Трякіна ольга олександрівна




Сторінка5/32
Дата конвертації19.11.2018
Розмір7,67 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32

2.3. Організаційна структура, зміст, форми, методи й технології системи підготовки магістрів у галузі митної справи
З метою аналізу організаційної структури, змісту, форм, методів й технологій системи підготовки магістрів у галузі митної справи розглянемо сутність понять “магістр” та “магістратура”. Зазначимо, що дослідження даних категорій має авторській підхід, тому що проводиться вперше.

Магістр – це освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності (Закон України “Про вищу освіту” від 01.07.2014, Стаття 8). Сьогодні освітньо-кваліфікаційний рівень “магістр” вважається найвищим рівнем повної вищої освіти в Україні у рамках існуючої ступеневої системи вищої освіти [198] та забезпечується освітніми закладами третього і четвертого рівня акредитації. Ступневість вищої освіти України полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти (молодший спеціаліст → бакалавр → спеціаліст/магістр).

У європейських країнах магістратура – це другий рівень дворівневої системи вищої освіти (бакалавр → магістр) [39; 81], основне завдання якої стосується підготовки професіоналів – топ-менеджерів міжнародних та національних компаній, керівного складу державних та урядових структур для здійснення стратегічної, аналітичної, консультаційної та науково-дослідницької діяльності. Випускники магістратури користуються високим попитом на ринку праці у сфері державного управління, торгівлі, маркетингу та логістики, інформаційних, фінансових і банківських послуг тощо. Європейські програми магістратури створено з метою формування у випускника універсального підходу до конкретної професійної діяльності, комплексу знань та вмінь, що дозволяють відразу кваліфіковано виконувати певні професійні функції.

В Україні магістратури готують висококваліфікованого фахівця у відповідності до потреб державних чи приватних підприємств, який краще підготовлений до професійної діяльності, ніж бакалавр завдяки більшої кількості дисциплін спеціалізації, дослідницьких проектів, виробничих практик. В магістратурі переважає індивідуальний підхід до кожного студента, що дозволяє отримувати дійсно глибокі теоретичні знання та практичні навички. За підсумками навчання видається державний диплом магістра, який визнається у всіх країнах Болонської системи освіти та надає право працевлаштування згідно із спеціалізацією.

Професійні знання та вміння, яким навчаються в магістратурі, на наш погляд, надають випускникам більше необхідних кваліфікацій, щоб обіймати керівні посади, ніж бакалаврські програми чи програми спеціалітету. Привілей магістрів у працевлаштуванні на керівні посади зазначений і в деяких нормативних документах. Так, згідно із Постановою Кабінета Міністрів № 113 від 11.02.2010 випускнику, що отримав освітньо-кваліфікаційний рівень “магістр” та задовольнив конкурсним вимогам, надається право обіймати керівні посади від начальника відділу до голови департаменту у системі митної служби України. Такому випускнику також присвоюється вище, ніж у бакалавра спеціальне звання (“бакалавр” – інспектор митної служби 4 рангу, “магістр” – інспектор митної служби 3 рангу).

Проте, як показав наш аналіз, серед керівників 22 митниць, розташованих на території України (їх місцезнаходження та структура регламентуються Наказом Державної фіскальної служби України від 20.11.2014 № 315), всього приблизно 30% одержали освіту за рівнем магістра, з яких тільки 10% навчалися за митною спеціалізацією, і тільки один отримав вищу освіту за магістерською програмою підготовки на засадах міжнародних професійних стандартів митників. Отже, станом на 01.12.2014 р. найбільшу кількість керівників з дипломом магістра у галузі митної справи мали такі митниці: 1) за напрямом “Правознавство”: Полтавська (1 особа); 2) за напрямом “Товарознавство та експертиза у митній справі”: Полтавська (1 особа); з дипломом магістра без митної спеціалізації: 1) за напрямом “Державне управління”: Київська (1 особа), Сумська (1 особа), Волинська (2 особи), Миколаївська (2 особи); Донецька (1 особа); Луганська (1 особа); 2) за напрямом “Товарознавство”: Львівська (1 особа); 3) за напрямом “Управління суспільним розвитком”: Чернівецька (1 особа); 4) за напрямом “Фінанси”: Одеська (1 особа); 5) за напрямом “Правознавство”: Донецька (1 особа).

Підсумовуючи проведений аналіз та враховуючи ті тенденції, які існують зараз у митному середовищі – зміна ролі, концепції, функцій та професійних завдань митних адміністрацій, зумовленого вступом до міжнародних організацій, необхідністю виконання положень міжнародних конвенцій, − запровадження міжнародних професійних стандартів митників, які відображають вимоги до професійних знань, умінь та особистісних якостей перш за все керівників митних адміністрацій, департаментів, підрозділів, інших структурних одиниць митних відомств, у магістерські навчальні програми у галузі митної справи та надання переваги у обійманні керівних посад тим фахівцям, які отримали вищу освіту за зазначеними міжнародними стандартами, вважаємо питанням стратегічним та невідкладним.

Отже, специфіка національної системи підготовки магістрів у галузі митної справи полягає у розвитку професійно значущих знань та вмінь, навичок систематизувати та узагальнювати інформацію, проводити аналіз, здійснювати комунікативні функції, приймати стратегічні й управлінські рішення. Проведений аналіз складників цієї системи з точки зору акмеологічного підходу (Б. Ананьєв, В. Андрущенко, А. Деркач, Н. Кузьміна) [6; 8; 2; 113] надав можливість охарактеризувати основні положення професійної підготовки магістрів у галузі митної справи. Зокрема, дійшли висновку, що студент, який навчається за освітньо-кваліфікаційним рівнем “магістр у галузі митної справи: 1) відіграє провідну роль у процесі своєї підготовки; 2) прагне до самореалізації, самостійності, самоуправління; 3) володіє певним життєвим (побутовим, соціальним, професійним) досвідом, який може бути використаний як важливий компонент його професійної підготовки; 4) розраховує на невідкладне застосування отриманих у ході навчання знань, умінь та навичок. Крім того, навчальна діяльність такого студента обумовлена перш за все досвідом та найкращими практиками міжнародної митної спільноти та характеризується орієнтацією на міжнародні професійні стандарти митників.

Досягнення зазначених цілей, на нашу думку, потребує оцінки існуючої системи професійної підготовки фахівців у галузі митної справи за магістерськими програмами в різних країнах світу, у тому числі, і в Україні з точки зору аналізу її завдань, структури, змісту, методів і технологій, що запроваджуються для досягнення освітніх цілей, та можливого її оновлення на засадах міжнародних професійних стандартів й найкращих практик.

Розглянемо ці категорії більш детально. На наше переконання, організаційній структурі підготовки магістрів у галузі митної справи на європейському та світовому освітньому просторі притаманні наступні характеристики:

− вона чітко окреслена (здійснюється через ВНЗ з державною або міжнародною акредитацією);

− вона є уніфікованою (відмічено тенденцію до єдиного порядку організації й управління освітою фахівців у галузі митної справи та єдиних вимог до змісту навчання; здійснюється на основі стандартів Болонської системи);

− вона є динамічною (збільшується кількість ВНЗ, які готують студентів за магістерськими програмами; розширюється коло університетів, які акредитовані ВМО та впроваджують міжнародні професійні стандарти у програми підготовки магістрів).

Дійсно, як видно з проведеного аналізу, вищезазначені характеристики можна розглядати як засади стандартизованості, дієвості та ефективності системи професійної підготовки магістрів у галузі митної справи, що забезпечують впровадження в багатьох країнах різних регіонів світу єдиної митної політики.

Ми згодні із зауваженнями [179], що були зроблені відносно структури професійної підготовки у системі підвищення кваліфікації фахівців, але, на наш погляд, можуть бути поширені і на систему підготовки магістрів у галузі митної справи. Зокрема, вони підкреслюють органічне поєднання таких обов’язкових компонентів системи: державного (відповідно до категорій посад), функціонального (згідно з повноваженнями та сферою конкретної посади) та галузевого (стосовно органу, в якому працює державний службовець). Така концепція дозволяє забезпечити удосконалення знань та підвищення соціально-гуманітарного, правового, економічного та фахового рівня, включаючи вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду із зазначених питань.



У цілому, структуру підготовки магістрів у галузі митної справи на світовому просторі професійної освіти можна виразити схематично за допомогою окреслення її конкретних структурних елементів (див. рисунок 2.2). Зазначена структура характерна і для України з тим тільки виключенням, що на сьогодні, нажаль, не існує жодного національного університету з акредитацією ВМО у відповідності до її стандартів. (Пакет нормативних документів для отримання такої акредитації вже підготовлено групою науковців та викладачів АМСУ, до складу якої входила і авторка цього дослідження, і передано на розглядання експертів ВМО).


ВНЗ, акредитовані ВМО – головний розробник магістерських програм на засадах міжнародних професійних стандартів митників





Митні ВНЗ


Не митні ВНЗ
Рис. 2.2. Схематичне зображення елементів структури підготовки магістрів у галузі митної справи (європейський та світовий контекст)
Виходячи з реалій сьогодення, науковці та практики у галузі митної справи свідомі того, що рівень професійної освіти митників, зокрема й магістрів мусить бути досить високим, щоб забезпечити її органічну адаптованість до професійної діяльності та уніфікованість підходів до вирішення виробничих завдань [179, C. 169]. Ключовим для запровадження необхідного рівня професійної підготовки фахівців, у тому числі, й магістрів у галузі митної справи є вірні підходи до формування її змісту. Науковці розглядають зміст підготовки як “структурний елемент поняття “змісту освіти” [там само, C. 170], яке у свою чергу тлумачать як обумовлені цілями та потребами суспільства вимоги до системи знань, умінь та навичок, світогляду та громадських і професійних якостей майбутнього фахівця, що формуються у процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку науки, техніки, технологій та культури [82]; як такий, що має спиратися на “освітньо-кваліфікаційну характеристику фахівця певної галузі, атестаційні вимоги до зазначених фахівців, вимоги державних освітніх стандартів, програми навчальних курсів; він проектується на основі системності, контекстності, інтегративності; носить практико-зорієнтований характер” (Н. Волкова) [40]; “зумовлюється змістом роботи за фахом, що відбивається на завданнях підготовки з метою формування та розвитку професійних компетенцій фахівців[77; 150; 280]. Він відображається в навчальних планах, програмах, підручниках, дидактичних матеріалах для самостійної роботи, наочних посібниках.

Вчені відзначають, що зміст професійної підготовки майбутніх фахівців має бути орієнтований не лише на озброєння їх глибокими науковими знаннями, але й на особистісну творчість студента, його самореалізацію, самоусвідомлення особистого досвіду, знань і ціннісних орієнтацій, вияв позиції і відповідної діяльності, прийняття ефективних рішень (М. Холодна, А. Хуторськой) [281; 286]. У результаті його опанування майбутній фахівець зможе отримати цілісне уявлення про майбутню професію, що вимагає творчого підходу, формування професійних компетенцій та необхідність неперервного професійного вдосконалення (Н. Волкова) [41].

Більшість авторів наукових праць з питання професійної підготовки фахівців (С. Батишев, О. Дубасенюк, І. Зимня, Л. Шорніков) [15; 74; 87; 294] поділяють думку, що її зміст регламентується та уточнюється тими компетенціями, які очікуються як результат професійного навчання. До переліку таких компетенцій (або вужче – набору знань, умінь та навичок) вчені пропонують обов’язково включити організаційні та психосоціальні вміння.

Дані проведеного нами у 2010 р. опитування 50 студентів Академії митної служби України, що навчалися за магістерськими програмами, та дані контент-аналізу кваліфікаційних характеристик інспекторів митної служби [178; 257] підтвердили такий підхід до формування змісту професійної освіти, але й намітили нові актуальні напрями. Учасникам опитування було запропоновано відповісти на питання, якими компетенціями перш за все має опанувати фахівець у сучасних умовах діяльності митної служби. Результати опитування показали, що серед головних вимог, що висуваються до компетенцій фахівців, такі:

− вміння взаємодіяти на різних рівнях організації, володіти різними комунікаційними засобами (соціальні вміння);

− вміння обробляти у короткі терміни великі обсяги інформації (у тому числі і іноземними мовами);

− вміння стратегічно мислити, проводити аналіз ситуації та робити прогнози на майбутнє;

− вміння приймати управлінські рішення (організаційні вміння);

− вміння організовувати роботу своєї команди, мотивувати та стимулювати, здатність до самоорганізації (організаційні вміння);

− здатність опанувати сучасними інформаційними технологіями.

З урахуванням вищезазначених фактів та погоджуючись із поглядами науковців [110], зміст підготовки магістрів у галузі митної справи будемо розглядати в якості феномену, який відображає освітньо-кваліфікаційні характеристики професійної підготовки і кваліфікаційні характеристики посад, інші нормативно-правові акти та стандарти через реалізацію сукупності освітньо-професійних програм, навчальних програм і навчально-тематичних планів дисциплін з метою розвитку професійних, організаторсько-управлінських та комунікативних компетентностей, необхідних для успішного виконання професійних завдань.

У нормативних документах [228], що стосуються освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр” у галузі митної справи, описується також сутність поняття “зміст навчання”, що тлумачиться як “науково обґрунтований методичний та дидактичний навчальний матеріал, засвоєння якого забезпечує здобуття освіти і кваліфікації згідно з освітньо-кваліфікаційним рівнем”. В нашому подальшому дослідження ми будемо використовувати зазначені категорії у світлі таких трактувань.

Таким чином, зміст підготовки магістрів у галузі митної справи обумовлюється узгодженістю із вимогами освітньо-кваліфікаційних та кваліфікаційних характеристик. Під освітньо-кваліфікаційною характеристикою випускника, який навчається за освітньо-кваліфікаційним рівнем “магістр” у галузі митної справи, розуміємо державний нормативний документ, у якому узагальнюється зміст освіти, тобто відображаються цілі освітньої та професійної підготовки, визначається місце фахівця в системі митної служби України і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих властивостей та якостей [там само, C. 2]. Ми також поділяємо погляди Я. Болюбаш [28], який трактує освітньо-кваліфікаційні характеристики як основні вимоги до професійних якостей, знань і умінь фахівця, що необхідні для ефективного виконання професійних завдань. Вчений підкреслює, що зміст характеристики кожного освітньо-кваліфікаційного рівня визначається Міністерством освіти і науки України.

Кваліфікаційну характеристику розглядаємо як “нормативний документ компетентного фахового органу, погоджений із замовником кадрів, у якому формулюються вимоги до професійних якостей, знань і умінь фахівця, що необхідні для виконання завдань професійної діяльності згідно з потребами ринку праці та розробки посадових обов’язків” (згідно із тлумаченням Вікіпедії — вільної енциклопедії). Таким чином, структура кваліфікаційної характеристики включає: основні галузі та види діяльності; типи організацій та установ, де можуть працювати майбутні фахівці; категорії посад, які вони можуть обіймати; вимоги до особистісних якостей; вимоги до знань і умінь за різними способами діяльності; перелік посадових обов’язків [40, C. 22].

У цілому, слід визнати, що через необхідність адаптації і впровадження уніфікованих міжнародних професійних стандартів митників, питання змісту підготовки українських фахівців у галузі митної справи залишається до кінця невирішеним, що, безумовно, впливає на національні кваліфікаційні рамки, під якими розуміємо “всебічні вимоги, які детермінують навчальне навантаження, рівень, якість, кінцеві результати і профіль навчання” [178]. Наразі відбуваються процеси розробки та легітимізації національних галузевих професійних стандартів митників, конкретизації змісту, цілей, завдань та методів професійної підготовки магістрів у галузі митної справи.

Користуючись таксономією цілей Б. Блума [302], загальною метою професійної підготовки магістрів у галузі митної справи будемо вважати організацію такого навчального процесу (з усіма його елементами – методами, технологіями, навчальними матеріалами), в процесі якого студент отримує необхідні професійні знання та вміння, розвиває навички логічного мислення, набуває вміння оцінювати різноманітні ситуації та робити висновки з ціллю успішного виконання професійних функцій. З огляду на завдання діяльності митних адміністрацій ми вважаємо за доцільне розглядати формування організаторсько-управлінських й комунікативних вмінь, розвиток професійно значущих особистісних якостей (у першу чергу, етики поведінки, особистої гідності, впевненості, емпатії, клієнтоорієнтованості) як специфічні цілі професійної підготовки магістрів у галузі митної справи, що корелюється із змістом Професійних стандартів ВМО та структурою компетенцій ЄС для митної професії, які були описані у підрозділі 2.1.

Ми поділяємо думку О. Морозова [153], що зміст професійної підготовки будь-яких фахівців визначається її загальними та спеціальними завдання. Ми вважаємо, що загальні завдання професійної підготовки магістрів у галузі митної справи в цілому співпадають із завданнями будь-якої професійної підготовки та можуть бути конкретизовані у чотирьох напрямах:

− перший – створення умов для оволодіння студентом знаннями і навичками у сфері професійної діяльності, отримання кваліфікації, що забезпечує участь особистості в суспільно корисній праці відповідно до її інтересів і здібностей. При цьому професійна підготовка магістрів може розглядатися як засіб самореалізації особистості, оскільки саме у професійній діяльності найбільш повно розкриваються здібності людини, а також як засіб соціального самозахисту, адаптації до умов ринкової економіки;

− другий – виховання соціально активної особистості, яка у своєму житті та професійної діяльності керується загальнолюдськими (честь, совість, людська гідність, справедливість) та культурно-національними (працелюбність, волелюбність, толерантність тощо) цінностями і здатна до створення економічних, суспільних та міжособистісних відносин, до участі в управлінні, різнорівневих комунікаціях і несе відповідальність за результати своєї діяльності;

− третій – підвищення загальної професійної культури, особистої потреби у безперервному самовдосконаленні, оволодінні формами і методами самоосвіти, самонавчання, самовиховання і саморозвитку;

− четвертий – задоволення нагальних і перспективних потреб митних служб, інших державних відомств та імпортно-експортних компаній у кваліфікованих фахівцях, рівень підготовки яких відповідав би вимогам науково-технічного, соціального прогресу та які б були професійно мобільними, мали різнобічні професійні і загальноосвітні знання, уміння та навички.



Спеціальними завданнями виступають:

1) вдосконалення професійної свідомості, почуття службового обов’язку і відповідальності, вимогливості до себе та своєї поведінки та прагнення до безперервного підвищення професіоналізму [297];

2) вдосконалення навичок і умінь стратегічного і аналітичного мислення;

3) поповнення знань, навичок і умінь щодо спрощення міжнародної торгівлі та безпеки міжнародного ланцюга постачань, оцінки ризиків, здійснення митного контролю та аудиту, класифікації товарів;

4) розвиток управлінських навичок (вмінь керувати власною діяльністю та діяльністю інших);

5) оновлення знань, навичок і умінь щодо користування сучасними інформаційними й технологічними засобами;

6) вдосконалення комунікативних вмінь, ділового спілкування, оволодіння іншомовною професійною термінологією, вільне використання письмового й усного іншомовного мовлення.

Наше дослідження загальних та спеціальних завдань ґрунтується на наукових працях вчених Н. Волкової , В. Жигірь, Л. Міщик, С. Сисоєвої, Н. Харченко [41; 77; 150; 239; 280].

Отже, зазначені завдання надають професійну спрямованість змісту професійної підготовки магістрів у галузі митної справи, забезпечують належний науковий рівень та наукову обґрунтованість системи професійної підготовки співробітників митних органів, відповідність світовому рівню розвитку науки та практики управління, орієнтованість на практичну підготовку до виконання майбутніми митниками своїх посадових обов’язків.

Зміст підготовки магістрів у галузі митної справи, вимоги до обсягу і рівня їхньої освітньої та фахової підготовки за напрямами (спеціальностями) визначає замовник ― митні відомства та комерційні організації, що здійснюють зовнішньоекономічні операції (в країнах Європи, Амеріки та в Австралії) та митна служба разом із Міністерством освіти та науки (в Україні). Отже, з метою більш глибокого розуміння досліджуваного феномену розглянемо зміст підготовки магістрів у галузі митної справи в окремих країнах, що зорієнтовано на запровадження міжнародних професійних стандартів митників.

Так, в Університеті Канберри (Австралія), Університеті Коста-Ріки, Мюнстерському університеті (Германія), Санкт-Петербурзькому інституту бізнесу та права (Росія), Ризькому технічному університеті (Латвія) міжнародна професійна підготовка магістрів у галузях міжнародного митного права та адміністрування, митного адміністрування, митного адміністрування й зовнішньоекономічної діяльності, митного адміністрування, права і політики, адміністрування мит та податків, що мають акредитацію ВМО, здійснюються у рамках в цілому тотожніх навчальних програм та за допомогою спеціалізованих навчальних модулів. Наш аналіз виявив, що їх зміст сформовано за чотирма напрямами: 1) юридичним (навчальні дисципліни – “Міжнародне митне право”, “Міжнародне право комерційних транзакцій”, “Законодавчі норми ГАТТ/СОТ”, “Анти-демпінг та компенсаційне мито”); 2) економічним (навчальні дисципліни – “Принципи та практики прямого оподаткування”, “Акцизні податки”, “Гармонізована система тарифів та торгівлі”, “Непряме оподаткування”); 3) регулятивно-управлінським (навчальні дисципліни – “Теорія та практика митного менеджменту”, “Менеджмент нормативно-правового регулювання”, “Стратегічний експортний контроль”, “Міжнародний менеджмент ланцюга постачань”); 4) науково-теоретичний (навчальна дисципліна – “Науковий проект у сфері права”). Кожна дисципліна має певну кількість кредитів (3 або 6); загальна кількість кредитів, яку студент повинен набрати для отримання ступеню магістра, нараховує 36 кредитів.

Наш аналіз програм зазначених дисциплін показав, що знання, уміння та навички, одержані у результаті професійної підготовки за магістерськими програмами цих університетів, задовольняють кваліфікаційним характеристикам посад у системі митного відомства, інших державних служб та приватних організацій, що займаються питаннями імпортно-експортних операцій. Зокрема, такий фахівець здатний розв’язувати широке коло професійних завдань; має високий рівень мотивації; здатний креативно й критично аналізувати проблеми та знаходити їх вирішення з точки зору сучасних концепцій здійснення міжнародних торгівельних операцій; володіє комунікативними вміннями та навичками ведення переговорів. Таким чином, система професійної підготовки магістрів, що розроблено експертами Університету Канберри у співробітництві із освітянами інших університетів, відповідає зазначеним нами вище цілям і завданням професійної підготовки фахівців у галузі митної справи, базується на міжнародних професійних стандартах та корелює з загальноєвропейськими й загальносвітовими інтеграційними процесами.

Враховуючи об’єкт нашого дослідження, проаналізуємо навчальний контент магістерської програми у галузі міжнародного митного права та адміністрування Університету Канберри з точки зору імплементації міжнародних професійних стандартів митників. (З урахуванням факту однотипності навчальних дисциплін, даний аналіз поширюється і на магістерські програми Університету Коста-Ріки, Мюнстерського університету (Германія), Санкт-Петербурзького інституту бізнесу та права (Росія), Ризького технічного університеті (Латвія)). Співставлення контенту обов’язкових та вибіркових предметів, змістовних модулів (див. додаток Ж) із вимогами міжнародних професійних стандартів митників виявило, що навчальні програми університету приблизно на 95% побудовані з урахуванням цих стандартів, зокрема:

навчальні дисципліни “Міжнародне митне право”, “Міжнародне право комерційних транзакцій”, “Законодавчі норми GATT/WTO”, “Анти-демпінг та компенсаційне мито” розроблено з урахуванням кваліфікаційних вимог до загальних й професійних знань стратегічних менеджерів стосовно національної та міжнародної політики (Стандарт 1), митної справи (Стандарт 3), аспектів юридично-правової системи, пов’язаних з питаннями митної сфери (Стандарт 4), загального розуміння процесів макро- та мікроекономіки (Стандарт 5), фінансового менеджменту (Стандарт 8) та кваліфікаційних вимог до професійних знань оперативних менеджерів щодо ролі митної служби та її постійних партнерів (Стандарт 2), законодавчої бази митної справи (Стандарт 9), мікроекономічних процесів (Стандарт 10), основ управління фінансами і ресурсами (Стандарт 11);

− зміст навчальних дисциплін “Принципи та практики прямого оподаткування”, “Акцизні податки”, “Гармонізована система тарифів та торгівлі”, “Непряме оподаткування” зумовлює набуття знань у галузі торгівельної практики (Стандарт 13/стратегічний менеджер), сучасних технологічних підходів до вирішення питань митної справи та бізнес-операцій (Стандарт 14/стратегічний менеджер), мікроекономічних процесів (Стандарт 10/оперативний менеджер), технічних знань та знань інформаційних технологій відповідно до спеціалізації (Стандарт 16/оперативний менеджер);

− зміст навчальних дисциплін “Теорія та практика митного менеджменту”, “Менеджмент нормативно-правового регулювання”, “Стратегічний експортний контроль”, “Міжнародний менеджмент ланцюга постачань” зумовлює набуття знань у питаннях стратегічного планування (Стандарт 6/стратегічний менеджер), управління кадровими ресурсами (Стандарт 9/стратегічний менеджер), ризик менеджменту (Стандарт 10/стратегічний менеджер; Стандарт 12/оперативний менеджер), інформаційного менеджменту (Стандарт 11/стратегічний менеджер; Стандарт 6/операційний менеджер), процедур та процесів впродовж міжнародного ланцюга постачань (Стандарт 12/стратегічний менеджер; Стандарт 13/операційний менеджер), принципів професійної етики та лідерства (Стандарт 16/стратегічний менеджер; Стандарт 15/оперативний менеджер), управління клієнтськими ресурсами (Стандарт 17/стратегічний менеджер), адміністративної системи (Стандарт 3/оперативний менеджер), ролі та відповідальності менеджерів митної організації (Стандарт 4/оперативний менеджер);

− зміст навчальної дисципліни “Науковий проект у сфері права” включає вимоги до професійних знань та вмінь стратегічних та оперативних менеджерів – знання щодо аспектів юридично-правової системи, пов’язаних з питаннями митної сфери (Стандарт 4/стратегічний менеджер), законодавчої бази митної справи (Стандарт 9/оперативний менеджер) та вміння стратегічного бачення (Стандарт 3/стратегічний менеджер), аналітичні здібності (Стандарт 6/стратегічний менеджер; Стандарт 5/оперативний), навички професійної письмової мови (Стандарт 14/стратегічний менеджер; Стандарт 12/оперативний менеджер), навички управління проектами (Стандарт 16/стратегічний менеджер), здатність проводити дослідження (Стандарт 18/стратегічний менеджер), креативність (Стандарт 19/стратегічний менеджер), вміння збирати та обробляти інформацію (Стандарт 4/оперативний менеджер), здатність презентувати інформацію і ідеї (Стандарт 8/оперативний менеджер), навички володіння іноземними мовами та технічні вміння (Стандарт 19/оперативний менеджер).

Крім того, у програму зазначених дисциплін включено певну кількість практичних завдань, які передбачають розвиток навичок керувати, мотивувати та стимулювати підлеглих (Стандарт 1, Стандарт 2, Стандарт 4/стратегічний менеджер; Стандарт 1, Стандарт 2, Стандарт 3 /оперативний менеджер), бачити перспективи (Стандарт 3/стратегічний менеджер); формування аналітичних вмінь (Стандарт 6/стратегічний менеджер; Стандарт 5/оперативний менеджер), здатності оцінювати інформаційні потоки (Стандарт 5/стратегічний менеджер) та приймати рішення (Стандарт 7/стратегічний менеджер; Стандарт 6/оперативний менеджер), розв’язувати проблемні питання (Стандарт 8/стратегічний менеджер; Стандарт 7/оперативний менеджер); розвиток комунікативних навичок (Стандарт 9/стратегічний менеджер; Стандарт 9/оперативний менеджер), здатності підтримувати внутрішні/зовнішні міжособистісні зв’язки (Стандарт 12/стратегічний менеджер), вміння вести переговори (Стандарт 13/стратегічний менеджер; Стандарт 11/оперативний менеджер); навичок управління змінами (Стандарт 15/стратегічний менеджер); здатності демонструвати високий рівень моральних якостей (Стандарт 14/оперативний менеджер); вміння керувати процесом досягнення результатів (Стандарт 17/оперативний менеджер); навичок управління персоналом та конфлікт менеджменту (Стандарт 17, Стандарт 20/оперативний менеджер); здатності робити самооцінку (Стандарт 10/стратегічний менеджер; Стандарт 10/оперативний менеджер). Також завдання для семінарських занять у рамках окреслених дисциплін сприяють розвитку таких якостей професійної поведінки митника, як емпатія та об’єктивність/неупередженість (Стандарт 3/стратегічний менеджер; Стандарт 3/оперативний менеджер), впевненість (Стандарт 4/стратегічний менеджер; Стандарт 4/оперативний менеджер) та орієнтованість на потреби клієнта (Стандарт 6/стратегічний менеджер; Стандарт 5/оперативний менеджер). У цілому, на наше переконання, зміст зазначених дисциплін розроблено на основі системності, контекстності й інтегрованості; він має практично орієнтований характер у рамках певних форм організації підготовки, методів й технологій, що розроблено й впроваджено у навчальні програми.

Розглядаючи форми підготовки магістрів у галузі митної справи, зауважимо, що перше обґрунтування доцільності їх застосування було зроблено Я. Коменським у “Великій дидактиці” (1632 р.). На сьогодні вчені розрізняють поняття “форма навчання (підготовки)” та “форма організації навчання (підготовки)”, розуміючи перше як “дидактичну категорію, що позначає зовнішню сторону організації навчального процесу, яка пов’язана з кількістю учнів, що навчаються, часом і місцем навчання, а також порядком його здійснення” [258, С. 5], а друге – як взаємодію викладача і студентів, що регулюється певним, заздалегідь встановленим режимом і порядком [28], будь-який вид заняття – лекція, семінар тощо [140; 194].

Користуючись наведеними тлумаченнями, ми дослідили, що головними формами підготовки за магістерською програмою у галузі міжнародного митного права та адміністрування Університету Канберри є денна/очна та дистанційна. Зазначимо, що електронна платформа дистанційного навчання розроблена освітянами Університету Канберри на засадах міжнародних професійних стандартів митників, задовольняє критеріям високоякісної професійної підготовки у галузі митної справи та має такі ключові переваги: навчання в зручному місці, в зручний час та в зручному темпі; висока якість електронних навчальних матеріалів з посиланнями на актуальні наукові публікації; наявність актуальних практичних завдань та проблемних питань з наголосом на розробку стратегій, здійснення аналітики, створення електронних глосаріїв професійних термінів; можливість брати участь у он-лайн форумах та дискусіях, отримувати он-лайн консультаційну підтримку з боку викладачів [265].

Основними формами організації навчального процесу Університету Канберри є такі: лекції, практичні, семінарські заняття, спецкурси, консультації, колоквіуми, співнавчання, взаємонавчання, самонавчання, контрольні, курсові і дипломні роботи. Структурними компонентами професійної підготовки магістрів у галузі митної справи є базова професійна освіта, оволодіння суміжними спеціальностями у вищих навчальних закладах, підвищення кваліфікації під час виробничої практики, науково-практичних семінарів та конференцій, вузько направлених галузевих курсів, організація безперервної освіти засобом курсів дистанційного навчання.

Підготовка магістрів у галузі митної справи здійснюється з використанням розмаїття навчальних методів й технологій. Метод навчання (підготовки) вчені тлумачать як “певний спосіб цілеспрямованої реалізації процесу навчання, досягнення поставленої мети” [138]. Складовою частиною є методичний прийом (певний крок, окрема дія). У свою чергу, технологію навчання (підготовки) у нашому дослідженні будемо розглядати, спираючись на тлумачення науковця А. Алексюка [5], як “сукупність методів, засобів і форм організації навчальної діяльності у виші, спрямованих на досягнення поставлених дидактичних цілей”. Правильний підбір методів й технологій сприяє розвитку пізнавальних здібностей тих, хто навчається, озброєнню їх уміннями й навичками використовувати здобуті знання на практиці, готує до самостійного набуття знань, формує їхній світогляд.

Питання методів навчання, що застосовуються у вищій школі, було розглянуто у працях багатьох дослідників (А. Алексюк, Ю. Бабанський, М. Буланова-Топоркова, С. Вітвицька, П. Гальперін, С. Гончаренко, В. Лозова, Н. Кузьміна, З. Курлянд, С. Смирнов, Н. Ничкало, А. Хуторськой та інші) [4; 12; 185; 37; 47; 54; 119; 173; 184; 244; 251; 286], зроблено впорядкування їх системи за певними ознаками (Ю. Бабанський, Є. Голант, М. Данилов, Б. Єсипов, І. Лернер, Д. Лоркіпанідзе, В. Онищук, М. Скаткін, І. Харламов, А. Хуторський) [11; 51; 66; 125; 130; 169; 241; 279; 286]та узагальнено уявлення про їх характеристики на основі методології цілісного походу до діяльності (О. Леонтьєв, А. Хуторський) [121; 284].

Найпоширеніші в педагогіці такі класифікації методів навчання:

– за рівнем активності учнів – методи пасивні й активні (Є. Голант);

– за джерелом передачі та сприймання навчальної інформації – словесні, наочні, практичні методи (Є. Голант, Д. Лоркіпанідзе);

– за рівнем включеності учнів у продуктивну (творчу) діяльність – пояснювально-ілюстративний, репродуктивний методи, проблемне викладання, частково-пошуковий, дослідницький методи (І. Лернер, М. Скаткін);

– залежно від основних дидактичних цілей – методи оволодіння новими знаннями, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи учнів з осмислення й засвоєння нового матеріалу, роботи із застосування знань на практиці, формування вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов, І. Харламов);

– класифікація з точки зору системного підходу до діяльності у процесі навчання – методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація навчання; контролю, самоконтролю, взаємоконтролю і корекції, самокорекції, взаємокорекції в навчанні (Ю. Бабанський);

– класифікації методів, коли одночасно враховуються дві або й три ознаки – за дидактичними цілями й відповідними їм видами діяльності учнів: комунікативний метод, пізнавальний метод, перетворювальний метод, систематизуючий метод та контрольний метод (В. Онищук);

– за видами освітньої діяльності – когнітивні методи навчання (емпатії, смислового бачення, образного бачення, символічного бачення, евристичних запитань, порівняння, евристичного спостереження, дослідження, конструювання понять тощо); креативні методи навчання (придумування, образної картини, гіперболізації, аглютинації, “мозкового штурму” тощо); методи організації навчання (метод планування, створення освітніх програм, нормотворчості, самоорганізації навчання, взаємонавчання, рецензій, контролю, рефлексії, самооцінки) (А. Хуторський).

В останній час освітяни наголошують на необхідності активної розумової і практичної діяльності студентів у навчальному процесі, що є важливим чинником підвищення освоєння досліджуваного матеріалу [238]. Безпосереднє залучення учнів в активну навчально-пізнавальну діяльність у ході навчального процесу пов’язане із застосуванням відповідних прийомів і методів як складової частини сучасних інноваційних технологій, що одержали назву “активних методів навчання”. До них відносять ігрові методи: ігрове проектування, імітаційний тренінг, розігрування ролей, ділову гру, аналіз конкретних ситуацій тощо; не ігрові: конкретні ситуації, аналіз документів, дії за інструкцією, інцидент (Н. Волкова) [40].

Дослідники (В. Гузєєв, М. Кларін, О. Пометун) [60; 97; 203] також виділяють так звані “інтерактивні методи”, що забезпечують активний характер взаємодії учасників навчального процесу на основі співпраці та дозволяють визначити когнітивний стиль кожного учня і, в підсумку, підібрати найбільш ефективну технологію навчання. До інтерактивних відносять як традиційні методи (лекція, відкрита дискусія), так і інноваційні (рефлексія, імітація, дебати, “мозковий штурм” тощо) [246].

Отже, зазначимо, що у рамках магістерської програми у галузі міжнародного митного права та адміністрування Університету Канберри для денної та дистанційної форм застосовуються наступні методи й технології підготовки:

– традиційні: лекції, семінарські заняття, практичні завдання, групові дискусії, критичний аналіз документів ВМО та СОТ, статей у періодичних виданнях стосовно митної справи, творчі роботи у вигляді складання глосаріїв професійних термінів, службових записок, звітів, есе, повідомлень, рекомендацій, аналітичних довідок, доповідних записок, розробки стратегічних планів та проведення порівняльних аналізів, метою яких є самостійний науковий пошук студентів та ознайомлення з міжнародними документами та правилами комерційної діяльності, що застосовуються у міжнародному митному середовищі;

– інноваційні: диспути на он-лайн форумах стосовно проблемних питань митної та податкової галузі, міжнародної митної політики країн, міжнародних конвенцій та стандартів, спрощення та безпеки торгових операцій, кейс-методи, презентації, авторські проекти, відкриті он-лайн енциклопедії (до яких кожен із учасників може додавати власні статті, тлумачення), он-лайн журнали/блогі, он-лайн платформи електронного навчання.

Підсумовуючи, зауважимо, що як традиційні, так і інноваційні методи й технології розроблено з урахуванням вимог до знань, умінь та професійної поведінки майбутніх фахівців у галузі митної справи, у томи числі, й керівників митних органів, що відповідає змісту міжнародних Професійних стандартів ВМО.

На наше переконання, вищезгадані форми організації навчального процесу, змістовне наповнення навчальних дисциплін, методи й технології, що використовуються у процесі професійної підготовки магістрів в Університеті Канберри, Університеті Коста-Ріки, Мюнстерському університеті, Санкт-Петербурзькому інституті бізнесу та права, Ризькому технічному університеті є найкращім взірцем та моделлю для розробки навчальних програм у сфері української професійної підготовки фахівців для потреб національного митного відомства на засадах імплементації міжнародних професійних стандартів митників. Це підтверджується і результатами опитування щодо задоволеності роботодавців Австралії, Америки та Європи професіоналізмом робітників, які отримали професійну освіту за магістерськими кваліфікаціями у зазначених ВНЗ [348]. Вони, зокрема, показали, що 90% керівників державних та комерційних організацій визнали високий рівень професійних знань та умінь випускників акредитованих ВМО університетів. Також щорічне дослідження кар’єрного росту випускників, яке проводиться експертами Центру митних та акцізних досліджень [305], виявило зацікавленість роботодавців у фахівцях саме з таким рівнем професійної підготовки.

На нашу думку, застосування у навчальному процесі ВНЗ України світових найкращих практик, інструментів міжнародної митної спільноти та вивчення сучасних міжнародних принципів й процесів як з теоретичної, так і з прикладної точки зору сприяє формуванню професійних компетентностей майбутніх митників та ефективному вирішенню ними своїх професійних завдань.

Наш аналіз виявив, що на сьогодні в Україні у галузі професійної підготовки майбутніх фахівців митної служби освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр” спостерігаються наступні тенденції:

– існує не багато закладів вищої освіти, що готують фахівців в рамках магістерських програм із митних спеціальностей (їх перелік надано у підрозділі 2.2);

– низка ВНЗ пропонує навчальні дисципліни митного спрямування (наприклад, “Митна справа”, “Митне право”, “Товарознавство у митній справі”, “Митний пост-аудит” тощо) у рамках розроблених магістерських програм у сфері зовнішньоекономічної діяльності (див. підрозділ 2.2) та у освітньо-кваліфікаційних характеристиках випускника декларує можливість обіймати посади у митних органах чи інших державних і комерційних організаціях, що займаються питаннями митної справи;

– контент навчальних програм, фахових дисциплін та змістових модулів більшості з ВНЗ, що готують фахівців у галузі митної справи, розроблено без урахування міжнародних професійних стандартів митників;

– єдиним відомчим навчальним закладом, що надає професійну підготовку у галузі митної справи на засадах міжнародних професійних стандартів митників є на сьогодні АМСУ.

Враховуючи об’єкт нашого дослідження, детально проаналізуємо зміст, форми, методи й технології професійної підготовки фахівців у галузі митної справи, що надається у рамках магістерських програм АМСУ, та надамо оцінку рівню запровадженості міжнародних професійних стандартів митників у зміст фахових дисциплін.

По-перше, зміст професійної підготовки за шістьма спеціальностями (див. таблицю 2.1) регламентується освітньо-кваліфікаційною характеристикою випускника, який навчається за освітньо-кваліфікаційним рівнем “магістр” в АМСУ, а також в інших закладах вищої освіти, в яких здійснюється підготовка фахівців для потреб митної служби України. Зазначений стандарт було розроблено робочою групою Державної митної служби України та Академії митної служби України з метою узагальнення вимог з боку держави, світового співтовариства та працедавців до змісту освіти і навчання випускників за зазначеними спеціальностями [228]. Зокрема, цей нормативний документ відображає цілі освітньої та професійної підготовки, визначає місце фахівця в системі митної служби України і вимоги до його компетентності та інших соціально важливих властивостей та якостей.



Таблиця 2.1
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка