Травматизм та його профілактика під час занять фізичною культурою




Скачати 378,24 Kb.
Дата конвертації11.05.2017
Розмір378,24 Kb.


Управління освіти Шепетівського міськвиконкому

методичний кабінет




ТРАВМАТИЗМ ТА ЙОГО ПРОФІЛАКТИКА ПІД ЧАС ЗАНЯТЬ

ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ

Кафедра вчителів фізичної культури

загальноосвітньої I-III ступенів школи №6

2009



ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1: Основні характеристики травматизму на заняттях фізичною культурою

1.1 Суть, поняття, структура, статистика 4

1.2. Причи та умови виникнення травм. 6

1.3 Перша допомога під час травм і нещасних випадків 7

1.4 Нещасні випадки на воді. 12

Розділ 2: Заходи запобігання травмам та порядок дій при їх виникненні 2.1. Профілактика травматизму під час занять фізичною культурою (організація та методи тренування і занять) 17

2.2. Надання долікарської допомоги при травмах, що виникають під час занять фізичною культурою 22

Список використаної літератури 29

Вступ

Фізична підготовка і спорт у житті кожної дитини являються надійними засобами зміцнення здоров’я, підвищення резистентності організму до професійних захворювань і проводиться з метою забезпечити фізичну готовність дітей до перенесення фізичних навантажень, нервово – психічних навантажень в екстремальних ситуаціях, а також сприяти вирішенню завдань навчання і виховання.

Для досягнення цієї мети потрібно правильно і проводити заняття , тренування і змагання, створювати необхідні умови для забезпечення належного рівня фізичної досконалості.

Сприяти цьому буде придбання елементарних знань і навичок, які запобігають отриманню травм, важких пошкоджень, погіршенню стану здоров’я.

"Травма" – грецьке слово. Воно означає порушення цілості тканин або органів тіла в результаті будь-якого впливу. Травма може виникнути як наслідок одноразового сильного або слабкого, але часто повторюваного впливу.

Спортивні травми – це пошкодження або паталогічний стан отримані, або які виникли в результаті занять фізичною підготовкою.



Нерідко причиною травм може бути порушення санітарно – гігієнічних умов на спортивних спорудах, неякісний спортивний інвентар та обладнання. Ускладнення спортивних травм викликається відсутністю кваліфікованої допомоги в перші хвилини і навіть секунди після нещасного випадку. Елементарні знання, навички, своєчасна допомога потерпілому може значно покращити його стан або навіть врятувати життя.
Розділ 1

Основні характеристики травматизму на заняттях фізичною культурою
1.1. Суть поняття, структура, статистика

Травматизм під час занять фізичною культурою – це нещасні випадки, що виникають під час заняття спортом (планових, групових чи індивідуальних, на стадіоні, в спортивній секції, на майданчику) під наглядом викладача фізичної культури або тренера. Травми під час занять фізичною культурою і спортом виникають значно рідше, порівняно з промисловими, побутовими, вуличними та іншими видами травм. Вони складають близько 3 % від загальної кількості. Як правило, ці травми не загрожують життю травмованого, однак вони відбиваються на його загальній та спортивній працездатності, часто потребують довгого періоду на відновлення втраченої працездатності.

Найчастіше травми виникають під час занять боксом, футболом, хокеєм, боротьбою, мотоспортом, гімнастикою. Під час заняття кожним видом спорту трапляються характерні саме для цього виду спорту травми. Приміром, у футболістів та хокеїстів найчастіше спостерігаються пошкодження меніску колінного суглобу. Найрозповсюдженішими є пошкодженнями м’яких тканин з переважанням забоїв, переломи кісток не перевищують 3 % загальної кількості травм, вивихи складають 3-5 %. Основна частина травм припадає на кінцівки, далі йдуть травми голови і тулуба. Іноді спостерігаються випадки розвитку хронічних процесів як результату раніше отриманих пошкоджень. Внаслідок повторних травм вони загострюються і призводять до тривалої втрати спортивної працездатності. Великі фізичні навантаження, які іноді застосовують, особливо при підготовці до різноманітних змагань, потребують добре відлагодженої системи відновлення пошкоджених ділянок і організму загалом.

Зведенні матеріали про стан захворюваності спортсменів, що представляють різні види спорту, показують, що найчастіше трапляються хронічні запальні та дегенеративні зміни опорно-рухового апарату, які є наслідком попередньо завданих і не до кінця вилікуваних травм, повторних мікротравм та фізичних перенавантажень. При цьому найчастіше травмуються найбільш навантажені суглоби, зв’язки і м’язи.

Як свідчить практика, захворювання опорно-рухового апарату значно частіше трапляється у кваліфікованих спортсменів, аніж у менш кваліфікованих, починаючих. Це значною мірою пов’язано з більшими фізичними навантаженнями на тренуваннях. Значний відсоток таких змін у знаних спортсменів пояснюється недостатньо відповідальним ставленням до лікування травм, відновлення тренувань, а також недостатньо точної діагностики .

Розглянемо пошкодження по видах спорту.

При заняттях легкою атлетикою трапляються підгострі та хронічні травматичні захворювання опорно-рухового апарату, викликані в більшості випадків попередньою травмою або не значними, однак часто повторюваними травмами; забої (50 %), рани (19 %), пошкодження суглобів (15 %) та інші. В основному, описані травми стосуються нижніх кінцівок (70 %) .

При кросі найчастіше трапляються забої нижніх кінцівок при ударі до бар’єру, травми суглобів. Іноді травми гомілковостопного суглоба ускладнюються переломом однієї або обидвох литок з вивихом стопи.

При занятті бігом на короткі дистанції найрозповсюдженішими є травми двоголового м’яза бедра, ікроножний та камбалоподібний м’яз гомілки, розтягнення, пошкодження ахілового сухожилка, зв’язкового апарату гомілковостопного суглоба .

При занятті бігом на короткі та середні дистанції трапляються запалення стопи і гомілки, які виникають при тренуванні на твердому грунті, при фізичних навантаженнях ікроножного та камбалоподібного м’язів.

При стрибках у висоту можуть виникнути травми гомілковостопного суглоба, зокрема його зв’язкового апарату, що можуть супроводжуватися переломом литки; травми колінного суглоба з пошкодженням менісків.

При стрибках у довжину можуть виникнути забої, пошкодження суглобів, переважно гомілковостопного.

При занятті спортивною гімнастикою найчастіше трапляються синці, забої, розтягнення, пошкодження суглобів, переважно променезап’ясткового, ліктєвого, плечового, гомілковостопного і колінного. Окрім того, мозолі. Більше 70 % травм при заняттях гімнастикою припадають на кисті та пальці рук.

При занятті баскетболом найчастіше трапляються травми гомілковостопного суглоба, зокрема підвивих або повний вивих, при якому пошкоджується зв’язковий апарат суглоба; травми пальців кисті, стопи, забої, синці; травми колінного суглоба (розтягнення і розриви зв’язок і пошкодження менісків).

Для занять волейболом характерні пошкодження зв’язкового апарату гомілковостопного та колінного суглобів, травми пальців та кисті, вивихи великого пальця, забої тулуба. Тривалі нераціональні заняття волейболом можуть призвести до розвитку деформуючого артрозу плечового суглоба руки, що б’є.

1.2. Причи та умови виникнення травм

Для успішної реалізації захо­дів профілактики ушкоджень треба знати причини і умови виникнення травм, а також умі­ти надати своєчасну долікар­ську допомогу.

Найхарактерні причини травм у школярів можна умовно роз­ділити на дві групи (зовнішні й внутрішні чинники).

До групи зовнішніх чинни­ків травматизму входять:



• недоліки в організації (нера­ціонально складено розклад,

перенавантаження спортивних майданчиків, допуск до участі у фізкультурно-масових захо­дах учнів, які не мають достат­ньої підготовки тошо) та мето­диці проведення занять (від­сутність індивідуального підходу до дітей, недотримання правил поступовості підвищення наван­таження, неповноцінна роз­минка або її відсутність);

  • недоліки в матеріально-тех­нічному забезпеченні занять (незадовільний стан місць занять, інвентарю, устаткуван­ня тощо);

  • недотримання гігієнічних норм (освітлення, вентиляція, температурний режим під час проведення занять у спортивній залі, відсутність або неправиль­ний підбір спортивної форми і взуття); несприятливі метеоро­логічні умови (висока або низь­ка температура повітря, атмосферні опади тощо) під час занять на відкритих майданчиках;

  • недотримання вимог лікар­ського контролю (несвоєчасний поділ учнів за медичними групами, допуск до занять без медичного огляду).

До групи внутрішніх чинни­ків травматизму входять:

недостатня підготовленість о виконання фізичних наван­тажень (наприклад, у зв'язку із тривалими перервами в занят­тях або нещодавно перенесе­ним захворюванням, що при­водить до зниження функціо­нального стану організму);

• стан стомленості (і, як її наслідок, розлад координації), погіршення захисних реакцій і зниження уваги, що приводить до порушення техніки вико­нання рухів.

Отже, профілактика травма­тизму під час занять фізичною культурою в школі полягає насамперед в усуненні причин, що зумовлюють травматизм. Так, наприклад, треба правильно будувати заняття, приділяю­чи увагу раціональній розмин­ці, завдання якої не тільки розігріти м'язи, суглоби, зв'язки, а й підготувати весь організм дітей до подальших фізичних наван­тажень. Варто пам'ятати, однак, що ефект від розминки збері­гається недовго, тому не слід затягувати перехід до основного навантаження. Важливо дот­римуватися індивідуального під­ходу до учнів, виключати перевантаження й перенапруги. Не слід забувати й про виконання санітарно-гігієнічних вимог.

1.3 Перша допомога під час травм і нещасних випадків

Забій - це ушкодження м'яких тка­нин без порушення цілісності загаль­ного покрову. Дуже часто вони супро­воджуються ушкодженням судин і ви­никненням підшкірних крововиливів (гематом).

Характерними ознаками є виникнен­ня болю в місці забою, поява пухлини; змінюється колір шкіри в результаті кро­вовиливу; порушуються функції суглобів і кінцівок.

Учневі, що постраждав, необхідно забезпечити повний спокій. Якщо на місці забою є подряпини, їх змащують спиртовим розчином йоду або брильян­тової зелені. Для профілактики розвит­ку гематоми і зменшення болю місце забою зволожнюють хлоретилом або прикладають лід (сніг, холодну воду) чи зволожений рушник. Після цього накла­дають жорстку пов'язку. Для швидкого розсмоктування гематоми на третю добу до місця забою прикладають сухе теп­ло: торбинку з підігрітим піском, гаря­чою водою.

У разі забою кінцівок травмовану ділянку фіксують жорсткою пов'язкою.

Звих - це повне зміщення суглобних поверхонь кісток, яке викликає пору­шення функції суглобів. Звихи виника­ють під час падінь на витягнуту кінцівку, під час різкого повороту тіла, розірван­ня зв'язок, що зміцнюють відповідні суглоби.

Характерні ознаки. У разі звиху кінцівка приймає вимушене положення, деформується суглоб; відчувається хво­робливість і обмеження активних та па­сивних рухів.

Допомога. Необхідно забезпечити повний спокій і нерухомість ушкодже­ної кінцівки шляхом накладання фіксу­ючої пов'язки. Руку підвішують на хус­точці; на ногу накладають імпровізова­ну шину. Після цього постраждалого направляють до лікувального закладу.

Не треба самостійно вправляти звих. Це може призвести до тяжких наслідків, надовго затягнути лікування і негатив­но вплинути на відновлення нормаль­ної функції суглоба.



Переломи - це повне або часткове порушення цілісності кістки.

Переломи бувають закриті (без по­шкоджень цілісності загального покрову і слизових оболонок), відкриті (з ушкод­женням цілісності загального покриття), без зміщень (уламки кістки залишаються на місці), зі зміщенням (уламки зміщують­ся в залежності від напрямку діючої сили і скорочення м'язів).



Характерні ознаки Відчувається різкий біль у місці перелому, який збільшується у разі спроби руху; вини­кає пухлина, крововилив, різке обме­ження рухів. У разі переломів зі зміщен­ням уламків - вкорочення кінцівки, її незвичайне положення. Уразі відкритих переломів ушкодженим є загальне по­криття; деколи у рані бувають видими­ми уламки кістки.

Допомога. Необхідно забезпечити повний спокій і нерухомість ушкодже­ної кінцівки. Для цього застосовують спеціальні стандартні шини, а за їх відсутності - імпровізовані шини з підручного матеріалу (фанери, дощок, гілля, лиж, парасольок тощо), які накла­дають зверху одягу. Для створення по­вної нерухомості ушкодженої кінцівки необхідно фіксувати щонайменше два суглоби - вище і нижче місця перелому. Шина повинна бути накладеною так, щоби її середина знаходилась на рівні перелому, а кінці захоплювали сусідні суглоби по обидві сторони перелому.

Перш ніж накласти стандартну або імпровізовану шину, необхідно ретельно обстежити ушкоджену кінцівку. У випад­ку відкритого перелому до шини прикла­дають стерильну пов'язку. Забороняється вправляти уламки кісток або видаляти їх, якщо вони виходять назовні.

У разі перелому стегна шина накла­дається таким чином, щоби вона фіксу­вала кульшовий, колінний і гомілковий суглоби.

У разі перелому гомілки шиною фіксують колінний і гомілковий сугло­би.

У разі перелому плеча шиною фіксу­ють нерухомість плечового і ліктьового суглобів, а зігнута у ліктьовому суглобі рука підвішується на хустинці, бинті або шарфі.

У разі перелому передпліччя фіксують ліктьовий і променево-зап'ястний сугло­би.

Якщо поблизу немає підручного ма­теріалу для імпровізованої шини, тоді зламану верхню кінцівку закріплюють бинтом до тулуба; якщо це нижня кінцівка - тоді до здорової кінцівки.

В дітей і підлітків переломи мають свої особливості (у зв'язку з неповним окос­тенінням скелету). Нерідко під час по­шкоджень переломи трапляються у місці закріплення епіфізу (голівки кістки) до тіла кістки і під час невеликого зсуву вста­ють на місце. Після надання першої до­помоги необхідно відправити потерпіло­го до лікувального закладу.



Кровотеча є результатом поранень. Поранення бувають поверхневими і гли­бокими.

Допомога. Під час поранень першо­чергове завдання - зупинити кровотечу. Наступне завдання - захистити рану від мікробів, що можуть потрапити до неї. Для цього треба накласти на рану по­в'язку. Третє завдання - зменшити бо­льові відчуття. Це досягається накла­данням пов'язки і створенням спокій­ного, зручного положення пораненої ділянки тіла: для нижніх кінцівок і ту­луба - лежачи, для верхніх кінцівок - підвішування на перев'язі. Після накла­дання пов'язки потерпілий повинен бути направлений у поліклініку або лікар­ню для хірургічної обробки поранення.

Кровотечі під час поранень.

Найбільш сильні кровотечі спостері­гаються під час пошкоджень артерій - артеріальна кровотеча; при цьому виді­ляється велика кількість крові яскраво-червоного кольору. Якщо рана відкрита, кров б'є з неї фонтаном, поштовхами. У разі пошкоджень великих артерій (шиї, стегна) тільки термінова допомога може спасти життя пораненого.

Під час пошкоджень вен (венна кро­вотеча) кров темно-червоного кольору тече з рани безперервним струмком.

Під час поранень мілких судин (капіляр­на кровотеча) - велика кількість крові ви­діляється лише у разі поранень внутрішніх органів або її низького зсідання.

Розділяють зовнішні кровотечі, коли кров виділяється назовні через ушкодже­ну шкіру, і внутрішні, коли кров затри­мується та накопичується в тканинах і порожнинах тіла.

Допомога у разі кровотечі. По-пер­ше, треба якомога швидше зупинити кровотечу. У лікарні буде зроблена ос­таточна зупинка.

У разі кровотечі з капілярів і мілких вен буває достатньо підняти вгору по­ранену кінцівку або накласти жорстку пов'язку на рану.

Накладання жорсткої пов'язки здійснюється наступним чином: шкіру навколо рани змащують йодом, потім на рану накладають перев'язочний матері­ал, вату і туго перебинтовують.

У разі артеріальної кровотечі ефек­тивним методом є перетискання артерії (або притискання до кістки) вище місцезнаходження поранення (за течією крові), тобто між пораненням і серцем.

Притискання здійснюється одним або двома пальцями, що накладені один на одний, а також чотирма. Така процедура робиться до моменту прибуття медично­го працівника або прибуття до лікарні.

Артеріальні кровотечі в районі ліктьо­вого згину, медіальної поверхні передп­ліччя, у підколінній і паховій областях можуть бути зупинені згинанням кінцівок після прикриття рани шматком марлі або бинта. Максималь­но зігнуту у суглобі кінцівку фіксують ре­менем, бинтом, хусткою.

У разі значних артеріальних кровотеч накладають джгут або імпровізовану джгут-закрутку. Для цього не треба використовувати мотузку, оскіль­ки може бути пошкоджена шкіра. До рани прикладається прокладка з одягу, рушника, вати, поверх якої накладаєть­ся джгут або закрутка. Затягування здійснюється до моменту зникнення пульсу нижче рани.

Накладають джгут на 1,5-2 години, в зимовий час - на 1 год. і не більше. Че­рез півгодини його трохи послаблюють на декілька хвилин, притискаючи пальцем артерію, потім знову затягують за­крутку. До одягу потерпілого при­кріплюється записка, в якій зазначаєть­ся час накладення пов'язки.



Захист поранення від зараження. За­бороняється доторкатися до рани рука­ми і одягом. Одяг не скидається, у місці поранення він розрізається і таким чи­ном здійснюється доступ до рани.

Також забороняється промивати рану водою, оскільки до неї можуть потрапи­ти різні мікроби. Треба обробити рану розчином йоду, спиртом або одеколо­ном. Потім накласти чистий шматок марлі, бинта або ганчірки і зафіксувати його (ідеальний варіант - наявність сте­рильного індивідуального перев'язочно­го пакета).

Не дозволяється вилучати з рани предмети, що потрапили у неї (скло, уламки гілля тощо).

Струс мозку. Під час падіння, бігу, виконання вправ на снарядах, брусах, перекладині, зіткнення під час гри, на заняттях боксом і боротьбою можливий струс мозку. Він супроводжується втра­тою свідомості в момент удару головою (тривалість різна).

Характерні ознаки. Після повернен­ня до свідомості потерпілий не пам'я­тає причин несподіваного випадку, а деколи й те, що з ним відбувалось до цього. Також мають місце інші симпто­ми: запаморочення голови, блювання, головний біль.

Допомога. По-перше, не треба нама­гатись вивести потерпілого зі стану втрати свідомості. Треба зачекати, доки вона до нього повернеться. Для цього потерпілий повинен знаходитись у мак­симально спокійному і зручному стані: лежачи на спині, з припіднятою голо­вою та верхньою частиною тулуба.

Потім потрібно прикласти до голо­ви компрес і дочекатись приїзду "швид­кої допомоги" або обережно, без струсів і поштовхів, доставити потерпілого у лікарню.

Після випадку, навіть якщо учень зна­ходиться у доброму стані, слід направити його у лікарню (можливі пізні усклад­нення).

1.4 Нещасні випадки на воді. Серед си­туацій, що найчастіше можуть виникну­ти на воді, виділяють:


  1. тривале знаходження у воді;

  2. знаходження у воді в одязі;

  3. судоми кінцівок;

  4. "мертва точка" працездатності;

  5. допомога людині, що потонула.

1. В деяких випадках буває необхідно якомога довше протриматись на поверхні
води. Це можливо за умови виконання певних правил поведінки на воді:

  • не робити різких частих рухів, не па­нікувати;

  • прийняти горизонтальне положен­ня. Для цього треба перекинутись на спину, завести прямі руки за голову, ви­тягнути вперед ноги. Якщо ноги продов­жують опускатись, треба підняти з води пальці або кисті рук;

  • максимально розслабитись (або ви­конувати дуже легкі підтримуючі рухи ногами і руками) і зосередитись на ди­ханні: вдих - швидкий і глибокий (че­рез рот), видих - подовжений (через ніс).

У вертикальному положенні тіла ви­користовується спосіб Фреда Лану. Цикл рухів складається з п'яти фаз:

  • трохи підняти обличчя над поверх­нею води, зробити короткий вдих;

  • опустити голову у воду, легким ру­хом рук вниз згасити інерцію занурю­вання;

  • повністю розслабити тіло, у сере­дині фази розпочати повільний видих;

  • підготовка до підняття голови: одну руку вивести уперед (ноги приймають положення "ножиці"), кисті повільно підвести до обличчя. Весь цей час про­довжувати виконувати видих;

  • зробити рух обома рівними руками від обличчя вперед-вниз під себе. Ноги одночасно з рухами рук змикаються ра­зом. Голова піднімається над поверхнею води. Видих закінчується.

2. Опинившись у воді в одязі, треба негайно звільнитися від зайвих речей.

Знімати одяг треба в такій послідов­ності:

• зняти верхній одяг (пальто, куртку). Для цього треба лягти на спину і, при­тримуючи тіло на плаву рухами ніг, роз­стібнути ґудзики або блискавку. Потім перевернутися на груди і, зробивши гли­бокий вдих, трохи зануритись у воду, взятися за краї одягу і стягнути його почергово з кожного плеча. Потім почер­гово витягнути ліву і праву руки;


  • зняти взуття. Лежачи на грудях, зро­бити вдих і, занурившись у воду, зняти взуття;

  • у проміжках виконання необхідних операцій можна відпочити і відновити дихання у положенні лежачи на спині;

  • зняти штани. Лежачи на спині і підтримуючи тіло на воді рухами ніг, розстібнути ґудзики, блискавку. Зсуну­ти штани руками нижче колін, потім зняти їх рухами ніг. Якщо ногами шта­ни не знімаються, треба повернутися на груди, зігнутись і, занурюючись у воду, зняти їх руками;

  • зняти сорочку (светр). Лежачи на спині, розстібнути ґудзики на комірі та манжетах (якщо сорочка повністю роз­стібається спереду, тоді вона знімаєть­ся так само, як верхній одяг). Прийняти у воді вертикальне положення, підняти сорочку (светр) якомога вище і притиснути її підборіддям до грудей. Набрати в легені повітря, заглибитись у воду і, захопивши сорочку обома руками зза­ду, перекинути її через голову вперед; після цього виплисти на поверхню і ски­нути сорочку (светр).

Одяг, котрий не заважає рухам, зніма­ти не треба, оскільки він допоможе збе­регти тепло (навіть якщо вода тепла).

3. Судоми у воді являють з себе рухо­вий розлад, який характеризується не­вимушеним скороченням м'язів і супро­воджується неприємними болями.

Щоб позбутись судом у гомілкових м'язах, треба зробити вдих, прийняти вертикальне положення (голову опусти­ти у воду і розслабитись), взяти вели­кий палець ноги протилежною рукою і тягнути на себе, щоб випрямити ногу у колінному суглобі. У разі необхідності можна допомогти другою рукою, натис­каючи на коліно зверху. Після цього тре­ба зробити масаж великого м'яза.

Якщо звело м'яз передньої поверхні стегна, тоді необхідно ногу зігнути у коліні, взятись за стопу і з силою при­тиснути п'яту до сідниць.

Під час судом м'язів передпліччя треба різко стискати і розтискати пальці рук.

З метою запобігання повторних су­дом доцільно змінити стиль плавання, не робити різких рухів або приймати стійке горизонтальне положення.

Також використовують больові под­разники (укол, укус).

4.Під час подолань великих дис­танцій може виникати стан "мертвої точ­ки". Вона характеризується зниженням працездатності, порушенням коорди­нації рухів, здібності до орієнтації. Подо­лання такого стану здійснюється відпо­відними діями на фізичний та психічний стан людини.

По-перше, треба суттєво знизити темп рухів, перейти на інший спосіб плавання або відпочити.

По-друге, треба залишатись у спо­кійному, врівноваженому стані, не праг­нути якомога швидпіе дістатись берега (буйка тощо).

5. Бувають випадки, коли потерпілий втопився і його дістали з води. В цей час у нього відсутні ознаки життя. Вам не­обхідно виконати наступні дії:

• віддати вказівки щодо негайного виклику "швидкої допомоги", а самому перейти до надання потерпілому попе­редньої допомоги;


  • швидко розстібнути одяг на потерпі­лому, розкрити йому пальцями рот;

  • звільнити рот і верхні дихальні шляхи від води; почати штучне дихання «рот у рот»'.

Однією рукою утримуйте голову по­терпілого у запрокинутому положенні, затискаючи йому пальцями ніс, а іншою рукою підтримуйте його під шию (рот потерпілого при цьому залишається тро­хи відкритий). Зробіть повний вдих і, щільно притиснувши свій рот до його рота, рівномірно вдувайте повітря у рот потерпілого. Для нього це буде вдих. Видих у потерпілого відбудеться сам по собі. Вдування повторюйте через кожні 4-5 с. (12-15 разів за хвилину);

  • виконавши перших 4-5 вдувань по­вітря, перевірте у потерпілого пульс. Якщо пульс відсутній (серце не працює), необхідно почергово виконувати штуч­не дихання з поверхневим (непрямим) масажем серця. Для цього покладіть кисті одна на одну (долонями униз) на середину грудної клітки потерпілого і зробіть 4-5 поштовхоподібних стиску­вань грудної клітки з інтервалом поміж поштовхами приблизно 1 с. Треба пере­дувати 4-5 стискувань грудної клітки з 1-2 вдуваннями повітря;

  • продовжуйте надавати допомогу до моменту прибуття медичного працівника.

Гострі патологічні стани. Під час занять фізичною культурою можливий розвиток різних гос­трих патологічних станів. Учи­тель повинен уміти в таких випадках надати долікарську допомогу.

При тепловому й сонячному ударах необхідно перенести потер­пілого в прохолодне місце, укласти на спину так, щоб голова була вище тулуба. Потім розстеб­нути одяг, що стискає, і покла­сти на голову міхур з льодом або рушник, змочений холодною водою. Для збудження дихання дають понюхати нашатирний спирт (змочену в ньому ватку кілька разів підносять до носа потерпілого). У жодному разі не можна підносити до носа флакон з нашатирним спиртом!

Травматичний шок. У його виникненні головну роль віді­грають біль і кровотеча. Ці причини й повинні бути усунуті насамперед, для чого варто зупи­нити кровотечу, зробити іммо­білізацію фіксуючою пов'язкою (або шиною) і дати болезаспо­кійливі засоби. Потерпілого слід якнайшвидше доставити у трав­матологічний пункт.

Невідкладна допомога під час зупинки серця та дихання (реанімація). У деяких випадках при гострих патологічних станах розлад життєвих функ­цій виражений настільки різ­ко, що наступає зупинка сер­ця й дихання.

Головні ознаки зупинки сер­цевої діяльності - відсутність пульсу в артеріях і реакції зіни­ці на світло (зіниці розширені).

При наявності симптомів зупинки серця й дихання тре­ба, не втрачаючи ні секунди, починати реанімаційні дії. Най­більш ефективний зовнішній (непрямий) масаж серця й штучне дихання шляхом вдмухуван­ня повітря у верхні дихальні шляхи постраждалого. Його укладають спиною на тверду поверхню, той, хто надає допо­могу, стає на коліна збоку від постраждалого й кладе долоню однієї руки на нижню третину грудини, на два пальці више мечоподібного відростка (у молодших школярів між середньою й нижньою третинами). Пальці — під прямим кутом до середньої лінії тіла потерпілого. Долоня іншої руки, що підсилює натискання, накла­дається на кисть першої в попе­речному напрямку. Натискан­ня повинно здійснюватися тіль­ки верхньою частиною долоні (важіиво, щоб ні інша части­на долоні, ні пальці не торка­лися грудної клітини). Реані­матор робить вертикальні поштовхи грудини так, щоб вона прогиналася на 3 см (у дитини), на 4—5 см (у юнака). При цьому серце потерпілого стискується між грудиною і хребтом. Частота натискань становить для дітей 60-80 поштов­хів за хвилину.



Масаж серця слід проводити одночасно зі штучним диханням. Найбільш ефективне штучне дихання засобом «з рота в рот».

Перш, ніж приступати до штучного дихання, потрібно покласти потерпілого на спи­ну, у горизонтальне положен­ня, відкинути голову (щоб дихальні шляхи були добре про­хідні). Долоня однієї руки — під шиєю постраждалого, яку ряту­вальник піднімає догори, доло­ня іншої руки - на чолі постраждалого (нею рятуваль­ник відводить голову назад, одночасно стискаючи двома пальцями його ніс). Зробивши вдих, реаніматор охоплює ротом рот потерпілого й енергійно вдмухує в нього повітря, потім відводить свою голову від облич­чя потерпілого. Видих здійсню­ється самостійно завдяки ела­стичності легеневої тканини. При правильному вдмухуванні повітря буде спостерігатися роз­ширення грудної клітини. Час кожного вдмухування — 1 с, пау­зи - 2-3 с. Частота вдмухувань для дитини - 20-25 разів за хви­лину, для юнака — 18-20 разів.


Розділ 2

Заходи запобігання травмам та порядок дій при їх виникненні
2.1. Профілактика травматизму під час занять фізичною культурою (організація та методи тренування і занять)

Унеможливити або принаймні звести до мінімуму випадки травм учнів під час занять фізичними вправами в школі і вдома – одне із головних завдань в роботі вчителя фізичної культури. Вирішується це завдання, як правило, широким комплексом різноманітних заходів, що становлять зміст техніки безпеки під час організації і проведення керованих і самостійних форм занять фізичними вправами. Практика і досвід показують, що найбільша кількість травм трапляється в побуті. Більшість з них на перший погляд видаються випадковими: «посковзнувся в стрибках», «невдало впав, катаючись на ковзанах (лижах, санках)», «незграбно приземлився у зістрибуванні або перестрибуванні» і т. ін. При більш глибокому аналізі виявляється, що в таких учнів, як правило, низький рівень фізичної підготовленості і погане володіння навичками самострахування.



Для профілактики травм групи зовнішніх чинників необхідно:

  • раціонально розміщувати урочні і позакласні форми занять фізичними вправами в тижневому циклі;

  • огороджувати місця занять від сторонніх осіб, не допускати одночасного проведення занять на спільному майданчику несумісними видами спорту двома різними класами (наприклад, метання з легкої атлетики в одному класі і спортивні ігри в іншому);

  • дотримуватись послідовності в заняттях, поступово збільшувати і ускладнювити фізичні навантаження, здійснювати індивідуальний і диференційований підхід у навчанні;

  • проводити розминку, адекватну до завдань уроку, змагальних вправ і т. ін;

  • не допускати до уроку, тренувальних занять, змагань і т. ін. учнів у хворобливому стані, з неповним видужанням або у стані перевтоми;

  • забезпечити відповідність спортивних споруд встановленим державним стандартам і суворо дотримуватись санітарно-гігієнічних норм і правил їх утримання;

  • дбати про достатнє і правильне розміщення освітлювальних приладів у спортивному залі;

  • систематично здійснювати контроль за справністю і якістю спортивного інвентаря та обладнання;

  • перевірять правильністиь і надійность встановлених приладів;

  • слідкувати і вимагати від учнів відповідності одягу і взуття особливостям змісту уроку, тренуваних занять, змагань тощо;

  • здійснювати попередній лікарський огляд усіх учнів і систематичні спостереження за їх станом здоров’я в процесі проведення різноманітних форм занять фізичними вправами;

  • навчити учнів виконувати правила особистої гігієни в руховому режимі дня.

  • добирати інвентар, прилади та вправи потрібно з урахуванням вікових особливостей тих, хто займається.

Самострахування – це здатність учня своєчасно приймати рішення і самостійно виходити з небезпечних положень, які можуть виникати під час виконання вправ. Існує головним чином, два основні шляхи виходу із небезпечного положення:

  • своєчасне припинення виконання вправи (якщо це можливо);

  • видозміна вправи з метою запобігання травми або полегшення сили падіння.

Отже, щоб уникнути травм учень повинен зробити потрібний і своєчасний додатковий рух або цілу рухову дію. Ці рухи і вправи не складні, доступні і потрібні практично всім учням, а особливо тим ,хто займається видами спорту пов’язаними з несподіваними або навмисними падіннями (гімнастика, акробатика, боротьба, футбол, гандбол, волейбол і ін.).

Чим вищий рівень координаційних здібностей і розвитку спритності, тим швидше учень оволодіє прийомами самострахування.

Якщо говорити про практичні рекомендації щодо уникнення травм на заняттях фізичною культурою, то їх треба, як і травми, розрізняти за видами спорту. Адже для представників різних видів спорту існують загальні основні положення гігієнічного забезпечення спортивної підготовки.

При заняттях з гімнастики варто звернути увагу на цілий ряд моментів. У всіх видах спортивної гімнастики велике навантаження припадає на опорно-руховий апарат, особливо хребет, стопу, колінні суглоби. Тому у підготовчу частину заняття потрібно включати вправи на розтягування (на гнучкість) хребта навколо трьох осей рухів тіла (повздовжньої і двох поперекових – фронтальної і сагітальної). Найкращими для цього є вправи з граничними статичними зусиллями тривалістю 4-6 с. Обов’язково потрібно включати вправи на розтягування для суглобів, особливо плечових, променевозап’ястних, кульшових, гомілковостопних.

Перед заняттями з гімнастики потрібна аеробна розминка. Вона компенсує нестачу аеробного навантаження в основній частині тренування, розвиває аеробну функцію, готує до роботи ССС, дихальну систему і стимулює обмінно-окислювальні процеси в тканинах. Всі ці компоненти аеробної функції потрібні гімнастам для кращого відновлення в процесі тренування. Під час виконання гімнастичних вправ, які мають переважно анаеробний характер, у м’язах накопичуються недоокислені продукти обміну (кисневий борг). Відновлення (ліквідація кисневого боргу) відбувається в інтервалах між вправами. Чим краще функціонує серцево-судинна система (чим вища аеробна функція), тим скоріше буде нейтралізуватися кисневий борг і відновлюватися працездатність. Аеробні вправи підвищують витривалість спортсмена, що дозволяє якісно і інтенсивно проводити другу половину тренування. Аеробні вправи відсовують час виникнення втоми у гімнаста, а, отже, зменшується небезпека отримати травму в заключній частині заняття.

Попередження перенапружень, захворювань і травм здійснюється комплексом педагогічних і гігієнічних заходів, що включають планування програми занять, ефективну розминку, кваліфіковане страхування з використанням спеціальних страхувальних пристосувань, контроль за станом приладів, відповідність гімнастичного залу гігієнічним вимогам, комплексом оздоровчих і відновних заходів.

Важливе значення має якісний відбір гімнастів і систематичний лікарський контроль. До занять гімнастикою не повинні допускатися діти, які мають плоскостопість, сколіоз та інші порушення опорно-рухового апарату.



Для запобігання пошкоджень долонь використовують спеціальні накладки, шкіру змащують кремами, слідкують за тим, щоби не було мозолів. Для захисту променевозап’ястних суглобів, які виконують велике навантаження, використовують шкіряні манжети.

Перед кожним тренуванням і під час тренування протирають прилади, перевіряють їх надійність, рівно кладуть мати. Прилади повинні розташовуватися на безпечній відстані один від одного ті від стіни. Освітленість, вологість повітря і температура повинні відповідати нормам.



Під час занять з легкої атлетики варто пам’ятати, що кожний вид легкої атлетики (крім багатоборства) має певну відносно вузьку спрямованість, що вимагає розвитку переважно однієї рухової якості за участю головним чином однієї м’язової групи. Тому для легкоатлетів необхідно застосовувати компенсовані вправи для підтримання інших рухових якостей (крім основної) і всіх м’язових груп на функціональному рівні, який необхідний для ефективного виконання вправ спортивної спеціалізації і для збереження здоров’я.

Не слід забувати тривалий біг по твердому покриттю (асфальт) негативно відбивається на опорно-руховому апараті (плоскостопість, травми гомілковостопного суглобу, запалення окістя). Тому бігати потрібно по спеціальному покриттю (тартан, рекортан); тренування на місцевості краще проводити на паркових і лісових стежках. Потрібно застосовувати спеціальні вправи, що зміцнюють склепіння ступні (багатоскоки, імітація та виконання окремих елементів основних вправ); корисним буде використовування ортопедичного взуття та амортизаторів.

В ідеалі температура повітря в приміщенні, де проходять заняття з легкої атлетики, повинна становити +14-17˚С при відносній вологості – 30-60%, рух повітря – до 0,5 м/с.



При занятті спортивними іграми, викладач також має зважати на бгато речей. Для ігрових видів спорту характерними є наступні травми: розриви і надриви м’язів, сухожилок і зв’язок, розтягування, вивихи. Вони виникають під час зіткнень, падінь, ударів м’яча.

Профілактика травматизму полягає у належній розминці, яка забезпечить розігрів м’язів і підвищить їх еластичність, удосконаленні техніки і загальної фізичної підготовки спортсменів, виконанні гігієнічних вимог до місця занять. Під час занять у приміщеннях гравці знаходяться в досить щільному контакті, тому підвищується небезпека розповсюдження інфекцій по повітрю. Тому, не припустимою є присутність на полі хворого гравця. Його потрібно терміново ізолювати, аби від нього не заразилися інші.

Одяг футболісті і хокеїстів передбачає спеціальні захисні засоби для попередження травм (щитки, прокладки, каски, маски у воротарів та ін.). У волейболі, баскетболі, гандболі використовуються наколінники, які захищають колінний суглоб від травм.

2.2. Надання долікарської допомоги при травмах, що виникають під час занять фізичною культурою

Завдання першої медичної допомоги полягає в тому, щоб найпростішими засобами врятувати життя потер­пілому, полегшити його страждання, запобігти розвитку можливих ускладнень, зменшити тяжкість перебігу трав­ми чи захворювання.

Перша медична допомога — це тимчасова зупинка кровотечі, накладання стерильної пов'язки на рану, штучне дихання, непрямий масаж сер­ця, уведення заспокійливих ліків, накладання шини, транспортна іммобілізація тощо.

Надання першої медичної допомоги якомога швидше має вирішальне значення для врятування життя і по­дальшого перебігу ураження. Для першої медичної допомоги використовують та­бельні і підручні засоби. До табельних засобів належать: перев'язувальні матеріали, кровоспинні джгути, спе­ціальні шини для іммобілізації, а також деякі меди­каменти: розчин йоду спиртовий 5-процентний, спир­товий розчин зелені брильянтової, нашатирний спирт, ап­течка індивідуальна (АІ-2). Як підручні засоби можуть використовуватися: при накладанні пов'язок — чисте простирадло, сорочка, тканина (краще некольорова); для зупинки кровотечі (замість джгута) — ремінь, пасок, скручена у джгут тканина; при переломах (замість шин) — смужки твердого картону або фанери, дошки, палиці тощо.



Зупинка кровотечі. Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких способів: накласти тугу пов'язку; затиснути пальцем су­дину, що кровоточить; накласти кровоспинний джгут і максимально зігнути кінцівку.

Накладання тугої пов'язки — найпростіший спосіб зупинки незначної кровотечі. Для такої пов'язки ви­користовують індивідуальний пакет. Проте, тугу пов'яз­ку не слід накладати занадто туго. Якщо після накладан­ня пов'язки нога чи рука посиніє, то це означає, що пов'язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися. Збліднення кінцівки нижче місця накладання тугої пов'язки означає повне припинення кровообігу.

Затиснути артерію пальцями з метою зупинки кровотечі мож­на за будь-яких обставин. Затикання проводиться не в рані, а вище — ближче до серця, перед накладанням джгута або пов'яз­ки. Щоб уміло й швидко спини­ти кровотечу цим способом, потрібно добре знати місця зати­скання артерій. Знаходять арте­рію за пульсом. Намацавши ар­терію, притискують її до най­ближчих кісток вище місця по­ранення до припинення пульсу і зупинки кровотечі. Коли поранено обличчя, слід притиснути такі судини: на лобі — вискову артерію спереду від вуха; якщо рана на підборідді або щоці — зовнішню щелепну артерію; при пораненні шиї або голови — сонну артерію збоку від гортані до хребта. При кровотечах у районі плеча і плечового пояса потрібно притиснути підключичну артерію — до пер­шого ребра в надключичній ямці або пахвову артерію — до плечової кістки в підпахвовій ямці. При кровотечах із ран передпліччя притискують плечову артерію з внутрішнього боку плеча до плечової кістки. При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи при­тискують стегнову артерію.

Джгут для зупинки крові застосовують при сильній кровотечі з поранених кінцівок. Його накладають вище рани і якомога ближче до неї. Не можна накладати джгут у середній третині плеча через небезпеку при­душення нерва і розвитку згодом паралічу руки. Місце, де накладається джгут, спочатку захищають одягом, рушником, ватно-марлевою пов'язкою або іншими мате­ріалами. Потім дуже розтягують гумовий джгут, роблять ним навколо кінцівки одне-два кільця і кінці фіксують гачком. Якщо джгут накладено правильно, то кровотеча припиняється, пульс затихає і кінцівка блідне. Якщо джгута немає, то для зупинки кровотечі треба вміти використовувати закрутку, яку можна зробити з будь-якої достатньо міцної тканини, тасьми, стрічки, мотузки. Як і при накладанні джгута, місце, де нак­ладається закрутка, захищають м'якою прокладкою (ва­тою, одягом). Закрутку намотують на кінцівку, кінці за­в'язують вузлом, у кільце, що утворилося, вставляють палицю і закручують доти, поки не припиниться кро­вотеча. Після цього палицю фіксують бинтом або іншим способом. Наклавши на кінцівку джгут або закрутку, рану закривають первинною пов'язкою і на ній позначають час накладання джгута або закрутки. Можна записати час на клаптику паперу і прикріпити його до пов'язки останніми обертами бинта або засунути під джгут. Влітку джгут накладають на кінцівку не більш ніж на годину, взимку — на півгодини. Наприкінці цього часу потрібно, притиснувши пальцями відповідну артерію, ос­лабити джгут. Коли кінцівка порожевіє і потеплішає, джгут знову затягують. Усього джгут накладається не більш ніж на 2 години. У холодну пору року кінцівку із джгутом слід утеплити.

Щоб тимчасово спинити кровотечу при пораненнях кінцівок, треба максимально зігнути кінцівку і зафік­сувати її в цьому положенні. Наприклад, як­що поранено гомілку, в підколінну ямку кладуть валик, зроблений з вати і марлі, ногу згинають у колінному суг­лобі і в такому положенні затягують її ременем (бинтом, рушником, косинкою). Так само при пораненні перед­пліччя руку згинають і фіксують у ліктьовому суглобі. На верхню частину стегна накласти джгут неможливо. Тому ватно-марлевий валик кладуть у пахову ділянку, стегно максимально притискують до живота і закріплюють у такому положенні. Якщо рана в районі пах­ви або верхньої частини плеча біля плечового суглоба, то потрібно якнайдалі завести руку назад, притиснути до спи­ни і зафіксувати.

У разі появи перших ознак внутрішньої кровотечі: раптової блідості на обличчі, збліднення і похолодання кистей і стоп, почастішання пульсу, запаморочення голо­ви, шуму у вухах, холодного йоту — потерпілого слід негайно відправити до лікувальної установи. Якщо є така можливість, у тому місці тіла, де підозрюється внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий пузир з льодом чи холодною водою.

Будь-яка, навіть невеличка рана становить загрозу для життя потерпілого, оскільки вона може бути дже­релом зараження різними мікробами або причиною сильної кровотечі. Основний засіб профілактики цих ускладнень при наданні першої медичної допомоги — якнайшвидше накладання на рану стерильної пов'язки.

Надання допомоги при переломі насамперед передбачає зупинку артеріальної кровотечі, попередження травматичного шоку, накладання стерильної пов'язки на ра­ну, проведення іммобілізації табельними чи підручними засобами.



Іммобілізація — це забезпечення нерухомості кісток у місці перелому; вона зменшує біль, що дає змогу уник­нути травматичного шоку. Нерухомість у місці пере­лому досягається накладанням спеціальних шин або під­ручних засобів і фіксацією двох найближчих суглобів (вище і нижче місця перелому). Така іммобілізація нази­вається транспортною. Підручними засобами іммобілізації можуть служити смужки фанери, палиці, тонкі дошки, різноманітні побу­тові предмети, за допомогою яких можна забезпечити не­рухомість у місці перелому. При переломах ключиці на зону надпліч накладають два ватно-марлевих кільця і зв'язують їх на спині. Руку підвішують на косинці.

При переломі кісток передпліччя руку потрібно обережно зігнути в ліктьовому суглобі під прямим ку­том, повернути долонею до грудей і в такому положенні зафіксувати шиною або підручними засобами. Шину накладають від основи пальців до верхньої третини плеча. При цьому досягається нерухомість у проме-невозап'ястковому і ліктьовому суглобах. Руку підвішу­ють на косинці.

Переломи стегнової кістки, особливо відкриті,— ду­же важка травма, що часто супроводжується кровотечею і шоком. Підручні засоби (наприклад, дошки) при іммо­білізації стегна накладають на його бічні поверхні (одну — на внутрішню, другу — на зовнішню) і фіксують до кінцівки і тулуба широким бинтом, поясним ременем, рушником. На кісткові виступи гомілковостопного і колінного суглобів, а також у пахову впадину і в пах під­кладають вату.

Реанімування. При раптовому припиненні серцевої діяльності і ди­хання наступає стан клінічної смерті. Якщо відразу ж розпочати непрямий масаж серця і штучне дихання (штучну вентиляцію легень), то є шанс урятувати по­терпілого. Штучну вентиляцію легень виконують різ­ними способами; з них найрозповсюдженіший — «з рота в рот».

Перш ніж розпочати штучне дихання, потрібно покласти потерпілого на спину і переконатися, що його повітропроникні шляхи вільні для проходження повітря. З цією метою його голову максимально відхиляють назад. Якщо щелепи стиснуті, то треба ви­сунути нижню щелепу вперед і, натискуючи на підборіддя, розкрити рот, потім серветкою очистити ротову порожнину від слини та блювотної маси і розпочати штучне дихання: накласти на відкритий рот потерпілого розкриту серветку (носову хустинку), затиснути йому ніс, зробити глибокий вдих, щільно притулити свої губи до губ потерпілого (для герметичності) і з силою видих­нути повітря йому в рот. Вдувати треба та­ку кількість повітря, щоб воно щоразу якомога повніше розправляло легені потерпілого (це можна побачити, сте­жачи за рухом грудної клітки). При пораненні (ушко­дженні) нижньої щелепи штучне дихання можна здійс­нити іншим способом: вдувати повітря через ніс потер­пілого (рот має бути закритим). Повітря вдувають рит­мічно 16—18 разів за 1 хв до поновлення природного ди­хання або до встановлення цілком певних ознак смерті.

При раптовому припиненні серцевої діяльності, ознаками якого є відсутність пульсу, серцебиття і реак­ції зіниць на світло (зіниці широко розкриті), негайно розпочинають непрямий масаж серця: потерпілого кла­дуть на спину на тверду, жорстку поверхню. Стають з лі­вого боку від нього і кладуть свої долоні одна на одну на ділянку нижньої третини грудної клітки потерпілого. Енергійними ритмічними поштовхами (50—60 разів за 1 хв) натискують на груди, після кожного поштовху від­пускаючи руки, щоб дати можливість випростатися грудній клітці. Передня стінка грудної клітки повинна зміщуватися на глибину не менше ніж 3^4 см.

Непрямий масаж серця виконується в поєднанні зі штучним диханням. У цьому випадку допомогу потерпілому надають двоє або троє. Перший робить непрямий масаж, другий — штучне дихання способом «з рота в рот», а третій стоїть справа від потерпілого, підтримує його голову і має бути готовим замінити будь-кого з тих, хто надає допомогу, щоб штучне дихання і непрямий масаж серця здійснювалися безперервно. Під час вдування повітря натискати на грудну клітку не можна, це потрібно робити поперемінно: 4—5 натискань на грудну клітку (на видиху), потім одне вдування повітря в легені (вдих). Штучне дихання у поєднанні з непрямим масажем серця є найпростішим способом реанімації (оживлення) людини, котра перебуває у стані клінічної смерті. Коли потерпілі — літні люди, слід пам'ятати, що кістки в такому віці крихкі, тому рухи повинні бути не дуже енергійними. Здійснюючи непрямий масаж маленьким дітям, на грудну клітку натискають пальцем.

Якщо припинення дихання і серцевої діяльності ста­лося внаслідок ураження електричним струмом, то спочатку потерпілого звільняють від дії струму, від тісного одягу, а потім негайно починають реанімацію.

Після поновлення серцевої діяльності і дихання потерпілого зігрівають, на рани й опіки накладають стерильні пов'язки.

Розрізняють такі способи перенесення: на руках, на плечах, на спині, однією або двома особами з використанням носильних лямок і підручних засобів, на санітарних носилках.

Заняття фізичною культурою сприяють різноманітному пози­тивному впливу на організм дітей, істотно підвищують їхню фізичну працездатність. Остан­нім часом, на жаль, суттєво збільшилася кількість випадків травматизму на уроках фізич­ної культури. Багаторічний досвід нашої роботи свідчить, що використання засобів профі­лактики, раціональна побудо­ва занять і правильне дозуван­ня навантаження дають змогу звести до мінімуму ці негатив­ні явища й тим самим істотно підвищити оздоровчий ефект занять.

Література:



  1. Муравьев В. А., Созинова Н. А. Техника бсзопасности на уроках физ-культурьі. - Изд-во: СпортАкадем-Пресс, 2001. - 96 с.

  2. Вишневский В. А. Здоровьесбе-режение в школе. Педагогические стра­тегам и технологам). - М.: ФиС, 2002. — 270 с.

3.ФишкинА.В.Неотложная помощь. Справочное пособие. - Изд-во: Зксмо, 2008. - 416 с.

4.Фишкин А. В. Травматология. —Изд-во: Зксмо, 2008. - 352 с.

5. Алексеева Э.Н., Мельников B.C. Самоконтроль занимающихся физическими упражнениями и спортом: Методические указания. - Оренбург: ГОУ ОГУ, 2003.-37 с.

6. Выдрин В.М., Зыков Б.К., Лотоненко А.В. Физическая культура студентов вузов: Учебн. пособ.- Воронеж: ВГУ, 1991. - 160 с.

7. Велитченко В.К. Физкультура без травм. - М.: Просвещение, 1993

8. Еркомайшвили И.В., Жукова О.Л. Педагогическая практика по физической культуре в школе: Учебно-методическое пособие. - Екатеринбург: ГОУ ВПО УГТУ-УПИ, 2004. - 88 с.

9. Кузьменко В.В., Журавлев С.М. Травматологическая и ортопедическая помощь.-М.: Медицина, 1992.-176 с.

10. Синяков А.Ф. Самоконтроль физкультурника. / Новое в науке и технике. - Знание. 1987,№ 1

11. Техника безопасности на урока физической культуры. Составители: В.А. Муравьёв, Н.А. Созинова - М.: СпортАкадемПресс, 2001

12. www.lib.sportedu.ru (Центральна галузева бібліотека з фізичної культури та спорту)

13. www. lib.sportedu.ru/press/tpfk (журнал «Теорія і практика фізичної культури»)






База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка