Тиміш та Юрій Хмельницькі




Сторінка1/7
Дата конвертації16.04.2017
Розмір1,17 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7
Знамениті українці
Юрій Мицик
Тиміш та Юрій Хмельницькі

Харків


«Фоліо»

1011


Історія роду Хмельницьких містить у собі більше невідомого, ніж відомого. Ми маємо лише фрагментарні свідчення, та й ті часом є малодостовірними. Можемо з упевненістю твердити тільки про деякі факти з життя Михайла Хмельницького — батька гетьмана Богдана Хмельницького і діда Тимоша та Юрія Хмельницьких.


Рід Хмельницьких

Історія роду Хмельницьких містить у собі більше невідомого, ніж відомого. Ми маємо лише фрагментарні свідчення, та й ті часом є малодостовірними. Можемо з упевненістю твердити тільки про деякі факти з життя Михайла Хмельницького — батька гетьмана Богдана Хмельницького і діда Тимоша та Юрія Хмельницьких. Заглянути далі в глибину століть не дозволяє брак джерел. Однак можна ризикнути твердити, що їхнім предком був славнозвісний Венжик Хмельницький. Підставою для цього є заява самого Юрія Хмельницького, який на схилі політичної кар’єри прибрав собі ще одне ім’я — Венжик і запевняв, що його предком був згаданий Венжик. В одному із своїх листів він і батька називав у такий спосіб: «Богдан–Зіновій Венжик Хмельницький».

Венжик Хмельницький відзначився тим, що у 1534 р. (за іншими даними — у 1514 р.) під Заславом (сучасний Ізяслав Хмельницької області) дощенту розгромив ординців, які вдерлися на Волинь. В «Історії Русів» говориться про тріумфальну зустріч цього гетьмана у Заславі, від якого він одвів ворожі орди, про те, що король Сигізмунд І надіслав йому листа з подякою за цю перемогу. Саме Венжика українська літописна традиція вважає одним із перших (навіть другим після Прецлава Лянцкоронського!) серед козацьких гетьманів. Отже ім’я Венжика Хмельницького здавна було оточене ореолом слави, і це теж могло спонукати Юрія Хмельницького до проголошення його своїм предком. Так, власне, чинили монархи багатьох країн світу, зокрема великі князі київські та московські царі, які виводили свій рід від варяга Рюрика, вірменські царі — від Александра Македонського і т. д. Однак виключати того факту, що Венжик Хмельницький міг бути реальним предком Юрія Хмельницького, теж не варто.

Із стовідсотковою впевненістю можемо твердити тільки те, що першим відомим представником роду Богдана Хмельницького та його нащадків був Михайло Хмельницький. Про його походження існують різні думки. Вчені називають різні місця народження: Київ, Чернігів, Лисянку, Галичину, Хмельник, Хмелев (Хмелів), Хмельне (Хмелівку). Найсвіжіше дослідження В. Смолія та В. Степанкова, присвячене Богданові Хмельницькому, вважає достовірнішою версію про західноукраїнське походження предків Богдана Хмельницького. Історики майже одностайні в тому, що Хмельницькі були українськими православними шляхтичами за походженням і мали герб «Абданк» (однак деякі вчені вважають, що герб Хмельницьких більше схожий на герб «Сирокомля»). Як нам вдалося встановити, Хмельницькі мали міцний зв’язок з Білоруссю, їхня рідня, в т. ч. Кизим — один з керівників повстання 1637–1638 рр., проживала в таких містах, як Бихів та Мозир.

Відомо, що Михайло Хмельницький здобув непогану освіту і служив при дворі магната Станіслава Жолкевського у м. Жовкві на Львівщині. Після цього на пропозицію іншого магната — Яна Даниловича (близького приятеля Жолкевських і власника Олеського замку) — Михайло Хмельницький перейшов до нього на службу. Коли Данилович між 1592–1594 рр. став корсунсько–чигиринським старостою, то направив на береги Росі й Тясмину свого нового помічника, тим більше, що той господарював тут ще у 80–х роках ХVІ ст. За припущенням вищезгаданих істориків, Михайло Хмельницький рятувався тоді у цих краях від переслідувань, бо був покараний судом чи то на «баніцію» (вигнання з батьківщини), чи то на «інфамію» (знеславлення та обмеження у громадянських правах).

Тут він став засновником (осадчим) таких міст, як Лисянка та Чигирин, хутора Суботів, заселяв і захищав від ворогів Черкащину, потім став чигиринським підстаростою. Восени 1620 р. турецькі війська наблизились до кордонів Речі Посполитої, а їм назустріч виступила польська армія на чолі з гетьманом С. Жолкевським. Останній не захотів просити козаків про допомогу, зневажливо сказавши: «Не хочу я з Грицями воювати». Ця зневага дорого йому обійшлася, оскільки на Цецорських полях у Молдавії (під Яссами) польська армія зазнала нищівної поразки, а самому Жолкевському татарин відрубав голову. У цій битві брав участь на польському боці і невеликий козацький загін (сотня чи дві козаків) під командуванням Михайла Хмельницького. Там командувач і загинув, а його син Богдан (майбутній гетьман) потрапив у полон до ординців. Отже, Михайло Хмельницький увійшов в історію не тільки як батько Богдана Хмельницького і дід Тимоша та Юрія Хмельницьких, але і як засновник деяких славних українських міст.

Десь на початку 90–х рр. ХVІ ст. Михайло Хмельницький одружився з козачкою, яку, ймовірно, звали Гафія (Агафія). Можливо, вона була пов’язана з козацьким родом Дорошенків. Та оскільки не мала шляхетства, то її діти теоретично втрачали шляхетський статус батька. Однак у практичному житті такі юридичні тонкощі далеко не завжди бралися до уваги. 6 січня 1596 р. у них народився син Богдан–Зіновій. Вважається, що у подружжя було ще кілька дітей (Іван, Захар, Юсько, Пелагея та ін.). Є дані, наприклад, про дочку Михайла та Агафії, яка потім вийшла заміж, ймовірно, за Семена Савича — канівського полковника, відомого дипломата часів Національно–визвольної війни (посла до Османської імперії та Кримського ханства), ще про одну дочку, яка вийшла заміж за Павла Яненка…

Овдовівши у 1620 р., Гафія вдруге вийшла заміж, цього разу за білоруського шляхтича Петриківського повіту Василя Ставицького (Ставецького), з яким були споріднені українські шляхетські роди Васильківських, Ковалевських, Проскур і Тишкевичів. Від цього шлюбу народився Григорій Ставицький, у якого у свою чергу був син Федір (двоюрідний брат Тимоша та Юрія Хмельницьких). Ян Ковалевський був серед козацьких ватажків у 1618 р., а, очевидно, його син Іван Ковалевський став генеральним суддею Війська Запорозького у 1655–1659 рр., особою, наближеною до Юрія Хмельницького. Український історик та архівіст Іван Каманін висловив свого часу припущення, що вдова Михайла Хмельницького прийняла по смерті другого чоловіка чернечий постриг, а потім стала схимонахинею під іменем Марфа. Але це припущення поки що не знаходить документального підтвердження.



Про Богдана–Зіновія Хмельницького написано велику кількість досліджень, і тому не варто повторюватися, тим більше, що це зайняло б надто багато місця. Хоча в його біографії залишається ще чимало «білих плям», але основні віхи його життєвого шляху можна простежити. Отже, Богдан здобув добру домашню освіту, вчився у якомусь православному монастирі (не виключено, що у Київській братській школі — майбутній Києво–Могилянській академії), Львівському єзуїтському колегіумі, потім вступив до лав реєстрового козацтва, можливо, брав участь у козацьких походах під керівництвом Петра Конашевича (Сагайдачного). Після нещасливої для Речі Посполитої битви на Цецорських полях Богдан Хмельницький потрапив у полон до ординців, які передали його потім туркам у Стамбул. Саме тут він добре вивчив татарську й турецьку мови (ще раніше він опанував польську мову та латину). Через декілька років його викупила з неволі мати. Певно, десь наприкінці 1624 р. Богдан Хмельницький був на волі в Україні, а на самому початку 1625 р. брав участь у підписанні козацько–татарського договору, спрямованого проти Османської імперії. Вже тоді він виявив себе зрілим політиком, добре освіченою людиною. Можливо, майбутній гетьман брав участь у поході запорожців на Крим у 1628 р., у повстаннях 1630–1631, 1635 та 1637–1638 рр., у Смоленській війні проти Московської держави (1632–1634). За участь в останній король Владислав ІV нагородив його дорогоцінною шаблею. Богдан Хмельницький був одним із тих, хто підписував капітуляцію Війська Запорозького на Масловому Ставу (29.04.1638 р.)1, тоді ж був обраний членом козацького посольства до Речі Посполитої, став сотником Чигиринського полку, брав участь у Тридцятилітній війні на боці Франції (у 1644 р. разом з іншими запорожцями облягав зайнятий іспанцями Дюнкерк), а також у підготовці запланованого королем Владиславом ІV походу проти Османської імперії. Він став одним із лідерів запорозького козацтва, і не випадково реакційні кола Речі Посполитої розглядали його як ворога, навіть влаштовували замахи на його життя. Так текло життя Богдана–Зіновія до 1647 р., коли на його хутір Суботів напав шляхтич Данило Чаплинський, що й стало приводом до вибуху Національно–визвольної війни українського народу 1648–1657 рр. Повернувшись з турецького полону на Батьківщину, Богдан–Зіновій невдовзі одружився з Ганною (Гафією) Сомко (1608 (?) — між 1645–1647 рр.) — дочкою заможного переяславського чи київського козака або міщанина Семена Сомка, який, між іншим, був одним з послів Війська Запорозького до Московської держави у 20–х рр. ХVІІ століття. Ганна Хмельницька була незвичайною жінкою, вирізнялася і красою. У 50–60–х рр. ХVІІ ст. був відомий київський війт Сомко, удова якого Катерина заповіла щедрі кошти на благодійні цілі, підтверджені Богданом та Юрієм Хмельницькими. Цей Сомко, очевидно, доводився дядьком чи братом Ганні Сомко. Рідний брат Ганни — Яким Сомко (Сомченко, Самченко), майбутній наказний гетьман, торгував на Дону у 30–х рр. ХVІІ ст., мав дружину та дітей, відомо і про його внука. Доречно згадати, що він був високого зросту, фізично сильний і настільки вродливий, що навіть кат не хотів рубати йому голову (це сталося після «Чорної ради» 1663 р.). Від шлюбу Богдана–Зіновія Хмельницького з Ганною Сомко народилося щонайменше шестеро дітей, хоча останнім часом з’явилися дослідження, в котрих стверджується, що насправді їх було більше (3–4 синів, 6–8 доньок, усього 9–12). Таким чином, лелека приносив подружжю дитину що два роки. У другій половині 20–х років ХVІІ ст. з’явилися перші діти — доньки, старшою з яких, очевидно, була Стефанида (Степанида). Синів було чи то троє, чи то четверо. Двоє з них (Тимофій, або ж Тиміш, і Юрій) досягли повноліття, ще двоє (одного звали Григорієм) померли малолітніми. В художній, а часом і науковій літературі інколи з’являються згадки про малолітнього сина Богдана Хмельницького — Остапа, якого засікли до смерті слуги Чаплинського під час його відомого нападу на хутір Суботів. Цей факт не відповідає дійсності, і сам Богдан Хмельницький ніколи не писав про загибель Остапа, хоча й ретельно перераховував у своїх скаргах на ім’я короля всі заподіяні йому кривди.

Дочка Стефанида вийшла заміж за полковника Івана Нечая, брата відомого брацлавського полковника Данила Нечая (загинув під Красним у 1651 р.). Олена (деякі історики вважають, що це була інша дочка гетьмана — Катерина) у січні 1656 р. вийшла заміж за полковника Данила Виговського, рідного брата генерального писаря (майбутнього гетьмана) Івана Виговського. Після трагічної загибелі чоловіка вона вийшла заміж за гетьмана Павла Тетерю, з яким і втекла потім до Польщі. Там на подружжя чекали серйозні випробування: Тетеря втратив свої статки, польська влада повелася з ним як з мавром, який виконав свою справу і може йти геть. Подружжя розпалося, і Тетеря був змушений тікати у Молдавію, що була під турецьким протекторатом, шукати порозуміння з султаном проти Речі Посполитої, і там був отруєний поляками. Олена прийняла католицизм і, очевидно, скінчила своє життя в одному з католицьких монастирів. Марія вийшла заміж за старшину Канівського полку Стороженка. Як звали інших дочок Богдана та Ганни Хмельницьких, ми не знаємо. Одна з них вийшла заміж за полковника Лук’яна Мовчана, мала сина Федора, який був, певно, пов’язаний з родом Марковичів (Маркевичів). Ще одна дочка Богдана Хмельницького вийшла заміж за Павла (вірогідно, сотника Павла Безштанька), а ще одна — за корсунського сотника Блиску (Улізка?), залишилася вдовою. Про шлюби ще двох дочок нічого не відомо. Так у світлі відомих на сьогодні джерел виглядає у скороченому викладі історія гетьманського роду Хмельницьких, склад гетьманської сім’ї та родинні зв’язки.




  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка