуміють превентивні заходи, які здійснюються у процесі призначення покарання та його виконання. У такому плані ідея попередження злочинів пронизує всю систему кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих інститутів.

Разом з тим практика боротьби зі злочинністю показує, що для справжнього попередження злочинів потрібно виходити з більш широких позицій – економічних, соціально-політичних, моральних, психологічних, правових тощо. Такий підхід дає можливість сформулювати це поняття у широкому значенні, яке включає в себе різні антикриміногенні заходи державних органів і громадських організацій. Йдеться про те, щоб не допустити існування злочинності у майбутньому, а в найближчій перспективі – якомога більше скоротити її прояви у суспільстві. Попередження злочинів є системою дій щодо антисуспільних явищ та їх детермінантів з метою зниження рівня злочинності й усунення криміногенних факторів.

Отже, попередження злочинів розглядається як соціально-правовий процес, що обмежує або ліквідує чинники, які детермінують злочинність. У найбільш загальному вигляді попередження злочинів забезпечується усією сукупністю заходів, що здійснюються державними органами і громадськими організаціями, спрямованими на удосконалення суспільних відносин і поліпшення життя народу.

У зв’язку з цим визначення предмета попередження злочинів як наукової дисципліни зводиться до того, щоб встановити його співвідношення з предметом кримінології. Є дві точки зору на цю проблему. Низка авторів, погляди яких найпоширеніші, вважає, що теорія попередження злочинів є складовою частиною кримінології 3. Інші стверджують, що теорія попередження злочинів вже “відокремилася” від кримінології, оскільки багато її проблем не вкладається у межі предмета кримінології 4. Ми вважаємо, що попередження злочинів, як наукова дисципліна, спирається на теоретичні положення кримінології і широко ними користується, але не зводиться тільки до них. Ця частина кримінології носить більш прикладний характер.

Предметом теорії попередження злочинів 5 є: 1) поняття попереджувальної діяльності; 2) її види, форми, рівні; 3) суб’єкти й об’єкти цієї діяльності; 4) організаційні та правові основи; 5) тактика і методика здійснення попереджувальних заходів; 6) особливості попередження окремих видів злочинів. Всі ці елементи тісно пов’язані між собою, обумовлюють один одного і, відповідно, зміст навчального курсу виступає не як механічна сукупність знань, а як їх система. Даний навчальний курс складається із Загальної і Особливої частин.

У Загальній частині дається характеристика попереджувальної діяльності як наукової дисципліни – її предмет і система, виникнення і розвиток, місце в системі наук, основний понятійний апарат, мета, завдання, принципи, функції. Крім того, у даній частині розглядаються компетенція суб’єктів попереджувальної діяльності, її види, класифікація попереджувальних заходів, тактика і методика їх здійснення, прогнозування і планування заходів боротьби зі злочинністю, організація взаємодії між суб’єктами цієї діяльності. В Особливій частині увага приділяється як детермінантам, так і заходам попередження окремих видів злочинів: неповнолітніх та молоді, рецидивної, організованої, професійної, насильницької злочинності, у сфері економіки, необережних злочинів, “фонових явищ” тощо.

Тепер необхідно визначитися з понятійним апаратом теорії попередження злочинів. У науковій літературі та законодавчих актах використовуються такі терміни, як “попередження”, “профілактика”, “запобігання”, “превенція”. Чимало вчених вкладають у ці поняття неоднаковий зміст, виходячи з різних рівнів, напрямків та видів попереджувальної діяльності 6.

На наш погляд, розрізнення цих понять є надуманим, таким, що суперечить буквальному змісту вказаних слів. Адже кожне з них означає одне й те саме: щось упередити, не допустити. Всі ці слова є взаємозамінними синонімами. Тому заходи рівнозначно можуть бути або попереджувальні, або профілактичні, або запобіжні, або превентивні. Так само діяльність однаково може бути або попереджувальна, або профілактична, або запобіжна, або превентивна. Все це – одне й те саме. В основу ж розмежування попереджувальної діяльності за рівнями, напрямками, видами має бути покладений аналіз її змісту, а не вживання в одних випадках терміну “попередження”, а в інших “профілактика”.

Боротьба зі злочинністю як соціальним явищем завжди передбачає ефективну профілактику конкретних злочинів. У зв’язку з цим поняття профілактики можна розуміти як у вузькому, так і в широкому значенні. У широкому трактуванні – це недопущення злочинів взагалі, тобто утримання окремих членів суспільства від злочинних дій. Можна сказати й інакше: це діяльність щодо недопущення порушень норм кримінального права членами суспільства. У вузькому значенні під профілактикою розуміють діяльність, по-перше, щодо виявлення і усунення детермінант конкретних злочинів; по-друге, виявлення осіб, здатних до скоєння злочинів, і проведення з ними відповідної роботи.

Профілактика у широкому розумінні підпорядкована завданням боротьби зі злочинністю як явищем, у вузькому – попередженню конкретних злочинів з боку окремих осіб. На індивідуальному рівні профілактика злочинів включає також їх відвернення і припинення. Коли попереджувальна діяльність виявилась малоефективною, тоді і виникає потреба у відверненні чи припиненні злочину. Відвернення застосовується на стадії готування до злочину, а припинення – на стадії замаху на злочин. Таким чином, попередження (профілактика) і відвернення та припинення злочинів тісно взаємопов’язані. Всі вони підпорядковані загальним завданням боротьби зі злочинністю.

Профілактика злочинів відрізняється від інших видів соціального управління своєю цілеспрямованістю на зміцнення безпеки правоохоронюваних цінностей – інтересів держави, суспільства, прав і свобод громадян – шляхом усунення факторів, які детермінують злочинні дії. Ще одна ознака профілактики злочинів полягає у тому, що вона є цілісною системою. Як і будь-яка система, вона має інформаційне забезпечення, головним елементом якого є правові норми, що регулюють попереджувальну діяльність.

Отже, під профілактикою (попередженням) злочинів треба розуміти особливий вид соціального управління, який покликаний забезпечити безпеку правоохоронюваних цінностей і полягає у розробці та здійсненні спеціальних заходів щодо виявлення й усунення детермінант злочинності, а також справлянні запобіжного впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки.

Найважливішими складовими профілактики злочинів є органи, організації, особи, які здійснюють запобіжні заходи, а також самі ці заходи. Найсуттєвішим для теорії і практики боротьби зі злочинністю є виявлення специфіки дій суб’єктів профілактики і, відповідно, масштабів здійснюваних ними запобіжних заходів та аналіз конкретної спрямованості цих заходів. Зауважимо, що питання про рівні профілактики злочинів не дістало однозначного вирішення. Найбільш обґрунтованою виглядає точка зору О.М. Яковлєва, який виділяє три рівні попередження злочинів:

1) загальносоціальна профілактика, тобто попереджувальна діяльність, що здійснюється у суспільстві в цілому;

2) профілактика у соціальних групах і колективах;

3) індивідуальна профілактика (рання і безпосередня) 7.

Виокремлюють також четвертий рівень – профілактику злочинів на регіональному або галузевому рівні 8.

Розглядаючи структуру профілактики злочинів під кутом зору конкретної спрямованості превентивних заходів, можна виділити два види цієї діяльності. До першого з них – загальної профілактики – належать заходи, мета яких полягає у створенні об’єктивних умов, що виключають або утруднюють скоєння злочинів. Другий вид – індивідуальну профілактику – становлять заходи, спрямовані на недопущення злочинної поведінки з боку конкретної особи.

Більш складнішу будову структури попереджувальної діяльності дає Г.А.Аванесов. Він поділяє профілактику злочинів на: загальну, спеціальну та індивідуальну, а також на моральну, кримінально-правову, кримінологічну і спеціальну 9. Зазначимо, що поділ профілактики на два види - загальну та індивідуальну - міцно закріпився у діяльності органів внутрішніх справ.

Під загальною профілактикою злочинівтреба розуміти діяльність щодо виявлення детермінант злочинності, а також розробку і здійснення заходів, спрямованих на їх усунення чи нейтралізацію. Така діяльність здійснюється державними органами й громадськими організаціями і зачіпає інтереси всіх членів суспільства.

Разом з тим, детермінанти злочинів, до якої б сфери соціальної дійсності вони не відносились, діють лише опосередковано – через особу, схильну до злочинної поведінки. З урахуванням цього попереджувальний вплив має здійснюватися не тільки на зовнішні (стосовно особи) фактори, але й на саму особу. Сукупність взаємопов’язаних виховних та примусових заходів впливу на особу з метою недопущення скоєння нею злочину і становить індивідуальну профілактику злочинів. Виділяючи індивідуальну профілактику в особливий вид попереджувальної діяльності, потрібно пам’ятати, що вона нерозривно пов’язана із заходами загальної профілактики, оскільки остання є тим фундаментом, на якому будується вся індивідуальна робота з правопорушниками.

У науковій літературі можна зустріти і більш конкретизоване визначення індивідуальної профілактики – як системи цілеспрямованого, організованого, з урахуванням педагогічних вимог виховного впливу на свідомість, почуття, волю профілактованої особи з метою усунення, нейтралізації, блокування у неї негативних і, одночасно, формування позитивних якостей, стереотипів і звичок законослухняної поведінки 10.

Питання 2. Цілі, завдання, функції та межі запобіжної діяльності. Суспільство – це складний соціальний організм, кожна сфера якого складається з відносно самостійних суспільних відносин, зв’язків, процесів. Тому профілактика, як система, має власну “добірку” компонентів (підсистем). Це, передусім, сама попереджувальна діяльність, що здійснюється у певному просторі, тобто йдеться про межі її поширення. Сфера профілактики злочинів надзвичайно широка. Нині вона не може залишатися полем діяльності одних лише правоохоронних органів. У ній мають брати участь усі державні органи, громадські формування і громадяни України 11.

Зазначимо, що профілактика злочинів є конкретною діяльністю, яка мусить бути обмежена рамками закону, хоча при цьому потрібно вирішувати великий обсяг завдань із заздалегідь не встановленим і змінюваним змістом. Межі цієї діяльності залежать від запобіжного впливу на певні об’єкти, його змісту, цілей, завдань. Ці ознаки і окреслюють сферу функціонування профілактики злочинів. Отже, межі профілактики визначаються усією системою соціально-політичних, економічних, організаційних, моральних, психологічних, виховних, правових та інших засобів впливу, але вони охоплюють тільки ту сферу, в якій діють чинники, що детермінують злочини та інші правопорушення.

Розкрити з достатньою повнотою зміст профілактики злочинів можна лише за умов урахування й аналізу функцій, які вона виконує, а також цілей і завдань, що стоять перед нею. Коригуючи у специфічних формах взаємозв’язок особи і суспільства, вона впливає на поведінку людей та суспільні інтереси. Ця роль випливає з властивої їй попереджувально-регулятивної функції – не лише перешкоджати розвитку одних і допомагати удосконаленню інших суспільних відносин, але й, розв’язуючи протиріччя, що виникають між особою і суспільством, сприяти утвердженню їх соціально-позитивного взаємозв’язку.

Профілактика злочинів спрямована на недопущення протиправної поведінки і тим самим активно проявляє свою охоронну функцію. Вона реалізує не тільки засоби переконання, але й примусу до осіб, які не хочуть ставати на шлях виправлення. Таким чином, основною метою охоронної функції є захист суспільних інтересів та соціальних цінностей, особи і держави від злочинних посягань. Виконуючи регулятивну функцію, профілактика покликана забезпечити таку поведінку людей, яка б відповідала спеціальним вимогам, закріпленим у нормах права.

Профілактика злочинів виконує також виховну функцію, оскільки її призначення не у примусі, а в переконанні, тобто не в тому, щоб покарати, а в тому, аби виховати таку особу, яка не допускала б вчинення злочинів. Профілактика постійно реалізує й ідеологічну функцію, призначення якої полягає у забезпеченні загальної ідейної спрямованості попереджувальних заходів, ідеологічному обґрунтуванні їх змісту, правильному визначенні шляхів, форм і методів практичної діяльності. На жаль, на сучасному етапі розвитку нашої держави питанням ідеології не приділяється належної уваги. А це фактор, який цементує єдність усього суспільства.

Здійснення прогностичної функції збагачує теорію і практику профілактики злочинів інформацією, яка дозволяє намічати пріоритетні напрямки у боротьбі зі злочинністю.

Профілактика злочинів має свої цілі. Вони конкретизуються на різних етапах розвитку суспільства, а також в залежності від її напрямків, рівнів і видів.

Основними цілями профілактики є:

- обмеження дії негативних явищ і процесів, взаємопов’язаних зі злочинністю;

- усунення (нейтралізація) детермінант злочинних проявів;

- ліквідація криміногенних факторів у мікросередовищі особи, які формують її антисуспільну позицію і мотивацію злочинної поведінки;

- превентивний вплив на особу, яка за своїм антисуспільним способом життя здатна скоїти злочин.

Виходячи із вказаних цілей, завданнями профілактики злочинів є:

- виявлення й аналіз явищ, процесів, обставин, які виступають детермінантами злочинів;

- вивчення чинників, що призводять до формування особи злочинця та реалізації злочинних намірів;

- встановлення кола осіб, від яких можна очікувати скоєння злочинів, і цілеспрямований профілактично-виховний вплив на них;

- усунення або нейтралізація криміногенних факторів на індивідуальному рівні.

Ці загальні завдання конкретизуються залежно від рівнів, видів, форм і методів попереджувальної діяльності. Тому загальна ефективність профілактики залежить від того, як виконуються конкретні завдання, що стоять перед нею.

Попереджувальна діяльність ґрунтується на певних принципах, провідне місце серед яких займають:

законність – дотримання вимог закону всіма без винятку суб’єктами профілактики;

гуманність – захист гідності та інтересів людини шляхом очищення її духовного світу від антисуспільних установок і орієнтацій, усунення чинників деформації особи;

наукова обґрунтованість – використання форм, методів і засобів попереджувальної діяльності, розроблених та рекомендованих наукою;

демократизм – широка участь у боротьбі зі злочинністю державних органів, громадських формувань та окремих громадян;

диференціація – врахування специфіки факторів, що детермінують злочинність шляхом криміногенного впливу на особу, а також індивідуальних особливостей правопорушників;

- своєчасність – випереджаюче проведення превентивних заходів, які б не дали можливості скоїти злочин;

- плановість – здійснення профілактичної діяльності за відповідною програмою, а не спонтанно;

- комплексність – використання різноманітних форм, методів і засобів попередження, спрямованих не тільки на злочинність, а й на ті соціальні, економічні, політичні, духовні та інші фактори, які її обумовлюють.



Питання 3. Система запобіжної діяльності. Попередження злочинів є складною, багаторівневою системою державних органів та громадських організацій, які здійснюють антикриміногенний вплив на соціальні об’єкти з метою недопущення порушень кримінально-правових норм і усунення (нейтралізації) чинників, що їх детермінують. Її утворюють суб’єкти, об’єкти та заходи попереджувальної діяльності.

Розглядаючи це питання, зазначимо, що узагальнених теоретичних праць про систему профілактики злочинів у кримінологічній літературі ще немає. Не кращим є стан справ і з правовим забезпеченням цієї діяльності. Для правильного визначення суб’єктів попереджувальної діяльності Ю.Д.Блувштейн запропонував виділити їх основні ознаки:

- цілеспрямоване здійснення профілактики злочинів як пряма функція;

- зв’язок з іншими елементами системи по “горизонталі” (координація) і по “вертикалі” (субординація);

- здійснення своїх дій відповідно до команд керівних органів системи;

- можливість вибору варіанта поведінки, що визначається конкретним станом об’єкта впливу і межами, заданими системою.

Тому органи, організації та особи, які не володіють хоча б однією з названих ознак, не можуть вважатися суб’єктами профілактики злочинів 12.

Різноманітність суб’єктів, що відрізняються за характером, масштабами, формами і методами діяльності - одна з суттєвих особливостей профілактики злочинів. До її суб’єктів належать: відповідні державні органи та установи, громадські організації і формування, посадові особи й інші працівники - представники цих органів, установ, організацій і формувань, а також окремі громадяни.



Суб’єктів профілактики можна також поділити на такі групи:

а) органи та організації, які керують, спрямовують, координують попереджувальну діяльність (органи державної влади і управління);

б) органи та організації, які безпосередньо здійснюють профілактичні заходи (МВС, СБУ, прокуратура, суд, спеціально створені громадські формування);

в) суб’єкти, у функції яких частково входить здійснення запобіжних заходів – заклади освіти, охорони здоров’я, адміністрації підприємств, установ, організацій тощо.

Класифікуючи суб’єкти профілактики, потрібно враховувати, що, по-перше, всі вони відрізняються один від одного, але функціонують у взаємозв’язку, тим паче, що існує їх своєрідна ієрархія; по-друге, кожний суб’єкт наділений своїми повноваженнями (є носієм певних прав і обов’язків).

У кримінологічній літературі виділяють також загальні суб’єкти профілактики, для яких ця діяльність не є головною, і спеціальні суб’єкти, для яких попередження злочинів є головною або однією з визначальних функцій. Остання група суб’єктів – найбільш активна ланка у боротьбі зі злочинністю, оскільки перебуває на її передньому краї, володіючи спеціальними повноваженнями і засобами. Це – органи внутрішніх справ, податкова міліція, служба безпеки, прокуратура, суди, митна варта, спеціальні громадські формування тощо.

Таким чином, системою профілактики злочинівє сукупність державних органів, громадських організацій та громадян, які цілеспрямовано здійснюють на різних рівнях і у різних масштабах управління й планування попереджувальної діяльності, виконання профілактичних заходів та мають у зв’язку з цим певні права й обов’язки і несуть відповідальність за досягнення поставленої мети.

Крім суб’єктів, система профілактики злочинів має ще й об’єкти запобіжного впливу. У науковій літературі такими об’єктами визнаються: злочинність, її детермінанти, особа правопорушника та умови її формування, які потрібно корегувати.

Центральне місце у системі спеціальних суб’єктів профілактики посідають органи внутрішніх справ. Їх діяльність щодо попередження злочинів носить комплексний характер, що проявляється у таких аспектах:

1) органи внутрішніх справ, на відміну від інших суб’єктів профілактики, впливають на дуже широке коло об’єктів попереджувальної діяльності;

2) вони активно взаємодіють з усіма іншими суб’єктами, надаючи їм інформацію про криміногенну обстановку в регіоні, виявлені детермінанти злочинів та осіб, що потребують індивідуального профілактичного впливу, а також методичну й практичну допомогу в проведенні різних запобіжних заходів;

3) органи внутрішніх справ не лише самі виявляють і ліквідують криміногенні фактори, але й у встановленому законом порядку пред’являють іншим суб’єктам вимоги щодо необхідності виконання покладених на них функцій у сфері зміцнення правопорядку;

4) органи внутрішніх справ здійснюють попереджувальну діяльність на всіх рівнях, використовуючи при цьому широкий арсенал методів та засобів як гласних, так і оперативних. До того ж у їх структуру входить низка служб і підрозділів, єдине або головне призначення яких полягає у реалізації профілактичних функцій.

Аналіз чинного законодавства та відомчих нормативних актів МВС України дає змогу назвати наступні основні напрямки попереджувальної діяльності органів внутрішніх справ:

- участь у забезпеченні громадського порядку, охороні державної та приватної власності, конституційних прав і свобод громадян, перекриття каналів незаконного збагачення;

- попередження різних злочинних проявів, особливе місце серед яких займають організована і професійна злочинність, як найбільш небезпечні її види;

- запобігання пияцтву, наркоманії, проституції, поширенню вірусу СНІДу, які не тільки згубно впливають на здоров’я і моральний стан людей, завдають значних матеріальних збитків суспільству, але й штовхають індивідів на скоєння злочинів;

- попередження злочинів серед неповнолітніх, в першу чергу таких, як крадіжки, грабежі, розбої, зґвалтування, убивства, хуліганство, угони транспортних засобів. Неповнолітні злочинці дають максимальний, порівняно з іншими категоріями засуджених, процент рецидиву, формуючи тим самим тенденцію до його зростання на багато років уперед;

- боротьба з рецидивною злочинністю. МВС України неодноразово зазначало, що незважаючи на заходи, які вживаються, проблема подолання рецидивної злочинності залишається гострою. Рецидивістами вчиняється чимало тяжких злочинів. За останнє десятиріччя на 95 % збільшилася кількість злочинів, вчинених особливо небезпечними рецидивістами;

- попередження злочинів у сфері економічних відносин. Криза виробництва, інфляція, недосконале податкове законодавство, безробіття є тими чинниками, які породжують тіньову економіку та мафіозні структури. Цей вид злочинності становить пряму загрозу національній безпеці;

- запобігання злочинам у сфері сімейно-побутових стосунків та тим, що скоюються у парках, на вулицях й інших громадських місцях, особливо у вечірній і нічний час;

- попередження необережних (насамперед, транспортних) злочинів та злочинів проти довкілля, які завдають суспільству значних збитків.



Питання 4. Правові та організаційні основи профілактики злочинності. Будь-яка діяльність, у тому числі профілактична, має свої методи і форми здійснення. Профілактика злочинів проводиться із застосуванням заходів переконання та примусу стосовно осіб, які порушують норми права і правила поведінки, встановлені у суспільстві. Тому тут використовуються два методи: переконання і примусу. Якщо перший є більш гуманним, оскільки спрямований на переконання людини в невигідності протиправних вчинків, то другий метод пов’язаний із застосуванням тих чи інших заходів примусу до осіб, які допускають правопорушення. Безумовно, вказані методи повинні застосовуватися з урахуванням криміногенних властивостей особи.

Під формами попереджувальної діяльності розуміється науково обґрунтована система найбільш доцільних засобів вирішення завдань профілактики злочинів. Серед її суб’єктів особливе місце посідають органи державної влади усіх рівнів та їх виконавчі структури, які, відповідно до Конституції України, покликані забезпечити “дотримання законів, охорону державного і громадського порядку, прав і законних інтересів громадян”. Виходячи з цього, попереджувальну діяльність вони здійснюють у таких формах:

- розробляють систему заходів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю у суспільстві (соціальних, економічних, правових тощо);

- здійснюють у межах своїх повноважень керівництво суб’єктами профілактики на підвідомчій їм території;

- координують діяльність державних і громадських органів при реалізації комплексних програм боротьби зі злочинністю;

- разом з громадськими формуваннями розробляють і затверджують комплексні плани профілактики злочинів;

- заслуховують керівників правоохоронних органів та громадських формувань з питань зміцнення законності і правопорядку;

- приймають рішення про створення нових суб’єктів профілактики;

- безпосередньо через свої постійні комісії (адміністративні, у справах неповнолітніх тощо) проводять профілактичну роботу, використовуючи при цьому як метод переконання, так і примусу.

Гарантією успіху попереджувальної діяльності є активна участь у ній громадських організацій, трудових колективів і громадян. Це одна з важливих запорук розбудови правової держави, розвитку демократії та створення громадянського суспільства. Діяльність названих суб’єктів, у розрізі обговорюваної проблеми, здійснюється у таких формах:

а) обговорення питань профілактики злочинів у трудових колективах; участь у перспективному і поточному плануванні попереджувальної діяльності з закріпленням її завдань у колективних договорах; взаємодія з правоохоронними органами, що передбачено у нормативних і методичних документах;

б) застосування заходів громадського впливу щодо осіб з асоціальною спрямованістю, аби не допустити їх подальшої деградації і забезпечити корекцію поведінки;

в) індивідуальні і групові бесіди, обговорення поведінки на зборах трудового колективу, призначення куратора, наставника і т.п.;

г) запровадження громадського контролю за дотриманням правових норм у сфері побуту, довкілля, боротьби з пияцтвом, наркоманією тощо;

д) проведення рейдів, патрулювання у громадських місцях з метою зміцнення правопорядку.

Практика виробила й організаційні форми участі громадськості у попередженні злочинів. Це громадські пункти охорони порядку, ради профілактики в трудових колективах, добровільних народних дружинах (ДНД), робітничі загони допомоги міліції та інші. Крім громадських формувань, у попереджувальній діяльності беруть участь окремі громадяни, формами роботи яких можна назвати:

- недопущення негативного впливу на дітей;

- створення нормальних умов життя і виховання неповнолітніх;

- запобігання пияцтву і наркоманії у побуті;

- повідомлення правоохоронних органів про підготовлювані чи скоєні правопорушення;

- застосування заходів необхідної оборони;

- шефство, наставництво над особами, які стоять на профілактичному обліку.

Профілактична діяльність громадськості весь час модернізується і вимагає належного інформаційно-аналітичного та методичного забезпечення, що покладається на правоохоронні органи. Останнім, як відомо, відводиться головна роль у боротьбі зі злочинністю як спеціальним суб’єктам профілактики. Залежно від завдань, поставлених перед тим чи іншим правоохоронним органом, теорією і практикою вироблені відповідні форми їх запобіжної діяльності.

Так, Закон України “Про прокуратуру” встановлює, що її діяльність спрямована на всебічне зміцнення законності, охорону суспільного ладу, його політичної та економічної систем, соціально-економічних, політичних і особистих прав та свобод громадян. З цього положення випливає, що профілактика злочинів пронизує всі функції прокуратури, виступає завданням, яке підлягає вирішенню на кожному напрямку її діяльності. Закон визначає також форми профілактичної діяльності органів прокуратури. Основною з них є загальний нагляд за виконанням законів. З найбільш значимих виділимо: нагляд за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства; нагляд за виконанням законів при розгляді кримінальних справ судами; виявлення чинників, що обумовлюють злочини, і вжиття заходів щодо їх усунення; розробка, спільно з іншими державними органами, заходів попередження злочинів; координація діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю; правова пропаганда.

Суди здійснюють профілактичну діяльність у двох формах - процесуальній і позапроцесуальній. У свою чергу, процесуальні заходи поділяються на три групи: кримінально-процесуальні; адміністративно-процесуальні; цивільно-процесуальні. Зміст позапроцесуальних форм полягає у виступах перед трудовими колективами, засобах масової інформації про стан злочинності; підготовці відповідних матеріалів для державних органів; направленні окремих ухвал; звітах суддів перед населенням про свою роботу.

Формами профілактичної діяльності органів юстиції є: організаційне керівництво діяльністю суддів; методичне забезпечення юридичних служб підприємств та адвокатури; проведення правової пропаганди і правового виховання громадян. Органам юстиції, на відміну від інших спеціальних суб’єктів, підвідомчі тільки заходи загальної профілактики.



Основними формами профілактичної діяльності органів внутрішніх справ є:

1) реєстрація та своєчасне розкриття злочинів;

2) профілактичний облік осіб, схильних до правопорушень, та індивідуальні бесіди з ними;

3) вжиття примусових заходів до осіб, які скоїли різні правопорушення (застосування штрафу, адмінарешту, конфіскації, позбавлення певних прав, направлення на примусове лікування, встановлення адміністративного нагляду і, нарешті, притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння злочину);

4) проведення різноманітних операцій, рейдів з метою затримання правопорушників, виявлення криміногенних факторів та їх усунення;

5) розробка комплексних планів попередження злочинів на території обслуговування;

6) інформування державних органів про стан злочинності, її тенденції та детермінанти;

7) координація діяльності і надання методичної допомоги громадським формуванням у попередженні злочинів та інших правопорушень;

8) здійснення правової пропаганди серед населення.

Треба також зазначити, що ця діяльність складається з кількох етапів:

- розробки і здійснення загальних напрямів попередження злочинів;

- конкретизації загальних планів, “заземлення” їх до рівня підприємств, установ, організацій і місця проживання громадян;

- організації індивідуально-виховної роботи з особами, які поставлені на профілактичний облік;

- припинення злочинів з боку осіб, про злочинні наміри яких відомо працівникам міліції;

- розкриття злочинів і розшуку винних з метою недопущення скоєння ними нових злочинів;

- профілактичної роботи з раніше засудженими, з тим щоб запобігти рецидиву.

Викладені вище положення є засадничими для запобігання будь-яким злочинам. Знання основних напрямків, форм і методів профілактичної діяльності дасть змогу правильно організувати боротьбу з різними видами злочинності, кожен з яких, безперечно, має свою специфіку.

Питання 5. Види та рівні запобігання злочинності. Численність і різнохарактерність заходів як загальної, так і індивідуальної профілактики виключають можливість їх вичерпного перерахування. Мова може йти лише про їх класифікацію та визначення особливостей кожного виділеного класу. Головними підставами такої класифікації є суб’єкти та об’єкти профілактики, її завдання, форми і методи, ступінь правового регулювання попереджувальної діяльності. Зазначимо, що у кримінологічній літературі зустрічаються й інші підстави класифікації даних заходів.

Заходи загальної профілактики поділяються:

1) за суб’єктом – на загальні і спеціальні. Загальні заходи застосовуються тими суб’єктами, для яких попереджувальна діяльність не є основною функцією. Спеціальні заходи використовуються тими суб’єктами, для яких ця діяльність є основною або однією з головних;

2) за об’єктом – на заходи попередження будь-яких злочинів; заходи попередження окремих видів злочинів (неповнолітніх, рецидивних, насильницьких, корисливих, тощо); заходи попередження конкретних злочинів;

3) за характером завдання – на заходи, спрямовані на виявлення детермінант злочинів, та заходи, спрямовані на усунення (нейтралізацію) цих детермінант;

4) за організаційною формою – на заходи-сигнали і заходи-дії. Заходами-сигналами є інформація про необхідність цілеспрямованого впливу на виявлені криміногенні фактори (подання органів дізнання і попереднього слідства, прокуратури, окремі ухвали судів). Ці заходи, як правило, здійснюються спеціальними суб’єктами попереджувальної діяльності. Інші суб’єкти виконують заходи-дії, тобто безпосередньо працюють над усуненням виявлених детермінант злочинів. Заходи-дії, у свою чергу, за змістом можна розділити на: організаційні, економічні, правові, моральні, технічні (підбір і розстановка кадрів, ефективне використання патрульно-постової служби, удосконалення бухгалтерського обліку, використання сучасних обчислювальних пристроїв, сигналізації тощо);

5) за ступенем правового урегулювання – на заходи правового і неправового характеру. Наприклад, заходи, що здійснюються у межах кримінально-процесуальної діяльності або загального нагляду прокуратури, є правовими, а у сфері господарської чи культурно-виховної діяльності - неправовими.

Зазначимо, що у науковій літературі наводяться й інші класифікації 13. Кожна з них має свої переваги і недоліки, однак, узяті разом, вони дозволяють мати краще уявлення про загальну профілактику злочинів.

Заходи індивідуальної профілактики завжди спрямовані на конкретного члена суспільства чи певну групу осіб, тобто включають у себе відповідну роботу з людьми. Тому вони підкоряються усім основним закономірностям, властивим міжособистісним стосункам. Виходячи з цього, до заходів індивідуальної профілактики злочинів висуваються певні вимоги: вони мають бути обґрунтованими, позбавленими будь-яких проявів формалізму, послідовними і безперервними, побудованими на прогнозуванні поведінки профілактованої особи з урахуванням її індивідуальних особливостей.

Заходи індивідуальної профілактики залежно від завдань, на вирішення яких вони спрямовані, можуть бути поділені на три групи: інформаційні; заходи впливу; заходи контролю. До інформаційних належать такі, що спрямовані на виявлення осіб, котрі потребують профілактичного впливу, а також на збирання необхідних відомостей про них, аби правильно побудувати роботу з ними.



Заходи впливу становлять ядро індивідуальної профілактики. Саме вони покликані забезпечити усунення дефектів соціалізації особи і тим самим уберегти її від скоєння злочину. Заходи контролю спрямовані на перевірку ефективності застосування заходів впливу і, залежно від цього, визнати їх достатніми або намітити додаткові заходи профілактики.

Заходи індивідуальної профілактики можна також розділити на заходи: переконання, примусу і допомоги.

Як уже зазначалося, індивідуальна профілактика спрямована не лише на окрему людину, яка може скоїти злочин, але й на її мікросередовище. Досягти вирішення другого завдання можна різними засобами. Це можуть бути заходи, спрямовані на те, щоб змінити характер впливу мікросередовища на особу або радикально змінити саме це середовище (скажімо, перевести особу у здоровий колектив). Вибір заходів залежить від ступеня антисоціальності мікросередовища, можливостей його перебудови у бажаному напрямку, інтенсивності впливу на особу та інших обставин. Але у будь-якому разі ефективність індивідуальної профілактики залежить від своєчасності застосування превентивних заходів на якомога ранніх стадіях соціальної запущеності особи, коли вона ще тільки вчиняє аморальні поступки і правопорушення, що не носять злочинного характеру.

Не випадково у кримінології виділяють в окремий підвид так звану ранню профілактику злочинів. За визначенням А.Й.Міллера, під нею треба розуміти спеціальну діяльність щодо виправлення і перевиховання особи, чия поведінка відхиляється від моральних та правових норм, але ще не стала злочинною, що передбачає як корекцію відносно слабких деформацій у структурі особи, так і усунення (нейтралізацію) діючих на неї криміногенних факторів мікросередовища, з тим щоб усунути саму можливість вчинення даною особою злочину 14.



Наведене свідчить, що з трьох видів антисуспільної поведінки (аморальної, протиправної і злочинної) об’єктом ранньої профілактики виступають тільки перші два види, тобто дозлочинні форми антисоціальної поведінки. Тим самим за своїм змістом рання профілактика є ніби проміжною ланкою між загальновиховними заходами, адресованими всім громадянам (особливо, неповнолітнім), і кримінально-правовими, які застосовуються до тих, хто вже вчинив злочин.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ


  1. Поняття профілактики, запобігання та припинення, їх співвідношення.

  2. Цілі, завдання, функції та межі запобіжної діяльності.

  3. Система запобіжної діяльності.

  4. Правові та організаційні основи профілактики злочинності.

  5. Види та рівні запобігання злочинності.




1Юридична енциклопедія. – К., 1999. – С. 513-514.

2Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. – Харьков, 1996. – С. 141-142.

3 Див.: Криминология. – М., 1979. - С. 3-4.

4 Див.: Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. – М., 1980. - С. 409-416.

5 Тут доречно зауважити, що багато вчених застосовують термін “попередження злочинності”. Як, на нашу думку, це є не зовсім коректно, адже попередити можна те, чого ще немає в дійсності. Злочинність, як соціальне явище, вже об’єктивно існує, тому її не можна попередити. З нею можна тільки боротися, протидіяти їй, долати її. Попереджати можна окремі злочини, які ще не скоєні, але можуть бути вчинені, якщо їх не попередити. Тому, більш доцільно говорити про “попередження злочинів”, як системи заходів їх запобігання.

6 Див., наприклад:Аванесов Г.А. Криминология и организация предупреждения преступлений. – М., 1995. – С.125-126.

7 Див.: Яковлев А.М. Индивидуальная профилактика преступного поведения. - Горький, 1977. - С.5.

8 Див.: Блувштейн Ю.Д., Зырин М.И., Романов В.В. Профилактика преступлений. - Минск, 1986. - С.27.

9 Див.: Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. – М., 1980. - С. 339-401.

10 Див.: Алексеев А.И., Сахаров А.Б. Причины преступлений и устранение их органами внутренних дел. – М., 1985. – С..53.

11Див.: Указ Президента України “Про Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки” від 17 вересня 1996 р. – Урядовий кур’єр. – 23 вересня 1997 р.

12 Див.: Блувштейн Ю.Д. Предупреждение преступлений. – Минск, 1980. - С. 34.

13 Див.: Миньковський Г.М. Теоретические основы предупреждения преступности. – М., 1977.

14 Див.: Миллер А.Й. Противоправное поведение несовершеннолетних (генезис и ранняя профилактика). – К., 1985. – С.126.


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка